Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/13833/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема зі спорів щодо:; біженців.
Надіслано для оприлюднення: 06.08.2018. Зареєстровано: 08.08.2018. Забезпечено надання загального доступу: 10.08.2018.
Дата набрання законної сили: 31.07.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/13833/17                                                                  Суддя (судді) першої інстанції: Васильченко І.П.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		31 липня 2018 року                                                                                            м. Київ
		          
		Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		 
		Судді-доповідача                                Файдюка В.В.
		суддів:                                        Мєзєнцева Є.І.
		Чаку Є.В.
		при секретарі:                                 Марчук О.О.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу громадянки Казахстану ОСОБА_5 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом громадянки Казахстану ОСОБА_5 до Державної міграційної служби України, третя особа: Управління Державної міграційної служби України в Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась громадянка Казахстану ОСОБА_5 з позовом до Державної міграційної служби України, третя особа: Управління Державної міграційної служби України в Київській області, у якому просила: визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 401-17 від 18 жовтня 2017 року про відмову у визнанні громадянки Казахстану ОСОБА_5 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянки Казахстану ОСОБА_5 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства. 
		Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2018 року в задоволенні даного адміністративного позову відмовлено.
		Постанова суду першої інстанції обґрунтована нормами статей 1, 6, 9, 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та приписами пунктів 45, 66, 195, 196 Керівництва по процедурах і критеріях визначення статусу біженця Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (далі - Керівництво), зокрема тим, що заявниця не переконала ДМС та суд у наявності реальної загрози життю та здоров'ю заявниці на території Казахстану, не довела фактів переслідування заявниці за конвенційними ознаками. При цьому, суд першої інстанції звернув увагу на те, що позивач підпадає під положення підпункту b пункту F статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року, відповідно до якого положення цієї Конвенції не поширюються на тих осіб, щодо яких є серйозні підстави вважати, що вони вчинили тяжкий злочин неполітичного характеру за межами країни, яка надала їм притулок, і до того, як вони були допущені до цієї країни як біженці.
		В апеляційній скарзі представник позивача, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зауважив, що судом не надано належної оцінки загальновідомим фактам переслідувань членів опозиційного руху у Казахстані, а також не надано відповідної оцінки суб'єктивним причинам залишення заявницею країни походження.
		У відзиві на апеляційну скаргу представник ДМС та Управління Державної міграційної служби України в Київській області зауважив, що вважає рішення суду першої інстанції законним та правомірним та вказав, що згідно матеріалів особової справи Заявника відсутні жодні докази отримання в країні походження заявницею погроз на свою адресу, а також відсутні докази вчинення фізичного насильства відносно позивача, а згідно наданої інформації - відсутні дані про обґрунтовані побоювання Заявника стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, тобто Заявник не є жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
		Позивач та представники позивача у судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги, просили скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов у повному обсязі.
		Представник відповідача у засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні.
		Під час судового розгляду справи у засіданні 24 липня 2018 року колегія дійшла висновку про необхідність витребування у сторін додаткових доказів. Зокрема, відповідача суд зобов'язав надати у засідання оригінал паспорту позивача для огляду, а позивача - по можливості надати оригінал будь-якої газети, в якій містяться публікації ОСОБА_5. Надано сторонам строк для виконання вимог суду, у зв'язку з чим представником позивача було заявлено клопотання про продовження строку розгляду справи. Дане клопотання визнано колегією суддів обґрунтованим та задоволено протокольною ухвалою, що відображено в протоколі судового засідання.
		Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
		Як встановлено судом першої інстанції, громадянка Казахстану ОСОБА_5, маючи обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань з політичних причин, не може повернутися до країни походження - Казахстану, що стало підставою для її звернення до Головного управління ДМС України в Київській області із заявою-анкетою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		20 вересня 2017 року Головним управління ДМС України в Київській області складено висновок щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яким не встановлено у заявниці обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також через не встановлення фактів загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, рекомендовано Державній міграційній службі України прийняти рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		18 жовтня 2017 року Державною міграційною службою України прийнято спірне рішення № 401-17 про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, а свої права порушеними, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
		Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 є громадянкою Республіки Казахстан, народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Алмати, за національністю є казашкою. Має вищу освіту, рідною мовою є російська, має трьох дітей: донька ОСОБА_8 (27 років) і два сини - ОСОБА_9 (28 років) і ОСОБА_10 (10 років).
