Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 462/9002/14-ц : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку ЦПК України; Скарги на дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, що розглядаються в порядку цивільного судочинства.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.08.2018. Забезпечено надання загального доступу: 23.08.2018.
Дата набрання законної сили: 12.06.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		12 червня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 462/9002/14-ц
		 
		провадження № 61-9880св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Червинської М. Є., 
		суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Коротуна В. М., КратаВ.І., 
		 
		при секретарі Тімановській О. М.
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4, 
		відповідач - ОСОБА_5, 
		третя особа - ОСОБА_6 ,
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні справу за касаційними скаргами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 березня 2017 року в складі судді Колодяжного С. Ю. та рішення апеляційного суду Львівської області від 06 вересня 2017 року в складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Крайник Н. П., Савуляк Р. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення коштів за договором про надання правової допомоги. 
		 
		В обґрунтування своїх вимог указувала, що 19 січня 2013 року ОСОБА_5 уклала з нею договір про надання юридичних послуг у цивільній справі, відповідно до умов якого вона зобов'язалась надати юридичні послуги та представляти інтереси матері відповідача - ОСОБА_6 Печерському районному суді м. Києва у цивільній справі за її позовом до ОСОБА_7 про визнання заповіту недійсним, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на 2/3 частини квартири, а відповідач зобов'язалась оплатити її послуги як адвоката рівними частинами по 4 000 грн на місяць у сумі 32 500 грн, а також за досягнення позитивного рішення у зазначеній цивільній справі (визнання права власності на частину квартири, укладення мирової угоди на умовах, що прийняті позивачем) винагороду у розмірі 10 % від суми, що становить експертну вартість частини квартири - предмета судового розгляду. 
		 
		Зазначала, що свої зобов'язання за договором вона виконала, 04 лютого 2014 року Печерським районним судом м. Києва ухвалено рішення про задоволення позову ОСОБА_6, однак відповідач не виконала свої зобов'язання щодо сплати їй винагороди у розмірі 10 % експертної вартості квартири. 
		 
		Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_4 просила стягнути з відповідача борг за договором про надання юридичних послуг у цивільній справі у розмірі 10 % експертної вартості квартири, що складає 165 178,20 грн, 144 114,40 грн інфляційних втрат і 12 598,80 грн як три проценти річних у зв'язку з несвоєчасним виконанням грошового зобов'язання, 157 742,91 грн пені, 609,65 грн витрат на проїзд у судові засідання та 4 810 грн судових витрат.
		 
		ОСОБА_5 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору про надання юридичних послуг у частині додаткової винагороди. В обґрунтування позову посилалась на те, що позивач під час укладення договору ввела її в оману щодо істотних умов договору, а саме порядку визначення розміру та сплати вартості юридичних послуг і моменту настання позитивного результату. Вважає, що клієнтом ОСОБА_4 є її мати, умови договору є несправедливими та порушують її права, а розмір гонорару не відповідає результату роботи ОСОБА_4 і вимогам щодо принципів його визначення. Зазначає, що ОСОБА_4 не надавала послуг як адвокат, а здійснювала представництво інтересів ОСОБА_6 у цивільній справі №2-3215/12 на підставі довіреності як фізична особа. Спірний договір не спричинив для неї настання реальних правових наслідків, які ним обумовлені, оскільки вона не була стороною у справі, яка розглядалась Печерським районним судом м. Києва, а рішення Печерського районного суду м. Києва стало позитивним для її матері з моменту набрання ним законної сили, а не з моменту прийняття районним судом.
		 
		ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору від 19 січня 2013 року № 125/7-2013 про надання юридичних послуг у цивільній справі, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Свої вимоги обґрунтовувала тим, що не уповноважувала свою доньку ОСОБА_5 на укладення цього договору з ОСОБА_4 про надання їй юридичних послуг. Цей договір було укладено без її згоди, вона не знала про його зміст і не бажала його укладення. Зазначає, що ОСОБА_4 представляла в суді її інтереси за довіреністю. Вважає, що оспорюваний договір є недійсним як такий, що не створює реальні правові наслідки для неї.
		 
		Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 01 березня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 борг за договором № 125/7-2013 про надання юридичних послуг від 19 січня 2013 року в сумі 165 178,20 грн, 144 114,40 грн інфляційних втрат, три проценти річних в сумі 12 598,80 грн та 157 742,91 грн пені. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 та позову ОСОБА_6 відмовлено.
		 
		Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 виконала взяті на себе зобов'язання за договором про надання юридичної допомоги, а відповідач свої зобов'язання щодо оплати передбаченої договором винагороди не виконала. При цьому суд не знайшов підстав для визнання договору недійсним.
		 
		Рішенням апеляційного суду Львівської області від 06 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення із ОСОБА_5 пені змінено, на підставі статті 551 ЦК України зменшено її розмір до 10 000 грн. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		 
		У вересні 2017 року ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позову та визнати договір про надання юридичних послуг недійсним. 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не дослідив фактичні обставини у справі, не перевірив належність поданих доказів, не визначився, чи відповідає визначений у договорі гонорар адвоката обсягу, строкам, складності справи, фінансового стану особи, яка уклала договір, а апеляційний суд не перевірив заперечення, викладені в апеляційних скаргах відповідача та третьої особи.
		 
		У вересні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду в частині зменшення пені, мотивуючи вимоги тим, що апеляційний суд не зазначив, на підставі яких норм матеріального права дійшов такого висновку.
		 
		29 вересня 2017 року та 01 листопада 2017 року суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та витребувано справу із Залізничного районного суду м. Львова. 
		 
		Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 грудня 2017 року справу призначено до судового розгляду. 
		 
		Відзив ОСОБА_5 на касаційну скаргу ОСОБА_4, що надійшов 17 січня 2018 року, мотивований тим, що доводи касаційної скарги суперечать установленим судом обставинам справи.
		 
		Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, щокасаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		19 лютого 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. 
		 
		19 березня 2018 року від ОСОБА_4 надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_5, в якому вона просить касаційну скаргу відхилити та врахувати доводи її касаційної скарги.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. 
		 
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		 
		Суди встановили, і сторони не заперечують, що з вересня 2012 року в провадженні Печерського районного суду м. Києва знаходилась цивільна справа № 2-3215/12 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання заповіту недійсним, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на 2/3 частини квартири. 
		 
		На підставі довіреності, виданої ОСОБА_6, адвокат ОСОБА_4 здійснювала представництво її інтересів у суді та в інших державних органах. 
		 
		19 січня 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (дочка ОСОБА_6.) уклали договір про надання юридичних послуг у цивільній справі №2-3215/12, відповідно до умов якого ОСОБА_5 як клієнт доручила, а ОСОБА_4 як адвокат прийняла на себе зобов'язання на представництво інтересів матері клієнта ОСОБА_6, позивача у цивільній справі №2-3215/12, що розглядається у Печерському районному суді м. Києва (далі - договір).
		 
		Договірна природа правовідносин, що виникли між сторонами, та необхідність вирішення в судовому порядку спору між ними з приводу виконання цього договору об'єктивно зумовлюють необхідність аналізу його положень.
		 
		Відповідно до умов договору адвокат надає юридичні послуги на платній основі, а клієнт зобов'язується їх оплатити. 
		 
		Пунктом 4.1 договору передбачена загальна вартість послуг у розмірі 32 500 грн, що на момент укладення договору становить еквівалент 4 000 доларів США.
		 
		Відповідно до пункту 4.4 договору за досягнення позитивного рішення по справі № 2-3215/12 (визнання права власності на частину квартири, укладення мирової угоди на умовах, що прийняті позивачем) ОСОБА_5 зобов'язувалася оплатити адвокату додаткову винагороду у розмірі 10 % від суми, що становить експертну вартість частини квартири АДРЕСА_1, що є предметом судового розгляду.
		 
		У пункті 8.1 договору визначено, що він набирає чинності з моменту його підписання і діє до прийняття рішення Печерським районним судом м. Києва або достроково припиняється у порядку, передбаченому договором. 
		 
