Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/20162/13-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту; Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.09.2018. Забезпечено надання загального доступу: 24.09.2018.
Дата набрання законної сили: 14.09.2018
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  
		Апеляційний суд міста Києва
		 
		1[1]
		 
		 
		У Х В А Л А
		Іменем України
		 
		14 вересня 2018 року м. Київ 
		 
		Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
		 
		головуючого: судді   ОСОБА_1 ,
		суддів:   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю секретарів судового засідання   ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
		  ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , 
		 ОСОБА_8 , 
		сторін кримінального провадження:
		прокурорів    ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , 
		  ОСОБА_11 ,
		захисника   ОСОБА_12 
		та обвинуваченої   ОСОБА_13 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 12013110080000616 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні  прокурора Київської місцевої прокуратури № 8  ОСОБА_14 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 14 березня 2016 року щодо
		ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Києва, раніше не судимої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , 
		яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, 
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		Згідно з вироком Святошинського районного суду м. Києва від 14 березня 2016 року ОСОБА_13 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ОСОБА_13 кримінального правопорушення.
		Цим же вироком суд вирішив питання щодо відшкодування процесуальних витрат та речових доказів.
		Як встановлено вироком суду, відповідно до обвинувального акта про зміну обвинувачення від 22.02.2016 року, ОСОБА_13 обвинувачувалась у тому, що 08.11.2012 року, приблизно о 18 годині, керуючи технічно справним автомобілем «Шевроле Лачетті», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухалась по вул. Робітничий, зі сторони пр-та Палладіна, в напрямку вул. Клавдіївської в м. Києві, за нею позаду на безпечній відстані рухався в напрямку вул. Олевської, автомобіль «Форд Фьюжен», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_15 , зі швидкістю 10-15 км/год.
		В цей же час. по вул. Робітничій, зі сторони вул. Олевської, в напрямку пр-та Палладіна в м. Києві, рухався автомобіль «Ауді 100», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_16 , зі швидкістю 60 км/год.
		Рухаючись по вул. Робітничій, водій автомобіля «Шевроле Лачетті», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_13 , виконуючи лівий поворот на перехресті з вул. Клавдіївською, проявила неуважність до дорожньої обстановки, не пропустила транспортний засіб що рухався на зустріч, а саме автомобіль «Ауді 100», реєстраційний номер НОМЕР_3 , чим порушила правила безпеки дорожнього руху, а саме не виконала вимоги пунктів 1.3, 1.5, 10.1, 10.4, 16.13 Правил дорожнього руху України, які діють з 01.01.2002 року.
		Внаслідок невиконання вищезазначених Правил дорожнього руху України, водій автомобіля «Шевроле Лачетті», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_13 скоїла зіткнення з автомобілем «Ауді 100» реєстраційний номер НОМЕР_3 , який після зіткнення некеровано відкинуло на зустрічну смугу руху, де відбулось зіткнення автомобіля «Ауді 100» реєстраційний номер НОМЕР_3 з автомобілем «Форд Фьюжен» реєстраційний номер НОМЕР_2 .
		Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, згідно висновку судово-медичної експертизи № 557/е від 03.05.2013 р. ОСОБА_17 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми: забійної рани лівої лобно-скроневої області (відповідно клінічного опису-довжина приблизно 4 (см), дно рани-підшкірна клітковина) з наявністю крововиливу у оточуючі м`які тканини у лобно-орбітальній ділянці зліва; синця (гематома) повік лівого ока; лінійного перелому лобної кістки (у ділянці супраорбітального краю, що розповсюджується на дах очниці (основну нижньої черепної ямки); струсу головного мозку, вказані ушкодження відносяться до тяжкого тілесного ушкодження.
		Органами досудового розслідування дії обвинуваченої ОСОБА_13 кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження
		Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, прокурор у кримінальному провадженні  прокурор Київської місцевої прокуратури № 8 ОСОБА_14 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок Святошинського районного суду м. Києва від 14.03.2016 щодо ОСОБА_13 , у зв`язку із невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_13 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортним засобом строком на 3 роки.
