Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/1392/18 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері економіки, зокрема зі спорів щодо:.
Надіслано для оприлюднення: 07.09.2018. Зареєстровано: 08.09.2018. Забезпечено надання загального доступу: 11.09.2018.
Дата набрання законної сили: 17.01.2019
Результат оскарження 17.01.2019 Шостий апеляційний адміністративний суд: залишено постанову суду без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		22 серпня 2018 року                                          № 826/1392/18
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Пащенка К.С., суддів Чудак О.М., Шейко Т.І., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу 
		за позовом                     Громадської спілки "Всеукраїнський аграрний форум",
		                              Приватного підприємства "Мінераліз", 
		                              Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання
		                              "Адамас",
		                              Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український
		                              сільськогосподарський кооператив"
		до                              Кабінету Міністрів України
		третя особа                    Дочірнє підприємство "Агроцентр Єврохім-Україна"
		про                              визнання незаконними та нечинними з моменту прийняття абзаців 
		                               2 та 3 пункту 3 постанови від 20.12.2017 № 1022
		представники                    позивачів - Козаченко Т.А.;
		учасників справи:          відповідача - Шокун О.В.; 
		                              третьої особи - не з'явилися;
		                              вільні слухачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
		 
		(в судовому засіданні 22.08.2018, відповідно до ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України (по тексту - КАС України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення (скорочене рішення)),
		 
		В С Т А Н О В И В:
		Громадська спілка "Всеукраїнський аграрний форум" (адреса: 04119, м. Київ,                  вул.   Зоологічна, 4-А, оф. 139, код ЄДРПОУ: 41735598) (надалі - позивач-1 або                             ГС "Всеукраїнський аграрний форум"), Приватне підприємство "Мінераліз" (адреса: 35364, Рівненська область, Рівненський район, с. Грушвиця Друга, вул. Середній Гай, 1-а, кв. 1, код ЄДРПОУ: 37105205) (далі - позивач-2 або ПП "Мінераліз"), Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Адамас" (адреса: 04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 8/10, код ЄДРПОУ: 24746112) (за текстом - позивач-3 або ТОВ "Виробниче об'єднання "Адамас") та Товариство з обмеженою відповідальністю "Перший український сільськогосподарський кооператив" (адреса: 20300, Черкаська область, м. Умань,                         вул. Гонти, 3, код ЄДРПОУ: 41230391) (у рішенні - позивач-4 або ТОВ "Перший український сільськогосподарський кооператив") подали на розгляд Окружному адміністративному суду м. Києва позов до Кабінету Міністрів України (адреса: 01601,                  м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) (в тексті - відповідач або КМ України або КМУ), в якому просять суд:
		- визнати незаконними та нечинними з моменту прийняття абзаци 2 ("3102 21 00 00 Сульфат амонію") та 3 ("3102 40 Суміші нітрату амонію з карбонатом кальцію або іншими неорганічними речовинами, що не є добривами") пункту 3 змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2016 № 1147, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2017 № 1022.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.01.2018                           (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі; постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; призначено справу до розгляду в підготовче засідання на 15.03.2018.
		Ухвалами Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.03.2018 судом залучено Дочірнє підприємство "Агроцентр Єврохім-Україна" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів (у тексті рішення - третя особа або ДП "Агроцентр Єврохім-Україна"); витребувано у Міністерства аграрної політики та продовольства України належним чином засвідчені копії всіх матеріалів, на підстави яких та з якими Міністерство аграрної політики та продовольства України звернулось з пропозиціями до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України щодо доповнення переліку товарів, заборонених до ввезення на митну територію України, що походять з Російської Федерації, а саме: товари "3102 21 00 00 Сульфат амонію" та "3102 40 Суміші нітрату амонію з карбонатом кальцію або іншими неорганічними речовинами, що не є добривами"; витребувано у Кабінету Міністрів України належним чином засвідчені копії документів, які направлені листом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 19.12.2017 № 4311-01/47510-01 щодо подання проекту постанови Кабінету Міністрів України, а саме: прес-реліз на 1 арк. та інформаційно-довідкові матеріали на 21 арк.
		У судових засіданнях 15.03.2018 та 05.04.2018 судом оголошувалась перерва.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.04.2018 витребувано у Міністерства економічного розвитку і торгівлі України належним чином засвідчені копії документів, які Міністерством економічного розвитку і торгівлі України направлені листом від 19.12.2017 № 4311-01/47510-01 Кабінету Міністрів України щодо подання проекту постанови Кабінету Міністрів України, а саме: прес-реліз на 1 арк. та інформаційно-довідкові матеріали на 21 арк.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.04.2018 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті колегією у складі трьох суддів у судовому засіданні на 30.05.2018.
		В судових засіданнях 30.05.2018, 06.06.2018 та 13.06.2018 судом було оголошено перерву.
		09.07.2018 Окружним адміністративним судом м. Києва направлено на адресу Кабінету Міністрів України судовий запит щодо надання інформації у                                     справі № 826/1392/18.
		Представник позивачів у судовому засіданні 22.08.2018 підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив задовольнити позов.
		Мотивуючи позовні вимоги позивачі вказують, що відповідачем, при прийняті постанови від 20.12.2017 № 1022 в частині затвердження змін щодо доповнення переліку товарів, порушено приписи ст. 15 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та            ст. 20 Закону України "Про Антимонопольний комітет України". Також позивачі стверджують, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм законодавства, зокрема, параграфів 14, 17 та 19 Регламенту Кабінету Міністрів України.
		Представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовної заяви.
		У наданому до суду відзиві на позов відповідач наголошує на необґрунтованості позовних вимог.
		Третя особа письмових пояснень до суду не надала.
		Згідно ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
		Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки (п. 2 ч. 3 ст. 205 КАС України).
		Суд відмічає, що представник третьої особи в судові засідання 26.04.2018 та  30.05.2018 не з'являвся. Про час та місце розгляду справи третя особа була повідомлена належним чином.
		Таким чином з урахуванням повторної неявки представника третьої особи в судове засідання, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності вказаного учасника справи, що, відповідно, не перешкоджає розгляду справи по суті згідно ч.ч. 1, 3 ст. 205 КАС України.
		Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне. 
		 
		Постановою Кабінету Міністрів України  від 20.12.2017 № 1022 затверджено зміни до  постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 № 1147  «Про заборону ввезення на митну територію України товарів, що походять з Російської Федерації», зокрема доповнено перелік товарів, заборонених до ввезення на митну територію України, що походять з Російської Федерації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 № 1147  «Про заборону ввезення на митну територію України товарів, що походять з Російської Федерації», такими позиціями, а саме: 3102 21 00 00 - сульфат амонію; 3102 40 - суміші нітрату амонію з карбонатом кальцію або іншими неорганічними речовинами, що не є добривами.
		Позивачі зазначають, що, по-перше, сульфат амонію та суміш нітрату амонію не є сільськогосподарською продукцією, а є добривами, і відповідно не співвідносяться з переліком забороненої на ввезення  продукцією, а отже застосовані заходи не є адекватними у відповідності до частини 1 статті 29 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».
		На думку позивачів, постанова Кабінету Міністрів України від 20.12.2017 № 1022 в частині затвердження змін щодо доповнення переліку товарів сульфатом амонію та сумішшю нітрату амонію свідчить лише про необґрунтовану вибірковість застосування ембарго щодо такого товару як добрива. Отже, відповідна постанова суперечить частині                 першій статті 29 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та статтям XI, XIII Генеральної угоди про тарифи та торгівлю 1994 року.
		По-друге, позивачі наголошують, що Кабінетом Міністрів України при прийнятті постанови від 20.12.2017 № 1022 не досліджувалось питання щодо альтернативних товаровиробників, які виробляють сульфат амонію та суміш нітрату амонію, вартість продукції, її якість, а прийняття постанови на підставі пояснювальної записки з посиланням на одного виробника суміші нітрату амонію (ПАТ «Рівнеазот»), свідчить лише про вчинення відповідачем опосередкованого примушення суб'єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергового придбання товару у певних продавців, що є антиконкурентними діями. Крім цього, Кабінетом Міністрів України не проводилося погодження з Антимонопольним комітетом України прийняття постанови від 20.12.2017               № 1022.
		По-третє, за переконанням позивачів, постанова Кабінету Міністрів України від 20.12.2017 № 1022 прийнята з порушенням норм законодавства, зокрема параграфів 14, 17, 19 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 № 950, адже питання щодо її прийняття не було включено до порядку денного, та розгляд цього питання не відноситься до виключних випадків щодо яких вказаним регламентом встановлено можливість внесення змін до порядку денного, а обговорення питання мало відбуватись без обмеження доступу, оскільки постанова про внесення змін в частині доповнення переліку товару, заборонених до ввезення на митну територію України, стосується зокрема всього аграрного сектору України.
		В обґрунтування підстав права на оскарження постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2017 № 1022 позивачі вказали, що згідно частини 2 статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
		Так, позивачем-1 зауважено, що відповідно до пункту 3.3. Статуту Всеукраїнського аграрного форуму, спілка з метою виконання статутних мети та завдань має право бути позивачем та відповідачем у суді, господарському та третейському суді згідно з чинним законодавством України. Згідно з протоколом засідання членів правління Всеукраїнського аграрного форуму від 11.01.2018 № 3, правління вирішило з метою захисту прав та охоронюваних законом інтересів сільськогосподарських товаровиробників звернутись до суду з позовом щодо оскарження постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2017                  № 1022.
		Позивач-2 зазначив, що ПП «Мінераліз» є одним з основних українських споживачів сульфату амонію, і останнім укладено контракт на поставку сульфату амонію виробленого Кемеровським акціонерним товариством «Азот» Російська Федерація. 
		За твердженнями позивача-3, основними видами його діяльності є торгівля хімічними продуктами. ТОВ «Виробниче об'єднання «Адамас» реалізовує сільськогосподарським товаровиробникам України сульфат амонію та суміш нітрату амонію, у тому числі походженням з Російської Федерації. Зокрема товариством укладено контракт на поставку сульфату амонію кристалічного, виробленого ВАТ «Щекиноазот» Російська Федерація.
		Позивач-4 відмітив, що одним із напрямків діяльності ТОВ «Перший український сільськогосподарський кооператив» є постачання мінеральних добрив (сульфату амонію), необхідних для врожайності сільськогосподарських культур агропромислового сектору добрив, виробникам сільськогосподарської продукції.
		Відтак, за твердженнями позивачів, останні є суб'єктами правовідносин у яких застосовується постанова Кабінету Міністрів України від 20.12.2017 № 1022, якою затверджено зміни, у тому числі щодо доповнення переліку товарів, заборонених до ввезення на митну територію України, що походять з Російської Федерації, адже зазначена постанова встановлює обмеження у виборі постачальників сульфату амонію та суміші нітрату амонію, що відповідно порушує правові засади свободи підприємницької діяльності.
		З викладеними позивачами в позові доводами відповідач не погоджується та у своєму відзиві зауважив, що частина перша статті 29 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлює, що у разі якщо інші держави, митні союзи або економічні угрупування обмежують реалізацію законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України, у відповідь на такі дії можуть застосовуватися адекватні заходи. Досягнення адекватності/пропорційності заходів не передбачає звуження обмежень виключно аналогічними товарами. Саме визначення конкретної номенклатури  товарів, щодо яких вводяться обмеження, і належить до компетенції Кабінету Міністрів України відповідно до положень статті 29 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Як відзначає відповідач, прийняття акту КМ України, який встановлює заборону ввезення на митну територію України певних товарів, не потребує погодження з Антимонопольним комітетом України відповідно до статті 20 Закону України «Про Антимонопольний комітет України». Окрім цього, відповідач зазначає, що Кабінетом Міністрів України дотримано процедуру прийняття постанови від 20.12.2017 № 1022.
		У відповіді на відзив відповідача позивачі підкреслили, що пояснення Кабінету Міністрів України не містять належного аргументування прийнятого рішення, розуміння терміну адекватності без урахування конкретних обставин прийняття є довільним способом включення будь-якого виду товару до переліку товарів на який встановлено ембарго. При прийнятті оскаржуваного нормативно- правового акту порушено процедуру прийняття, адже проект постанови не погоджено з заінтересованими державними органами та питання про розгляд проекту постанови не було включено у порядок денний засідання, що унеможливило прийняття обґрунтованого рішення. Крім того, при аргументуванні відповідачем дотримання процедури прийняття постанови Кабінетом Міністрів України, у відзиві наведені доводи, що викривляють зміст нормативно-правових актів.
		 
		Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.
		Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Генеральною угодою з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1947), Податковим кодексом України, Митним кодексом України, Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (в рішенні - Закон), Законом України «Про Антимонопольний комітет України», Законом України «Про захист економічної конкуренції», Законом України «Про Кабінет Міністрів України», Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою КМУ від 18.07.2007 № 950, та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		 
		Щодо права позивачів на оскарження постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.2017 № 1022 в частині (далі - Постанова або Спірна постанова або Оспорювана постанова), суд наголошує на такому.
		За ч. 2 ст. 264 КАС України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
		З правової конструкції ч. 2 ст. 264 КАС України випливає два правила щодо визначення суб'єктів, які мають право оскаржити нормативно-правовий акт. Згідно правила першого, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких застосовано такий акт. За правилом другим, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. 
		Слід вказати, що визначальною ознакою застосування другого правила є участь особи у правовідносинах, у яких буде застосовано конкретний нормативно-правовий акт. 
		Суд вказує, що згідно пункту 1 постанови КМУ від 20.12.2017 № 1022, заборонено до 31 грудня 2018 року (включно) ввезення на митну територію України товарів, що походять з Російської Федерації, за  переліком  згідно з додатком. За п. 1 Постанови, вона набирає чинності з дня її опублікування, крім  пункту 3  змін, затверджених цією постановою, який набирає чинності з 1 березня 2018 року.
		Таким чином особа, яка до 1 березня 2018 року звертається за захистом своїх прав повинна обґрунтувати як її участь у правовідносинах, пов'язаних з ввезенням на митну територію України товарів, що походять з Російської Федерації, так і застосування Оспорюваної постанови до відповідних правовідносин. При цьому, правило застосування нормативно-правового акту суб'єктами правовідносин пов'язано також з набранням чинності такого акта.
		 
		Законом України «Про громадські об'єднання» визначаються правові та організаційні засади реалізації права на свободу об'єднання, гарантованого  Конституцією України  та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, порядок утворення, реєстрації, діяльності та припинення громадських об'єднань.
		За ст. 1 Закону України «Про громадські об'єднання», громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадське об'єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. Громадська спілка - це громадське об'єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи. Громадське об'єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об'єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.
		Виходячи з приписів ст. 11 Закону України    «Про громадські об'єднання», громадське об'єднання керується в своїй діяльності статутом, який, в тому числі, має містити відомості про мету (цілі) та напрями його діяльності.
		Так, згідно положень 3.1. статуту ГС "Всеукраїнський аграрний форум", спілка є добровільним, недержавним, неприбутковим об'єднанням юридичних осіб приватного права, у тому числі громадських об'єднань зі статусом юридичної особи, фізичних осіб, що встановили, підтримують, сприяють, заохочують або прагнуть до встановлення і розвитку відносин ділового співробітництва між державними, недержавними, громадськими структурами, установами, організаціями та іншими юридичними особами будь-якої форми власності, іноземними та міжнародними організаціями, підприємствами, приватними особами, спрямованих на досягнення мети та завдань спілки, визначених статутом. Спілка не є господарським товариством чи підприємством.
		З наведеного положення статуту ГС "Всеукраїнський аграрний форум" слідує, що спілка є об'єднанням юридичних осіб приватного права та фізичних осіб, діяльність якої спрямована на досягнення мети та завдань спілки.
		Положеннями п. 4 статуту ГС "Всеукраїнський аграрний форум" передбачено мету, завдання та предмет діяльності спілки. Так, метою створення спілки є координація позиції профільних аграрних асоціацій, формування та представлення єдиної позиції аграрного сектору України в комунікації з виконавчими та законодавчими органами влади та представлення єдиної позиції аграрного сектору України в комунікації з міжнародними аграрними об'єднаннями. Основні завдання спілки: формування експертних висновків до законодавчих ініціатив та нормативно правових документів; проведення національних та регіональних роз'яснювальних семінарів та обговорень; представлення в міжнародних аграрних об'єднаннях та участь в їхніх заходах; юридично-експертна та інформаційна підтримка діяльності членів спілки; формування сприятливої нормативно-правової бази для функціонування підприємств аграрного сектору, харчової промисловості, сфери ресурсних поставок агропромислового комплексу; фінансових та страхових установ, що забезпечують обслуговування таких підприємств; представлення та захист законних прав та інтересів членів спілки, сприяння у розширенні можливостей їх виробничого та соціального розвитку; створення належної платформи для обміну інформацією, управлінськими та маркетинговими навичками; подальший розвиток зовнішньоекономічних зв'язків, налагодження контактів із потенційними закордонними партнерами. Предметом діяльності спілки є: представлення і захист законних прав та інтересів спілки та її членів в органах державної влади, місцевого  самоврядування, у відносинах з юридичними та фізичними особами; отримання від органів державної влади та органів місцевого самоврядування інформації, необхідної для реалізації  мети спілки у встановленому порядку; участь у розробці національних, державних та регіональних програм розвитку агропромислового комплексу України; проведення аналізу нормативно-правових актів, а також їх проектів, та подання пропозицій щодо удосконалення нормативно-правового регулювання агропромислового сектору економіки України; внесення пропозицій до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб; надання сприяння членам спілки в реалізації їхніх інвестиційних проектів без втручання в їх господарську діяльність; сприяння у створенні умов для виходу членів спілки на закордонні ринки, а також у встановленні і розвитку ділових зв'язків з українськими та іноземними підприємствами та організаціями - потенційними партнерами членів спілки; поширення інформації, в тому числі друкованої, і пропагування ідей та мети діяльності спілки; проведення круглих столів, семінарів, конференцій, інших заходів в Україні та за кордоном з метою досягнення статутних мети і завдань; проведення аналітичних, маркетингових та інших досліджень щодо розвитку секторів агропромислового комплексу, участь у розробці та реалізації науково-технічних програм та документів; здійснення інших видів діяльності, не заборонених чинним законодавством України, та які не спрямовані на отримання прибутку. Для здійснення мети та завдань, визначених статутом, спілка користується правом: представляти і захищати свої законні права та інтереси, законні права та інтереси членів спілки в органах державної влади, місцевого самоврядування, державних та недержавних, українських, іноземних, міжнародних та громадських структурах, підприємствах, установах, організаціях та інших юридичних особах будь-якої форми власності, іноземних та міжнародних організаціях, підприємствах, приватними особами; одержувати від органів державної влади та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своєї мети і завдань у встановленому порядку; звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами; проводити мирні зібрання; вільно поширювати інформацію про свою діяльність, пропагувати свою мету (цілі); на добровільних засадах засновувати громадські спілки, в тому числі міжнародні, укладати угоди про співробітництво і взаємодопомогу; вступати до міжнародних організацій, підтримувати прямі міжнародні контакти і зв'язки, укладати відповідні угоди, а також брати участь у міжнародних заходах з питань діяльності спілки, які не суперечать міжнародним зобов'язанням України та нормам міжнародного права; укладати будь-які правочини цивільно-правового характеру, набувати майнові та немайнові права необхідні для здійснення статутних завдань спілки; здійснювати відповідно до закону підприємницьку діяльність безпосередньо або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприємства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) спілки та сприяє її досягненню; відкривати рахунки у національній та іноземній валютах в установах банків; організовувати та проводити презентації, «круглі столи», тренінги, семінари, прес-конференції та інші заходи у сфері аграрного бізнесу; користуватися іншими правами, передбаченими законами України для громадських об'єднань, що здійснюють свою діяльність як неприбуткові організації.
		З матеріалів справи видно, що 11.01.2018 на засіданні членів правління                              ГС "Всеукраїнський аграрний форум", за наслідками обговорення питань: прийняття                       КМ України Постанови та введення ембарго на постачання до України товарів, що походять з Російської Федерації, зокрема, сульфату амонію та суміші натрію амонію з карбонатом кальцію, прийнято рішення про подання судового позову щодо неправомірних дій КМУ. Відповідне рішення правління ГС "Всеукраїнський аграрний форум" оформлене             протоколом № 3.
		З додатку до протоколу № 3 від 11.01.2018 слідує, що в засіданні членів правління ГС "Всеукраїнський аграрний форум" брали участь: Асоціація «Український клуб аграрного бізнесу», ВГО «Українська аграрна конфедерація», ГС «Аграрний союз України»,                        ГС «Всеукраїнська Аграрна Рада», Всеукраїнська асоціація сільських та селищних                     рад, ГС «Всеукраїнський агарний форум».
		Діяльність осіб, які брали участь у засіданні 11.01.2018 членів правління                                    ГС "Всеукраїнський аграрний форум", пов'язана зі сферою аграрного сектору України, що випливає з відомостей та установчих документів останніх, розміщених у відкритому             доступі за посиланнями: http://ucab.ua/ua/pro_ukab, http://agroconf.org/content/statut-uak, http://www.auu.org.ua/uk/publications/web/102/, http://uacouncil.org/uk/post/osnovne#,  http://vassr.org/about, http://unaf.org.ua/ua/pro-nas/statut.
		Виходячи з наведених в статуті ГС "Всеукраїнський аграрний форум" мети, завдань, предмету діяльності спілки, та її прав, якими вона користується для здійснення мети та завдань, визначених статутом, з огляду на прийняття членами правління                                    ГС "Всеукраїнський аграрний форум" рішення щодо подачі, з метою захисту сільськогосподарських товаровиробників, позову, суд вважає, що ГС "Всеукраїнський аграрний форум" є суб'єктом правовідносин до якого буде застосовано відповідний нормативно-правовий акт. 
		 
		Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
		Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
		За ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
		До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
		Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за  договором  купівлі-продажу  одна  сторона  (продавець) передає або зобов'язується  передати  майно  (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.
		Як свідчать матеріали справи, 28.12.2017 між позивачем-2, як покупцем, та Кемеровським акціонерним товариством «Азот», як продавцем, укладено контракт № 8761-Е1-30, відповідно до п. 1.2. якого продавець продає, а покупець купує сульфат амонію.
		Згідно п. 5.1. контракту № 8761-Е1-30, строк дії контракту в частині відвантаження товару до 31.12.2018.
		За таких обставин, приймаючи до уваги, що підстави заявленого позивачем-2 позову пов'язані з поставкою товару по контракту, суд дійшов висновку, що ПП «Мінераліз» є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано Постанову.
		 
		27.12.2017 між позивачем-3, як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Щекиноазот», як продавцем, укладено контракт № 643/57395828/2837, згідно п. 3 якого продавець продасть, а покупець придбає сульфат амонію кристалічний, виготовлений Відкритим акціонерним товариством «Щекиноазот».
		Згідно п. 11 контракту № 643/57395828/2837, він вступає в силу з дати підписання та діє до 31.12.2018.
		З огляду на викладене, зважаючи, що поданий позивачем-3 позов ґрунтується на обставинах поставки товару за контрактом № 643/57395828/2837, за висновками суду, доведеними, за зазначених у позові підстав у відповідній частині, є твердження                 ТОВ "Виробниче об'єднання "Адамас", що останній є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано Постанову.
		 
		17.07.2017 між позивачем-4, як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агроімпорт ЛТД», як постачальником, укладено договір поставки № АІ-01368, за п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передати у зумовлені строки покупцеві мінеральні добрива, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
		Товар поставляється протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту повної попередньої оплати покупцем його вартості, якщо інші строки не передбачені специфікацією до договору (п. 5.2. договору).
		21.07.2017, 23.08.2017 та 07.11.2017 між позивачем-4 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агроімпорт ЛТД» були підписані специфікації до        договору № АІ-01368.
		Зважаючи на наведене, суд вважає, що вмотивованими, виходячи з викладених у позові підстав у зазначеній частині, є доводи позивача-4, що він є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано Постанову. 
		Також до матеріалів позову долучено договір купівлі-продажу № 28-2/08-17 ДО від 28.08.2017, що укладений між позивачем-2, як продавцем, та позивачем-4, як покупцем.
		За п. 1.1. договору купівлі-продажу № 28-2/08-17 ДО від 28.08.2017, продавець зобов'язується передати, а покупець - прийняти та оплатити у відповідності з вимогами договору мінеральні добрива.
		Ціна на товар визначається виставленими рахунками-фактурами згідно з узгодженими сторонами додатками до договору. Відвантаження товару здійснюється згідно з погодженими сторонами умовами (п.п. 2.1., 2.3. договору).
		02.11.2017 між позивачем-2 та позивачем-4 укладено додатки №№ 10 і 11 до договору, з п.п. 1, 4 яких вбачається, що постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар - сульфат амонію. 
		Проаналізувавши положення договору купівлі-продажу № 28-2/08-17 ДО від 28.08.2017 та додатків №№ 10 і 11 від 02.11.2017, на думку суду, доведеними, виходячи з наведених у позові підстав у відповідному епізоді, є доводи ТОВ "Перший український сільськогосподарський кооператив", що він є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано Постанову. 
		 
