Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/31608/15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 24.07.2018. Зареєстровано: 24.07.2018. Забезпечено надання загального доступу: 25.07.2018.
Дата набрання законної сили: 19.07.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		УХВАЛА
		м. Київ
		19.07.2018Справа №910/31608/15
		За заявоюПублічного акціонерного товариства «Київенерго»прозаміну сторони виконавчого провадження правонаступникому справі№910/31608/15за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»доПублічного акціонерного товариства «Київенерго»простягнення заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних втрат за спожитий природний газ в розмірі 340 292 025,81 грн.за участюКомунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» Суддя Бойко Р.В. при секретарі судового засідання Бариновій О.І.Представники учасників справи: 
		від позивача:Конопліцький І.В.від відповідача:Халимон С.В.від КП «Київтеплоенерго»:Комісар С.П., Соломенко Н.О., Пантелеєв П.О.
		ВСТАНОВИВ:
		Рішенням господарського суду міста Києва від 06.04.2016, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.11.2016, у справі №910/31608/15 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Київенерго» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» заборгованість в розмірі 173 586 013,56 грн., інфляційні втрати в розмірі 80 277 366,86 грн., 3% річних в розмірі 6 684 175,69 грн., пеню в розмірі 
		 30 412 575,61 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 173 565,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.
		14.12.2016 на виконання вказаного рішення суду видано відповідні накази господарського суду міста Києва.
		12.06.2018 через відділ діловодства суду надійшла заява Публічного акціонерного товариства «Київенерго», в якій заявник просить замінити боржника у справі №910/31608/15, а саме: Публічне акціонерне товариство «Київенерго» замінити на Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго». 
		 
		1. СУТЬ ЗАЯВИ ТА АРГУМЕНТИ СТОРІН. 
		Вказана заява мотивована тим, що у зв'язку з припиненням Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 17.09.2001, передане відповідачу майно комунальної власності (цілісний майновий комплекс) з виробництва теплової енергії вибуло з володіння та користування Публічного акціонерного товариства «Київенерго» та було передане Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», а тому у відповідності до приписів ч. 3 ст. 22 Закону України «Про теплопостачання» останнє стало правонаступником відповідача за борговими зобов'язаннями з оплати спожитих енергоносіїв, присуджених до стягнення рішенням господарського суду міста Києва від 06.04.2016 у даній справі.
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.06.2018 призначено розгляд заяви Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про заміну сторони виконавчого провадження у справі №910/31608/15 на 21.06.2018.
		В судовому засіданні 21.06.2018 представником Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» було подано клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні, яке мотивоване необхідністю надання останньому часу для одержання примірника заяви Публічного акціонерного товариства «Київенерго» та підготовки своїх пояснень з приводу даної заяви.
		Представником Публічного акціонерного товариства «Київенерго» в судовому засіданні 21.06.2018 подано клопотання про долучення до матеріалів справи копії постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 06.06.2018 про відкриття виконавчого провадження №56538291 з виконання наказу господарського суду міста Києва №910/31608/15 від 14.12.2016.
		Протокольною ухвалою господарського суду міста Києва від 21.06.2018 у справі №910/31608/15 залучено Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до участі у розгляді справи та оголошено перерву у судовому засіданні до 26.06.2018.
		25.06.2018 через відділ діловодства суду від Публічного акціонерного товариства «Київенерго» надійшло клопотання про долучення доказів направлення Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» примірника заяви про заміну сторони виконавчого провадження правонаступником та копії Договору №1246/14-БО-41 купівлі-продажу природного газу від 09.12.2013.
		В судовому засіданні 26.06.2018 представником Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» було подано до суду пояснення по справі з доданими до них документами, за змістом яких останнє вказує, що не є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Київенерго», не зобов'язане відповідати за зобов'язаннями боржника, не одержувало від нього майно з вироблення теплової енергії та між сторонами у даній справі щодо стягнення заборгованості склались правовідносини з постачання газу, а тому положення ч. 3 ст. 22 Закону України «Про теплопостачання» не підлягають застосуванню.
		У судовому засіданні 26.06.2018 оголошено перерву до 10.07.2018.
		10.07.2018 через відділ діловодства суду від Публічного акціонерного товариства «Київенерго» надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копій листа Департаменту комунальної власності м. Києва №062/06/90-5829 від 25.06.2018, наказу Департаменту комунальної власності м. Києва №224 від 04.05.2018, листа Публічного акціонерного товариства «Київенерго» №42АУ/201/1441 від 15.06.2018 та доказів направлення останнього Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго».
