Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 815/94/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Старі категорії (адм); Справи зі спорів фіз. чи юр. осіб із суб’єктами владних повноважень, у тому числі їх органів на місцях, щодо оскарження їх правових актів індивідуальної дії, дій або бездіяльності (крім тих, що пов’язані з публічною службою), (усього), у тому числі:; Державної податкової адміністрації України та її органів (усього); передачі майна у податкову заставу; Справи зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема зі спорів щодо:.
Надіслано для оприлюднення: 17.08.2018. Зареєстровано: 19.08.2018. Забезпечено надання загального доступу: 21.08.2018.

Результат оскарження 14.05.2020 Верховний Суд: скасовано судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направлено справу на новий розгляд
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 815/94/17 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		09 серпня 2018 року м. Одеса 
		Одеський окружний адміністративний суд у складі:
		судді - Бутенка А.В., 
		за участю секретаря - Філімоненка А.О., 
		сторін:
		представник позивача - Кондур В.А. (за довіреністю),
		представник позивача - Лісова Ю.О. (за довіреністю),
		представник відповідача - Масловський М.О. (за довіреністю),
		представник відповідача - Петров В.С. (за довіреністю),
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Лощинівського сільського голови Ізмаїльського району Паскалова Віктора Івановича, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправними бездіяльності та дій, стягнення моральної шкоди,- 
		 
		В С Т А Н О В И В: 
		До Одеського окружного адміністративного суду звернулись ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (далі  позивачі) до Головного управління Національної поліції в Одеській області (далі  ГУНП в Одеській області), Лощинівського сільського голови Ізмаїльського району ОСОБА_8 (далі  ОСОБА_8 ), Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі  ГУДКСУ в Одеській області) про визнання протиправною бездіяльності ГУНП в Одеській області, що виразилася в незабезпеченні публічної безпеки і порядку, охорони прав і свобод людини в ніч з 27 на 28 серпня 2016 року у с. Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області; визнання протиправними дій Лощинівського сільського голови Ізмаїльського району, що виразилися в публічному оголошенні на зборах мешканців с. Лощинівка про те, що представники ромської національності вчиняють злочини у селі, що їх необхідно виселити, а також у оформленні та оголошені рішення № 1 сходу громадян мешканців села Лощинівка «Про вимогу мешканців села Лощинівка про подальше не проживання представників ромської національності на території с. Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області»; стягнення з ГУНП в Одеській області та Лощинівського сільського голови Ізмаїльського району ОСОБА_8 солідарно на відшкодування завданої моральної шкоди по 100 тисяч гривень на користь кожного позивача, загальна сума моральної шкоди становить 700 000 гривень.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі зазначають, що з 27-28 серпня 2016 року і по теперішній час порушені і продовжують порушуватися права позивачів на особисту недоторканість; власність, мирне володіння своїм майном; недоторканість житла; вільний вибір місця проживання; не бути підданими дискримінації. Зазначені порушення стали можливими у результаті протиправної бездіяльності ГУНП в Одеській області; протиправних дій Лощинівського сільського голови Ізмаїльського району ОСОБА_8 .
		Так, щодо бездіяльності ГУНП в Одеській області позивачами зазначається, що 27-28 серпня 2016 року у селі Лощинівка Одеської області, місцеві жителі здійснили руйнування, пошкодження житлових будинків та майна проживаючих у селі ромів, зокрема, позивачів. Ці протиправні дії супроводжувалися погрозами та змушуваннями покинути с. Лощинівку ромами, які там проживали. Результатом вказаних дій стали руйнування житла позивачів, як представників ромів, та примусове їх виселення з їх домівок у с. Лощинівка, де вони проживали останні 10 років. Позивачі вказують, що поліцію повідомили про правопорушення телефоном, проте. незважаючи на це, ГУНП в Одеській області була допущена протиправна бездіяльність, що зробило можливим скоєння правопорушень стосовно позивачів, спричинення їм матеріальної та моральної шкоди. Як вбачається позивачами з відеозаписів вказаних подій, співробітники ГУНП в Одеській області були присутні на місці події, але, замість того, щоб виконувати свої службові обов`язки, не втручалися у події, стояли осторонь, не намагаючись припинити дії правопорушників та перешкодити завданню матеріальної шкоди позивачам. ГУНП в Одеській області не було здійснено жодних дій, спрямованих на реалізацію покладених на нього законом обов`язків. Крім того ГУНП в Одеській області не було вчинено жодних дій, направлених на недопущення незаконного виселення місцевими мешканцями представників ромської національності, зокрема позивачів з с. Лощинівка, де вони проживали останні 10 років.
		Щодо протиправності дій Лощинівського сільського голови Ізмаїльського району ОСОБА_8 позивачі зазначають, що в порушення вимог національного законодавства ОСОБА_8 замість того, щоб відповідно до закону та в умовах ситуації, що склалася 27-28 серпня 2016 року, забезпечити здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, стосовно недопущення порушення прав позивачів - представників ромської національності, які проживали у с. Лощинівка, навпаки вчинив дії, які призвели до примусового виселення останніх, за відсутності законних підстав для цього. Так позивачі вказують, що на зібранні мешканців села Лощинівка 28 серпня 2016 року ОСОБА_8 виступив перед зібравшимися з промовою про те, що проблеми з представниками ромської національності давно назрівали у селі. Він зазначив, що роми, як дорослі так і діти, вчиняють у селі протиправні дії, а також оголосив, що єдине бажання, яке у нього є, як і у інших представників громади, - щоб роми не проживали у с. Лощинівка. Крім того, ОСОБА_8 оформив, підписав та оголосив на зібранні рішення № 1 сходу громадян мешканців села Лощинівка «Про вимогу мешканців села Лощинівка про подальше непроживання представників ромської національності на території с. Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області». 
		Щодо відшкодування завданої моральної шкоди позивачами зазначається, що у результаті протиправних дій та бездіяльності відповідачів, позивачі втратили свої будинки та житло, здатність нормально жити в нормальних умовах , пересуватися по селу. Всі потерпілі наразі проживають в обмеженому, переповненому, непристосованому житлі, вимушені звертатися до лікарів та психологів. Вказані обставини спричиняють моральну шкоду, яку кожен з позивачів оцінює у 100000 грн.
		Провадження по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Лощинівського сільського голови Ізмаїльського району Паскалова Віктора Івановича про визнання протиправними бездіяльності та дії, стягнення моральної шкоди було відкрито ухвалою суду від 03.07.2017 року.
		Ухвалою суду від 19.07.2017 року провадження по справі №815/94/17 було зупинено до 06.09.2017 року.
