Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 299/1857/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу.
Надіслано для оприлюднення: 10.09.2018. Зареєстровано: 11.09.2018. Забезпечено надання загального доступу: 12.09.2018.
Дата набрання законної сили: 30.08.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 299/1857/17
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		 
		 
		        30 серпня 2018 року м. Ужгород
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі:
		 
		Головуючого судді: Бисага Т.Ю.
		суддів: Кожух О.А.,Собослой Г.Г.,
		секретарі: Чучка Н.В.,
		за участі - ОСОБА_1, 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Виноградівського районного суду від 26 липня 2017 року (Головуючий - Левко Т.Ю.) у справі за позовом ПАТ «ВіЕС Банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		ПАТ "ВіЕс Банк" звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором кредиту в розмірі 394 250,44 грн. 
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 06.03.2008 року між Публічним акціонерним товариством "ВіЕс БАНК", яке є правонаступником відносно усіх прав та обов'язків ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_2 укладено Кредитний договір № КF47613, згідно якого Позивачем було надано Відповідачу кредит в розмірі 50 000,00 доларів США, з кінцевим строком погашення не пізніше 05.03.2018 року під 12,5 % річних. В якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором з відповідачем ОСОБА_3 укладено Договір поруки від 06.03.2008 року, згідно з умовами якого ОСОБА_3 являється поручителем по зобов'язаннях ОСОБА_2
		З моменту отримання кредиту ОСОБА_2 здійснював часткове погашення кредиту, проте допускав системні порушення встановленого Кредитним договором графіку, в результаті чого виникла заборгованість .
		30 жовтня 2014 року Виноградівським районним судом ухвалено рішення про солідарне стягнення боргу із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВіЕс Банк» заборгованість за кредитним договором №КF 47613 від 06.03.2008 року в розмірі 21 032,67 доларів США, що еквівалентно 275752,21 гривень.
		Оскільки, кредитний договір № КF47613 від 06.03.2008 року діє до повного виконання і станом на березень 2017 року відповідачі своїх договірних зобов'язань не виконали в повній мірі, ПАТ «ВіЕс Банк» просить стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором в сумі 14580,21 доларів США, що = 394 250,44 гривень, а саме: 6759,39 доларів США = 182 774,63 гривень - заборгованість по відсотках; 7820,82 доларів США = 211 475,81 гривень - пеня та судові витрати по сплаті судового збору.
		 
		Заочним рішенням Виноградівського районного суду від 26.07.2017 року позов ПАТ «ВіЕс Банк» задоволено.
		 
		Ухвалою Виноградівського районного суду від 22 березня 2018 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
		 