		Щодо оцінки інших підстав позову.
		В частині викладених позивачами доводів, що Постанова суперечить частині першій статті 29 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та статтям XI, XIII Генеральної угоди про тарифи та торгівлю 1994 року, суд вказує на таке.
		А) За ч.ч. 1-3 ст. 29 Закону, у разі якщо інші держави, митні союзи або економічні угруповання обмежують реалізацію законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України, у відповідь на такі дії можуть застосовуватися адекватні заходи. У разі якщо такі дії завдають шкоди або створюють загрозу її заподіяння державі та/або суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності, зазначені заходи можуть передбачати її відшкодування.
		Заходи у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань здійснюються відповідно до законів України, міжнародних договорів України, загальноприйнятих правил, стандартів та норм міжнародного права.
		Такими заходами є:
		застосування повної заборони (повного ембарго) на торгівлю;
		застосування часткової заборони (часткового ембарго) на торгівлю;
		позбавлення режиму найбільшого сприяння або пільгового спеціального режиму;
		запровадження спеціального мита;
		запровадження режиму ліцензування зовнішньоекономічних операцій;
		встановлення квот;
		інші заходи, передбачені законами та міжнародними договорами України.
		З приписів ч.ч. 1-3 ст. 29 Закону слідує, що у випадку обмеження іншими державами реалізації законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України,  можливим є застосування заходів, якими є: застосування повної заборони (повного ембарго) на торгівлю; застосування часткової заборони (часткового ембарго) на торгівлю; позбавлення режиму найбільшого сприяння або пільгового спеціального режиму; запровадження спеціального мита; запровадження режиму ліцензування зовнішньоекономічних операцій; встановлення квот; інші заходи, передбачені законами та міжнародними договорами України. При цьому, виходячи з положень ч.ч 2, 3 ст. 29 Закону, по-перше, не виключається можливість застосування декількох заходів, які вживаються у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, а по-друге, заходи здійснюються відповідно до законів України, міжнародних договорів України, загальноприйнятих правил, стандартів та норм міжнародного права.
		Відповідно до ч.ч. 4-9 Закону, у разі якщо Україна та держава, яка застосувала щодо України дії, що містять ознаки дискримінаційних та/або недружніх, є членами тієї самої міжнародної міжурядової організації, розгляд та врегулювання спірної ситуації здійснюються відповідно до правил і процедур такої організації.
		У разі якщо Україна та митний союз або економічне угруповання, які застосували щодо України дії, що містять ознаки дискримінаційних та/або недружніх, є членами тієї самої міжнародної міжурядової організації, розгляд та врегулювання спірної ситуації здійснюються відповідно до правил і процедур такої організації.
		З метою встановлення фактів дискримінаційних та/або недружніх дій інших держав, митних союзів або економічних угруповань центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики проводить відповідне розслідування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		Матеріали такого розслідування розглядаються Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі для прийняття рішення щодо наявності або відсутності факту (фактів) дискримінаційних дій. У разі прийняття позитивного рішення щодо наявності факту (фактів) дискримінаційних дій рішення про застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань приймаються органами державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності відповідно до їх компетенції.
		За рекомендацією Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі на підставі матеріалів розслідування, які свідчать про наявність факту (фактів) дискримінаційних дій, центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики спільно з центральним органом виконавчої влади з питань формування та реалізації державної політики у сфері зовнішніх зносин України звертається до відповідних державних та/або компетентних органів інших держав або митних союзів чи економічних угруповань з пропозицією щодо розгляду та врегулювання спірної ситуації.
		У разі одержання позитивної відповіді від зазначених органів центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики формує робочу групу для проведення відповідних переговорів та підготовки в разі потреби відповідних міжнародних договорів міжвідомчого або міжурядового характеру.
		Таким чином положеннями ч.ч. 4-9 Закону встановлюються правила і процедури врегулювання спірної ситуації, пов'язаної із застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань.
		В той же час, в силу приписів ч.ч. 11-13 ст. 29 Закону, у разі якщо дискримінаційні та/або недружні дії щодо України застосовуються державою, визнаною Верховною Радою України державою-агресором та/або державою-окупантом, заходи у відповідь, визначені частиною третьою цієї статті, можуть застосовуватися за рішенням Кабінету Міністрів України.
		Додатковими заходами, що можуть застосовуватися у відповідь, є:
		заборона зовнішньоекономічних операцій або встановлення обмеження на їх здійснення;
		скасування тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України шляхом зупинення звільнення від оподаткування ввізним митом, застосування пільгових чи повних ставок ввізного мита або скасування тарифних квот.
		Кабінет Міністрів України приймає рішення про застосування заходів у відповідь на дії держави-агресора та/або держави-окупанта без дотримання вимог частин четвертої - дев'ятої цієї статті.
		Виходячи зі змісту ч.ч. 11-13 ст. 29 Закону випливає, що у відповідь на застосовані дискримінаційні та/або недружні дії щодо України з боку держави, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором та/або державою-окупантом, поряд з передбаченими в ч. 3 ст. 29 Закону заходами можуть застосовуватися також додаткові заходи у відповідь на такі дії держави-агресора та/або держави-окупанта, зокрема, заборона зовнішньоекономічних операцій або встановлення обмеження на їх здійснення. Відповідні заходи (основні і додаткові) у відповідь, можуть застосовуватися за рішенням Кабінету Міністрів України, яке приймається останнім без дотримання вимог частин четвертої - дев'ятої статті 29 Закону. 
		За ч. 3 ст. 78 КАС України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Так, постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року  № 129-VIII, Верховною Радою України визнано Російську Федерацію державою-агресором.
		Зважаючи на наведене, Кабінетом Міністрів України, на підставі ст. 29 Закону, можуть вживатися основні і додаткові заходи у відповідь на застосовані дискримінаційні та/або недружні дії щодо України з боку держави, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором, про що Кабінетом Міністрів України приймається відповідне рішення без дотримання вимог частин четвертої - дев'ятої статті 29 Закону.
		Б) І. Частиною 1 статті 9 Конституції України перебачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. 
		Згідно з Законом України «Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі» від 10.04.2008 № 250-VI Верховна Рада України ратифікувала Протокол про вступ України до Світової організації торгівлі, підписаний у м. Женеві 5 лютого 2008  року, та приєдналася до Угоди про Світову організацію торгівлі, чим взяла на себе зобов'язання, серед іншого, дотримуватися положень Генеральної угоди про тарифи та торгівлю 1994 року. Відтак, в силу ч. 1 ст. 9 Конституції України, Генеральна угода про тарифи та торгівлю 1994 року, як міжнародна угода, є невід'ємною частиною національного законодавства України.
		Параграфом 1 статті XI «Загальне скасування кількісних обмежень» Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1947) передбачено, що ніякі заборони чи обмеження, крім мит, податків, чи інших зборів, чи то у формі квот, імпортних або експортних ліцензій чи інших заходів, не повинні встановлюватися або застосовуватися будь-якою стороною щодо імпорту будь-якого товару, який походить з території будь-якої іншої сторони, або щодо експорту чи продажу на експорт будь-якого товару, призначеного для ввезення на територію будь-якої іншої сторони.
		З конструкції параграфу 1 статті XI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1947) вбачається правило, згідно якого ніякі заборони чи обмеження не повинні встановлюватися або застосовуватися будь-якою стороною щодо імпорту будь-якого товару, який походить з території будь-якої іншої сторони, або щодо експорту чи продажу на експорт будь-якого товару, призначеного для ввезення на територію будь-якої іншої сторони. Поряд з цим, з вказаного правила існує виключення щодо встановлення або застосовування заборон чи обмежень, зокрема тих, що пов'язані з (умовний поділ): а) митом, б) податками, чи в) іншими зборами, чи то у формі квот, г) імпортними або експортними ліцензіями чи д) іншими заходами.
		Зважаючи на наведене, за обставин вжиття інших заходів можливим є встановлення або застосовування заборон чи обмежень будь-якою стороною щодо імпорту будь-якого товару, який походить з території будь-якої іншої сторони, або щодо експорту чи продажу на експорт будь-якого товару, призначеного для ввезення на територію будь-якої іншої сторони.
		Згідно параграфу 2 статті XI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1947), положення параграфа 1 цієї статті не повинні поширюватися на: 
		a) Заборони чи обмеження експорту, які тимчасово застосовуються з метою попередження чи послаблення критичного дефіциту харчових продуктів або інших товарів, що мають вагоме значення для експортуючої сторони; 
		b) Заборони чи обмеження імпорту або експорту, необхідні у зв'язку із застосуванням стандартів або правил класифікації, визначення сорту чи реалізації товарів у міжнародній торгівлі; 
		c) Обмеження імпорту будь-якого сільськогосподарського товару чи продукту рибальства, імпортованих у будь-якій формі, необхідні для здійснення заходів уряду, метою яких є:
		і) обмежити кількості подібного вітчизняного товару, які дозволяється реалізовувати чи виробляти, або, якщо не існує достатніх обсягів вітчизняного виробництва подібного товару, кількості подібного вітчизняного товару, яким можна безпосередньо замінити імпортний товар; або 
		ii) усунути з ринку тимчасовий надлишок подібного вітчизняного товару або, якщо не існує достатніх обсягів вітчизняного виробництва подібного товару, надлишок вітчизняного товару, яким можна безпосередньо замінити імпортний товар, шляхом надання наявного надлишку певним групам вітчизняних споживачів безкоштовно чи за цінами, нижчими за поточні ринкові ціни; або 
		iii) обмежити кількості будь-якого товару тваринного походження, які дозволяється виробляти, виробництво якого прямо залежить, цілком чи здебільшого, від імпортованого товару, якщо вітчизняне виробництво цього товару порівняно незначне.