		Ухвалою суду від 06.09.2017 року провадження по справі №815/94/17 було зупинено до 26.09.2017 року.
		В судовому засіданні 09.10.2017 року ухвалами суду, занесеними до журналу судового засідання, первісного відповідача  сільського голову с. Лощинівка ОСОБА_8 було замінено на належного відповідача  Лощинівського сільського голову Ізмаїльського району ОСОБА_8 , було прийнято до провадження заяву про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Лощинівського сільського голови Ізмаїльського району Паскалова Віктора Івановича, а також залучено Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області до участі у справі в якості співвідповідача в частині позовних вимог про відшкодування завданої моральної шкоди по 100 тисяч гривень на користь кожного позивача. Загальна сума моральної шкоди становить 700 000 гривень.
		Ухвалою суду від 09.10.2017 року провадження по справі №815/94/17 було зупинено до 07.11.2017 року.
		Ухвалою суду від 07.11.2017 року провадження по справі №815/94/17 було зупинено до 27.11.2017 року.
		Ухвалою суду від 27.11.2017 року провадження по справі №815/94/17 було зупинено до 08.12.2017 року.
		Ухвалою суду від 08.12.2017 року провадження по справі №815/94/17 було зупинено до 29.01.2018 року.
		Ухвалою суду від 29.01.2017 року справу №815/94/17 було призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
		08.05.2018 року після проведення повторного автоматичного розподілу справ, справу №815/94/17, на підставі розпорядження в.о. керівника апарату суду № 150 від 07.05.2018 року, призначено судді Бутенко А.В.
		Ухвалою суду від 11.05.2018 року було прийнято до провадження справу №815/94/17 та призначено судове засідання на 17.05.2018 року.
		Ухвалою суду від 17.05.2018 року, занесеною до протоколу судового засідання було закрите підготовче провадження по справі та призначено судовий розгляд справи по суті.
		Представник ГУНП в Одеській області надав до суду заперечення на адміністративний позов (т.2, а.с. 19-23), які просив вважати відзивом на адміністративний позов (т.3, а.с. 31). Так, у письмових запереченнях представник ГУНП в Одеській області зазначив, що як вбачається із звернення Голови Коаліції РНОУ «Стратегія 2020» ОСОБА_9 , щодо неправомірних дій робітників Ізмаїльського ВП ГУНП, яке зареєстровано в ЖЄО Ізмаїльського ВП НП в Одеській області за № 11545 від 21.09.2016 року, 27.08.2016 року в селі Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області відбувся інцидент, де сільські мешканці почали творити самосуд та погроми над всіма ромами села. Мешканцями села у результаті їх протиправних дій були розбиті будинки в яких живуть ромські сімї, а самі роми змушені були тікати з села. Інцидент почався у зв`язку з вбивством маленької дівчинки в селі, на підставі чого було відкрито кримінальне провадження за ст. 115 ч. 2 КК України (вбивство), за підозрою двох мешканців села. В ході розслідування злочину і недбалого виконання службових обов`язків робітниками поліції Ізмаїльського району стався висновок поліції, що підозрювані є представниками ромської національності. Бездіяльність влади та поліції в Ізмаїльського району Одеської області призвели до погіршення ситуації, яка формує негативну оцінку з боку українського суспільства, що призводить до расової, міжетнічної ворожнечі та протирічить декларованим намірам розвитку правової держави.
		За вищевказаними фактами Слідчим управлінням ГУНП та керівництвом Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області було проведено службову перевірку за результатами якої було встановлено, що 27.08.2016 року, до чергової частини Ізмаїльського ВП ГУНП надійшло повідомлення про те, що цього ж дня, о 19:30 годині в у селі Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області, зібрались місцеві мешканці, які обурені злочином, а саме вбивством 9-ти річної дівчинки та агресивно настроєні проти ромських сімей, в ході чого мешканці пошкодили їхні будинки за адресами: АДРЕСА_1 , 99-а, 103, АДРЕСА_2 , та намагалися підпалити майно будинку АДРЕСА_3 . ?
		Вказане повідомлення 28.08.2016 року слідчім відділом Ізмаїльського ВП ГУНП внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12016160150002580 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України (умисне знищення чи пошкодження майна). У кримінальному провадженні №12016160150002580 за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України встановлено, що один з будинків, який був пошкоджений під час заворушень в с. Лощинівка, Ізмаїльського району Одеської області, а саме №105 по вул. Ізмаїльській, на правах приватної власності належить родині ОСОБА_10 , щодо інших пошкоджених будівель у селі Лощинівка, особи ромської національності їх власниками не являються. За результатами перевірки щодо неправомірних дій співробітниками Ізмаїльського ВП ГУНП, які зазначені в звернені Голови Коаліції РНОУ «Стратегія 2020» ОСОБА_9 , не знайшли свого об`єктивного підтвердження. Таким чином, факти бездіяльності працівників Ізмаїльського ВП під час подій, які мали місце 27.08.2016 в селі Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області, підтвердження не знайшли, працівники вказаного підрозділу діяли у відповідності до вимог ст. ст. 1, 2, 3, 5, 6, 8, 9, 10, 18, 23 та 29 Закону України «Про Національну поліцію» з урахуванням обстановки, яка швидко змінювалась. Також представник ГУНП в Одеській області не погоджується із заявленими вимогами позивачів щодо відшкодування моральної шкоди та вважає їх безпідставними. Враховуючи викладене, ГУНП в Одеській області просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
		Представники позивачів надали до суду письмові пояснення (т.2, а.с. 84-89), в яких щодо доводів ГУНП в Одеської області зазначили, що представник відповідача у своїх запереченнях визнає факт належності на праві приватної власності будинку АДРЕСА_4 . Ізмаїльській родині ОСОБА_10 та факт його пошкодження під час заворушень в с. Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області. При цьому представники позивачів також вказують на пошкодження будинків, в яких мешкали позивачі, за адресами: АДРЕСА_3 ( ОСОБА_1 ), вул. Ізмаїльська, 71 ( ОСОБА_2 ), АДРЕСА_2 ( ОСОБА_3 ), вул. Ізмаїльська. 46 ( ОСОБА_4 ), вул. Ізмаїльська. 99 ( ОСОБА_7 ). На думку представників позивачів, саме ГУНП в Одеській області не організувало належним чином роботу підрозділів національної поліції з метою попередження та запобігання порушенням прав позивачів, тоді, як у висновках службових перевірок надається оцінка тільки діям та бездіяльності посадових осіб Ізмаїльського ВП ГУНП. Також представники позивачів вказують, що не відповідає дійсності висновок про те, що національна поліція 27.08.2016 року виконала свої повноваження ефективно, застосувавши законні, необхідні та пропорційні заходи. Щодо тверджень представника ГУНП в Одеській області про те, що позивачі мають ставити питання про стягнення моральної та матеріальної шкоди у кримінальному провадженні необґрунтовані, оскільки позивачі постраждали, як від дій фізичних осіб - мешканців с. Лощинівка, які пошкодили їх будинки, так і від бездіяльності ГУНП в Одеській області, оскільки позивачі обґрунтовано розраховували на допомогу з боку правоохоронних органів, але з незрозумілих причин не отримали їх, що спричинило моральну шкоду позивачам.
