Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/510/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: 03.09.2018. Зареєстровано: 04.09.2018. Забезпечено надання загального доступу: 06.09.2018.
Дата набрання законної сили: 19.02.2019 (частково)
Результат оскарження 19.02.2019 Апеляційний суд Луганської області: змінено рішення місцевого суду
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу 03.09.2018
		 
		 
		ЄУ № 420/510/18
		Провадження №2/420/373/18
		 
		ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28 серпня 2018 року Новопсковський районний суд Луганської області
		в складі: головуючого судді                Проньки В.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Новопсков в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Державного підприємства «Донецький експертно-технічний центр Держпраці» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Позивач звернувся до Новопсковського районного суду Луганської області з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ДП «Донецький експертно-технічний центр Держпраці» частину витрат на навчання та пеню згідно договору № 07 від 06.05.2015 у сумі 2502,22 грн., згідно договору № 13 від 05.06.2015 у сумі 2990,21 грн., згідно договору № 6 від 31.03.2016 у сумі 7112,16 грн., згідно договору № 20 від 30.06.2016 у сумі 6354,96 грн., та відпускні за 2 календарні дні основної відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року у сумі 819,08 грн. Судові витрати покласти на відповідача. 
		В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що відповідач з 01.12.2010 по 16.03.2018 перебував у трудових відносинах з ДП «Донецький експертно-технічний центр Держпраці». В період роботи відповідача на ДП «Донецький експертно-технічний центр Держпраці» між позивачем та відповідачем були укладені договори про підвищення кваліфікації (або професійної підготовки, навчання, перепідготовки) № 07 від 06.05.2015, №13 від 05.06.2015, № 6 від 31.03.2016 та № 20 від 30.06.2016. За умовами зазначених договорів роботодавець взяв на себе зобов'язання організувати, забезпечити та оплатити навчання працівника шляхом укладання відповідних договорів з третіми особами, діяльність яких передбачає надання послуг з навчання працівника за напрямом його професійної діяльності у роботодавця, а працівник зобов'язується пройти процес навчання згідно з програмою та умовами, що визначені договорами та угодами, укладеними роботодавцем з навчальними закладами, що здійснюють навчання. Положеннями п.2.6 вказаних договорів визначено, що укладаючи ці договори щодо порядку та умов оплати праці роботодавцем навчання працівника, сторони виходять з того, що працівник має перебувати у трудових відносинах з роботодавцем не менше 3 (трьох) років з моменту завершення навчання, передбаченого цими договорами. Пунктами 2.6.2 даних договорів передбачено, що у випадку дострокового (до закінчення терміну, вказаного у п.2.6. цих договорів) розірвання працівником трудових відносин з роботодавцем, працівник зобов'язується відшкодувати роботодавцю частину витрат на навчання пропорційно невідпрацьованій кількості місяців, а також сплатити пеню в розмірі 120 % облікової ставки НБУ, за кожен день, починаючи з дати, коли були здійснені витрати по дату фактичного відшкодування. Посилаючись на те, що відповідач звільнився 16.03.2018 на підставі ст. 38 КЗпП України, в добровільному порядку відмовився відшкодувати частину витрат на його навчання за вищевказаними договорами, представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача частину витрат на навчання та пеню у загальному розмірі 18959,55 грн. 
		Крім того, представник позивача зазначив, що відповідач отримав два дні щорічної відпустки в рахунок невідпрацьованої частини робочого року, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 819,08 грн. Стягнути вказану суму заборгованості при звільненні відповідача позивач не мав можливості через відсутність виплат, оскільки відповідач з 26.02.2018 по 16.03.2018 перебував у відпустці, в добровільному порядку відповідач відмовився здійснити погашення заборгованості, у зв'язку з чим, представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача вказану суму заборгованості. 
		Ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 13.06.2018 провадження у справі було відкрито та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. 
		Представник позивача до судового засідання не з'явився, надав заяву, в якій просить справу розглядати без його участі, позов підтримує в повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечує.
		Відповідач про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином через оголошення на веб-порталі «Судова влада України», в судове засідання повторно не з'явився, причини неявки суду не повідомив, у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не надав.
		Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного судового провадження за наявними у справі матеріалами.
		За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
		У зв'язку з розглядом справи за відсутності всіх учасників справ, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
		Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться.
		Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судом встановлено, що відповідач 01.12.2010 був прийнятий на роботу до Державного підприємства «Донецький експертно-технічний центр Держпраці» згідно наказу № 342 к від 01.12.2010 «Про прийом на роботу ОСОБА_1.».
		Згідно наказу № 32к від 16.03.2018 «Про звільнення з посади ОСОБА_1.» відповідача було звільнено з посади начальника лабораторії неруйнівного контролю та технічного діагностування Донецького комплексного відділу Державного підприємства «Донецький експертно-технічний центр Держпраці» 16.03.2018 за власним бажанням у зв'язку із доглядом за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку за ст. 38 КЗпП України.
		Таким чином, судом встановлено, що відповідач з 01.12.2010 по 16.03.2018 перебував у трудових відносинах з позивачем.
		30 квітня 2015 року між позивачем та Державним підприємством «Головний навчально-методичний центр Держгірпромнагляду України» було укладено договір № 227-04.15, предметом якого є підвищення кваліфікації та атестація експерта технічного з промислової безпеки за напрямом «Проведення технічного огляду та/або експертного обстеження об'єктів котлонагляду». Вартість навчання згідно п. 2.1 зазначеного договору склала 3354,00 грн. Факт виконання договору підтверджується актом № 1 від 20.05.2015 прийому-здачі виконаних послуг згідно з Договором № 227-04.15 від 30.04.2015, випискою з рахунку від 08.05.2015. 
		Відповідно до наказу №22 ком від 07.05.2015 відповідача було направлено у відрядження терміном на 10 календарних днів з 12 по 21 травня 2015 року до м. Києва - Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держгірпромнагляду України» для підвищення кваліфікації та атестації за напрямом «Проведення технічного огляду та/або експертного обстеження об'єктів котлонагляду, експертизи проектної документації та можливості суб'єктів господарювання виконувати роботи підвищеної небезпеки та експлуатувати це обладнання». Факт перебування відповідача у відрядженні підтверджується посвідченням про відрядження №31 від 07.05.2015. Відповідно до Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт № ЦБ-0000126 від 21.05.2015 витрати відповідача на відрядження склали 1 340,13 грн.
		Витрати позивача на проживання відповідача у м. Києві під час відрядження склали 2520,00 грн., що підтверджується актом №01-05/15 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 20.05.2015.
		Матеріалами справи встановлено, що 06 травня 2015 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 07 про підвищення кваліфікації (або професійної підготовки, навчання, перепідготовки), відповідно до п.1.1 предметом якого є врегулювання цивільно- правових відносин між роботодавцем (позивачем) та працівником (відповідачем) відносно порядку та умов оплати роботодавцем послуг третіх осіб щодо підвищення кваліфікації (або професійної підготовки, навчання, перепідготовки) працівника.
		Положеннями п.2.2. договору №07 від 06.05.2015 визначено, що для реалізації мети щодо навчання працівника роботодавець бере на себе зобов'язання організувати, забезпечити та оплатити навчання працівника шляхом укладання відповідних договорів з третіми особами, діяльність яких передбачає надання послуг з навчання працівника за напрямом його професійної діяльності у роботодавця.
		Відповідно до п. 2.3. вказаного договору працівник зобов'язується пройти процес навчання згідно з програмою та умовами, що визначені договором №227-04.15 від 30.04.2015, який укладено роботодавцем з навчальним закладом, що здійснює навчання.
		Умовами п.2.6 договору №07 від 06.05.2015 визначено, що укладаючи цей договір щодо порядку та умов оплати праці роботодавцем навчання працівника, сторони виходять з того, що працівник має перебувати у трудових відносинах з роботодавцем не менше 3 (трьох) років з моменту завершення навчання, передбаченого цим договором.
