Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/21409/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; банківської діяльності; кредитування; забезпечення виконання зобов’язань.
Надіслано для оприлюднення: 10.08.2018. Зареєстровано: 10.08.2018. Забезпечено надання загального доступу: 13.08.2018.
Дата набрання законної сили: 01.08.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		01 серпня 2018 року 
		 
		м. Київ
		Справа №  910/21409/17 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		головуючий - Стратієнко Л.В.,
		судді: Білоус В.В., Ткач І.В.,
		за участю секретаря судового засідання - Сігнаєвської К.І.;
		за участю представників:
		позивача - не з'явився, 
		відповідача - 1 - не з'явився,
		  2 -  Гончара В.М., 
		                          3 - Бондаренко М.Г., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Мілкіленд Н.В.", 
		 
		на рішення Господарського суду міста Києва 
		(суддя - Грєхова О.А.)
		від 12.03.2018,
		та постанову Київського апеляційного господарського суду
		(головуючий - Майданевич А.Г., судді - Коротун О.М., Отрюх Б.В.)
		від 06.06.2018,
		за позовом публічного акціонерного товариства "Мілкіленд Н.В.",
		до 1) дочірнього підприємства "Профітрейд",
		     2) Національного банку України,
		     3) публічного акціонерного товариства "Український професійний банк",
		про визнання недійсним правочину,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		У листопаді 2017 року публічне акціонерне товариство "Мілкіленд Н.В." звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом про визнання недійсним з моменту укладення додаткового договору № 2 від 05.03.2015 до договору поруки № 19/П від 24.03.2014.
		 
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.03.2015 між Національним банком України (кредитором), ПАТ "Український професійний банк" (позичальником) та ДП "Мілкіленд-Україна" (поручителем) укладено додатковий договір № 2 до договору поруки № 19/П від 24.03.2014, який є значним правочином. Проте, органами управління ПАТ "Мілкіленд Н.В.", як контролюючим підприємством, жодного рішення щодо внесення змін до договору поруки № 19/П від 24.03.2014, а також щодо вчинення додаткового договору № 2 від 05.03.2015 не приймалось. На думку позивача, додатковий договір № 2 від 05.03.2015 укладений директором ДП "Мілкіленд-Україна" з перевищенням повноважень, визначених п. 9.4.3. Статуту ДП "Мілкіленд-Україна" та суперечить ч. ч. 1, 2 ст. 65 ГК України, абз. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 92, ч. 1 ст. 241 ЦК України.
		 
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2018, у задоволенні позову відмовлено.
		 
		23.06.2018 позивач ПАТ "Мілкіленд Н.В." подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2018, в якій просить ухваленні у справі судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.
		 
		Підставами для скасування постановлених у справі судових рішень зазначає те, що апеляційним судом було безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про витребування зазначених у касаційні скарзі доказів, внаслідок чого не було досліджено обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Вказує на те, що апеляційним судом не застосовано до цих правовідносин ст. 559 ЦК України, ст. 56 Закону України "Про Національний банк України", п. 1.5 Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою правління НБУ № 327 від 13.07.2010. Посилається на те, що НБУ і ПАТ "Український професійний банк" було відомо про обмеження повноважень виконавчого органу ДП "Мілкіленд-Україна", що визначені п. п. 9.2.12., 9.4.3. Статуту ДП "Мілкіленд-Україна", на вчинення правочинів. Також, на думку позивача, апеляційним судом не було взято до уваги його доводи, чим порушеного права позивача.
		 
		Відповідачі Національний банк України, ПАТ "Український професійний банк" подали відзиви на касаційну скаргу. В яких, серед іншого, просили продовжити строк на подання відзивів на касаційну скаргу позивача ПАТ "Мілкіленд Н.В.". Дослідивши вказані відзиви, причину їх неподання у встановлений судом строк та, врахувавши вимоги ч. 2 ст. 119 ГПК України, Верховний Суд продовжує НБУ, ПАТ "Український професійний банк" строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 01.08.2018.
		 
		У відзивах НБУ, ПАТ "Український професійний банк" посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів касаційної скарги, просять залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.
		 
		Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2018 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2018 та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 310 ГПК України, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права. 
		 
		Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом, 24.03.2014 між Національним банком України (кредитором), ПАТ "Український професійний банк" (позичальником) укладено кредитним договір № 19, за умовами якого кредитор надає позичальнику кредит для збереження ліквідності у сумі 120 000 000,00 грн на строк з 24.03.2014 до 12.12.2014 (включно). Кредит надається окремими траншами (в межах монетарних можливостей Національного банку України). Кожний транш надається на підставі отриманого від позичальника листа із зазначенням суми, що підлягає видачі в межах цього кредитного договору. Розмір процентної ставки встановлюється на рівні потрійної облікової ставки Національного банку України та на день укладення цього договору становить 19,5% річних. Процентна ставка за кредитом є змінною,  залежно від діючої облікової ставки Національного банку України. При зміні облікової ставки Національного банку України в процесі виконання кредитного договору позичальник, з дати набрання чинності нової облікової ставки, самостійно перераховує розмір процентної ставки, застосовуючи діючу облікову ставку Національного банку України в потрійному розмірі. Базовою кількістю днів для нарахування процентів є фактична кількість днів у місяці/фактична кількість днів у році.
		 
		Пунктом 1.2. кредитного договору передбачено, що повернення кредиту здійснюється за таким графіком: дата погашення - 12.12.2014; сума погашення - 120 000 000,00 грн.
		 
		15.04.2014 сторони уклали додатковий договір № 1 до кредитного договору, в якому погодили розмір процентної ставки з 15.04.2014 на рівні 19,5% річних, а додатковим договором № 2 від 04.02.2015 - виклали абзац 1 п. 1.1. розділу 1 кредитного договору у такій редакції: "Кредитор надає позичальнику кредит для збереження ліквідності у сумі 116 370 000,00 грн на строк з 24.03.2014 до 10.03.2015 (включно)." та п. 1.2. розділу 1 кредитного договору у такій редакції: "1.2. Повернення кредиту здійснюється за таким графіком: дата погашення - 10.03.2015; сума погашення - 116 370 000,00 грн; всього: 116 370 000,00 грн".
		 
		05.03.2015 між сторонами було укладено додатковий договір № 3 до кредитного договору, в якому погодили абзац 1 п. 1.1. розділу 1 кредитного договору викласти в такій редакції: "Кредитор надає позичальнику кредит для збереження ліквідності у сумі 108 300 000,00 грн на строк з 24.03.2014 до 10.06.2015 (включно)." та п. 1.2. розділу 1 кредитного договору у такій редакції: "1.2. повернення кредиту здійснюється за графіком: дата погашення - 10.06.2015; сума погашення - 108 300 000,00 грн, всього 108 300 000,00 грн."
		 
		Відповідно до п. 1.8. кредитного договору  як основне забезпечення за цим договором виступають: майнові права за укладеними позичальником кредитними договорами з юридичними особами на загальну суму 545 946 028,39 грн, згідно з реєстром, який є додатком до договору застави майнових прав № 19/ЗМП від 24.03.2014. Додатковим забезпеченням виступають: майнові права на депозит майнового поручителя ТОВ "Торговий дім "Мілкіленд" в розмірі 50 000 000,00 грн зі строком повернення не меншим, ніж строк користування кредитом за цим кредитним договором; акції ПАТ "Український професійний банк", що належать основному акціонеру ТОВ "Український інвестиційно-фінансовий альянс" у кількості 280 000 000 штук; порука ДП "Мілкіленд-Україна" на усю суму заборгованості за цим кредитним договором, про що укладаються окремі договори застави, поруки.   
		 
		24.03.2014 між Національним банком України (банком), ДП "Мілкіленд-Україна" (змінено найменування на ДП "Профітрейд" (поручителем)) та ПАТ "Український професійний банк" (позичальником) було укладено договір поруки № 19/П.
		 
		За п. 1 договору поруки № 19/П поручитель зобов'язується перед банком за належне виконання позичальником всіх своїх зобов'язань, що випливають (а також випливатимуть в майбутньому) з кредитного договору № 19 від 24.03.2014, укладеного між банком та позичальником, а також всіх додаткових договорів (угод), що вже укладені та будуть укладені в майбутньому до нього, в тому числі щодо суми зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів, комісій та інших платежів та умов, у тому числі зобов'язань щодо: повернення позичальником банку кредиту у сумі 120 000 000,00 грн в строк не пізніше 12.12.2014; сплати позичальником процентів за користування кредитом у розмірі, в порядку та строки, визначені кредитним договором; виконання позичальником інших зобов'язань, передбачених кредитним договором, в повному обсязі на умовах і в строки, визначені в кредитному договорі (у тому числі при зміні строків виконання зобов'язань), в тому числі зобов'язань щодо сплати неустойок (пені, штрафів) та відшкодування збитків.
		 
