Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 818/590/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема зі спорів щодо:; правового статусу фізичної особи, у тому числі:; реалізації владних управлінських функцій у сфері громадянства.
Надіслано для оприлюднення: 02.08.2018. Зареєстровано: 05.08.2018. Забезпечено надання загального доступу: 06.08.2018.
Дата набрання законної сили: 01.08.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		01 серпня 2018 року 
		Київ
		справа № 818/590/17
		провадження № К/9901/1743/17
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого - Смоковича М. І.,
		суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,
		розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції справу
		за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання дій протиправними та скасування наказу в частині, провадження в якій відкрито
		за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду, прийняту 15 листопада 2017 року у складі колегії суддів: головуючого - Перцової Т.С., суддів: Любчич Л.В., Жигилія С.П.,
		в с т а н о в и в :
		У квітні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) в якому просив:
		визнати протиправними дії ДМС України в частині визнання недійсним бланка паспорта Громадянина України серії НОМЕР_1 та скасувати наказ ДМС України від 30 серпня 2016 року № 218 в частині визнання не дійсним (анулювання) бланка паспорта Громадянина України серії НОМЕР_1.
		В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є уродженцем Палестини міста Сарта. З 1984 року постійно проживав на території півострова Крим УРСР.
		24 серпня 1991 року під час проголошення незалежності України ОСОБА_1 проживав на території півострова Крим, який став територією України.
		Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» ОСОБА_1 в 2012 році, будучи громадянином Йорданії подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подав заяву про набуття громадянства України.
		15 жовтня 2012 року ОСОБА_1 видано довідку 10/Ш-72 про реєстрацію особи громадянином України.
		16 жовтня 2012 року Залізничним РВ у м. Сімферополі ГУ ДМС України в АР Крим ОСОБА_1 видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_1.
		В 2015 році, в зв'язку з анексією АР Крим, ОСОБА_1 покинув анексовану території та оселився в смт. Низи Сумського району Сумської області.
		Згідно наказу Державної міграційної служби України від 30 серпня 2016 року № 218, у зв'язку з тимчасовою окупацією Автономної республіки Крим, а також окремих районів, міст та селищ Донецької та Луганської областей згідно переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення», ураховуючи положення статті 7 Закону України «Про основи національної безпеки України», визнано недійсним (анульованим) бланк паспорта громадянина України серії НОМЕР_1.
		Позивач зазначає, що враховуючи ту обставину, що бланк паспорта Громадянина України серії НОМЕР_1 було використано Залізничним РВ у м. Сімферополі ГУ ДМС України в АР Крим, належним чином оформлено та видано громадянину України ОСОБА_1 ще 16 жовтня 2012 року, тобто до анексії Російською Федерацією Автономної Республіки Крим, даний бланк паспорта Громадянина України серії НОМЕР_1 втратив статус бланка документа та набув статус документа - паспорта громадянина України, а тому наказ ДМС України в частині визнання недійсним (анулювання) бланка паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 є незаконним, та таким, що підлягає скасуванню в окремій частині.
		Сумський окружний адміністративний суд постановою від 5 липня 2017 року у задоволенні позову відмовив.
		Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 15 листопада 2017 року скасував постанову Сумського окружного адміністративного суду від 5 липня 2017 року та прийняв нову, якою позов задовольнив.
		Визнати протиправними дії Державної міграційної служби України в частині визнання недійсним бланка паспорта Громадянина України серії НОМЕР_1.
		Скасував наказ Державної міграційної служби України від 30 серпня 2016 року № 218 в частині визнання недійсним (анулювання) бланка паспорта Громадянина України серії НОМЕР_1.
		Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп. за подання адміністративного позову та в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. - за подання апеляційної скарги.
		У касаційній скарзі представник відповідача, посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції було винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, просив скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги відповідач зазначає, що рішення про прийняття ОСОБА_1 до громадянства України не приймалось, отже паспорт громадянина України, а також паспорт громадянина України для виїзду за кордон використовуються позивачем за відсутності законних підстав, тому у переліку визнаних недійсними (анульованих) бланків паспортів громадянина України наявні бланки паспортів громадянина України, оформлені, нібито, на ім'я ОСОБА_1, отже підстави для задоволення позову відсутні.
		У запереченнях на касаційну скаргу представник позивача зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки скаржник не наводить належних підстав для того, щоб вважати, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. Просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без зміни.
		Касаційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII (далі - КАС України) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 
		Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		З матеріалів справи вбачається, що позивач набув громадянство України за територіальним походженням відповідно до статті 8 Закону України «Про громадянство України» у зв'язку з постійним проживанням на території України до 24 серпня 1991 року.
		16 жовтня 2012 року Залізничним РВ у м. Сімферополі ГУДМС України в АР Крим позивачу ОСОБА_1 був виданий паспорт серії НОМЕР_1.
		Наказом Державної міграційної служби України від 30 серпня 2016 року №218, у зв'язку з тимчасовою окупацією Автономної республіки Крим, а також окремих районів, міст та селищ Донецької та Луганської областей згідно переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноважень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють своїх повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення», ураховуючи положення статті 7 Закону України «Про основи національної безпеки України», визнано недійсним (анульованим) бланк паспорта громадянина України серії НОМЕР_1.
		Не погодившись із зазначеним наказом, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про його скасування в частині визнання недійсним (анулювання) бланка паспорта Громадянина України серії НОМЕР_1, а також про визнання протиправними дій ДМС України щодо визнання недійсним бланка паспорта Громадянина України серії НОМЕР_1.
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували набуття позивачем громадянства України у порядку, визначеному законодавством, а тому оскаржуваний наказ в частині визнання недійсним бланка паспорта позивача прийнято відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачених Конституцією та законами України.
		 
		В свою чергу, суд апеляційної інстанції який здійснював перегляд постанови суду першої інстанції, дійшов протилежних висновків, та зазначив, що паспорт громадянина України було отримано позивачем на підставі Закону України «Про громадянство України». Відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року, № 2503-XII, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими що підлягають до задоволення. 
		Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції та зазначає наступне.
		Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб, визначаються Законом України від 18 січня 2001 року №2235-III «Про громадянство України» (тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №2235-III).
		Згідно з статтею 3 Закону № 2235-ІІІ Громадянами України є: 
		1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 
		2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 
		3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; 
		4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України. 
		Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.
		Документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.
		Згідно зі статтею 6 Закону № 2235-ІІІ Громадянство України набувається: за народженням; за територіальним походженням; внаслідок прийняття до громадянства; внаслідок поновлення у громадянстві; внаслідок усиновлення; внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя; внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
		Статтею 8 Закону № 2235-ІІІ передбачено, що особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов'язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов'язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства. 
		Датою набуття громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата реєстрації набуття особою громадянства України.
		Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13 квітня 2012 року №320, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 липня 2012 року за №1089/21401, затверджено порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі - Порядок № 320), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин та на час розгляду справи судами попередніх інстанцій (наразі втратив чинність).
		Пунктом 10.4 Порядку № 320 передбачено, що погашаються, уважаються недійсними та знищуються паспорти: які обмінюються у зв'язку зі зміною (переміною) прізвища, імені та по батькові; у разі встановлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах); у разі непридатності паспорта для користування (пошкодження з різних причин, утрата фотокартки); осіб, громадянство України яких припинено; знайдені, замість яких видано нові; померлих громадян; зіпсовані під час заповнення; оформлені з порушенням вимог чинного законодавства України; не отримані власником протягом року.
		У разі оформлення паспорта з порушенням вимог чинного законодавства керівником територіального органу (територіального підрозділу) проводиться службове розслідування, за результатами якого складається висновок у двох примірниках, який надсилається до Державної міграційної служби України для затвердження керівником відповідного структурного підрозділу ДМС України. Перший примірник затвердженого висновку зберігається в ДМС України, другий - у територіальному органі (підрозділі).
		Якщо паспорт, який підлягає знищенню, видавався іншим територіальним підрозділом, до цього територіального підрозділу надсилається повідомлення за формою, наведеною у додатку 21 цього Порядку.
		У випадках знищення паспортів, зіпсованих при заповненні, у Книзі обліку проставляється відмітка про псування паспорта із зазначенням номера і дати затвердження акта про знищення паспорта, а в графі 1 наклеюється вирізка з бланка паспорта громадянина України, де зазначено серію і номер паспорта.
		Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 (далі по тексту - Порядок № 302).
		У відповідності до п.39 Порядку № 302 (тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) за наявності підстав, зазначених у цьому Порядку, раніше виданий паспорт підлягає вилученню, поверненню державі, знищенню або тимчасовому затриманню.