		10.07.2018 через відділ діловодства суду від Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» надійшли пояснення з долученими до них доказами, за змістом яких вбачається, що позивач вважає Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» правонаступником Публічного акціонерного товариства «Київенерго» в силу приписів ч. 3 ст. 22 Закону України «Про теплопостачання», оскільки усе майно комунальної власності (цілісний майновий комплекс) з виробництва теплової енергії вибуло з володіння та користування Публічного акціонерного товариства «Київенерго» та було передане Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» у зв'язку з припиненням Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 17.09.2001.
		Судове засідання 10.07.2018 не відбулося у зв'язку з викликом судді Бойко Р.В. для проходження співбесіди за результатами дослідження досьє в межах кваліфікаційного оцінювання.
		Учасників справи було повідомлено про призначення розгляду заяви Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про заміну сторони виконавчого провадження у справі №910/31608/15 на 19.07.2018 згідно розписки про відкладення судового засідання від 10.07.2018.
		В судове засідання представники позивача та відповідача з'явились, заяву Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про заміну сторони виконавчого провадження правонаступником підтримали та просили її задовольнити.
		Представники Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» в судове засідання 19.07.2018 з'явились, надали суду пояснення на клопотання про заміну сторони правонаступником з долученими до нього документами, проти заяви Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про заміну сторони виконавчого провадження правонаступником заперечували та просили відмовити у її задоволенні. 
		У своїх пояснення заінтересована особа заперечує проти тверджень заявника про передання ним Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» спірного майна, вказує про відсутність свого наміру щодо переведення боргу та вказує про відсутність підстав для правонаступництва у спірних правовідносинах.
		Суд, розглянувши заяву Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про заміну сторони виконавчого провадження правонаступником, заслухавши пояснення представників учасників справи та дослідивши наявні в матеріалах справи документи, прийшов до висновку про відмову в її задоволенні з огляду на таке:
		 
		Правовий спір, переданий до суду шляхом подачі ПАТ «Київенерго» заяви про заміну боржника за виконавчим документом про стягнення з ПАТ «Київенерго» на користь НАК «Нафтогаз України» грошових коштів за спожитий природній газ на підставі Договору купівлі-продажу природного газу №1246/14-БО-41 від 09.12.2013, стосується наявності правових підстав для застосування ч. 3 ст. 22 Закону України «Про теплопостачання» та визначення створеного Київською міською радою Комунального підприємства «Київтеплоенерго» правонаступником  ПАТ «Київенерго» за боргами перед НАК «Нафтогаз України» за спожитий в період з січня 2014 року по грудень 2014 року природний газ.
		 
		2. Суть норми, якою обґрунтовано правонаступництво.
		Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України «Про теплопостачання» у разі якщо суб'єкту господарювання надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, такий суб'єкт стає правонаступником за борговими зобов'язаннями з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання, що виникли у суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним).
		Наведена норма була встановлена Законом України «Про внесення змін до статті 22 Закону України «Про теплопостачання» №4521-VI від 15 березня 2012 року.
		Таким чином, законодавцем у наведеній нормі визначено випадок правонаступництва за борговими зобов'язаннями між суб'єктом господарювання, який раніше використовував ЦМК з вироблення теплової енергії, та новим суб'єктом господарювання, який одержав таке майно в користування.
		Відомо, що правонаступництвом є перехід прав і обов'язків від одного суб'єкта до іншого. Воно може бути універсальним або частковим (сингулярним). За універсального правонаступництва до правонаступника (фізичної або юридичної особи) переходять усі права і обов'язки того суб'єкта, якому вони належали раніше. Таке правонаступництво має місце у разі спадкування, припинення юридичної особи шляхом перетворення, злиття, приєднання. За часткового (сингулярного) правонаступництва від одного до іншого суб'єкта переходять лише окремі права і обов'язки із збереженням самого зобов'язання (в даному випадку між ПАТ «Київенерго» та НАК «Нафтогаз України»).
		У главі 47 «Поняття зобов'язання. Сторони у зобов'язанні» Цивільного кодексу України термін «зобов'язання» вживається у вузькому сенсі для позначення конкретного правового зв'язку між кредитором та боржником. Оскільки договір може містити, а в договорах в сфері підприємницької діяльності - зазвичай містить комплекс прав та кореспондуючих їм обов'язків, то кредитора та боржника можна виявити тільки у простому зобов'язальному правовідношенні (наприклад, у грошовому зобов'язанні), а не в межах договору загалом. Таким чином, глава 47 Цивільного кодексу України регулює порядок заміни сторони в одному зобов'язальному правовідношенні, а не сторони в договорі (зобов'язанні в широкому сенсі).
