Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/25442/15 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість).
Надіслано для оприлюднення: 11.09.2018. Зареєстровано: 12.09.2018. Забезпечено надання загального доступу: 12.09.2018.
Дата набрання законної сили: 10.09.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		10 вересня 2018 року 
		Київ
		справа №826/25442/15
		адміністративне провадження №К/9901/24925/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача Пасічник С.С.,
		суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі головуючого судді Данилишина В.М. від 26 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Костюк Л.О., суддів: Бужак Н.П., Твердохліб В.А. від 08 грудня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськжитлобуд» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень,
		В С Т А Н О В И В:
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1. У листопаді 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Міськжитлобуд» (далі - позивач/Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач/Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11 червня 2015 року №0003652202, №0003662202. 
		2. Позовні вимоги мотивовано тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки висновки податкового органу щодо нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ «ІВКсантехбуд» щодо надання останнім послуг по здійсненню будівельних робіт спростовуються належними первинними документами.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду, від 08 грудня 2016 року, позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 11 червня 2015 року №0003652202, №0003662202.
		4. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що операції між позивачем та його контрагентом є реальними, факт їх вчинення та наявність ділової мети підтверджується належними доказами, а відтак, за твердженням судів, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та зменшив оподатковуваний дохід на суму витрат за результатами таких операцій.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.
		6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		7. В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України й протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Пасічник С.С., суддів Васильєвої І.А., Юрченко В.П.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток згідно із оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями стали висновки контролюючого органу, викладені у акті від 18 травня 2015 року №439/26-54-22-02/30153713, оформленому за результатами документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «ІВКсантехбуд» за листопад-грудень 2014 року, ТОВ «Альтіс-Ліфт», ТОВ «ДКФ Буд», ТОВ «Айріка» за грудень 2014 року.
		Перевіркою встановлено порушення Товариством:  
		- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 149.1 статті 149 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за 2014 рік на суму 66  599,  00 грн.; 
		- пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за листопад-грудень 2014 року на загальну суму 153  220,  00 грн.
		Висновки контролюючого органу обґрунтовані тим, що господарські операції між позивачем та ТОВ «ІВКсантехбуд» на підставі договорів підряду, за умовами яких роботи з монтажу мали виконуватися силами та засобами контрагента позивача як підрядника, фактично не відбулися, оскільки позивачем не надано до перевірки журнал реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці, товарно-транспортні накладні на перевезення матеріалів, інформації про його зберігання та про осіб, які здійснювали такі роботи. Крім того, відповідач послався на відсутність у ТОВ «ІВКсантехбуд» обсягу необхідних ресурсів для виконання договірних зобов'язань, а також на порушення податкової дисципліни третьою особою - ТОВ «Екодит» (контрагент ТОВ «ІВКсантехбуд») у вигляді пересорту товарів, що спростовує рух товарів (надання послуг) по ланцюгу постачання.
		На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 11 червня 2015 року: - №0003652202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 66  599,  00 грн. за основним платежем та 33  300,  00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); - №0003662202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 153  220,  00 грн. за основним платежем та 76  610,  00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, основним видом діяльності позивача є будівництво житлових і нежитлових будівель. Державною архітектурно-будівельною інспекцією України позивачу видано ліцензію на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури терміном дії 2014 - 2019 роки.
		22 вересня 2009 року між ТОВ «Лівобережжя Плюс», як замовником, та позивачем, як генпідрядником, укладено договір генерального підряду на виконання комплексу будівельних робіт об'єкту будівництва №3-22-09, за умовами якого замовник доручає, а генпідрядник приймає до виконання замовлення на будівництво об'єкту (комплекс будівель, споруд та інженерних мереж «Культурно-оздоровчого та ділового центру з стоянкою для човнів», що розташований в місті Києві по вул. Дніпровська набережна, 14) «під ключ» згідно із проектною документацією та умовами договору.
		На виконання умов договору №3-22-09 ТОВ «Лівобережжя Плюс» надано позивачу, як генпідряднику, відповідний будівельний майданчик, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією акту приймання-передачі.
		З метою виконання власних зобов'язань за договором №3-22-09, позивачем, як замовником, 05 листопада 2013 року укладено з ТОВ «ІВКсантехбуд», як підрядником, договір підряду №511/13, за умовами якого підрядник зобов'язується своїми силами та засобами з власних матеріалів виконати комплекс робіт з монтажу внутрішніх систем опалення, водопостачання та каналізації відповідно до проектної документації на об'єкті будівництва.
		Крім того, позивачем, як замовником, укладено з ТОВ «ІВКсантехбуд», як підрядником, договори підряду від 22 жовтня 2014 року №2210/4 та від 23 жовтня 2014 року №2310/4, за умовами яких підрядник зобов'язувався своїми силами та засобами з власних матеріалів, виконати комплекс робіт з улаштування ізоляції, внутрішніх систем опалення, водопостачання та каналізації на реконструкції нежитлових приміщень (в літ. «А») групи нежитлових приміщень №№516, 518, 519, 521, 522, 523 під влаштування житлових квартир №№516, 518, 519, 521, 522, 523 відповідно до проектно-кошторисної документації по вул.Голосіївській, 13 у м. Києві, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити виконані роботи.
