Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 273/906/16-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.09.2018. Забезпечено надання загального доступу: 14.09.2018.
Дата набрання законної сили: 06.09.2018
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		06 вересня 2018 року
		м. Київ
		справа № 273/906/16-к
		провадження № 51-111 км 18
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: 
		 
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
		прокурора ОСОБА_5 , 
		представника потерпілої  ОСОБА_6 ,
		потерпілої ОСОБА_7 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_9 на вирок Баранівського районного суду Житомирської області від 19 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 29 листопада 2017 року у кримінальному провадженні № 12016060110000183 за обвинуваченням
		 
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Дорогань Житомирської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		 
		За вироком Баранівського районного суду Житомирської області від 19 вересня 2017 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
		Постановлено стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 20669,96 грн та 300000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
		 
		Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 29 листопада 2017 року апеляційні скарги прокурора, представника потерпілої ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_9 залишені без задоволення, а вирок місцевого суду  без зміни.
		 
		За вироком суду встановлено, що 15 травня 2016 року приблизно о 13 год. в магазині «Продукти» на вул. Биківське шосе у смт. Довбиш Житомирської області під час спільного вживання алкогольних напоїв між ОСОБА_8 та ОСОБА_10 виникла суперечка, яка переросла в бійку. Під час бійки ОСОБА_10 наніс удар кулаком в обличчя ОСОБА_8 , спричинивши фізичну біль. Будучи обуреним такими діями останній, маючи умисел на заподіяння тілесних ушкоджень, наніс правою рукою ОСОБА_10 близько 4-5 ударів кулаком в голову. В результаті цих ударів ОСОБА_10 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		 
		Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
		 
		У касаційній скарзі захисник просить змінити судові рішення, перекваліфікувати дії ОСОБА_8 на ст. 124 КК України (умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони) і призначити йому за цим законом відповідне покарання та зменшити розмір задоволеного цивільного позову. В обґрунтування своїх доводів захисник вказує на те, що суди невірно оцінили докази, оскільки його підзахисний захищався від неправомірних дій ОСОБА_10 , а висновки суду про причинно-наслідковий зв`язок між ударами засудженого та смертю потерпілого суперечать консультативному висновку спеціаліста, наданому до суду касаційної інстанції захисником.
		 
		Засуджений у своїй касаційній скарзі просить скасувати судові рішення щодо нього через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки, на його думку, його дії слід кваліфікувати за ст. 123 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання. Зазначає, що місцевий суд безпідставно не задовольнив його клопотання про призначення судово-психологічної експертизи, а за наявності суперечливих висновків судово-медичних експертиз щодо причин смерті потерпілого не зазначив, чому бере до уваги одні висновки та відкидає інші. Також вказує на неврахування під час призначення покарання усіх обставин, що його пом`якшують. 
		 
		Позиції інших учасників судового провадження
		 
		Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарг.
		Потерпіла та її представник у суді касаційної інстанції просили залишити касаційні скарги без задоволення, а судові рішення без зміни. 
		 
		Мотиви суду
		 
		Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
		 
		Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.
		 
		Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, відповідає встановленим обставинам та підтверджується безпосередньо дослідженими та оціненими доказами.
		 
		Суд першої інстанції ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу ОСОБА_8 та обґрунтовано послався, у тому числі, на показання самого обвинуваченого, який не заперечував факту нанесення потерпілому ударів кулаком в обличчя. ОСОБА_8 під час проведення слідчого експерименту показав і пояснив як відбулася бійка та яким чином він наносив потерпілому удари. Також суд взяв до уваги показання свідків ОСОБА_11 щодо конкретних обставин конфлікту між обвинуваченим та потерпілим, показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , які підтвердили, що бачили побитим потерпілого, який стверджував про побиття його саме ОСОБА_8 , а також підтвердили, що ОСОБА_10 через день після цього стало погано і йому була викликана швидка допомога. 
		 
		Згідно висновків судово-медичних експертиз № 1603, № 238, комісійної судово-медичної експертизи № 141 у ОСОБА_10 виявлені наступні тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма  забій головного мозку тяжкого ступеня, внутрішньо-мозковий крововилив у проекцію лівої лобно-тім`яно-скроневої ділянки головного мозку, синця навколо лівого ока. Вищевказані тілесні ушкодження відносяться до тяжких, утворилися від дії тупого предмета за механізмом удару (стискання) давністю, можливо, 15 травня 2016 року. Тілесні ушкодження, що входять в комплекс закритої черепно-мозкової травми, мають прямий причинний зв`язок із настанням смерті потерпілого. Жодних суперечностей у висновках експертиз не вбачається. Наявність причинно-наслідкового зв`язку між зазначеними тілесними ушкодженнями та настанням смерті ОСОБА_10 підтвердив у судовому засіданні експерт ОСОБА_15 .
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що саме від дій обвинуваченого настали наслідки у виді смерті потерпілого.
		 
