Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 905/1722/17 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 26.07.2018. Зареєстровано: 26.07.2018. Забезпечено надання загального доступу: 27.07.2018.
Дата набрання законної сили: 24.07.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 липня 2018 року 
		м. Київ
		 
		Справа №  905/1722/17 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: 
		Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Стратієнко Л.В.,
		за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу"
		на постанову Донецького апеляційного господарського суду
		у складі колегії суддів: Попков Д.О., Стойка О.В., Чернота Л.Ф. 
		від 18.04.2018 
		 
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мединський і К" 
		до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу" 
		про стягнення 6479915,25 грн
		 
		за участю представників:
		позивача: Куц А.П.
		відповідача: Ліневич Л.В.
		ВСТАНОВИВ:
		У липні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Мединський і К" звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу" про стягнення 6479915,25 грн, з яких: 
		- 5798730,61 грн - заборгованість з оплати транспортних послуг за договором    № 583-КД-ДЦ від 01.06.2016, наданих у період з січня по березень 2017 року,
		- 400900,48 грн - пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за період з 15.03.2017 по 17.07.2017,
		- 46985,36 грн - три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 15.03.2017 по 17.07.2017,
		- 233298,80 грн - інфляційні втрати за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з березня по червень 2017.
		Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати наданих позивачем у період з січня по березень 2017 року транспортних послуг за укладеним між сторонами договором № 583-КД-ДЦ від 01.06.2016.
		Рішенням Господарського суду Донецької області від 08.02.2018 у задоволенні позову відмовлено.
		Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що обставини порушення відповідачем умов договору № 583-КД-ДЦ від 01.06.2016 є доведеними та не спростовані відповідачем, однак, зобов'язання відповідача припинились неможливістю їх виконання, а відповідач є звільненим від відповідальності за порушення зобов'язання, оскільки це порушення сталось внаслідок форс-мажорних обставин (непереборної сили), а саме: захоплення підприємства, яке знаходиться на непідконтрольній Україні території терористичним угрупуванням так званої "ДНР", що унеможливило виконання відповідачем своїх зобов'язань за зазначеним договором, настання яких відповідач підтвердив висновком Торгово-промислової палати. 
		Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.04.2018 рішення Господарського суду Донецької області у справі від 08.02.2018 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю        "Мединський і К" заборгованість в сумі 5798730,61 грн, 3% річних в сумі    46669,38 грн, інфляційну індексацію в сумі 176031,91 грн та пеню в сумі 198975,67 грн, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 96290,75 грн та витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 144436,13 грн.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що факти надання позивачем відповідачу та отримання відповідачем транспортних послуг в січні - березні 2017 року на суму, заявлену до стягнення, за укладеним між сторонами у справі договором № 583-КД-ДЦ від 01.06.2016, а також факт несплати цієї суми відповідачем є доведеними. За висновком суду, настання форс-мажорних обставин не припиняє зобов'язання відповідача з оплати наданих позивачем послуг, яке є грошовим, в силу специфічної природи грошей та не звільняє відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання, що узгоджується з положеннями частини 1 статті 205 та частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Суд також дійшов висновку, що однієї констатації факту наявності форс-мажорних обставин недостатньо для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання, а обов'язковим елементом, необхідним для звільнення боржника від відповідальності з цієї підстави, є причинно-наслідковий зв'язок між такими обставинами та неможливістю виконати зобов'язання, чого не було враховано місцевим господарським судом. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність наявності причинно-наслідкового зв'язку між обставинами захоплення підприємства відповідача та неможливістю проведення ним розрахунків з позивачем, оскільки відповідачем не наведено жодного обґрунтування та матеріали справи не містять доказів того, що наявність форс-мажорних обставин, на які він посилається, перешкоджає виконанню ним свого грошового зобов'язання перед позивачем. Суд також дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у цій справі, оскільки відповідач за відсутністю для цього належних підстав, всупереч умов договору та вимог статті 530 Цивільного кодексу України, за відсутності доказів припинення грошового зобов'язання будь-яким іншим, передбаченим діючим законодавством способом, не здійснивши своєчасно розрахунку з позивачем за надані транспортні послуги, допустив порушення зобов'язання у розумінні статті 610, частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України у вигляді прострочення. При цьому за висновком суду заявлений позивачем до стягнення розмір основної заборгованості є правильним та не спростований відповідачем. 
		Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач неправильно визначив суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних, у зв'язку з чим суд провів власний розрахунок та задовольнив позовні вимоги в цій частині частково.
