Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/15869/17 : Справи про адмінправопорушення (до 01.01.2019); Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції .
Надіслано для оприлюднення: 31.07.2018. Зареєстровано: 01.08.2018. Забезпечено надання загального доступу: 03.08.2018.
Дата набрання законної сили: 25.07.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 33/785/449/18
		Номер справи місцевого суду: 520/15869/17 
		Головуючий у першій інстанції Чаплицький В. В. 
		Доповідач Котелевський Р. І.
		 
		 
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		25.07.2018 року                                                                                  м. Одеса
		Апеляційний суд Одеської області в складі судді палати з розгляду кримінальних справ Котелевського Р.І., за участю: секретарів судового засідання: Тьосової Я.В., Стоянової Л.І.; особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 та його захисника СтоляренкоВ.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову судді Київського районного суду м. Одеси від 20.02.2018 року, - 
		 
		встановив:
		оскаржуваною постановою судді районного суду, 
		ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України,  який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, 
		визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 10200 (десять тисяч двісті) гривень з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів строком на 1 (один) рік, та стягнуто судовий збір у сумі 352,40 грн. 
		Відповідно до оскаржуваної постанови, ОСОБА_3 визнаний винним та притягнутий до адміністративної відповідальності за те, що він, 12.12.2017 року, о 0000 год., по вул. Ак. Корольова, 64б в м. Одесі керував автомобілем  НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів), від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, водій відмовився в присутності двох свідків, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП. 
		Не погоджуючись з рішенням судді районного суду Хоренко О.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та закрити провадження по справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, в зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_3 зазначає, що його не було повідомлено про час і місце розгляду справи в районному суді, та розгляд справи проведено за його відсутністю. Апелянт зазначає, що на місці зупинки він дійсно відмовився від його огляду на стан сп'яніння за допомогою газоаналізатора «Драгер», оскільки зазначений прилад та документи відповідності на прилад поліцейські не надали. Також зазначає, що на місці зупинки він не заперечував проти його огляду на стан алкогольного сп'яніння в медичному закладі, але такий огляд йому фактично не пропонували. Апелянт стверджує, що протокол було складено в присутності одного свідка.
		Заслухавши пояснення ОСОБА_3 та його захисника Столяренко В.М., які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити; допитавши свідка ОСОБА_5 та інспектора патрульної поліції Бурлаченко Д.В.; вивчивши матеріали адміністративної справи та долучені до неї докази; провівши судові дебати; апеляційний суд приходить до висновку про таке.
		У відповідності до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
		Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.  Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
		Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
		Згідно з положеннями ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги, але не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 
		Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. 
		Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у ст.ст. 247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. 
		Відповідно до вимог ст.ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. 
		Розглядаючи справу, апеляційний суд приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції є необґрунтованою, оскільки ухвалена з недотриманням вимог діючого КУпАП, за результатами неповного дослідження доказів, та без врахування положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.
		Так, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997 року.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право на справедливий і публічний розгляд справи.
		Прецедентна практика ЄСПЛ, застосовуючи критерій суворості покарання за вчинення адміністративного правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, відносить адміністративні правопорушення до кримінально-правової сфери з усіма гарантіями статті 6 Конвенції.
		Разом з цим, і інші адміністративні правопорушення можуть підпадати під сферу дії кримінально-правового аспекту статті 6 Конвенції. Зокрема це порушення правил дорожнього руху (позбавлення права управління - Рішення ЄСПЛ «Лутц проти Німеччини» від 25.08.1987 року; Рішення ЄСПЛ «Маліге (Malige) проти Франції» від 23.09.1998 року).
		ЄСПЛ дійшов висновку, що стаття 6 Конвенції не може застосовуватися з точки зору «кримінального обвинувачення» до такої міри покарання як негайне позбавлення посвідчення водія (Комюніке Секретаря Європейського Суду з прав людини стосовно рішення у справі «Ескубе проти Бельгії»).
		Отже, ЄСПЛ вирішуючи питання застосування ст. 6 Конвенції не ставить в залежність виведення з під юрисдикції кримінальних судів певних видів правопорушень віднесених до юрисдикції інших органів, посадових осіб. 
		Виходить, що у справах про адміністративні правопорушення на які ЄСПЛ поширює кримінально правовий аспект, - особа, щодо якої розглядається справа та потерпілий, додатково користуються гарантіями ст.6 Конвенції: право на оскарження судових рішень, право на допомогу перекладача, право на виклик та допит свідків, на розумний строк розгляду справи, негайне і достатнє інформування про характер і причини обвинувачення, право на юридичну допомогу, право на безоплатну допомогу захисника (за браком коштів), ін. Крім того, в таких справах діє презумпція невинуватості.