		ОСОБА_8 надав до суду відзив на адміністративний позов (т.3, а.с. 51-62), в якому зазначив, що 25.10.2015 року його було обрано Лощинівським сільським головою Ізмаїльського району Одеської області. 27.08.2016 року о 07:00 год. в селі було знайдена вбита восьмирічна ОСОБА_11 . Поліція в результаті оперативних заходів заарештувала ОСОБА_12 , мешканця села, якого було доставлено в м. Ізмаїл. Відповідач в цей день також виїхав до міста Ізмаїл по особистим справам. 27.08.2016 року близько 18:00 год. в центрі села почали стихійно збиратись мешканці села, представники прилеглих сіл, стурбовані ситуацією, що склалася. О 19:00 годині 27.08.2016 року до села приїхав сільський голова ОСОБА_8 , якого запросили приїхати по телефону мітингуючі люди. Після чого частина людей з стихійного збору, та сторонні особи пішли попередити осіб, які порушували звичаї, традиції населення, щодо необхідності покинути територію сільської громади, але коли вони прийшли до хат, то там вже нікого не було. 
		28.08.2016 року о 10:00 год. в центрі села повторно зібралися мешканці села, які наголосили, що цій збір буде сходом села Лощинівка, прийняли рішення з вимогами до виконкому сільської Ради довести до відома осіб, які порушували звичаї, вимогу в подальшому не проживати на території села, та запропонували Ізмаїльському ВП розкрити злочин. 28.08.2016 року о 10:30 год. за вимогами мітингуючих, з метою зняти напругу, в присутності мешканців села депутатами сільської ради було проведено сесію та прийнято рішення про прийняття до відома рішення сходу громадян № 1 від 28.08.2016 року. Відповідач вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Так, ОСОБА_8 зазначає, що склад цивільного правопорушення в діях Лощинівського сільського голови відсутній, зважаючи на відсутність протиправності його діяння. При цьому він не міг порушити закон «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», так у даному випадку повноваження не входять до його компетенції, а є компетенцією виконкому. Щодо його виступу на зібранні мешканців села Лощинівка, ОСОБА_8 вказує, що не відповідають дійсності твердження позивачів про те, що сільський голова оголосив «що єдине бажання, яке у нього є, як і у інших представників громади, - щоб роми не проживали у с. Лощинівка.». Щодо оформлення, підписання та оголошення на зібранні рішення № 1 сходу громадян мешканців села Лощинівка «Про вимогу мешканців села Лощинівка про подальше не проживання представників ромської національності на території с. Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області» ОСОБА_8 , посилаючись на норми Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, яке затверджено постановою Верховної Ради України від 17.12.1993 року, зазначає, що яке би не було за змістом рішення сходу, воно повинно бути підписано сільським головою, а особа, чиї права порушені, може оскаржити його в належному порядку. Враховуючи викладене, вказані дії сільського голови ОСОБА_8 відповідають Положенню про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні та не є протиправними, навпаки вони здійснені у межах та у спосіб, передбачений діючим законодавством.
		Щодо наявності моральної шкоди у позивачів, ОСОБА_8 зазначає, що позивачі по справі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 не є власниками будь-якого нерухомого майна у с. Лощинівка, також не були зареєстровані в с. Лощинівка та вони не є мешканцями цього села. Тільки ОСОБА_6 була власником 1/6 частини житлового будинку АДРЕСА_4 , а ОСОБА_5 за вказаною адресою проживає як член сім`ї, але цей будинок на теперішній час продано, що підтверджується довідкою КП «Ізмаїльське МБТІ» № 1347 від 30.08.2016 року. Крім того, позивачі не надали до суду докази того, що вони зверталися за допомогою лікарів та психологів, що вони хворіли, або потребували іншої допомоги. 
		При цьому позивачі самостійно виїхали з села 27.08.2016 року, до того як туди прийшла частина людей з несанкціонованого мітингу. Також, посилаючись на положення ст. 1174 ЦК України, ОСОБА_8 стверджує, що сільський голова як головна посадова особа територіальної громади не несе цивільно-правову відповідальність за прийняття незаконного рішення, дії чи бездіяльності. Таким чином, якщо позивачі по справі вважають, що їм була спричинена шкода внаслідок того, що місцеві жителі здійснили руйнування, пошкодження житлових будинків та майна проживаючих у селі ромів, зокрема, позивачів, їм необхідно звертатися до суду до цих осіб та доводити їх вину, а не звертатися до суду з позовною заявою до сільського голови ОСОБА_8 . Крім того, позивачі не доводять, який єдиний намір мали сільський голова ОСОБА_8 та ГУНП в Одеській області, в чому вони взаємопов`язані в своїх діях та бездіяльності та мають солідарно відповідати.
		Крім того, ОСОБА_8 зазначає, що у даному спорі позивачами не наведено обґрунтованих мотивів та не надано відповідних доказів, яким чином оспорювані дії відповідачів порушують права або інтереси позивачів, тобто породжують, змінюють або припиняють їх права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Крім того, на думку представника відповідача, позивачами до суду надано недостовірну інформацію, а саме село Лощинівка не є місцем компактного проживання ромів, оскільки більшість населення села складають болгари. В селі Лощинівка на теперішній час проживають дві сім`ї ромської національності, їх поведінка відповідає нормам моралі, тому претензії до них від мешканців сіла відсутні. Таким чином, має місце штучне створення міжнаціонального конфлікту в селі або фактів притиснення ромів, що не відповідає дійсності. Фактично, мешканці села висказали свої претензії до осіб, які порушали в селі звичаї, традиції та порушували закон, принижували місцеве населення, не зважаючи на їх національність. 