		Задовольняючи позовну вимогу про стягнення пені частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач безпідставно включив в розрахунок пені останній день, в який мала бути здійснена оплата, а також за власною ініціативою зменшив розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача на 50%, врахувавши принцип пропорційності у господарському судочинстві, закріплений в статті 15 Господарського процесуального кодексу України, та обставини наявності форс-мажорних обставин, які негативно впливають на господарську діяльність відповідача та його фінансовий стан.
		Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.04.2018, а рішення Господарського суду Донецької області від 08.02.2018 залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема статті 205, 217 Господарського кодексу України та статей 607, 625 Цивільного кодексу України. За твердженням скаржника, суд апеляційної інстанції:
		- довільно тлумачить зазначені норми та дійшов помилкового висновку, що настання форс-мажорних обставин не припинило обов'язку відповідача; 
		- помилково послався на положення статті 625 Цивільного кодексу України в обґрунтування висновку про неприпинення зобов'язань відповідача та не врахував, що зазначена норма урегульовує правовідносини щодо відповідальність за порушення грошового зобов'язання та не стосується припинення зобов'язань;
		- не взяв до уваги те, що акти наданих послуг від 15.03.2017, на неоплату яких послався позивач, були підписані від імені відповідача неуповноваженою особою та в період після настання форс-мажорних обставин (після захоплення підприємства).
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду Баранець О.М., Мамалуй О.О., Стратієнко Л.В. від 14.06.2018 поновлено Приватному акціонерному товариству "ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу"  строк на подання касаційної скарги на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.04.2018 у справі №905/1722/17. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та призначено касаційну скаргу до розгляду на 24.07.2018 о 10 год. 40 хв. у приміщенні Касаційного господарського суду. Витребувано з Господарського суду Донецької області матеріали справи №905/1722/174. Надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 13.07.2018.   
		У зв'язку з відпусткою судді Мамалуя О.О. проведено повторний автоматизований розподіл справи № 905/1722/17. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями 18.07.2018 для розгляду касаційної скарги визначено наступний склад колегії суддів: Баранець О.М. - головуючий, Вронська Г.О., Стратієнко Л.В. 
		10.07.2018 до Касаційного господарського суду від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.04.2018 залишити без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, а оскаржувана постанова прийняті судом апеляційної інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.06.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мединський і К" (виконавець, позивач) та Приватним акціонерним товариством "ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу" (замовник, відповідач) укладено договір №583-КД-ДЦ (далі за текстом - договір), відповідно до умов пунктів 1.1., 1.5. підпункту 3.3.1. пункту 3.1. якого з урахуванням внесених додатковою угодою № 583-КД-ДЦ/9 від 29.12.2016 змін в порядку та на умовах, визначених цим договором і на підставі отриманих від замовника заявок, виконавець зобов'язався здійснювати транспортні послуги (вантажоперевезення побутового палива для трудящих та пенсіонерів замовника, виконання внутрішньогосподарських робіт автотракторною технікою, послуги автокрана, вантажоперевезення породної маси і внутришахтного обладнання, перевезення і експедирування вантажів з матеріально-технічного забезпечення, перевезення трудящих замовника пасажирським транспортом, перевезення співробітників замовника легковим (службовим) транспортом, послуги із завантаження і розвантаження вантажу (металобрухту) замовника вантажопідйомними механізмами та транспортні послуги з перевезення негабаритного вантажу, а замовник зобов'язався забезпечити роботою замовлений транспорт і здійснити оплату наданих послуг в порядку, визначеному умовами цього договору, прийняти надані послуги, зазначені в пункті 1.1. договору, та своєчасно здійснити їх оплату на умовах договору. 
		Згідно з пунктом 9.1. договору в редакції додаткової угоди № 583-КД-ДЦ/9 від 29.12.2016 цей договір вступає в силу з 01.06.2016 та діє до 28.02.2017.
		Відповідно до пункту 1.3. договору послуги за цим договором здійснюються виконавцем за адресою: 86300, Донецька область, м. Кіровське, Приватне акціонерне товариство "ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу". Послуги з перевезення та експедирування вантажів здійснюються по контрольованій і по неконтрольованій Україною території.
		Пунктом 5.1. договору в редакції додаткової угоди № 583-КД-ДЦ/9 від 29.12.2016 встановлено, що загальна вартість послуг за цим договором не повинна перевищувати 35000000,00 грн.
