Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 753/15274/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: 08.08.2018. Зареєстровано: 09.08.2018. Забезпечено надання загального доступу: 14.08.2018.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		        ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА         
		справа № 753/15274/16-ц
		провадження № 2/753/1943/18 
		Р І Ш Е Н Н Я 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"07" серпня 2018 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
		в складі: головуючого судді                                                  ЛЕОНТЮК Л.К.
		за участю секретаря                                                             КОСТЮЧЕНКО К.О.
		сторін:
		представника позивача                                                          ОСОБА_2
		представника відповідача                                                       ОСОБА_3
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, 3-ті особи: Служба у справах дітей Дарницької РДА в м. Києві, Служба у справах дітей Києво-Святошинської РДА Київської області про визначення місця проживання дитини з матір`ю та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, 3-ті особи: Служба у справах дітей Дарницької РДА в м. Києві, Служба у справах дітей Києво-Святошинської РДА Київської області про визначення місця проживання дитини 
		ВСТАНОВИВ:
		18 червня 2016 року ОСОБА_4 звернулась до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_5, залучивши до участі у справі в якості третіх осіб: Служба у справах дітей Дарницької РДА в місті Києві, Служба у справах дітей Києво -Святошинської РДА Київської області про визначення місця проживання дитини з матір`ю та відібрання дитини.
		Згодом частина позовних вимог щодо відібрання дитини була за клопотанням позивача залишена судом без розгляду.
		Відповідач ОСОБА_5 в свою чергу звернувся до суду з зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_4, залучивши в якості третіх осіб: Служба у справах дітей Дарницької РДА в місті Києві, Служба у справах дітей Києво -Святошинської РДА Київської області про визначення місця проживання дитини з батьком.
		Позовні вимоги щодо визначення місця проживання малолітньої дитини з матір»ю ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримала, проти задоволення зустрічних вимог заперечувала та пояснила суду , що з 27 листопада 2003 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5. 
		В шлюбі у них народилась дитина, син - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Але подружнє життя між сторонами не склалось, і з січня 2014 року подружжя стало проживати окремо один від одного, позивач ОСОБА_4 залишилась проживати з малолітньою дитиною ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем реєстрації, де вона є власником 1 / 3 частини, а саме в квартирі АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_5 переїхав проживати окремо до спільного приватного будинку подружжя у смт Чабани, Києво - Святошинського району Київської області , де і мешкає до цього часу у будинку АДРЕСА_8.
		Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04 липня 2017 року, що вступило в законну силу, згідно ухвали Апеляційного суду міста Києва від 05 жовтня 2017 року - шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5- розірвано.
		Малолітня дитина з часу народження постійно проживала з батьками за адресою: АДРЕСА_1. За цією адресою територіально відвідувала дитячий дошкільний заклад, обслуговувалась у поліклініці Дарницького району м. Києва, мала друзів та знайоме для себе комфортне оточення. До того часу поки у ОСОБА_5 не з»явилась співмешканка, спору між подружжям щодо визначення місця проживання дитини не було. Дитина проживала з мамою, вільно спілкувалась з батьком та всіма родичами.
		Але, 07 липня 2016 року відповідач, в той час коли дитина перебувала у гостях у своєї бабусі - ОСОБА_7, приїхав без попередження та примусово забрав у бабусі дитину - ОСОБА_6, 2012 року народження , під приводом, що вони проїдуть до магазину та куплять іграшку ОСОБА_6. Після чого відповідач зник з дитиною та обірвав будь - який зв»язок малолітнього сина з матір»ю та її ріднею. Позивачка намагалась повернути дитину, неодноразово зверталась до правоохоронних орган, Служби у справах дітей, до самого відповідача як у телефонному режимі так і письмово, але відповідач категорично відмовився надавати дитину матері та не дозволяв їй бачитись з сином, а також спілкуватись по телефону. 
		Оскільки, відповідач примусово утримував у себе дитину, позбавив ОСОБА_4 можливості спілкуватись з нею, чинить на дитину і матір психологічний тиск, створює умови для неможливості спілкування з матір`ю, порушуючи при цьому не лише права матері, а на сам перед і права малолітньої дитини, яка скучає за мамою, потребує її уваги, ласки та турботи, але внаслідок свого віку не може протидіяти волі батька, то ОСОБА_4 змушена була звернутись з даним позовом до суду. 
