Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 464/11404/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.08.2018. Забезпечено надання загального доступу: 21.08.2018.
Дата набрання законної сили: 20.08.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		20 серпня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 464/11404/14-ц
		провадження № 61-1790св17
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І., 
		 
		учасники справи:
		позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_4,
		відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - фізична особа-підприємець ОСОБА_5,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 29 листопада 2016 року у складі судді: Бойко О. М. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 30 листопада 2017 року у складі суддів: Савуляка Р. В., Крайник Н. П., Мельничук О. Я.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_5 про розірвання договору, стягнення штрафу та відшкодування моральної шкоди.
		 
		Позовна заява обґрунтована тим, що 10 листопада 2011 року він замовив у відповідача дерев'яні вікна. Позивач передав відповідачу кошти, а відповідач зобов'язався передати вікна в строк до 29 лютого 2012 року. Впродовж тривалого часу відповідач ухилявся від виконання зобов'язання. 24 лютого 2014 року відповідачем встановлено дерев'яні вікна із склопакетами в кількості 15 штук. Гарантійний строк на вказаний товар становить 5 років. Якщо протягом гарантійного строку буде встановлено невідповідність якості переданих вікон, відповідач зобов'язався усунути недоліки протягом 20 календарних днів. У разі невиконання обов'язку щодо усунення недоліків у встановлений строк, відповідач зобов'язувався повернути позивачу сплачені кошти та штраф в розмірі 50 % вартості.
		 
		Після встановлення вікон, ОСОБА_4 виявлено недоліки щодо якості склопакетів та дерев'яних конструкцій вікон, про що 26 лютого 2014 року було повідомлено відповідачу та надано строк до 01 червня 2014 року для усунення недоліків. Однак, у вказаний строк відповідач недоліків не усунув. У зв'язку із чим ОСОБА_4 просив розірвати договір купівлі-продажу, укладений між ним та ФОП ОСОБА_5, стягнути з відповідача 58 936,65 грн сплачені за товар, 29 468,36 грн штрафу та 5000 грн моральної шкоди. 
		 
		ФОП ОСОБА_5 звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання недійсним акту та стягнення коштів.
		 
		Позовні вимоги обґрунтовував тим, що ні акту приймання-передачі від 24 лютого 2014 року, ні листа від 26 лютого 2014 року він не підписував. Крім того, ОСОБА_4 оплатив йому 58 845,65 грн, хоча замовлення зробив на 85 887,20 грн. Просив визнати недійсним акт приймання-передачі від 24 лютого 2014 року та лист від 26 лютого 2014 року щодо усунення недоліків, стягнути з відповідача 47 063,09 грн, з яких 45 196,07 грн - суму боргу, з урахуванням встановлено індексу інфляції згідно акту виконаних робіт від 17 квітня 2013 року, 1 867,03 грн. - 3 % річних.
		 
		Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 29 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 30 листопада 2017 року, позов задоволено частково. Розірвано договір купівлі-продажу вікон від 10 листопада 2011 року, укладений між ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 Стягнуто з ФОП ОСОБА_5 58 936,65 грн. сплачені за товар, 29468,36 грн штрафу та 6265,83 грн. судових витрат. В задоволенні решти вимог первісного позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ФОП ОСОБА_5 відмовлено.
		 
		Рішення судів мотивовано тим, що: недоліки дерев'яних вікон та склопакетів вимагають заміни, так як усунення цих недоліків без демонтажу та розібрання склопакетів неможливе; відповідач не усунув недоліків щодо якості склопакетів та дерев'яних конструкцій у визначений актом приймання-передачі строк; згідно акту приймання-передачі від 24 лютого 2014 року у разі невиконання обов'язку щодо усунення недоліків у встановлений строк, відповідач зобов'язувався повернути позивачу сплачені кошти та штраф в розмірі 50 % вартості неякісних вікон; позивачем за зустрічним позовом не надано суду жодних належних та достатніх доказів в підтвердження його позовних вимог. 
		 
		У грудні 2017 року ФОП ОСОБА_5 подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати оскаржені рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позовних вимогах первісного позову та про задоволення зустрічного позову. При цьому посилався на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. 
		 
		На обґрунтування касаційної скарги вказував, що між сторонами виникли правовідносини не купівлі-продажу, а побутового підряду. Вказує, що виготовлені вікна із склопакетами було передано 24 лютого 2014 року в належній якості та комплектності, що підтверджується актом приймання-передачі, а вже через два дні 26 лютого 2014 року були виявлені недоліки щодо якості склопакетів та дерев'яних конструкцій. Дерев'яні вікна (євробрус) були належної якості, без жодних дефектів. Дефекти на вікнах з'явились внаслідок неправильного зберігання вікон. Безпідставними є посилання судів на пункт 2 акту від 24 лютого 2014 року щодо стягнення штрафу, оскільки він немає жодного відношення до договору купівлі-продажу. Позивачем було пропущено позовну давність, оскільки договір купівлі-продажу було укладено 10 листопада 2011 року, а позивач звернувся з вимогами про його розірвання 17 листопада 2014 року. Суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив в призначені повторної експертизи.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі відкрито касаційне провадження.
		 
		Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
		 
		Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).
		 
		Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		 
		Суди встановили, що 10 листопада 2011 року між ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу дерев'яних вікон із склопакетами (євробрус) в кількості 15 штук.
		 