		Відповідно до п.2.6.2 зазначеного договору, у випадку дострокового (до закінчення терміну, вказаного у п.2.6. цього договору) розірвання працівником трудових відносин з роботодавцем, працівник зобов'язується відшкодувати роботодавцю частину витрат на навчання пропорційно невідпрацьованій кількості місяців, а також сплатити пеню в розмірі 120 % облікової ставки НБУ, за кожен день, починаючи з дати, коли були здійснені витрати по дату фактичного відшкодування. Пеня на витрати, пов'язані з проживанням, проїздом та відрядженням не нараховуються.
		Пунктом 3.3 договору №07 від 06.05.2015 встановлено, що звільнення працівника у випадках, передбачених п.2.6.1 та п.2.6.2 цього договору є юридичними фактами, які породжують цивільно- правовий обов'язок у працівника щодо відповідного відшкодування витрат роботодавця по оплаті навчання.
		Згідно розрахунку позивача (додаток №1), частина витрат на навчання пропорційно невідпрацьованому часу відповідно до умов договору № 07 від 06.05.2015 становить 198,91 грн., на відрядження та проживання - 228,93 грн., пеня за період з 12.05.2015 по 26.03.2018 - 2074,38 грн., всього - 2502,22 грн.
		Судом встановлено, що 05 червня 2015 року між позивачем та Приватним акціонерним товариством «Виробничо-технічне підприємство «Укренергочормет» було укладено угоду №2103-А, предметом якої є проведення атестації фахівця з неруйнівного контролю ОСОБА_1 за капілярним методом. Вартість навчання за вищезазначеною угодою склала 4 272,52 грн. Факт виконання угоди підтверджується актом №2103-А від 13.10.2015 та випискою з рахунку від 19.06.2015.
		Згідно з наказом № 57ком від 08.10.2015 відповідача було направлено у відрядження строком на 4 календарних дня з 11 по 14 жовтня 2015 року у м. Харків - атестаційний центр Приватного акціонерного товариствам «Виробничо-технічне підприємство «Укренергочормет» для проходження атестації з капілярного методу неруйнівного контролю. Факт перебування відповідача у відрядженні підтверджується посвідченням про відрядження №76 від 09.10.2015. Відповідно до Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт № ЦБ-0000260 від 17.10.2015 витрати відповідача на відрядження склали 691,82 грн. 
		05 червня 2015 року між позивачем та відповідачем було укладено договір №13 про підвищення кваліфікації (або професійної підготовки, навчання, перепідготовки), відповідно до п.1.1 предметом якого є врегулювання цивільно- правових відносин між роботодавцем (позивачем) та працівником (відповідачем) відносно порядку та умов оплати роботодавцем послуг третіх осіб щодо підвищення кваліфікації (або професійної підготовки, навчання, перепідготовки) працівника.
		Відповідно до п.2.2. зазначеного договору №13, що для реалізації мети щодо навчання працівника роботодавець бере на себе зобов'язання організувати, забезпечити та оплатити навчання працівника шляхом укладання відповідних договорів з третіми особами, діяльність яких передбачає надання послуг з навчання працівника за напрямом його професійної діяльності у роботодавця.
		Згідно п. 2.3. договору, працівник зобов'язується пройти процес навчання згідно з програмою та умовами, що визначені договором №2103-А від 05.06.2015, який укладено роботодавцем з навчальним закладом, що здійснює навчання.
		Положеннями п.2.6 договору №13 від 05.06.2015 визначено, що укладаючи цей договір щодо порядку та умов оплати праці роботодавцем навчання працівника, сторони виходять з того, що працівник має перебувати у трудових відносинах з роботодавцем не менше 3 (трьох) років з моменту завершення навчання, передбаченого цим договором.
		Згідно п. 2.6.2 вказаного договору у випадку дострокового (до закінчення терміну, вказаного у п.2.6. цього договору) розірвання працівником трудових відносин з роботодавцем, працівник зобов'язується відшкодувати роботодавцю частину витрат на навчання пропорційно невідпрацьованій кількості місяців, а також сплатити пеню в розмірі 120 % облікової ставки НБУ, за кожен день, починаючи з дати, коли були здійснені витрати по дату фактичного відшкодування. Пеня на витрати, пов'язані з проживанням, проїздом та відрядженням не нараховуються.