		Відповідно до пункту 5.7. договору оплата наданих виконавцем послуг у відповідному місяці здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок виконавця протягом 5 робочих днів з 35 календарного дня з моменту підписання обома сторонами акту здачі-приймання наданих послуг на підставі рахунку виконавця, в якому вказані його відповідні реквізити.
		Згідно з пунктом 5.10. договору в акті здачі-приймання наданих послуг вказується загальна вартість послуг за відповідний місяць.
		Порядок і умови здачі-приймання наданих послуг врегульовані сторонами в розділі 6 договору, положеннями якого, серед іншого, передбачено, що:
		- замовник протягом 5 робочих днів з моменту отримання акту приймання наданих послуг, здійснює приймання послуг, і за відсутністю зауважень к таким послугам, підписує акт приймання наданих послуг та повертає один його примірник виконавцю (пункт 6.3. договору);
		- за наявністю у замовника обґрунтованих зауважень відносно наданих послуг, сторони протягом 7 робочих днів з дати надання замовником зауважень здійснюють звіряння наданих послуг за шляховими листами та/або ТТН, з урахуванням фактів недопуску транспортних засобів (водіїв) до надання послуг. Якщо такі факти мали місце у звітному місяці, акт наданих послуг корегується виконавцем з урахуванням обґрунтованих зауважень і надається замовнику у виправленому вигляді (пункт 6.4. договору). 
		На виконання умов договору позивач в період з 31.01.2017 по 15.03.2017 були надані передбачені договором транспортні послуги на загальну суму     8998901,60 грн, у зв'язку з чим сторонами були підписані без зауважень та заперечень наступнім акти здачі-приймання робіт (наданих послуг) за договором №583-КД-ДЦ від 01.06.2016, скріплені печатками підприємств:
		- № ГОМК0000804 від 31.01.2017 на суму 332077,16 грн з ПДВ,
		- № ГОМК0000856 від 31.01.2017 на суму 3 587373,43 грн з ПДВ,
		- № ГОМК0001698 від 28.02.2017 на суму 336923,36 грн з ПДВ,
		- № ГОМК0001712 від 28.02.2017 на суму 3507511,09 грн з ПДВ,
		- № ГОМК0002051 від 15.03.2017 на суму 207647,42 грн з ПДВ,
		- № ГОМК0002116 від 15.03.2017 на суму 1027369,14 грн з ПДВ.
		Однак, відповідач здійснив часткову оплату отриманих послуг, а саме: частково оплатив послуги за актом за № ГОМК0000856 від 31.01.2017, а решту послуг за іншими актами не оплатив, у зв'язку з чим у замовника перед виконавцем виникла заборгованість в розмірі 5798730,61 грн, стягнення якої є предметом спору у цій справі. Крім того позивач також заявив вимоги про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов'язання та стягнення пені за порушення строків виконання зобов'язання.
		Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій укладений між сторонами у справі договір 583-КД-ДЦ від 01.06.2016 є за своєю правовою природою змішаним договором перевезення та надання послуг.
		Відповідно до частини 1 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.  
		Згідно з частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
		Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
		Як встановлено судами, факт надання позивачем відповідачу та отримання відповідачем транспортних послуг в січні - березні 2017 року на суму, заявлену до стягнення, за укладеним між сторонами у справі договором № 583-КД-ДЦ від 01.06.2016, є доведеним та підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-приймання робіт (наданих послуг) за договором №583-КД-ДЦ від 01.06.2016, які підписані сторонами без зауважень та заперечень, скріплені печатками підприємств.
		Касаційний господарський суд не бере до уваги посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що акти наданих послуг від 15.03.2017 були підписані від імені відповідача неуповноваженою особою та є неналежними доказами по справі, оскільки судом апеляційної інстанції було прийнято до уваги зазначені акти як належні та допустимі докази отримання відповідачем наданих позивачем транспортних послуг, встановлено, що акти підписані та скріплені печатками сторін, в тому числі і печаткою відповідача. Такі посилання зводяться до переоцінки доказів у справі, яким вже надавалась оцінка судами попередніх інстанцій, що відповідно до встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України меж розгляду справи судом касаційної інстанції не є компетенцією Касаційного господарського суду. Крім того, скаржник не надає доказів, які б свідчили про неотримання ним транспортних послуг за зазначеними актами. 