		Представниками позивачів надано до суду відповідь на відзив (т.3, а.с. 66-69), в якій додатково зазначається, що у своїх запереченнях відповідач - Лощинівський сільський голова підтверджує факти, викладені в адміністративному позові, а саме те, що позивачі були вимушені виїхати з села Лощинівка при описаних у позові подіях. Відповідач у своєму відзиві вказує на рішення сільської ради Про прийняття до відому рішення сходу громадян від 28.08.2016 року. Разом з тим, відповідач ніяким чином не коментує факт оформлення та оголошення особисто ним 28 серпня 2016 року Рішення сходу громадян мешканців села Лощинівка №1 від 28.08.2016 року «Про вимогу мешканців села Лощинівка про подальше непроживання представників ромської національності на території села Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області».
		Як зазначають представники позивачів, ОСОБА_8 у своєму відзиві аналізує законодавство щодо реєстрації місця проживання громадян та заперечує наявність повноважень у голови села щодо здійснення такої реєстрації. Разом з тим в адміністративному позові не йдеться про правовідносини, пов`язані з реєстрацією місця проживання. В адміністративному позові йдеться про те, що сільський голова, виступаючи відповідно до пункту 1 частини 4 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», гарантом законності у громаді, підтримав протиправні настрої та дії групи мешканців села щодо виселення ромських родин своїми висловами на сході села та надав вигляд легітимності таким діям, підписав рішення «сходу села» про повідомлення про необхідність представників ромської національності покинути село, що призвело до фактичного виселення позивачів з села Лощинівка та неможливості повернутися. Відсутність у громадян реєстрації місця проживання не виключає їх права проживати у селі та не надає права будь-кому самовільно виселяти їх з їхнього житла (яке належить або не належить їм на праві власності). 
		Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, затвердженого Постановою ВРУ від 17.12.1993 року №3748ХІІ, на яке посилається ОСОБА_8 , втратило чинність разом з втратою чинності Законом України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 1997 року, стаття 8 якого говорить про те, що порядок проведення загальних зборів визначається законом (а не порядком) та статутом територіальної громади. Тому дії сільського голови ОСОБА_8 , які виразилися в оформленні та підписанні так званого «рішення сходу села» від 28.08.2017 року, не ґрунтуються на будь-якому законі або іншому нормативно-правовому акті.
		Представники позивачів також вважають неправильними твердження ОСОБА_8 про те, що шкода позивачам завдана тільки діями осіб, які безпосередньо руйнували житло позивачів, адже такі погроми та виселення сталі можливі лише завдяки бездіяльності поліції та позиції Лощинівського сільського голови, який висловив погодження з такими протиправними діями та підтримав їх, зокрема оформленням рішення сходу села. Позивачі обґрунтовано очікували від органів поліції та Лощинівського сільського голови захисту їх прав, натомість вони отримали бездіяльність та підтримку протиправних дій. Саме таке невиправдання законних та обґрунтованих сподівань позивачів на виконання своїх повноважень органами влади та місцевого самоврядування і спричинило їм моральні страждання. 
		Представником відповідача-ГУНП в Одеської області до суду були надані додаткові письмові пояснення (т.3, а.с.181-187), в яких зазначено, що Закон України «Про Національну поліцію» не містить жодної прямої норми, яка б визначала основні організаційні, практичні заходи й тактику дій поліції під час припинення масових заворушень. Крім того, жодним нормативно-правовим актом Національної поліції України не визначено цих норм. З часу набуття чинності Закону України «Про Національну поліцію» і до подій 27 та 28 серпня 2016 року, відповідні зміни та доповнення до Настанови про дії органів, підрозділів внутрішніх справ, з`єднань, військових частин внутрішніх військ, вищих навчальних закладів МВС України з ліквідації масових заворушень, затвердженої наказом МВС України № 1345 від 11.11.2003 року внесені не були, таким чином Настанова не відповідає положенням Законів України «Про Національну поліцію» та «Про Національну гвардію України», в зв`язку з чим фактично втратила свою чинність, хоча не є відміненою чи скасованою у встановленому порядку. Крім того представник ГУНП в Одеській області вказує, що в судових засіданнях представниками позивачів була підтверджена відсутність їх довірителів у селі Лощинівка в ніч з 27 на 28 серпня 2016 року, тому виникає питання яким чином співробітники поліції сприяли виселенню позивачів із села, у той час коли їх там не було. 
		Стосовно солідарного відшкодування моральної шкоди представник ГУНП в Одеській області стверджує, що відповідно до ст. 1191 ЦК України, особи спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Будь-яких спільних винних дій ГУНП в Одеській області та ОСОБА_8 не встановлено, а тому відсутня солідарна відповідальність.
		Під час судового засідання 15.06.2018 року були допитані свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 .
		Так, в судовому засіданні свідок ОСОБА_13 надав пояснення, в яких зазначив, що позивачі виїхали з села Лощинівка 27.08.2016 року, та повернулись за особистими речами 29.08.2016 року, при цьому забирати речі їм ніхто не заважав. На території села позивачі проживали 1,5 роки. Схід села, який відбувся 28.08.2016 року, проходив у присутності голови райдержадміністрації, заступників начальника ГУНП в Одеській області, помічника народного депутата ОСОБА_15 . Щодо подій, які відбулись 27.08.2016 року, свідок зазначив, що люди зібрались стихійно, вимагали від  ОСОБА_8 провести збори, які були ним організовані 28.08.2016 року, при цьому під час сходу села 28.08.2016 року ОСОБА_8 своєї особистої думки не висловлював. 
		Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні надав пояснення, в яких зазначив, що будинок за адресою: АДРЕСА_5 , який значиться в Погосподарській книзі за адресою: АДРЕСА_5 , належить на праві приватної власності ОСОБА_16 , дружині свідка, при цьому дозволу на проживання позивачу ОСОБА_1 , власником вказаного нерухомого майна не надавалось.
		В судовому засіданні 09.08.2018 року представники позивачів заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві та відповіді на відзив.
		Так, представник позивачів ОСОБА_9 в судовому засіданні додатково зазначив, що працівники поліції під час заворушень 27.08.2016 року не виконували своїх обов`язків, ніхто з правопорушників не був затриманий, жодних протоколів не складали. При цьому на місце події було направлено 10 поліцейських, а у вказаних подіях приймали участь 150-170 мешканців села Лощинівка. Щодо протиправності дій сільського голови представник позивачів зазначив, що ОСОБА_8 наступного дня підтримав незаконне виселення, при цьому виселення може відбуватися виключно за рішенням суду.
