Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/490/18 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; проходження служби.
Надіслано для оприлюднення: 12.09.2018. Зареєстровано: 13.09.2018. Забезпечено надання загального доступу: 14.09.2018.
Дата набрання законної сили: 15.01.2019
Результат оскарження 15.01.2019 Шостий апеляційний адміністративний суд: залишено без змін ухвалу (постанову) суду першої інстанції
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		16 серпня 2018 року                   17:37                                        № 826/490/18
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г. при секретарі судового засідання Багрій М.В., за участі: позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - Адам Ю.В., третьої особи - ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
		за позовомОСОБА_1доМіністерства юстиції Українитретя особаОСОБА_3про визнання протиправним та скасування результатів конкурсу та зобов'язання вчинити дії, -  На підставі ч. 1 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 16 серпня 2018 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 243 названого Кодексу. Під час проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту рішення.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Міністерство), третя особа ОСОБА_3 (далі - третя особа, ОСОБА_3.) в якому просить:
		- скасувати (у частині, що стосується) результати конкурсу на посаду державного експерта експертної групи з правової обізнаності Директора з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності Міністерства юстиції України 
		- зобов'язати Міністерство юстиції України визначити ОСОБА_1 одним із переможців конкурсу на зайняття відповідної посади.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.02.2018 року відкрито провадження у справі.
		В судовому засіданні 16.08.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення  про часткове задоволення позову.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що конкурс на зайняття вакантної посади державного експерта експертної групи з правової обізнаності Директорату з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності Міністерства Юстиції України, оголошений наказом від 27.10.2017 № 4211/к  було проведено з порушенням  норм чинного законодавства України. Вказав, що чинним законодавством України не передбачено процедури, за якою певні фізичні чи юридичні особи наділялись би правом без згоди чи клопотання позивача у ручному порядку визначати його кандидатом на ту чи іншу вакансію чи позбавляти його права претендувати на аналогічну вакансію при умові відповідності поданих мною документів встановленим вимогам.
		Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві, що долучений до матеріалів справи, вважає вимоги не обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
		Під час розгляду справи представник позивача позовні вимоги повністю підтримав та просив їх задовольнити, надавши суду аналогічні пояснення тим, що викладені позовній заяві.
		Представник відповідача під час розгляду справи позовні вимоги не визнав в повному обсязі та просив у їх задоволенні відмовити та  звернув увагу суду, що позивач звернувся до Мін'юсту із однією заявою на кожну посаду державного експерта Директорату з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності Мін'юсту, а відтак мав право бути претендентом лише на одну із двох вакантних посад. Твердження позивача, що конкурентний рейтинг має вибудовуватись за загальним списком  кандидатів на усі вакантні посади, суперечить чинному законодавству. На противагу твердженню Позивача, поділ конкурсантів на групи був здійснений ще до початку конкурсу. Таким чином, Міністерством юстиції України не порушувались його права у допуску до участі у конкурсі на зайняття вакантних посад, проте у профільного департаменту Міністерства не було законної підстави для віднесення позивача до двох груп вакантних посад з огляду на те, заява та пакет документів від позивача надійшли лише на одну посаду. 
		Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
		В період з 23.11.2017 - 06.12.2017 в Міністерстві Юстиції України відповідно до Наказу Міністерства від 27.10.2017р. № 4211/к  проведено конкурс на зайняття вакантних посад, в якому взяв участь Позивач, на зайняття вакантної посади державного експерта експертної групи з правової обізнаності Директорату з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності Міністерства юстиції України. На дану категорію були наявні 2 вакантні посади.
		Особливості проведення конкурсу на зайняття посад фахівців з питань реформ регулюються Порядком проведення конкурсу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 р. № 246 (далі по тексту - Порядок №246).