		У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_4 підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити, щодо зустрічного позову - просила відмовити у його задоволенні у повному обсязі. 
		Відповідач ОСОБА_5, будучи належним чином повідомлений особисто про дати розгляду вищезазначеної цивільної справи не прибув у судове засідання, через загальну канцелярію суду письмово повідомив суд, що з малолітнім сином перебуває на оздоровленні.
		Проте, 13 лютого 2018 року ОСОБА_5 подав до суду відзив на позовну заяву про визначення місця проживання, в яком зазначив, що квартира, в якій позивач за первісним позовом просить визначити проживання дитини постійно здавалась в оренду. Також зазначає, що ОСОБА_4 не переймається вихованням дитини, а вихованням сина займалась мати позивачки, саме тому, коли батько забрав сина, вона подала даний позов. Окрім того, ОСОБА_5 вважає, що ОСОБА_4 вказує неправдиві дані щодо свого місця проживання, постійно змінюючи адреси. ОСОБА_5 неодноразово змушений був звертатись до правоохоронних органів та інших інстанцій, з приводу розшуку ОСОБА_4 разом з їхнім малолітнім сином. Зазначив, що у цивільній справі під головуванням судді Лужецької О. Р., міститься довідка адресного бюро, про те, що відповідач по зустрічному позову ОСОБА_4 по вказаному нею місцю реєстрації АДРЕСА_1 не значиться та на думку ОСОБА_5 матір хоче вивезти дитину з чоловіком, з яким наразі проживає за кордон. У зв»язку з чим просить визначити місце проживання малолітнього сина з батьком та висловив свою позицію щодо позовних та зустрічних вимог.
		Суд враховує, що закон створює рівні умови для осіб, що володіють правом звернення до суду, зобов'язавши суд повідомляти цих осіб про час і місце розгляду справи.
		Суд прийняв вичерпні заходи для повідомлення про час та місце розгляду справи, забезпечивши можливість з'явитися до суду і захистити свої права.
		За змістом ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов'язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства.
		Враховуючи завдання судочинства, принцип правової визначеності, поширення загального правила, закріпленого в ЦПК України , відкладення судового розгляду у випадку неявки в судове засідання будь-кого з осіб, що беруть участь у справі, за відсутності відомостей про причини неявки в судове засідання не відповідало б конституційним цілям цивільного судочинства, що, у свою чергу, не дозволить розглядати судову процедуру в якості ефективного засобу правового захисту в тому сенсі, який закладений в ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст. 7, 8 і 10 Загальної декларації прав людини і ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права,  а  тому  суд  з  урахуванням думки  учасників  процесу та  той  факт, що  у  судовому  засіданні  приймає  участь представник  відповідача  ОСОБА_3, і  процесуальні  права   відповідача  не  будуть  порушені та  з  урахуванням  інтересів  малолітньої  дитини,  прийняв  рішення про  розгляд  вищезазначеної  цивільної  справи  за  відсутності  відповідача.
		При цьому, Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючі п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
		З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року.
		У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
		У зв'язку з наведеним, вказані висновки не є порушенням права на справедливий судовий захист в контексті вищенаведених міжнародних норм та не можуть вважатися обмеженням права доступу до суду.
		Представник  відповідача  ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувалата підтримала вимоги зустрічного позову до ОСОБА_4, 3 - ті особи: Служба у справах дітей Дарницької РДА в місті  Києві, Служба у справах дітей Києво - Святошинської РДА Київської областіпро визначення місця проживання дитини з батьком, обґрунтовуючи вимоги тим, щоперед розірванням шлюбу ОСОБА_4 забрала їхню спільну дитину та переїхала проживати окремо начебто по місцю реєстрації, але сама зняла квартиру в місто Києві, а дитину віддала третім особам, і де дитина мешкала ніхто не знав. Також, за твердженням позивача за зустрічним позовом, ОСОБА_4 від нього ізолювала дитину, коли він приїжджав побачитись з сином ОСОБА_4 його не впускала і не випустила дитину до нього. Тому він змушений був звернутись до суду з зустрічним позовом. В ході дослідження матеріалів та доказів у цивільній справі, представник відповідача ОСОБА_3 демонстративно покинула зал судових засідань, ігноруючи головуючого суддю у даній справі
		Суд, з урахуванням думки учасників процесу, продовжив розгляд справи за відсутності представника відповідача ОСОБА_3 . 