		Згідно Додатку 1 «Примітки та додаткові положення» Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1947), у статтях XI, XII, XIII, XIV та XVIII терміни "обмеження імпорту" чи "обмеження експорту" включають обмеження, які реалізуються через торговельні операції, здійснювані державою. До статті XI, пункт 2c), термін "у будь-якій формі" в цьому пункті охоплює ті товари, що знаходяться на ранній стадії переробки чи все ще є швидкопсувними, які прямо конкурують зі свіжими продуктами і, у випадку вільного імпорту, роблять обмеження на свіжі продукти неефективними. 
		З приписів положень параграфу 2 статті XI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1947) слідує про непоширення положення параграфа 1 цієї статті на обмеження імпорту будь-якого сільськогосподарського товару чи продукту рибальства, імпортованих у будь-якій формі, необхідні для здійснення заходів уряду, метою яких є: обмеження кількості подібного вітчизняного товару, які дозволяється реалізовувати чи виробляти, або, якщо не існує достатніх обсягів вітчизняного виробництва подібного товару, кількості подібного вітчизняного товару, яким можна безпосередньо замінити імпортний товар; або усунення з ринку тимчасовий надлишок подібного вітчизняного товару або, якщо не існує достатніх обсягів вітчизняного виробництва подібного товару, надлишок вітчизняного товару, яким можна безпосередньо замінити імпортний товар, шляхом надання наявного надлишку певним групам вітчизняних споживачів безкоштовно чи за цінами, нижчими за поточні ринкові ціни; або обмеження кількості будь-якого товару тваринного походження, які дозволяється виробляти, виробництво якого прямо залежить, цілком чи здебільшого, від імпортованого товару, якщо вітчизняне виробництво цього товару порівняно незначне. Водночас, імпортованими є ті сільськогосподарські товари, що знаходяться на ранній стадії переробки чи все ще є швидкопсувними, які прямо конкурують зі свіжими продуктами і, у випадку вільного імпорту, роблять обмеження на свіжі продукти неефективними.
		Зважаючи на наведене, оскільки за обставин вжиття інших заходів можливим є встановлення або застосовування заборон чи обмежень будь-якою стороною щодо імпорту будь-якого товару, який походить з території будь-якої іншої сторони, або щодо експорту чи продажу на експорт будь-якого товару, призначеного для ввезення на територію будь-якої іншої сторони, з урахуванням того, що положення приписів параграфу 2 статті XI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1947) охоплюють ті товари, що знаходяться на ранній стадії переробки чи все ще є швидкопсувними, які прямо конкурують зі свіжими продуктами і, у випадку вільного імпорту, роблять обмеження на свіжі продукти неефективними, враховуючи, що, по-перше, Постанова КМУ є, в силу ст. 29 Закону, по суті заходом у відповідь на застосовані дискримінаційні та/або недружні дії щодо України з боку держави, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором, а по-друге, визначені в ній товари не є товарами, що знаходяться на ранній стадії переробки чи все ще є швидкопсувними, які прямо конкурують зі свіжими продуктами і, у випадку вільного імпорту, роблять обмеження на свіжі продукти неефективними, суд зазначає, що  необґрунтованими є посилання позивачів на неможливість застосування відповідних обмежень згідно Постанови, що, відповідно, не суперечить статті XI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1947).
		ІІ. Згідно пунктів 1, 2 статті XIII «Недискримінаційне застосування кількісних обмежень» Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1947), ніякі заборони чи обмеження не повинні застосовуватися будь-якою стороною щодо імпорту будь-якого товару на територію будь-якої іншої сторони чи щодо експорту будь-якого товару, призначеного для території будь-якої іншої сторони, якщо тільки імпорт подібного товару з усіх третіх країн чи експорт подібного товару до всіх третіх країн не є подібним чином забороненим чи обмеженим. При застосуванні обмежень імпорту будь-якого товару сторони повинні прагнути такого розподілу торгівлі цим товаром, щоб якнайточніше досягти таких часток у торгівлі, які різні сторони за очікуваннями могли б мати за відсутності таких обмежень, і з цією метою вони повинні дотримуватися наступних принципів: 
		a) у випадках застосування квот, квоти, які виражають загальний обсяг дозволеного імпорту (незалежно від того, чи є вони розподіленими між країнами-постачальниками чи ні) повинні бути фіксованими, і про їх обсяг повинно надаватися повідомлення відповідно до пункту 3b) цієї статті; 
		b) у випадках, коли квоти не застосовуються, обмеження можуть вводитися шляхом видачі ліцензій чи дозволів на імпорт без встановлення квоти; 
		c) сторони не повинні, крім випадків застосування квот, розподілених відповідно до підпункту d) цього пункту, вимагати, щоб ліцензії чи дозволи на імпорт використовувалися для імпорту відповідного товару з певної країни чи джерела;
		d) у випадках, коли квота розподіляється між країнами-постачальниками, сторона, яка застосовує обмеження, може укласти домовленість стосовно розподілу часток квоти з усіма іншими сторонами, які мають значну заінтересованість у постачанні відповідного товару. У випадках, коли цей спосіб з обґрунтованих причин не може бути застосований, відповідна сторона повинна розподіляти між сторонами, які мають значну заінтересованість у постачанні відповідного товару, частки від загальної кількості чи вартості імпорту товару, основані на пропорціях, поставлених такими сторонами протягом попереднього репрезентативного періоду, при цьому належна увага повинна приділятися будь-яким особливим факторам, які могли вплинути чи можуть впливати на торгівлі цим товаром. Не повинні накладатися ніякі умови чи формальності, які б могли перешкоджати будь-якій стороні цілком використати частку будь-якої такої загальної кількості чи вартості, яка була їй надана, за умови, що імпорт здійснюється в межах будь-якого встановленого періоду, якого може стосуватися квота.
		За пп. «а» п. 3 ст. XIII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1947), у випадках, коли ліцензії на імпорт видаються у зв'язку з обмеженнями імпорту, сторона, яка застосовує обмеження, повинна надати на запит будь-якої сторони, заінтересованої у торгівлі відповідним товаром, всю необхідну інформацію щодо застосування обмежень, ліцензій на імпорт, виданих за останній час, та розподілу таких ліцензій між країнами-постачальниками, за умови, що сторони не зобов'язані надавати інформацію про назви підприємств-імпортерів чи постачальників. 
		b) У випадку, коли обмеження імпорту пов'язані зі встановленням квот, сторона, яка застосовує обмеження, повинна надати публічне повідомлення про загальну кількість чи вартість товару або товарів, яку дозволяється імпортувати протягом певного періоду у майбутньому, а також про будь-яку зміну такої кількості чи вартості. Будь-які поставки відповідного товару, які були в дорозі під час, коли було надане публічне повідомлення, не повинні заборонятися для ввезення, за умови, що вони можуть зараховуватися, якщо це практично можливо, у кількість, дозволену до імпорту протягом відповідного періоду, а також, якщо це необхідно, у кількості, дозволені до імпорту протягом безпосередньо наступного періоду чи періодів, а також за умови, що, якщо будь-яка сторона, як правило, звільняє від таких обмежень товари, які ввозяться для споживання або взяті з митного складу для споживання протягом тридцяти днів з дати подання такого публічного повідомлення, така практика повинна розглядатися як цілком відповідна вимогам цього пункту. 
		c) У випадку, коли квоти розподіляються між країнами-постачальниками, сторона, яка застосовує обмеження, повинна оперативно інформувати всі інші сторони, заінтересовані у постачанні відповідного товару, про частки квоти, яка розподіляється між країнами-постачальниками, у кількісному чи вартісному вираженні і надати публічне повідомлення про такі частки. 
		Щодо обмежень, які застосовуються відповідно з пунктом 2d) цієї статті чи згідно з пунктом 2c) статті XI, вибір репрезентативного періоду для будь-якого товару та оцінка будь-яких особливих факторів, що впливають на торгівлю цим товаром, повинні початково здійснюватися стороною, що застосовує обмеження, за умови, що така сторона повинна на запит будь-якої іншої сторони, заінтересованої у постачанні цього товару, чи на вимогу сторін оперативно провести консультації з іншою стороною чи сторонами щодо необхідності коригування пропорцій чи обраного базового періоду, або повторної оцінки особливих факторів, або скасування умов, формальностей та будь-яких інших положень, установлених в односторонньому порядку, стосовно розподілу достатньої квоти чи її необмеженого використання (п. 4 ст. XIII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1947)). 
		Додатком 1 «Примітки та додаткові положення» Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1947) встановлено, що у статтях XI, XII, XIII, XIV та XVIII терміни "обмеження імпорту" чи "обмеження експорту" включають обмеження, які реалізуються через торговельні операції, здійснювані державою. До статті XIII пункт 2d), "Комерційні міркування" не були згадані як принцип для розподілу квот, тому що вважалося, що їх застосування урядовими органами не завжди можливе. Крім того, у випадках, коли це можливо, сторона може застосовувати такі міркування при спробі досягнення домовленості відповідно до загального принципу, викладеного у першому реченні пункту 2. Термін "особливі фактори" включає зміни у відносній економічній ефективності виробництва вітчизняних та іноземних виробників чи різних іноземних виробників, але не зміни, які штучно викликані засобами, не дозволеними цією Угодою.
		Відштовхуючись від приписів ст. XIII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1947), які кореспондують до правил обмежень, які застосовуються відповідно з пунктом 2d) цієї статті чи згідно з пунктом 2c) статті XI, суд відмічає, що оскільки зміни у відносній економічній ефективності виробництва вітчизняних та іноземних виробників чи різних іноземних виробників, штучно викликані засобами, не дозволеними цією Угодою, зокрема за обставин застосування дискримінаційних та/або недружніх дії щодо України з боку держави, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором, внаслідок чого згідно Постанови вжито заходів у відповідь на такі дії, зважаючи, що товари згідно Спірної постанови не є товарами, що знаходяться на ранній стадії переробки чи все ще є швидкопсувними, які прямо конкурують зі свіжими продуктами і, у випадку вільного імпорту, роблять обмеження на свіжі продукти неефективними, суд вважає, що позивачами безпідставно зазначено про невідповідність Постанови положенням ст. XIII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1947).
		За викладених висновків щодо вказаних епізодів в цілому, судом відхиляються твердження невідповідності Оспорюваної постанови частині першій статті 29 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та статтям XI, XIII Генеральної угоди про тарифи та торгівлю 1994 року.
		 
