Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 372/2227/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.07.2018. Забезпечено надання загального доступу: 26.07.2018.
Дата набрання законної сили: 18.07.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		18 липня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 372/2227/15-ц
		провадження № 61-6752зпв18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого -  Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
		суддів:  Карпенко С.О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Усика Г. І., 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чигрін Андрій Олегович, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна та визнання права власності на майно за заявою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про перегляд рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року, рішення Апеляційного суду Київської області                         від 15 листопада 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2017 року,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 07 серпня 2006 року по 20 вересня 2013 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народилася донька  ОСОБА_6 15 вересня 2010 року його мати подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,75 га, яка розташована по АДРЕСА_1 На цій ділянці протягом 2011-2013 років за спільні кошти подружжя ними були споруджені житловий будинок та інше нерухоме майно. Згідно з висновком експерта від 21 квітня 2015 року в період з 2011 року до 2013 року на будівництво та облаштування цього майна було витрачено грошові кошти в загальному розмірі    15 749 360 грн 25 коп. 22 травня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено два договори купівлі-продажу вказаної нерухомості (житлового будинку та земельної ділянки).
		Враховуючи, що зазначене вище майно набуте під час шлюбу за спільні кошти подружжя, воно належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, а відповідач не мала права без його згоди укладати оспорювані правочини, просив: визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку загальною площею 767,7 кв.м., басейну загальною площею 479,9 кв.м., будинку для персоналу загальною площею 211,8 кв.м., які розташовані на земельній ділянці загальною площею 0,75 га, кадастровий номер НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_2, укладений  22 травня 2014 року між  ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чигріним А. О. та зареєстрований у реєстрі за № 11030; 
		визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, укладений                         22 травня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чигріним А. О. та зареєстрований в реєстрі за № 11029; 
		визнати за ним та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на вказане нерухоме майно;
		поділити це майно і визнати за ним та відповідачем у рівних частинах право власності на нього;
		визнати за ним та відповідачем у рівних частинах право власності на вищевказану земельну ділянку.
		 
		Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 22 травня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чигріним А. О. та зареєстрований в реєстрі за № 11030. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 22 травня 2014 року між ОСОБА_2 та            ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чигріним А. О. та зареєстрований в реєстрі за № 11029. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної сумісної власності на наступне нерухоме майно: житловий будинок загальною площею 767,7 кв.м.; басейн загальною площею 479,9 кв.м.; будинок для персоналу загальною площею 211,8 кв.м., які розташовані на земельній ділянці загальною площею 0,75 га, кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині земельної ділянки загальною площею 0,75 га, кадастровий номер НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_2. У порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю, визнано за ОСОБА_1 та             ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині нерухомого майна, а саме: житлового будинку загальною площею 767,7 кв.м., басейну загальною площею 479,9 кв.м., будинку для персоналу загальною площею 211,8 кв.м., які розташовані на земельній ділянці загальною площею 0,75 га, кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь               ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 365 грн 40 коп.
		 
		В апеляційному порядку справа переглядалася неодноразово.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року залишено без змін.   
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2016 року касаційні скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7, ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_8 задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 лютого 2016 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання права власності на частки у майні подружжя скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня  2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 лютого 2016 року у частині позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна та земельної ділянки, визнання за ОСОБА_1 та  ОСОБА_2 права спільної сумісної власності подружжя на спірне майно залишено без змін.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Київської області від 15 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року в частині визначення часток у праві спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на нерухоме майно змінено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на                     3/5 частин земельної ділянки загальною площею 0,75 га, кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/5 частин земельної ділянки загальною площею 0,75 га, кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 3/5 частин житлового будинку загальною площею 767,7 кв.м., право власності на 3/5 частин басейну загальною площею 479,9 кв.м.; право власності на 3/5 будинку для персоналу загальною площею 211,8 кв.м., що розташовані на земельній ділянці загальною площею 0,75 га, кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/5 частин житлового будинку загальною площею 767,7 кв.м., право власності на 2/5 частин басейну загальною площею 479,9 кв.м., право власності на 2/5 будинку для персоналу загальною площею 211,8 кв.м., що розташовані на земельній ділянці загальною площею 0,75 га, кадастровий номер НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2.
		 
		У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Обухівського районного суду Київської області із заявою про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чигрін А. О., про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ майна та визнання права власності на майно.
		 
		Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2016 року вказану заяву залишено без задоволення.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 23 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, а ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2016 року залишено без змін.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2017 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду Київської області від               15 листопада 2016 року відхилено. Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від               21 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 23 лютого 2017 року відхилено. Рішення Апеляційного суду Київської області від 15 листопада 2016 року залишено без змін. Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 21 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області               від 23 лютого 2017 року залишено без змін.
		 