		      Також, судом враховано, що згідно з ч.1 ст.16 ЦК України - кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого не майнового або майнового права та інтересу.
		Крім того, судом враховано перевагу норм міжнародного права (у випадках їх конкуренції з нормами національного права, в тому числі щодо співвідношення (конкуренції) норм щодо процесу, які стосуються неповнолітніх дітей до норм, які встановлюють стоки розгляду справи), а саме, що в силу вимог п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов»язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні державні судові органи. 
		       Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п.1 ст.6 даної Конвенції (параграф 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»). Всі ці обставини слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Вказаний розумний строк для справи даної категорії визначено згідно з національним законодавством, згідно з імперативними вимогами якої - суд розглядає цивільні справи вказаної категорії протягом розумного строку, але не більше 60 днів з дня призначення у судове засідання.
		Клопотання щодо продовження цього строку сторонами не було заявлено, посилання сторін на будь-які обставини, в тому числі, виключні щодо такого продовження також відсутні.
		При цьому, судом враховано, що сама представник відповідача ОСОБА_8 звернула увагу суду на тривалість розгляду справи, а також позивачка наполягала на дотриманні судом саме вищевказаного строку розгляду даної справи - посилаючись також і на необхідність дотримання положення вищевказаної ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в контексті необхідності дотримання цього розумного строку.
		Отже, в межах наявного правового поля у суду були відсутні правові підстави для подальшого перенесення судового розгляду даної справи, враховуючи також наявність третіх осіб (які були відсутні на даному судовому засіданні, проте були повідомлені належним чином про нього).
		Представник відповідача ОСОБА_2 та відповідач по зустрічному позову ОСОБА_4 проти задоволення зустрічного позову заперечували, та зазначили, що ОСОБА_5 всупереч рішенню Дарницького районного суду місті Києва від 10 січня 2017 року та в порушення прав дитини, утримував її та переховував її від матері, чим психологічно травмував та заставляв дитину переносити розлуку з мамою, а також, змушений був за настановою батька витісняти зі свого життя біологічну матір, та називати мамою співмешканку батька - ОСОБА_9.
		З моменту коли за рішенням Дарницького районного суду від 06 квітня 2017 року про негайне відібрання дитини та передачу її матері, дитина була в присутності психолога, представників поліції та служби у справах дітей відібрана від ОСОБА_5 та передана ОСОБА_4, вона разом з сином - ОСОБА_6 почала проживати у квартирі АДРЕСА_7.
		Після чого, ОСОБА_5 почав погрожувати фізичною розправою ОСОБА_4 та тим, що знову викраде спільну малолітню дитину і матір її більше ніколи не побачить. При цьому ОСОБА_5 чинив перешкоди у користуванні ОСОБА_4 та їх малолітній дитині у користуванні жилими приміщеннями набутими у шлюбі - квартирами АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_7, при цьому зайняв спільний будинок у АДРЕСА_8 зі своєю співмешканкою ОСОБА_9 та її неповнолітньою донькою.
		26 квітня 2018 року ОСОБА_5, його співмешканка чи дружина ОСОБА_9 та двоє невідомих чоловіків увірвались в будинок батьків ОСОБА_4, зірвавши замки на хвіртці при вході у двір, вхідних дверях ломом, повибивали вікна і з застосуванням насильства та погроз забрали дитину. При цьому, висловлювались нецензурною лайкою, побили батьків ОСОБА_4, застосовували газовий балончик, силоміць всупереч волі дитини викрали її.
		Щодо тверджень ОСОБА_5 що ОСОБА_4 постійно змінює місце проживання, представник позивача за первісним позовом зазначила, що у травні 2017 року, коли ОСОБА_4 прийшла додому з дитиною, то побачила, що замки у вхідних дверях змінені, сусіди пояснили їй що ОСОБА_5 вивіз речі з квартири і змінив замки, вирвав сигналізацію. З цього приводу ОСОБА_4 неодноразово зверталась до поліції, як по лінії « 102 » так і з заявою про злочин до Дарницького районного управління нацполіції безпосередньо. Саме тому ОСОБА_4 змушена була переховувати від ОСОБА_5 своє місце знаходження та місце знаходження дитини та орендувати квартиру АДРЕСА_5, так як фактично опинилась внаслідок неправомірних дій батька дитини та колишнього чоловіка -ОСОБА_5 з дитиною без житла.