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04 лютого 2014 року позов ОСОБА_6 задоволено, визнано за нею в порядку спадкування право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_2.
		 
		ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_5 передбачену пунктом 4.1 договору загальну вартість послуг у розмірі 32 740 грн, з яких 32 500 грн - вартість послуг за договором, а 240 грн - компенсація судових витрат.
		 
		Акт прийому-передачі наданих послуг, як це передбачено у пункті 8.2 договору, після виконання його умов, ОСОБА_5 не підписала.
		 
		Предметом спору у даній справі є неналежне виконання зобов'язань за договором про надання юридичних послуг в частині оплати додаткової винагороди адвокату у розмірі 10 % вартості частини квартири АДРЕСА_3 та стягнення відповідних сум у зв'язку з цим, а також визнання недійсним цього договору в частині умови про додаткову винагороду адвокату.
		 
		Недійсний правочин відповідно до частини першої статті 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, у зв'язку з чим вирішення питання про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення суми додаткової винагороди за його виконання залежить від вирішення позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_6 про недійсність цієї умови договору.
		 
		Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами)вимог, установлених частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.
		Згідно з частинами першою, другою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.
		 
		Згідно з частиною четвертою статті 27 Закону України  «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 50676-VI (далі - Закон)  договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах.
		 
		Правильним і таким, що ґрунтується на нормах матеріального права і обставинах справи, є висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_6 про визнання недійсним договору про надання юридичних послуг, оскільки обставини, на які вона посилалась в обґрунтування своїх вимог, не передбачені законом як підстави для визнання договору недійсним.
		 
		ОСОБА_5 в обґрунтування своїх вимог про недійсність частини договору посилалась на несправедливість визначення розміру додаткової винагороди адвокату та моменту досягнення позитивного рішення.
		 
		За договором про надання послуг виконавець зобов'язаний надати послугу, а замовник - оплатити її. За змістом статей 632, 903 ЦК України ціна договору (плата за договором) - форма грошового визначення вартості наданих послуг. Оплата виконавцю послуги здійснюється за виконання ним договірного обов'язку з її надання.
		 
		Згідно з положеннями пункту 4 статті 1, частини третьої статті 27 Закону договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
		 
		Відповідно до положень статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної  дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується  оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 «Послуги. Загальні положення» підрозділу 1 розділу ІІІ Книги п'ятої цього Кодексу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
		 
		З огляду на предмет договору про надання юридичних послуг у цивільній справі (представництво інтересів матері клієнта як позивача у цивільній справі, що розглядається в суді) об'єктом оплати за договором є надані адвокатом юридичні послуги у зв'язку з вирішенням спору в суді.
		 
		Формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар (плата за договором), порядок обчислення якого (фіксований розмір чи погодинна оплата), підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо відповідно до статті 30 Закону визначаються в договорі про надання правової допомоги. 
		 
		При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статі 30 Закону врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.  
		 
		Указаним вимогам відповідає визначений сторонами у пункті 4.1. договору розмір загальної вартості послуг адвоката.
		 
		Що стосується визначеної пунктом 4.4. договору додаткової винагороди адвокату за досягнення позитивного рішення у справі, то за своїм змістом і правовою природою така винагорода не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні статей 632, 903 ЦК України та статті 30 Закону, а є платою за сам результат (позитивне рішення), досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг. 
		 
		Відповідно до положень частини першої статті 638 ЦК України, за класифікаційною ознакою предмет договору є складовою його істотної умови.
		 
		З урахуванням положень частин першої та другої статті 202, частини першої статті 203, частини першої статті 628 ЦК України зміст двостороннього договору як правочину становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Ці умови не можуть суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.  
		 
		В аспекті цивільно-правових зобов'язань виконавця предметом договору про надання юридичних послуг є вчинення певної дії або здійснення певної діяльності в інтересах другої сторони (клієнта).       
		 
		Аналіз положень пунктів 1.1. та 1.4 договору дають підстави для висновку, що його умовами визначено оплату не лише наданих юридичних послуг, а ще й факту досягнення позитивного для особи, в інтересах якої укладено договір, результату судового розгляду цивільної справи № 2-3215/12.  
		 