		На підставі статей 75, 76 КК України звільнити ОСОБА_13 від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк на 3 роки та покласти на неї передбачені законом обов`язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти орган кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця проживання, роботи або навчання та періодично з`являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції.
		В обґрунтування вимог поданої апеляційної скарги прокурор у кримінальному посилається на те, що стороною обвинувачення на підтвердження вини ОСОБА_13 надано наступні докази, які безпосередньо досліджені судом, а саме:
		- протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 08.11.2012 та схема до нього, яким зафіксовано дорожньо-транспортна пригода, що сталась на вул. Робітничій, вул. Клавдіївській в м. Києві між автомобілями «Шевроле Лачетті» д.н.з. НОМЕР_1 , «Ауді 100» д.н.з. НОМЕР_3 , «Форд Фьюжен» д.н.з. НОМЕР_2 ;
		- протокол проведення слідчого експерименту від 14.11.2013, проведений за участю ОСОБА_13 , свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_15 , яким встановлені часові проміжки за версіями свідків, за які проїжджає автомобіль «Шевроле Лачетті», з моменту зміни напрямку руху з виїздом на зустрічну смугу до моменту зіткнення, з урахуванням часу, витраченого на штучне глушіння двигуна та його запуску;
		- протокол проведення слідчого експерименту від 08.10.2013, проведений за участю ОСОБА_16 та ОСОБА_15 , яким встановлено та уточнено місце зіткнення, відстань виникнення небезпеки та зіткнення;
		- висновок судово-медичної експертизи № 557/е від 03.05.2013, відповідно до якого ОСОБА_17 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми: забійної рани лівої лобно-скроневої області (відповідно клінічного опису-довжина приблизно 4 (см), дно рани-підшкірна клітковина) з наявністю крововиливу у оточуючі м`які тканини у лобно-орбітальній ділянці зліва; синця (гематома) повік лівого ока; лінійного перелому лобної кістки (у ділянці супраорбітального краю, що розповсюджується на дах очниці (основну нижньої черепної ямки); струсу головного мозку; характер та морфологія яких вказує на те, що вони утворились від однократної дії тупого предмету (удару або співударяння) внаслідок автомобільної травми  травма пасажира у салоні автомобіля, що рухався, при зіткненні його з перешкодою, та які відносяться до тяжкого тілесного ушкодження;
		- висновок автотехнічної експертизи № 442/ат від 12.11.2013, проведений експертом ОСОБА_20 , відповідно до якого, в ситуації, що склалась на дорозі безпосередньо перед дорожньо-транспортною пригодою, водій автомобіля «Шевроле Лачетті» д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_13 повинна була керуватися вимогами п.п. 12.2, 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху та в діях водія ОСОБА_13 з технічної точки зору вбачаються невідповідності вимогам пунктів 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху України; в даній дорожній ситуації в діях водія автомобіля «Ауді 100» д.н.з. НОМЕР_3 ОСОБА_16 , з технічної точки зору, невідповідностей вимогам пунктів 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху України експертом не вбачається; порушення водієм ОСОБА_13 правил дорожнього руху та заподіяння ОСОБА_17 тілесних ушкоджень перебувають між собою у прямому причинному зв`язку.
		Незважаючи на вказані докази, суд при виправданні ОСОБА_13 , як зазначається у скарзі, мотивував своє рішення виходячи виключно з показань останньої, свідка ОСОБА_18 , який є чоловіком обвинуваченої, показань пасажира автомобіля «Шевроле Лачетті» ОСОБА_19 та висновку автотехнічної експертизи № 2-02/14, яка проведена стороною захисту.
		В той же час, як вважає апелянт, судом відкинуто докази сторони обвинувачення, якими повістю доводиться вина обвинуваченої ОСОБА_13 , та не надано належної оцінки показанням інших свідків, що істотно вплинуло на висновки суду в цілому при постановленні виправдувального вироку.
		Навівши зміст показань допитаних в судовому засіданні обвинуваченої ОСОБА_13 , свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , прокурор у своїй скарзі звертає увагу на те, що вказані показання, а також наведені вище письмові докази, проаналізовані судом не в повній мірі, оскільки судом не взяті до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки. у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 2 ст. 286 КК України, надано докази, які були дослідженні в судовому засіданні суді першої інстанції, але належної оцінки їм надано не було, що істотно вплинуло на висновок суду.
