Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 804/7745/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема зі спорів щодо:; цивільного захисту; охорони праці.
Надіслано для оприлюднення: 20.09.2018. Зареєстровано: 21.09.2018. Забезпечено надання загального доступу: 21.09.2018.
Дата набрання законної сили: 19.09.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		19 вересня 2018 року 
		Київ
		справа №804/7745/16
		адміністративне провадження №К/9901/1475/17
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого - Смоковича М.І.,
		суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
		розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 804/7745/16
		за позовом Комунального підприємства «Павлоград-Світло» Павлоградської міської ради до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання незаконною та скасування постанови, провадження в якій відкрито
		за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, прийняту 04 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого - Чабаненко С.В., суддів: Прокопчук Т.С., Шлай А.В.,
		в с т а н о в и в :
		У червні 2016 року Комунальне підприємство «Павлоград-Світло» Павлоградської міської ради (далі також - позивач, КП «Павлоград-Світло» Павлоградської міської ради) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області в якому просило:
		визнати незаконною та скасувати постанову винесену начальником Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Снісар В.В. від 26 травня 2016 року № 169/4.4-2/3 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами на КП «Павлоград-Світло» Павлоградської міської ради за порушення законодавства про працю України, в розмірі 217 500,00 гривень.
		Позовні вимоги позивач мотивував відсутністю порушення ним мінімальних державних гарантій норм і гарантій в оплаті праці, оскільки працівникам за роботу в нічній час здійснювалася виплата в розмірі 30% годинної тарифної ставки, яка не нижче визначеного статтею 108 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) 20% мінімуму.
		Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 27 лютого 2017 року у задоволенні позову відмовив.
		Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 4 жовтня 2017 року скасував постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2017 року та прийняв нову, якою позов задовольнив.
		Визнав незаконною та скасував постанову начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Снісар В.В. від 26 травня 2016 року №169/4.4-2/3 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами на КП «Павлоград-Світло» Павлоградської міської ради за порушення законодавства про працю України, в розмірі 217 500,00 гривень.
		У касаційній скарзі представник відповідача, посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції було винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, просив скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги відповідач зазначає, що згідно розрахунково-платіжних відомостей доплату за роботу у нічній час у розмірі 30% годинної тарифної ставки отримувала 15 працівників, хоча в галузевій угоді на 2014-2015 роки доплата за роботу у нічній час передбачена в розмірі не менше як 35%, що свідчить про порушення положень статті 108 КЗпП України, в частині недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці та статті 16 КЗпП України, частини третьої статті 5 Закону України «Про колективні договори і угоди», що погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників.
		У запереченнях на касаційну скаргу представник позивача зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки скаржник не наводить належних підстав для того, щоб вважати, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. Просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без зміни. 
		Касаційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII (далі - КАС України) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 
		Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		З матеріалів справи вбачається, що під час проведення перевірки з питань додержання КП «Павлоград-Світло» Павлоградської міської ради законодавства про працю та загальнообов'язкового державного соціального страхування за період 2014-2016 роки, за результатами якої складено Акт №169/4.4-2, встановлено, що доплата працівникам за нічний час на підприємстві встановлена та виплачувалась в розмірі 30% згідно штатних розписів, затверджених директором підприємства і погоджених міським головою; за роботу у вечірній час (з 18 до 22 години) доплата працівникам не здійснювалась, що суперечить Додатку 10 до Територіальної галузевої угоди 2014-2015 роки, якою встановлено, що оплата за роботу в нічний час проводиться до 40% (але не менше 35%) годинної тарифної ставки (посадового окладу) за кожну годину роботи в цей час, оплата за роботу у вечірній час (з 18 до 22 години) передбачена у розмірі 20% годинної тарифної ставки за кожну годину роботи. 
		Посилаючись на положення статті 108 КЗпП України та статей 2, 5 Закону України «Про колективні договори і угоди», а також безпосередньо на положення Територіальної галузевої угоди, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення позивачем мінімальних державних гарантій при оплаті праці, що відповідає змісту статті 265 КЗпП України, а тому у задоволенні позовних вимог відмовив.