		Твердження захисника про те, що причиною смерті потерпілого є застійна двобічна пневмонія були предметом дослідження суду першої інстанції та визнані безпідставними, оскільки вони не ґрунтуються на наявних матеріалах справи. Посилання захисника на консультативний висновок спеціаліста від 20 березня 2018 року, який долучений захисником до його касаційної скарги, не ґрунтується на законі. 
		 
		Відповідно до ст. 84 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Згідно ст. 86 цього Кодексу доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
		 
		Долучений захисником до касаційної скарги консультативний висновок спеціаліста не є процесуальним джерелом доказів у розумінні ст. 84 КПК України. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що зазначений спеціаліст не був попереджений про відповідальність відповідно до вимог ч. 2 ст. 102 цього Кодексу, а вищевказаний документ усупереч ст. 290 КПК України не був відкритий сторонам кримінального провадження і не був досліджений судом першої та апеляційної інстанцій. Отже, консультативний висновок спеціаліста не може бути визнаний допустимим доказом. Крім того, клопотання про проведення додаткової чи повторної судово-медичної експертизи сторона захисту в суді не заявляла.
		 
		Посилання ОСОБА_8 та його захисника на неправильну кваліфікацію дій винного, оскільки у нього не було умислу на заподіяння тілесних ушкоджень, суперечать матеріалам провадження та не ґрунтуються на законі.
		 
		Питання про спрямованість умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події. Визначальним при цьому є і суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
		 
		Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. 
		 
		Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного із перебуванням особи в стані необхідної оборони, перевищення її меж, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання. У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
		 
		Виходячи із фактичних обставин кримінального провадження суд правильно встановив, що в діях потерпілого ОСОБА_10 суспільно небезпечного посягання не було, оскільки його дії не становили загрози для життя чи здоров`я ОСОБА_8 , доказів спричинення останньому тілесних ушкоджень у судовому засіданні не здобуто. Отже, жодних об`єктивних даних про перебування обвинуваченого у стані необхідної оборони в суді не встановлено.
		 
		Що ж стосується твердження ОСОБА_8 про перебування його під час вчинення протиправних дій у стані сильного душевного хвилювання, то воно не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження.
		 
		Суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 123 КК України, характеризується особливим емоційним станом суб`єкта  його сильним душевним хвилюванням, а умисел на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому виникає раптово і реалізується негайно.
		 
		Сильним душевним хвилюванням (фізіологічним афектом) є раптовий емоційний процес, викликаний поведінкою потерпілого, що протікає швидко і бурхливо, та певною мірою знижує здатність особи усвідомлювати свої дії і керувати ними. 
		 
		З матеріалів кримінального провадження встановлено, що потерпілий ОСОБА_10 під час суперечки наніс ОСОБА_8 удар кулаком в обличчя, спричинивши фізичну біль. У свою чергу ОСОБА_8 , будучи обуреним такими діями, встав із-за столу та наніс потерпілому кілька ударів кулаком в голову. Жодних ознак перебування обвинуваченого у стані сильного душевного хвилювання, який настав раптово, судом не було встановлено. Натомість, дослідженими доказами було встановлено наявність умислу ОСОБА_8 на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень. Отже, кваліфікація дій винного є правильною.
		 
		Посилання засудженого на те, що суд не провів судово-психологічної експертизи щодо нього є безпідставним, оскільки такого клопотання в судовому засіданні не заявлялося.
		 
		Покарання ОСОБА_8 призначено відповідно до вимог статей 50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, зокрема й ті, на які є посилання у касаційній скарзі, обставини, що обтяжують покарання. Місцевий суд обґрунтовано не визнав обставинами, що пом`якшують покарання, - щире каяття винного та активне сприяння розкриттю злочину, оскільки ці обставини у судовому засіданні не знайшли свого підтвердження, а встановлено, що фактично ОСОБА_8 визнав вину лише частково і розкаявся лише в нанесенні потерпілому ударів в обличчя, зазначаючи, що вони не могли спричинити смерті. З огляду на вказане, колегія суддів погоджується із тим, що призначене місцевим судом покарання є необхідним і достатнім для виправлення винного і попередження нових злочинів.
		 
		Цивільний позов вирішено відповідно до вимог закону, суд при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди врахував характер та обсяг страждань потерпілої, характер немайнових втрат, що їй завдані, дотримався принципу розумності та справедливості.
		 
		Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а ухвала суду апеляційної інстанції щодо засудженого постановлена з дотриманням вимог статей 370, 419 КПК України та є обґрунтованою.
		 
		Урахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги засудженого та захисника слід залишити без задоволення. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.
		 
		З цих підстав суд ухвалив:
		 
		ВирокБаранівського районного суду Житомирської області від 19 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 29 листопада 2017 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_9  без задоволення.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1    ОСОБА_2   ОСОБА_16

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...