		Крім того, на думку прокурора, судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 08.10.2013 за участю ОСОБА_16 та ОСОБА_15 та схеми до нього, при виконанні маневру лівого повороту автомобілем «Шевроле Лачетті» здійснювався за межі перехрестя, а саме вул. Клавдіївської, що свідчить про порушення водієм п.п. 10.1, 10.4 Правил дорожнього руху України. 
		Вказане свідчить про те, що водій автомобіля «Шевроле Лачетті» ОСОБА_13 перед початком виконання маневру повороту ліворуч не зайняла відповідне крайнє положення на проїжджій частині для повороту на вул. Клавдіївську, здійснила виїзд за неї, що створило загрозу для неї та інших учасників руху, а саме водія «Ауді 100» та «Форд», в результаті чого останні здійснили зіткнення.
		На підставі аналізу показань свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та самої обвинуваченої ОСОБА_13 , в апеляційній скарзі робиться висновок про те, що в діях останньої вбачається невідповідність вимогам п.п. 10.1, 10.4 та 16.13 ПДР, однак судом дані показання взяті не були, що вплинуло на його висновки, наведені в оскаржуваному вироку.
		Аналізуючи висновок автотехнічної експертизи № 2-02/14, проведений експертом ТОВ «Столичне бюро судових експертиз» ОСОБА_21 , відповідно до якого в діях обвинуваченої ОСОБА_13 не вбачається порушень вимог Правил дорожнього руху та оцінку, яку надав цьому висновку суд першої інстанції, прокурор посилається на те, що в ході судового розгляду, за клопотанням сторони обвинувачення та сторони захисту, судом було призначено повторну судову автотехнічну експертизу, проведення якої було доручено спеціалістам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, за висновком якої в діях обвинуваченої ОСОБА_13 вбачається порушення вимог п.п. 10.1, 16.13 та п.п. 1.5, 15.14 ПДР, а водій ОСОБА_16 не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем «Форд», оскільки після зіткнення з автомобілем «Шевроле Лачетті» знаходився в аварійній ситуації.
		Цей висновок, на думку прокурора, також не взято до уваги, що істотно вплинуло на висновки суду та їх невідповідність фактичним обставинам кримінального провадження. 
		Таким чином, як вважає прокурор, судом першої інстанції не зазначено у вироку з яких підстав були відкинуті докази обвинувачення, що доводять вину обвинуваченої ОСОБА_13 , без зазначення мотивів, що свідчить про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального правопорушення під час ухвалення виправдувального вироку, оскільки судом не взято до уваги докази, що вплинули на його висновки.
		Заслухавши доповідь суддідоповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні та просив її задовольнити; пояснення обвинуваченої та її захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора та просили залишити вирок суду без змін; повторно дослідивши зібрані та надані в суді першої інстанції докази; провівши судові дебати; вислухавши останнє слово обвинуваченої; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. 
		Так, незважаючи на доводи апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні, вирок суду, яким ОСОБА_13 визнано невинуватою у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення нею вказаного кримінального правопорушення, в повній мірі відповідає вимогам закону, оскільки це судове рішення є законним, обґрунтованим та вмотивованим.
		Зокрема, відповідно до вимог, встановлених ст. 370 КПК України, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
		Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, в даному кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
		У мотивувальній частині вироку, як це передбачено ч. 3 ст. 374 КПК України, у разі визнання особи виправданою, повинно бути зазначено: формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
		Як вбачається зі змісту оскаржуваного вироку, судом першої інстанції були повністю дотримані наведені вище вимоги кримінального процесуального закону щодо судового рішення, передбачені Главою 29 КПК України. 
		Водночас, доводи, наведені в апеляційній скарзі прокурора у кримінальному провадженні про те, що висновки суду, викладені у судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, зокрема через те, що суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, не можуть бути визнані обґрунтованими, з огляду на таке.