		Відповідно до п. 3.3 договору №13 від 05.06.2015, звільнення працівника у випадках, передбачених п.2.6.1 та п.2.6.2 цього договору, є юридичними фактами, які породжують цивільно- правовий обов'язок у працівника щодо відповідного відшкодування витрат роботодавця по оплаті навчання.
		Згідно розрахунку позивача (додаток № 2), частина витрат на навчання пропорційно невідпрацьованому часу відповідно до умов договору № 13 від 05.06.2015 становить 826,43 грн., на відрядження - 133,82 грн., пеня за період з 11.10.2015 по 26.03.2018 - 2029,93 грн., всього - 2990,21 грн.
		Судом встановлено, що 23 березня 2016 року між позивачем та Приватним акціонерним товариством «Виробничо-технічне підприємство «Укренергочормет» було укладено угоду №2052-А, предметом якої є атестація фахівця з неруйнівного контролю ОСОБА_1 за візуально-оптичним та магнітним методами. Вартість навчання за вищезазначеною угодою склала 8822,28 грн. Факт виконання угоди підтверджується актом №2052-А від 21.04.2016, платіжним дорученням №1429 від 01.04.2016.
		Згідно з наказом ДП «Донецький експертно-технічний центр Держпраці» №17ком від 14.04.2016, відповідача було направлено у відрядження строком на 6 календарних днів з 17 по 22 квітня 2016 року у м. Харків - до Приватного акціонерного товариствам «Виробничо-технічне підприємство «Укренергочормет» для проходження атестації з візуально-оптичного та магнітопорошкового методів контролю. Факт перебування відповідача у відрядженні підтверджується посвідченням про відрядження №26 від 14.04.2016. Відповідно до Звіту про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт №ЦБ-82 від 25.04.2016, витрати відповідача на відрядження склали 2 448,31грн.
		31 березня 2016 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір №6 про підвищення кваліфікації (або професійної підготовки, навчання, перепідготовки), відповідно до п.1.1 предметом якого є врегулювання цивільно- правових відносин між роботодавцем (позивачем) та працівником (відповідачем) відносно порядку та умов оплати роботодавцем послуг третіх осіб щодо підвищення кваліфікації (або професійної підготовки, навчання, перепідготовки) працівника.
		Згідно положень п.2.2. зазначеного договору, для реалізації мети щодо навчання працівника роботодавець бере на себе зобов'язання організувати, забезпечити та оплатити навчання працівника шляхом укладання відповідних договорів з третіми особами, діяльність яких передбачає надання послуг з навчання працівника за напрямом його професійної діяльності у роботодавця.
		Відповідно до п. 2.3. договору №6 від 31.03.2016, працівник зобов'язується пройти процес навчання згідно з програмою та умовами, що визначені договором №2052-А від 23.03.2016, який укладено роботодавцем з навчальним закладом, що здійснює навчання.
		Положеннями п.2.6 вказаного договору визначено, що укладаючи цей договір щодо порядку та умов оплати праці роботодавцем навчання працівника, сторони виходять з того, що працівник має перебувати у трудових відносинах з роботодавцем не менше 3 (трьох) років з моменту завершення навчання, передбаченого цим договором.
		Згідно п. 2.6.2 договору №6 від 31.03.2016, у випадку дострокового (до закінчення терміну, вказаного у п.2.6. цього договору) розірвання працівником трудових відносин з роботодавцем, працівник зобов'язується відшкодувати роботодавцю частину витрат на навчання пропорційно невідпрацьованій кількості місяців, а також сплатити пеню в розмірі 120 % облікової ставки НБУ, за кожен день, починаючи з дати, коли були здійснені витрати по дату фактичного відшкодування. Пеня на витрати, пов'язані з проживанням, проїздом та відрядженням не нараховуються.
		Пунктом 3.3 договору №6 від 31.03.2016 встановлено, що звільнення працівника у випадках, передбачених п.2.6.1 та п.2.6.2 цього договору є юридичними фактами, які породжують цивільно- правовий обов'язок у працівника щодо відповідного відшкодування витрат роботодавця по оплаті навчання.