		Сторонами не заперечується той факт, що функції, які ПАТ «Київенерго» виконував відповідно до Угоди від 17.09.2001 (в частині майна, яке закріплено за КП «Київтеплоенерго»), яка припинила свою дію, надалі виконуватиме КП «Київтеплоенерго», а відтак відсутня потреба у договірних відносинах між ПАТ «Київенерго» та НАК «Нафтогаз України» щодо постачання енергоносіїв для експлуатації переданого КП «Київтеплоенерго» майна. Таким чином, відсутні підстави для висновку про існування сингулярного правонаступництва у договорі із НАК «Нафтогаз України». Тобто, по суті, відсутнє ані універсальне правонаступництво, ані сингулярне. Законом встановлено обов'язок іншої особи щодо погашення боргів ПАТ «Київенерго» без передачі йому прав вимоги такого суб'єкта. Крім того, загальний зміст законодавства про оренду і концесію виключає покладення відповідальності орендаря по боргах користувача майном на власника майна (на кредитора за такими договорами). 
		Таким чином, аналіз змісту ч. 3 ст. 22 Закону України «Про теплопостачання» свідчить про покладення законодавцем обов'язку однієї особи відповідати за боргами іншої. Питання передачі активів (прав вимоги до споживачів теплової енергії, яку поставлено внаслідок споживання енергоносії, та зобов'язання по оплаті яких передається) наведеною нормою не врегульовано.
		Відтак, за змістом наведеної норми Закону її застосування може мати наступні наслідки: суб'єкт господарювання, якому  надано в користування цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, стає боржником  за борговими зобов'язаннями суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно. Тобто, попередній користувач майна залишається власником майна (майнових прав вимоги до споживачів теплової енергії), а новий користувач несе тягар боргових зобов'язань попереднього користувача, що призводить до одержання попереднім користувачем прибутку за рахунок нового користувача.
		Частина 4 статті 22 Закону України «Про теплопостачання» передбачає можливість не укладання договорів про постачання та транспортування енергоносіїв за умови не погодження порядку погашення заборгованості за попередній період, а частина 5 цієї ж статті  - покладення на учасника (засновника) теплопостачальної або теплогенеруючої організації обов'язку із погашення боргу (незалежно від організаційно-правової форми такої юридичної особи та визначеного чинним законодавством розміру відповідальності учасника (засновника) юридичної особи за її  зобов'язаннями).
		Суд вважає, що в цілому зміни законодавчого регулювання стосувалися частин 3-5 статті 22 Закону України «Про теплопостачання» та були спрямовані на підсилення фінансової дисципліни споживачів енергоносіїв та уникнення теплопостачальними та/або теплогенеруючими організаціями відповідальності за розрахунками за спожиті енергоносії.
		За змістом пояснювальної записки до законопроекту підставою обґрунтування необхідності прийняття акта вбачається, що на «цей час має місце практика передачі об'єктів теплопостачання, у тому числі на підставі рішень органів місцевого самоврядування, від одного суб'єкта господарювання до іншого без визначення правонаступника боргів. Як правило, борги залишаються у попереднього користувача цим майном, у якого відсутні будь-які активи для погашення заборгованості перед постачальником природнього газу. Новий користувач укладає договір на постачання природного газу, «напрацьовує» борги і майно знову передається іншому суб'єкту.».   
		 Із аналізу відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень та змісту загальновідомої інформації у ЗМІ, метою ухвалення Закону України №4521-VI від 15 березня 2012 року було врегулювання правовідносин, в яких орган місцевого самоврядування передає об'єкти теплопостачання юридичним особам, які перебувають під його контролем, що значно ускладнює та/або призводить до неможливості ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» чи НАК «Нафтогаз України» одержати кошти за енергоносії.
		Зокрема, Балаклійське підприємство теплових мереж - комунальне підприємство Балаклійської районної ради «Балаклійські теплові мережі» (справа №33/139-07 господарського суду Харківської області); Державне комунальне підприємство «Херсонтеплокомуненерго» - Міське комунальне підприємство «Херсонтеплоенерго» (справа № 3/146 господарського суду Херсонської області); Гайсинське комунальне підприємство теплових мереж Гайсинтеплокомуненерго - Комунальне підприємство «Вінницяоблтеплоенерго» (справа №902/105/14); Комунальне підприємство «Дніпротеплоенерго» Дніпропетровської обласної ради - Дочірне підприємство «Тепловиробничий центр» Комунального підприємства «Дніпротеплоенерго» Дніпропетровської обласної ради (справа №904/8539/13); Госпрозрахункове підприємство «Чигиринські теплові мережі» - Комунальне підприємство   Чигирин (справа №925/184/14) тощо. Тобто, вирішуються спори, в яких кінцевим власником попереднього та нового користувача комплексу по виробництво тепла є одна особа.
