Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 36/264 : Господарські справи (до 01.01.2019); Договірні, переддоговірні немайнові, спори:; Землекористування.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.02.2010. Забезпечено надання загального доступу: 25.03.2010.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ 
		ПОСТАНОВА          
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          
		 
			 
			20 січня 2010 р. № 36/264 
			Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: 
			 
				 
				головуючогоКривди Д.С., 
				суддів:Жаботиної Г.В.,
				Уліцького А.М. 
				розглянувши касаційну скаргуПриватного підприємства "Бастіон" 
				на постановувід 30.09.09 Київського апеляційного господарського суду 
				у справі№36/264 
				господарського судум. Києва 
				за позовомПриватного підприємства "Бастіон" 
				доКиївської міської ради 
				третя особаГоловне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 
				провизнання недійсним п. 4.3 договору оренди земельної ділянки від 08.08.07 
				за участю представників сторін 
				від позивача:Єгоров О.Ю. –директор, Дерлюк В.Д., дов. 
				від відповідача:Шадевська Ж.Е., дов. 
				від третьої особи:у засідання не прибули  
					 
				
				ВСТАНОВИВ:
				 Приватне підприємство "Бастіон" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Київської міської ради, за участю в якості третьої особи Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання недійсним п. 4.3 укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки від 08.08.07.
				Позов мотивовано недійсністю вказаного пункту договору, оскільки ним встановлено штрафні санкції за прострочення підписання договору.
				Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на досягнення сторонами згоди щодо спірного пункту договору при його укладанні у відповідності з рішенням Київської міської ради №457/1867 від 15.07.04 "Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві", яке є чинним і обов'язковим до виконання на відповідній території.
				Рішенням від 29.07.09 господарський суд м. Києва (суддя Трофименко Т.Ю.) позовні вимоги задовольнив, визнавши їх доведеними.
				Постановою від 30.09.09 Київський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Мартюк А.І. –головуючий, Лосєв А.М., Зубець Л.П.) рішення суду першої інстанції скасував, а в задоволенні позову відмовив, погодившись з доводами відповідача.
				Ухвалою від 01.12.09 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлено вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції.
				Касаційна скарга мотивована невідповідністю висновків суду апеляційної інстанції положенням ст.ст. 212, 610, 611, 631 ЦК України та Закону України "Про оренду землі".
				Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
				Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на підставі рішення Київської міської ради №303/360 від 19.12.06 між сторонами у справі 08.08.07 укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,8 га на вул. Зрошувальній, 15-б у Дарницькому районі м. Києва для експлуатації та обслуговування будівель і споруд виробничого комплексу.
				У п. 4.3 договору передбачено, що у випадку, якщо цей договір не підписаний орендарем в установленому законодавством порядку протягом п'яти місяців з моменту набуття чинності рішення Київської міської ради від 19.12.06 №303/360, розмір орендної плати за період, аналогічний терміну прострочення укладання договору оренди землі, встановлюється у п'ятикратному розмірі, але не більше десяти відсотків на місяць від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
				Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач заявив вимоги про визнання недійсним вказаного пункту договору з підстав його невідповідності вимогам закону. 
				Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 
				При вирішенні спору суди дійшли протилежних висновків щодо наявності підстав для задоволення позову.
				Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскаржений п. 4.2 договору фактично дублює п. 7 ст. 28 рішення Київської міської ради №457/1867 від 15.07.04 "Про врегулювання процедури передачі в користування земельних ділянок в м. Києві", яке є чинним і обов'язковим до виконання на відповідній території згідно зі ст. 144 Конституції України та ст.ст. 59, 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". 
				Проте посилаючись на обов'язковість виконання вказаного рішення, суд, не зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 4 ГПК України, залишив поза увагою обставини щодо відсутності його державної реєстрації в установленому законом порядку.
				Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що п. 4.3 спірного договору регулює розмір орендної плати за користування земельною ділянкою саме в період з моменту вступу в силу договору, а тому відхилив доводи позивача стосовно встановлення цим пунктом зобов'язання стосовно події, яка вже відбулась, зазначивши лише про відсутність сенсу у встановленні гіпотезою цієї умови договору альтернативи.
				Натомість, суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин положення ст.ст. 610-612 ЦК України, які визначають порушення зобов'язання як його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); а також передбачають у разі порушення зобов'язання настання відповідних правових наслідків, встановлені договором або законом, зокрема: зміну умов зобов'язання; сплату неустойки. При чому боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
				Судова колегія погоджується з висновком про те, що п. 4.3 договору передбачає застосування до позивача (орендаря) відповідальності, але не за порушення певного встановленого цим договором зобов'язання, а за недотримання встановленого рішенням ради строку укладення цього договору, що не є зобов'язанням в розумінні ст. 509 ЦК України. 
				Тобто фактично оспорювана умова договору передбачає відповідальність за часткове невиконання рішення ради, яка не є цивільно-правовою відповідальністю або господарською санкцією та не може бути встановлена в договорі. 
				З огляду на таке безпідставним є зазначення суду апеляційної інстанції про недоведення позивачем обставин щодо вини певної особи у порушенні п'ятимісячного строку укладення договору з дня прийняття рішення ради, оскільки обставини невиконання чи неналежного виконання рішення ради не є предметом даного спору.
				Зважаючи на віднесення сторонами оскаржуваного пункту договору до розділу 4 "Орендна плата", слід також зауважити, що положення Цивільного кодексу України у ст. 212 передбачають можливе обумовлення настання або зміни прав та обов'язків певною відкладальною обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Проте всупереч вказаним вимогам обставини щодо часу підписання орендарем спірного договору в межах або поза межами п'ятимісячного строку не могли бути невідомими в момент його укладення. Отже, слід погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що оспорюваний пункт договору не спрямований на реальне настання правових наслідків.
				Виходячи з викладеного, суд першої інстанції правильно задовольнив позовні вимоги в справі, визнавши п. 4.3 договору недійсним. Отже, судова колегія дійшла висновку про задоволення касаційної скарги, скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції.
				Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-11 ГПК України, Вищий господарський суд України
				ПОСТАНОВИВ:
				 1.          Касаційну скаргу задовольнити.
				2.          Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.09.09 у справі №36/264 скасувати, а рішення господарського суду м. Києва від 29.07.09 у цій справі залишити без змін.
				 Головуючий                                                                                          Д.Кривда
				 Судді                                                                                                    Г.Жаботина
				                                                                                                     А.Уліцький

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...