Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/18590/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про поновлення на роботі.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 06.09.2018. Оприлюднено: 06.09.2018.
Дата набрання законної сили: 21.08.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		21 серпня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 760/18590/14-ц
		провадження № 61-9446 зпв 18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		судді-доповідача-Пророка В. В.,суддів: Висоцької В. С., Лесько А. О.,Штелик С. П., ФаловськоїІ. М., 
		учасники справи:
		позивач-ОСОБА_6,відповідачі: Київський міський голова,  Київська міська державна адміністрація,треті особи: Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста Києва «Київзеленбуд»,  Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Подільського району міста Києва,  ОСОБА_7, 
		розглянув в порядку письмового провадження справу, відкриту за позовом ОСОБА_6 до Київського міського голови, Київської міської державної адміністрації, треті особи: Київське комунальне об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста Києва «Київзеленбуд», Комунальне підприємство по утриманню зелених насаджень Подільського району міста Києва, ОСОБА_7, про визнання протиправними та скасування розпоряджень, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, за заявою ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року, постановленої колегією суддів у складі: Ступак О. В., Іваненко Ю. Г., Ситнік О. М.,
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		1.           У серпні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до Солом'янського районного суду міста Києва з позовом до Київського міського голови та Київської міської державної адміністрації (далі - КМДА) про визнання протиправними та скасування розпоряджень заступника міського голови - секретаря Київської міської ради Гереги Г. Ф. від 30 листопада 2012 року № 217 (далі - розпорядження № 217) та від 17 січня 2013 року № 10 (далі - розпорядження № 10), поновлення ОСОБА_6 на посаді директора Комунального підприємства по утриманню зелених насаджень Подільського району міста Києва (далі - КП Подільського району міста Києва), стягнення з КМДА середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.
		 
		2.           Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на те, що 11 грудня 2008 року розпорядженням Київського міського голови № 556 ОСОБА_6 було призначено директором КП Подільського району міста Києва з 16 грудня 2008 року. 03 березня 2009 року між ОСОБА_6 як директором КП Подільського району міста Києва та КМДА було укладено контракт (далі - контракт від 03 березня 2009 року) щодо виконання ним трудових обов'язків, який діє з 13 грудня 2008 року до 15 грудня 2013 року.
		 
		3.           28 листопада 2012 року відповідно до наказу № 492 «Про відрядження», який винесено на підставі факсограми Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста Києва «Київзеленбуд»(далі - ККО «Київзеленбуд») від 26 листопада 2012 року, ОСОБА_6 відбув у відрядження до села Читшки Пустомитівського району Львівської області та до міста Берегове Закарпатської області. Строк відрядження з 29 листопада 2012 року по 02 грудня 2012 року.
		 
		4.           В період перебування у відрядженні його безпідставно і незаконно було звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (в редакції, яка діяла на момент звільнення, далі - КЗпП України) (за угодою сторін) згідно з розпорядженням № 217.
		 
		5.           Своє звільнення ОСОБА_6 вважає незаконним, оскільки воно проведено з грубим порушення вимог законодавства, зокрема частини третьої статті 121 КЗпП України.
		 
		6.           Розпорядженням № 10 ОСОБА_7 призначено на посаду директора КП Подільського району міста Києва. Це розпорядження прийнято в період тимчасової непрацездатності ОСОБА_6, оскільки він з 02 січня 2013 року по 01 лютого 2013 року перебував на лікуванні, що підтверджується даними листка непрацездатності від 01 лютого 2013 року серії АВІ № 105922. Отже, порушено вимоги частини третьої статті 40 КЗпП України.
		 
		7.           Справа неодноразово розглядалась у судах. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) від 02 березня 2016 року рішення Апеляційного суду міста Києва від 03 грудня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		8.           Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 11 грудня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.
		 
		9.           Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що пункт 4.2.2. контракту від 03 березня 2009 року передбачає можливість припинення його дії за згодою сторін.
		 
		10.      30 листопада 2012 року ОСОБА_6 подав заяву про звільнення із займаної посади на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін). Копія заяви міститься в матеріалах справи (а.с. 57, том 1).
		 
		11.      Згідно з пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України договір припиняється в строк, визначений сторонами.
		 
		12.      Заступник міського голови - секретар Київської міської ради видав розпорядження від 30 листопада 2012 року № 217, відповідно до якого ОСОБА_6 звільнено із займаної посади 30 листопада 2012 року за угодою сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України). Це розпорядження відповідає вимогам статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування» (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про самоврядування), розпорядженню Київського міського голови від 30 листопада 2005 року № 348 «Про порядок призначення керівників підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва», статуту КП Подільського району міста Києва.
		 