		Відтак, цілком справедливим є поширення правонаступництва лише в частині боргових зобов'язань між суб'єктами, кінцевим власником яких є одна особа, оскільки в такому випадку загальна зміна майнового стану суб'єктів, пов'язаних з одним кінцевим власником, залишається незмінною.
		В той же час, в даній справі, спір стосується поширення частини 3 статті 22 Закону України «Про теплопостачання» на перехід боргу (з пояснень учасників спору, загальний розмір становить від 2,8 до 5 млрд. грн., а в межах даної справи - 173 млн. грн.) від ПАТ «Київенерго» (підприємства приватної форми власності - відповідно до загальновідомої інформації (відомості Smida станом на 1 кв 2018 року) структура власності наступна: DTEK Grids B.V. - 54%, Ornex Limited - 21%, ТОВ «ДТЕК Енерго» - 18,3%) до КП «Київтеплоенерго» (власник територіальна громада міста Києва через Київську міську раду).
		 
		3. ПРАВОВА ОЦІНКА СУДУ
		Частинами 1, 2 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Частина 6 цієї статті передбачає, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
		Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
		Як вбачається із доповіді Венеціанської комісії «Про верховенство права» складовими верховенства права є обов'язковість зрозумілості, ясності та передбачуваності положень закону та обов'язковість  реалізації владних повноважень відповідно до закону, справедливо та розумно.
		Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (п. 4.1 рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).
		Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. 
		Виходячи із суті спору у правовідносинах, що розглядаються судом, та викладених в п. 2 даної ухвали обставин цих відносин, суд вважає за можливе і доцільне не застосовувати частину 3 статті 22 Закону України «Про теплопостачання» до даних правовідносин через їх суперечність нормам Конституції України з огляду на таке:
		3.1. Відповідно до частини 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
		Відповідно до частин 1, 4 статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. 
		Право власності виникає лише за наявності певних юридичних фактів та за умови формування правового статусу конкретного власника, надання йому юридично забезпеченої можливості діяти у передбачених законом межах. Для реалізації закріпленого в Конституції України права власності потрібні галузеві закони, які встановлюють конкретні норми використання власником належного йому майна з урахуванням інтересів усіх суб'єктів правовідносин.  
		Наведені положення поширюються на всіх суб'єктів права власності, в тому числі на органи місцевого самоврядування (створювані ними комунальні підприємства).
		Вирішуючи питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 15-1 Закону України «Про електроенергетику», у п.3.1 рішення Конституційного Суду України від 12 лютого 2002 року №3-рп/2002 суд виходив із того, що оскільки об'єктивно визначені та взаємопогоджені частки доходу кожного суб'єкта відносин не змінюються і не вибувають із володіння власника, тому припис статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику» щодо внесення споживачами плати за продану їм електроенергію виключно на розподільчий рахунок постачальника в уповноваженому банку не суперечить частині четвертій статті 13 та частині першій статті 41 Конституції України. 
		Тобто, Конституційний Суд України виходив із того, що правова сутність статей 13 і 41 Конституції України полягає у проголошенні рівних можливостей володіння, користування і розпорядження власністю та гарантіях держави щодо забезпечення захисту цих прав.
		Загальні поняття підприємництва та відносин контролю суб'єктів господарювання врегульовані Господарським кодексом України.
		Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
		Частиною 145 Господарського кодексу України визначено, що майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону.
		Відтак, суб'єкт підприємництва самостійно на свій ризик здійснює господарську діяльність, спрямовану на одержання прибутку та покращення майнового стану, який визначається сукупністю майнових прав та зобов'язань.  
		У випадку, коли кінцевий власник згадуваних у ч. 3 ст. 22 Закону України «Про теплопостачання» суб'єктів господарювання є одна особа, то позбавлення рівних можливостей володіння, користування і розпорядження власністю не відбувається, адже через відносини контролю та залежність таких суб'єктів від однієї особи відсутні підстави для висновку про позбавлення права власності. 
		В той же час, покладення статтею 22 Закону України «Про теплопостачання» обов'язку суб'єкта господарювання приватної форми власності на орган місцевого самоврядування (в т.ч. через створювані ним комунальні підприємства) сплатити боргові зобов'язання, без передачі кореспондуючого цьому борговому зобов'язанню права вимоги до споживачів теплової енергії призводить до покращення майнового стану (збагачення) попереднього користувача за рахунок нового.