		Відповідно до оскаржуваного судового рішення ОСОБА_3 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 10200 гривень з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів строком на 1 (один) рік, але таке рішення судді районного суду не можна визнавати законим та обґрунтованими, з огляду на таке.
		Відповідно до вимог ст.ст. 23, 33 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень. 
		Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених КУпАП України та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються  характер вчиненого правопорушення, особа порушника ступінь його вини майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
		З оскаржуваної постанови убачається, що призначивши адміністративне стягнення ОСОБА_3 у виді штрафу, суддя не дотримався вимог закону та призначив стягнення, яке не відповідає вимогам ст.ст. 23, 33 КУпАП, оскільки визначаючи розмір штрафу не врахував, що відповідно вимог ст. 27 КУпАП, покарання у виді штрафу призначається не у твердій сумі, а у ставках неоподаткованого мінімуму доходів громадян, установленого законодавством України на момент постановлення рішення.
		Санкцією ч.1 ст.130 КУпАП, за якою ОСОБА_3 визнано винним оскаржуваною постановою судді районного суду, регламентовано, що таке правопорушення тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 10200 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Отже санкцією зазначеної норми закону стягнення визначене у неоподатковуваних мінімумах доходів громадян, у зв'язку з чим таким чином і мало бути призначене стягнення особі, яка притягнута до відповідальності з вказанням еквіваленту цих мінімумів у грошовій сумі.
		Відповідно до п. 5 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 (сімнадцяти) гривень.
		Таким чином, апеляційний суд констатує, що суддею районного суду при ухвалені рішення були порушені вимоги ст.ст. 27, 33, 283 КУпАП, зокрема стягнення накладене за правопорушення, у скоєнні якого ОСОБА_3 визнано винним - ч.1 ст.130 КУпАП, визначено не у межах та виді, встановлених цим Кодексом. Зазначене є однією з підстав для визнання постанови судді районного суду необґрунтованою та незаконною.
		Вирішуючи питання щодо обґрунтованості рішення судді районного суду щодо наявності в діях ОСОБА_3 складу адміністративного правопорушення та про визнання ОСОБА_3 винним за ч.1 ст.130 КУпАП, апеляційний суд приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції є незаконною, оскільки постановлена з істотними порушеннями вимог діючого КУпАП, зокрема в зв'язку з неповнотою дослідження доказів та невірною їх оцінкою.
		Так, в суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 пояснив, що на місці зупинки газоаналізатор «Драгер» та сертифікат відповідності поліцейськими йому не надавалися, протокол було складено в присутності лише одного свідка, який був власником автомобіля у скоєні ДТП з яким у поліцейський була підозра, що і слугувало підставою для його зупинки. Також ОСОБА_3 пояснив суду, що на місці зупинки він дійсно відмовився від проведення огляду на стан сп'яніння за допомогою газоаналізатора, оскільки такий йому не представлявся, сертифікати на нього надані працівниками поліції також надані не були. В свою чергу, з урахуванням відсутності на місці зупинки газоаналізатора та документів на нього, він не заперечував проти проведення медичного огляду на стан сп'яніння в медичному закладі, але поліцейські не пропонували йому пройти такий огляд, а в зв'язку з відмовою проведення огляду на місці за допомогою відсутнього газоаналізатора, склали відносно нього протокол. 
		Обставини, які повідомив суду ОСОБА_3, фактично не були спростовані під час апеляційного розгляду за результатами допиту свідка ОСОБА_5 та інспектора патрульної поліції Бурлаченко Д.В.
		Так, свідок ОСОБА_5 пояснив суду, що в зазначений в його поясненнях день, він знаходився на роботі в одному з барів неподалеку від місця зупинки автомобіля. В цей час до нього підійшла поліцейська та запропонувала розписатися в протоколі та поясненнях від його імені в якості свідка. При цьому, на місце зупинки автомобіля він не підходив та правопорушника не бачив, а тому не був свідком подій, які відбувалися на місці зупинки та які зазначені в протоколі. Інспектор поліції власноручно написала від його імені пояснення, які ним не були прочитані, але на вимогу поліцейського були підписані. Свідок категорично стверджував, що в його присутності ОСОБА_3 пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння поліцейські не пропонували. 