		З огляду на викладене Касаційний господарський суд погоджується з судом апеляційної інстанції про доведеність факту надання позивачем та отримання відповідачем транспортних послуг в січні - березні 2017 року за актами наданих послуг № ГОМК0000804 від 31.01.2017, № ГОМК0000856 від 31.01.2017,                     № ГОМК0001698 від 28.02.2017, № ГОМК0001712 від 28.02.2017,                                   № ГОМК0002051 від 15.03.2017 та № ГОМК0002116 від 15.03.2017.
		Однак, як встановлено судами, відповідач в порушення умов договору                    № 583-КД-ДЦ від 01.06.2016 здійснив лише часткову оплату отриманих транспортних послуг, доказів повної оплати вартості послуг матеріали справи не містять, у зв'язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по оплаті вартості транспортних послуг в розмірі 5798730,61 грн. 
		З матеріалів справи вбачається, що відповідач заперечує наявність у нього зобов'язання сплачувати зазначену заборгованість та посилається на припинення такого зобов'язання неможливістю його виконання відповідно до статті 607 Цивільного кодексу України з огляду на наявність форс-мажорних обставин, а саме: захоплення підприємства, яке знаходиться на непідконтрольній Україні території, бойовиками так званої "ДНР", які підтверджені Сертифікатом Торгово-промислової палати України № 7634 від 19.06.2017.
		Згідно з частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. 
		Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
		Згідно з частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 604 - 609 Цивільного кодексу України. Однак, зазначеними статтями не передбачено такої окремої підстави припинення зобов'язання, як настання подій, які є надзвичайними і невідворотними обставинами. Разом з тим, оскільки виконання зобов'язання може виявитися неможливим, зокрема, у зв'язку з дією обставин непереборної сили, за які жодна із сторін не відповідає, то у такому випадку зобов'язання може припинитися відповідно до статті 607 Цивільного кодексу України. 
		Однак, зважаючи на те, що грошові кошти є родовими речами і відповідно до частини 1 статті 184 Цивільного кодексу України є замінними, Касаційний господарський суд України зауважує, що неможливість виконання грошового зобов'язання навіть внаслідок непереборної сили не може бути підставою для припинення такого зобов'язання відповідно до статті 607 Цивільного кодексу України. 
		З огляду на викладене Касаційний господарський суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що посилання відповідача на те, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності, як на підставу для прийняття рішення про відмову у задоволенні позову про стягнення основного боргу за договором           № 583-КД-ДЦ від 01.06.2016, є помилковими та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.
		Враховуючи наведене, Касаційний господарський суд вважає, що господарський суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про відсутність підстав вважати зобов'язання відповідача за договором № 583-КД-ДЦ від 01.06.2016 припиненим на підставі статті 607 Цивільного кодексу України, а твердження скаржника про неправильне застосування судом зазначеної норми є безпідставними та необґрунтованими.
		За змістом положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		З огляду на викладене Касаційний господарський суд вважає, що суд апеляційної інстанції правильно та обґрунтовано задовольнив позовну вимогу про стягнення з відповідача основного боргу, заявлений до стягнення позивачем розмір якого, як встановлено судом апеляційної інстанції, є правильним та не спростований відповідачем. 
		Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
		Судом апеляційної інстанції правильно встановлено, що відповідач не здійснив оплату вартості наданих позивачем в січні - березні 2017 року транспортних послуг за актами наданих послуг № ГОМК0000804 від 31.01.2017,                            № ГОМК0000856 від 31.01.2017, № ГОМК0001698 від 28.02.2017,                              № ГОМК0001712 від 28.02.2017, № ГОМК0002051 від 15.03.2017 та                              № ГОМК0002116 від 15.03.2017 у встановлений договором строк. 
		Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
		З огляду на те, що факт порушення відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманих від позивача транспортних послуг є доведеним, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що мало місце прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, що є підставою для нарахування та стягнення з відповідача трьох відсотків річних та інфляційних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.
		Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. 
		В розділі 7 договору сторони врегулювали питання, пов'язані з обставинами непереборної сили (форс-мажором), передбачивши, зокрема те, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором, якщо це сталося внаслідок форс-мажорних обставин/обставин непереборної сили і їх наслідків, що безпосередньо впливають на виконання договору (пункт 7.1. договору). Такими обставинами є надзвичайні і невідворотні обставини, які об'єктивно роблять неможливим виконання сторонами передбачених цим договором зобов'язань, у тому числі: збройний конфлікт, включаючи блокаду; проведення антитерористичної операції, захоплення підприємств тощо (пункт 7.2. договору). Сторона, для якої склалась неможливість виконання зобов'язань за цим договором з передбачених пунктом 7.2. підстав зобов'язана у розумний строк письмово повідомити іншу сторону з наступним наданням відповідного документу компетентного органу України (пункти 7.3, 7.4.).