		01 лютого 2018 року головним спеціалістом Служби у справах дітей Дарницької РДА у місті Києві було складено акт обстеження умов проживання від 01 лютого 2018 року за адресою проживання мами та дитини : АДРЕСА_5, яку орендувала ОСОБА_4, згідно акту матір»ю створені належні умови для проживання та розвитку дитини, з дитиною займаються приватні педагоги.
		Окрім того, на даний час у ОСОБА_4 наявні усі умови для проживання дитини з нею, а саме: за рішенням Києво - Святошинського районного суду Київської області від 24 жовтня 2017 року за ОСОБА_4 в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_4 визнано право власності на ? частину квартири АДРЕСА_7. Згідно акту обстеження даної квартири Службою у справах дітей Дарницької РДА у місті Києві, мати створила гарні умови проживання дитині за даною адресою. Також є постанова Апеляційного суду міста Києва від 31 травня 2018 року, якою позов ОСОБА_4 в її інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_6, 2012 року народження задоволено, зобов»язано ОСОБА_5 не чинити перешкоди у користуванні квартирою ОСОБА_4 та їхньому малолітньому сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 та вселити їх у зазначену квартиру.
		Крім того вступило в законну силу рішення суду від 22 серпня 2017 року Києво - Святошинського районного суду Київської області про вселення ОСОБА_4 до будинку по АДРЕСА_8 та зобов»язано ОСОБА_5 не чинити перешкоди у користуванні їй даним жилим приміщенням.
		Як пояснила позивач ОСОБА_4, на даний час ОСОБА_5 створив сім»ї з ОСОБА_9, яка була його співмешканкою та в спільному з колишнім чоловіком та ОСОБА_4 будинку в АДРЕСА_8 мешкає, не лише ОСОБА_5, а ще і нова дружина - ОСОБА_9 зі своєю малолітньої донькою, а також її з відповідачем малолітній син ОСОБА_6, 2012 року народження , до якого вона з 26 квітня 2018 року не має можливості навіть зателефонувати, з причини повної ізоляції її від дитини зі сторони батька ОСОБА_5 Така ж ситуація була і під час ізоляцією батьком дитини від матері у період з 07 липні 2016 року по 06 квітня 2017 року. Як їй повідомляв син ОСОБА_6, після його повернення до мами 06 липня 2017 року , батько заставляв дитину казати на свою співмешканку - мама, а її доньку ОСОБА_6 повинен був називати сестрою, своїй мамі ОСОБА_6 не міг зателефонувати, так як не дозволяв батько. При цьому батько дитини був постійно зайнятий у своїх справах та ОСОБА_6 змушений був сидіти з його співмешканкою, яка є зі слів дитини не дуже доброзичливою, а також з її донькою. Здебільшого дітей рано вранці завозили у садочок і забирали пізно ввечері. Дитина дуже сумувала за рідною мамою. І коли вдруге із застосуванням сили ОСОБА_6 26 квітня 2018 року всупереч його волі, забрав батько зі співмешканкою та сторонніми людьми, ввірвавшись до оселі бабусі ОСОБА_6, то у дитини була просто істерика, він кричав, що не поїде з батьком, плакав та був дуже переляканий, але почуття дитини та її психологічний стан, батька хвилюють менш за все, дитина в черговий раз була насильно позбавлена права спілкування з мамою, бабусею та іншими родичами та вирвана зі звичного для дитини оточення.
		Представники третіх осіб Служби у справах дітей Дарницької РДА у місті Києві та Києво - Святошинської РДА, позов ОСОБА_4 підтримала у задоволенні зустрічного позову просили відмовити, висловили свою думку по суті позовних вимог, підтримавши висновок про доцільність проживання малолітньої дитини з матір»ю, також зазначили, що протягом розгляду справи даний висновок комісії та ухвала суду про забезпечення позову у даній справі про зобов»язання батька на вихідні дні надавати дитину матері для спілкування - відповідач ОСОБА_5 не виконує. В подальшому представник служб просили суд закінчити розгляд справи за їхньої відсутності та ухвалити рішення суду в інтересах малолітньої дитини враховуючи її вік та потребу у матері.
