Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/8425/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.07.2018. Забезпечено надання загального доступу: 24.07.2018.
Дата набрання законної сили: 04.07.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		04 липня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 127/8425/16-ц
		провадження № 61-13377св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Стрільчука В. А.,
		суддів:                Кузнєцова В. О.,                                           Погрібного С. О.,
		                             Ступак О. В. (суддя-доповідач),               Усика Г. І.,
		 
		учасники справи: 
		 
		позивач - ОСОБА_3,
		відповідач - Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 жовтня 2016 року у складі судді Бойка В. М. та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 16 березня 2017 року у складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Берегового О. Ю., Луценка В. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - ПАТ «Укртрансгаз») про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 16 травня 2002 року згідно з наказом № 75-к начальника Бердичівського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів дочірньої компанії «Укртрансгаз» Управління магістральних газопроводів «Київтрансгаз» ОСОБА_3 прийнято на роботу на 0,5 ставки оператора ГРС «Вінниця Східна» в службу ГРС по четвертому розряду з 17 травня 2002 року з тарифною ставкою 340,00 грн. 01 травня 2004 року позивачу встановлений п'ятий розряд. Наказом від 12 квітня 2016 року № 061-к позивача звільнено із займаної посади на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України. Звільнення його з роботи вважає незаконним, безпідставним, оскільки перевірка знань з питань охорони праці, на його думку, не є перевіркою кваліфікаційного рівня працівника. З наказом про звільнення позивач ознайомлений не в день його видання, а наступного дня після звільнення з роботи, що є порушенням вимог законодавства. Дисциплінарне стягнення у вигляді догани, накладене наказом від 02 лютого 
		2016 року № 30, позивач вважає неправомірним з огляду на те, що ним дійсно проводилася періодична чистка фільтрів очистки одоранту від твердих домішок. На момент влаштування його на роботу оператором ГРС одоризація здійснювалася виключно в ручному режимі, жодних фільтрів у належних місцях передбачено не було. Всі порушення позивач фіксував в експлуатаційному журналі, і твердження відповідача про інше не відповідають дійсності. Звинувачення щодо невикористання засобів індивідуального захисту (зокрема, каски), є необґрунтованими, оскільки він неодноразово звертався до керівництва з вимогами про забезпечення його спецодягом, спецвзуттям, каскою, інвентарем та інструментами для роботи. Позивач зазначив також, що при накладенні дисциплінарного стягнення відповідач посилався на порушення ОСОБА_3 Правил технічної експлуатації магістральних газопроводів, проте він не був ознайомлений з цими Правилами. В результаті незаконного звільнення з роботи йому не було нараховано середньомісячну заробітну плату, завдано моральної шкоди, яку ОСОБА_3 визначив у розмірі 130 000,00 грн. Факт заподіяння моральної шкоди обґрунтовано тим, що в результаті безпідставного звільнення із займаної посади позивач втратив душевний спокій, терпить приниження честі, гідності; завдано шкоди його здоров'ю. Крім того, під час перебування згідно з наказами від 04 та 12 лютого 2016 року відповідно №№ 05-В та 08-В у службових відрядженнях у м. Бердичеві з 08 по 18 лютого 2016 року, де відбувалося навчання і перевірка знань з питань охорони праці та пожежної безпеки, з ним стався нещасний випадок, що потягнув тимчасову втрату працездатності. Згідно з актом проведення розслідування цього нещасного випадку від 01 квітня 
		2016 року за формою Н-5 причиною нещасного випадку є незадовільні фізичні дані та стан здоров'я ОСОБА_3 Не погоджуючись з указаним актом, позивач зазначає, що причиною нещасного випадку, який трапився з ним, є погіршення самопочуття через систематичний тиск на нього з боку керівництва, а тому вважає, що нещасний випадок повинен бути визнаний таким, що стався на виробництві. 
		 
		Викладені вище обставини стали підставою для його звернення до суду з цим позовом.
		 
		Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 остаточно просив скасувати наказ начальника Бердичівського лінійно-виробничого управління магістральних газопроводів ОСОБА_4 від 12 квітня 2016 року № 061-к про його звільнення як незаконний. Скасувати наказ начальника Бердичівського лінійно-виробничого управління магістральних газопроводів ОСОБА_4 від 02 лютого 2016 року № 30 про дисциплінарне стягнення у вигляді догани як незаконний. Скасувати акт проведення розслідування нещасного випадку, що стався 18 лютого 2016 року 
		о 09 год. 45 хв. у Бердичівському лінійно-виробничому управлінні магістральних газопроводів, за формою Н-5, затверджений начальником Бердичівського лінійно-виробничого управління магістральних газопроводів філії управління магістральних газопроводів «Київтрансгаз» ПАТ «Укртрансгаз» ОСОБА_4 від 01 квітня 
		2016 року як незаконний та визнати подію такою, що підпадає під вимоги пункту 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232 і є нещасним випадком на виробництві. Стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 130 000,00 грн.
		 
		Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 жовтня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Скасовано наказ начальника Бердичівського лінійно-виробничого управління магістральних газопроводів 
		ОСОБА_4 від 12 квітня 2016 року № 061-к про звільнення ОСОБА_3 як незаконний.
		 
		Поновлено ОСОБА_3 на посаді оператора п'ятого розряду газорозподільної станції «Вінниця Східна».
		 
		Стягнуто з Бердичівського лінійно-виробничого управління магістральних газопроводів філії управління магістральних газопроводів «Київтрансгаз» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи 
		з 12 квітня 2016 року по день ухвалення рішення суду у розмірі 55 324,08 грн. 
		У частині стягнення середнього заробітку за один місяць у сумі 9 220,68 грн та поновлення на роботі допущено рішення до негайного виконання. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач не надав належних та допустимих доказів невідповідності позивача виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації. Крім того, зазначив, що позивачу не були створені відповідачем належні умови праці, зокрема щодо забезпечення спецодягом, засобами індивідуального захисту та суд взяв до уваги неодноразові звернення позивача до роботодавця, інших посадових осіб, установ, які могли вплинути на керівництво товариства, щодо забезпечення належних умов праці, в тому числі й стосовно видачі спецодягу, засобів індивідуального захисту. Роботодавець всупереч нормам статей 47, 116 КЗпП України не видав позивачу у день звільнення копію наказу про звільнення, трудову книжку, а остаточний розрахунок по заробітній платі здійснив лише 05 травня 2016 року. Крім того, суд зазначив про порушення ОСОБА_3 трудової та виробничої дисципліни, недоведеність останнім незаконності оспорюваного наказу від 02 лютого 2016 року № 30 про накладення дисциплінарного стягнення та акта проведення розслідування нещасного випадку від 31 березня 2016 року за формою Н-5. Суд також не знайшов підтвердження факту заподіяння позивачу моральних, фізичних страждань або завдання йому відповідачем втрат немайнового характеру, а тому відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 130 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 16 березня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Укртрансгаз» відхилено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 жовтня 2016 року залишено без змін.
		 
		Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		 
		У квітні 2017 року ПАТ «Укртрансгаз» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 16 березня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушеннями судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 звільнено з роботи, оскільки останній не може виконувати функції, покладені на нього трудовим договором внаслідок недостатньої кваліфікації та за відсутністю його згоди на переведення на іншу роботу, проте апеляційний суд безпідставно взяв до уваги протокол засідання комісії з перевірки знань з питань охорони праці від 13 травня 2016 року № 135, яким перевірено знання позивача, та поновив його на роботі.
		 
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 04 вересня 2017 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
		 
		У травні 2017 року від ОСОБА_3 надійшли заперечення на касаційну скаргу ПАТ «Укртрансгаз», в яких заявник просить відхилити вказану касаційну скаргу та залишити без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, оскільки фактично зводиться до переоцінки доказів, яким суди надали належну оцінку.
		 
		15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		У березні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану цивільну справу передано до Верховного Суду. 
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з огляду на таке.
		 
