Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 361/7939/2015ц : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 06.08.2018. Забезпечено надання загального доступу: 06.08.2018.
Дата набрання законної сили: 18.07.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		18 липня 2018 року
		місто Київ
		 
		справа № 361/7939/15-ц
		провадження № 61-8391ск18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Стрільчука В. А.,
		суддів: Кузнєцова В.О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_3,
		відповідач - суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_4,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Київської області від 15 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Таргоній Д. О., Іванової І. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 про стягнення трьох процентів річних у розмірі 1 955, 57 грн та інфляційних втрат у розмірі 30 817, 63 грн.
		Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15 листопада 2013 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 23 липня 2014 року, на відшкодування майнових збитків та моральної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто 60 696, 00 грн. Відповідач тривалий час не виконував зазначене рішення суду та лише 30 липня 2015 року відділом державної виконавчої служби Броварського міськрайонного управління юстиції примусово стягнуто з відповідача на його користь 60 696, 00 грн. На переконання позивача, відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, що виникло в нього на підставі судового рішення, постановленого у іншій судовій справі.
		Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 березня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що, оскільки у цій справі правовідносини між позивачем та відповідачем виникли у зв'язку із завданням шкоди під час дорожньо-транспортної пригоди, то на них не поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України про обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
		Рішенням Апеляційного суду Київської області від 15 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Судом стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 три проценти річних у розмірі 1 840, 83 грн та інфляційні втрати у розмірі 30 817, 63 грн. В іншій частини позову відмовлено.
		Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, що, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як підстава притягнення відповідача до спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14. Апеляційний суд погодився із наданим позивачем розрахунком інфляційних втрат, втім не погодився із розрахунком трьох відсотків річних у зв'язку із застосуванням неправильної формули розрахунку, а тому позов в цій частині задоволено частково.
		ОСОБА_4, не погодившись із рішенням апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог, звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції в цій частині та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		В обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_4 посилається на те, що спірні правовідносини між сторонами є деліктними, тому рішення суду про відшкодування збитків, завданих пошкодженням транспортного засобу, не створює підстав для застосування частини другої статті 625 ЦК України. На його переконання, апеляційний суд помилково застосував правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, оскільки цю постанову ухвалено за результатами розгляду цивільного позову і прийнятих рішень у кримінальній справі. Апеляційний суд безпідставно не врахував, що позивач ухиляється від виконання обов'язку, покладеного на нього рішенням суду, про повернення ОСОБА_4 залишків пошкодженого автомобіля, що перешкоджає останньому продати ці залишки, щоб сплатити збитки, завданні внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
		ОСОБА_3 подав заперечення на касаційну скаргу, в яких просив касаційну скаргу відхилити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване. 
		Заперечення на касаційну скаргу мотивовані тим, що апеляційним судом обґрунтовано застосовано правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14, відповідно до якого будь-яке зобов'язання, яке зводиться до грошей, є грошовим зобов'язанням незалежно від правових підстав його виникнення. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 07 травня 2015 року роз'яснено рішення суду від 15 листопада 2013 року, що зобов'язання ОСОБА_3 повернути ОСОБА_4 залишки пошкодженого транспортного засобу підлягає виконанню після стягнення з останнього збитків, завданих пошкодженням транспортного засобу, у розмірі 60 696, 00 грн.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження, а ухвалою від 11 січня 2017 року справу призначено до судового розгляду. 
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у лютому 2018 року.
		Згідно зі статтею 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		За правилом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, далі - ЦПК України 2004 року) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості, визначеним у статті 213 ЦПК України 2004 року, а отже касаційна скарга не підлягає задоволенню.
		За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15 листопада 2013 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 23 липня 2014 року, стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 на відшкодування майнових збитків, завданих пошкодженням під час дорожньо-транспортної пригоди автомобіля, 51 444, 00 грн, витрати на проведення експертного дослідження в сумі - 6 252, 60 грн, на відшкодування моральної шкоди - 3 000, 00 грн. Зобов'язано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_4 залишки пошкодженого автомобіля марки «Renault Megane», реєстраційний номер НОМЕР_1.
		Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 листопада 2013 року набрало законної сили 23 липня 2014 року, проте зобов'язання за цим судовим рішенням відповідачем виконано лише 30 липня 2015 року. Відповідач брав участь у розгляді зазначеної судової справи, а тому йому було відомо про існування та зміст рішення щодо стягнення з нього відшкодування завданої позивачу шкоди.
		Під час застосування норм права у досліджуваних правовідносинах суд зобов'язаний застосувати висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду згідно з правилом статті 403 ЦПК України. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року 
		у справі № 14-16цс18 з метою забезпечення прогнозованості правозастосовчої практики відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, зазначивши таке.
		Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
		Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
		Отже, завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує виникнення зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
		За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому право кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондується із обов'язком боржника щодо такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.
		Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
		Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов'язань.
		Викладаючи іншу правову позицію, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 визначила, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі 
		№ 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання шкоди особі.
		У відповідача існує невиконане грошове зобов'язання перед позивачем, що підтверджується рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15 листопада 2013 року, що набрало законної сили 23 липня 2014 року, щодо стягнення з відповідача на користь позивача збитків, завданих в результаті ДТП, у розмірі 51 444, 00 грн, витрат на проведення експертного дослідження в розмірі 6 252, 60 грн та моральної шкоди в розмірі 3 000, 00 грн.
		Позивач шляхом подання цього позову пред'явив відповідачу вимогу в порядку частини другої статті 625 ЦК України про сплату інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочення грошового зобов'язання з моменту набрання чинності рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15 листопада 2013 року до фактичного його виконання шляхом сплати усіх необхідних грошових сум.
		Верховний Суд в оцінці обґрунтованості вимог позивача виходить з того, що зволікання відповідача з виконанням рішення суду, що набрало законної сили, призвело до девальвації (знецінення) грошових коштів, стягнутих з нього судовим рішенням, та інших втрат, а отже, позивач вправі вимагати від відповідача сплати не тільки суми боргового зобов'язання, що набуло грошового виразу, а й з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних.
		З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов'язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України, а тому Верховний Суд погоджується із рішенням суду апеляційної інстанції, яке узгоджуються із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18.
		Помилковою є позиція ОСОБА_4 про те, що спочатку ОСОБА_3 повинен передати йому залишки пошкодженого автомобіля, після продажу яких він сплатить відшкодування за завдану шкоду, оскільки ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 07 травня 2015 року у справі № 752/5750/15-ц роз'яснено рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 15 листопада 2013 року про те, що рішення в частині зобов'язання ОСОБА_3 повернути ОСОБА_4 залишки пошкодженого транспортного засобу підлягає виконанню після стягнення збитків, завданих пошкодженням транспортного засобу, понесених витрат на проведення експертного дослідження, відшкодування моральної шкоди.
		У частині інших висновків рішення суду апеляційної інстанції не оскаржувалося, доводи щодо їх помилковості у касаційній скарзі не наводяться, а отже, судом касаційної інстанції поза межами доводів скарги не переглядалися.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		Рішення Апеляційного суду Київської області від 15 серпня 2016 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                                 В. А. Стрільчук
		 
		Судді                                                                                                              В. О. Кузнєцов
		 
		                                                                                                                        С.О.Погрібний
		 
		                                                                                                                        О.В.Ступак
		 
		                                                                                                                        Г.І.Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...