		Відповідно до вимог, передбачених ч. 1 ст. 84 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор або суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		Належними, як це передбачено ст. 85 КПК України, є докази, які прямо чи не прямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
		Дослідивши під час судового розгляду показання допитаних в судовому засіданні осіб, зокрема обвинуваченої ОСОБА_13 , потерпілої ОСОБА_17 , свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_22 , експерта ОСОБА_20 , а також письмові докази, надані, як стороною обвинувачення, так і стороною захисту та оцінивши їх у відповідності до вимог ст. 94 КПК України, в тому числі з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що стороною обвинувачення не було надано беззаперечних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_13 допустила порушення правил безпеки дорожнього руху, внаслідок чого ОСОБА_17 спричинені тяжкі тілесні ушкодження, а тому мав достатньо правових підстав для ухвалення виправдувального вироку, оскільки в судовому засіданні не доведено, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, за наведених в обвинувальному акті обставин, вчинене обвинуваченою ОСОБА_13 
		Всупереч доводам апеляційної скарги, надаючи оцінку доказам сторони обвинувачення, в тому числі кожному з доказів, на які прокурор посилається у своїй скарзі, з точки зору їх належності, допустимості та достовірності суд першої інстанції першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що зібрані по справі докази, які підтверджують, як сам факт дорожньо-транспортної пригоди за участю трьох транспортних засобів, так і факт заподіяння пасажиру автомобіля «Форд Фьюжен» д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_17 тяжкого тілесного ушкодження, самі по собі не можуть служити підтвердженням вини ОСОБА_13 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, оскільки вони прямо не підтверджують тієї обставини, що саме вона допустила порушення Правил дорожнього руху України, які зазначені в обвинувальному акті, що потягли за собою заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, тим більше за умови, що остання категорично заперечує свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
		Що ж стосується висновку експерта від 12.11.2013 № 422/ат, на який прокурор посилається в апеляційній скарзі, то вказаний доказ, як сам по собі, так і в сукупності з іншими доказами, також не може служити підтвердженням винуватості ОСОБА_13 у вчиненні вказаного вище кримінального правопорушення, оскільки, як обґрунтовано зазначено в оскаржуваному судовому рішенні, з посиланням на показання допитаного в судовому засіданні експерта ОСОБА_20 , який проводив відповідну експертизу, а також слідчого Святошинського РУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_23 , на момент призначення експертизи, слідчим не були надані експерту всі матеріали та показання учасників ДТП, необхідні для проведення експертизи, що не тільки могло, а й вплинуло на об`єктивність його висновків, у зв`язку з чим суд не прийняв до уваги цей доказ та визнав його недопустимим. 
		До цього слід додати, що у відповідності до вимог ч. 2 ст. 94 КПК України, жоден доказ, у тому числі висновок експерта, не має наперед встановленої сили, а тому висновки суду щодо допустимості чи недопустимості того чи іншого доказу повинні ґрунтуватися на всебічному, повному і неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, а не виходячи з переваг одних доказів над іншими.
		Окрім цього, як вбачається з матеріалів кримінального провадження з метою забезпечення належної правової оцінки наданих сторонами доказів, зокрема висновків експертів, які були надані, як стороною обвинувачення, так і стороною захисту (висновок № 2-02/14 від 17.02.2014 року експерта Столичного бюро судових експертиз ОСОБА_21 ), судом першої інстанції, за клопотанням сторін, було призначено повторну судову автотехнічну експертизу, проведення якої було доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
		Згідно висновку експертів від 30.07.2014 року № 15/15-52, які виходили із наявності в матеріалах справи різних комплексів вихідних даних, які були надані свідками та учасниками події, при вихідних даних Варіанту 1 (згідно показань водія ОСОБА_13 ) водій автомобіля «Аudi 100» ОСОБА_16 мав технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем «Chevrolet Lacetti» з моменту виникнення йому небезпеки для руху шляхом своєчасного застосування екстреного гальмування, а при вихідних даних Варіанту 3 (згідно показань водія ОСОБА_16 ) водій автомобіля «Аudi 100» ОСОБА_16 не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем «Chevrolet Lacetti» з моменту виникнення йому небезпеки для руху.