		Представник позивачів ОСОБА_17 в обґрунтування позовних вимог додатково зазначила, що поліція під час подій 27.08.2016 року лише спостерігала, тушила місця займання, при цьому спроб припинити порушення порядку не було. Погроми розпочались близько 18:00 год. 27.08.2016 року, при цьому ОСОБА_5 намагалась повернутися 28.08.2016 року, проте їй це не вдалося, більше таких спроб позивачами не робилось. При цьому ОСОБА_17 акцентувала увагу на тому, що саме ОСОБА_8 закріпив письмово рішення № 1 сходу громадян мешканців села Лощинівка «Про вимогу мешканців села Лощинівка про подальше не проживання представників ромської національності на території с. Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області».
		В судовому засіданні 09.08.2018 року представник ГУНП в Одеській області заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з підстав, зазначених у письмових запереченнях та поясненнях.
		Представником ГУНП в Одеській області Масловським М.О. в судовому засіданні було додатково зазначено, що 27.08.2016 року виклик поліції відбувся о 19:45 год., у неслужбовий час. При цьому активні дії 10 поліцейських, які прибули на місце події, з ліквідації масових заворушень були б неефективні. З 20:10 до 20:30 год. 27.08.2016 року дійсно ніхто не був затриманий, проте порушення громадського порядку були припинені. 
		В судовому засіданні 09.08.2018 року представник ОСОБА_8 заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з підстав, зазначених у відзиві на адміністративний позов.
		Представником ОСОБА_8 , в судовому засіданні додатково зазначено, що на даний час у селі Лощинівка проживають три сім`ї ромської національності, що вказує на те, що інцидент був пов`язаний не з міжнаціональною ворожнечею, а з боротьбою з порушниками закону. ОСОБА_18 також було зазначено, що рішення №1 ОСОБА_8 не оголошував, при цьому вказане рішення має рекомендаційний характер. Згідно вимог Положення про загальні збори, голова сільської ради не міг не підписати рішення сходу мешканців села Лощинівка. При цьому представником відповідача було піддано сумніву проживання частини позивачів на території села Лощинівка.
		В судове засідання 09.08.2018 року представник відповідача - ГУДКСУ в Одеській області не з`явився, неодноразово повідомлявся про дати проведення судових засідань. Відзиву на адміністративний позов не надав, жодних заяв та клопотань про розгляд справи за відсутності представника ГУДКСУ в Одеській області до суду не надходило.
		Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, судом було встановлено наступне.
		За даними Вікіпедії, населення села Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області за даними перепису населення 2001 року складає 1350 осіб. Склад населення за рідною мовою такий: болгарська - 61,56 %; російська - 26,96 %; українська - 6,00 %; молдавська - 3,26 %; циганська - 0,52 %; гагаузька - 0,37 %; білоруська - 0,07 %. 
		За цими ж даними, 27 серпня 2016 року в селі відбулися масові заворушення через зґвалтування і вбивство дівчинки 2007 року народження 20-річним парубком ромської національності, який пізніше був затриманий. Місцеві мешканці громили будинки ромів, один дім спалили. Ромам вдалося завчасно покинути село, тому вони не постраждали. На охорону громадського порядку до села прибули співробітники Головного управління Національної поліції в Одеській області. Наступного дня на народному віче мешканці села зажадали виселення з ОСОБА_19 всіх ромів. Ця вимога була підтримана керівництвом Ізмаїльської районної державної адміністрації. З особами ромської національності, що мешкали в селі була досягнута домовленість - їм гарантували можливість мирно забрати свої речі і виїхати з Лощинівки. Представник уповноваженого Верховної Ради з прав людини з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності  ОСОБА_20 засудила дії місцевої влади. У селі мешкало близько 50 ромів.
		Щодо дій або бездіяльності ГУНП в Одеській області судом встановлено, що 27.08.2016 року о 19:30 год. до чергової частини Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області надійшло повідомлення про те, що цього дня по АДРЕСА_6 , зібралися місцеві мешканці, які були обурені вбівством дівчинки ОСОБА_21 та агресивно настроєні проти ромських сімей. За підозрою у скоєнні зазначеного кримінального правопорушення було затримано місцевого мешканця ОСОБА_12 .
		У повідомленні невідомої особи до чергової частини Ізмаїльського ВП ГУНП містилася інформація про те, що мешканці с. Лощинівка в кількості 50-60 осіб, обурені злочином, пошкодили будинкі (розбили скло на вікнах та зламали забор) за адресою АДРЕСА_1 та №99а (т. 2 а.с. 189).
		Того ж дня о 19.45 до чергової частини Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області надійшло повідомлення про те, що по АДРЕСА_6 , місцеві мешканці в кількості біля 80 осіб пошкодили паркани, камінням розбивали скло на вікнах за адресами АДРЕСА_1 , АДРЕСА_7 та намагались підпалити майно в будинку АДРЕСА_3 (підпалили диван, який погасили власними силами). Постраждалих немає, ромські сім`ї село залишили (т. 2 а.с. 189). 
		Інформацію про зазначену подію (збір громадян) було зареєстровано до ЄО Ізмаїльського ВП ГУНП за №13480. 
		В результаті протиправних дій пошкоджено будинки, в яких мешкали позивачі, які серед інших розташовані за адресами: АДРЕСА_8 , 71, 99а, 105, АДРЕСА_9 .
		Зазначені події відбулись у вихідний день (субота) та у вечірній час. Особовий склад Ізмаїльського відділу поліції ГУНП знаходився поза службою. В зв`язку з викладеним, т.в.о. начальника Ізмаїльського ВП ГУНП капітаном поліції Суржик О.В. відповідно до ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію», з метою забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони прав та свобод громадян, інтересів суспільства та держави, прийняте рішення про направлення на місце весь наявний на робочому місці особовий склад (10 поліцейських), а саме: старших інспекторів Ізмаїльського ВП ГУНП капітана поліції ОСОБА_22 , капітана поліції ОСОБА_23 , майора поліції ОСОБА_24 , капітана поліції ОСОБА_25 , старшого лейтенанта поліції ОСОБА_26 та інспекторів Ізмаїльського ВП ГУНП капітана поліції ОСОБА_27 , старшого лейтенанта поліції ОСОБА_28 , лейтенанта поліції ОСОБА_29 , лейтенанта поліції ОСОБА_30 , лейтенанта поліції ОСОБА_31 . Крім того, капітаном поліції ОСОБА_32 надано вказівку черговому Ізмаїльського ВП ГУНП про збір всього особового складу відділу та він особисто вирушив на місце подій.