		Таким чином, поширення такої норми до даних правовідносин свідчить про протиправне позбавлення органу місцевого самоврядування (в т.ч. через створювані ним комунальні підприємства) права розпорядження своєю власністю, та містить ознаки дискримінаційного підходу в частині визначення юридичної поведінки сторін господарських правовідносин з порушенням принципу рівності та пропорційності, а отже суперечить справедливому застосуванню норми права як елементу верховенства права.
		3.2. Судом встановлено, що Закон України «Про внесення змін до статті 22 Закону України «Про теплопостачання» ухвалювався з метою підсилення фінансової дисципліни теплопостачальних та/або теплогенеруючих організацій та додаткового забезпечення майнових прав постачальників енергоносіїв.
		Системно-логічне та телеологічне (цільове) тлумачення норм частин 3 -5 ст. 22 Закону України «Про теплопостачання» дає підстави для висновку про те, що вони утворюють цілісний механізм захисту майнових прав постачальника енергоносіїв і не встановлюють відповідальності власника цілісного майнового комплексу майна (індивідуально визначеного майна) з вироблення теплової енергії.
		Законодавцем вводяться такі три гарантії постачальника енергоносіїв: 
		- правонаступництво в частині боргових зобов'язань попереднього користувача          (частина 3);
		- договори про постачання та транспортування енергоносіїв укладаються з правонаступниками реорганізованої теплопостачальної та/або теплогенеруючої організації виключно за умови погодження порядку погашення заборгованості з оплати спожитих енергоносіїв та послуг з їх транспортування і постачання за попередній період (частина 4);
		- учасник (засновник) теплопостачальної або теплогенеруючої організації у разі прийняття рішення про її ліквідацію забезпечує погашення боргу такої організації перед постачальниками енергоносіїв (частина 5). 
		Таким чином, правонаступництво, яке визначається ч. 3 ст. 22 Закону «Про теплопостачання» може виникати лише при реорганізації суб'єкта господарювання - користувача на підставі договорів оренди, концесії, тощо) цілісного майнового комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії. Положеннями частини 5 закріплюється субсидіарна відповідальність учасника (засновника) теплопостачальної або теплогенеруючої організації за її зобов'язаннями, а також визначено, що такий учасник (засновник) має розраховуватися за борговими зобов'язаннями при ліквідації такого суб'єкта. Вказана норма є справедливою, адже саме учасник (засновник) юридичної особи  приймає обов'язкові для суб'єкта господарювання рішення та повинен нести відповідальність за свої рішення. 
		При цьому, у випадку передачі комплексу з вироблення теплової енергії від одного користувача до іншого (за умови, що кінцевим їх власником є різні особи) відбудеться перехід зобов'язань до нового суб'єкта, а відтак і зміна особи (кінцевого учасника (власника)), який забезпечуватиме гарантію, передбачену частиною 5 такої норми.
		Це призведе до безпідставного звільнення учасника (засновника) попереднього користувача теплопостачальної або теплогенеруючої організації від обов'язку по забезпеченню боргів. Оскільки, на момент прийняття учасником (засновником)  попередньої теплопостачальної або теплогенеруючої організації рішення про її ліквідацію, така особа не матиме боргів (такі борги будуть переведені на іншу особу згідно частини 3).
		Вказане свідчить про неузгодженість наведених норм одного закону та підтверджує висновок суду про поширення передбаченого ч. 3 ст. 22 Закону України «Про теплопостачання» виключно на правонаступництво користувачів комплексів з вироблення теплової енергії, залежних від одного кінцевого власника.
		3.3. Суд також вважає, що наведена норма ч. 3 ст. 22 Закону України «Про теплопостачання» (у визначеній в п.3.1 частині) свідчить про протиправне втручання у право власності власника цілісного майнового об'єкта з огляду на таке.
		Із матеріалів справи вбачається, що власником цілісного майнового комплексу з вироблення теплової енергії, який знаходився в користуванні ПАТ «Київенерго» та було закріплено за КП «Київтеплоенерго», є територіальна громада міста Києва, яка здійснює свої розпорядчі повноваження через Київську міську раду.
		Відповідно до положень цивільного законодавства правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 Цивільного кодексу України). Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 Цивільного кодексу України).
		Підставою передачі такого комплексу в користування ПАТ «Київенерго» була Угода щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001.
		Станом на дату укладення така угода не передбачала можливості обтяження такого цілісного майнового комплексу відносинами правонаступництва в частині боргових зобов'язань ПАТ «Київенерго» щодо сплати коштів за спожиті енергоносії.