		В частині тверджень позивачів щодо застосування Постановою заходів, які не є адекватними у відповідності до частини 1 статті 29 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», суд відмічає наступне.
		Розпорядженням КМУ від 17 жовтня 2013 року № 806-р   схвалено «Стратегію розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року», згідно якої аграрний сектор України, базовою складовою якого є сільське господарство, є системоутворювальним у національній економіці, формує засади збереження суверенності держави - продовольчу та у визначених межах економічну, екологічну та енергетичну безпеку, забезпечує розвиток технологічно пов'язаних галузей національної економіки та формує соціально-економічні основи розвитку сільських територій. Метою стратегії є створення організаційно-економічних умов з метою ефективного розвитку аграрного сектору шляхом забезпечення єдності економічних, соціальних та екологічних інтересів суспільства для стабільного забезпечення населення якісною, безпечною, доступною вітчизняною сільськогосподарською продукцією та промисловості сільськогосподарською сировиною. Моніторинг та оцінку ефективності реалізації стратегії проводить Мінагрополітики. З метою дотримання об'єктивності та неупередженості проведення таких моніторингу та оцінки передбачено залучати наукові установи, неурядові організації та незалежні інститути. Оцінка ефективності реалізації стратегії ґрунтуватиметься на результатах виконання Державної програми розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року. Стратегія спрямована на формування ефективного, соціально спрямованого аграрного сектору економіки, що повинен задовольнити потреби внутрішнього ринку та забезпечити провідні позиції у світі на основі його багатоукладності та пріоритетності підтримки господарств, власники яких проживають у сільській місцевості, поєднують право на землю із працею на ній, а також власні економічні інтереси із соціальною відповідальністю перед громадою.
		Як вже було відображено в рішенні, за ч.ч. 1, 3, 12 ст. 29 Закону, у разі якщо інші держави, митні союзи або економічні угруповання обмежують реалізацію законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України, у відповідь на такі дії можуть застосовуватися адекватні заходи. Такими заходами є, зокрема, застосування повної заборони (повного ембарго) на торгівлю; застосування часткової заборони (часткового ембарго) на торгівлю; заборона зовнішньоекономічних операцій або встановлення обмеження на їх здійснення.
		З правових конструкцій ч.ч. 1, 3, 12 ст. 29 Закону убачається, що приписи Закону надають перелік відповідних заходів, які можуть бути застосовані у відповідь на дії іншої держави. Також із Закону випливає, що підставою для застосування заходів у відповідь на вчинені іншою державою дії, є обмеження реалізації законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України. Відтак, правове питання адекватності заходів взаємопов'язане та залежить від дій іншої держави, які призводять до обмеження реалізації законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України.
		За ч. 1 ст. 2 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», закон застосовується  щодо  імпорту  товару,  який  є об'єктом демпінгу, якщо такий імпорт заподіює шкоду національному товаровиробнику подібного товару.
		Проведення антидемпінгового розслідування в Україні здійснюється на засадах, визначених цим Законом, уповноваженими на це центральними органами виконавчої влади - Міністерством, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, а також Міжвідомчою комісією з 
		міжнародної  торгівлі (в законі -  Комісія) (ст. 3 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту»). 
		Формою роботи Комісії є засідання. На засіданнях Комісії приймаються рішення:  
		1) про порушення антидемпінгового розслідування; 
		2) про позитивні або негативні висновки стосовно наявності демпінгу та методи, що дають можливість визначити демпінгову маржу; 
		3) про позитивні або негативні висновки щодо наявності шкоди та її розмір; 
		4) щодо визначення причинно-наслідкового зв'язку між демпінговим імпортом та шкодою; 
		5) про застосування антидемпінгових заходів; 
		6) з інших питань в межах повноважень, передбачених цим Законом (ч.ч. 3, 6 ст. 5 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту»). 
		Комісія може переглядати необхідність продовження застосування антидемпінгових заходів на підставі обґрунтованої вимоги органу виконавчої влади в країні імпорту, експортера, імпортера або національного товаровиробника за умови, що від дати застосування остаточних антидемпінгових заходів пройшов строк не менше одного року. Така вимога повинна подаватися Міністерству та містити достатні докази та обґрунтування необхідності проміжного перегляду. Проміжний перегляд порушується за умов, що вимога містить достатні докази того, що: 1) продовження дії антидемпінгових заходів вже не є необхідним для запобігання демпінгу; 2) та (або) продовження або поновлення заподіяння шкоди є малоймовірним у разі, коли антидемпінгові заходи будуть анульовані чи змінені; 3) або застосовані антидемпінгові заходи не є або не будуть достатніми для запобігання демпінгу, який заподіює шкоду. У процесі перегляду, що проводиться відповідно до цієї статті, Міністерство вивчає, зокрема, такі питання: 1) чи значно змінилися обставини, які стосуються демпінгу та шкоди; 2) чи дали антидемпінгові заходи очікувані результати та чи має місце запобігання шкоді, заподіяння якої раніше було встановлено відповідно до статті 10 цього Закону (ст. 20 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту»). 
		З вказаних положень Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» слідує про повноваження Міжвідомчої комісії з 
		міжнародної  торгівлі в питаннях застосування антидемпінгових заходів.
		15 квітня 2017 року Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі  опубліковано повідомлення «Про порушення та проведення проміжного перегляду антидемпінгових заходів  щодо імпорту в Україну нітрату амонію (аміачної селітри) походженням з Російської Федерації». Дане повідомлення опубліковано в газеті «Урядовий кур'єр», та розміщено за посиланням https://ukurier.gov.ua/uk/articles/mizhvidomcha-komisiya-z-mizhnarodnoyi-180401/. Згідно змісту повідомлення Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі 13.04.2017 розглянула вимогу ПАТ «Азот», ПАТ «Рівнеазот», ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» та ПАТ «Концерн Стирол» «Про порушення та проведення проміжного перегляду антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну нітрату амонію (аміачної селітри) походженням з Російської Федерації», а також звіт Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про результати проведення антидемпінгової процедури проміжного перегляду антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну нітрату амонію (аміачної селітри) походженням з Російської Федерації. За результатами розгляду Комісія встановила, що вимога містить достатньо інформації та доказів для порушення проміжного перегляду антидемпінгових заходів, застосованих рішенням Комісії від 21.05.2008 № АД-176/2008/143-47, змінених та продовжених рішенням Комісії від 01.07.2014 № АД-315/2014/4421-06. У зв'язку із зазначеним та відповідно до статті 20 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» Комісія прийняла рішення № АД-371/2017/4411-05, згідно з яким порушила проміжний перегляд антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну нітрату амонію (аміачної селітри) походженням з Російської Федерації. Проведення проміжного перегляду антидемпінгових заходів доручено Мінекономрозвитку. У разі якщо проміжний перегляд антидемпінгових заходів певним чином стосується інтересів фізичних або юридичних осіб, такі особи мають право надсилати до Мінекономрозвитку інформацію, що може бути корисною для цілей проведення проміжного перегляду.
		Матеріали справи свідчать, що листом № 4411-07/16645-07 від 19.05.2017 Мінекономрозвитку надсилало заінтересованим сторонам повідомлення про проведення проміжного перегляду антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну нітрату амонію походженням з Російської Федерації. Згідно листа перегляд антидемпінгових заходів проводиться відповідно до Угоди СОТ про застосування статті VI ГААТ 1994 та Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту».
		Судом встановлено, що ДП "Агроцентр Єврохім-Україна" було оскаржено до Окружного  адміністративного суду м. Києва рішення Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі   № АД-371/2017/4411-05 від 13.04.2017, про що подано відповідний позов до Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору: Акціонерне товариство "Мінерально-хімічна компанія "ЄвроХім", Акціонерне товариство "Новомосковська акціонерна компанія "Азот", Акціонерне товариство "Невинномизький Азот", Публічне акціонерне товариство "АЗОТ", Публічне акціонерне товариство "Концерн Стирол", Приватне акціонерне товариство "Сєвєродонецьке об'єднання Азот", Публічне акціонерне товариство "РІВНЕАЗОТ" про визнання протиправними дії відповідача-2 по складанню та направленню до відповідача-1 Звіту про результати проведення антидемпінгової процедури проміжного перегляду антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну нітрату амонію (аміачної селітри), походження якої є Російська Федерація, на підставі якого було прийнято рішення № АД-371/2017/4411-05 від 13 квітня 2017 року "Про порушення та проведення проміжного перегляду антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну нітрату амонію (аміачної селітри) походженням з Російської Федерації"; визнання протиправним та скасування рішення Комісії № АД-371/2017/4411-05 від 13 квітня 2017 року "Про порушення та проведення проміжного перегляду антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну нітрату амонію (аміачної селітри) походженням з Російської Федерації"; зобов'язання Комісію прийняти рішення про відмову в порушенні проміжного перегляду антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну нітрату амонію (аміачної селітри) походженням з Російської Федерації та припинення антидемпінгової процедури проміжного перегляду антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну нітрату амонію (аміачної селітри), походженням з Російської Федерації.
		Дані обставини слідують з відомостей з Єдиного державного реєстр судових рішень.
		За ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Так, постановою Окружного  адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року у справі № 826/7766/17 адміністративний позов Дочірнього підприємства "Агроцентр Єврохім-Україна" задоволено в повному обсязі. 
		Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року - скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову дочірнього підприємства "Агроцентр Єврохім-Україна" - відмовлено в повному обсязі.
		Відповідні судові рішення знаходяться у вільному доступі за                                      посиланнями: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/71148007 та http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73420706 відповідно. 
		Зі змісту постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року випливає, що: «У рамках проведення проміжного перегляду Мінекономрозвитку отримало експертний висновок ДП "Черкаський НДІТЕХІМ". Зазначений експертний висновок наданий щодо взаємозамінності (подібності) наступних товарів: нітрату амонію марки Б (ГОСТ 2-2013), код УКТЗЕД 3102 30 90 00 - товар щодо якого діють антидемпінгові заходи; аміачно-нітратного добрива з вмістом азоту 33,5 % (ТУ 2181-072-05761643-2012), код УКТЗЕД 3102 40 90 00 - товар, що постачається компаніями групи Єврохім і щодо якого пропонується застосувати заходи. Відповідно до експертного висновку нітрат амонію марки Б (ГОСТ 2-2013) і аміачно-нітратне добриво (ТУ 2181-072-05761643-2012) практично за усім спектром фізико-хімічних показників, загальноприйнятих ідентифікаторів та товарно-споживчих характеристик є однаковими добривами. По суті, аміачно-нітратне добриво (ТУ 2181-072-05761643-2012) є різновидом аміачної селітри і відрізняється від традиційної аміачної селітри, що є об'єктом застосування антидемпінгових заходів, лише відсотком інертних наповнювачів, які становлять не більше 0,5 % і ніяким чином не впливають на спектр характеристик даного товарного продукту у порівнянні з традиційною аміачною селітрою, а лише виступають у ролі стабілізуючої речовини (знижуються вибухонебезпечність нітрату амонію, меншим чином підкислюються ґрунти). Таким чином, згідно з експертним висновком, нітратно-аміачне добриво, яке імпортується в Україну за кодом УКТЗЕД 3102 40 90 00, є подібним до нітрату амонію, який імпортується в Україну за кодом УКТЗЕД 3102 30 90 00, і щодо якого діють антидемпінгові заходи. Національна академія аграрних наук України та Національний науковий центр "Інститут ґрунтознавства та агрохімії імені О.Н. Соколовського" дійшли висновку, що нітрат амонію марки Б (код 3102 30 90), суміш нітрату амонію з карбонатом кальцію (код 3102 40 10) та суміш нітрату амонію (код 3102 40 90), можна вважати взаємозамінними мінеральними добривами».
		Таким чином, встановленими, згідно вказаної постанови, є обставини, зокрема, віднесення нітрату амонію марки Б (код 3102 30 90), суміші нітрату амонію з карбонатом кальцію (код 3102 40 10) та суміш нітрату амонію (код 3102 40 90) до мінеральних добрив.
		Пунктом 57 статті 4 Митного кодексу України передбачено, що товари - будь-які рухомі речі, у тому числі ті, на які законом поширено режим нерухомої речі (крім транспортних засобів комерційного призначення), валютні цінності, культурні цінності, а також електроенергія, що переміщується лініями електропередачі.
		Визначення товару також міститься в пп. 14.1.244. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, за яким товари - матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення
		За ст. 1 Закону України «Про пестициди та агрохімікати», агрохімікати - органічні, мінеральні і бактеріальні добрива, хімічні меліоранти, регулятори росту рослин та інші речовини, що застосовуються для підвищення родючості ґрунтів, урожайності сільськогосподарських культур і поліпшення якості рослинницької продукції.
		В Додатку до Закону України "Про пестициди і агрохімікати" наведено перелік агрохімікатів, дозволених до ввезення на митну територію України, виробництва, торгівлі, застосування та рекламування без їх державної реєстрації, до яких, серед іншого, включено: 3102 21 00 00 - сульфат амонію, 3102 40 10 00 - суміш нітрату амонію з карбонатом кальцію, азот (не більше 28%) та 3102 40 90 00 - суміш нітрату амонію з карбонатом кальцію, азот (більше 28%).
		Відповідно до ст. 16 Закону України "Про пестициди і агрохімікати", державна політика у сфері діяльності, пов'язаної з пестицидами і агрохімікатами, реалізується Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну аграрну політику, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, та іншими органами виконавчої влади відповідно до їх компетенції.
		До компетенції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, у сфері діяльності, пов'язаної з пестицидами і агрохімікатами, належить: розробка та затвердження за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, методик визначення відповідності пестицидів і агрохімікатів сертифікатам якості та методичних вказівок визначення вмісту залишкових кількостей пестицидів у воді, ґрунті та сільськогосподарській продукції. До компетенції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, можуть належати й інші види діяльності, пов'язаної з пестицидами і агрохімікатами, відповідно до закону (ст. 161 Закону України "Про пестициди і агрохімікати").
		До компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну аграрну політику, у сфері діяльності, пов'язаної з пестицидами і агрохімікатами, належить здійснення державного контролю за вмістом залишкових кількостей пестицидів, агрохімікатів та важких металів у поверхневих водах, призначених для сільськогосподарських потреб, ґрунті на землях сільськогосподарського призначення, кормах, а також у сільськогосподарській продукції та сировині (ст. 162 Закону України "Про пестициди і агрохімікати").
		Зважаючи на наведені норми Митного та Податкового кодексів України, а також Закону України "Про пестициди і агрохімікати", слід наголосити, що оскільки до видів агрохімікатів відносяться мінеральні добрива, хімічні меліоранти, регулятори росту рослин та інші речовини, що застосовуються для підвищення родючості ґрунтів, урожайності сільськогосподарських культур і поліпшення якості рослинницької продукції, зважаючи, що повноваження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, у сфері діяльності, пов'язаної з пестицидами і агрохімікатами та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну аграрну політику, у сфері діяльності, пов'язаної з пестицидами і агрохімікатами пов'язані з державним контролем за вмістом залишкових кількостей пестицидів, агрохімікатів та важких металів у поверхневих водах, призначених для сільськогосподарських потреб, ґрунті на землях сільськогосподарського призначення,                      з урахуванням того, що агрохімікати відносяться до товару, що ввозиться на митну територію України для використання у відповідній галузі, для промислової переробки чи для виробництва певної продукції, суд вважає, що агрохімікати, по суті, відносяться до товарів сільськогосподарського призначення за їх цільовою ознакою.
		У відповідності до "Постановления Правительства РФ от 7 августа 2014  г. N  778
		"О мерах по реализации указов Президента Российской Федерации от 6  августа 2014  г.  560, от 24  июня 2015  г.  320, от 29 июня 2016  г.  305, от 30 июня 2017  г. N  293 и от 12 июля 2018  г. N  420" - Во исполнение указов Президента Российской Федерации  от 6  августа 2014  г.  560  "О применении отдельных специальных экономических мер в целях обеспечения безопасности Российской Федерации",  от 24 июня 2015  г.  320  "О продлении действия отдельных специальных экономических мер в целях обеспечения безопасности Российской Федерации",  от 29 июня 2016  г.  305  "О продлении действия отдельных специальных экономических мер в целях обеспечения безопасности Российской Федерации",  от 30 июня 2017  г. N  293  "О продлении действия отдельных специальных экономических мер в целях обеспечения безопасности Российской Федерации" и  от 12 июля 2018  г. N  420  "О продлении действия отдельных специальных экономических мер в целях обеспечения безопасности Российской Федерации" Правительство Российской Федерации постановляет: ввести по 31 декабря 2019  г. запрет на ввоз в Российскую Федерацию сельскохозяйственной продукции, сырья и продовольствия, страной происхождения которых являются Соединенные Штаты Америки, страны Европейского союза, Канада, Австралия, Королевство Норвегия, Украина, Республика Албания, Черногория, Республика Исландия и Княжество Лихтенштейн, по перечню согласно  приложению.
		Текст вказаної постанови Уряду Російської Федерації розміщено на сторінці за посиланням: http://pravo.gov.ru/proxy/ips/?docbody=&nп=102356935&inte? рослh=%CF%EE%F1%F2%E0%ED%EE%E2%EB%E5%ED%E8%E5+%CF%F0%E0%E2%E8%F2%E5%EB%FC%F1%F2%E2%E0+%D0%EE%F1%F1%E8%E9%F1%EA%EE%E9+%D4%E5%E4%E5%F0%E0%F6%E8%E8+%EE%F2+07.08.2014+%B9+778+.
		З преамбули вказаної постанови вбачається про заборону ввезення в Російську Федерацію товарів сільськогосподарського призначення, продукції та сировини, що походять з України.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2015 № 1147  «Про заборону ввезення на митну територію України товарів, що походять з Російської Федерації» заборонено до 31 грудня 2018 року (включно) ввезення на митну територію України товарів, що походять з Російської Федерації за ознакою, в тому числі, товарів сільськогосподарського призначення. 
		Виходячи з наведеного, суд зазначає, що оскільки аграрний сектор України, базовою складовою якого є сільське господарство, є системоутворювальним у національній економіці, формує засади збереження суверенності держави - продовольчу та у визначених межах економічну, екологічну та енергетичну безпеку, зважаючи, що застосування до України з боку Російської Федерації окремих спеціальних економічних заходів в цілях забезпечення безпеки останньої призвело до обмеження реалізації законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України, враховуючи наявність обставин проведення, з метою захисту національного товаровиробника від демпінгового імпорту, антидемпінгових заходів щодо імпорту в Україну нітрату амонію (аміачної селітри) походженням з Російської Федерації, з урахуванням, по-перше, що визначені КМУ згідно Постанови заходи застосовані в межах їх виду, визначених ст. 29 Закону, по-друге, що забороною ввезення на митну територію Російської Федерації товарів сільськогосподарського призначення, що походять з України, завдано шкоди та обмежено реалізацію законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України, по-третє, оскільки запроваджені КМУ Оспорюваною постановою заходи застосовані у межах секторальних обмежувальних заходів у відповідному секторі та за ознакою однорідності їх цільового призначення, суд дійшов висновку, що необґрунтованими є твердження позивачів щодо невідповідності вжитих Спірною поставною заходів положенням ч. 1 ст. 29 Закону.  
		 