		       Суд,  вислухавши пояснення учасників цивільного провадження, допитавши  свідків.  як  зі  сторони  позивачки  так  і  зі  сторони   відповідача,  дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,   суд приходить до висновку що первісний позов підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову слід відмовити з огляду на наступне.
		Відповідно до ст. 263 Цивільного процесуального Кодексу України , судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід задовольнити позов або в позові відмовити ( ст. 264 ЦПК України ).
		Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
		Судом встановлено, що 27 листопада 2003 року сторони ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб. 
		У шлюбі у них народилась спільна дитина, син - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Але подружнє життя між сторонами не склалось, і з січня 2014 року подружжя стало проживати окремо один від одного, позивач ОСОБА_4 залишилась проживати з малолітньою дитиною ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, за місцем реєстрації, де вона є власником 1 / 3 частини, а саме в квартирі АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_5 переїхав проживати окремо до спільного приватного будинку подружжя у смт Чабани, Києво - Святошинського району Київської області , де і мешкає до цього часу у будинку АДРЕСА_8.
		Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04 липня 2017 року, що вступило в законну силу, згідно ухвали Апеляційного суду міста Києва від 05 жовтня 2017 року - шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_5- розірвано, дитина після розірвання шлюбу залишилась проживати з матір»ю.
		          Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
		Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553 / 99 „ Совтрансавто - Холдинг " проти України ", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342 / 95 „ Брумареску проти Румунії " встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
		07 липня 2016 року відповідач самовільно змінив місце проживання дитини - ОСОБА_6 та забрав його проживати до себе в АДРЕСА_8.
		Після чого в матеріалах справи містяться чисельні докази того, що матір дитини ОСОБА_4 було позбавлена спілкування з дитиною та відповідно права на виховання дитини. Даний факт підтверджується чисельними зверненнями до правоохоронних органів та інших компетентних установ, копіями телеграм. Витягів з переписки, фото доказами, що містяться у матеріалах справи та наявність позовних вимог про відібрання дитини зі сторони матері дитини.
		Згідно акту державного виконавця Києво - Святошинського РВ ДВС від 06 квітня 2017 року було здійснено відібрання дитини від батька та передано матері по рішенню суду в цивільній справі № 753 / 20054 / 16 .
		Судом встановлено, що з 07 липня 2016 року по 06 квітня 2018 року - дати відібрання дитини, матері дитини - ОСОБА_4 чинились перешкоди зі сторони відповідача ОСОБА_5 у спілкуванні з малолітньою дитиною та прийнятті участі у її вихованні, матір не мала можливості бачити дитину та спілкуватись з нею, що не заперечували у судовому засіданні сторони.
		Після передачі дитини матері, вона з дитиною проживали разом у орендованих жилих приміщеннях та у знайомих, з причин чинення перешкод ОСОБА_5 у користуванні власністю - квартирою де були створені матір»ю належні умови для побуту дитини, згідно акту обстеження побутових умов від 15 листопада 2016 року, складеного головним спеціалістом служби у справах дітей Дарницької РДА у місті Києві за адресою: АДРЕСА_7.
		Факт чинення перешкод батьком дитини ОСОБА_5 у користуванні квартирою АДРЕСА_7 встановлено постановою Апеляційного суду міста Києва від 31 травня 2018 року, яка є чинною та міститься у матеріалах справи. Згідно даної постанови, позов ОСОБА_4 в її інтересах та в інтересах малолітнього сина ОСОБА_6, 2012 року народження задоволено, зобов»язано ОСОБА_5 не чинити перешкоди у користуванні квартирою ОСОБА_4 та їхньому малолітньому сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 та вселити їх у зазначену квартиру.
		Згідно договору позички житлового приміщення від 15 листопада 2017 року ОСОБА_4 з малолітнім сином ОСОБА_6, 2012 року винаймала квартиру АДРЕСА_5.
		У матеріалах справи міститься акт обстеження умов проживання від 01 лютого 2018 року, складений головним спеціалістом служби у справах дітей Дарницької РДА у місто Києві за вищевказаною адресою: АДРЕСА_5. Згідно акту, житло зі всіма зручностями для дитини у гарному стані, матір з дитиною проводить вільний час активно, син ОСОБА_6 займається з приватним педагогом.