		14 грудня 2017 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року, рішення Апеляційного суду Київської області від 15 листопада 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2017 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального Кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
		 
		На підтвердження зазначених підстав подання заяви представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 послався на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року, від 30 листопада                    2016 року, від 01 листопада 2017 року, від 09 листопада 2017 року та постанови Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року, від 05 липня 2017 року, в яких, на його думку, по іншому застосовано зазначені правові норми.
		 
		Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального Кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня                       2017 року № 2147-VІІІ, що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та   розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.  
		 
		У січні 2018 року Верховним Судом України заяву представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про перегляд рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року, рішення Апеляційного суду Київської області                         від 15 листопада 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2017 року передано до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2018 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Обухівського районного суду Київської області, а ухвалою від 05 квітня 2018 року - справу призначено до розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у кількості п'яти суддів.
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
		Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 07 серпня 2006 року до 20 вересня 2013 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народилася донька  ОСОБА_6
		15 вересня 2010 року матір позивача подарувала ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,75 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована по АДРЕСА_2 на якій у 2011-2013 роках позивачем та відповідачем за спільні кошти було споруджено житловий будинок загальною площею 767,7 кв.м., басейн загальною площею 479,9 кв.м., будинок для персоналу загальною площею         211,8 кв.м.
		На час розгляду справи житловий будинок введено в експлуатацію.
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 вересня 2013 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
		Відповідно до частини першої статті 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України) у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		Згідно з висновком експертного дослідження від 21 серпня  2015 року на час припинення шлюбних відносин ступінь готовності спірногодомоволодіння складала в межах 88-92 % і саме це майно є спільним майном подружжя. Його добудова та введення в експлуатацію було здійснено ОСОБА_2 22 квітня         2014 року, тобто після розірвання шлюбу, тому її частка становить 54-56 %.
		Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що спірні об'єкти нерухомості побудовані позивачем та відповідачем за час шлюбу, тому є їх спільною сумісною власністю. Виходячи з рівності часток подружжя, враховуючи те, що жоден із них не вчинив дій згідно з приписами статті 71 СК України, суд визнав об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вищевказане нерухоме майно та визнав за кожним з них право власності на 1/2 його частину. Визнаючи недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння, укладений 22 травня 2014 року між ОСОБА_2 та                  ОСОБА_3, місцевий суд виходив з того, що предметом цього договору був об'єкт права спільної сумісної власності, тому ОСОБА_2 повинна була отримати згоду позивача на його відчуження. Визнаючи недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 22 травня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, суд дійшов висновку, що у зв'язку з набуттям ОСОБА_1 права власності на вищевказані об'єкти нерухомості відчуження земельної ділянки відбулося у спосіб, що порушує права позивача, пов'язані з користуванням та розпорядженням об'єктами нерухомості, розташованими на спірній земельній ділянці. При цьому суд керувався положеннями статті  377 ЦК України та статті 120 ЗК України.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                   
		 
		Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення часток спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_9 на нерухоме майно, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції,  виходив з того, що фактично спільно подружжям було побудовано домоволодіння у межах 88-92 %, а інші 8-12 % було добудовано відповідачем самостійно, що визнавалося позивачем, тому відповідно до частини другої статті 70 СК України наявні правові підстави відступити від рівності часток, враховуючи ці обставини як такі, що мають істотне значення, та визнати право власності за позивачем на 2/5 частин нерухомості, а за відповідачем - на 3/5 частин. 
		 
		За змістом статті 377 ЦК України в редакції, чинній до 09 грудня 2009 року, до особи,  яка  придбала  житловий  будинок,  будівлю  або споруду,  переходить право власності на земельну ділянку,  на якій вони розміщені,  без зміни її цільового призначення,  у  розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку,  будівлі або споруди  розмір  земельної  ділянки  не  визначений,  до  набувача переходить  право  власності на ту частину земельної ділянки,  яка зайнята житловим будинком,  будівлею або спорудою,  та на  частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо  житловий  будинок,  будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до  набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки,  на  якій  вони  розміщені,  та  частиною  ділянки,   яка необхідна для їх обслуговування. 
		 
		Аналогічне положення було закріплене статтею 120 ЗК України в редакції, чинній до 09 грудня 2009 року.
		 
		Законом України від 05 листопада 2009 року № 1702-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю», який набув чинності з 10 грудня 2009 року, стаття 377 ЦК України та статті 120 ЗК України були викладені у новій редакції.
		 
