Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 727/11132/14-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із житлових правовідносин; Спори, що виникають із житлових правовідносин про визнання особи такою, що втратила право користуванням жилим приміщенням.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 19.09.2018. Забезпечено надання загального доступу: 19.09.2018.
Дата набрання законної сили: 12.09.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		12 вересня 2018 року 
		м. Київ
		 
		справа № 727/11132/14-ц
		 
		провадження № 61-22201св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1,
		відповідачі: ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
		особа, яка подала касаційну скаргу, - ОСОБА_6, який діє в інтересах неповнолітніх: ОСОБА_4 і ОСОБА_5,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6, який діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 і ОСОБА_5, до якої приєдналися ОСОБА_3 і ОСОБА_2, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 липня 2015 року у складі судді Дудакова С. Є. та рішення Апеляційного судуЧернівецької області         від 15 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Винту Ю. М., Одинака О. О., Чупікової В. В., 
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		 
		У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до        ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку і виселення.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що відповідно до договору дарування           від 12 листопада 2011 року ОСОБА_2 подарувала їй 11/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та її частка у   цьому будинку складається з ізольованої квартири № 3, загальною площею 163,10 кв. м.
		У жовтні 2014 року їй стало відомо, що ОСОБА_2 (попередній власник вищевказаної квартири), без її згоди, у жовтні 2014 року зареєструвала своє місце проживання та місце проживання своїх неповнолітніх дітей у квартирі, яка належить їй на праві власності відповідно до договору дарування            від 12 листопада 2011 року.
		Реєстрація місця проживання відповідачів була здійснена внаслідок помилкового внесення реєстраційною службою Чернівецького міського управління юстиції запису про право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1. 21 червня 2014 року цей запис про державну реєстрацію права власності було видалено, бланк свідоцтва про право власності від 18 червня 2014 року - знищено.
		Наявність незаконної реєстрації відповідачів та їх місце проживання у квартирі АДРЕСА_2 перешкоджає їй, як власнику, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
		На підставі вказаного, ОСОБА_1 просила суд усунути перешкоди у користуванні і розпорядженні власністю шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, зняти їх з реєстраційного обліку та виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 із належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_2.
		 
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 липня           2015 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач дійсно є власником 11/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та відповідно до статті 391 ЦК України має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування і розпорядження своїм майном, однак у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України             2004 року вона не надала суду належних і допустимих доказів того, що відповідачі чинять їй перешкоди у користуванні і розпорядженні її власністю.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 09 вересня               2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
		Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 липня           2015 року скасовано у частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання          ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та їх виселення з квартири і ухвалено у цій частині нове рішення про задоволення цих вимог. 
		Визнано ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_2. 
		Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого житлового приміщення. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. 
		 
		Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що факт проживання і реєстрації відповідачів у квартирі АДРЕСА_2 встановлено, тому відповідно до статей 319, 391, 405 ЦК України наявні правові підстави для захисту порушеного права позивача шляхом визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, та виселення їх зі спірного житла.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Чернівецької області            від 09 вересня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		 
		Судове рішення суду касаційної інстанції мотивовано тим, що положення статті 405 ЦК України необхідно застосовувати саме до членів сім'ї, за якими зберігається право користування житловим приміщенням, яке не належить йому на праві власності, за умови відсутності такого користувача в ньому не більше року, а не до колишніх власників житлового приміщення, тому в апеляційного суду не було законних підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
		 
		Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 15 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 липня 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1
		Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого житлового приміщення.
		У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 182,70 грн.
		 
		Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_2, не будучи власником житлового приміщення, яке належить на праві власності позивачу, незаконно зареєструвала своє місце проживання та своїх дітей у цьому житлі, тому відповідно до статей 319, 391 ЦК України наявні правові підстави для захисту порушеного права ОСОБА_1 шляхом виселення відповідачів зі спірного житла. Суд відмовив у задоволенні вимоги про зняття відповідачів з реєстраційного обліку, оскільки вирішення цього питання здійснюється у позасудовому порядку на підставі рішення суду про виселення. Також суд відмовив у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, оскільки ці вимоги не ґрунтуються на законі. 
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 13 лютого 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 15 квітня 2016 року залишено без змін.
		 
