Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 389/274/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про поновлення на роботі.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.09.2018. Забезпечено надання загального доступу: 14.09.2018.
Дата набрання законної сили: 11.09.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		11 вересня 2018 року 
		м. Київ 
		 
		справа № 389/274/17
		провадження № 61-34923св18 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., 
		 
		учасники справи:
		позивач  ОСОБА_1 ,
		відповідач  Військова частина НОМЕР_1 ,
		 
		провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 травня 2017 року у складі судді Ткаченка Б. Б. та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 липня 2017 року у складі колегії суддів: Гайсюка О. В., Голованя А. М., Єгорової С. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання незаконним звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		 
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що наказом від 06 серпня 2009 року № 160 він був прийнятий на роботу у Військову частину НОМЕР_1 на посаду інженера виробничо-технічного відділу. 10 травня 2016 року в Знам`янському військовому комісаріаті йому було надано припис, яким запропоновано 10 травня 2016 року вибути в розпорядження начальника Центрального ракетно-артилерійського управління Озброєння Збройних Сил України у місті Києві. Строк прибуття  11 травня 2016 року, на підставі наказу Міністра Оборони України від 29 квітня 2016 року № 384. Командир військової частини повідомив йому про те, що він підлягає звільненню і зобов`язаний написати заяву про звільнення. Наказом від 11 травня 2016 року № 99 він був звільнений з роботи у зв`язку із вступом на військову службу за пунктом 3 статті 36 Кодексу Законів про працю України (далі  КЗпП України) з 10 травня 2016 року. 11 травня 2016 року відповідно до наказу Міністра оборони України від 29 квітня 2016 року № 384 він був призначений офіцером організаційно-планового відділу Управління організаційно-планового та експлуатації центрального ракетно-артилерійського управління Збройних Сил України Озброєння Збройних Сил України та зобов`язаний був укласти контракт про проходження військової служби строком до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію. За наказом командира Військової частини НОМЕР_2 з 11 травня 2016 року його було зараховано до списків військової частини і з ним було укладено контракт. Вважає своє звільнення незаконним, оскільки відповідно до статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігається місце роботи, посада і компенсується з бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив скасувати наказ про звільнення та поновити його на роботі з 10 травня 2016 року, зобов`язати відповідача випливати йому середній заробіток за весь час перебування на військовій службі в особливий період з 10 травня 2016 року, поновити строк для звернення до суду, який пропущено ним з поважних причин.
		 
		Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 травня 2017 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано пункт 4 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 11 травня 2016 року № 99 в частині звільнення з 10 травня 2016 року ОСОБА_1 , інженера виробничо-технічного відділу на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України у зв`язку зі вступом на військову службу за контрактом. Поновлено ОСОБА_1 на роботі у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді інженера виробничо-технічного відділу з 11 травня 2016 року. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 травня 2016 року по час ухвалення рішення, тобто по 03 травня 2017 року в сумі 58 368 грн 42 коп. Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 в дохід держави 1 920 грн судового збору.
		 
		Рішення місцевого суду мотивовано тим, що позивач є військовослужбовцем, проходив військову службу не за місцем свого проживання, не мав можливості вільно розпоряджатися своїм часом, тому пропустив строк звернення до суду з цим позовом з поважних причин. ОСОБА_1 прийнятий на військову службу за контрактом з причин існування кризової ситуації, що загрожувала національній безпеці України, контракт укладений до закінчення особливого періоду, який продовжує діяти в Україні, або до оголошення демобілізації, яка на час розгляду справи не оголошена. За таких обставин відповідно до частин третьої, четвертої статті 119 КЗпП України на час проходження військової служби за контрактом за позивачем зберігається місце роботи, посада і середній заробіток. Тобто оспорюваний наказ в частині звільнення позивача з роботи є незаконним, а сам позивач має бути поновлений на роботі відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України. 
		 
		Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 липня 2017 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 травня 2017 року змінено в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 47 355 гривень.В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. 
		 
		Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про поширення на позивача гарантій, передбачених частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України, оскільки він був призваний на військову службу у зв`язку з кризовою ситуацією до закінчення особливого періоду або демобілізації. В судовому засіданні сторони визнали, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 складав 192 грн 50 коп., тому середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 47355 грн (246 днів х 192 грн 50 коп.), у зв`язку з чим рішення суду в частині визначення розміру середнього заробітку змінено. В іншій частині рішення місцевого суду є законним і обґрунтованим, його висновки відповідають обставинам справи, рішення про поновлення позивача на роботі ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		 
		У серпні 2017 року Військова частина НОМЕР_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 травня 2017 року та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 липня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що дія особливого періоду обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації, а в умовах відсутності рішення про оголошення війни особливий період не діє. ОСОБА_1 не має права на компенсаційні виплати, передбачені статтею 119 КЗпП України, оскільки їх виплата була скасована Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року.
		 
		ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив відхилити її, посилаючись на те, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в у станові, організації в яких вони працювали на час призову. Адміністрацією відповідача не було доведено до його відома статтю 119 КЗпП України та запропоновано відділенням кадрів і стройового звільнити із займаної посади на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України. Не відповідають дійсності твердження відповідача про відсутність у військової частини грошових коштів на проведення йому компенсаційних виплат, передбачених статтею 119 КЗпП України, оскільки займана ним посада з часу прийняття його на військову службу є вакантною, кошти на її утримання в кошторисі військової частини передбачені, але ці кошти фактично витрачалися не за цільовим призначенням, а безпідставно вважалися економією фонду оплати праці і виплачувалися працівникам військової частини у вигляді щомісячних премій. Положеннями статті 119 КЗпП України передбачено надання пільг і гарантій особам прийнятим на військову службу в умовах особливого періоду або у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України. Незаконні дії відповідача щодо відмови йому в поновленні на роботі, виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу порушують його права, передбачені законодавством України. 
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області.
		 
		Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі  ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		04 червня 2018 року справу № 389/274/17 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
		 
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		 
		Судами встановлено, що з 06 серпня 2009 року ОСОБА_1 працював на посаді інженера виробничо-технічного відділу Військової частини НОМЕР_1 .
		 
		Згідно з пунктом 32 витягу з наказу Міністра оборони України від 29 квітня 2016 року № 384 з позивачем вирішено укласти контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу строком до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, прийняти його на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та призначити офіцером організаційно-планового відділу управління організаційно-планового та експлуатації Центрального ракетно-артилерійського управління Збройних Сил України Озброєння Збройних Сил України.
		 
		Приписом військового комісара Знам`янського об`єднаного міського військового комісаріату від 10 травня 2016 року ОСОБА_1 запропоновано 10 травня 2016 року вибути в розпорядження начальника Центрального ракетно-артилерійського управління Озброєння Збройних Сил України у місті Києві зі строком прибуття 11 травня 2016 на підставі Наказу Міністра оборони України від 29 квітня 2016 року № 384. 
		 
		10 травня 2016 року ОСОБА_1 було подано заяву про звільнення його з роботи у зв`язку зі вступом на військову службу з 11 травня 2016 року. 
		 
		Пунктом 4 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 11 травня 2016 № 99 ОСОБА_1 звільнений з 10 травня 2016 року з посади інженера виробничо-технічного відділу відповідно до пункту 3 статті 36 КЗпП України у зв`язку зі вступом на військову службу за контрактом.
		 
		З контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу від 11 травня 2016 року та витягу з Наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 11 травня 2016 року № 119 встановлено, що між позивачем та Міністерством оборони України в особі першого заступника Міністра оборони України Руснака І. С. укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу строком до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та призначено на посаду офіцера організаційно-планового відділу управління організаційно-планового та експлуатації Центрального ракетно-артилерійського управління Збройних Сил України Озброєння Збройних Сил України з 11 травня 2016 року.
		 
		У грудні 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про внесення змін до наказу про його звільнення в частині увільнення його з посади інженера виробничо-технічного відділу зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку на підставі статті 119 КЗпП України.
		 
		Листом Військової частини НОМЕР_1 від 12 січня 2017 року № 85 ОСОБА_1 повідомлено, що його звільнення проведено відповідно до чинного законодавства, підстав для внесення змін до наказу не вбачається. 
		 
