Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 821/3514/15-а : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; звільнення з публічної служби.
Надіслано для оприлюднення: 23.07.2018. Зареєстровано: 25.07.2018. Забезпечено надання загального доступу: 25.07.2018.
Дата набрання законної сили: 18.07.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		18 липня 2018 року 
		м.Київ
		справа №821/3514/15-а
		адміністративне провадження №К/9901/12166/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,
		суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.
		за участю: 
		секретаря судового засідання                    Корецького І.О.
		представника відповідача                          Ковальчука О.Г., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року (суддя: Пекний А.С.)та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року (судді: Семенюк Г.В., Потапчук В.О., Жук С.І.) у справі №821/3514/15-а за позовом ОСОБА_2 до Херсонської митниці Державної фіскальної служби про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та визнання незаконним запису у трудовій книжці, 
		 
		УСТАНОВИВ:
		ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Херсонської митниці Державної фіскальної служби (далі - Херсонська митниця ДФС), в якому просив: 
		- визнати незаконним та скасувати наказ Херсонської митниці ДФС від 15.10.2015 №411-о «Про звільнення з роботи»;
		- зобов'язати відповідача здійснити розрахунок та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу; 
		- визнати недійсним запис №29 від 15.10.2015 у трудовій книжці та зобов'язати відповідача внести до трудової книжки записи, які відповідають вимогам законодавства. 
		Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року, позов було задоволено частково: скасовано пункт 1 наказу Херсонської митниці ДФС від 15 жовтня 2015 року №411-о «Про звільнення з роботи» в частині формулювання підстав звільнення ОСОБА_2 як «за одноразове грубе порушення трудових обов'язків службовою особою митного органу»; зобов'язано Херсонську митницю ДФС внести зміни до наказу від 15 жовтня 2015 року №411-о «Про звільнення з роботи», якими змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_2 з пункту 1 частини 1  статті 41 Кодексу законів про працю України  на пункт 6 частини 1  статті 30 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII; визнано недійсним запис у трудовій книжці ОСОБА_2 АВ НОМЕР_2 від 15 жовтня 2015 року №29 та зобов'язано Херсонську митницю ДФС внести до трудової книжки ОСОБА_2 АВ НОМЕР_2 запис про зміну формулювання причин звільнення з пункту 1 частини 1  статті 41 Кодексу законів про працю України  на пункт 6 частини 1  статті 30 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.             
		Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати означені рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що в ході службового розслідування факт порушення ним Присяги державного службовця не перевірявся, а тому суди дійшли необґрунтованих та передчасних висновків про необхідність зміни підстави звільнення. 
		У запереченнях на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки вважає доводи позивача безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для  часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
		Судами встановлено, що у період з квітня 2002 року  по 01 квітня 2015 року ОСОБА_2 працював в митних органах та обіймав посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста "Каховка" Херсонської митниці ДФС.
		Наказом Херсонської митниці ДФС від 15.10.2015 №411-о позивача звільнено з посади за одноразове грубе порушення трудових обов'язків службовою особою митного органу у відповідності до п.1  ст.41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
		Підставою для прийняття означеного наказу став Акт службового розслідування від 15.10.2015, яким було встановлено, що 13.10.2015 близько 23:00 год., у неробочий час, позивач на автомобілі НОМЕР_1, в районі с. Чонгар Генічеського району Херсонської області,  перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, був затриманий працівниками органів ДАІ. Вказана подія набула широкого громадського розголосу. Також за наслідками  вказаної події ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. 
		З посиланням на ст.5 Закону України "Про державну службу" та посадову інструкцію головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста "Каховка" митниці ДФС, комісія зі службового розслідування зробила висновок про порушення позивачем вимог посадової інструкції, етики поведінки державного службовця та про наявність підстав для притягнення останнього до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення з посади за одноразове грубе порушення трудових обов'язків службовою особою митного органу відповідно до п.1 ст.41 КЗпП.
		Не погодившись із звільненням, позивач звернувся до суду.
		Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що обставинам, які стали підставою звільнення, в оскаржуваному наказі надана неправильна юридична кваліфікація, оскільки діяння позивача,  що виявились у недотриманні Конституції та законів України, підриві їх авторитету і дискредитації органу державної влади, мали бути кваліфіковані як порушення Присяги державного службовця, з огляду на що  дійшов висновку про необхідність зобов'язання відповідача внести зміни до наказу шляхом зміни формулювання причин звільнення позивача та внести відповідні зміни до трудової книжки.
		Суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком суду першої інстанції.
		Однак, колегія суддів Верховного суду вважає такий висновок судів попередніх інстанцій передчасним, з огляду на наступне. 
		Досліджуючи обставини по справі та надаючи правову оцінку наказу Херсонської митниці ДФС від 15.10.2015 №411-о «Про звільнення з роботи», яким ОСОБА_2 звільнено з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста "Каховка" Херсонської митниці ДФС, суд першої інстанції  дійшов висновку, що обставинам, які стали підставою звільнення, в оскаржуваному наказі дана неправильна юридична кваліфікація, однак підстав для задоволення вимог позивача про скасування оскаржуваного наказу не знайшов. Натомість, змінив  формулювання причин звільнення позивача.
		Самостійно змінюючи підставу звільнення з пункту 1 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України на пункт 6 частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII, суди керувались положеннями статті 235 КзпП України. 
		Так, частиною третьою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.
		Аналіз наведеної норми дозволяє дійти висновку, що зміна формулювань причин звільнення можлива лише за умови коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі.
		В свою чергу, як зі змісту позовної заяви, так і зі змісту апеляційних та касаційних скарг вбачається, що позивач посилався на неправильну кваліфікацію його діянь виключно з метою обґрунтування протиправності оскаржуваного наказу. Однак, вимог про зміну підстав звільнення не заявляв, оскільки звернувшись із відповідним позовом переслідував на меті поновлення на раніше займаній посаді.
		В контексті наведених обставин Верховний Суд зауважує, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин) та позбавляє можливості ініціювати судове провадження.
		Отже під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог. 
		Вказаний принцип знайшов своє відображення у частині 2 статті 11 КАС України ( тут та далі у редакції, чинній на час винесення оскаржуваних рішень), в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
		Вказаний принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
		Тобто, суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, однак за жодних умов становище позивача за наслідками судового розгляду не може бути погіршено порівняно з тим, яким воно було до звернення до суду за захистом своїх прав.
		Застосування судами положень статті 11 КАС України призвело до погіршення становища позивача, адже звільнення за пунктом 6 частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу» за своїм характером є дискредитуючим та створює більш суворі негативні наслідки для позивача.
		Принагідно Верховний Суд звертає увагу на таке.
		Відповідно до ч.2 ст.107 КАС України суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду чи відмови у відкритті провадження у справі.
		За приписами статті 111 КАС України в ході попереднього судового засідання суд: уточнює позовні вимоги та заперечення відповідача проти адміністративного позову; з'ясовує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі; визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються сторонами, а які належить доказувати; з'ясовує, якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення, та встановлює строки для їх надання; вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду.
		Аналогічні положення зайшли своє відображення також в редакції Кодексу адміністративного  судочинства України від 15.12.2017 року. 
		На порушення наведених процесуальних норм суди не встановили: реального змісту спірних правовідносин, мети звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, предмету  спору та засобів доказування, належного способу захисту порушеного права, не дослідили безпосередньо обставини звільнення позивача за пунктом 1 частини 1 статті 41 КЗпП України та не надали правової оцінки наказу Херсонської митниці ДФС від 15.10.2015 №411-о «Про звільнення з роботи» ОСОБА_2
		Натомість, вийшовши за межі позовних вимог суди фактично розглянули вимоги, які не були заявлені позивачем, перебрали на себе повноваження суб'єкта владних повноважень щодо оцінки дій позивача на предмет наявності в них складу порушення Присяги і суттєво порушили становище позивача.
		При цьому жодних мотивів та обґрунтувань з приводу необхідності виходу за межі позовних вимог судами в оскаржуваних рішеннях не наведено.
		Пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України (в редакції Закону № 2325-VIII від 13.03.2018) передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій з направленням справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Враховуючи вищевикладені обставини справи та те, що вийшовши за межі позовних вимог суд першої інстанції порушив права позивача, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів касаційної скарги в частині допущення судами порушення норм процесуального права та необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий судовий розгляд.
		Керуючись статтями 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
		Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2016 року  у справі №821/3514/15-а скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий  суддя:                                                                                І.Л. Желтобрюх
		Судді:                                                                                                            О.В. Білоус 
		                                                                                                    Т.Г. Стрелець 
		Повний текст постанови виготовлено 20 липня 2018 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...