		13.      Суд вважає безпідставними посилання позивача на те, що його було звільнено із займаної посади з порушенням вимог частини третьої статті 40 та частини третьої статті 121 КЗпП України, оскільки позивача звільнено не з ініціативи власника, а за угодою сторін, за відповідною заявою позивача - з 30 листопада 2012 року.
		 
		14.      Суд також вважає, що не підлягають задоволенню вимоги позивача про визнання протиправним та скасування розпорядження заступника міського голови - секретаря Київської міської ради Гереги Г. Ф. від 17 січня 2013 № 10 про призначення ОСОБА_7 на посаду директора КП Подільського району міста Києва з 22 січня 2013 року, оскільки позивач в цій частині позовні вимоги не обґрунтував та не довів.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		 
		15.      Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 05 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_6відхилено. Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 11 грудня 2014 року залишено без змін.
		 
		16.      Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що ,відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції на підставі встановлених обставин справи, наданих сторонами доказів та відповідно до закону обґрунтовано виходив з їх безпідставності та недоведеності.
		 
		17.      Доводів щодо неправильності рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування розпорядження № 10 апеляційна скарга не містить.
		 
		18.      Заява ОСОБА_6 про звільнення з 30 листопада 2012 року була написана та підписана особисто позивачем добровільно, що він не заперечує. У цій заяві зазначений строк, з якого ОСОБА_6 просив припинити трудовий договір, та підстава припинення - за угодою сторін. ОСОБА_6 був звільнений саме 30 листопада 2012 року на підставі поданої ним заяви. Анулювання відповідної домовленості можливе лише за взаємної згоди на це власника або уповноваженого ним органу і працівника, а позивач доказів на підтвердження того, що домовленість про строк звільнення була анульована, не надав. Ураховуючи зазначене, спосіб та дата передання заяви роботодавцю не мають значення для вирішення цього спору.
		 
		19.      Трудовим законодавством погодження питання щодо нового місця роботи працівника, якщо він має намір звільнитися із формулюванням у відповідній заяві «по переведенню», не передбачено як необхідна умова при розірванні трудового договору за угодою сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України). А перебування у відрядженні не є перешкодою для відповідного звільнення працівника за угодою сторін, отже, і не є підставою для визнання звільнення незаконним.
		 
		20.      Із матеріалів справи випливає, що позивачу була нарахована допомога по тимчасовій непрацездатності за період з 17 по 29 грудня 2012 року - під час перебування ОСОБА_6 на лікарняному. Проте згідно з наказом від 22 січня 2013 року № 16 по КП Подільського району міста Києва було доручено бухгалтерії КП Подільського району міста Києва повернути до Фонду державного страхування на випадок тимчасової втрати непрацездатності кошти, нараховані за час перебування ОСОБА_6 на лікарняному з тих підстав, що КППодільського району міста Києва отримало розпорядження № 217 лише 22 січня 2013 року (а.с. 104, том 1).
		 
		Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
		 
		21.      Ухвалою ВССУ від 21 грудня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_6відхилено. Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 11 грудня 2014 року та ухвала Апеляційного суду міста Києвавід 05 липня 2016 року залишені без змін.
		 
		22.      Судове рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права.
		 
		23.      Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до частини першої статті 335 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV (в редакції, що діяла на момент прийняття відповідних судових рішень, якщо вони не відрізняються за змістом, далі - ЦПК України 2004) на стадії перегляду справи в касаційному порядку не передбачено.
		 
		Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень
		 
		24.      У березні 2017 року ОСОБА_6 подав до Верховного Суду України (далі - ВСУ)заяву про перегляд ухвали ВССУ від 21 грудня 2016 року з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України (в редакції, чинній станом на дату подання заяви), - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме - пункту 1 частини першої статті 36 та частини третьої статті 121 КЗпП України.
		 
		25.      Також ОСОБА_6 у своїй відповідній заяві, не вказуючи конкретно на пункт 4 частини першої статті 355 ЦПК України (в редакції, чинній станом на дату подання заяви), фактично за її змістом зазначає про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції - ухвали ВССУ від 21 грудня 2016 року - висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, викладеним у постанові ВСУ від 26 жовтня 2016 року у справі № 404/3049/15-ц.
		 