		В Казахстані заявниця працювала в різних сферах, зокрема: у період з 2010 по 2013 роки мала власний бізнес, з 2013 по 2017 роки - незалежний журналіст, з 2014 по 2017 роки - журналіст у редакції газети «Трибуна».
		Заявниця покинула країну громадянської належності у березні 2017 року та прибула літаком до України, що підтверджується відмітками у її закордонному паспорті.
		До Управління ДМС України в Київській області заявниця звернулась 01 червня 2017 року. При цьому, заявниця вказала, що звертається за захистом в Україні вперше.
		У своїй заяві від 01 червня 2017 року позивач зазначила, що перебувала в місцях позбавлення волі у період з 2009 по 2010 рік, на підтвердження даного факту надала оригінал Довідки з місць позбавлення волі від 14 вересня 2010 року № 005051.
		В обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, поданої позивачем до Головного управління ДМС у Київській області нею зазначено про неможливість повернення до Казахстану з політичних причин, оскільки з 2013 року вона працює в якості незалежного журналіста та блогера, у своїх статтях висвітлює нагальні проблеми, які існують в політиці, економіці та соціальній сфері в Казахстані.
		Заслухавши пояснення заявниці та присутніх в засіданні учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, тому оспорюване рішення суду першої інстанції має бути скасоване, а позов - задоволений, виходячи з наступного.
		Згідно статті 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.
		Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (текст ратифіковано із заявами та застереженнями 17 липня 1997 року) нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. 
		Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначається Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон).
		Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
		Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 1 Закону, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.
		З метою підвищення ефективності боротьби проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання Державами ООН було підписано 10 грудня 1984 року Конвенцію «Проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання», ратифіковану 26 січня 1987 року.
		Конвенцією «Про статус біженців», підписаною Державами ООН 28 липня 1951 року та Протоколу до неї 1967 року визначено термін «біженець», який означає особу, яка через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань. 
		Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
		Водночас ч.6 статті 8 Закону передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами: які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону; якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу; за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
		Статтею 10 Закону визначено, що спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Пунктом 10 Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року N 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» зауважено, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.
		Крім того, при розгляді зазначених справ судам слід враховувати, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року N 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
		Суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.
		Пленум Вищого адміністративного суду України звернув увагу та чітко зазначив, що об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
		При розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.
		Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів. Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).
		Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
		Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
		Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні. 
		Аналізуючи інформацію по країні походження позивача станом на 2017 рік, відповідачем та судом першої інстанції було встановлено, що громадянка Казахстану ОСОБА_5 широко відома під псевдонімом «ОСОБА_5», проте не за свою політичну діяльність, а через фінансові махінації, які часто фігурують поряд з ім'ям заявниці.
		Колегія суддів апеляційного суду при вивченні матеріалів справи дійшла висновку про те, що і відповідачем і судом інформацію щодо країни походження позивача було досліджено односторонньо та не об'єктивно, без врахування загальновизнаних інформаційних ресурсів, зокрема, звітів міжнародних організацій.
		Апеляційний суд вважає, що справа даної категорії не може бути розглянута без вивчення такої інформації, оскільки в протилежному випадку не можливо зробити висновок про безпечність відповідної країни.
		Між тим, твердження позивача щодо його обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань з політичних причин та систематичного порушення прав людини в Казахстані, підтверджуються публікаціями у наступних достовірних джерелах інформації:
		ІНФОРМАЦІЯ_14, -ІНФОРМАЦІЯ_2, доповідь доступна російською мовою за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3:
		«Сохранялись ограничения свободы выражения мнений, объединений и мирных собраний. Административные аресты использовались для того, чтобы не допустить участия людей в несанкционированных акциях протеста; против пользователей соцсетей и независимых журналистов возбуждались уголовные дела. Впервые к лидерам общественных объединений (выделенным в отдельную категорию правонарушителей в рамках Кодекса об административных правонарушениях и 96 Уголовного кодекса) были применены более суровые наказания. Сообщалось о новых случаях пыток и жестокого обращения с подозреваемыми и заключёнными. Множество трудовых мигрантов в стране сталкивались с эксплуатацией, невозможностью лечиться и получать образование. Одного человека приговорили к смерти».
		ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, доповідь доступна російською мовою за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_5:
		«Ограничения свободы СМИ и выражения мнений. Независимые журналисты и СМИ подвергаются притеснениям и вмешательству в их деятельность вплоть до уголовного преследования по сомнительным или неадекватным обвинениям. Фонд защиты свободы слова «Адил соз» отмечал рост числа исков о защите чести и достоинства в первой половине 2016 г. Клевета остается уголовно-наказуемым преступлением. В январе представитель ОБСЕ по свободе СМИ ОСОБА_11 назвала ситуацию со свободой СМИ и выражения мнений в Казахстане «вызывающей глубокую тревогу».
		В связи с майскими протестами вокруг поправок в земельный кодекс власти задержали более 50 журналистов и заблокировали доступ к некоторым сайтам, включая казахскую службу Радио Свобода. В мае журналистку ОСОБА_13 приговорили к полутора годам колонии за «распространение заведомо ложной информации» об одном из казахстанских банков. В июле приговор был заменен на условный».
		ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_9, ІНФОРМАЦІЯ_6, доступний російською мовою за адресою ІНФОРМАЦІЯ_7:
		« 7 сентября 2017 г. суд г. Алматы признал главного редактора одной из немногих оставшихся в Казахстане оппозиционных газет виновным по политически мотивированному делу об отмывании денег, сообщает ОСОБА_7.
		Медеуский районный суд Алматы наложил запрет на осуществление журналистской деятельности ОСОБА_17 и приговорил его к трем годам ограничения свободы [передвижения] и к 120 часам общественных работ. ОСОБА_17 содержался под стражей с момента ареста в феврале и был освобожден в зале суда.
		«Возвращение ОСОБА_17 домой к семье можно только приветствовать, но его уголовное преследования служит примером неприкрытых попыток властей нейтрализовать последние оставшиеся в Казахстане независимые СМИ, говорит ОСОБА_14, исследователь ОСОБА_7 по Европе и Центральной Азии. - Преследуя очередного журналиста правительство наглядно демонстрирует, что не намерено уважать свободу слова и критику в свой адрес».
		ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_10, ІНФОРМАЦІЯ_11, доступне російською мовою за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_12:
		«Рано утром 14 мая 2017 г. известный казахстанский журналист и активист подвергся нападению двух неизвестных, заявила сегодня ОСОБА_7. Власти Казахстана должны обеспечить оперативное, тщательное и беспристрастное расследование, установить личности нападавших и привлечь их к ответственности.
		ОСОБА_16, председатель правления общественного фонда «Журналисты в беде», предоставляющего юридические консультации и методическую поддержку журналистам, получил колотое ранение в живот в поезде, когда ехал из Алматы в Астану. В Астане у него были запланированы встречи с представителями дипкорпуса для обсуждения положения активистов и журналистов, лишенных свободы в Казахстане, и невыполнения правительством решений Комитета ООН по правам человека, в том числе по его собственной жалобе. После нападения ОСОБА_16 был доставлен в больницу и прооперирован.
		«Это жестокое и явно неслучайное нападение на известного журналиста и активиста, много лет критикующего правительство, вызывает серьезную обеспокоенность, - говорит ОСОБА_14, исследователь ОСОБА_7 по Центральной Азии, - Власти Казахстана должны обеспечить тщательное расследование, установить личности нападавших и привлечь их к ответственности».
		Означені джерела інформації судова колегія апеляційної інстанції вважає достовірним та незалежним, тому в силу статті 78 КАС України визнається судом загальновідомим, а подані докази - такими, що не потребують додаткового доведення. До того ж, вказані джерела інформації є незалежними від сторін судового процесу у справі № 826/13833/17, подана в них інформація є послідовною, логічною та цілком підтверджує свідчення, подані заявницею суду та ДМС при розгляді питання щодо надання статусу біженця.