		Як зазначив позивач, на заключному етапі конкурсу, конкурсантам було показано таблицю в якій було поділено кандидатів на кожну посаду Директорату на дві групи (дві групи конкурсантів на зайняття посад державних експертів з прав людини; державних експертів з правової освіти; державних експертів з доступу до правосуддя; державних експертів з правової обізнаності). При цьому у випадку вакансії  позивача поділ виглядав здійсненим не на основі рейтингу конкурсантів за набраними балами, а за іншим критерієм. Так, у рейтингу позивач, обіймаючи по суті другу (прохідну) позицію (10,4 бали), опинявся в одній групі з кандидатом ОСОБА_6, що мала вищий рейтинг (11,4 бали), а  кандидат ОСОБА_3 з нижчим,  рейтингом (10,3 бали) була першим кандидатом на перемогу у другій групі (на абсолютно аналогічну посаду, на яку конкурсанти, на усіх етапах конкурсу виконували однакові завдання).
		08.12.2017 після співбесіди на сайті Міністерства було оприлюднено підсумкові результати конкурсу (з урахуванням вищезазначеної кількості балів плюс бали, одержані кандидатами під час співбесіди), де співвідношення і рейтинг учасників збереглися (13,4 бали у ОСОБА_6, 12,4 бали, у - позивача ( ОСОБА_1), та 12,3 бали у ОСОБА_3.). 
		Відтак, переможцем на одну з посад було закономірно визначено ОСОБА_6, а на іншу таку ж посаду було визнано переможцем не позивача, хоча він мав другий результат  за загальним рейтингом, а особу, що мала третій результат за рейтингом (ОСОБА_3.) 
		Під час спроби з'ясувати позивачем дане непорозуміння в телефоному режимі з відповідачем, було отримано відповідь , що після 19.12.2017 року буде розглянуто питання призначення осіб на посади, а також уточнено, що спочатку призначаються ті особи, котрих визнано переможцями, а потім - другі за рейтингом кандидати на посаду.
		Проте, 22. 12.2017 р. зателефонувавши до Міністерства, позивачу стало відомо , що питання призначення на посади осіб, яких визначено переможцями, перебуває уже на стадії позитивного вирішення, а питання щодо призначення других кандидатів на посади наразі не розглядається.
		Враховуючи вищезазначену інформацію,  позивач, ще раз звернув увагу співробітників Департаменту персоналу Міністерства  на те, що відповідно до умов Порядку проведення конкурсу не може бути переможцем особа, що поступається рейтингом іншим кандидатам, які претендують на посаду. На що, ним було отримано  відповідь ,про те,  що хоча посади однойменні, опис професійних компетентностей та знань, що висуваються до кандидатів, ідентичний, але необхідно  було подавати не один, а декілька пакетів документів для участі у конкурсі. 
		Приписи Закону України «Про державну службу» та Порядку проведення конкурсу  не містять вимог про необхідність подання двох і більше пакетів документів на зайняття двох і більше ідентичних за назвою та посадовими обов'язками посад, а при прийнятті документів з боку відповідача дана інформація не була доведена до відома позивача не було необхідності з його боку уточнювати номер вакансії, оскільки поданий пакет документів відповідав встановленим вимогам закону.
		Відтак позивач  повинен був вважатися або кандидатом на всі ідентичні вакансії, або не бути кандидатом на жодну, адже відповідно до п. 22 Порядку проведення конкурсу служба управління персоналом державного органу, в якому проводиться конкурс, проводить перевірку документів, поданих кандидатами, на відповідність установленим кваліфікаційним вимогам, наявність усіх документів та правильність заповнення відповідних документів.
		При спробі уточнити у відповідача у який спосіб, в межах чиїх повноважень, у якому порядку, визначеному чинним законодавством (Законом України «Про державну службу» чи Порядком проведення конкурсу) його  без згоди було визначено кандидатом саме на посаду під порядковим № 217, а не на іншу тотожну посаду чи на обидві посади, відповіді отримано не було.
		Натомість пояснено, що поділ на групи відбувся ще на самому початку конкурсу, а конкурсантів, мовляв, просто не повідомили. Критерієм поділу кандидатів на групи було названо порядковий номер реєстрації заяви позивача, відображений у відповідному журналі. 