		Згідно розрахунку позивача (додаток № 3), частина витрат на навчання пропорційно невідпрацьованому часу відповідно до умов договору № 6 від 31.03.2016 становить 3230,81 грн., на відрядження та проживання - 896,60 грн., пеня за період з 18.04.2016 по 26.03.2018 - 2984,75 грн., всього - 7112,16 грн.
		Судом встановлено, що 22 червня 2016 року між позивачем та Приватним акціонерним товариством «Виробничо-технічне підприємство «Укренергочормет» було укладено угоду №2142-У, предметом якої є спеціальна підготовка фахівця з неруйнівного контролю ОСОБА_1 за магнітним методом. Вартість навчання за вищезазначеною угодою склала 1 504,58 грн. Факт виконання угоди підтверджується актом №2142-У від 15.07.2016.
		22 червня 2016 року між позивачем та Приватним акціонерним товариством «Виробничо-технічне підприємство «Укренергочормет» було укладено угоду №2143-А, предметом якої є атестація фахівця з неруйнівного контролю ОСОБА_1 за магнітним методом. Вартість навчання за вищезазначеною угодою склала 3 213,77 грн. Факт виконання угоди підтверджується актом №2143- А від 15.07.2016. Факт оплати послуг за вищезазначеними угодами підтверджується платіжним дорученням №1875 від 01.07.2016. 
		Згідно з наказом №43ком від 30.06.2016, відповідача було направлено у відрядження строком на 14 календарних днів з 03 по 16 липня 2016 року в м. Харків - до Приватного акціонерного товариствам «Виробничо-технічне підприємство «Укренергочормет» для проходження спеціальної підготовки та атестації з магнітного методу неруйнівного контролю. Факт перебування Відповідача у відрядженні підтверджується посвідченням про відрядження №59. Відповідно до Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт № ЦБ-0000177 від 18.07.2016 витрати відповідача на відрядження склали 6497,62 грн.
		30 червня 2016 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір №20 про підвищення кваліфікації (або професійної підготовки, навчання, перепідготовки), відповідно до п.1.1 предметом договору якого є врегулювання цивільно- правових відносин між роботодавцем (позивачем) та працівником (відповідачем) відносно порядку та умов оплати роботодавцем послуг третіх осіб щодо підвищення кваліфікації (або професійної підготовки, навчання, перепідготовки) працівника.
		Положеннями п.2.2. вищезазначеного договору визначено, що для реалізації мети щодо навчання працівника роботодавець бере на себе зобов'язання організувати, забезпечити та оплатити навчання працівника шляхом укладання відповідних договорів з третіми особами, діяльність яких передбачає надання послуг з навчання працівника за напрямом його професійної діяльності у роботодавця.
		Пунктом 2.3. договору №20 від 30.06.2016 визначено, що працівник зобов'язується пройти процес навчання згідно з програмою та умовами, що визначені угодою №2142-У від 22.06.2016 та угодою №2143-А від 22.06.2016, які укладено роботодавцем з навчальним закладом, що здійснює навчання.
		Відповідно до п.2.6 договору №20 від 30.06.2016, укладаючи цей договір щодо порядку та умов оплати праці роботодавцем навчання працівника, сторони виходять з того, що працівник має перебувати у трудових відносинах з роботодавцем не менше 3 (трьох) років з моменту завершення навчання, передбаченого цим договором.
		Згідно п.2.6.2 вказаного договору, у випадку дострокового (до закінчення терміну, вказаного у п.2.6. цього договору) розірвання працівником трудових відносин з роботодавцем, працівник зобов'язується відшкодувати роботодавцю частину витрат на навчання пропорційно невідпрацьованій кількості місяців, а також сплатити пеню в розмірі 120 % облікової ставки НБУ, за кожен день, починаючи з дати, коли були здійснені витрати по дату фактичного відшкодування. Пеня на витрати, пов'язані з проживанням, проїздом та відрядженням не нараховуються.
		Пунктом 3.3 договору №20 від 30.06.2016 встановлено, що звільнення працівника у випадках, передбачених п.2.6.1 та п.2.6.2 цього договору, є юридичними фактами, які породжують цивільно- правовий обов'язок у працівника щодо відповідного відшкодування витрат роботодавця по оплаті навчання.