		ОСОБА_1 також просив поновити йому строк, визначений статтею 233 КЗпП України, на звернення до суду з цим позовом, оскільки після звільнення з роботи він приступив до проходження військової служби, виконуючи свій конституційний обов`язок, перебував і перебуває на військовій службі за призовом, не має можливості вільно розпоряджатися своїм часом, а тому вищезазначені причини пропуску строку на звернення до суду вважає поважними. 
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення  в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. 
		 
		Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
		 
		Оскільки ОСОБА_1 є військовослужбовцем, проходив військову службу не за місцем свого проживання, не мав можливості вільно розпоряджатися своїм часом, суд першої інстанції обґрунтовано визнав причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновив цей строк.
		 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб  підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 119 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		 
		Із змісту вказаної вище норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність прав на гарантії, передбачені нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності особливого періоду.
		 
		Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», ЗакономУкраїни «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.
		 
		За змістом статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період  період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		 
		Мобілізація  комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту  на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація  комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту  на організацію мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
		 
		Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
		 
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
		 
		Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема громадянами України  у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
		 
		Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинамитретьоютачетвертоюстатті 119 КЗпП України.
		 
		Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.
		 
		Судами встановлено, що ОСОБА_1 призвано на військову службу за контрактом у Збройних Силах України після 02 березня 2014 року, а саме 
		11 травня 2016 року, рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав, а тому на позивача поширюються гарантії щодо збереження місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, встановлені статтею119КЗпПУкраїни, частиною другоюстатті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
		 
		Гарантії щодо збереження за працівником місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, установлені згідно з указаними нормами, є безумовними.
		 
		Встановивши з поданих сторонами доказів, що ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв`язку з призовом на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду, суд першої інстанції, з рішенням якого в цій частині погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про недотримання роботодавцем передбачених статтею 119 КЗпП України, статтею39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»гарантій, що призвело до незаконного звільнення позивача. 
		 
		Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішенняпро виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
		 
		Розмір такого стягнення слід обчислювати відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, виходячи із середньоденного заробітку позивача за два останні місяці роботи до звільнення, помноженого на кількість робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. При цьому середньоденна заробітна плата обчислюється діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.
		 
		Визнавши незаконними дії і рішення роботодавця щодо звільнення позивача, суд першої інстанції, з рішенням кого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення із відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		 
		Разом з тим, суд апеляційної інстанції не погодився з рішенням місцевого суду в частині визначення розміру середнього заробітку, оскільки згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 10 липня 2017 року № 1538 середньоденний заробіток ОСОБА_1 за останні два місяці становив 192 грн 50 коп.
		 
		З огляду на викладене, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що місцевим судом неправильно розраховано середній заробіток за час вимушеного прогулу. Оскільки середньоденний заробіток ОСОБА_1 складав 192 грн 50 коп., то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 47355 грн (246 днів х 192 грн 50 коп.).
		 
		Доводи касаційної скарги Військової частини НОМЕР_1 про те, що внесенням змін до статті 119 КЗпП України було скасовано компенсаційну виплату, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
		 
		Відповідно до вищенаведеної частини четвертої статті 119 КЗпП України за працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. 
		 
		Отже, ОСОБА_1 як на час призову на військову службу під час мобілізації, так і на час ухвалення оскаржуваних судових рішень мав право на отримання середнього заробітку за час проходження такої служби.
		 
		Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів і не дають підстав вважати, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди неправильно застосували норми матеріального права чи порушили норми процесуального права. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази. 
		 
		Європейський суд з прав людини (далі  ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
		 
		Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення  без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
		 
		Оскаржуване судове рішення суду першої інстанції у незміненій частині та рішення апеляційного суду відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		 
		Виконання рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 липня 2017 року було зупинено ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2017 року в частині стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Тому у зв`язку із залишенням касаційної скарги без задоволення необхідно поновити виконання рішення в цій частині.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 03 травня 2017 року у незміненій після апеляційного перегляду частині та рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 липня 2017 року залишити без змін.
		 
		Поновити виконання рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 11 липня 2017 року в частині стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		  
		Судді:В. А. СтрільчукС. О. КарпенкоВ. О. Кузнєцов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...