		Листом Міністерства юстиції України від 11.12.2017 № 5853/14/46-17 Позивачу була надіслана інформація про результати конкурсу, за яким його визначено другим за результатом конкурсу на зайняття вакантної посади державного експерта експертної групи з правової обізнаності Директорату з  прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності Мін'юсту.
		Враховуючи викладене, неможливість отримання чіткої відповіді у відповідача стосовно законодавчого обґрунтування поділу конкурсантів  і чи перебуває така дискреція державного органу у площині закону та справедливості, адже ключовим є підсумковий бал учасників, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з зазначеним позовом.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що інший поділ жодним чином не гарантує учасникам конкурсу дотримання їх законних прав, адже, наприклад, за порядковим номером може бути свідомо чи несвідомо розділено потенційно (за результатами вивчення резюме, освітнім рівнем та досвідом роботи тощо) "сильніших" та потенційно "слабших" учасників.
		Як зазначив відповідач, відповідно до власної заяви ОСОБА_1 був допущений до конкурсу на посаду державного експерта експертної групи з правової обізнаності Директорату з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності, проте у зв'язку із відсутністю конкретного порядкового номеру посади був зарахований у першу із двох групу(№ 217).
		30 листопада 2017 року Наказ про оголошення конкурсу та умови його проведення були розміщені на Єдиному порталі вакансій державної служби НАДС та на офіційному веб-сайті НАДС. Після чого інформація про оголошення конкурсу була оприлюднена на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.
		Водночас однакові посади (дві вакантні посади) державних експертів експертних груп директоратів були розміщені на Єдиному порталі вакансій державної служби НАДС під різними кодами публікації, а саме № 217 та №219.
		Документи від осіб, які бажали взяти участь у конкурсі, та які надходили через  Єдиний портал вакансій державної служби НАДС, містили зазначений код публікації посади, адже такі заяви формуються автоматично.
		Проте, як вказує відповідач, позивач подав заяву від 15.11.2017 № 73 на участь у конкурсі, кинувши її у поштову скриньку Міністерства, в якій не було зазначено на яку із двох посад претендує позивач, тому був віднесений робітниками Міністерства до першої групи, а саме вакантної посади під № 217. Також, відповідач вказав, що у позивача було право подати заяви на кожну із вакантних посад, проте він ним не скористався. Розділення на групи відбулося із самого початку конкурсу, а не на останньому етапі як стверджує позивач.
		Відповідач, як доказ надав лист НАДС від 28.02.2018 № 199909-61-18, в якому зазначено, що у разі оголошення конкурсу одночасно на декілька посад з однаковим найменуванням , для належної ідентифікації посади, на яку подаються документи для участі у конкурсі, у відповідній заяві доцільно зазначати порядковий номер посади для кожної посади окремо.
		В судовому засіданні було встановлено, що із 100 кандидатів 69 не були обізнані про існування двох груп, тому ними, як і позивачем було подано лише 1 заяву без вказівки номеру групи чи посад. 
		Водночас, відповідач вказує, що твердження Позивача, що учасник конкурсу на заняття вакантної посади на посаду державного експерта Експертної групи з правової обізнаності Директорату з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності Мін'юсту (№ 219) ОСОБА_3 стала переможцем із нижчим ніж у позивача рейтингом спростовується наступним.
		Так, ОСОБА_3 було подано до Мін'юсту сім заяв на участь у конкурсі на зайняття сімох вакантних посад із зазначенням порядкового номеру вакансії, а саме:
		- державного експерта експертної групи з правової освіти Директорату з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності (№ 212);
		- державного експерта експертної групи з доступу до правосуддя Директорату з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності (№ 214);
		- державного експерта експертної групи з доступу до правосуддя Директорату з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності (№218);
		- державного експерта експертної групи з прав людини Директорату з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності (№ 215);
		- державного експерта експертної групи з прав людини Директорату з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності (№216);
		- державного експерта експертної групи з правової обізнаності Директорату з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності (№217);
		- державного експерта експертної групи з правової обізнаності Директорату з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності (№ 219).