		    Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволення позову.
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія приходить до наступного висновку.
		15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
		Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.
		        Так, матеріалами справи встановлено, що 06.03.2008 року між Публічним акціонерним товариством "ВіЕс БАНК", яке є правонаступником відносно усіх прав та обов'язків ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_2 укладено Кредитний договір № КF47613 з додатками та доповненнями, згідно якого банком було надано ОСОБА_2 кредит в розмірі 50 000,00 доларів США, з кінцевим строком погашення не пізніше 05.03.2018 року під 12,5 % річних (а.с.9-12).
		В якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором з ОСОБА_3 було укладено Договір поруки від 06.03.2008 року, згідно з умовами якого ОСОБА_3 являється поручителем по зобов'язаннях ОСОБА_2 (а.с.14).
		30 жовтня 2014 року Виноградівським районним судом ухвалено рішення про солідарне стягнення боргу із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВіЕс Банк» заборгованість за кредитним договором №КF 47613 від 06.03.2008 року в розмірі 275 752,21 гривень (а.с.15-18). 
		З даного судового рішення слідує, що банк скористався своїм правом на дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором та просив суд стягнути таку станом на 14.08.2014р. у розмірі 275 752,21 гривень, з яких 271446,80 грн. заборгованість по тілу кредиту та 4127,50 грн. заборгованість по відсоткам.
		Вказане судове рішення виконано боржником ОСОБА_3 що підтверджується квитанцією 14.03.2017 року (а.с.130), ухвалою Виноградівського районного суду від 17.11.2017 року про визнання виконавчого листа таки, що не підлягає виконанню в частині (а.с.136-138) та постановою про закінчення виконавчого провадження від 29.11.2017 року (а.с.135).
		Наразі банк ставить питання про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка згідно наданого ним розрахунку станом на станом на березень 2017 року становить 24 945,27 доларів США, що = 674 522,77 грн. (по курсу НБУ станом на 30.03.2017 р. 1 дол. США = 27,040107 грн.), з яких: 10 365,06 доларів США = 280 272,34 гривень - заборгованість по тілу кредиту; 6759,39 доларів США = 182 774,63 гривень - заборгованість по відсотках; 7820,82 доларів США = 211 475,81 гривень - пеня (а.с.6, 7).
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що наявність судового рішення не припиняє кредитних правовідносин та не звільняє боржника і поручителя від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
		     Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.
		Як вже було вказано вище - рішенням Виноградівського районного суду від 30.10.2014 року вже достроково стягнуто заборгованість по кредитному договору в тому числі всю заборгованість по тілу кредиту.
		При цьому апеляційний суд не погоджується з позицією банку про те, що даним судовим рішенням встановлено заборгованість за кредитним договором в іноземній валюті.
		Зокрема в резолютивній частині рішення суду вказано про стягнення суми боргу саме в гривнях, жодної згадки про іноземну валюту резолютивна частина рішення від 30.10.2014 року не містить.
		Ухвалою Виноградівського районного суду від 19.06.2015 року виправлено описку у вказаному судовому рішенні та вказано про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 21032,67 доларів США (а.с.123), однак ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 04.03.2016 року скасовано ухвалу Виноградівського районного суду від 19.06.2015 року і питання про виправлення описки передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.124-126). В подальшому, ухвалою Виноградівського районного суду від 22.03.2016 року повторно виправлено описку в судовому рішенні та вказано про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 21032,67 доларів США, що еквівалентно 275 752,21 грн. (а.с.127). 
		Однак ухвалою апеляційного суду Закарпатської області 10.05.2016 року скасовано ухвалу Виноградівського районного суду від 22.03.2016 року та відмовлено в задоволенні заяви ПАТ «ВіЕс Банк» про виправлення описки (а.с.128-130).
		Тобто, остаточно резолютивна частина рішення Виноградівського районного суду від 30.10.2014 року залишилась в первісній редакції де чітко вказано про стягнення заборгованості виключно в гривнях. До складу такої заборгованості входила заборгованість по всьому тілу кредиту (визначна в гривнях) і така повністю погашена боржником.
		Таким чином твердження банку, що наразі за боржником рахується заборгованість по тілу кредиту в розмірі 10 365,06 доларів США є безпідставним.
		З приводу вимог про стягнення відсотків слід враховувати наступне.
		Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
		Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
		Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
		За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.
		Відтак, у межах строку кредитування відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами кожного місяця. Починаючи з дати пред'явлення вимоги про дострокове повернення кредиту, відповідач мав обов'язок повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.
		Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
		Тобто право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
		Такий же правовий висновок викладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12.
		За таких обставин, оскільки банк скористався своїм правом на дострокове повернення всієї суми кредиту станом на 14.08.2014 року, то починаючи з вказаної дати позивач вже не вправі нараховувати відсотки, а може лише ставити питання про стягнення сум, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України, однак таких вимог банк не ставить.
		З розрахунку заборгованості слідує, що всі відсотки, про стягнення яких банк ставить наразі питання, нараховані після 14.08.2014 року, тобто неправомірно, а відтак такі стягненню не підлягають.
		Тобто вимога про стягнення заборгованості по відсоткам у розмірі 6759,39 доларів США задоволенню не підлягає.
		З приводу вимоги про стягнення пені, апеляційний суд враховує наступне.
		Так згідно ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
		Пунктами 6.2, 6.3 Кредитного договору передбачено нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, обрахована від суми боргу за кожен день прострочення.
		Разом з тим, як уже було зазначено, заборгованості по тілу кредиту вже не існує (така погашена), а відсотки нараховані банком неправомірно. Тобто, наразі не існує основного боргу (збитків банку), в тих складових які вказані в позовній заяві, а тому не може й існувати й пеню.
		Таким чином, пеня визначена банком в розмірі 7820,82 доларів США також нарахована безпідставно. 
		Узагальнюючи наведене, апеляційний суд вважає, що пред'явлений наразі позов не ґрунтується на нормах матеріального права, а відтак задоволенню не підлягає.
		Зважаючи на викладене, рішення суду першої інстанції, відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.
		У відповідності до приписів ст. 141 ЦПК України з позивача на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 8870,64 грн., понесений останнім за подачу апеляційної скарги.
		     Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,
		 
		П О С Т А Н О В И Л А :
		Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
		Заочне рішення Виноградівського районного суду від 26 липня 2017 року скасувати та ухвалити в справі нову постанову суду якою в задоволенні позову ПАТ «ВіЕС Банк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
		Стягнути з ПАТ «ВіЕс Банк» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 8870,64 грн. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. 
		          Повний текст постанови складено   10.09.2018 року. 
		 
		Головуючий 
		 
		Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...