		Приблизно о 20:10 год., прибувши на місце події, працівники поліції встановили, що приблизно 150-180 громадян (місцевих мешканців) знаходячись у стані сильного емоційного збудження, викликаного в наслідок резонансної події, умисно знищували та пошкоджували майно сімей ромської національної меншини. В свою чергу працівники поліції вимагали від громадськості припинити протиправні дії та вирішити питання в рамках чинного законодавства України. Однак, останні на вимоги працівників поліції не реагували.
		З місця події капітаном поліції ОСОБА_32 було інформовано органи місцевої влади, прокуратуру з обслуговування Ізмаїльського району та керівництво ГУНП про реальний стан оперативної обстановки.
		На час прибуття особового складу Ізмаїльського ВП ГУНП на місце події, чисельність громадян, що вчиняли протиправні дії значно перевищувала чисельність особового складу поліції, задіяного для локалізації правопорушень. Капітаном поліції ОСОБА_32 було прийнято рішення про виставлення на безпечній відстані від епіцентру подій поліцейських постів спостереження для попередження осіб ромського походження, тобто вжито превентивних заходів щодо забезпечення здоров`я та життя ромів.
		Судом також встановлено, що приблизно о 20:30 год. на місце події прибули представники органів місцевого самоврядування, зокрема Лощинівський сільський голова Ізмаїльського району ОСОБА_8 та запропонували учасникам заворушень, наступного дня провести збори сільської громади на яких у законний спосіб вирішити питання, які їх хвилюють, після чого порушення публічної безпеки і порядку були припинені повністю.
		Приблизно о 20:40 год., не залучений особовий склад Ізмаїльського ВП ГУНП зібрався за місцем постійної дислокації відділу, отримав спеціальні засоби захисту, але капітаном поліції ОСОБА_32 було прийнято рішення не направляти цей особовий склад на місце події та не застосовувати заходи примусу до учасників заходу у зв`язку з тим, що протиправні дії були повністю припинені.
		28.08.2016 року приблизно о 10:00 год. у селі Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області зібрались мешканці села з метою проведення загального сходу мешканців села Лощинівка. За результатами вказаного зібрання було складено Рішення № 1 від 28.08.2016 року «Про вимогу мешканців села Лощинівка про подальше не проживання представників ромської національності на території села Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області» (т.2, а.с. 117). Вказане рішення було підписано Лощинівським сільським головою Ізмаїльського району Одеської області ОСОБА_8 та засвідчено печаткою Лощинівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області. Зі змісту Рішення № 1 від 28.08.2016 року вбачається, що схід мешканців села Лощинівка вирішив зокрема доручити Виконавчому комітету Лощинівської сільської ради довести до відома проживаючих на території села Лощинівка представників ромської національності про вимогу жителів села про подальше не проживання їх на території села Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області.
		28.08.2016 року Ізмаїльським ВП ГУНП Одеської області, за фактом навмисного знищення та пошкодження майна 27.08.2016 року в с. Лощинівка, Ізмаїльського району Одеської області, були внесені відомості до ЄРДР № 12016160150002580 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України (т.2, а.с. 30).
		У кримінальному проваджені № 12016160150002580 за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України встановлено, що один з будинків, який був пошкоджений під час заворушень в с. Лощинівка, Ізмаїльського району Одеської області, а саме будинок АДРЕСА_4 , на праві приватної власності належить родині ОСОБА_10 , тому було виділено з кримінального провадження № 12016160150002580 в окреме провадження № 120161160150003168 за фактом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України (т.2, а.с. 31).
		Постановою слідчого першого слідчого відділу управління прокуратури Одеської області, радника юстиції Данилко Т.С. від 08.12.2017 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42016160000000782 від 22.09.2016 року, за попередньою правовою кваліфікацією було закрито у зв`язку з відсутністю в діях окремих співробітників Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 336 КК України (т.3, а.с. 17-22).
		Враховуючи викладені обставини, вважаючи протиправною бездіяльність ГУНП в Одеській області та протиправними дії Лощинівського сільського голови Ізмаїльського району Паскалова В.І., позивачі звернулись до суду з адміністративним позовом.
		Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
		Згідно з статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі  КАС України) встановлено зокрема, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
		Відповідно до п.4 ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом зокрема визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
		В позовній заяві позивачі просять суд визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Одеській області, щодо незабезпечення публічної безпеки і порядку, охорони прав і свобод людини в ніч з 27 на 28 серпня 2016 року у селі Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області. 
		Суд зазначає, що правові засади організації та діяльності Національної поліції України визначені у законі України «Про Національну поліцію». Так, відповідно до ст.1 зазначеного закону, Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністерство внутрішніх справ України згідно із законом.
		Стаття 23 Закону України «Про Національну поліцію» містить вичерпний перелік основних повноважень поліції. Вказаним переліком повноважень поліції не передбачено припинення масових заворушень поліцією.
		Стаття 24 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що виконання інших (додаткових) повноважень може бути покладене на поліцію виключно законом.
		Разом з тим, відповідно до п. 4, 10 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань зокрема вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення; вживає заходів для забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річкових портах, інших публічних місцях.
		Позивачі в обґрунтування позовних вимог зазначають, що бездіяльність поліції полягала в тому, що на місце подій для забезпечення правопорядку було направлено лише десятьох поліцейських, які не змогли стримати погромників чисельністю в 150-180 осіб, внаслідок чого місцеві жителі здійснили руйнування, пошкодження житлових будинків та майна проживаючих у селі ромів, зокрема, позивачів.
		Як встановлено судом, о 19:45 год. 27.08.2016 року до чергової частини Ізмаїльського відділу поліції ГУНП в Одеській області надійшло повідомлення про те, що невстановлені особи у селі Лощинівка, Ізмаїльського району Одеської області, пошкодили майно, чим завдали збитки, а вже о 20:10 годині, тобто через 25 хвилин, до села Лощинівка прибуло 10 співробітників Ізмаїльського ВП, які не перебували поза службою, зважаючи на день та час надходження повідомлення. При прибутті на місце подій працівники поліції вимагали від громадськості припинити протиправні дії та вирішити питання в рамках чинного законодавства України. Співробітниками поліції було виставлено на безпечній відстані від епіцентру подій поліцейські пости спостереження для попередження осіб ромського походження, тобто вжито превентивних заходів щодо забезпечення здоров`я та життя ромів. Також, з числа особового складу Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області було створено один наряд (три поліцейських), який виконував завдання з ліквідації підпалів житлових будинків та постійно рухався з натовпом. 