		Сторони, з розумінням ч. 1 ст. 559 ЦК України, домовились, що будь-які зміни, які вноситимуться до умов кредитного договору, незалежно від предмету таких змін (у тому числі щодо розміру зазначених вище зобов'язань та строків їх виконання) не потребують додаткового погодження поручителя (поручитель вважається таким, що надав свою згоду на внесення таких змін шляхом підписання цього договору), а поручитель зобов'язується за належне виконання позичальником таких зобов'язань відповідно до внесених змін, з урахуванням умов п. 3 цього договору.
		 
		Усі разом або будь-яке із зобов'язань, визначених у попередніх абзацах цього пункту даного договору, та/або інших зобов'язань, що випливають (та/або випливатимуть у майбутньому) з кредитного договору, а також всіх додаткових договорів (угод) до нього, у тому числі щодо строку виконання та сум зобов'язань, інших угод, надалі є основним зобов'язанням.
		 
		Поручитель відповідає перед банком за неналежне виконання позичальником умов основного зобов'язання у тому ж обсязі, що й позичальник, включаючи суму кредиту, визначену згідно з кредитним договором, нараховані за користування кредитом проценти, неустойки (пені, штрафи), суми відшкодувань та інші платежі, передбачені основним зобов'язанням (п. 3. договору поруки).
		 
		Відповідно до п. 10 договору поруки сторони не мають права в односторонньому порядку відмовитися від прийнятих на себе зобов'язань за цим договором. Будь-які зміни до основного зобов'язання, погоджуються між позичальником та банком самостійно, без повідомлення поручителя про такі зміни. 
		 
		За п. 14 договору поручитель гарантує, що відсутні будь-які обмеження (в тому числі у вигляді рішень, ухвал суду, укладених правочинів тощо), які б забороняли та/або унеможливлювали укладення цього договору, або внаслідок існування яких укладення цього договору або цей договір взагалі (або будь-яка його частина) можуть бути визнані недійсними. 
		 
		Шляхом підписання цього договору поручитель свідчить, що всі умови цього договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими.
		 
		Поручитель підтверджує, що представник поручителя, який підписує цей договір від імені поручителя, належним чином обраний, наділений достатніми повноваженнями, що не скасовані, не обмежені, не оспорюються третіми особами, всі внутрішні процедури поручителя, необхідні для реалізації цих повноважень, виконані в повному обсязі і належним чином.
		 
		За п. 18 договору поруки цей договір набуває чинності з моменту його укладення (вчинення) сторонами в письмовій формі. Сторони, керуючись ч. 4 ст. 559 ЦК України встановили, що строком припинення поруки, встановленої цим договором, є повне виконання позичальником та/або поручителем зобов'язань, що складають основне зобов'язання.
		 
		04.02.2015 сторонами укладено додатковий договір № 1 до договору поруки, за умовами якого абзац 2 п. 1 договору поруки було викладено у такій редакції: "повернення позичальником банку кредиту у сумі 116 370 000 грн в строк не пізніше 10.03.2015;".
		 
		05.03.2015 між сторонами було укладено додатковий договір № 2 до договору поруки № 19/П, у якому сторони погодили абз. 2 п. 1 договору поруки викласти у такій редакції, а саме: " - повернення позичальником банку заборгованості за кредитом у сумі, на умовах та в строки, визначені кредитним договором".
		 
		Позивач посилається на те, що рішення органів управління ПАТ "Мілкіленд Н.В." щодо внесення змін до договору поруки № 19/П від 24.03.2014, а також щодо вчинення додаткового договору № 2 від 05.03.2015 не приймалось, а тому додатковий договір № 2 від 05.03.2015 є недійсним.
		 
		Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. 
		У ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
		Частиною 1 ст. 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
		 
		Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 2 ст. 554 ЦК України).
		 