		Пунктом 7.5. договору передбачено, що за умов продовження форс-мажорних обставин понад 2 місяців передбачає право сторін в односторонньому порядку відмовитися від договору. Однак, сторона, як повністю або частково виконала свої зобов'язання за договором, має право вимагати від іншої сторони виконання зустрічного зобов'язання, а у разі неможливості виконання відшкодування прямих витрат, пов'язаних з виконанням зобов'язань за договором.
		Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, а саме: особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
		Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України непереборною силою є надзвичайні і невідворотні обставини, за умов настання яких виконання договірних зобов'язань є неможливим.
		У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, яка повністю звільняє від відповідальності особу, що порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила однак не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
		При цьому слід зазначити, що статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов'язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання (частина перша статті 625 Цивільного кодексу України). 
		Отже, порушення відповідачем умов договору щодо оплати вартості наданих послуг є підставою для нарахування визначених статтею 625 Цивільного кодексу України платежів, а наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
		Крім того, як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, однієї констатації факту наявності форс-мажорних обставин недостатньо для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання. Обов'язковим елементом, необхідним для звільнення боржника від відповідальності з цієї підстави, є причинно-наслідковий зв'язок між такими обставинами та неможливістю виконати зобов'язання. 
		При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність відповідачем наявності такого причинно-наслідкового зв'язку між обставинами захоплення підприємства відповідача та неможливістю проведення ним розрахунків з позивачем, оскільки, як встановлено судом, відповідачем не надано та матеріали справи не містять доказів того, що наявність форс-мажорних обставин, на які він посилається, перешкоджає виконанню ним свого грошового зобов'язання перед позивачем. 
		Крім того, як зазначає сам відповідач, він з метою продовження ведення господарської діяльності зареєстрував своє місцезнаходження у місті Добропіллі Донецької області, яка є контрольованою територією України. 
		З огляду на викладене Касаційний господарський суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про обґрунтованість заявлених позовних вимог про стягнення трьох відсотків та інфляційних втрат.
		При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач неправильно визначив суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних, а саме: неправильно визначив період прострочення грошового зобов'язання, безпідставно включивши в розрахунок трьох відсотків річних останній день, в який мала бути здійснена оплата, та в розрахунок інфляційних втрат - місяці, в яких заборгованість виникала в другій половині місяця, тобто була відсутня за цілий місяць, у зв'язку з чим суд провів власний розрахунок та задовольнив позовні вимоги в цій частині частково. Доводів в спростування правильності визначеного судом апеляційної інстанції розміру сум трьох відсотків річних та інфляційних втрат скаржником не наведено.
		Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
		Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
		В пункті 4.3. договору сторони погодили, що у випадку порушення замовником строків оплати послуг, які надані виконавцем за цим договором та прийняті замовником без зауважень, замовник за письмовою вимогою виконавця сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
		З огляду на те, що факт порушення відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманих від позивача транспортних послуг є доведеним, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що мало місце порушення строків оплати наданих позивачем та прийнятих відповідачем транспортних послуг, що є підставою для нарахування та стягнення з відповідача пені. При цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач безпідставно включив в розрахунок пені останній день, в який мала бути здійснена оплата, у зв'язку з чим, врахувавши визначені частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України обмеження щодо періоду нарахування пені, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені є обґрунтованими у розмірі 397951,33 грн.
		Відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
		Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
		Положеннями статті 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
		Отже, Касаційний господарський суд, вважає, що суд апеляційної інстанції, врахувавши принцип пропорційності у господарському судочинстві, закріплений в статті 15 Господарського процесуального кодексу України, правомірно скористався наданим йому правом та зменшив за власною ініціативою нарахований позивачем до стягнення розмір пені на 50 відсотків, у зв'язку з чим задовольнив позову вимогу про стягнення пені частково.
		Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		Матеріали справи свідчать про те, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
		Доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального під час прийняття оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законної та обґрунтованої постанови Касаційний господарський суд не вбачає.
		З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
		Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу" залишити без задоволення.
		2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.04.2018 у справі №  905/1722/17 залишити без змін.
		3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                          О. Баранець
		 
		Судді                                                                                                    Г. Вронська
		 
		                                                                                                    Л. Стратієнко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...