		Згідно розрахунку позивача (додаток № 4), частина витрат на навчання пропорційно невідпрацьованому часу відповідно до умов договору № 20 від 30.06.2016 становить 2094,17 грн., на відрядження та проживання - 2883,88 грн., пеня за період з 04.07.2016 по 26.03.2018 - 1376,91 грн., всього - 6354,96 грн. 
		Таким чином, судом встановлено, що договори про підвищення кваліфікації (або професійної підготовки, навчання, перепідготовки) № 07 від 06.05.2015, № 13 від 05.06.2015, № 6 від 31.03.2016 та №20 від 30.06.2016, сторонами спору було укладено під час перебування відповідача з позивачем у трудових правовідносинах.
		Згідно копії листа позивача на ім'я відповідача від 16.03.2018 за вих. № 258, позивачем вжито заходів досудового врегулювання спору, повідомлено відповідача про необхідність у зв'язку зі звільненням невідкладно здійснити відшкодування витрат на навчання пропорційно невідпрацьованій кількості місяців згідно укладених між ним та підприємством договорів № 07 від 06.05.2015, № 13 від 05.06.2015, № 6 від 31.03.2016 та №20 від 30.06.2016 у сумі 18599,56 грн. 
		Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Стаття 43 Конституції України проголошує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. 
		Системний аналіз ст. ст. 201, 204, 206, 207 Кодексу законів про працю України свідчить про те, що зазначені права реалізуються, зокрема шляхом здійснення виробничого навчання, за час проходження якого працівнику виплачується заробітна плата в порядку і у розмірах, що визначається законодавством. Для професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників, особливо молоді, власник або уповноважений ним орган організує індивідуальне, бригадне, курсове та інше виробниче навчання за рахунок підприємства, організації, установи.
		Суд вважає, що навчання відповідача позивачем здійснено у зв'язку з роботою відповідача і необхідністю саме позивача в підвищенні кваліфікації, атестації відповідача, отриманні відповідачем посвідчення про підвищення кваліфікації та атестації експерта технічного з промислової безпеки за напрямом «Проведення технічного огляду та/або експертного обстеження об'єктів котлонагляду», сертифікатів фахівця з неруйнівного контролю, відповідно до займаної ним посади.
		Таким чином, оскільки між сторонами склалися трудові правовідносини, які регулюються трудовим законодавством, яке покладає саме на роботодавця обов'язок виробничого навчання робітника та брати на себе витрати по його навчанню, посилання позивача на те, що навчання відповідача врегулювано ст. ст. 526,527, 530, 610, 612, 629 ЦК України, є помилковими.
		З огляду на викладене, у зв'язку зі спрямуванням спірних договорів про підвищення кваліфікації (або професійної підготовки, навчання, перепідготовки) на порушення конституційних та трудових прав громадянина, а саме: права на проходження виробничого навчання на платній основі за рахунок власника, вони є нікчемними. Жодних правових наслідків зазначені правочини не тягнуть, а тому вимоги позивача про стягнення частини витрат на навчання та пені задоволенню не підлягають.
		Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача відпускних за два календарні дні основної відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого часу у сумі 819,08 грн., суд зазначає наступне. 
		Як вбачається з наказу № 19 к від 20.02.2018 «Про надання частини щорічної відпустки ОСОБА_1, заміщення на період мого відрядження» відповідачу було надано частину щорічної основної відпустки, що залишилась на 6 календарних днів, додаткову відпустку за ненормований робочий день на 4 календарних дні, разом 10 календарних днів за період роботи: з 01.12.2016 по 30.11.2017 та за рахунок основної відпустки 8 календарних днів за період роботи: з 01.12.2017 по 30.11.2018, разом 18 календарних днів, а також 1 календарний день за свято: Міжнародний жіночий день, усього 19 календарних днів з 26 лютого по 16 березня 2018 року. 
		Згідно зі ст. 74, 75 КЗпП України, щорічна основна відпустка надається громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, з тривалістю не менш як 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладання трудового договору.