		Щодо питання погодження Постанови з Антимонопольним комітетом України.
		За ст. 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.
		Основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині: 1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; 2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб'єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій; 3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції; 4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції; 5) здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель; 6) проведення моніторингу державної допомоги суб'єктам господарювання та здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції (ст. 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»).
		Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до  Конституції України, законів України  "Про захист економічної конкуренції",  "Про захист від недобросовісної конкуренції",  "Про державну допомогу суб'єктам господарювання", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»).
		З правових конструкцій зазначених норм Закону України «Про Антимонопольний комітет України» випливає про: визначення правового статусу Антимонопольного комітету України; завдання Антимонопольного комітету України; законодавство про Антимонопольний комітет України. При цьому, до законодавства про Антимонопольний комітет України відносяться і інші закони та нормативно-правові акти, прийняті відповідно до цих законів.
		Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин визначає Закон України  «Про захист економічної конкуренції».
		Стаття 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» надає визначання поняттям: економічної конкуренції (конкуренції) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку; органам влади - міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи виконавчої влади Автономної Республіки Крим, державні органи, що здійснюють регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, ринку цінних паперів, державні органи приватизації, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, місцеві органи виконавчої влади; товару - будь-який предмет господарського обороту, в тому числі продукція, роботи, послуги, документи, що підтверджують зобов'язання та права (зокрема цінні папери).
		За ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції», антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються: заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів; пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, реґіональні чи інші форми об'єднань або здійснення узгоджених дій концентрації суб'єктів господарювання в інших формах; пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців; будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб'єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців; встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного реґіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного реґіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов; надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції; дія, внаслідок якої окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами; дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.
		З конструкцій ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» випливає, що антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є певні дії, серед яких, пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до: а) пріоритетного укладення договорів, б) першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи                        в) першочергового їх придбання у певних продавців, і якщо такі дії призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.
		Варто відмітити, що згідно ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції»,  суб'єкт господарювання - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб'єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб'єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності. Господарською діяльністю не вважається діяльність фізичної особи з придбання товарів народного споживання для кінцевого споживання.
		Тобто, визначені за Законом України «Про захист економічної конкуренції» суб'єкти господарювання - юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізичні особи здійснюють господарську діяльність, під якою в чинному законодавстві (ст. 3 Господарського кодексу України) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Така господарська діяльність це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст.ст. 42, 55  Господарського кодексу України).
		Частиною 3, 13 статті 29 Закону передбачено заходи, які можуть бути застосовані у відповідь на застосовані дискримінаційні та/або недружні дії щодо України з боку держави, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором та/або державою-окупантом.
		З вказаної норми Закону слідує, що до держави, яка визнана Верховною Радою України державою-агресором та/або державою-окупантом, можуть застосовуватися заходи спрямовані у відповідь на застосовані дискримінаційні та/або недружні дії щодо України.
		Визначення дискримінаційних дій знайшло своє відображення у «Порядку проведення розслідувань з метою встановлення фактів дискримінаційних та/або недружніх дій з боку інших держав, митних союзів чи економічних угруповань щодо законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України», затв. постановою Кабінету Міністрів України від 22 листопада 1999 року № 2120 (у редакції постанови Кабінету                        Міністрів України від 9 червня 2011 року № 628), під якими розуміються дії, що призводять до погіршення становища суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України порівняно з іноземними суб'єктами господарювання і обмежують їх законні права та інтереси. 
		Зважаючи на наведене, з урахуванням того, що вжиття заходів згідно Постанови застосовано у відповідь на рішення Уряду Російської Федерації з метою забезпечення національних інтересів, безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної самостійності, про що зауважено у пояснювальній записці Мінекономрозвитку (розробником проекту) до Спірної постанови, враховуючи, що останнім, як у пояснювальній записці до проекту Постанови, так і в таблиці пропозицій щодо розширення переліку товарів, що були надані до КМУ, зауважено про можливість заміщення відповідних товарів власним виробництвом або походженням з інших країн, з огляду на те, що застосування певних заходів перебачено приписами ст. 29 Закону, як інструмент у відповідь на застосовані дискримінаційні дії щодо України, на думку суду, недоведеними є доводи позивачів про вчинення КМУ антиконкурентних дій з опосередкованого примушення суб'єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів та першочергового придбання товарів у певних продавців, і що такі дії призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції в контексті Закону України «Про захист економічної конкуренції».
		Указом Президента України 31 травня 2011 року № 634/2011 затверджено Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.
		Відповідно до вказаного положення Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (Мінекономрозвитку України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Основними завданнями Мінекономрозвитку України є, серед іншого:
		формування та забезпечення реалізації: державної політики економічного і соціального розвитку; державної цінової політики; державної політики у сфері торгівлі; державної політики у сфері державного ринкового нагляду; державної політики у сфері торгівлі та побутових послуг; державної політики з питань економічного і соціального співробітництва України з ЄС; єдиної зовнішньоекономічної політики, політики інтеграції економіки України у світову економіку, співробітництва із СОТ;
		формування державної політики: з питань розвитку підприємництва, державної регуляторної політики, ліцензування, дозвільної системи, нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності; з питань державного експортного контролю; у сфері інвестиційної діяльності та управління національними проектами (стратегічно важливими проектами, що забезпечують технологічне оновлення та розвиток базових галузей реального сектору економіки України);
		забезпечення нормативно-правового регулювання у вищезазначених сферах;
		забезпечення реалізації в межах своїх повноважень державної економічної політики у сфері оборони та безпеки.
		Мінекономрозвитку України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема:                1) аналізує стан та тенденції економічного і соціального розвитку України, секторів та галузей економіки, адміністративно-територіальних одиниць, розробляє пропозиції щодо пріоритетних напрямів розвитку та реформування економіки, ураховуючи принципи сталого розвитку, здійснює державне прогнозування економічного і соціального розвитку України та підготовку відповідних планів і програм, складає прогнозні зведені національні рахунки для економіки в цілому, в тому числі таблиці "витрати-випуск" (міжгалузеві баланси), забезпечує координацію роботи органів виконавчої влади із зазначених питань, розробляє структуру прогнозних та програмних документів економічного і соціального розвитку, методичні рекомендації щодо їх підготовки, відповідає за впровадження сучасних методологічних підходів до прогнозування та розроблення планів і програм економічного і соціального розвитку; аналізує стан конкурентоспроможності національної економіки, визначає напрями діяльності і розробляє заходи щодо її підвищення; бере участь у: розробленні та здійсненні заходів у межах повноважень із формування і реалізації державної промислової політики; - розробленні механізму забезпечення економічної безпеки держави, детінізації економіки та відповідних заходів; бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері економічної конкуренції і обмеження монополізму, сприяє розвитку конкурентних відносин; 14) проводить постійний моніторинг розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, аналізує ефективність експорту та імпорту товарів (робіт, послуг), розробляє і забезпечує здійснення заходів щодо розвитку та вдосконалення структури експорту та імпорту товарів (робіт, послуг), розробляє рекомендації для відповідних галузей економіки з урахуванням кон'юнктурних змін на світовому ринку; забезпечує в установленому порядку захист економічних прав і законних інтересів України, її суб'єктів господарювання; виявляє факти або загрози застосування органами іноземних держав, митними союзами або економічними угрупованнями антидемпінгових, компенсаційних та спеціальних захисних заходів до товарів походженням з України, вживає заходів з метою захисту інтересів суб'єктів господарювання України в антидемпінгових, антисубсидиційних та спеціальних захисних розслідуваннях, що проводяться іноземними державами щодо української продукції; проводить у встановленому порядку розслідування з метою встановлення фактів дискримінаційних та/або недружніх дій з боку інших держав, митних союзів чи економічних угруповань щодо законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України; проводить у встановленому порядку антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування; бере участь у формуванні державної політики у сфері експортного контролю; 18) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України і Кабінету Міністрів України; інформує та надає роз'яснення щодо здійснення державної політики у сфері економіки і торгівлі.
		Мінекономрозвитку України для виконання покладених на нього завдань має право в установленому порядку: 1) залучати працівників центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій, консультаційні та експертні організації, учених і фахівців, у тому числі на договірній основі, для розгляду питань, що належать до його компетенції; 2) одержувати інформацію, документи і матеріали від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та їх посадових осіб.
		Як вбачається з відповідного положення, Мінекономрозвитку України наділене повноваженнями брати участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері економічної конкуренції, сприяти розвитку конкурентних відносин, а також щодо захисту економічних прав і законних інтересів України, її суб'єктів господарювання, а відтак було наділене правом розробки проекту Постанови.
		Частиною 4 статті 20 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено, що органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані погоджувати з Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями проекти нормативно-правових актів та інших рішень, які можуть вплинути на конкуренцію, зокрема щодо створення суб'єктів господарювання, встановлення і зміни правил їх поведінки на ринку, або такі, що можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на відповідних ринках, а також одержувати дозвіл Антимонопольного комітету України на концентрацію у випадках, передбачених законом.
		Нормою ч. 4 ст. 20 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» встановлено обов'язок органу влади погоджувати з Антимонопольним комітетом України проекти нормативно-правових актів, які можуть вплинути на конкуренцію, або такі, що можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на відповідних ринках. Тобто, з Антимонопольним комітетом України органом влади погоджуються проекти нормативно-правових актів, які можуть вплинути на конкуренцію, зокрема такі, що можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на відповідних ринках.
		Враховуючи зазначене, приймаючи до уваги, що застосовані КМУ, на підставі                     ст. 29 Закону, згідно Постанови заходи вжито у відповідь на прийняте Урядом Російської Федерації рішення щодо заборони ввезення на митну територію Російської Федерації товарів сільськогосподарського призначення, що походять з України, зважаючи, що проект Спірної постанови безпосередньо не впливав на конкуренцію, зокрема не поданий на розгляд до КМУ таким, що міг призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на відповідних ринках, оскільки вжиті Оспорюваною постановою заходи України є відповіддю на дискримінаційні та/або недружні дії іншої держави та, за поглядом суду, застосовані відповідно до законів України, міжнародних договорів України, загальноприйнятих правил, стандартів та норм міжнародного права, невмотивованими є твердження позивачів щодо обов'язкового погодження Антимонопольним комітетом України проекту Постанови.
		 
