Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 641/3262/17-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.08.2018. Забезпечено надання загального доступу: 28.08.2018.
Дата набрання законної сили: 22.08.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		22 серпня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 641/3262/17
		провадження № 61-14802св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого  Червинської М. Є.,
		суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,
		 
		учасники справи:
		позивач  ОСОБА_1 ,
		відповідач  державне підприємство «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О. О. Морозова»,
		треті особи: Військова частина НОМЕР_1 , Новобоварський об`єднаний районний військовий комісаріат м. Харкова, директор державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 вересня 2017 року у складі судді Григор`єва Б. П., та постанову апеляційного суду Харківської області від 08 лютого 2018 року у складі суддів: Кіся П. В., Кружиліної О. А., Хорошевського О. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі.
		 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що 14 березня 2000 року його прийнято на роботу до ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О. О. Морозова», де він працював до звільнення на посаді майстра виробничої дільниці цеху 99 таб. №0225.
		 
		18 квітня 2017 року він підписав з Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу строком на два роки та направлений в зону антитерористичної операції на сході України (далі  АТО), де приймає участь у бойових діях.
		 
		Наказом від 10 травня 2017 року № 260-К його звільнено відповідачем з посади майстра виробничої дільниці цеху 99 таб. № 0225 з 18 квітня 2017 року у зв`язку зі вступом на військову службу, згідно пункту третього статті 36 КЗпП. Через батьків, які є його представниками, він звернувся до відповідача з питанням про поновлення його на роботі, але на звернення було отримано лише пояснення про неможливість поновити його на займаній посаді та надано не засвідчену копію наказу про звільнення. Вважав звільнення незаконним, оскільки на даний час в країні діє особливий стан та відповідно до вимог чинного законодавства за ним повинно зберігатись місце роботи, посада та заробіток. 
		 
		Позивач посилався на те, що Вищий адміністративний суд України у постанові від 16лютого 2015 року (справа № 800/585/14), виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», вказував, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду. Вважаючи, що звільнення відбулось з порушенням гарантій визначених статтею 119 КЗпП, просив відновити його трудові права шляхом поновлення на посаді майстра виробничої дільниці цеху 99 таб. № 0225 з 18 квітня 2017 року, стягнути з ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О. О. Морозова» на його користь середній заробіток за період з 18 квітня 2017 року по дату ухвалення рішення, стягнути з ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О. О. Морозова» на його користь 10000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
		 
		Рішенням Комінтернівського районного суду Харківської області від 15 вересня 2017 року у задоволені позову відмовлено.
		 
		Рішення суду мотивоване тим, що станом на 18 квітня 2017 року, момент укладення позивачем контракту про проходження військової служби в ЗСУ, а також винесення 10травня 2017 року наказу про звільнення ОСОБА_1 з роботи особливий період не діяв, а тому визначені законодавцем у статті 119 КЗпП гарантії не могли застосовуватись до позивача.
		 
		Постановою апеляційного суду Харківської області від 08 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		 
		Постанова мотивована тим, що контракт про проходження військової служби в Збройних Силах України позивачем укладено не в межах дії особливого періоду, а тому гарантії, встановлені статті 119 КЗпП, на позивача не поширюються. Прийняття наказу про звільнення з роботи позивача є правомірним.
		 
		У березні 2018 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди не у повній мірі врахували зміст відносин, які виникли між сторонами та зробили помилковий висновок, що на ці відносини не поширюються положення статті 119 КЗпП України. Вказує, що гарантії, передбачені частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України поширюються на осіб, які прийняті на військову службу у разі виникнення ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
		 
		У травні 2018 року ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» подало відзив на касаційну скаргу, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення залишити без змін. 
		 
		Відзив мотивований тим, що на час укладення позивачем контракту про проходженням військової служби в Збройних Силах України, а також прийняття 10травня 2017 року наказу про звільнення позивача з роботи, особливий період не діяв, а тому визначені законодавцем у статті 119 КЗпП гарантії не можуть застосовуватись до спірних відносин. Посилаючись на норми Закону України «Про оборону України», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», вказує, що в умовах відсутності рішення про оголошення війни або мобілізації, чи закінчення строків, встановлених для проведення мобілізації, особливий період не діє. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
		 
		Суди встановили, що ОСОБА_1 наказом № 10 від 13 березня 2000 року був прийнятий на роботу до ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» на посаду майстра виробничої дільниці цеху 99 таб № 0225.
		 
		Наказом № 191-к від 24 квітня 2014 року ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» на підставі повістки Комінтернівського РВК про призив до Збройних Сил України в зв`язку з мобілізацією на особливий період та відповідно до статті 119 КЗпП, ОСОБА_1 звільнено від роботи в зв`язку з мобілізацією до Збройних Сил України з 24 квітня 2014 року, за ОСОБА_1 збережено на час мобілізації на особливий період робоче місце, посада та середній заробіток відповідно до статті 119 КЗпП, здійснено розрахунок з ОСОБА_1 за відпрацьований час по 23 квітня 2014 року включно.
		 
		Наказом № 240-к від 05 травня 2015 року ДП «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» у зв`язку з демобілізацією з військової служби на підставі Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15/2015 «Про часткову мобілізацію» ОСОБА_1 зобов`язано перейти до виконання своїх посадових обов`язків з 05 травня 2015 року.
		 
		18 квітня 2017 року ОСОБА_1 добровільно уклав контракт про проходження військової служби у Збройних силах України, а наказом № 260-к від 10 травня 2017 року був звільнений на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП, у зв`язку із призивом або вступом на військову службу.
		 
		При відмові у задоволенні позову суди зробили висновок, що контракт про проходження військової служби в Збройних Силах України позивачем укладено не в межах дії особливого періоду, а тому гарантії, встановлені статті 119 КЗпП, на позивача не поширюються, а тому прийняття наказу про звільнення з роботи позивача є правомірним. Оскільки відсутні підстави для поновлення ОСОБА_1 на роботі, немає підстав і для задоволення вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
		 
		Колегія суддів не погоджується із цим висновком судів з таких підстав.
		 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника  фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
		 
		Згідно з частиною третього статті 119 КЗпП України (у редакції Закону України від 24грудня 2015 року № 911-VIII) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб  підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
		 
		У постановах Верховного Суду, від 14 лютого 2018 року у справі № 131/1449/16-ц (касаційне провадження № 61-4157св18); від 14 лютого 2018 у справі № 727/2187/16-ц (касаційне провадження № 61-3951св18); від 20 лютого 2018 року у справі № 640/4439/16-ц (касаційне провадження № 61-4304св18); від 21 лютого 2018 року у справі № 211/1546/16-ц (касаційне провадження N 61-4255св18); від 25 квітня 2018 року у справі № 205/1993/17-ц (касаційне провадження № 61-1664св17) зроблено висновки, що особливий період діє в Україні від 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Президент України відповідного рішення про скасування особливого періоду, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк до закінчення особливого періоду, не приймав.
		 
		Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
		 
		Таким чином, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржені рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права (частина третя статті 411 ЦПК України). Це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені рішення скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		 
		Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 вересня 2017 року та постанову апеляційного суду Харківської області від 08 лютого 2018 року скасувати.
		 
		Справу № 641/3262/17 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		З моменту прийняття постанови рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 вересня 2017 року та постанова апеляційного суду Харківської області від 08лютого 2018 року втрачають законну силу.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий М. Є. Червинська
		 
		Судді: Н. О. Антоненко
		 
		В. І. Журавель
		 
		В. І. Крат
		 
		В. П. Курило

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...