		26.      У заяві про перегляд судового рішення ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу ВССУ від 21 грудня 2016 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Рух справи у Верховному Суді
		 
		27.      Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) заяви про перегляд судових рішень ВСУ у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
		 
		28.      15 лютого 2018 року справу передано на розгляд Верховному Суду.
		 
		29.      Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2018 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів без повідомлення та виклику учасників справи.
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		 
		(1) Доводи особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень
		 
		30.      Позивач вважає, що пункту 1 частини першої статті 36 та частини третьої статті 121 КЗпП України по-різному застосовані в ухвалі ВССУ від 21 грудня 2016 року у цій справі та в ухвалах ВССУ від 20 квітня 2016 року  у  справі  № 523/3488/14-ц,  від  05  серпня  2015 року у справі № 6-7336св15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-18346св15, від 31 вересня 2015 року у справі № 6-28078ск15, від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-16397св15. Позивач у своїй заяві не конкретизує, в чому саме полягає різне застосування відповідних норм матеріального права судом касаційної інстанції.
		 
		31.      Із заяви позивача випливає, що, на його думку, суди не виконали вимог статті 360-7 ЦПК України 2004 та не врахували висновків щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, викладених у постанові ВСУ від 26 жовтня 2016 року у справі № 404/3049/15-ц. При цьому позивач не конкретизує, в чому саме полягає ігнорування відповідних висновків та в якій частині ухвала ВССУ від 21 грудня 2016 року не відповідає їм.
		 
		32.      Суд не бере до уваги доводи ОСОБА_6, які не стосуються пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004, а також вимагають переоцінки доказів та встановлення обставин справи всупереч вимогам частини першої статті 335 та частини першої статті 360-2 ЦПК України 2004.
		 
		(2) Доводи інших учасників справи
		 
		33.      Інші сторони у справі правом на подання заперечення на заяву про перегляд судового рішення не скористалися.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		(1) Оцінка аргументів учасників справи
		 
		34.      Сторони та інші особи, які брали участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку (частина перша статті 354 ЦПК України 2004).
		 
		35.      Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України 2004 (стаття 353 ЦПК України 2004). Отже, в контексті підпункту 1 пункту 1 розділу XІІІ «Перехідні положення» ЦПК України Верховний Суд переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав, встановлених ЦПК України 2004.
		 
		36.      Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).
		 
		(1.1) Щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах
		 
		37.      Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості (частина друга статті 10 ЦПК України 2004).
		 
		38.      Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України 2004 (частина третя статті 10 ЦПК України 2004).
		 
		39.      Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір (частина третя статті 60 ЦПК України 2004).
		 
		40.      Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша статті 179 ЦПК України 2004).
		 
		41.      Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (частини перша та друга статті 57 ЦПК України 2004).
		 
		42.      Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 58 ЦПК України 2004).
		 
		43.      Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004).
		 
		44.      Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті (стаття 212 ЦПК України 2004).
		 
		45.      Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (частина друга статті 303 ЦПК України 2004).
		 
		46.      Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку (згідно із пунктом 1 частини першої статті 324 ЦПК України 2004).
		 
		47.      Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 335 ЦПК України 2004).
		 
		48.      Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 213 ЦПК України 2004).
		 
		49.      Під час ухвалення рішення суд вирішує, в тому числі, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (згідно із частиною першою статті 214 ЦПК України 2004).
		 
		50.      ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України 2004 (згідно із частиною першою статті 353 ЦПК України 2004). Сторони та інші особи, які брали участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку (частина перша статті 354 ЦПК України 2004)
		 
		51.      Заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав передбачених частиною першою статті 355 ЦПК України 2004, зокрема, через неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах (згідно із пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України 2004).
		 
		52.      Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
		 
		53.      Трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).
		 
		54.      Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін (частина третя статті 21 КЗпП України).
		 
		55.      За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада) (частина третя статті 121 КЗпП України).
		 
		56.      Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 статті 40 КЗпП України), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації (згідно із частиною третьою статті 40 КЗпП України).
		 
		57.      Підставами припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін (пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України).
		 
		58.      Сільський, селищний, міський голова, зокрема, призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім керівників дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів (пункт 10 частини четвертої статті 42 Закону про самоврядування).
		 