		В частині доводів позивачів про прийняття Спірної постанови з порушенням норм законодавства, зокрема параграфів 14, 17, 19 Регламенту Кабінету Міністрів України, суд вказує наступне.
		Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
		За приписами ст. 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», діяльність             КМ України ґрунтується на принципах верховенства права та законності.
		Відповідно до ст. 4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
		Приписами ст. 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
		У відповідності до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»,                            КМ України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
		Наразі суд відмічає, що акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. 
		Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.
		Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово.
		Вказане випливає з Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 15.05.2013 № 883/5) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за № 381/10661, відповідно до якого, нормативно-правовий акт - офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування.
		При цьому, згідно з п. 18 ч. 1 ст. 4 КАС України, нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
		Виходячи з наведених законодавчих норм, оскільки Постанова є нормативно-правовим актом, який встановлює загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
		Пунктами 7, 8, 10 статті 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю; організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи; здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.
		Передбачені вище нормами Конституції України заходи, які здійснює Кабінет Міністрів України, знайшли своє відображення в ст. 2 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», згідно якої до основних завдань Кабінету Міністрів України належать: забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України; здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій; організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи.
		Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання  Конституції  та законів України, актів Президента України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у сфері економіки та фінансів, розв'язання інших завдань внутрішньої і зовнішньої політики, національної безпеки та обороноздатності.
		Кабінет Міністрів України у сфері економіки та фінансів: забезпечує проведення зовнішньоекономічної політики України, здійснює в межах, визначених законом, регулювання зовнішньоекономічної діяльності; організовує та забезпечує здійснення митної справи (ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»).
		До інших, наданих законами України, повноважень Кабінету Міністрів України відносяться прийняття рішень про застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань шляхом запровадження режиму ліцензування або здійснення інших заходів відповідно до частин одинадцятої та дванадцятої статті 29 цього Закону (ст. 9 Закону).
		Зважаючи на викладені повноваження Кабінету Міністрів України, останній, як орган державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, вправі приймати рішення про здійснення інших заходів відповідно до частин одинадцятої та дванадцятої статті 29 Закону.
		Частинами першою та другою статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
		Принагідно слід вказати, що оскільки акти Кабінету Міністрів України є обов'язковими для виконання, з урахуванням того, що Постанова є нормативно-правовим актом, яка встановлює загальні правила регулювання однотипних відносин і розрахована на довгострокове та неодноразове застосування, зважаючи, що застосовані КМУ Оспорюваною постановою заходи щодо заборони ввезення на митну територію України товарів, що походять з Російської Федерації, пов'язані із здійсненням господарської діяльності суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України, суд відмічає, що Спірна постанова встановлює правила регулювання однотипних відносин у певній сфері для суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудованої на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.
		Таким чином Постанова, а також розроблений до моменту прийняття її проект, зачіпає питання господарської діяльності суб'єктів правовідносин, у яких Спірна постанова буде застосована, які здійснюють відповідну діяльність, зокрема, на території  України.
		Так, Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначені тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.
		Відповідно до § 50 Регламенту Кабінету Міністрів України, до проекту акта Кабінету Міністрів додаються, зокрема: пояснювальна записка; довідка про погодження проекту акта; протокол узгодження позицій (у разі потреби); висновок Мін'юсту.
		Проект акта Кабінету Міністрів розробник подає Мін'юсту для проведення правової експертизи разом з пояснювальною запискою, висновком про проведення антидискримінаційної експертизи, матеріалами погодження (листами із зауваженнями і пропозиціями) та довідкою, зазначеною у  пункті 3 § 36  цього Регламенту. Проект акта Кабінету Міністрів, який розробник подає Мін'юсту для проведення правової експертизи, обов'язково погоджується керівником юридичної служби відповідного органу. Якщо розробником є центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через відповідного міністра, проект акта Кабінету Міністрів також обов'язково погоджується керівником юридичної служби відповідного міністерства.
		З матеріалів справи видно, що проект Постанови був погоджений із уповноваженими органами, а саме: Міністерством фінансів України, Міністерством закордонних справи України, Міністерством інфраструктури України, Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, Міністерством аграрної політики та продовольства України, Міністерством юстиції України (зауваження останнього враховані), Державною фіскальною службою України, Міністерством економічного розвитку і торгівлі України (розробником проекту). В матеріалах справи наявний висновок Міністерства юстиції України, складений за результатами правової експертизи до проекту постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови КМУ від 30.12.2015 № 1147».
		Згідно положень § 14 Регламенту Кабінету Міністрів України, за рішенням Прем'єр-міністра можуть проводитися засідання Кабінету Міністрів з питань, які стосуються певної сфери.
		На засіданнях Кабінету Міністрів головує Прем'єр-міністр, а в разі відсутності Прем'єр-міністра за його дорученням - Перший віце-прем'єр-міністр або віце-прем'єр-міністр згідно з визначеним Кабінетом Міністрів розподілом повноважень. Порядок денний засідання Кабінету Міністрів затверджує Кабінет Міністрів за пропозицією Прем'єр-міністра. За пропозиціями членів Кабінету Міністрів до порядку денного під час засідання Кабінету Міністрів можуть вноситися зміни, крім включення питань про розгляд проектів актів законодавства, за винятком тих, невідкладний розгляд яких пов'язаний із вирішенням невідкладних питань, пов'язаних з проведенням антитерористичної операції (§ 19 Регламенту Кабінету Міністрів України).
		Розглянутий на засіданні урядового комітету та завізований Першим віце-прем'єр-міністром, Віце-прем'єр-міністром проект акта Кабінету Міністрів включається до порядку денного чергового засідання Кабінету Міністрів. До проекту акта крім матеріалів, поданих головним розробником, та експертного висновку Секретаріату Кабінету Міністрів додаються витяг з протоколу засідання урядового комітету і довідка про розбіжності щодо проекту акта, якщо їх не врегульовано після розгляду урядовим комітетом. У виняткових випадках за рішенням Прем'єр-міністра до порядку денного чергового засідання Кабінету Міністрів може бути включено проект акта без попереднього розгляду урядовим комітетом або проект акта, який з підстав, визначених  пунктом 5  § 55 цього Регламенту, урядовим комітетом не схвалено.  Акт Кабінету Міністрів приймається, якщо за результатами розгляду на засіданні до нього не висловлено зауважень. У разі коли проектом акта передбачається зміна особи, уповноваженої на підписання міжнародного договору України, Міністр закордонних справ або особа, яка його заміщує, має право на засіданні Кабінету Міністрів висловити свою позицію щодо такого проекту акта. Не ставиться на голосування рішення про прийняття акта Кабінету Міністрів, щодо якого під час обговорення на засіданні членами Кабінету Міністрів висловлено зауваження і пропозиції. Такий проект повертається головному розробникові для доопрацювання та повторного внесення в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів. Якщо строк доопрацювання не визначено, проект вноситься не пізніше ніж через 10 днів після розгляду на засіданні. Прийняті акти Кабінету Міністрів Прем'єр-міністр підписує на засіданні Кабінету Міністрів (§ 551 Регламенту Кабінету Міністрів України).
		З наявних у справі матеріалів Секретаріату Кабінету Міністрів України слідує, що проект Оспорюваної постанови розглянутий на засіданні КМ України 20.12.2017, та прийнятий вказаної дати КМУ, що підтверджується Витягом з протоколу № 72                         засідання КМ України. Постанова підписана Прем'єр-міністром України.
		За таких обставин, суд прийшов до висновку, що Постанова прийнята з дотриманням вимог Закону, Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Регламенту Кабінету Міністрів України, а відповідач, в свою чергу, діяв в межах та у спосіб, передбачений чинним на той час законодавством.
		Додатково, суд вказує, що положення Регламенту Кабінету Міністрів України не визначають переліку невідкладних питань, що пов'язані з проведенням антитерористичної операції, а відтак, невідкладні питання характеризуються, виходячи з конструкції п. 3 § 19 Регламенту Кабінету Міністрів України, їх пов'язаністю з проведенням антитерористичної операції.  
		Визначені проектом Постанови заходи щодо заборони ввезення на митну територію України товарів, що походять з Російської Федерації, пов'язані з регулюванням однотипних відносин у певній сфері та зачіпають господарську діяльність суб'єктів господарської діяльності України на території України, в тому числі, на території проведення антитерористичної операції.
		Таким чином, поданий на розгляд до КМУ проект Спірної постанови охоплював вирішення невідкладних питань, пов'язаних з проведенням антитерористичної операції, зокрема, оскільки стосувався застосування, на підставі ст. 29 Закону, заходів щодо заборони ввезення на митну територію України товарів, що походять з Російської Федерації, які пов'язані з регулюванням однотипних відносин у певній сфері та зачіпають господарську діяльність суб'єктів господарської діяльності України на території проведення антитерористичної операції, на якій встановлені тимчасові заходи згідно Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» у період її проведення. 
		За таких обставин, твердження позивачів, що на засіданні Кабінету Міністрів України 20.12.2017 не можливо було прийняти Постанову оскільки не можливим було внесення змін до порядку денного щодо розгляду проекту Спірної постанови з підстав не пов'язаності його з вирішенням невідкладних питань, пов'язаних з проведенням антитерористичної операції, судом відхиляються як безпідставні.
		У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди, у відповідності до положень частини 2  статті 2 КАС України, перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені    Конституцією    та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		На переконання суду, позивачі достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються їх позовні вимоги, суду не надали. Натомість відповідач довів суду як відсутність неправомірності прийнятого рішення зі свого боку, так і прийняття його на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені  Конституцією  та законами України.
		Статтею 79 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачів про визнання незаконними та нечинними з моменту прийняття абзаци 2 ("3102 21 00 00 Сульфат амонію") та 3 ("3102 40 Суміші нітрату амонію з карбонатом кальцію або іншими неорганічними речовинами, що не є добривами") пункту 3 змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2016 № 1147, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2017 № 1022                                        є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
		ВИРІШИВ:
		У задоволенні позовних вимог Громадської спілки "Всеукраїнський аграрний форум", Приватного підприємства "Мінераліз", Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об'єднання "Адамас" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Перший український сільськогосподарський кооператив" - відмовити повністю. 
		 
		Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження. 
		Повний текст рішення складено 06.09.2018.  
		 
		Головуючий суддя                                                                                                 К.С. Пащенко
		 
		Суддя                                                                                                               О.M. Чудак
		 
		Суддя                                                   Т.І. Шейко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...