		Відповідно до ст. 79 КЗпП України щорічна основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надається працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації. Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку.
		Згідно з п.1 ч.1 ст.82 КЗпП України до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку зараховується час фактичної роботи протягом робочого року, за який надається відпустка.
		Відповідно до ч.4 ст. 115 КЗпП України заробітна плата за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.
		Відповідно до ст.2 Закону України «Про відпустки» визначено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.
		Відповідно до ст. 6 Закону України «Про відпустки», щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.
		Відповідно до ст. 10 Закону України «Про відпустки», право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.
		Відповідно до ст. 21 Закону України «Про відпустки», заробітна плата працівникам за час відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до її початку.
		Згідно положень до ст. 22 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року.
		Відповідно до п.2 ч.2 ст. 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу: при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки.
		Таким чином, судом встановлено, що відповідач з 01.12.2010 по 16.03.2018 перебував у трудових відносинах з позивачем, при цьому позивачем за заявою відповідача була надана останньому відпустка з 26 лютого по 16 березня 2018 року, в тому числі частина щорічної основної відпустки за період роботи з 01.12.2017 по 30.11.2018 тривалістю 8 календарних днів, та виплачена заробітна плата на час відпустки. Проте, по закінченню відпустки 16.03.2018 відповідач був звільнений з ДП «Донецький експертно-технічний цент Держпраці» на підставі ст. 38 КЗпП України у зв'язку із доглядом за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість за невідпрацьовані 2 дні основної відпустки у розмірі 819,08 грн., стягнути яку до закінчення робочого року, в рахунок якого відповідач одержав відпустку, шляхом проведення відрахувань із заробітної плати, позивач не мав можливості по вищевказаним причинам.
		Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала.
		Оскільки підставою отримання відповідачем суми у розмірі 819,08 грн. було його право на отримання відпустки, яке після його звільнення до відпрацьованого періоду, за який ця відпустка надавалася, відпало, то вказана сума вважається безпідставно набутою.
		Разом з тим, відповідно до положень п.1 ч.1 ст.1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
		Оскільки позивачем не заперечується, що сума заборгованості у розмірі 819,08 грн. є заробітною платою, яка була отримана відповідачем від позивача в якості відпускних коштів на період відпустки з 26 лютого по 01 березня 2018 року тривалістю 19 календарних днів, в тому числі 8 календарних днів за період роботи з 01.12.2017 по 30.11.2018, тобто за період до закінчення робочого року, вказані кошти були виплачені позивачем відповідачу добровільно, за відсутності рахункової помилки з його боку, і набуті відповідачем добросовісно, як відпускні кошти, доказів зворотного позивачем суду не надано, тому підстави для стягнення з відповідача зазначених коштів відсутні.
		За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення відпускних за 2 календарні дні основної відпустки у сумі 819,08 грн. 
		Таким чином, надавши оцінку кожному аргументу, наведеному представником позивача в позовній заяві, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.
		Відповідно до ст. 141 ЦПК України у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог судовий збір, понесений позивачем при зверненні до суду, відшкодуванню не підлягає.
		Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12-13, 77-81, 89, 141, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279, 280-289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд 
		 
		УХВАЛИВ:
		       В задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Донецький експертно-технічний центр Держпраці» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити повністю. 
		       Позивач: Державне підприємство «Донецький експертно-технічний центр Держпраці», ідентифікаційний код юридичної особи 23182908, місце знаходження вул.Коржова, буд. 16, м.Мирноград Донецької області.
		       Відповідач: ОСОБА_1, паспорт громадянина України серії НОМЕР_2, виданий 28.02.2001 Краснолуцьким МВ УМВС України в Луганській області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, який проживає за адресою: АДРЕСА_1.
		Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. 
		У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
		Позивач має право оскаржити заочне рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Луганської області через Новопсковський районний суд Луганської області.
		Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня його проголошення, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		       Вступна та резолютивна частини рішення прийняті у нарадчій кімнаті 28 серпня 2018 року.
		Повний текст рішення складено в нарадчій кімнаті 03 вересня 2018 року.
		 
		 
		 
		Суддя:                                                                                В.В. Пронька

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...