		59.      У разі звільнення з посади сільського, селищного, міського голови у зв'язку з достроковим припиненням його повноважень або його смерті, а також у разі неможливості здійснення ним своїх повноважень повноваження сільського, селищного, міського голови здійснює секретар відповідної сільської, селищної, міської ради. Секретар сільської, селищної, міської ради тимчасово здійснює зазначені повноваження з моменту дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови і до моменту початку повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на позачергових виборах відповідно до закону, або до дня відкриття першої сесії відповідної сільської, селищної, міської ради, обраної на чергових місцевих виборах (частина друга статті 42 Закону про самоврядування).
		 
		60.      Відповідно до пункту 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України(за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише за взаємної згоди на це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України).
		 
		61.      Згідно з пунктом 4.2.2. контракту від 03 березня 2009 року цей контракт припиняється, зокрема, за згодою сторін.
		 
		62.      Заявник відповідно до зазначених вимог ЦПК України 2004 має чітко вказати, які конкретно норми матеріального права в яких конкретних рішеннях касаційного суду застосовані неоднаково, в чому полягає неоднаковість застосування. Також відповідні судові рішення касаційного суду мають стосуватися дійсно подібних правовідносин.
		 
		63.      У справі № 523/3488/14-ц, за результатами розгляду якої була прийнята ухвала ВССУ від 20 квітня 2016 року, наявна окрема заява позивача, надана ним відповідачу, про відсутність волевиявлення позивача щодо звільнення за угодою сторін, позивач був ознайомлений з наказом про його майбутнє звільнення, відбувалась процедура ліквідації філії роботодавця, у якій працював позивач. Експертним висновком встановлено, що позивач при написанні заяви про своє звільнення за угодою сторін перебував у незвичайному психічному стані. На дату свого звільнення позивач не перебував у відрядженні. Враховуючи зазначене, відсутні підстави говорити про подібність правовідносин, встановлених у цій справі та справі, що розглядається. Отже, немає підстав стверджувати про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		 
		64.      У справі № 6-7336св15, за результатами розгляду якої була прийнята ухвала ВССУ від 05 серпня 2015 року, позивач узгодив з роботодавцем своє звільнення за угодою сторін після виходу із щорічної відпустки. Перебуваючи у відпустці, позивач захворів і звернувся наступного дня після його звільнення до відповідача із заявою про продовження щорічної відпустки у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності під час перебування у відпустці. На момент звільнення позивач не перебував у відрядженні. Позивач посилався на незаконність відмови продовжити йому відпустку та вимагав скасування наказу про своє звільнення. Також позивач вимагав відшкодування йому моральної шкоди, завданою у зв'язку з результатами ревізійної перевірки його діяльності на займаній посаді, з якими він не був згоден. Суди попередніх інстанцій відмовили позивачу в задоволенні його позовних вимог. Суд касаційної інстанції не погодився з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій тільки в частині оспорювання висновків ревізії діяльності позивача на його посаді. Отже, предмет спору був іншим, ніж у справі, що розглядається. З огляду на зазначене немає підстав говорити про подібність правовідносин, встановлених у цій справі та справі, що розглядається. Як результат немає підстав стверджувати про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		 
		65.      У справі № 6-18346св15, за результатами розгляду якої була прийнята ухвала ВССУ від 30 вересня 2015 року, позивач заперечував написання ним заяви про звільнення за угодою сторін та клопотав про призначення судово-почеркознавчої експертизи. Це клопотання було безпідставно проігноровано апеляційним судом, на що і звернув увагу касаційний суд, скасувавши рішення апеляційного суду та направивши справу на новий розгляд до апеляційного суду. На момент звільнення позивач не перебував у відрядженні. З огляду на зазначене немає підстав говорити про подібність правовідносин встановлених у цій справі та справі, що розглядається. Отже, немає підстав говорити про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		 
		66.      У справі № 6-28078ск15, за результатами розгляду якої була прийнята ухвала ВССУ від 21 вересня 2015 року (заявником допущено помилку у даті), своєю ухвалою касаційний суд відмовив у відкритті касаційного провадження у зв'язку з правильними висновками суду апеляційної інстанції, чим опосередковано зробив висновок про застосування відповідних норм матеріального права. Спір у цій справі стосується звільнення в умовах, коли структурний підрозділ роботодавця планувався до ліквідації, скорочувався штат співробітників. Суд встановив, що позивач був попереджений про зміну істотних умов праці. Відсутня заява позивача про звільнення за угодою сторін. На момент звільнення позивач не перебував у відрядженні. Враховуючи зазначене, немає підстав говорити про подібність правовідносин встановлених у цій справі та справі, що розглядається. Отже, немає підстав стверджувати про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		 
		67.      Ухвала ВССУ від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-16397св15, на яку посилається позивач у відповідній заяві, є ухвалою, прийнятою касаційним судом на одному з етапів багаторазового розгляду цієї справи. Касаційний суд передав справу на новий розгляд апеляційному суду з підстав порушення ним норм процесуального права, зокрема, статті 213 ЦПК України 2004, в частині дослідження підстав пропуску строку позовної давності та неузгодженості змісту прийнятого апеляційним судом рішення з вимогами ЦПК України 2004 до змісту таких рішень. Отже, немає підстав говорити про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
		 