		Відтак, на момент укладання вказаної угоди та виборі контрагента, міська влада не знала та не могла знати, що у 2012 році буде ухвалено закон яким будуть врегульовані відносини правонаступництва.
		Таким чином, територіальна громада міста Києва правомірно припускала та очікувала, що після припинення права користування ПАТ «Київенерго» таким комплексом, останній буде повернуто за відсутності будь-яких боргових зобов'язань вказаної особи.
		Норми Закону України «Про внесення змін до статті 22 Закону України «Про теплопостачання» не містять положень щодо їх поширення на угоди, укладені до набрання чинності цим законом, а їх застосування, як встановлено судом, по суті призводить до слідування (правонаступництва) тільки боргових зобов'язань за майном (комплексом з вироблення теплової енергії).
		Тобто, з моменту набранням положеннями ч. 3 ст. 22 Закону України «Про теплопостачання» чинності (квітень 2012 року) право територіальної громади міста Києва на розпорядження (в тому числі, шляхом передачі в управління іншій особі) належним їй майном стало обмеженим в частині необхідності покладення на будь-якого нового управителя додаткового обтяження (боргових зобов'язань попереднього управителя комплексу).
		Суд вважає, що прийняття законодавчої норми, яка покладає на будь-якого наступного користувача цілісного майнового комплексу з вироблення теплової енергії боргових зобов'язань попереднього користувача призводить як до зменшення вартості такого цілісного майнового комплексу, так і до значного обмеження прав власника такого комплексу, оскільки, реалізуючи своє право власності в майбутньому, такий власник є обмеженим через  покладення нормою закону на будь-якого користувача належного йому майна обов'язку відповідати за борги іншої особи.
		Враховуючи, що а) на момент передачі майна в користування ПАТ «Київенерго» не існувало подібної норми, б) Київська міська влада не брала участі в управлінні та здійсненні господарської діяльності ПАТ «Київенерго» за час виникнення боргів, то положення ч. 3 ст. 22 Закону України «Про теплопостачання» мають індивідуальний та надмірний тягар.
		3.4. В судовому засіданні 19.07.2018 на запитання суду, представником ПАТ «Київенерго» повідомлено, що в тому числі при переговорах міської влади з ПАТ «Київенерго» у 2017 році, на яких обговорювалося питання повернення майна з користування, одним із аргументів ПАТ «Київенерго» було правонаступництво в частині боргових зобов'язань (ч. 3 ст. 22 Закону України «Про теплопостачання»), також представник ПАТ «Київенерго» підтвердив бажання компанії і в подальшому здійснювати управління таким майном.
		Наведене підтверджує викладений в п. 3.3 висновок про обмеження права власності територіальної громади міста Києва, адже реалізуючи свої права такий власник постійно перебував під тягарем наявності ч. 3 ст. 22 Закону України «Про теплопостачання».
		3.5.  Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
		Існування частини 3 статті 22 Закону України «Про теплопостачання» (у визначеній в п. 3.1 частині) в сукупності із змістом частини 4 цієї статті, яка встановлює заборону на укладання нових договорів на постачання енергоносіїв де-факто є примушенням нового суб'єкта до «добровільного» прийняття боргів (в тому числі шляхом укладання угоди про реструктуризацію) з огляду на таке:
		Враховуючи сезонний характер здійснення діяльності з теплопостачання (з огляду на кліматичні умови), необхідність забезпечення підприємства, що здійснює постачання тепла мешканцям, природнім газом має періодичний характер (жовтень-квітень), а проміжок часу, в який можливе існування без енергоносії (квітень-жовтень) з урахуванням передбачених чинним законодавством України строків розгляду спорів, виключає можливість одержання таким суб'єктом остаточного судового рішення (у випадку не згоди) із прийняттям боргу.
		Представниками учасників справи в судовому засіданні 19.07.2018 підтверджено, що вирішити спір та одержати остаточне судове рішення у справі про спонукання укласти договір постачання природного газу до опалювального сезону не є можливим.
		Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
		Отже, такий суб'єкт (в даному випадку КП «Київтеплоенерго») та особа, що здійснює управління таким суб'єктом, при вирішенні питання прийняття боргів перебуває під тягарем своїх зобов'язань по забезпеченню передбачених статтями 3, 27, 28 Конституції України критеріїв правової та соціальної держави.
		Приписи ст. 22 Закону України «Про теплопостачання» не визначають іншого порядку вирішення питання укладання договору на постачання енергоносіїв (в т.ч. можливості відстрочення вирішення цього питання до часу завершення можливої судової суперечки щодо такого боргу).