		Водночас, дані ОСОБА_7 та Международная Амнистия, як джерела інформації щодо країни походження ані ДМС, ані судом першої інстанції досліджені не були.
		Натомість суд першої інстанції послався на два документи, зазначивши, що позивачем було порушено умови пробаційного контролю, адже постановою районного суду № 2 Бостандикського району міста Алмати від 01 липня 2017 року задоволено звернення служби пробації Бостандикського району міста Алмати про відміну відстрочки і виконання встановленого Медеуйським районним судом міста Алмати від 24 листопада 2009 року покарання по відношенню до громадянки ОСОБА_5. 
		Також суд зазначив, що 17 серпня 2017 року Генеральною прокуратурою Республіки Казахстан було направлено до Генеральної прокуратури України запит на видачу ОСОБА_5. Дані обставини і стали основою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.
		Причиною виїзду з країни громадянської належності позивач в заяві вказала, що вона провела у місцях позбавлення волі приблизно один рік. Саме перебування там і було приводом почати активну політичну діяльність з метою висвітлення нелюдського відношення, фактів катування та приниження ув'язнених в СІЗО на території Казахстану. Також вела активну громадську діяльність, брала участь у судових процесах у ролі незалежного правозахисника. Також вона разом із режисером ОСОБА_18 брала активну роль у збиранні доказів проти міністра культури і спорту ОСОБА_19.
		Так, в матеріалах справи позивача дійсно міститься вирок Медеуйського районного суду міста Алмати, яким громадянку ОСОБА_5 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 п. «Б» статті 177 Кримінального кодексу Республіка Казахстан (шахрайство) та встановлено їй покарання у вигляді позбавлення волі з конфіскацією майна на 7 років. Постановою Ілійського районного суду міста Алмати від 27 серпня 2010 року встановлене покарання відстрочене до досягнення дитиною позивачки 14 - річного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_15.
		При цьому, позивачем до суду першої інстанції були надані докази щодо того, що усі цивільні позови у даній кримінальні справі були нею погашені в повному обсязі (дане підтверджується вироком суду від 24 листопада 2009 року та копією постанови про повернення виконавчого документу від 25 жовтня 2013 року).
		Крім того, позивачем було надано докази того, що рішення про порушення ОСОБА_5 пробаційного контролю, та як наслідок, скасування відстрочки виконання судового рішення було політично вмотивованим. Так, перебуваючи на контролі у службі пробації позивач сумлінно виконувала усі вказівки посадових осіб, вчасно прибували за викликами слідчих.
		19 квітня 2017 року постановою районного суду №2 Бостандикського І району Алмати було встановлено, що позивач нібито приховується від органів пробаціїї та було прийнято рішення про оголошення її у розшук. Відеозапис на підтвердження того, як служба пробаціїї була вдома у позивачки міститься за посиланням та доданий на електронному носієві до матеріалів справи ІНФОРМАЦІЯ_13.
		16 червня 2017 року постановою слідчого судді було санкціоновано оголошення ОСОБА_5 у міжнародний розшук. Причиною для скасування періоду пробації стало те, що позивача за короткий термін три рази було притягнено до адміністративної відповідальності. В тому числі за несуттєві порушення та нехарактерним способом, що на думку суду може свідчити про переслідування та політичний утиск. Однак, судом першої інстанції не було надано оцінку наведеним обставинам, суд взагалі не зазначив, чому він не взяв до уваги дані докази. 
		Також слід зазначити, що позивачем було надано велику кількість доказів її активної журналістської діяльності. Матеріали справи містять ряд фотографій, відеозаписів, роздруківок статей позивача, що підтверджують її активну, зокрема, опозиційну діяльність на території Казахстану, що може бути підтвердженням політичного мотиву до скасування пробації позивачу. 