		Інтереси ОСОБА_5 як сторони договору (клієнт) та ОСОБА_6, на користь якої укладено договір (матір клієнта), безумовно не обмежуються отриманням власне послуг адвоката ОСОБА_4, а спрямовані на досягнення певного результату - «позитивного рішення по справі № 2-3215/12», проте, досягнення такого результату виходить за межі предмета договору, яким є лише надання юридичних послуг.
		 
		Рішення суду у цивільній справі є результатом вирішення спору, що виник між учасниками договірних правовідносин, актом органу судової влади, що приймається, складається і підписується виключно суддями відповідно до чітко визначених процедур судочинства іменем України на засадах верховенства права. 
		 
		За змістом положень частини другої статті 6, пункту 14 частини першої статті 92, частини першої статті 124 Конституції України органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України, судочинство визначається виключно законами України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Зазначені норми виключають, як таку, можливість належності діяльності органів судової влади до сфери приватноправового регулювання, а відтак - і до предмета цивільно-правових договорів.    
		 
		Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України у їх системному зв'язку сторони є вільними у визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності і справедливості і можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносин на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це («заборонено законом»), або якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту чи суті відносин між сторонами.
		 
		Отже, свобода договору не є абсолютною, вона обмежується законом і суттю договірних правовідносин, якою за договором про надання юридичних послуг у формі представництва у суді є забезпечення балансу приватних і публічних інтересів - права особи на кваліфіковану юридичну допомогу при розгляді її справи у суді (приватний інтерес) і незалежність та безсторонність судової влади при розгляді цивільних справ (публічний інтерес). Реалізуючи принцип свободи договору, сторони не вправі змінювати імперативну вимогу закону щодо предмета договору про надання юридичних послуг шляхом визначення в безпосередній чи завуальованій формі результат розгляду справи судом як складову предмета договору про надання юридичних послуг.
		    
		Таке обмеження жодним чином не звужує зміст та обсяг права сторін договору у цій справі самостійно визначати прийнятні для них умови оплати послуг за договором, загальну вартість послуг тощо.
		   
		Судове рішення не належить до об'єктів цивільних прав (частина перша статті 177 ЦК України), а його ухвалення у конкретній справі не є результатом наданих адвокатами сторін послуг, а тому не може бути предметом договору (частина перша статті 638 цього Кодексу).
		      
		Включення в умови договору про надання юридичних послуг пункту 4.4. про винагороду адвокату за досягнення позитивного рішення суду суперечить основним засадам здійснення правосуддя в Україні, актам цивільного законодавства, у зв'язку з чим та в силу положень частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним за пред'явленим стороною договору позовом.    
		 
		Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 заслуговують на увагу з огляду на викладене, у зв'язку з чим і відповідно до статті 412 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення в частині вирішення її позовних вимог про визнання недійсним пункту договору і ухвалення в цій частині нового рішення про їх задоволення.
		 
		Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про недійсність пункту 4.4. договору про надання юридичних послуг у цивільній справі, позовні вимоги адвоката ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_5 сум на підставі цього пункту договору задоволенню не підлягають.
		 
		Керуючись статтями 400, 409,412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.
		 
		Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 березня 2017 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 06 вересня 2017 року скасувати.
		 
		У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6 про стягнення коштів за договором про надання правової допомоги - відмовити.
		 
		Позов ОСОБА_5 та ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору про надання правової допомоги задовольнити частково. 
		 
		Визнати недійсним пункт 4.4 договору від 19 січня 2013 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про надання юридичних послуг.
		 
		Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 судовий збір, сплачений за подачу касаційної скарги у розмірі 6 551 грн 14 коп. (шість тисяч п'ятсот п'ятдесят одна гривня чотирнадцять копійок).
		 
		Постанова оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                   М. Є. Червинська
		 
		Судді                                                                                                 Н. О. Антоненко                            
		В. І. Журавель   В.М. Коротун  В.І. Крат

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...