		Допитаний в якості свідка інспектор Управління патрульної поліції в Одеській області ДПП України Бурлаченко Д.В. пояснив суду, що складав протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 При цьому, Бурлаченко Д.В. пояснив суду, що місці зупинки газоаналізатора «Драгер» у екіпажу патрульної поліції не було. За таких обставин, ОСОБА_3 спочатку відмовлявся від проведення огляду на стан сп'яніння за відсутністю свідків, а потім вже в їх присутності. Свідок пояснив суду, що пояснення у свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_7 він особисто не відбирав, а складені вони були складені іншим поліцейським. Свідок не дав раціонального пояснення тому факту, чому в поясненнях свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_7, складених від його імені, відсутній його підпис, або іншого інспектора. Крім того, свідок Бурлаченко Д.В. пояснив суду, що свідок ОСОБА_7, зазначений в протоколі, в дійсності був власником автомобіля, який за підозрою поліцейський отримав механічні пошкодження від автомобіля під керуванням ОСОБА_3, тобто фактично потерпілим від ДТП, але дані обставини в подальшому не були підтверджені та на ОСОБА_3 протокол за ст.124 КУпАП не складався. 
		Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії БР №090258 від 12.12.2017 року відносно ОСОБА_3, оформлення протоколу проводилося в присутності двох свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_7
		Допитати свідка ОСОБА_7 в суді апеляційної інстанції не виявилося можливим, оскільки на неодноразові виклики до суду за зазначеними в протоколі про адміністративне правопорушення та поясненнях долучених до нього адресою, свідок в суд не з'явився. Крім того, на листи апеляційного суду на адресу керівництва Управління патрульної поліції в м. Одесі з вимогою сприяння у встановлені місця знаходження та зобов'язання прибуття до апеляційного суду, свідок ОСОБА_7 також не з'явився, а відповіді щодо неможливості виконання доручення суду від УПП в м. Одесі на адресу апеляційного суду не надійшли.
		Таким чином, апеляційний суд констатує, що судом були вжиті всі необхідні та можливі заходи щодо допиту свідка ОСОБА_7, який зазначений в протоколі про адміністративне правопорушення, з метою перевірки доводів апелянта та показань свідка ОСОБА_5 щодо відсутності двох свідків на місці події. Разом з цим, правоохоронний орган не забезпечив явку свідка ОСОБА_7 в судове засідання, а тому пояснення зазначеного в протоколі свідка ОСОБА_7 апеляційний суд не може прийняти як допустимий доказ, оскільки вони не були перевірені судом під час судового розгляду, що суперечить принципу безпосередності.
		Апеляційний суд також звертає увагу на те, що дії працівників поліції при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не відповідали вимогам п. 6 Розділу ІІ Інструкції, відповідно до яких огляд на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу проводиться в присутності двох свідків. Не можуть бути залучені як свідки поліцейські або особи, щодо неупередженості яких є сумніви.
		Апеляційним судом беззаперечно встановлено, що ОСОБА_7, який зазначений свідком в протоколі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3, на час складання протоколу про адміністративне правопорушення, фактично був особою, яка, за підозрою працівників поліції, потерпіла від ДТП скоєного за участю ОСОБА_3, про що повідомив суду інспектор поліції Бурлаченко Д.В. Наведені обставини свідчать про наявність реальних сумнівів в неупередженості свідка ОСОБА_7, зокрема змісту його пояснень, долучених до протоколу про адміністративне правопорушення. Тобто, працівники поліції, всупереч вимогам Інструкції, залучили ОСОБА_7 в якості свідка при складанні протоколу відносно ОСОБА_3, що вказує на недопустимість як доказу протоколу про адміністративне правопорушення.
		З урахуванням наведеного, пояснення свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_7, долучені до протоколу про адміністративне правопорушення, відповідно до яких вказані особи були присутніми під час відмови ОСОБА_3 від проходження огляду на стан сп'яніння, апеляційний суд визнає недопустими доказами, оскільки протоколи пояснень не підписані поліцейським, а зміст пояснень свідка ОСОБА_5 фактично був спростований допитаним судом свідком ОСОБА_5 (а.с. 3,4)
		Крім того, під час апеляційного розгляду, судом був досліджений СД-диск з відеозаписами з нагрудної камери/відеореєстратора поліцейського, на якому зафіксовані обставини складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3. 
		Положеннями ст.ст. 31, 40 Закону України «Про Національну поліцію», наказу Департаменту патрульної поліції НПУ від 03.02.2016 року №100, яким затверджено Інструкцію «Про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ відеозаписів з них» та наказу Департаменту патрульної поліції НПУ від 24.11.2015 року № 14/1 «Про порядок зберігання, використання відеозапису та відео реєстраторів патрульних» регламентований порядок використання нагрудних камер поліцейських.
