Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 477/1891/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із сімейних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.08.2018. Забезпечено надання загального доступу: 10.08.2018.
Дата набрання законної сили: 18.07.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		18 липня 2018 року 
		м. Київ
		справа № 477/1891/14-ц
		провадження № 61 - 5759 св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Стрільчука В. А.,
		суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С.О.,                Усика Г. І.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_3, 
		відповідач - ОСОБА_4, 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 22 липня 2016 року у складі судді Саукова А. А. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 21 вересня 2016 року у складі суддів: Прокопчук Л. М., Темнікової В. І., Данилової О. О., 
		ВСТАНОВИВ:
		У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до            ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя. Надалі, змінюючи та збільшуючи позовні вимоги, просила поділити спільно нажите з відповідачем майно, визнавши за нею право особистої приватної власності на 45/100 частини житлового будинку АДРЕСА_3, с. Полігон Жовтневого району Миколаївської області, визнати спільною сумісною власністю 55/100 частини житлового будинку АДРЕСА_3,              с. Полігон Жовтневого району Миколаївської області, поділивши її між сторонами порівну; поділити між нею та відповідачем боргові зобов'язання за договором кредиту від 31 березня 2008 року за                                                                № 014/08-112/77531 пропорційно до часток у спільному майні.
		Позов мотивовано тим, що за час перебування у шлюбі з відповідачем сторонами придбано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_4 в                   с. Полігон Жовтневого району Миколаївської області, який зареєстровано на відповідача. Зазначений будинок побудований на земельній ділянці, отриманій у власність відповідачем. Для будівництва будинку 31 березня 2008 року вона отримала 50 600 доларів США за кредитним договором             № 014/08-112/77531. Майновими поручителями виконання зобов'язань за зазначеним договором виступили: її мати ОСОБА_6, яка надала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, та відповідач ОСОБА_4, який надав в іпотеку земельну ділянку розміром 1,1089 га за адресою: АДРЕСА_4 в с. Полігон Жовтневого району Миколаївської області.
		Після смерті матері вона отримала у спадщину квартиру АДРЕСА_2, яку продала та гроші від її продажу в сумі                   23502,06 доларів США внесла в рахунок погашення кредиту, у зв'язку з чим вважає, що зазначена сума є її особистою власністю, яка збільшує її частку в спільному майні.
		Оскільки кредитний договір від 31 березня 2008 року укладався нею під час перебування у шлюбі, в інтересах сім'ї, вважає, що існують обов'язки не тільки її, а і відповідача пропорційно до часток у спільному майні.
		Відповідач ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом до          ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, в якому просив включити до спільного майна подружжя автомобіль Volkswagen Caddy,          2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та здійснити його поділ у рівних частках; стягнути з ОСОБА_3 на його користь половину вартості зазначеного автомобіля в сумі 6000 доларів США, що складає 77700 грн., залишивши автомобіль у власності ОСОБА_3; визнати за ним право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_5 в с. Полігон Жовтневого району Миколаївської області.
		Позов мотивовано тим, що будинок за адресою АДРЕСА_4 у с. Полігон Жовтневого району Миколаївської області побудований за час шлюбу за рахунок кредитних коштів, з укладенням двох іпотечних договорів. Крім того, за час шлюбу був придбаний автомобіль Volkswagen Caddy, 2006 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який зареєстрований на дружину. Між ним та ОСОБА_3 14 січня 2014 року, в присутності свідка, укладений письмовий договір, відповідно до якого цей автомобіль отримано ОСОБА_3 в рахунок поділу сумісного майна подружжя з зазначенням вартості автомобіля 12000 доларів США, що еквівалентно 96000 грн. Крім цього, йому, його матері та братові на праві приватної власності належала квартира в АДРЕСА_6, яку вони продали та гроші від продажу передали йому. Зазначені кошти вкладені у будівництво спірного будинку та на розвиток бізнесу. Будинок розташований на земельній ділянці, подарованій йому батьком. У зв'язку з чим вважає, що його частка в спільному майні складає 1/2 частину.
		Рішенням  Жовтневого районного суду Миколаївської області від 22 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 21 вересня 2016 року, первісний позов ОСОБА_3 задоволено частково.  Визнано об'єктом права спільної сумісної власності житловий будинок АДРЕСА_7 в с. Полігон Жовтневого району Миколаївської області та грошові зобов'язання за кредитним договором від 31 березня 2008 року №014/08-112/77531, укладений між ОСОБА_3 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль».
		Виділено та визнано право власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 1/2 частині спірного житлового будинку. Розподілено між ними в рівних частках, по 1/2 частці, грошові зобов'язання за кредитним договором          від 31 березня 2008 року №014/08-112/77531, укладеного між                 ОСОБА_3 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», який є правонаступником ВАТ «РайффайзенБанк Аваль». В іншій частині позову відмовлено.
		Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 автомобіль марки «Volkswagen Caddy» та проведено його поділ шляхом виділення в рівних частках, по 1/2 частці між сторонами. 
		Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 компенсацію в рахунок виділення 1/2 частки автомобіля марки «Volkswagen Caddy» в розмірі 17947грн. 50 коп. Розподілено судові витрати.