		При цьому, як зазначають експерти у своєму висновку, вони не мають підстав технічного характеру вважати показання водіїв ОСОБА_13 та ОСОБА_16 технічно неспроможними, а при заданих дорожньо-транспортних обставинах, водій автомобіля «Аudi 100» ОСОБА_16 повинен був керуватися вимогами пунктів 12.2 та12.3 ПДР, а водій автомобіля «Chevrolet Lacetti» ОСОБА_13 повинна була керуватися вимогами пунктів 10.1, 16.13 ПДР. 
		Крім того, як прямо зазначено у згаданому висновку відповісти в категоричній формі на питання щодо відповідності або невідповідності дій водіїв ОСОБА_13 та ОСОБА_16 вимогам ПДР, а тому і встановити, дії якого з водіїв призвели до виникнення аварійної ситуації та знаходяться в причинному зв`язку з виникненням даної ДТП не виявляється можливим з технічної точки зору. 
		Таким чином, враховуючи, що висновки експертизи № 15/15-52 від 30.07.2014 року фактично не дали категоричних відповідей на поставлені питання, суд першої інстанції, як слушно зазначено в оскаржуваному вироку, не може визнати його належним доказом на підтвердження вини ОСОБА_13 та, виходячи з положень ст. 62 Конституції України, покласти його в основу обвинувального вироку.
		Водночас, надаючи оцінку висновку експерта ОСОБА_21 № 2-02/14 від 17.02.2014 року, в якому зазначається про те, що матеріали справи не містять даних технічного характеру, на підставі яких можна було б спростувати версію розвитку подій водія автомобіля «Chevrolet Lacetti» ОСОБА_13 , а тому дану версію можна вважати технічно обґрунтованою, а також про те, що з причин, наведених в дослідницькій частині даного висновку, і небезпечна і аварійна дорожня ситуація в даному випадку була створена одноособовими діями водія автомобіля «Аudi100» ОСОБА_16 , які суперечили вимогам п.п. 1.5, 2.3б), 12.3, 13.3 ПДР, суд першої інстанції врахував, що вказаний висновок зроблений на підставі зібраних у справі доказів, при цьому за основу вихідних даних експертом взята для розрахунків версія водія ОСОБА_16 та його показання щодо руху зі швидкістю 60 км/год та виникнення небезпеки для руху в 16.3 м, що є найбільш несприятливою для обвинуваченої ОСОБА_13 , а тому визнав даний висновок належно мотивованим та таким, що ґрунтується на підставі всіх зібраних по справі доказів, що дозволило суду зробити правильний висновок про те, що стороною обвинувачення не доведено належними та допустимими доказами вину ОСОБА_13 в порушенні правил дорожнього руху та заподіянні ОСОБА_17 тілесних ушкоджень, які б перебували між собою у прямому причинному зв`язку. 
		Більш того, з метою перевірки доводів апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні щодо невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, судом апеляційної інстанції, за клопотанням прокурора, також було призначено повторну комплексну судову автотехнічну та транспортно-трасологічну експертизу, проведення якої було доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
		Однак, як вбачається із висновку експертів за результатами проведення вказаної експертизи від 07.05.2018 року № 6407/17-52/7305/18-52, яка, з урахуванням вихідних даних, які випливають із показань водія ОСОБА_13 та пасажира ОСОБА_18 (Варіант 1), а також вихідних даних, які випливають із показань водія ОСОБА_16 і водія  ОСОБА_15 (Варіант 2) також проводилася за двома варіантами.
		При цьому, відповідаючи на поставлені питання, експерти, крім іншого, зазначили наступне, дослівно: 
		«21. Варіант 1. У даній дорожній обстановці дії водія автомобіля Ауді ОСОБА_16 з технічної точки зору не відповідали вимогам п. 12.3 ПДР.
		У даній дорожній обстановці в діях водія автомобіля Шевроле не вбачається невідповідностей вимогам п.п. 10.1, 16.13, 15.14 ПДР з технічної точки зору.
		Варіант 2.
		У даній дорожній обстановці дії водія автомобіля Шевроле ОСОБА_13 з технічної точки зору не відповідали вимогам п.п. 10.1, 16.13 ПДР. 
