У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13
червня 2007 року
|
|
м.
Київ
|
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в
складі:
Головуючого - Яреми А.Г.,
Суддів: Левченка
Є.Ф., Лихути Л.М.,
Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні
справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної і моральної
шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування
матеріальної і моральної шкоди,
в с т а н о в и л а :
У грудні 2004 року ОСОБА_1
звернувся до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що 21 вересня 2004
року його автомобіль було пошкоджено в результаті дорожньо-транспортної
пригоди, яка сталась з вини відповідача; пошкодженням автомобіля йому заподіяно
матеріальну та моральну шкоду.
Позивач просив стягнути 2013 грн.
на відшкодування матеріальної шкоди та
3000 грн. за заподіяну
моральну шкоду.
ОСОБА_2 пред”явив зустрічний
позов, посилаючись на те, що його автомобіль пошкоджено, йому заподіяно
матеріальну та моральну шкоду у результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка
сталась з вини ОСОБА_1; просив стягнути
1097 грн. 51 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 7000 грн. за
заподіяну моральну шкоду.
Рішенням Орджонікідзевського
районного суду м. Запоріжжя від 11 жовтня 2006 року, залишеним без змін
ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 12 грудня 2006 року, в задоволенні позовів відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_1
просить скасувати ухвалу апеляційного суду і постановити нове рішення про
задоволення його вимог та відмову в задоволенні зустрічного позову, посилаючись
на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з
таких підстав.
Судом встановлено, що 21 вересня
2004 року за участю сторін сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті
якої пошкоджено їх автомобілі; постановою Орджонікідзевського районного суду м.
Запоріжжя від 5 листопада 2004 року встановлено порушення ОСОБА_2 п. 10.4 Правил дорожнього руху і постановлено
притягнути його до адміністративної відповідальності.
Відмовляючи в задоволенні позову
ОСОБА_1 та зустрічного позову, суд виходив із того, що згідно з висновком
судової авто-технічної експертизи винуватцями дорожньо-транспортної пригоди є
обидва водії - ОСОБА_1 та ОСОБА_2, розмір матеріальної шкоди, заявлений ОСОБА_1
та ОСОБА_2, майже рівний, тому підстави для задоволення позовів відсутні.
Проте з такими висновками суду
погодитись не можна.
Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК
України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується
на загальних підставах, а саме: 1) шкода,
завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;
2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не
відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано
шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне
значення.
Крім того, ч. 4 ст. 61 ЦПК
України визначено, що постанова суду у справі про
адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про
цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з
питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Суд у
порушення ст.ст. 212, 214, 215 ЦПК
України на зазначені вимоги закону уваги не звернув, у достатньому обсязі не
визначився з характером спірних правовідносин, оцінки діям ОСОБА_2 з огляду на
постанову Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 5 листопада 2004
року не дав, сконцентрував свою увагу виключно на висновку авто-технічної
експертизи від 28 січня 2006 року, хоча такий висновок згідно ст. 57 ЦПК
України є лише одним із доказів, який підлягає оцінці та дослідженню разом із
іншими наявними у справі доказами.
Крім того, встановивши наявність
вини обох водіїв у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, суд положення ч. 1 ст. 1188 ЦК України до спірних
правовідносин не застосував, не встановив та не зазначив у рішенні ступеню вини
кожного із володільців автомобілів, у зв'язку з чим не визначився із розміром відшкодування шкоди як ОСОБА_1, так і
ОСОБА_2 у відповідній
частці залежно від обставин, що мають істотне значення, і
безпідставно прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовів обох сторін
у повному обсязі.
Апеляційний суд на зазначене
уваги не звернув, у порушення вимог ст.ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не
перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини
і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції
без змін.
За таких обставин ухвалені в
справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд
до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного
Суду України
у х в а
л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_1
задовольнити.
Рішення Орджонікідзевського
районного суду м. Запоріжжя від 11 жовтня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду
Запорізької області від 12 грудня 2006 року скасувати, справу передати на новий
розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий -
А.Г.Ярема
Судді:
Є.Ф.Левченко
Л.М.Лихута
Л.І.Охрімчук
Ю.Л.Сенін