		Відповідно до протоколу № 16 від 06.12.2017 до початку засідання конкурсної комісії кандидати надали відмову від подальшої участі у конкурсі на інші вакантні посади, вибравши одну, яка є дня них першочерговою, чим і користалась ОСОБА_3 залишившись кандидатом лише на посаду державного експерта експертної групи з правової обізнаності Директорату з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності (№219).
		Таким чином, ОСОБА_3 стала законним переможцем конкурсу на зайняття зазначеної посади, набравши у своїй групі найбільшу кількість балів.
		ОСОБА_3 надала пояснення суду, з яких вбачається, що вона особисто через сайт Єдиного порталу вакансій державної служби НАДС скориставшись функцією зворотного зв'язку цікавилась питанням яким чином визначаються переможці конкурсу. На що отримала наступну відповідь в електронною поштою:
		« 1. Так, Ви можете брати одночасно участь в конкурсі на різних посадах, в яких Ви будете підходити по всім кваліфікаційним вимогам.
		2. Навіть якщо вакансії дійсно схожі, це є три окремі посади, на кожну із яких подається окремий пакет документів.
		3. Вам потрібно надати копію сертифіката в кожному пакеті документів, нотаріально посвідчувати її не потрібно. Але на кожне перше тестування кожної посади Ви маєте принести оригінал сертифіката. В іншому випадку до проходження тестування Вас не допустять».
		Окрім того, повідомила суд, що на Єдиному порталі є телефони «гарячої лінії» де можна отримати відповіді на питання щодо проведення конкурсу. 
		Враховуючи зазначену інформацію, ОСОБА_3 було подано документи на обидві вакансії через Єдиний портал.
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам при вирішенні даної справи,    суд виходить з наступного.
		Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначаються Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889-VIII (далі -   Закон України «Про державну службу», Закон № 889-VIII) та Порядком проведення конкурсу на зайняття посад державної служби, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №246 від 25 березня 2016 року (далі - Порядок №246).
		Відповідно до статті 1 Закону № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; управління персоналом державних органів; реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
		Під час реалізації громадянами права на державну службу не допускаються будь-які форми дискримінації, визначені законодавством.
		В силу вимог статті 21 Закону № 889-VIII вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу.
		Так, з метою добору осіб, здатних професійно виконувати посадові обов'язки, проводиться конкурс на зайняття вакантної посади державної служби відповідно до Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до пункту 69 Порядку № 246, суб'єкт призначення або керівник державної служби визначає умови проведення конкурсу на зайняття посад фахівців з питань реформ за формою згідно з додатками 9-1-12, які оприлюднюються у порядку, визначеному пунктами  10-12  цього Порядку.
		Пунктами 70 - 71 Порядку № 246 встановлено, що конкурс на зайняття посад фахівців з питань реформ проводиться такими етапами: 1) прийняття рішення про оголошення конкурсу; 2) оприлюднення оголошення про проведення конкурсу; 3) приймання документів від осіб, які бажають взяти участь у конкурсі; 4) перевірка поданих документів на відповідність установленим законом вимогам; 5) проведення тестування аналітичних здібностей та здібностей щодо здатності працювати з інформацією, а також визначення його результатів; 6) розв'язання ситуаційних завдань та визначення їх результатів (у випадках, передбачених цим Порядком); 7) проведення тестування на знання законодавства та визначення його результатів; 8) проведення співбесіди та визначення її результатів; 9) проведення підрахунку результатів конкурсу та визначення переможця конкурсу і другого за результатами конкурсу кандидата; 10) оприлюднення результатів конкурсу.
		Приписами п. 56 Порядку встановлено критерій визначення підсумкових місць  учасників конкурсу, а саме: рейтинг кандидата, який успішно пройшов конкурс, залежить від загальної кількості набраних ним балів. Інших критеріїв визначення підсумкового рейтингу за законодавством не встановлено.
		Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Частиною першою статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		В силу частини четвертої статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Таким чином, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом.
		Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
		Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
		Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить   від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
		Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
		Згідно з п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v.  Finland" від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
		Крім того, судом враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від  різних практик підготовки  та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
		Відповідачем у справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності вчинення дій. 
		Суд не приймає до уваги лист НАДС від 28.02.2018 № 19909-61-18, яким інформовано про доцільність зазначення порядкового номеру посади для кожної вакантної посади  окремо, оскільки спірні правовідносини виникли раніше.
		Відсутність вищевказаного листа станом на момент проведення конкурсу доводять безпідставність дій відповідача стосовно самовільного визначення віднесення конкурсантів до груп ідентичних посад .
		Пояснень щодо відсутності регламентованості на момент проведення конкурсу відповідач не надав.
		Суд вважає, що самостійне віднесення відповідачем  кандидата до однієї з груп, в якій формується окремий рейтинг, автоматично позбавило його права претендувати на другу аналогічну вакансію, адже такий розподіл суперечить Порядку проведення конкурсу, за яким переможцями є особи, що успішно пройшли усі етапи відбору та набрали найбільшу загальну кількість балів серед усіх учасників.
		Крім того, суд враховує необізнаність всіх кандидатів про існування поділу на  групи, адже в судовому засіданні встановлено, що поміж 100 кандидатів 69 не володіли даною інформацією, ними була подана лише 1 заява яка віднесена відповідачем до конкретної групи самостійно.
		А отже відповідач не надав всім учасникам конкурсу рівні умови участі в конкурсі, що є грубим порушенням прав учасників.
		Проведення конкурсу на посади органом державної влади, на які претендують громадяни України, має відбуватися у виключній відповідності принципу верховенства права, що гарантовано Конституцією України (ст.ст. 5, 8).
		Згідно частини першої та другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
		Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
		Відповідно до частини другої  статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього  Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
		Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:
		- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;
		- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;
		- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
		Таким чином, враховуючи все вищенаведене, з метою захисту та відновлення порушених прав позивача, суд приходить до висновку, що для повного забезпечення захисту прав позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Міністерство юстиції України переглянути результати конкурсу оформленого протоколом № 16 від 06.12.2017р. на посаду державного експерта експертної групи з правової обізнаності Директора з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності Міністерства юстиції України без врахування поділу на групи за загальним рейтингом та прийняти відповідне рішення.
		При цьому, суд зазначає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії не є втручанням у дискреційні повноваження, оскільки відповідно до пункту 4  частини другої статті 245 Кодексу адміністративного України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2)  з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
		Всупереч викладеним положенням, на думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, не доведено правомірність оскаржуваного рішення відповідно до вимог, встановлених частиною другою статті 19  Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з суті заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
		Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
		Таким чином, на користь позивача належить стягнути судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог за рахунок бюджетних асигнувань.
		Керуючись ст.ст. 77, 139, 246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
		В И Р І Ш И В:
		1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (08132, АДРЕСА_1) задовольнити частково.
		2. Скасувати (у частині, що стосується) результати конкурсу на посаду державного експерта експертної групи з правової обізнаності Директора з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності Міністерства юстиції України.
		3. Зобов'язати Міністерство юстиції України переглянути результати конкурсу оформленого протоколом № 16 від 06.12.2017р. на посаду державного експерта експертної групи з правової обізнаності Директора з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності Міністерства юстиції України без врахування поділу на групи за загальним рейтингом та прийняти відповідне рішення.
		4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (08132, АДРЕСА_1) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, буд. 13, код ЄДРПОУ 00015622).
		 
		Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги).
		 
		Повний текст рішення виготовлено та підписано 07 вересня 2018 року.
		 
		Суддя                                                                                Н.Г. Вєкуа

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...