Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 808/2122/18 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; звільнення з публічної служби.
Надіслано для оприлюднення: 17.08.2018. Зареєстровано: 19.08.2018. Забезпечено надання загального доступу: 21.08.2018.
Дата набрання законної сили: 15.11.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		РІШЕННЯ 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		06 серпня 2018 року Справа № 808/2122/18  м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ЛазаренкаМ.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобовязання вчинити дії,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		06 червня 2018 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (далі  відповідач, ГУНП в Запорізькій області), в якому позивач просить суд:
		визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористану позивачем відпустку, у кількості 36 днів;
		стягнути з відповідача грошову компенсацію за 36 діб невикористаної відпустки на користь позивача;
		визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо затримки у виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористану відпустку по день прийняття рішення суду;
		стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні належних позивачу виплат по день прийняття рішення суду.
		Ухвалою суду від 08.06.2018 відкрито загальне позовне провадження.
		Ухвалою суду від 05.07.2018 відкладено підготовче судове засідання.
		Ухвалою суду від 02.08.2018 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 15 березня 2018 року позивача було звільнено зі служби в поліції, проте, відповідачем при звільненні безпідставно не виплачено компенсацію за невикористані позивачем 36 діб відпустки за 2017 рік, а також не здійснено виплату у день звільнення усіх належних позивачу сум, а саме компенсації за 7 діб відпустки за 2018 рік та одноразової грошової допомоги. 
		В судове засідання позивач не прибув, просив розглядати адміністративну справу без його участі та задовольнити позовні вимоги.
		Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень послався на статтю 93 Закону України «Про Національну поліцію» та зазначив, що поліцейським надається компенсація за невикористану відпустку в році звільнення, у звязку з чим позивачу виплачено компенсацію за 7 діб невикористаної відпустки за 2018 рік, а підстави для виплати компенсації за попередні роки у ГУНП в Запорізькій області відсутні. Також, відповідач вважає безпідставними твердження позивача про несвоєчасність виплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки вказана допомога не входить до складу грошового забезпечення поліцейського, а тому не повинна виплачуватись у день звільнення. Відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
		Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не зявилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Згідно ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		Суд, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази у їх сукупності та взаємозвязку, вважає за необхідне зазначити наступне.
		Судом встановлено, що наказом начальника ГУНП в Запорізькій області від 15.03.2018 №97 о/с звільнено зі служби в поліції за п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у звязку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) майора поліції ОСОБА_1 (0085413), оперуповноваженого 2-го міжрайонного сектора управління протидії наркозлочинності ГУНП, з 15 березня 2018 року.
		Крім того, наказом ГУНП в Запорізькій області від 15.03.2018 №97 о/с наказано виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 07 діб невикористаної чергової відпустки за 2018 рік.
		З наданої до матеріалів справи довідки ГУНП в Запорізькій області від 05.04.2018 №109-Ф/05/12-2018 встановлено, що за 15 днів березня 2018 року позивачу нараховано грошове забезпечення у сумі 5354,28 грн., виплачено 5220,42 грн.  30.03.2018; одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 84252,96 гривень виплачено 28.03.2018; компенсацію за 7 днів невикористаної відпустки за 2018 рік у сумі 2457,38 виплачено 30.03.2018 (а.с.15).
		Компенсацію за невикористану частину щорічної основної оплачуваної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки за 2017 рік у розмірі 36 діб позивачу виплачено не було.
		Позивач, не погодившись з правомірністю невиплати грошової компенсації за невикористану відпустку за 2017 рік, правомірністю виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за 7 днів відпустки за 2018 рік не у день звільнення, звернувся з даним позовом до суду.
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 2 статті 2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень.
		Суд зазначає, що правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, визначаються Законом України «Про Національну поліцію».
		Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
		Частиною 1 статті 17 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
		Відповідно до п.4, 5 ч.10 ст.62 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський: своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України; у повному обсязі користується гарантіями соціального та правового захисту, передбаченими цим Законом та іншими актами законодавства. 
		З матеріалів адміністративної справи встановлено та не заперечувалось відповідачем, що залишок невикористаної частини щорічної основної оплачуваної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки позивача за 2017 рік складав на момент звільнення 19 діб.
		Відповідно до ч.9 ст.93 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення.
		Згідно ч.10 ст.93 Закону України «Про Національну поліцію» за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. 
		Частиною 1 статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
		Частиною 1 статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
		Згідно ч.2 ст.94 Закону України «Про Національну поліцію» порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
		З матеріалів адміністративної справи встановлено, що наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі  Порядок №260), які визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.
		Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку №260 визначено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
		Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
		Тобто, обовязковою передумовою для виплати поліцейському компенсації за невикористану відпуску є визначення кількості днів невикористаної відпустки в наказі про звільнення.
		В даному випадку, відповідачем в наказі про звільнення від 15.03.2018 №97 о/с було визначено, що ОСОБА_1 має право на отримання компенсації за 07 діб невикористаної відпустки за 2018 рік, відомості про виплату компенсації за 2017 рік в наказі відсутні.
		При цьому, суд зазначає, що позивач у встановленому порядку наказ про звільнення від 15.03.2018 №97о/с, який є актом індивідуальної дії та на підставі якого фінансовим відділом проводиться виплата коштів, не оскаржив, доказів протилежного суду не надано.
		За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність протиправної бездіяльності з боку відповідача, оскільки відповідачем в наказі про звільнення позивача було визначено кількість днів невикористаної відпустки за які повинна бути виплачена компенсація, а позивач в свою чергу з таким наказом погодився та його не оскаржив.
		Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що без внесення відповідних змін до наказу про звільнення, вимога про стягнення з відповідача грошової компенсації за невикористану відпустку є передчасною та такою, що суперечить законодавчо закріпленій процедурі проведення таких виплат, що узгоджується з приписами пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260.
		Щодо посилань позивача на несвоєчасність проведення з ним розрахунків при звільненні, суд зазначає наступне.
		Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано Постановою №988 та наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799, який набрав чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".
		Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та у випадку виникнення спорів з цього приводу.
		Наведений висновок суду узгоджується і з положеннями, що містяться у абзаці другому пункту 2 постанови Пленуму Верхового Суду України від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", якими визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).
		Пунктом 1 Постанови №988 установлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
		Пунктом 3 Порядку №260 закріплено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
		Наведені норми законодавства дають підставу для висновку, що нерозповсюдження на поліцейських норм Кодексу законів про працю України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.
		Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
		За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
		Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01.07.1949 № 95 "Про захист заробітної плати", ратифікованої Україною 30.06.1961, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
		Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
		Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби).
		Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
		Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		Згідно з приписами статті 1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці" (далі - Закон № 108/95-ВР, в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
		Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців (частина перша статті 2 Закону №108/95-ВР).
		Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій (частина друга статті 2 Закону №108/95-ВР).
		Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 Закону №108/95-ВР).
		Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
		Вказана позиція суду узгоджується з практикою Верховного Суду, яка серед іншого викладена в постанові від 21.03.2018 у справі №806/533/16, від 01.03.2018 у справі №806/1309/17.
		З матеріалів адміністративної справи судом встановлено, що позивач звільнений зі служби в поліції 15.03.2018 (останній день служби), проте, належні позивачу при звільненні виплати були фактично виплачені 30.03.2018, у звязку з чим суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати зазначених сум, а саме з 16.03.2018 по 29.03.2018 (14 днів затримки).
		Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
		Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку №100). 
		Відповідно до довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Запорізькій області від 31.07.2018 №1191/12/01-2018 за два останніх місяця перед звільненням грошове забезпечення ОСОБА_1 складало за січень 2018 року  10607,56 грн., за лютий 2018 року  10607,56 грн., середньоденний розмір грошового забезпечення  351,05 грн.
		За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку в розмірі 4914,70 грн. (351,05 грн. середньоденний заробіток х 14 днів затримки = 4914,70 грн.).
		Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах субєкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		За результатами розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку, що відповідач під час здійснення виплати позивачу грошового забезпечення діяв не обґрунтовано, а також не спосіб, що визначений Конституцією та законами України.
		Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1. 
		Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 78, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		Позовні вимоги ОСОБА_1 (69005, м.Запоріжжя, бул.Центральний, 25, кв.112, ІПН НОМЕР_1) до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, вул.Матросова, 29, код ЄДРПОУ 40108688) про визнання бездіяльності протиправною та зобовязання вчинити дії задовольнити частково.
		Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Запорізькій області щодо затримки у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні та грошової компенсації за невикористану відпустку.
		Стягнути з Головного управління Національної поліції в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.03.2018 по 29.03.2018 в розмірі 4914,70 грн. (чотири тисячі девятсот чотирнадцять гривень 70 копійок).
		В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення,а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Рішення у повному обсязі складено та підписано 13.08.2018.
		 
		 
		Суддя М.С. Лазаренко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...