		Відтак, безальтернативність вказаної норми у сукупності із наведеними судом обставинами, призводить до примушення нового суб'єкта господарювання  прийняти (в т.ч. на умовах реструктуризації) борги попереднього користувача задля укладання договору на постачання енергоносіїв та забезпечення теплопостачання мешканцям (споживачам).   
		3.6. Відповідно до частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
		Загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну (п. 3 рішення Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року №7-рп/2001).
		Положеннями Цивільного та Господарського кодексу України визначена цивільно-правова (господарсько-правова) відповідальність, основними ознаками якої є те, що підставою відповідальності учасника відносин є вчинене ним правопорушення, а такий учасник відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання зобов'язання чи порушення правил здійснення діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення (ст. 218 ГК України). Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
		Наведені норми визначають обов'язок особи самостійно нести відповідальність за взятими зобов'язаннями, хоча і передбачають можливість звільнення від відповідальності чи заміну зобов'язаної сторони.
		Загальним правилом є неможливість покладення обов'язку боржника на третю особу не інакше як за волею такої особи, чи заміни у визначеному порядку в результаті універсального правонаступництва (переходу прав та обов'язків), чи такої заміни, яка слідує за передачею певного активу (права) (наприклад, покупець нерухомого майна, яке перебуває в оренді, автоматично стає зобов'язаною стороною за таким договором оренди).
		Суд враховує, що у випадку повернення цілісного майнового комплексу (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії з користування ПАТ «Київенерго» Київська міська рада чи створення нею комунального підприємства, якому передано таке майно, з урахуванням змісту п. 3.5 ухвали не мають вибору та позбавлені можливості відмовитися від експлуатації такого об'єкту, що виключає твердження про наявність їх волевиявлення на прийняття боргів ПАТ «Київенерго».
		Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
		За змістом положень цивільного законодавства похідні зобов'язання (інфляційні, 3% річних, пені, штрафи) автоматично слідують за основним зобов'язанням, а тому їх правонаступництво до КП «Київтеплоенерго» з огляду на правову природу їх виникнення - неправомірну поведінку ПАТ «Київенерго» (ст.ст. 610, 611, 612 Цивільного кодексу України), що встановлено зокрема рішенням господарського суду міста Києва від 06.04.2016 у справі №910/31608/15, суперечитиме принципу індивідуального характеру юридичної відповідальності.   
		Також суд відзначає, що у даній справі мова йде про переведення зобов'язання, яке складається із основного боргу у сумі 173 586 013,56 грн., інфляційні - 80 277 360,86 грн., 3% річних - 6 684 175,69 грн., пеня - 30 412 575,61 грн., тобто нарахування, відмінні від вартості спожитого природнього газу, становлять 74% від суми основного боргу, який було стягнуто рішенням суду від 06.04.2016 у даній справі, та єдиною підставою виникнення яких є несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
		Крім того, із змісту доданих до пояснень КП «Київтеплоенерго» копій позовів вбачається, що НАК «Нафтогаз України» висунуто вимогу про стягнення з КП «Теплокомуненерго» коштів в порядку правонаступництва за 10 договорами постачання природного газу, основний борг за якими становить 0 грн., а сума пені, 3% річних та інфляційних - 630 741 034,20 грн. 
		За поясненнями учасників справи, наданими у судовому засіданні 19.07.2018 (в якому здійснювалась фіксація технічними засобами) така ситуація виникла у зв'язку із погашенням заборгованості споживачами через ГІОЦ (чи іншу систему, яка забезпечує безпосереднє зарахування коштів за енергоносії до постачальника природнього газу), і не передбачає виставлення квитанцій та врахування пені, інфляційних та 3% річних у правовідносинах між кінцевими споживачами та теплопостачальною організацією. 
		Відтак, навіть у випадку наступного продовження зарахування сплачених коштів від населення в рахунок попередніх боргів (за час управління комплексом ПАТ «Київенерго») погашення пені, 3% та інфляційних може відбуватися, не інакше як шляхом стягнення таких коштів у судовому порядку. 
		Враховуючи передбачений законодавством порядок стягнення коштів у судовому порядку та визначені строки позовної давності, а також зважаючи, що НАК «Нафтогаз України» реалізувало передбачене право на судовий захист та стягнуло пеню та інші нарахування з ПАТ «Київенерго», а в матеріалах справи відсутні докази реалізації ПАТ «Київенерго» таких прав щодо своїх споживачів, застосування правонаступництва та задоволення заяви практично унеможливлює компенсування КП «Київтеплоенерго» зобов'язання (по сплаті пені, 3% річних та інфляційних) за рахунок кінцевих споживачів, з огляду на можливість пропуску ПАТ «Київенерго» відповідних строків.