		Не погоджуючись з рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 липня 2015 року та рішенням Апеляційного суду Чернівецької області           від 15 квітня 2016 року, ОСОБА_4, діючи в інтересах неповнолітніх           ОСОБА_4 і ОСОБА_5, у березні 2017 року подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 24 березня 2017 року поновлено строк на касаційне оскарження та відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4, який діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 і ОСОБА_5
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд у порушення вимог статті 45 ЦПК України 2004 року та статті 6 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», вирішуючи питання про виселення неповнолітніх: ОСОБА_3, 1999 рокународження, ОСОБА_4, 2004 року народження, ОСОБА_5, 2012 рокународження, не залучив до участі у справі службу у справах дітей. Враховуючи, що ОСОБА_1 право власності на спірну квартиру зареєструвала лише через три роки після укладення договору дарування з ОСОБА_2, в останньої були усі підстави вважати, що ОСОБА_1 дарунок не прийняла та вона залишається єдиним власником квартири.
		Доводів щодо незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 касаційна скарга не містить, тому відповідно до статті 400 ЦПК України судові рішення в цій частині не переглядаються.
		 
		У травні 2017 року ОСОБА_2 і ОСОБА_3 подали заяви про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_4, які ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 10 травня 2017 року були задоволені.
		 
		Колегія суддів вважає, що касаційне провадження за заявою ОСОБА_3 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_4, який діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 і ОСОБА_5, необхідно закрити, оскільки він вже реалізував своє право на касаційне оскарження рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 15 квітня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних               від 13 лютого 2017 року його касаційну скаргу на вказане судове рішення було відхилено. 
		Вказані обставини відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 ЦПК України 2004 року є підставою для закриття провадження за заявою          ОСОБА_3 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_4, який діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 і ОСОБА_5
		 
		Відзив на касаційну скаргу учасниками справи не подано.
		 
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
		 
		Касаційна скарга підлягає задоволенню.
		 
		У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Судом установлено, що відповідно до договору дарування від 12 листопада 2011 року ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_1 прийняла у власність 11/100 частин житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованого по АДРЕСА_1, які складаються з частини будинку (квартири № 3) загальною площею 163,10 кв. м, житловою площею 76,70 кв. м.
		 
		Право власності ОСОБА_1 на вказану квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано 28 жовтня 2014 року.
		 
		З листа реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції  від 03 листопада 2014 року № 07/11/199 вбачається, що 18 червня 2014 року помилково було зареєстровано право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру з видачою їй дубліката свідоцтва про право власності, а 21 червня 2014 року запис про державну реєстрацію права власності на цю квартиру за ОСОБА_2 був видалений з державного реєстру прав власності на нерухоме майно, бланки свідоцтва про право власності і витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були знищені (а. с. 12 т. 1).
		 
		Факт реєстрації та проживання відповідачів у спірній квартирі підтверджується довідкою КЖРЕП № 6 від 28 жовтня 2014 року № 5939, відповідно до якої у квартирі АДРЕСА_2             з 04 липня 2014 року зареєстровані відповідачі, а з 28 жовтня 2014 року ? ОСОБА_1 та її син ОСОБА_7 
		 
		Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
		 
		Згідно положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		 
		Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
		Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.
		 
		Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим житловим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї. 
		 
		Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14.
		 
		Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що порушені права позивача як власника спірного житла підлягають захисту, шляхом виселення відповідачів з цього житла.
		 
		Разом з тим, колегія суддів вважає, що висновок апеляційного суду про часткове задоволення позову ОСОБА_1 є передчасним, оскільки зроблений без з'ясування усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		 
		Так, у частині третій статті 45 ЦПК України 2004 року визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або взяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів цивільних процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.
		 
		Відповідно до статті 6 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» справи, що стосуються житлових і майнових прав неповнолітніх, зокрема, про їх виселення, розглядаються судами за участю представника служби у справах дітей.
		 
		Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 130 ЦПК України 2004 року під час проведення попереднього судового засідання суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.
		 
		З огляду на зазначені вимоги законодавства, оскільки спір стосується житлових прав неповнолітніх осіб, у даній справі участь служби у справах дітей є обов'язковою, однак суд першої інстанції у порушення процесуальних норм розглянув справу без залучення представника служби у справах дітей та отримання висновку вказаної служби з приводу виселення неповнолітніх зі спірного житла. 
		 
		При цьому суд касаційної інстанції в силу положень статті 400 ЦПК України позбавлений процесуальної можливості вирішувати питання залучення учасника справи, тому усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо.
		 
		Відповідно до статті 389 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставами для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
		 
		Згідно з пунктами 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		 
		Оскільки суди не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, то ухвалені у справі судові рішення відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Керуючись статтями 402, 409, 411, 416 ЦПК України, статтею 328 ЦПК України 2004 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційне провадження за заявою ОСОБА_3 про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_6, який діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5, закрити.
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_6, який діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5, до якої приєдналася ОСОБА_2, задовольнити.
		 
		Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 липня 2015 року та рішення Апеляційного судуЧернівецької області від 15 квітня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. 
		 
		Головуючий   Судді:Д. Д. Луспеник   О. В. Білоконь   Б. І. Гулько   Є. В. Синельников   Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...