		Відповідно до нової редакції частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
		Згідно з чинними частинами першою, четвертою статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
		У наданій заявником для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року у справі           № 6-10252св14 суд касаційної інстанції, задовольняючи касаційну скаргу Особи-4 і скасовуючи рішення Броварського міськрайонного суду Київської області              від 19 вересня 2013 року та рішення Апеляційного суду Київської області               від 11 лютого 2014 року в частині визнання за Особа-3 та Особа-4 права власності по S частині матеріалів та конструкцій (об'єкт незавершеного будівництва) за Адресою-1 та права власності по S частині земельної ділянки, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва, і направляючи справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив з того, що визнаючи за кожною із сторін право власності по 1/2 частині земельної ділянки під об'єктом незавершеного будівництва, суди свого висновку належним чином не мотивували, не взяли до уваги, що за змістом положень статті 331 ЦК України та статті 120 ЗК України у разі, якщо у подружжя виникло право спільної сумісної власності на будинок, то під час поділу цього будинку кожен з них має право на виділення у власність земельної ділянки під ним, яка необхідна для його обслуговування. За встановленими судами обставинами справи спірна земельна ділянка, на якій сторонами споруджено жилий будинок, була подарована відповідачу у 2007 році.
		 
		В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2016 року у справі № 127/7285/14-ц суд касаційної інстанції, задовольняючи частково касаційні скарги Особа-3 та Особа-6, скасовуючи ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 08 лютого 2016 року і направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив з того, що апеляційний суд не врахував положення статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (правовідносини з приводу прав сторін на земельну ділянку виникли у 2005 році), і не встановив усіх фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи.
		 
		В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року суд касаційної інстанції, задовольняючи частково касаційну скаргу Одеської міської ради та скасовуючи рішення Апеляційного суду Одеської області від 21 липня 2015 року в частині вирішення зустрічного позову Особа-8 до Особа-6 про визначення порядку користування загальною земельною ділянкою між співвласниками житлового будинку і передаючи справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив з того, що апеляційний суд вирішив питання про визначення порядку користування земельною ділянкою площею 17 кв.м., яка у встановленому законом порядку у користування власника (співвласників) будинку по вулиці Адреса-1 не виділялася, входить до земель територіальної громади міста Одеси, повноваження щодо розпорядження якою належать Одеській міській раді. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що за змістом статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості. Тобто у кожної особи, яка має частку у спільній власності на будинок, у такій самій частці виникає й право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку.
		 
		В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року у справі № 235/7487/16-ц суд касаційної інстанції, відхиляючи касаційну скаргу Особа-4 і залишаючи без змін рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 22 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 25 липня 2017 року в частині позову Особа-4 до Покровської міської ради, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Донецькій області, Управління держгеокадастру у Покровському районі, Особа-5, треті особи: Особа-6, Особа-7, про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, скасування державної реєстрації, свідоцтва про право власності, виходив з недоведеності заявлених позовних вимог. При цьому судом було застосовано статтю 120 ЗК України та статтю 377 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (вересень 2009 року). 
		 
		У постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі                           № 6-1003цс15 суд виходив з того, що право Особа-10 самим фактом передачі земельної ділянки у постійне користування ДП «Бершадське лісове господарство» до виникнення у нього права на нерухоме майно, розташоване на частині цієї земельної ділянки, не порушене і право користування земельною ділянкою, яке належить ДП «Бершадське лісове господарство», до нього на підставі статті 120 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (2007 рік), не перейшло.
		 
		У постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі                           № 6-1726цс16 наведено положення статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (25 липня 2007 року), та у нині чинній редакції і зроблено висновок про правильне застосування вказаних норм матеріального права судом першої інстанції, який визначив частки сторін у спільній власності на земельну ділянку, що відповідали часткам власників у домоволодінні.
		Таким чином, з наданих для порівняння постанов Верховного Суду України не вбачається невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а надані для порівняння ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не свідчать про те, що під час ухвалення судових рішень у подібних правовідносинах суд касаційної інстанції неоднаково застосував одні й ті самі норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		Частиною першою статті 360-5 ЦПК України 2004 року передбачено, що Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
		 
		Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, пунктами 1, 4 частини першої статті 355, частиною першою статті  360-2, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України 2004 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		У задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про перегляд рішення Обухівського районного суду Київської області від 02 грудня 2015 року, рішення Апеляційного суду Київської області                         від 15 листопада 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня 2017 року відмовити.
		 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                             В. А. Стрільчук
		 
		Судді:                                                                                             С. О. Карпенко 
		 
		                                                                                                        В. О. Кузнєцов
		 
		                                                                                                        А. С. Олійник 
		                                                 
		                                                                                                         Г. І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...