		Крім того в матеріалах справи наявний акт обстеження житлово - побутових умов проживання приватного будинку від 23 вересня 2016 року за адресою: Київська область, Києво - Святошинський р - н., смт. Чабани, у якому на даний час мешкає батько з дитиною, згідно якого слідує, що будинок просторий, має площу 140 кв. м., зроблений ремонт, для дитини є окреме ліжко для сну, куточок для навчання та відпочинку. В будинку є всі необхідні речі для дитини. Санітарний стан приміщення задовільний, досить охайний. На даний час, згідно рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області про поділ майна подружжя, що вступило в законну силу, даний будинок та земельна ділянка за цією адресою належить ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по ? частині на праві власності. 
		Службою у справах дітей Києво - Святошинської РДА Київської області з урахуванням всіх обставин справи було надано висновок про визначення місця проживання дитини від 16 березня 2017 року, згідно якого служба вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю - ОСОБА_4, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1. 
		Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_4 звернулась до психолога із запитом про здійснення психологічного супроводу дитини - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 під час примусового відібрання дитини від батька - ОСОБА_5 і підготовки письмового висновку щодо психоемоційного стану дитини 06 квітня 2017 року. З даного висновку видно, що дитина мало проявляла емоції, що свідчить про наявність глибоко травматичного досвіду примусової розлуки його з матір`ю, страждань, яких він зазнав внаслідок непередбачуваності власного життя і бажання змінити його на краще. 
		Також судом встановлено, що 26 квітня 2018 року відповідач у справі ОСОБА_5 вдруге насильно забрав дитину та в черговий раз розлучив її з матір»ю, з цього періоду не надає можливості матері бачити дитину та спілкуватись з нею. Даний факт підтверджується поясненнями сторін у справі, свідків та матеріалами справи, зокрема повідомленням про початок досудового розслідування Конотопського ВП ГУНП в Сумській області від 13 червня 2018 року та витягом з ЄРДР від 09 червня 2018 року, заявами ОСОБА_4 та її матері ОСОБА_7 про злочин по факту викрадення ОСОБА_5 малолітнього ОСОБА_6, 2012 року народження із застосуванням сили та газового балончику, а також незаконного проникнення до житла.
		В матеріалах справи містяться відомості про влаштування матір»ю малолітнього ОСОБА_6, 2012 року до навчального загальноосвітнього закладу СШ № 105 місті Києва за місцем реєстрації дитини, а також спеціалізованої гімназії у місті Києві , крім того містяться відомості про подачу документів батьком дитини щодо влаштування малолітнього ОСОБА_6, 2012 року народження до загальноосвітньої школи у Київській області.
		Оскільки, розгляд справи триває з 2016 року, сторони перебувають у вкрай неприязних стосунках, не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини , при цьому мати дитини висловлює позиція, що згодна на вільне спілкування дитини з батьком, а батько на будь-які компроміси спілкування матері з дитиною не йде, враховуючи те, що дитина повинна мати своє постійне місце проживання, а також відвідувати школу, суд вважає за необхідне не зволікаючи вирішити питання щодо місця проживання дитини для забезпечення в першу чергу її прав. При постановленні рішення суд, враховує також вік дитини в якому вона перебуває та потребу у матері.
		Суд звертає увагу, що статтею 32 Конституції України передбачено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
		Для суду є безспірним, що в даних правовідносинах при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини з одним з батьків відбувається втручання в право сторін та їх дитини на сімейне життя, яке не є абсолютним і може бути обмеженим в порядку передбаченому Конституцією України.
		Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
		За ч. 1, 2 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
		В даній справі судом встановлено, що твердження кожного з батьків про те, що інший не зможе належно виховувати та утримувати дитину, взаємні обвинувачення батьків у неприділенні дитині належної уваги суд вважає не чим іншим, як взаємним почуттям образи та розчарування.
		В ході розгляду справи батько дитини не довів суду належними доказами, що лише він один займався вихованням та утриманням дитини.
		Спір між батьками щодо місця проживання дитини, на думку суду, обумовлений, перш за все, їх особистими неприязними відносинами, які загострились протягом останнього часу в результаті розпаду їх шлюбу, руйнування надій та сподівань на щасливе сімейне життя, не виправдання взаємних очікувань.
		На даний час особистісний конфлікт між батьками дитини ще не вирішений, обоє батьків перебувають у стадії психологічного відторгнення один одного, не дослуховуються до думки один одного, не чують доводів і не бажають йти на компроміс.