		Суд зазначає, що відповідно до ст. 29 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський захід - це дія або комплекс дій превентивного або примусового характеру, що обмежує певні права і свободи людини та застосовується поліцейськими відповідно до закону для забезпечення виконання покладених на поліцію повноважень. Поліцейський захід застосовується виключно для виконання повноважень поліції. Обраний поліцейський захід має бути законним, необхідним, пропорційним та ефективним. При цьому обраний поліцейський захід є ефективним, якщо його застосування забезпечує виконання повноважень поліції.
		При цьому бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка має місце у тому випадку, коли суб`єкт владних повноважень повинен вчинити дію, але цього не зробив, і це призвело до порушення прав і свобод фізичних та/або юридичних осіб.
		Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскільки на час прибуття особового складу Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області на місце події, чисельність громадян, що вчиняли протиправні дії, значно перевищувала чисельність особового складу поліції, задіяного для локалізації правопорушень, вжиття активних поліцейських заходів щодо припинення правопорушень дійсно не було б ефективним. При цьому співробітники поліції, з урахуванням обставин, що склалися на місці події, вживали можливі заходи для припинення протиправних дій та ліквідації їх наслідків. Під час судового розгляду справи встановлено, що приблизно о 20:30 год. 27.08.2016 року порушення публічної безпеки і порядку були припинені, приблизно о 21:00 год. місцеві мешканці розійшлись. 
		На думку суду, у даному випадку мова може йти лише про недостатню ефективність застосування поліцейських заходів, враховуючи наслідки у вигляді пошкодження житлових будинків та знищення майна проживаючих у селі ромів, а не про бездіяльність відповідача, внаслідок якої наслідки могли бути більш тяжкими. 
		Також, суд вважає, що вчинення масових протиправних дій з боку мешканців села щодо майна позивачів є наслідком неналежної роботи органу місцевого самоврядування, підрозділів національної поліції з метою попередження та запобігання порушенням прав позивачів та інших мешканців до вчинення злочину та настання подій 27.08.2016 року. 
		Враховуючи вжиття заходів щодо забезпечення припинення протиправної поведінки мешканців села Лощинівка усім особовим складом відділу поліції, який перебував на службі та мінімізації її наслідків в ніч 27-28.08.2016 року, враховуючи припинення порушень публічної безпеки і порядку протягом 20 хвилин після прибуття на місце подій, суд не вбачає підстав для визнання протиправною бездіяльності ГУ НПУ в Одеській області. 
		Розслідування фактів навмисного знищення та пошкодження майна 27.08.2016 року здійснюється у кримінальному провадженні № 12016160150002580 за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України та не віднесено до компетенції адміністративного суду.
		Суд також враховує, що позовні вимоги заявлені саме до ГУНП в Одеській області а не Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області, обґрунтовані відсутністю організації належним чином роботи підрозділів національної поліції, та зазначає про недоведеність обставин, які свідчать про бездіяльність з огляду на наступне. 
		Так, з боку ГУНПУ в Одеській області 27.08.2016 року, невідкладно після отримання телеграми від Ізмаїльського ВП та її опрацювання, на адресу начальника Ізмаїльського ВП ГУНП в Одеській області та т.в.о. командира батальону поліції особливого призначення ГУНП в Одеській області (БПОП), відповідно до п.10 ст.23 Закону України «Про національну поліцію», направлено дві службові телеграми із вимогами забезпечити публічну безпеку і порядок під час проведення заходу, підготувати розрахунок сил і засобів, задіяних на забезпечення публічної безпеки і порядку, провести інструктаж особового складу, виділити додатково 25 працівників БПОП для надання практичної допомоги в забезпеченні публічної безпеки і порядку з 20.00 27.08 по 20.00 28.08.2016 року, БПОП з 09.00 28.08.2016 року додатково до особливого розпорядження виділити 2 автоекіпажу підпорядкованого підрозділу для надання практичної допомоги (т.2 а.с. 192,193). Отже, з боку ГУНПУ в Одеській області вчинено дії та вжито заходів щодо забезпечення публічної безпеки і порядку в ніч з 27 на 28 серпня 2016 року у с. Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області.
		У відповідності до вимог ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Разом з тим, під час судового розгляду справи, позивачами жодним чином не було обґрунтовано, з посиланнями на конкретні норми законодавства, та не підтверджено належними та допустимими доказами факту протиправної бездіяльності ГУНП в Одеській області та відсутності належної організації роботи підпорядкованих йому територіальних підрозділів Національної поліції України.
		Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності ГУНП в Одеській області, щодо незабезпечення публічної безпеки і порядку, охорони прав і свобод людини в ніч з 27 на 28 серпня 2016 року у селі Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області.
		Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Лощинівського сільського голови Ізмаїльського району, що виразилися в публічному оголошенні на зборах мешканців с. Лощинівка про те, що представники ромської національності вчиняють злочини у селі, що їх необхідно виселити, а також у оформленні та оголошені рішення № 1 сходу громадян мешканців села Лощинівка «Про вимогу мешканців села Лощинівка про подальше не проживання представників ромської національності на території с. Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області» суд зазначає наступне.
		Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
		Відповідно до ст. 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», система місцевого самоврядування включає в себе зокрема сільського, селищного, міського голову.
		Положеннями ст. 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідного села, селища, міста. Повноваження та обов`язки сільського голови визначені ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», зокрема сільський голова забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, виконання актів Президента України та відповідних органів виконавчої влади; скликає загальні збори громадян за місцем проживання. Сільський, селищний, міський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень. При здійсненні наданих повноважень сільський, селищний, міський голова є підзвітним, підконтрольним і відповідальним перед територіальною громадою.
		Разом з тим, відповідно до положень статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
		Положеннями ст. 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» передбачено, що відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації. Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, забороняються. Крім того, нормами ч.1 ст. 12 зазначеного Закону передбачено обов`язок зокрема органів місцевого самоврядування дотримуватись принципу недискримінації у своїй діяльності.
		Положеннями ст. 18 Закону України «Про національні меншини в Україні» передбачена заборона будь-якого прямого чи непрямого обмеження прав і свобод громадян за національною ознакою.
		Згідно з ст. 5. Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, держави-учасниці зобов`язуються заборонити і ліквідувати расову дискримінацію в усіх її формах і забезпечити рівноправність кожної людини перед законом, без розрізнення раси, 
		кольору шкіри, національного або етнічного походження, особливо щодо здійснення зокрема права на свободу пересування і проживання в межах держави.
		Як встановлено судом, 28.08.2016 року за результатами загального сходу мешканців села Лощинівка письмово оформлене Рішення № 1 від 28.08.2016 року «Про вимогу мешканців села Лощинівка про подальше не проживання представників ромської національності на території села Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області», яке було підписано Лощинівським сільським головою Ізмаїльського району Одеської області ОСОБА_8 та засвідчено печаткою Лощинівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області.