		У даній дорожній обстановці в діях водія автомобіля Ауді ОСОБА_16 не вбачається невідповідностей вимогам ПДР з технічної точки зору, у тому числі вимогам п. 12.3 ПДР, які є стосовні конкретних обставин даної пригоди.
		22. Варіант 1.
		У даній дорожній обстановці з технічної точки зору в причинному зв`язку з виникненням даної ДТП знаходяться (перебувають) дії водія автомобіля Ауді ОСОБА_16 , які не відповідають вимогам п. 12.3 ПДР і саме його дії призвели до виникнення аварійної дорожньо-транспортної ситуації.
		Варіант 2. 
		У даній дорожній обстановці з технічної точки зору в причинному зв`язку з виникненням даної ДТП знаходяться (перебувають) дії водія автомобіля Шевроле ОСОБА_13 , які не відповідають вимогам п.п. 10.1, 16.13 ПДР і саме її дії призвели до виникнення аварійної дорожньо-транспортної ситуації.».
		Тобто, в наведеному висновку також відсутні фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, які б дозволили суду апеляційної інстанції, поза будь-яким сумнівом, стверджувати про те, що висновки суду першої інстанції щодо відсутності належних та допустимих доказів вини ОСОБА_13 в порушенні правил дорожнього руху та заподіянні ОСОБА_17 тілесних ушкоджень, які б перебували між собою у прямому причинному зв`язку, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
		Разом з тим, оцінюючи вказаний висновок в сукупності з іншими зібраними доказами, у відповідності до вимог ст. 94 КПК України, з урахуванням показань експерта ОСОБА_24 , наданих під час його допиту в суді апеляційної інстанції з приводу роз`яснення висновку від 07.05.2018 року № 6407/17-52/7305/18-52, колегія суддів вважає, що, як під час судового розгляду в суді першої інстанції, так і апеляційного розгляду в суді апеляційної інстанції, стороною обвинувачення не надано достатніх доказів, які б доводили, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 08 листопада 2012 року, приблизно о 18:00 год. на перехресті вулиць Робітничої та Клавдіївської в м. Києві, вчинила ОСОБА_13 , а тому підстави для визнання обґрунтованими доводів апеляційної скарги прокурора відсутні.
		Наведені вище обставини дозволяють зробити висновок не тільки про безпідставність доводів апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадження про те, що виправдувальний вирок щодо ОСОБА_13 не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, а й про те, що стороною обвинувачення не було зібрано та надано суду належних та допустимих доказів, які б поза розумним сумнівом доводили винуватість обвинуваченої ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та наявність в її діях складу зазначеного правопорушення, зокрема його об`єктивної сторони, яка включає в себе не лише порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло тяжке тілесне ушкодження, а й наявність причинного зв`язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) та наслідками (заподіянням тяжкого тілесного ушкодження).
		У зв`язку з цим, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про те, що ухвалене судом першої інстанції рішення є необґрунтованим або невмотивованим, оскільки воно ухвалене на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України, з наведенням у вироку належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
		Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав, передбачених ст.ст. 409, 411 та 420 КПК України, для скасування оскаржуваного судового рішення, зокрема через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та ухвалення нового вироку з підстав необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції. 
		За таких обставин, приймаючи рішення за наслідками апеляційного розгляду за скаргою прокурора у кримінальному провадженні на виправдувальний вирок Святошинського районного суду м. Києва від 14 березня 2016 року, ухвалений щодо ОСОБА_13 , колегія суддів вважає необхідним вказаний вирок залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора  без задоволення. 
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418 та 419 КПК України, колегія суддів,  
		 
		п о с т а н о в и л а :
		 
		Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні  прокурора Київської місцевої прокуратури № 8 ОСОБА_14 залишити без задоволення, а виправдувальний вирок Святошинського районного суду м. Києва від 14 березня 2016 року, ухвалений щодо  ОСОБА_13   без змін.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
		 
		 
		Судді: _____________ _____________ _____________
		 ( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 ) 
		 
		 
		 
		 
		Справа № 11-кп/796/196/2018 
		Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України
		Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_25 
		Доповідач - суддя ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...