		У ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована (зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили).
		Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. 
		 
		Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		 
		За ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 
		Статтею 203 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення спірного додаткового договору) встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 
		Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
		Відповідно до п. 9.4.3. Статуту ДП "Мілкіленд-Україна", затвердженого рішенням власника від 23.05.2013, директор підприємства має право укладати в межах своєї компетенції угоди вартістю, що не перевищує еквівалент 50 000,00 доларів США за курсом Національного банку України на день укладання угоди. На укладання угод вартістю понад еквівалент 50 000,00 доларів США обов'язкове отримання дозволу власника.
		 
		Відповідно до п. 2.1. Статуту ДП "Мілкіленд-Україна", затвердженого 23.05.2013, встановлено, що власником підприємства є компанія "Мілкіленд Н.В."
		 
		Судами встановлено, що ПАТ "Мілкіленд Н.В." було прийнято рішення, оформлене протоколом від 19.03.2014, відповідно до якого вирішено виступити фінансовим поручителем за зобов'язанням ПАТ "Український професійний банк" перед Національним банком України згідно з умов кредитного договору про надання ПАТ "Український професійний банк" кредиту в розмірі 120 000 000,00 грн терміном до 270 днів. Також рішенням ПАТ "Мілкіленд Н.В.", оформленим протоколом від 02.02.2015, надано дозвіл підприємству - ДП "Мілкіленд-Україна" на вчинення значного правочину, яким передбачено надання фінансової поруки перед Національним банком України у розмірі 116 370 000,00 грн із усіх зобов'язань, що виникають у ПАТ "Український професійний банк" за кредитним договором № 19 від 24.03.2014, строком не пізніше 10.03.2015. У зв'язку із чим було погоджено продовжити строк дії договору поруки № 19/П від 24.03.2014, укладеного за зобов'язанням ПАТ "Український професійний банк" перед Національним банком України за кредитним договором № 19 від 24.03.2014 на умовах, визначених Національним банком України.
		 
		Врахувавши вказане, здійснивши аналіз умов договору поруки № 19/П від 24.03.2014 (зокрема, його п. 1), додаткового договору № 2 від 05.03.2015 до договору поруки, Статуту ДП "Мілкіленд-Україна", місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, встановив відсутність у цьому випадку у ДП "Мілкіленд-Україна" необхідності отримання "дозволу" ПАТ "Мілкіленд Н.В." (рішення загальних зборів акціонерів відповідача - 1), як обов'язкової умови, на укладення спірного додаткового договору № 2 від 05.03.2015 до договору поруки.
		 
		Також, безпідставними є посилання позивача і на те, що додатковий договір № 2 від 05.03.2015 суперечить ч. ч. 1, 2 ст. 65 ГК України, абз. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 92, ч. 1 ст. 241 ЦК України, з огляду на таке.
		 
		Частинами 1, 2 ст. 65 ГК України передбачено, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. 
		 
		Нормами ч. 3 ст. 92 ЦК України встановлено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
		 
		Дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства. 
		 
		З огляду на таке, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, ч. 3 ст. 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи (а не власних), добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. 
		 
		Обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа. 
		 
		Закон не установлює виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність чи нерозумність дій третьої особи у відносинах із юридичною особою. Тому з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (ст. 12 ЦК України) висновок про добросовісність поведінки третьої особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала третя особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді.
		 
		Господарські суди, врахувавши умови договору поруки № 19/П від 24.03.2014 (зокрема, його п. п. 1, 14), встановивши, що наявність рішення власника ДП "Мілкіленд-Україна" не було обов'язковою умовою для укладення додаткового договору № 2 від 05.03.2015 до договору поруки № 19/П від 24.03.2014 в цьому випадку та, що у відповідачів-2,-3 не було підстав вважати відсутнім у директора ДП "Мілкіленд-Україна" Ржавічева В.А. повноваження на підписання цього спірного додаткового договору та, що позивачем не було доведено, що при укладенні спірного додаткового договору № 2 від 05.03.2015 останні діяли недобросовісно чи нерозумно, дійшли правильного висновку про безпідставність доводів позивача про те, що цей додатковий договір було укладено з порушенням ст. 92, ч. 1 ст. 241 ЦК України.
		 