		Суд встановив, що ОСОБА_3 згідно з наказом начальника Бердичівського лінійно-виробничого управління магістральних газопроводів від 16 травня 2002 року № 75-к прийнятий на роботу на 0,5 ставки оператора ГРС «Вінниця Східна» в службу ГРС по четвертому розряду з 17 травня 2002 року, наказом від 26 травня 2004 року 
		№ 40-к йому встановлений п'ятий тарифно-кваліфікаційний розряд.
		 
		Згідно з наказом від 02 лютого 2016 року № 30 за порушення трудової та виробничої дисципліни ОСОБА_3 оголошена догана. Проведеною перевіркою технічного стану, безпечної експлуатації об'єкта підвищеної небезпеки встановлено, що ОСОБА_3 допущеної порушення трудової та виробничої дисципліни, вимог Інструкції з безпечного обслуговування та експлуатації автоматичного одоризатора, а саме: при заправці витратомірної ємності (бачка), що є газонебезпечною роботою, він самовільно, безпідставно, без нейтралізації стравлював газ, насичений парами одоранту, з підземної ємності одоранту у повітря; самовільно проводив втручання в роботу одоризаційної установки, здійснюючи її розгерметизацію та чищення фільтру одоранта без жодної фіксації та повідомлення диспетчера Бердичівського лінійно-виробничого управління магістральних газопроводів. В експлуатаційному журналі не фіксував несправності у роботі обладнання, не користувався засобами індивідуального захисту, допустив роботу з незачиненими на замок воротами, що може призвести до безперешкодного проникнення на територію ГРС сторонніх осіб.
		 
		Наказом Бердичівського лінійно-виробничого управління магістральних газопроводів від 04 лютого 2016 року № 05-В ОСОБА_3 відряджено до м. Бердичева з 
		08 по 12 лютого 2016 року для проходження навчання і перевірки знань з питань охорони праці і пожежної безпеки. Згідно із протоколом засідання комісії з перевірки знань з охорони праці від 12 лютого 2016 року № 4 вбачається, що ОСОБА_3 недопущено до самостійної роботи на ГРС, у місячний термін необхідно пройти повторне навчання з повторною перевіркою знань. Наказом від 12 лютого 2016 року № 08-В ОСОБА_3 повторно направлено у відрядження з 13 по 18 лютого 
		2016 року для проходження навчання і перевірки знань з питань охорони праці та пожежної безпеки. Під час проведення 18 лютого 2016 року іспиту за результатами повторного спеціального навчання ОСОБА_3 з питань охорони праці та пожежної безпеки останній поскаржився на погане самопочуття та в супроводі медсестри служби охорони праці направлений у медичний кабінет Бердичівського лінійно-виробничого управління магістральних газопроводів, де йому була надана допомога.
		 
		Повторна перевірка знань ОСОБА_3 з питань охорони праці відбулася 
		03 березня 2016 року та згідно із протоколу № 8 позивач виявив незнання з питань, що перевірялися, а комісією зроблений висновок щодо недопущення його до самостійної роботи.
		 
		Відповідно до акта від 31 березня 2016 року за формою Н-5 проведено розслідування нещасного випадку, що стався 18 лютого 2016 року о 09 год. 45 хв. у Бердичівському лінійно-виробничому управлінні магістральних газопроводів філії управління магістральних газопроводів «Київтрансгаз» ПАТ «Укртрансгаз», причиною нещасного випадку стали незадовільні фізичні дані та стан здоров'я позивача. Враховуючи, що погіршення стану здоров'я сталося внаслідок загального захворювання 
		ОСОБА_3, комісія дійшла висновку, що зазначена подія не вважається нещасним випадком і, як наслідок, не пов'язується з виробництвом.
		 
		Наказом від 12 квітня 2016 року № 061-к ОСОБА_3 звільнено з посади у зв'язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації та відсутністю його згоди на переведення на іншу роботу згідно з пунктом другим частини першої статті 40 КЗпП України, йому виплачено заробітну плату, з наказом ОСОБА_3 ознайомлено 13 квітня 2016 року.
		 