		Зі змісту Рішення № 1 від 28.08.2016 року судом вбачається, що схід мешканців села Лощинівка вирішив зокрема доручити Виконавчому комітету Лощинівської сільської ради довести до відома проживаючих на території села Лощинівка представників ромської національності про вимогу жителів села про подальше не проживання їх на території села. 
		Суд зазначає, що положення зазначеного рішення за своєю сутністю є дискримінаційними, порушують права позивачів на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, а також встановлюють пряму дискримінацію за ознакою етнічного (національного) походження. 
		Відповідно до положень ч.1, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», загальні збори громадян за місцем проживання є формою їх безпосередньої участі у вирішенні питань місцевого значення. Рішення загальних зборів громадян враховуються органами місцевого самоврядування в їх діяльності. 
		Незважаючи на те, що рішення сходу має рекомендаційний характер, Лощинівський сільський голова, як головна посадова особа територіальної громади відповідного села, підписавши та оголосивши вказане рішення, яке містить ознаки дискримінації по відношенню до представників ромської національності, фактично діяв всупереч вимогам статті 24 Конституції України, ст. 5 Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, ст. 6,12 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки нормами вказаної статті прямо передбачено, що сільський голова забезпечує здійснення у межах наданих законом повноважень органів виконавчої влади на відповідній території, додержання Конституції та законів України, якими заборонені будь-які прояви дискримінації за ознакою етнічного (національного) походження.
		Також, Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). 
		Крім того, у найбільш загальному вигляді позитивні зобов`язання передбачають активні дії держави, спрямовані на забезпечення, захист та сприяння реалізації прав людини. Загальною юридичною підставою позитивних зобов`язань у межах конвенційної системи правозахисту виступає ст.1 «Зобов`язання поважати права людини» Конвенції, в якій прямо вказується, що держави гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, передбачені Конвенцією.
		При цьому суд критично сприймає посилання представника ОСОБА_8 на норми Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, затвердженого постановою Верховної Ради України №3748-XII від 17.12.1993 року з огляду на наступне.
		Відповідно до положень ст. 146 Конституції України питання організації місцевого самоврядування визначається законом.
		Частиною 3 статті 8 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом та статутом територіальної громади.
		Постанова №3748-XII від 17.12.1993 року була прийнята Верховною Радою України у відповідності до Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», який втратив чинність 12.06.1997 року, тобто до прийняття Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Конституції України. Таким чином, вказане Положення діє виключно у частині, що не суперечить Конституції України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», та не може бути підставою для підписання рішення, яке за своєю сутністю є дискримінаційним.
		Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Лощинівського сільського голови Ізмаїльського району ОСОБА_8 щодо оформлення та оголошення рішення № 1 сходу громадян мешканців села Лощинівка «Про вимогу мешканців села Лощинівка про подальше не проживання представників ромської національності на території с. Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області» є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
		Разом з тим, твердження позивачів, що Лощинівський сільський голова Ізмаїльського району Одеської області ОСОБА_8 , на зборах мешканців села Лощинівка публічно оголошував про те, що представники ромської національності вчиняють злочини у селі та що їх необхідно виселити, під час судового розгляду справи жодними належними та допустимими доказами підтверджені не були, відповідно відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.
		Щодо позовних вимог про стягнення з ГУНП в Одеській області та Лощинівського сільського голови Ізмаїльського району ОСОБА_8 солідарно на відшкодування завданої моральної шкоди по 100 тисяч гривень на користь кожного позивача, у загальній сумі 700 000 гривень суд зазначає наступне.
		На підставі ч.1 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Відповідно до ст. 1191 Цивільного кодексу України, особи спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. 
		Згідно з роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
		Згідно з п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4, на осіб, які заподіяли моральну шкоду спільно (взаємопов`язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром), покладається солідарна відповідальність по її відшкодуванню.
		Суд зазначає, що враховуючи відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності ГУНП в Одеській області, щодо незабезпечення публічної безпеки і порядку, охорони прав і свобод людини в ніч з 27 на 28 серпня 2016 року у селі Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області, відсутні підстави для стягнення з ГУНП в Одеській області моральної шкоди.
		Також, позивачами під час судового розгляду справи не було доведено наявність сукупних дій відповідачів або дій відповідачів з єдиним наміром, що унеможливлює їх солідарну відповідальність.
		Крім того, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на осіб, що звертаються з позовом.
		Позивачами під час судового розгляду справи в обґрунтування стягнення моральної шкоди було зазначено, що позивачі змушені були звертатися до лікарів та психологів, але докази таких звернень до суду не надавались. Суду не було надано жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв`язку між діями відповідача  ОСОБА_8 з оформлення та оголошення рішення № 1 сходу громадян мешканців села Лощинівка та завданням позивачам моральної шкоди, а також не зазначено, на яких критеріях розрахунку базується заявлена позивачами до відшкодування сума у розмірі 100 000 грн. кожному.
		Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з ГУНП в Одеській області та Лощинівського сільського голови Ізмаїльського району ОСОБА_8 солідарно на відшкодування завданої моральної шкоди по 100 тисяч гривень на користь кожного позивача, у загальній сумі 700 000 гривень задоволенню не підлягають. 
		Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
		Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. 
		Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
		Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		За приписами ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
		Враховуючи задоволення позовних вимог, заявлених до Лощинівського сільського голови, суд дійшов висновку про стягнення з Лощинівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області, за рахунок її бюджетних асигнувань на користь позивачів сплачений судовий збір кожному у розмірі 157,50 гривень.
		Керуючись ст.ст. 143,241-246, 250-251 КАС України, суд, -
		 
		В И Р І Ш И В:
		Адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Лощинівського сільського голови Ізмаїльського району Паскалова Віктора Івановича, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправними бездіяльності та дій, стягнення моральної шкоди  задовольнити частково.
		Визнати протиправними дії Лощинівського сільського голови Ізмаїльського району Одеської області щодо оформлення та оголошення рішення № 1 сходу громадян мешканців села Лощинівка «Про вимогу мешканців села Лощинівка про подальше не проживання представників ромської національності на території с. Лощинівка Ізмаїльського району Одеської області».
		В іншій частині позовних вимог відмовити.
		Стягнути з Лощинівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 сплачений судовий збір кожному у розмірі 157 (сто п`ятдесят сім) гривень 50 копійок.
		 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду першої інстанції в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. 
		Повний текст складений та підписаний 17.08.2018 року.
		 
		 
		Суддя Бутенко А.В. 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...