		Відповідно до п. 3.5 розділу ІІІ Інструкції про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них, затвердженої наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 03.02.2016 №100, після активації нагрудної відеокамери (відеореєстратора) все спілкування повинно бути записане безперервно.
		Апеляційним судом встановлено, що на відеозаписах, які містяться на СД-диску, долученому до протоколу про адміністративне правопорушення, частково відображені події складання протоколу про адміністративне правопорушення, але на них відсутні відомості щодо присутності при огляді свідків, які зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому, на СД-диску міститься три самостійні відеозаписи, які перериваються, а тому з них неможливо достовірно встановити чи були дотримані поліцейськими вимоги ст.266 КУпАП, присутність під час складання протоколу про адміністративне правопорушення свідків відеозаписами не підтверджується, а тому цей відеозапис не відповідає вимогам Інструкції. Більш того зміст вказаних записів об'єктивно не підтверджує відомостей зазначених в протоколі про адміністративне правопорушення. За таких умов зазначені відеозаписи апеляційний суд також визнає недопустимими доказами. 
		Крім того, апеляційним судом встановлені інші обставини, які свідчать про недотримання поліцейськими вимог закону та відомчих нормативних актів при складанні протоколу про адміністративного правопорушення. 
		Так, згідно п. 2.5 Правил дорожнього руху України,  водій повинен на вимогу працівника міліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
		Порядок проходження огляду на стан сп'яніння встановлений ст.266 КУпАП, а також затвердженою спільним Наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерством охорони здоров'я України №1452/735 від 09.11.2015 року Інструкцією «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» (далі - Інструкція). Інструкцією передбачено, що огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану. Огляд проводиться поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом, або, у разі відмови водія пройти огляд на місці, лікарем закладу охорони здоров'я.
		Відповідно до пунктів 3, 4, 5 Розділу ІІ Інструкції, поліцейськими при огляді на стан сп'яніння використовуються спеціальні технічні засоби, які мають, зокрема, сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки з дотриманням інструкції з експлуатації спеціального технічного засобу та фіксацією результатів на паперових та електронних носіях. Перед проведенням огляду на стан сп'яніння поліцейський інформує особу, яка підлягає огляду на стан сп'яніння, про порядок застосування спеціального технічного засобу та на її вимогу надає сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки.
		В суді апеляційної інстанції допитаний і якості свідка інспектор Бурлаченко В.Д. пояснив, що у поліцейських на місці зупинки автомобіля під керуванням ОСОБА_3 газоаналізатора «Драгер» не було. Ці обставини підтверджуються відеозаписом події складання протоколу відносно ОСОБА_3 Більш того, з відеозапису убачається, що на питання ОСОБА_3 щодо наявності сертифікату відповідності на газоаналізатор та результати повірки, поліцейські відповіли, що вказаних документів у них немає, та з ними ОСОБА_3 може ознайомитися, звернувшись до УПП в м. Одесі. 
		Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що своїми поясненнями інспектор поліції фактично підтвердив доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про ненадання поліцейськими на його вимогу на місці зупинки газоаналізатора «Драгер» та сертифікату відповідності та свідоцтва про повірку робочого засобу вимірювальної техніки, що свідчить про недотримання працівниками поліції порядку проведення медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння.
		Вирішуючи питання щодо належності, допустимості та достатності доказів на підтвердження вини ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, апеляційний суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема позицію суду у справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyevav. Russia», рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що «…суд не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом)».
		Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
		Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		За вище викладених обставин, апеляційний суд приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не доводять вину ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки була порушена процедура складання протоколу про адміністративне правопорушення, а тому факт перебування ОСОБА_3 з ознаками алкогольного сп'яніння під час керування автомобілем та його відмова від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, у передбаченому законом порядку встановлені не були.
		Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про безпідставність прийнятого суддею районного суду рішення про визнання ОСОБА_3 винним в скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
		Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
		Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
		За таких умов, апеляційний суд вважає за необхідне оскаржувану постанову судді районного суду скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_3 закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
		Керуючись ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.62 Конституції України, ст.ст. 247, 293, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд, -
		постановив:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.
		Постанову судді Київського районного суду м. Одеси від 20.02.2018 року, якою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, був визнаний винним та притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП - скасувати, а провадження по справі - закрити, на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого  ч.1 ст.130 КУпАП.
		Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		Суддя апеляційного суду
		Одеської області             Р.І. Котелевський

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...