		13 травня 2016 року (через місяць після звільнення з роботи, що мало місце 12 квітня 2016 року) комісією з перевірки знань з питань охорони праці, створеної наказом Управління Держпраці у Вінницькій області від 11 травня 2016 року № 342-о, перевірено у ОСОБА_3 знання Правил безпечної експлуатації магістральних газопроводів (НПАОП 60.3-1.01-10), Типової інструкції з організації безпечного ведення газонебезпечних робіт (НПАОП 0.00-5.11-85). Згідно із протоколу № 135 засідання цієї комісії позивач знає необхідні визначені нормативні документи.
		 
		Судом встановлено, що ОСОБА_3 працював у відповідача понад 14 років 
		(з травня 2002 року) на об'єкті підвищеної небезпеки і за весь період до нього не було зауважень, він щорічно успішно проходив перевірку знань з питань охорони праці, отримував позитивні висновки та відповідав займаній посаді, проте з часу, коли почав вимагати виконання роботодавцем власних обов'язків із забезпечення умов охорони праці, у позивача виявили недостатню кваліфікацію для виконання його посадових обов'язків і у зв'язку з відсутністю його згоди на переведення на іншу посаду звільнили з роботи.
		 
		Судом першої інстанції досліджені Робоча інструкція оператора газорозподільної станції п'ятого розряду служби газорозподільних станцій Бердичівського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів філії «Управління магістральних газопроводів «Київтрансгаз» ПАТ «Укртрансгаз», відзняте позивачем відео на інтернет-ресурсі «Youtube» щодо неналежного забезпечення відповідачем умов праці позивача: ненадання засобів індивідуального захисту, робочого одягу, інструментів для роботи. Крім того, встановлено, що нових нормативних актів на момент перевірки знань ОСОБА_3 у цій конкретній галузі у лютому, березні 2016 року прийнято не було.
		 
		Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		 
		Статтею 141 КЗпП Українивизначено, що власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.
		 
		Відповідно до статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
		 
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.
		 
		Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що суд може визнати правильним припинення трудового договору лише в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.
		 
		Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є зокрема Конвенція Міжнародної Організації Праці N 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року N 3933-XII (далі - Конвенція). Згідно із статтею 4 вказаної Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.
		 
		За змістом пункту 2 статті 9 вказаної Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.
		 
		Відповідно до статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		 
		Згідно з частинами третьої, четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, правильно виходив із того, що звільнення ОСОБА_3 відбулося з порушенням пункту 2 статті 40 КЗпП України, оскільки відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, відповідно до вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України 
		2004 року, що позивач не має відповідної кваліфікації, а тому не відповідає займаній посаді.
		 
		Відповідно до статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		 
		Законними та обґрунтованими є і висновки судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав, передбачених статтею 235 КЗпП України, для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).
		 
		Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
		 
		Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).
		 
		Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).
		 
		Наведений судом розрахунок розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідає приписам статті 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядку.
		 
		Наведені у касаційній скарзі доводи, про те, що апеляційний суд безпідставно взяв до уваги протокол засідання комісії з перевірки знань з питань охорони праці 
		від 13 травня 2016 року № 135, яким перевірено знання позивача, оскільки ОСОБА_3 звільнено з роботи внаслідок недостатньої кваліфікації та за відсутністю його згоди на переведення на іншу роботу, не заслуговують на увагу, оскільки комісія Управління Держпраці у Вінницькій області є незаінтересованою особою у спорі, а тому її висновок є об'єктивним та неупередженим, та не спростований відповідачем належними та допустимими доказами, що є його процесуальним обов'язком.
		 
		Інші наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.
		 
		Статтею 212 ЦПК України 2004 року установлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, які ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
		 
		Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам статей 213-215, 315 ЦПК України 2004 року щодо законності й обґрунтованості.
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
		 
		Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» залишити без задоволення.
		 
		Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 16 березня 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                 В. А. Стрільчук
		 
		Судді:                                                                           В. О. Кузнєцов
		 
		                                                                                                           С.О. Погрібний
		 
		  О. В. Ступак
		 
		  Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...