		15 листопада 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із касаційною скаргою, у якій просить рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 22 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 21 вересня 2016 року скасувати, а її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. 
		23 січня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
		21 червня 2017 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних і кримінальних справ вказану справу призначено до судового розгляду.
		У січні 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що судами не надано правової оцінки та невірно застосовано положення статті 57 СК України. Судами не взято до уваги, що у спадщину вона отримала квартиру, яку надалі продала і від отриманих грошових коштів погасила кредит та придбала автомобіль. Отже, її частка у спільному майні збільшилась. Суди не дослідили та не врахували, що спірне майно збільшилось за рахунок її особистих коштів і постановили рішення, яке не відповідає фактичним обставинам справи. 
		Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
		Судами встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з                   10 жовтня 2003 року по 04 жовтня 2012 року. 31 березня 2008 року між ОСОБА_3 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладений кредитний договір № 014/08-112/77531, за умовами якого вона отримала в кредит                  50600 доларів США на строк по 31 березня 2023 року на будівництво житлового будинку. В той же день в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між зазначеним банком та відповідачем                  ОСОБА_4, а також між банком та ОСОБА_6 укладено договори іпотеки майна, що належало кожному з іпотекодавців на праві власності: відповідно земельна ділянка площею 0,1089 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в АДРЕСА_12, що належить ОСОБА_4 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 30 січня 2008 року; квартира АДРЕСА_11 що належала ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу                              від 10 жовтня 1997 року. Крім того, 20 серпня 2010 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, за яким ОСОБА_4 передав в іпотеку належний йому на підставі свідоцтва про право власності                  від 5 липня 2010 року будинок АДРЕСА_9
		Задовольняючи первісний позов частково, районний суд, з яким і погодився і апеляційний суд, виходив з того що спірний будинок, а також грошові зобов'язання за кредитним договором від 31 березня 2008 року є об'єктами права спільної сумісної власності. Не погоджуючись з доводами позивача про те, що їй належить право особистої власності на 45/100 частин спірного будинку, суд виходив з того, що позивач успадкувала квартиру, що належала ОСОБА_6 та була предметом іпотеки. Отже, відповідно до  Закону України «Про іпотеку» позивач набула статус іпотекодавця, має всі його права та несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття нею права власності на предмет іпотеки.
		Задовольняючи зустрічний позов частково, суд виходив з того, що спірний автомобіль Volkswagen Caddy було придбано за час шлюбу  26 серпня               2010 року. 15 лютого 2015 року позивач здійснила відчуження автомобіля за 35 895 грн. Інших доказів щодо вартості автомобіля на час розгляду справи суду не надано.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону судове рішення першої та апеляційної інстанції не відповідає.
		Норми статей 57, 60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.
		Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
		Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя може виключатися в разі набуття такого майна за час шлюбу, але за кошти, які належали одному із подружжя особисто.
		У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
		Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності (частина перша статті 66 СК України).
		Виходячи зі змісту зазначеної статті домовленість про порядок користування спільним майном подружжя може бути досягнута в усній, простій письмовій або письмовій нотаріальній формах.
		Домовленість подружжя про встановлення порядку користування майном є лише попереднім договором про поділ майна.
		Згідно із частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
		Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. 
		Згідно із частиною першою статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
		Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
		До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, а також те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина четверта статті 65 СК України).
		Відповідно до частин другої, четвертої, п'ятої статті 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. 
		Судами встановлено, що за час шлюбу сторони придбали будинок АДРЕСА_7 в с. Полігон Жовтневого району Миколаївської області та автомобіль «Volkswagen Caddy», а також отримали кредит 50 600 доларів США за кредитним договором від 31 березня                2008 року №014/08-112/77531, укладений між ОСОБА_3 та                ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» на придбання нерухомого майна і за рахунок кредитних коштів побудували спірний будинок. Кредитні зобов'язання не виконанні, оскільки строк їх виконання не настав. Автомобіль позивачем продано 15 лютого 2015 року за 35 895 грн. 
		Задовольняючи частково первісний та зустрічний позови, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшли обгрунтованого висновку, що спірний будинок, а також грошові зобов'язання за кредитним договором є об'єктом спільної сумісної власності. Спірний автомобіль «Volkswagen Caddy» було придбано за час шлюбу - 26 серпня 2010 року. Позивач здійснила відчуження вказаного автомобіля за 35 895 грн.
		Таким чином, суди належним чином з'ясували та дійшли обґрунтованого висновку про рівність часток подружжя, сторін у справі, стосовно нерухомого майна, набутого за час шлюбу, зокрема, житлового будинку, що розташований у АДРЕСА_13 та автомобіля. 
		Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 були предметом розгляду апеляційним судом, зводяться до переоцінки доказів на правильність висновків суду апеляційної інстанції не впливають та їх не спростовують, тому відхиляються судом касаційної інстанції.
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя,           у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1                 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України»          від 10 лютого 2010 року).
		Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи наведене, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 22 липня            2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 21 вересня 2016 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                               В. А. Стрільчук
		Судді:                                                                                                            В. О. Кузнєцов 
		А. С. Олійник
		                                                                                                            С.О. Погрібний
		                                                                                                            Г.І. Усик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...