		В свою чергу, суд апеляційної інстанції який здійснював перегляд постанови суду першої інстанції, дійшов протилежних висновків, та зазначив, що судом першої інстанції помилково ототожнено гарантії, визначені галузевою угодою, та мінімальні державні гаранті, а тому висновок суду щодо порушення позивачем статті 265 КЗпП України не відповідає фактичним обставинам та не узгоджується з вищенаведеними приписами законодавства, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими що підлягають до задоволення. 
		Верховний Суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції та зазначає наступне.
		Відповідно до вимог статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
		Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.
		Громадський контроль за додержанням законодавства про працю здійснюють професійні спілки та їх об'єднання.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №100 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» утворено Державну службу України з питань праці, реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці.
		Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №  929-р «Питання Державної служби з питань праці», на Державну службу України з питань праці покладено здійснення функцій і повноважень Державної інспекції з питань праці, що припиняється.
		Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою КМ України від 11 лютого 2015 року №96 (надалі - Положення).
		Відповідно до п.1 Положення, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
		Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (п. 7 Положення).
		Таким чином, Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області як територіальний орган Держпраці України (Державної служби України з питань праці) є суб'єктом владних повноважень, а спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
		Процедуру проведення Державною інспекцією України з питань праці (далі - Держпраці України) та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці у межах повноважень встановлено Порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 02 липня 2012 року №390 (далі - Порядок №390).
		Відповідно до п.3 Порядку № 390 інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
		Планові перевірки проводяться з періодичністю, яка визначається відповідно до Критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності суб'єктами господарювання у частині додержання вимог законодавства про працю та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю), наведених у додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2010 року № 1059.
		Згідно п.7 Порядку за результатами перевірки складається акт. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства.
		Статтею 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
		Відповідно до частини першої статті 12 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95-ВР) норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються КЗпП України.
		Частиною другою статті 12 Закону № 108/95-ВР встановлено, що норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.
		Крім того, за приписами статті 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», основні державні соціальні гарантії встановлюються законами.
		Отже, державне регулювання оплати праці, що визначено законодавством, полягає, зокрема, у встановленні розміру мінімальної заробітної плати та інших зазначених у законодавстві норм і гарантій оплати праці, в тому числі за роботу в надурочний та нічний час. Поза цими межами здійснюється договірне регулювання оплати праці на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди». Отже, в даному випадку слід встановити, чи було позивачем дотримано норми і гарантії, передбачені законодавством, що є мінімальними державними гарантіями, та чи було дотримано норми і гарантії, передбачені генеральною і галузевою (регіональною) угодами.
		Статтею 108 КЗпП України передбачено, що оплата за роботу в нічний час проводиться у підвищеному розмірі, встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але не нижче 20 відсотків тарифної ставки (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.
		Додатком 10 до Територіальної галузевої угоди на 2013 рік та на 2014-2015 роки (Розділ «Нормування та оплата праці» передбачено, що оплата за роботу в нічний час проводиться до 40% (але не менше 35%) годинної тарифної ставки (посадового окладу) за кожну годину роботи в цей час.
		У таблиці 4.2 колективного договору підприємства затверджений перелік доплат і надбавок до тарифних ставок посадових окладів працівників, що мають галузевий характер, зокрема, передбачено, що оплата за роботу в нічний час проводиться до 40% (але не менше як 20%) годинної тарифної ставки (посадового окладу) за кожну годину роботи в цей час, тобто чіткого відсотка не встановлено.
		Разом з тим, у штатних розписах за період 2014-2016 рр., затвердженого директором підприємства і погоджених міським головою доплати працівникам за нічний час встановлені в розмірі 30% для наступних посад: водій автотранспортного засобу (автовишки), оператор диспетчерської служби, сторож, електромонтер з ремонту та обслуговування електроустаткування, на яких працювало у зазначений період 15 чоловік та згідно розрахунково-платіжних відомостей отримували 30% годинної тарифної ставки, в той час як в галузевій угоді доплата встановлена в розмірі не менш як 35%.
		Додатком 10 до Територіальної галузевої угоди 2014-2015рр. передбачена оплата за роботу у вечірній час (з 18 до 22 години) у розмірі 20% годинної тарифної ставки за кожну годину роботи, у колективному договорі зазначена гарантія не передбачена і зазначені виплати не провадяться.