		Щодо конфліктної ситуації між батьками не спростовується , а навпаки підтверджується допитаними свідками зі сторони відповідача ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, хоча і стверджували. що відповідач піклується про сина, любить його, приймає участь у його добробуту, проте зазначили, що позивачка хороша мама і дитина повинна виховуватися та проживати як з батьком так і з матір"ю. Разом з тим, свідок ОСОБА_14 зазначила, що дитині рано ще навчатися у загальноосвітній школі, оскільки останній повністю не підготовлений до школи.
		Щодо свідчень свідка ОСОБА_15, то суд до них відноситься критично, оскільки остання декілька разів спілкувалася з малолітнім сином свого зятя ( відповідача у справі), зробивши висновок, що малолітньому сину буде краще з батьком та з її дочкою.
		Суд з прикрістю зауважує, що в даній справі батько маніпулює почуттям любові до дитини з метою помсти колишній дружині за невиправдані очікування, і в процесі конфлікту сторони забувають про психоемоційний стан дитини.  
		Суд з розумінням ставиться до права на повагу до сімейного і приватного життя як позивача, так і відповідача, однак в даному випадку обов"язком суду є дослідження питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому «якнайкращих інтересів дитини».
		В даній ситуації суд, уважно вислухавши доводи та аргументи кожної сторони, та дослідивши докази, керується принципом найкращих інтересів дитини, який визначений у пункті 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, згідно якому в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
		Щодо узагальнюючих результатів психологічного дослідження дитини суд приймає до уваги висновок, що дитина переживає страх та тривогу, через постійну зміну місця проживання, відібрання його від матері. Суд приймає до уваги, що різка зміна місця проживання, тривале перебування без присутності матері може ускладнити психічний та інтелектуальний розвиток дитини, а мати на даний час є стабілізуючим фактором розвитку.
		Враховуючи все вищевикладене, та виходячи з найкращих інтересів дитини, суд вважає, що необхідно визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір`ю ОСОБА_4 яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1. 
		За вказаних підстав, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 про визначення місця проживання дитини з батьком слід відмовити.
		Статтею 141 СК України визначено, що мати та батько мають рівні права та обов'язки по відношенню до дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
		Статтею 151 СК Українипередбачено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
		Відповідно до ч. 3 ст. 9 Конвенції про права дитини, дитина, яка не проживає з одним чи обома батьками, має право підтримувати на регулярній основі особисті і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини.
		У відповідності до ст. 153 Сімейного Кодексу України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою незалежно від проживання або перебування кожного із них.
		Частиною 2ст. 157 СК України законодавець додатково підкреслює обов`язок того з батьків, хто проживає окремо від дитини, брати участь у її вихованні, хоча збереження у нього цього обов`язку прямо випливає зіст.141 СК України.
		Відповідно до змісту ст. 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. І тоді суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини шляхом встановлення періодичності чи систематичності побачень, можливості спільного відпочинку.
		Статтями 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
		Згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 19 СК України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
		Щодо судових витрат, то в матеріалах справи міститься сплачена квитанція за подачу позову до суду від імені позивача ОСОБА_4 на суму 551, 20 грн та квитанція про сплату судового збору за заяву про забезпечення позову, а також містяться квитанції про сплату ОСОБА_4 витрат на правничу допомогу згідно договору від 01 лютого 2017 року ( том ІІІ , а. с. 65 ), а саме на суму 6 000 гривень 00 копійок, від 02 липня 2018 року ( том ІІІ а. с. 68 ); на суму 5 266 гривень 66 копійок від 02 липня 2018 року ( том ІІІ а. с. 69 ); квитанція на суму 4 050 гривень копійок від 21 липня 2018 року та квитанція на суму 883 гривень 33 копійок від 30 липня 2018 року. Всього по Договору від 01 лютого 2017 року між ОСОБА_4 та ПП « Сучасна Фемід а», позивачка сплатила 16 199 гривень 99 копійок , що підтверджується квитанціями. Послуги щодо надання правничої допомоги на дану суму виконані повністю, що підтверджується актами прийому - передачі послуг між ПП « Сучасна Феміда » та ОСОБА_4 від 03 липня 2018 року; від 23 липня 2018 року та від 30 липня 2018 року, що містяться в матеріалах справи. Оплата послуг підтверджена документально квитанціями та узгоджується з умовами договору та є спів мірною та допустимою, враховуючи складність справи, її тривалість, в тому числі по чисельним заявам про відкладення зі сторони відповідача та об»єм робіт виконаних адвокатом сторони позивача. Години роботи адвоката, який представляв інтереси ОСОБА_4 згідно даного договору від 01 лютого 2017 року зафіксовані журналами судових засідань. Повноваження адвоката судом перевірені, в матеріалах міститься ордер та договір, згідно якого представлялись інтереси позивача. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Згідно ст. ст. 10 - 13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
		  Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1 ) керує ходом судового процесу; 2 ) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3 ) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4 ) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5 ) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
		  Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
		  У відповідності до ст. ст. 76- 83 ЦПК України - доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.