		Суди встановили, що відповідно до акту приймання-передачі від 24 лютого 2014 року ФОП ОСОБА_5 передав ОСОБА_4 та встановив дерев'яні вікна із склопакетами в кількості 15 шт. Відповідно до п. 2 вказаного акт ФОП ОСОБА_5 гарантує якість переданих вікон та склопакетів. Гарантійний строк на вказаний товар становить 5 років, якщо протягом гарантійного строку буде встановлено невідповідність якості переданих вікон, ФОП ОСОБА_5 зобов'язався усунути недоліки протягом 20 календарних днів від моменту його повідомлення. У разі невиконання обов'язку щодо усунення недоліків у встановлений строк, відповідач зобов'язувався повернути позивачу сплачені кошти та штраф в розмірі 50 % вартості неякісних вікон. Вказаний акт містить підпис позивача, а також підпис та відтиск печатки ФОП ОСОБА_5
		 
		Суди встановили, що на виконання умов договору купівлі-продажу, позивач оплатив відповідачу 58 845,65 грн. Факт повної оплати позивачем зазначених сум підтверджується пунктом 4 акту приймання-передачі від 24 лютого 2014 року. Згідно акту приймання-передачі від 24 лютого 2014 року у разі невиконання обов'язку щодо усунення недоліків у встановлений строк, відповідач зобов'язувався повернути позивачу сплачені кошти та штраф в розмірі 50 % вартості неякісних вікон.
		 
		Суди встановили, що про виявлення недоліків щодо якості склопакетів та дерев'яних конструкцій ОСОБА_4 листом повідомив ФОП ОСОБА_5, який було отримано 26 лютого 2014 року, та зобов'язано усунути недоліки в термін до 01 червня 2014 року. 
		 
		Суди встановили, що згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи № 1249 від 29 червня 2016 року технічний стан склопакетів дерев'яних вікон, встановлених у житловому будинку АДРЕСА_1 не задовільний і містить наступні дефекти: потік силіконовий герметик для герметизації віконного скла; у нижній кутовій частині склопакетів відшарування силіконового герметику. Недоліки можливо класифікувати на такі, що могли утворитися частково внаслідок застосування неякісних матеріалів та неякісного виконання робіт по їх виготовленню та монтажу. Недоліки дерев'яних вікон та склопакетів вимагають їх заміни, так як усунення цих недоліків без демонтажу та розібрання склопакетів неможливо.
		 
		Суди встановили, що позивачем за зустрічним позовом не надано жодних належних та достатніх доказів для обґрунтування зустрічних позовних вимог для підтвердження недійсності акту приймання-передачі від 24 лютого 2014 року та листа від 26 лютого 2014 року. 
		 
		Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
		 
		Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. 
		 
		Аналіз положень частини п'ятої статті 653 ЦК України свідчить, що тільки при розірванні договору у зв'язку з істотним його порушенням однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору.
		 
		У постанові Верховного Суду України 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13 зроблено висновок, що «у кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати».
		 
		Встановивши, що ФОП ОСОБА_5 передав ОСОБА_4 товар неналежної якості, виявлені недоліки щодо якості ФОП ОСОБА_5 не усунув, суди обґрунтовано частково задовольнили первісний позов і відмовили повністю в задоволенні зустрічного позову.
		 
		Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що позивачем було пропущено позовну давність, оскільки договір купівлі-продажу було укладено 10 листопада 2011 року, а позивач звернувся з вимогами про його розірвання 17 листопада 2014 року. 
		 
		За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
		 
		Тлумачення частини першої статті 261 ЦК України дозволяє стверджувати, що початок перебігу позовної давності пов'язується з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
		 
		Про порушення свого права позивач за первісним позовом дізнався в момент виявлення недоліків щодо якості склопакетів та дерев'яних конструкцій. Про вказані недоліки було листом повідомлено ФОП ОСОБА_5, який ним було отримано 26 лютого 2014 року. Відповідно позивач за первісним позовом, звернувшись до суду в листопаді 2014 року, не пропустив позовну давність.
		 
		Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у призначенні повторної експертизи. 
		 
		Відповідно до частини другої статті 150 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення оскаржених рішень) якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
		 
		Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 29 листопада 2016 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про призначення повторної судової будівельно-технічної експертизи, оскільки відсутні фактичні дані про необгрунтуваність чи сумнів у правильності висновку. При цьому суд вказав, що висновок судової будівельно-технічної експертизи № 1249 від 29 червня 2016 року містить дані про методи дослідження, відповіді на поставлені питання, обґрунтування висновків, а також обґрунтування неможливості надання відповіді на останнє питання. Відтак, висновок експертизи узгоджується з його дослідницькою частиною, містить обґрунтування висновків і відомості про аналіз матеріалів наданих на дослідження та буде оцінений судом в сукупності з усіма доказами по справі. 
		 
		Тлумачення частин першої, другої статті 131 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржених рішень) свідчить, що сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.
		 
		Згідно частини другої статті 303 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржених рішень) апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
		 
		Протокольною ухвалою від 30 листопада 2017 року апеляційний суд відмовив у призначенні повторної експертизи. Апеляційний суд правильно виходив із того, що висновки проведеної раніше експертизи є обґрунтованими та зрозумілими, а сама по собі незгода відповідача за первісним позовом з цими висновками не може бути підставою для проведення повторної експертизи. 
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). 
		 
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2018 року у справі було зупинене виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова від 29 листопада 2016 року до закінчення касаційного провадження у справі. З урахуванням того, що касаційна скарга залишена без задоволення, а оскаржені рішення без змін, на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України, колегія суддів поновлює виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова від 29 листопада 2016 року.
		 
		Оскільки оскаржені рішення залишені без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 406, 409, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 29 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 30 листопада 2017 року залишити без змін.
		 
		Поновити виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова від 29 листопада 2016 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                         В. І. Крат
		 
		Н. О. Антоненко
		 
		                                                                                                         В. І. Журавель

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...