		Також, судами було встановлено, що відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 30.09.2017 здійснено державну реєстрацію змін до установчих документів відповідача -1 (№ 10651050044014809), за наслідком яких, власником та єдиним акціонером ДП "Профітрейд" (правонаступник ДП "Мілкіленд-Україна") стала фізична особа - Пшенична В.М., а отже, на час розгляду спору ПАТ "Мілкіленд Н.В." не є учасником відповідача.
		 
		Врахувавши вказане, а також те, що зобов'язання за договором поруки і за спірним додатковим договором стосуються прав та обов'язків саме ДП "Мілкіленд-Україна", як самостійного суб'єкта господарювання (не встановлюють для ПАТ "Мілкіленд Н.В." чи Юркевича А.І. зобов'язань щодо їх виконання); позивачем не доведено наявності порушення, невизнання або оспорювання його прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів з боку відповідачів у зв'язку з укладенням та виконанням спірного додаткового договору, прийшли до правильного висновку про відсутність порушень прав ПАТ "Мілкіленд Н.В." щодо управління справами ДП "Мілкіленд-Україна" (учасником якого він на момент розгляду цього спору не є).
		 
		Дослідивши всі наявні у матеріалах справи докази, врахувавши умови договору поруки 19/П від 24.03.2014, встановивши, що будь-якої згоди - рішення загальних зборів акціонерів відповідача - 1 на укладення спірного додаткового договору № 2 від 05.03.2015 не вимагалось; позивачем не було доведено обставин, які б підтверджували, що спірний додатковий договір суперечить вимогам чинного законодавства чи порушує його корпоративні права, суди правомірно відмовили у задоволенні позову.
		 
		Щодо аргументів позивача про те, що апеляційним судом не застосовано до цих правовідносин ст. 559 ЦК України, ст. 56 Закону України "Про Національний банк України", п. 1.5. Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою правління НБУ № 327 від 13.07.2010, то необхідно зазначити, що апеляційним судом було правильно застосовано ті норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до цих правовідносин. Незгода позивача із рішенням господарських судів не свідчить про неправильне застосування цими судами вказаних норм матеріального права.
		 
		Щодо посилань позивача на підвищення облікової ставки НБУ згідно з постановою № 154 від 02.03.2015 "Про регулювання грошово-кредитного ринку" (з 04.03.2015 облікову ставку встновлено в розмірі 30 %), то необхідно зазначити, що вказане було предметом розгляду апеляційного суду, який правильно зазначив про те, що таке підвищення облікової ставки не впливає на кредитні правовідносини, що виникли у цій справі, оскільки умовами договору сторонами було визначено відсоткову ставку на рівні 19,5% річних, що не суперечить принципу свободи договору.
		 
		Щодо доводів позивача про те, що судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів (витягів з відкритих (закритих) рахунків за кредитним договором № 19 від 24.03.2014 з обліку процентів на дату укладання додаткового договору № 1 від 04.02.2015 до договору поруки № 19/П від 24.03.2014 та додаткового договору № 2 від 05.03.2015 до договору поруки №19/П від 24.03.2014), то необхідно зазначити, що апеляційним судом було розглянуто вказане клопотання та відмовлено у його задоволенні з огляду на те, що вказаними доказами не спростовуються жодні обставини, що були встановлені місцевим судом при розгляді справи. Судами відповідно до вимог ст. 86 ГПК України було ретельно досліджено всі наявні в матеріалах справи докази, які були достатніми для прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі, а також були почуті сторони, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (справа "Проніна проти України"). 
		 
		Решта доводів були предметом розгляду у суді апеляційної інстанції та спростовані обґрунтованими висновками цього суду викладеними в постанові, а також зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що відповідно до ст. ст. 300 ГПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.
		Рішення господарського суду та постанова апеляційного суду прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування немає.
		 
		Оскільки підстав для скасування прийнятих у справі судових рішень немає, то судовий збір згідно з ст. 129 ГПК України за подання касаційної скарги покладається на скаржника.
		 
		Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Мілкіленд Н.В." залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06 червня 2018 року у справі за № 910/21409/17 - без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                            Л. Стратієнко 
		 
		Судді                                                                                         В. Білоус
		 
		                                                                                                  І. Ткач

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...