		Виходячи з положень статті  108 КЗпП України нічним вважається час із 10-ї години вечора до 6-ї години ранку і робота в такий час має оплачуватися роботодавцем у підвищеному розмірі, встановленому генеральною, галузевою, регіональною угодами або колективним договором, але в будь-якому разі не нижче від 20 відсотків тарифної ставки (окладу) працівника за кожну годину.
		З аналізу наведеної норми вбачається, що гарантованим державою мінімумом в оплаті праці у нічний час законодавцем встановлено відповідний відсоток тарифної ставки, який не може бути зменшений за будь-яких підстав. Проте, наведеною нормою також передбачено, що оплата роботи у нічний час може проводитися і в більшому розмірі та відповідний розмір має бути врегульований на підставі відповідної угоди (договору).
		Судами встановлено, що оплата роботи працівників КП «Павлоград-Світло» Павлоградської міської ради у нічний час здійснювалась у розмірі нижчому ніж передбачено галузевою угодою (30 відсотків  тарифної ставки замість 35 відсотків, визначених як гарантований мінімум). 
		Однак, суд першої інстанції не врахував, що в даному випадку йдеться  про дотримання позивачем мінімальних норм і гарантій оплати праці, визначених законодавством, а не про дотримання умов угоди (договору), що віднесено до сфери договірного регулювання.
		Крім того, перевіркою було встановлено, що позивачем не здійснювалась оплата роботи працівників у вечірній час (з 18 до 22 години) у розмірі 20% годинної тарифної ставки за кожну годину роботи, як це передбачено у Додатку 10 до Територіальної галузевої угоди 2014-2015рр.
		Разом з тим судом апеляційної інстанції було встановлено, що в ході перевірки фактів виконання працівниками підприємства робіт в надурочний час, тобто понад встановлений робочий час, не виявлено. Здійснення працівниками робіт з 18 до 22 години відбувалось в межах встановлених норм праці. Дана обставина відповідачем не заперечувалася, проте відповідач вважає, що в даному  випадку встановлено порушення умов  оплати праці, гарантованих галузевою угодою, що в свою чергу є порушенням мінімальних державних гарантій.
		Відповідно до статті 12 Закону 12 Закону №   108/95-ВР, норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України. 
		Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
		Наведеною нормою статті 12 Закону №   108/95-ВР та нормами КЗпП України норму оплати праці за роботу у вечірній час як мінімальну державну гарантію не передбачено та не встановлено. 
		Разом з тим, у статті  106 КЗпП України передбачені державні гарантії оплати праці за роботу в надурочний час, тобто час, відпрацьований понад встановлений робочий час.
		Позивачем не заперечується факт здійснення розрахунків з працівниками за роботу у нічний час у розмірі 30% годинної тарифної ставки (посадового окладу) за кожну годину роботи в цей час, та не проведення оплати за роботу у вечірній час (з 18 до 22 години) у розмірі 20% годинної тарифної ставки за кожну годину роботи.
		Водночас, відповідачем в даному випадку не виявлено факту роботи на підприємстві в надурочний час. Отже, відповідачем було встановлено лише факт порушення Територіальної галузевої угоди, що позивачем не заперечується, проте це не є порушенням встановлених законом мінімальних державних гарантій.
		Статтею 265 КЗпП України визначено відповідальність юридичних та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема:
		недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
		З урахуванням наведеного, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що судом першої інстанції помилково ототожнено гарантії, визначені галузевою угодою, та мінімальні державні гаранті, а тому висновок суду щодо порушення позивачем статті 265 КЗпП України  не відповідає фактичним обставинам та не узгоджується з вищенаведеними приписами законодавства.
		З аналізу встановлених судами обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо наявності  правових підстав для задоволення позовних вимог. 
		Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		Статтею 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для  скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
		Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків суду та обставин справи не спростовують.
		Керуючись статтями 242, 243, 341, 343, 349, 350, 355 - 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		п о с т а н о в и в :
		Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області залишити без задоволення.
		Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року у цій справі залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає. 
		Головуючий                                                                                          М.І. Смокович 
		Судді                                                                                                    О.В. Білоус
		                                                                                                     І.Л. Желтобрюх

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...