		  Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
		  Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		  Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		  Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
		  Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
		  Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
		  Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( Проніна проти України, № 63566 / 00,                § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року ). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
		У відповідності до ч. 1 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наприклад, рішення від 21 січня 1999 року в справі « Гарсія Руїз проти Іспанії », від 22 лютого 2007 року в справі « Красуля проти Росії », від 05 травня 2011 року в справі « Ільяді проти Росії », від 28 жовтня 2010 року в справі « Трофимчук проти України », від 09 грудня 1994 року в справі « Хіро Балані проти Іспанії », від 01 липня 2003 року в справі « Суомінен проти Фінляндії », від 07 червня 2008 року в справі « Мелтекс ЛТД ( MELTEX LTD ) та Месроп Мовсесян ( MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії » )  свідчить, що право на мотивоване ( обґрунтоване ) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
		Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6     Конвенції  також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
		Таким чином, суд, задовольняючи позовні вимоги первісного позову ОСОБА_4, повинен вирішити питання про розподіл судових витрат. У разі повного задоволення позовних вимог, всі документально підтвердженні витрати стягуються на користь сторони, позов якої задоволено. Отже, стягненню з відповідача ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 підлягають витрати по оплаті судового збору на загальну суму 826 гривень 80 копійок , що складається з коштів сплачених як судовий збір за подачу позову до суду - 551 гривень 20 копійок та 275 гривень 60 копійок за подачу заяви про забезпечення позову, а також витрати на правничу допомогу згідно договору від 01 лютого 2017 року у розмірі 16 199 гривень 99 копійок.
		Відповідно до вищевикладеного та керуючись ст. ст. 11, 15 Закону України « Про охорону дитинства », ст. ст. 19, 141,  151, 153,  157, 159, 160, 161   Сімейного Кодексу України, ст. ст. 2,  5, 10 - 13, 19,  76 - 82,  141,  258,  259,  264,  265,  273 ЦПК України, суд, -
		В И Р І Ш И В:
		Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: Служба у справах дітей Дарницької РДА в місті Києві, Служба у справах дітей Києво- Святошинської РДА Київської області про визначення місця проживання дитини з матір`ю - задовольнити.
		Визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір`ю ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1. 
		Стягнути з ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_7, що зареєстрований за адресою АДРЕСА_1, проживає за адресою : АДРЕСА_8 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6 ( РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 551 ( п"ятсот п"ятдесят одна ) гривня 20 копійок та 275 ( двісті сімдесят п"ять ) гривень 60 копійок , всього 826 ( вісімсот двадцять шість ) гривень 80 копійок .
		Стягнути з ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_7 АДРЕСА_1, проживає за адресою : АДРЕСА_8 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_6 ( РНОКПП НОМЕР_2) витрати по оплаті за правничу допомогу у розмірі 16 199 ( шістнадцять тисяч сто дев"яносто дев"ять ) гривень 99 копійок .
		В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_4, треті особи: Служба у справах дітей Дарницької РДА в м. Києві, Служба у справах дітей Києво - Святошинської РДА Київської області про визначення місця проживання дитини з батьком - відмовити.
		Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Апеляційного суду міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення . Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
		       Відповідно до підпункту 15. 5 пункту 1 Розділу ХІІІ « Перехідні положення » Цивільного процесуального кодексу України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Дарницький районний суд міста Києва.
		Повний текст рішення виготовлено 08 серпня 2018 року.
		 
		       СУДДЯ                         ЛЕОНТЮК Л.К.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...