		Особа, стосовно якої громадянство України припинено відповідно до Закону № 2235-ІІІ, зобов'язана у порядку та строки, встановлені законодавством про громадянство України, повернути паспорт територіальному підрозділу ДМС, що здійснив його оформлення та видачу (п. 40 Порядку № 302).
		Забороняється вилучення в особи паспорта, крім випадків, передбачених законом, зокрема взяття паспорта в заставу (п.43 Порядку № 302).
		Згідно з п.44 Порядку № 302 територіальні органи чи територіальні підрозділи ДМС мають право вилучити, а також тимчасово затримати паспорти, які оформлені з порушенням вимог законодавства, підроблені, або в інших випадках, передбачених законом. Під час вилучення або тимчасового затримання паспорта складається відповідний акт встановленого МВС зразка та видається відповідна довідка.
		За приписами п.45 Порядку № 302 паспорт вважається недійсним у разі:                  1) коли він підлягає обміну у зв'язку із зміною інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації); 2) встановлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах); 3) непридатності паспорта для подальшого використання;                  4) припинення особою громадянства України; 5) коли він заявлений як втрачений або викрадений; 6) смерті особи, якій було видано паспорт;                     8) оформлення паспорта з порушенням вимог законодавства.
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що приймаючи оскаржуваний наказ від 30 серпня 2016 року № 218 «Про визнання недійсними бланків», відповідач керувався статтею 7 Закону України «Про основи національної безпеки України» та постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення», водночас посилання на норму Закону України «Про громадянство України» або будь-якого іншого нормативно-правового акту, на підставі якого відповідачем прийнято оскаржуваний наказ відсутнє.
		Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що посилання відповідача на зазначене законодавство не може бути підставою для визнання недійсним бланку паспорту, оскільки не регулює спірних відносин.
		Відповідач в обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що оскаржуваний наказ винесено на підставі п.5.1 Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, обліку, передачі та знищення бланків документів суворого обліку та суворої звітності в ДМС України, затвердженої наказом Державної міграційної служби України від 18 липня 2012 року №153 (далі по тексту - Інструкція № 153), відповідно до якого недійсними бланками вважаються зіпсовані (при виготовлені документа), анульовані (дія не відбулася), дефектні (відсутність або пошкодження захисної сітки, друкованого тексту, водяних знаків, серій або номерів на бланках, наявність дубльованих номерів тощо), відсутні (що виявлено при відкритті пачки) та викрадені.
		А саме, на думку представника відповідача, бланк паспорту серії НОМЕР_1 був визнаний недійсним як такий, дія якого не відбулася (анульований).
		Однак, суд апеляційної інстанції переглядаючи постанову суду першої інстанції правильно звернув увагу на те, що вищевказана Інструкція № 153 не зареєстрована в Міністерстві юстиції України, а відтак, не є нормативно-правовим актом, а є виключно внутрішнім документом ДМС України.
		Так, за визначенням пункту 1.4 розділу 1 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2005 року за № 381/10661 (в редакції, чинній на час прийняття Інструкції № 153), нормативно-правовий акт - офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.
		За приписами п.1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03 жовтня 1992 року № 493/92 установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.
		Державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснює Міністерство юстиції України (п.2 Указу Президента України № 493/92).
		У відповідності до п.3 Указу нормативно-правові акти, зазначені в статті 1 цього Указу, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.
		На виконання Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03 жовтня 1992 року 493/92 постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 затверджено Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер (далі по тексту - Положення № 731).
		Пунктами 2-3 вказаного Положення№ 731 (в редакції, чинній на час прийняття Інструкції № 153) передбачено, що державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.
		На державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб'єктами нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у тому числі з грифами «Для службового користування», «Особливої важливості», «Цілком таємно», «Таємно» та іншими, а також прийняті в порядку експерименту.
		Згідно з п.5.4. Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2005 року № 34/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2005 року за № 381/10661 нормативно-правові акти, які занесені до Державного реєстру, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не встановлено самими актами, але не раніше дня їх офіційного опублікування.
		За приписами п.5.6 цього Порядку суб'єкти нормотворення направляють нормативно-правові акти для виконання лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування.
		У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, не тягнуть за собою правових наслідків і не можуть бути підставою для регулювання відповідних правовідносин, застосування санкцій до фізичних та юридичних осіб за невиконання приписів, що в них містяться.
