Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/20148/17-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.09.2018. Забезпечено надання загального доступу: 11.09.2018.
Дата набрання законної сили: 06.09.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		06 вересня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 757/20148/17-ц
		 
		провадження № 61-35428св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., 
		Червинської М. Є.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Міністерство внутрішніх справ України,
		відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2018 року у складі судді Литвинової І. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Мараєвої Н. Є., Андрієнко А. М., 
		Заришняк Г. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У квітні 2017 року Міністерство внутрішніх справ України (далі - МВС України) звернулося до суду із позовними вимогами про стягнення у солідарному порядку з ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 суму у розмірі 437 800,00 грн як відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної державі, що встановлена Державною фінансовою інспекцією України (далі - ДФІ України) в акті ревізії від 13 лютого 2012 року № 08-21/7, та полягає у додатковому зарахуванні до стажу служби окремим особам рядового і начальницького складу, для виплати надбавки за вислугу років, періодів навчання у цивільних вищих навчальних закладах (з розрахунку 1 рік навчання за 6 місяців служби), а також стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати. 
		 
		Позовна заява мотивована тим, що ДФІ України на підставі частини 1 статті 8 Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», що був чинний на час проведення ревізії, провела планову ревізію МВС України за період з 01 липня 2009 року по 01 листопада 2011 року, у тому числі ревізію з питань штатної дисципліни, оплати праці працівників та грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу та нарахувань на заробітну плату проведено вибірковим способом за період з 01 січня 2011 року до 
		01 листопада 2011 року.
		 
		Ревізією ДФІ України виявлено додаткове зарахування до стажу служби періодів навчання у цивільних вищих навчальних закладах, визначене у пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей», з розрахунку 1 рік навчання за 6 місяців служби, що призвело до зайвої виплати надбавки за вислугу років окремим особам рядового і начальницького складу центрального апарату МВС України з 
		01 липня 2009 року по 01 листопада 2011 року на загальну суму у розмірі 437 794,65 грн, чим нанесено матеріальну шкоду державному бюджету на зазначену суму та визначено винних у порушенні законодавства осіб - начальників Департаменту кадрового забезпечення, які займали посаду у різні періоди років, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 
		 
		Надалі ДФІ України направила позивачу письмову вимогу від 30 березня 
		2012 року № 08-17/555 про усунення виявлених ревізією порушень та недоліків, яка залишилася невиконаною, і ДФІ України звернулося з цього приводу до Окружного адміністративного суду міста Києва для зобов'язання МВС України виконати зазначені вимоги. Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 07 жовтня 2013 року у справі № 2а-16088/12/2670, яка набрала законної сили, позов ДФІ України до МВС України про зобов'язання вчинити дії задовольнив. Оскільки відповідачі є звільненими з МВС України, позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування заподіяної шкоди.
		 
		Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено винність відповідачів, їхнє неналежне виконання посадових обов'язків, протиправність поведінки, обсяг заподіяної державі шкоди окремо кожним із відповідачів, а відтак і розмір можливого відшкодування із кожного відповідача, тобто не розмежовано обсягів індивідуальної відповідальності, а тому і наявність підстав для відшкодування ними збитків. 
		 
		Постановою Апеляційного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року апеляційну скаргу МВС України залишено без задоволення.
		 
		Рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2018 року залишено без змін.
		 
		Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу МВС України, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суд першої інстанції.
		 
		27 квітня 2018 року МВС України через засоби поштового зв?язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги МВС України задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що на сьогоднішній день є судове рішення, що набрало законної сили, яким зобов'язано МВС України виконати вимогу ДФІ України, а саме відшкодувати за рахунок винних осіб в порядку, визначеному Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243/95-ВР, матеріальну шкоду, заподіяну недбалим виконанням службових обов'язків, що полягає у зарахуванні до стажу служби окремих осіб рядового і начальницького складу центрального апарату МВС України періодів їх навчання в цивільних вищих навчальних закладах. 
		 
		Матеріали справи містять достатньо доказів на підтвердження заподіяння матеріальної шкоди саме відповідачами, встановленні винні дії відповідачів та причинний зв?язок між заподіяною шкодою та цими діями.
		 
		У червні 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		12 липня 2018 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_9 через приймальню громадян подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу МВС України залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року залишити без змін.
		 
		12 липня 2018 року представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8 через приймальню громадян подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу МВС України залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року залишити без змін.
		 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи наведені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
		 
		Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		За змістом частин першої та другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
		 
		Згідно роз?яснень викладених в пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» суд у кожному випадку зобов'язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КЗпП України залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. Якщо шкоду заподіяно кількома працівниками, в рішенні суду має бути зазначено, які конкретно порушення трудових обов'язків допустив кожен працівник, ступінь його вини та пропорційна їй частка загальної шкоди, за яку до нього може бути застосовано відповідний вид і межі матеріальної відповідальності.
		 
		Встановлено, що позивачем не надано доказів про обсяг заподіяної державі шкоди окремо кожним з відповідачів, їх неналежному виконанню посадових обов'язків, протиправності поведінки, не розмежовано обсягів індивідуальної відповідальності. Тому висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог є обґрунтованим та таким, що ґрунтується на нормах матеріального права.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). 
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення.
		 
		Рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року залишити без змін. 
		 
		Постанова оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                            В. П. Курило
		 
		 
		В. М.Коротун
		 
		 
		М. Є.Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...