		Важливим є і те, що позивачем до суду були надані докази того, що ОСОБА_5 є членом опозиційного руху у Казахстані (ДВК - Демократичний вибір Казахстану), що підтверджується листом лідера опозиційного руху «ДВК» ОСОБА_20, роздруківкою статті лідера опозиційного руху «ДВК» ОСОБА_20, скріншотами статей (прямих ефірів) ОСОБА_5 у соціальній мережі Фейсбук.
		При цьому, даний опозиційний рух Єсильським районним судом м. Алмати було визнано екстремістським, а це є також доказом загрози повернення позивача на територію Казахстану.
		Окрім того, апеляційний суд бере до уваги той факт, що позивачка тривалий час співпрацювала з опозиційною газетою "Трибуна", головним редактором якої був журналіст ОСОБА_17, відносно якого влада Казахстану здійснила заборону журналіської діяльності (за даними ОСОБА_7).
		Про те, що ОСОБА_5 здійснює саме журналістську діяльність свідчить наявна в неї посвідка журналіста Міжнародної федерації журналістів (копія якої міститься в матеріалах справи), яка також судом першої інстанції врахована не була.
		За змістом пояснень заявниці, які в силу нормативів пункту 196 Керівництва та роз'яснень щодо тягаря та стандарту доведення при розгляді заяв про надання статусу біженця УВКБ ООН від 16 грудня 1998 року мають прийматися як належний доказ навіть у разі відсутності документального підтвердження, у разі, якщо ці пояснення є логічно послідовними та вірогідними, а також не суперечать загальновідомим фактам - вона дійсно мала побоювання стати жертвою переслідувань, що їй буде причинено шкоду або неприйнятні страждання у разі її повернення в країну походження, а також будуть порушені права її малолітньої дитини. Зокрема, яскравим прикладом побоювання за своє життя є спосіб залишення країни походження - втеча разом з дитиною до Киргистану нелегальним шляхом поза межами встановленого паспортного контролю. При цьому, наведене підтверджується відсутністю відмітки у паспорті позивача (оригінал якого було оглянуто судовою колегією у засіданні) про перетин кордону Казахстану.
		На терміновий характер залишення ОСОБА_5 території Казахстану вказує також незначний період між видачею паспорту 13 березня 2017 року і приїздом до України 17 березня 2017 року.
		Таким чином, судова колегія апеляційного суду вважає доведеними та обґрунтованими побоювання заявниці стати жертвою переслідування у країні походження через ведення опозиційної журналістської діяльності.
		Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:
		1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності;
		2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
		3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів.
		4) неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
		У досліджуваній ситуації судова колегія апеляційного суду вбачає наявність всіх ознак, необхідних для позитивного вирішення питання про надання заявниці статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту.
		Враховуючи доведеність позивачем наявності підстав побоюватись переслідувань з боку влади Казахстану за ознак належності до опозиційного руху, суд апеляційної інстанції має всі підстави не погодитись з правовою позицією суду першої інстанції про відмову у задоволення позову, оскільки зазначена правова позиція не ґрунтується на належних доказах та законі.
		Внаслідок означеного, позов заявниці слід задовольнити, зобов'язавши відповідача повторно розглянути заяву про визнання заявниці біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Подібний спосіб захисту порушеного права позивача передбачений також і абзацом 3 пункту 25 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.09 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні».
		Решта посилань та тверджень сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається через невідповідність зазначених заперечень та обґрунтувань до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
		Враховуючи зазначене, судова колегія вважає, що судом першої інстанції обставини справи було з'ясовані неповно, та як наслідок було прийняте необґрунтоване судове рішення, що є підставою для його скасування апеляційним судом та прийняття нового рішення у справі.
		Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331  КАС України суд,
		 
		ПОСТАНОВИВ :
		 
		Апеляційну скаргу громадянки Казахстану ОСОБА_5 - задовольнити.
		Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 березня 2018 року - скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
		Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 401-17 від 18 жовтня 2017 року про відмову у визнанні громадянки Казахстану ОСОБА_5 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянки Казахстану ОСОБА_5 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.
		 
		Головуючий суддя:                                                                      Файдюк В.В.
		                     
		                     Судді:                                                                       Мєзєнцев Є.І.
		                                                                                                    
		 Чаку Є.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...