		Аналіз вищезазначеного дає підстави для висновку, що Інструкція № 153 не є належною нормативною підставою для визнання недійсним бланку паспорту позивача, а тому посилання відповідача на вказану Інструкцію № 153 як на доказ правомірності спірного наказу є безпідставними.
		Отже, бланк паспорту не може вважатися недійсним як такий, дія якого не відбулася, оскільки у 2012 році вказаний бланк було використано для видачі позивачеві паспорту громадянина України, яким ОСОБА_1 користувався з 2012 року.
		Відповідно до п.46 Порядку № 302 у разі оформлення паспорта з порушенням вимог законодавства керівник територіального підрозділу ДМС проводить службову перевірку, за результатами якої складається висновок у двох примірниках, який надсилається до ДМС для затвердження керівником відповідного структурного підрозділу апарату ДМС. Перший примірник затвердженого висновку зберігається в ДМС, другий - у територіальному підрозділі ДМС.
		За приписами п.47 Порядку № 302 недійсні паспорти анулюються шляхом пробиття не менш як одного отвору в машинозчитуваній зоні, після чого знищуються.
		Знищення недійсних паспортів здійснюється комісією в складі не менше трьох посадових осіб територіального органу та територіального підрозділу ДМС, яка складає акт про списання та знищення недійсних паспортів у трьох примірниках (п.48 Порядку № 302).
		Недійсні паспорти знищуються щомісяця згідно з актом про знищення недійсних паспортів (п.49 Порядку № 302).
		Територіальний підрозділ ДМС у випадках, передбачених пунктом 45 цього Порядку, з використанням відомчої інформаційної системи ДМС вносить до Реєстру інформацію про факт визнання недійсним та про знищення паспорта, який було оформлено із застосуванням засобів Реєстру, або інформує про це територіальний підрозділ ДМС, що видав паспорт (у разі визнання недійсним чи знищення паспорта зразка 1993 року) (п.50 Порядку № 302).
		Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції і не заперечувалось відповідачем в судовому засіданні, Державною міграційною службою України не проводилась службова перевірка за фактом оформлення бланку паспорту з порушенням вимог законодавства, висновок за результатами перевірки не складався.
		При цьому, який саме документ, подія або законодавчий припис слугували фактичною передумовою для ініціювання проведення перевірки правомірності видачі бланку паспорту серії НОМЕР_1, представники відповідача суду не надано.
		Тимчасова окупація АР Крим, на яку посилається відповідач в оскаржуваному наказі, сама по собі не може вважатися належною підставою для прийняття рішення про визнання недійсним бланку паспорту позивача. Крім того, ця подія мала місце у 2014 році, в той час як рішення про визнання недійсним бланку паспорту ОСОБА_1 прийнято відповідачем лише у 2016 році.
		Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем у спірних відносинах не дотримано процедуру визнання недійсним бланку паспорту, передбачену Порядком № 302.
		Доводи відповідача, з яким помилково погодився суд першої інстанції, про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту набуття громадянства України за територіальним походженням у порядку, визначеному законодавством, не є доказом правомірності дій відповідача у спірних відносинах та не спростовують факту недотримання відповідачем встановленого порядку визнання недійсним бланку паспорту.
		Водночас, відповідачем не надано доказів та судами не встановлено фактів, які б свідчили про подання позивачем під час оформлення паспорту громадянина України свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, чи приховування позивачем будь-якого суттєвого факту, за наявності якого позивач не мав права набути громадянство України.
		Отримавши паспорт громадянина України ОСОБА_1 надалі добросовісно вважав, що ним додержано вимоги закону щодо набуття громадянства України.
		З аналізу встановлених судами обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що Паспорт громадянина України було отримано позивачем на підставі Закону України «Про громадянство України», а тому наявні всі правові підстави для задоволення позовних вимог. 
		Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		Статтею 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для  скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
		Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків суду та обставин справи не спростовують.
		Керуючись статтями 242, 243, 341, 343, 349, 350, 355 - 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		п о с т а н о в и в :
		Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення.
		Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року у цій справі залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає. 
		 
		Головуючий                                                                                          М. І. Смокович 
		 
		Судді                                                                                                    О. В. Білоус
		 
		                                                                                                    І. Л. Желтобрюх

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...