		Реальність виконання взятих на себе сторонами зобов'язань відповідно до умов укладених договорів підтверджується: копіями локальних кошторисів, у яких зазначено найменування робіт та витрат, одиниця їх виміру, витрати праці робітників; довідок про вартість виконаних робіт; актів приймання виконаних будівельних робіт, які містять відомості про найменування робіт та витрати з поточною ціною одиниці виміру; підсумкової відомості ресурсів зі зазначенням будівельних матеріалів, виробів і конструкцій; розрахунків договірної ціни.
		ТОВ «ІВКсантехбуд» виписані податкові накладні, які в подальшому були включені позивачем до складу податкового кредиту за звітний період.
		Оплата за отримані послуги здійснена позивачем у безготівковому порядку, що підтверджується платіжними дорученнями.
		Приміщення, у яких виконувались роботи за договорами підряду від 22 жовтня 2014 року №2210/4 та від 23 жовтня 2014 року №2310/4, належать позивачу, що підтверджується свідоцтвами про право власності на нерухоме майно.
		Станом на час виконання умов договорів ТОВ «ІВКсантехбуд» мало ліценцію на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, а також було належним чином зареєстроване як платник ПДВ. При цьому відповідачем не надано доказів анулювання (скасування) вказаної ліценції та/або реєстрації платником ПДВ.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		9. Касаційна скарга обґрунтована тим, що висновки судів попередніх інстанцій про протиправне збільшення позивачу сум грошових зобов'язань за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями є помилковими, оскільки надані ним первинні документи на підтвердження здійснення господарських операцій по отриманню послуг не мають юридичної сили та доказовості у зв'язку із тим, що діяльність контрагентів по ланцюгу постачання була спрямована на надання податкових вигод та проведення безтоварних операцій.
		10. У запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін. При цьому зазначає, що касаційна скарга не містить доводів на спростування висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими, в свою чергу, надано належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам та прийнято законні і обґрунтовані рішення.
		ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
		11. Податковий кодекс України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин):
		11.1. Пункт 44.1 статті 44.
		Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. 
		Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. 
		У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу. 
		11.2. Пункт 138.2 статті 138.
		Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
		11.3. Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139.
		Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
		11.4. Пункт 198.1 статті 198.
		Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
		11.5. Пункт 198.2 статті 198.
		Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
		11.6. Пункт 198.3 статті 198.
		Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
		Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
		11.7. Пункт 198.6 статті 198.
		Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
		12. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»:
		12.1. Стаття 1.
		12.1.1. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. 
		12.1.2. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
		12.2. Частина перша статті 9.
		Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		13. Правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування сум витрат та податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.
		14. Водночас наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: не пов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.
		15. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
		16. Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
		17. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час вирішення спору судом першої інстанції) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкові зобов'язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції до 15 грудня 2017 року), в силу яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
		Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
		18. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
		19. Доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені в акті перевірки та з приводу яких судами попередніх інстанцій встановлено обставини у справі.
		У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо заниження податкових зобов'язань. Зокрема судами досліджено первинні документи, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку та які містять відомості, які у повній мірі відображають суть господарських операцій та підтверджують їх фактичне здійснення.
		20. Касаційний суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідачем - суб'єктом владних повноважень, на якого положеннями частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, в ході розгляду справи не надано будь-яких належних та допустимих доказів, не доведено наявності обставин та підстав, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування відповідних податкових вигод.
		21. Доводи відповідача про неможливість виконання договірних зобов'язань контрагентом позивача у зв'язку із відсутністю у нього трудових ресурсів та обладнання також не заслуговують на увагу, оскільки є припущеннями, які, як встановлено судами, не підтверджені належними доказами. Будь-яких документів, в тому числі, й щодо результатів податкового контролю ТОВ «ІВКсантехбуд» та його контрагентів по ланцюгу постачання, Інспекцією не надано, як і не здійснено посилання на їх реквізити у акті перевірки. 
		22. Що ж до відсутності товарно-транспортної документації, інформації щодо зберігання матеріалів, за рахунок яких виконувалися ремонтні/будівельні роботи, а також відомостей про працівників, які їх виконували, то судами попередніх інстанцій встановлено, що умовами договорів підряду не передбачено обов'язку перевозити, приймати, зберігати матеріали підрядника - ТОВ «ІВКсантехбуд», а також збирати інформацію про осіб, які виконують роботи. Крім того, позивач самостійно не здійснював транспортування матеріалів для виконання робіт, а відтак товарно-транспортні накладні не складалися.
		23. Ненадання до перевірки позивачем журналу реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці субпідрядних організацій, який, в свою чергу, позивачем додано до позовної заяви, не може свідчити про нереальний характер договірних правовідносин.
		24. Отже, судами попередніх інстанцій в повній мірі встановлено фактичні обставини справи, досліджено господарські операції позивача з зазначеним вище контрагентом, за якими Товариством було сформовано свій податковий облік, та надано об'єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів, наведених контролюючим органом, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено неповно чи неправильно, а отже і наведені скаржником доводи в касаційній скарзі щодо цього не спростовують правильних по суті висновків судів попередніх інстанцій.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		25. Згідно із статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
		26. Враховуючи встановлені обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності беззаперечно свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
		27. У ході розгляду справи платником податків з огляду на приписи процесуального закону, що діяв на момент прийняття оскаржуваного рішення, підтверджено належними та допустимими доказами правомірність формування валових витрат та податкового кредиту за реально вчиненими господарськими операціями.
		28. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи норми Податкового кодексу України, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення.
		29. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		30. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).
		Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 грудня 2016 року у справі №826/25442/15 - без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		С.С. Пасічник
		І.А. Васильєва 
		В.П. Юрченко,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...