Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/9471/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.08.2018. Забезпечено надання загального доступу: 20.08.2018.
Дата набрання законної сили: 16.08.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		16 серпня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 320/9471/15-ц
		провадження № 61-18132св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: КратаВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач -акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
		відповідач - ОСОБА_4,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4, яка підписана представником ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Запорізької області від 24 травня 2017 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Полякова О. З., Трофимової Д. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У листопаді 2015 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
		 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що 14 березня 2013 року з відповідачем, як з фізичною особою-підприємцем, було підписано заяву про відкриття поточного рахунку, згідно з якою відповідач приєднався до «Умов та правил надання банківських послуг», Тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті, і які разом із заявою, складали договір банківського обслуговування, умови якого останній зобов'язався виконувати.
		 
		Цим договором відповідачу надавалося право користуватися послугою банку «Гарантований платіж» для виконання грошових зобов'язань за господарськими договорами, в обмін на його зобов'язання погашати заборгованість по кредиту, сплачувати винагороду за надання фінансового інструменту та відсотки визначені договором. У разі прострочення сплати кредиту банком нараховуються відсотки по підвищеній ставці.
		 
		У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору виникла заборгованість, яка станом на 12 жовтня 2015 року становить 83 921,97 грн та складається з: 61 549,22 грн - заборгованість за кредитом; 22 372,75 грн - заборгованість по процентах за користування кредитом.
		 
		Хоча й відбулося припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи проте його зобов'язання за кредитними договорами не припиняються, а залишаються за ним як за фізичною особою і він повинен відповідати усім своїм майном.
		 
		Посилаючись на ці обставини, позивач просив суд стягнути із ОСОБА_4 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 83 921,97 грн та судовий збір.
		 
		Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21 листопада 2016 року в складі судді Купавської Н. М. в задоволенні позову відмовлено.
		 
		Рішення суду мотивоване тим, що при зверненні банком до господарського суду під час розгляду справи про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 банк реалізував своє право на пред'явлення відповідних вимог до боржника і ці вимоги визнані господарським судом погашеними.
		 
		Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 24 травня 2017 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено, рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21 листопада 2016 року скасоване та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 14 березня 2013 року станом на 12 жовтня 2015 року у сумі 83 921,97 грн з яких 61 549,22 грн - заборгованість за кредитом; 22 372,75 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом.
		 
		Рішення суду мотивоване тим, що суд першої інстанції не врахував відмінностей у правоздатності, дієздатності та державній реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців. Відповідно до статей 51, 52, 598-609 ЦК України, однією із особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Також апеляційний суд застосував висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 04 грудня 2013 року у справі № 6-125цс13.
		 
		У червні 2017 року ОСОБА_4 через представника ОСОБА_5 подав касаційну скаргу на рішення апеляційного суду Запорізької області від 24 травня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржене рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що зобов'язання ОСОБА_4 за договором банківського обслуговування від 14 березня 2013 року припинилися у зв'язку із його ліквідацією шляхом банкрутства та позбавленням статусу фізичної особи-підприємця. Після завершення розрахунків з кредиторами фізична особа, визнана банкрутом, звільняється від подальшого виконання грошових вимог кредиторів, що були заявлені після визнання фізичної особи банкрутом. Посилання апеляційного суду на висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 04 грудня 2013 року у справі № 6-125цс13 вважає помилковим, оскільки після прийняття цієї постанови Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» був викладений у новій редакції.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.
		 
		Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі з таких мотивів.
		 
		Суди встановили, що 14 березня 2013 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 як з фізичною особою-підприємцем, було укладено договір банківського обслуговування.
		 
		Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 підписав заяву про відкриття поточного рахунку, згідно з якої відповідач приєднався до «Умов та правил надання банківських послуг», Тарифів банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті, і які разом із заявою, складали договір банківського обслуговування, умови якого останній зобов'язався виконувати. Цим договором відповідачу надавалося право користуватися послугою банку «Гарантований платіж» для виконання грошових зобов'язань за господарськими договорами, в обмін на його зобов'язання погашати заборгованість по кредиту, сплачувати винагороду за надання фінансового інструменту та відсотки визначені договором. У разі прострочення сплати кредиту банком нараховуються відсотки по підвищеній ставці.
		 
		У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору виникла заборгованість, яка станом на 12 жовтня 2015 року становить 83 921,97 грн та складається з: 61 549,22 грн - заборгованість за кредитом; 22 372,75 грн - заборгованість по процентах за користування кредитом.
		 
		Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10 вересня 2014 року кредиторські вимоги АТ КБ «ПриватБанк» були включені до реєстру вимог кредиторів до третьої черги в порядку статті 92 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
		 
		Постановою господарського суду Запорізької області від 23 липня 2014 року фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
		 
		Ухвалою господарського суду Запорізької області від 13 серпня 2015 року підприємницьку діяльність ОСОБА_4 було припинено, а вимоги, не задоволені за недостатністю майна боржника, вважаються погашеними.
		 
		21 серпня 2015 року здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
		 
		При скасуванні рішення суду першої інстанції та задоволенні позову апеляційний суд зробив висновок, що однією із особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
		 
		Колегія суддів погоджується із цим висновком апеляційного суду з таких підстав.
		 
		У статті 52 ЦК України передбачено, що фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
		 
		Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
		 
		У пункті 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 зроблено висновок, що у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою як її права, так і обов'язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою. Висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 04 грудня 2013 року у справі № 6-125цс13 підтверджений в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17
		 
		Встановивши, що зобов'язання для фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 за договором банківського обслуговування від 14 березня 2013 року, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 як з фізичною особою-підприємцем, не припинилося, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		 
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
		 
		Оскільки оскаржене рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_4, яка підписана представником ОСОБА_5, залишити без задоволення.
		 
		Рішення апеляційного суду Запорізької області від 24 травня 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                       В. І. Крат
		 
		 
		Н. О. Антоненко
		 
		 
		В. І. Журавель

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...