		Таким чином, покладення зобов'язання (в т.ч. тих, що виникли внаслідок несвоєчасності виконання основного боргу) суб'єкта господарювання, який використовував майно, на іншого суб'єкта  господарювання, якому таке майно надано у користування, за відсутності факту передачі буд-яких прав (в т.ч. які кореспондуються у попереднього користувача з таким обов'язком), на думку суду, свідчить про порушення принципу індивідуального характеру юридичної (цивільно-правової) відповідальність особи, а тому суд вважає за можливе застосувати до даного спору норми ч. 2 ст. 61 Конституції України як норми прямої дії.
		3.7. За таких обставин, положення частини третьої статті 22 Закону України «Про теплопостачання» в частині їх поширення на суб'єктів господарювання, яким надано в користування (оренду, концесію, управління тощо) цілісний майновий комплекс (індивідуально визначене майно) з вироблення теплової енергії, кінцевий власник яких є відмінним від кінцевого власника суб'єкта господарювання, який раніше використовував зазначене майно (володів або користувався ним) суперечить положенням частини 4 ст. 13, частин першої, четвертої статті 41, частини 2 статті 61 Конституції України та не підлягають до застосуванню до даного спору.
		4.1. Подана ПАТ «Київенерго» заява про заміну боржника в виконавчому провадженні мотивована ст.ст. 52, 334 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 22 Закону України «Про теплопостачання».  
		Відповідно до ч. 1 ст. 52 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.
		Із викладених в п.3 ухвали висновків суд не застосовує до даних правовідносин положення ч. 3 ст. 22 Закону України «Про теплопостачання», а заявником не наведено інших підстав для правонаступництва.
		Положення частини 4 ст. 13, частин 1, 4 статті 41, частини 2 статті 61 Конституції України виключать можливості заміни боржника (ПАТ «Київенерго») на КП «Київтеплоенерго» за зобов'язаннями ПАТ «Київенерго» перед НАК «Нафтогаз України» за відсутності волі КП «Київтеплоенерго» та факту передачі йому кореспондуючих такому зобов'язанню прав вимоги до споживачів, а відтак передбачені ст.ст. 52, 334 Господарського  процесуального кодексу України як для висновку про визначення КП «Київтеплоенерго» правонаступником ПАТ «Київенерго» за борговими зобов'язаннями, так і для заміни боржника у справі №910/31608/15 правонаступником відсутні.
		4.2. Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Аналогічні положення закріплені в статті 5 Цивільного кодексу України.
		Угода щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 17.02.2001 за своєю правовою природною містить елементи оренди і концесії   комунального майна. 
		Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності» відносини, що виникли з договорів оренди чи концесії, укладених до набрання чинності цим Законом, регулюються законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, якщо сторони договору не погодять між собою іншого.
		Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначено, що відносини, що виникли з договорів оренди чи концесії, укладених до набрання чинності цим Законом, регулюються законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, якщо сторони договору не погодять між собою іншого.
		Основу норм про дію норм про договори у часі утворює принцип «Pacta sunt servanda», відповідно, повинна виключатися зворотна дія нового законодавства, за винятком випадків, коли відносно цього є пряма вказівка в законі і вона пов`язується із включенням в закон імперативних правил.
		Положення Закону України «Про внесення змін до статті 22 Закону України «Про теплопостачання» №4521-VI від 15 березня 2012 року не містять положень про їх поширення на угоди, укладені до набрання таким законом сили.
		Отже, заяву ПАТ «Київенерго» необхідно залишити без задоволення.
		 
		5. Згідно із ч. 6 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.
		За таких обставин, одночасно із постановленням рішення (ухвала в порядку ст.ст. 52, 334 Господарського процесуального кодексу України) у даній справі, суд направляє відповідне звернення до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності ч.3 ст. 22 Закону України «Про теплопостачання» в наведеній частині.
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 8, 13, 41, 61 Конституції України, ст.ст. 11, 52, 334 Господарського процесуального кодексу України, суд
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Заяву Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про заміну боржника у справі №910/31608/15 його правонаступником  Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» залишити без задоволення. 
		 
		Ухвала набирає законної сили з 19.07.2018 та може бути оскаржена протягом десяти днів шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва.
		 
		Повний текст ухвали складено 23.07.2018.
		 
		 
		          Суддя                                                                                                    Р.В. Бойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...