		68.      З огляду на зазначене немає підстав стверджувати про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
		 
		(1.2) Щодо невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права
		 
		69.      При виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки ВСУ, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України 2004. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках ВСУ, з одночасним наведенням відповідних мотивів (згідно з частиною другою статті 214 ЦПК України 2004).
		 
		70.      Заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав, передбачених частиною першою статті 355 ЦПК України 2004, зокрема, через невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права (згідно із пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004).
		 
		71.      Висновок ВСУ, на який посилається ОСОБА_6,відповідає умовам частини другої статті 214 ЦПК України 2004 як такий, що викладений в постанові, прийнятій за результатами перегляду судових рішень. Однак висновок, викладений у постанові ВСУ від 26 жовтня 2016 року у справі № 404/3049/15-ц, не може бути взятий до уваги саме в контексті пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004, оскільки правовідносини у тій справі не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.
		 
		72.      У справі № 404/3049/15-ц позивач зазначав, що він написав заяву про звільнення на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України під тиском і за декілька місяців до дати такої заяви, позивач направляв письмову заяву відповідачу до дати свого звільнення щодо скасування його попередньої заяви про звільнення за угодою сторін. У день подання заяви про звільнення за угодою сторін та в день видання відповідного наказу про звільнення позивач перебував на стаціонарному лікуванні в лікарні.
		 
		73.      Правові висновки, викладені у постанові ВСУ від 26 жовтня 2016 року у справі № 404/3049/15-ц, зводяться до такого: сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України). Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (угода сторін), суди повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.
		 
		74.      У справі, що розглядається, позивач належним чином не спростував підписання ним відповідної заяви про звільнення за угодою сторін, не спростував дійсність погоджувальних підписів на цій заяві, не подавав письмових заяв про скасування такої заяви відповідачу, на момент звільнення перебував у відрядженні, що не є станом тимчасової непрацездатності. Суди попередніх інстанцій досліджували ті докази, які їм були надані, та відповідно статті 212 ЦПК України 2004 надавали їм свою оцінку та встановлювали на їх підставі обставини справи. Крім того, позивач у справі, що розглядається, взагалі не вказує на своє звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України.
		 
		75.      Враховуючи вищезазначене, немає підстав говорити про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції - ухвали ВССУ від 21 грудня 2016 року - висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, викладеним у постанові ВСУ від 26 жовтня 2016 року у справі № 404/3049/15-ц.
		 
		(2) Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень
		 
		(2.1) Щодо суті заяви про перегляд судових рішень
		 
		76.      Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України та статей 353, 355 ЦПК України 2004 касаційний суд розглядає справу за заявою про перегляд судових рішень виключно в рамках обставин, передбачених статтею 355 ЦПК України 2004.
		 
		77.      Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, зокрема, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися (згідно із частиною першою статті 360-5 ЦПК України 2004).
		 
		78.      На підставі оцінки аргументів учасників справи Верховний Суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_6про перегляд ухвали ВССУ від 21 грудня 2016 року.
		 
		(2.2) Щодо судових витрат
		 
		79.      Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
		 
		80.      Позивач не заявляв вимог про відшкодування судових витрат. Іншими учасниками справи не заявлені до відшкодування судові витрати, понесені у зв'язку з цим розглядом справи.
		 
		81.      У задоволенні заяви ОСОБА_6. відмовлено. Отже, судовий збір за подання заяви про перегляд ухвали ВССУ від 21 грудня 2016 року покладається на ОСОБА_6.
		 
		Керуючись статтею 141, підпунктом 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України,
		 
		Постановив:
		 
		1.      Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_6про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року.
		 
		2.      Судовий збір за подання заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року покласти на ОСОБА_6.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                                      В. С. Висоцька
		 
		 
		                                                                                                                      А. О.Лесько
		 
		 
		                                                                                                                      В. В.Пророк
		 
		 
		                                                                                                                      С. П. Штелик
		 
		 
		                                                                                                                      І.М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...