Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 202/4464/18 : Справи про адмінправопорушення (з 01.01.2019); У порядку процесуального законодавства; В порядку КПК України.
Надіслано для оприлюднення: 21.09.2018. Зареєстровано: 21.09.2018. Забезпечено надання загального доступу: 25.09.2018.
Дата набрання законної сили: 14.09.2018
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		    АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		Провадження № 11-сс/774/1176/18  Справа № 202/4464/18   Слідчий суддя - Слюсар Суддя-доповідач -               ОСОБА_1  
		Категорія: ст. КПК України 
		 
		У Х В А Л А 
		ІМ ЕН ЕМ У КР АЇ НИ 
		 
		14 вересня 2018 року                         м. Дніпро
		 
		Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
		 
		судді-доповідача          ОСОБА_1 
		суддів              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		за участю:
		секретаря судового засідання         ОСОБА_4                 
		представників третіх осіб, щодо майна
		яких вирішується питання про арешт     ОСОБА_5 , ОСОБА_6 
		слідчого                    
		яких вирішується питання про арешт
		ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 
		 
		розглянувши увідкритому судовомузасіданні матеріализа апеляційнимискаргами третіх осіб,щодо майнаяких вирішуєтьсяпитання проарешт - ОСОБА_7 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_58 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_59 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_21 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_66 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_67 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_68 , ОСОБА_28 , ОСОБА_69 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_70 , ОСОБА_33 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_80 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_81 , ОСОБА_47 , ОСОБА_82 , ОСОБА_48 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_54 , ОСОБА_90 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_55 , ОСОБА_95 , ОСОБА_56 , ОСОБА_96 , ОСОБА_57 на ухвалуслідчого суддіІндустріального районногосуду м.Дніпропетровська від16серпня 2018року пронакладення арештуна майно у кримінальному провадженні №42018040000000934, 
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Ухвалою слідчогосудді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2018 року задоволено клопотання слідчого СУ ГУНП у Дніпропетровській області ОСОБА_97 , погоджене з прокурором відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_98 , у кримінальному провадженні №42018040000000934 від 13.05.2018 року про арешт майна за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190, ч.5 ст. 191 КК України та накладено арешт на на об`єкти нерухомого майна, а саме на: квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 ,35,36,36а,37,38,38а,39,40,40а,41,42,43,44,45,46,47,48,49,50,51,52,53,54,55,56,57,58,59,60,61,62,63,64,65,66,67,68,69,70,71,72,73,74,75,76,77,78,79,80,81,82,83,83а,84,85,85а,86,87,88,89,90,91,92,92а, АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , шляхом заборони розпорядження, а також вчинення будь яких інших реєстраційних дій в державному реєстрі речових прав на зазначені об`єкти нерухомого майна.
		   Мотивуючи ухваленерішення,слідчий суддяпослався нате,що при вирішенні питання про арешт майна він врахував достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження та вважає, що слідчим доведено та обґрунтовано матеріалами клопотання, що квартири із клопотанням про накладення арешту на які звернувся слідчий є речовими доказами у кримінальному провадженні, оскільки могли бути набуті кримінально-протиправним шляхом або бути об`єктом кримінального правопорушення, а обмеження права власності на даному етапі досудового розслідування є співмірним завданню кримінального провадження, слідчим було доведено наявність підстав, передбачених КПК України, для накладання арешту на перелічені в прохальній частині клопотанні об`єкти нерухомості і те, що не застосування заборони розпорядження зазначеним майном може призвести до його відчуження.
		   В апеляційнихскаргах,які єідентичними зазмістом тавимогами,  вищезазначені третіособи,щодо майнаяких вирішуєтьсяпитання проарешт власники квартирбагатоквартирного житловогобудинку,розташованого заадресою : АДРЕСА_6 ,на якіухвалою слідчогосудді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2018 року було накладено арешт, кожен окремо, просять оскаржувану ухвалу скасувати, та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого в частині накладення арешту на належне їм нерухоме майно.
		   Обґрунтовуючи заявлені в апеляційній скарзі вимоги, апелянти посилаються на те, що ухвала слідчого судді є незаконною та необгрунтованою, як і накладений нею арешт, оскільки власники майна є добросовісними набувачами квартир даного житлового будинку, і цією ухвалою безпідставно порушено їх право власності, що завдає істотної шкоди охоронюваним законом правам осіб; вони не є підозрюваними чи обвинуваченими у даному кримінальному провадженні і взагалі не мають жодного відношення до будь-якого злочину, зазначеному в клопотанні слідчого, а слідчим суддею не було взято до уваги принцип розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження та наслідки арешту майна, оскільки, як зазначено в судовому рішенні, відповідно до п.6.1 Інвестиційного договору з реконструкції та завершення будівництва об`єкта незавершеного будівництва за результатами домовленості Сторін та реалізації предмету Договору, Сторони отримають у власність квартири, площею: Інвестор-забудовник - 90 % від загальної площі житлових квартир в Об`єкті реконструкції після введення його в експлуатацію (нумерація та розташування узгоджується Сторонами додатково відповідно до п. 1.4. цього Договору); міська рада  10 % від загальної площі житлових квартир в Об`єкті реконструкції після введення його в експлуатацію (нумерація та розташування узгоджується Сторонами додатково відповідно до ж 1.4. цього Договору), а ухвалою слідчого судді був накладений арешт не на 10-11 квартир, які ТОВ РУБІКОН-МОНОЛІТ мало б передати Міській раді, а на всі 106 квартир.
		   Вказують, що належні їм квартири не можуть бути визнані речовими доказами, оскільки органом досудового розслідування не наведено доказів того, що дане майно є об`єктом кримінально протиправних дій, цінностями, набутими кримінально протиправним шляхом або отриманим особами внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
		   Також звертають увагу апелянти й на те, що у клопотанні слідчого та ухвалі слідчого судді наведені неправдиві дані про те, що право власності на арештовані квартири було зареєстровано на підставі документів, виданих ЖБК Свобода-15, який до вказаного нерухомого майна не має жодного відношення, тому що вказані квартири були придбані власниками як на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу і право власності на дане майно було належним чином зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, так і у житлово-будівельному кооперативі Свобода-15 за договорами про сплату пайових внесків у ЖБК Свобода-15 № А-8-1 від 18.10.2016 року.     Відповідно до умов вказаного договору ЖБК зобов`язується організувати будівництво житлового будинку за адресою: м. Дніпропетровськ, проспект Свободи, в районі будинків №№ 217,219,221, будівництво якого здійснюватиметься ЖБК шляхом реконструкції об`єкта незавершеного будівництва 2-під`їзної 9-поверхової житлової будівлі, поштова адреса якого буде визначена під час будівництва, до введення його в експлуатацію, на підставі договору з ТОВ РУБІКОН-МОНОЛІТ здати його в експлуатацію, передати у власність квартиру, обумовлену цим Договором учаснику, який повністю сплатив пайовий внесок. Пунктом 2.4. Договору передбачено, що оформлення права власності на Квартиру здійснюється уповноваженим органом в порядку, передбаченому чинним законодавством, після прийняття Житлового будинку в експлуатацію, виготовлення особою, яка відповідно до чинного законодавства має право проводити технічну інвентаризацію об`єктів нерухомості, технічної документації на Житловий будинок, за умови наявності в Учасника довідки про здійснення повної оплати пайового внеску, акту прийому-передачі квартири. Відповідно до п.7.1. Договору ЖБК Свобода-15 підтверджує і гарантує учаснику, що ЖБК має право на будівництво Житлового будинку. Пунктом 3.1. Договору визначено, що учасник сплачує вартість пайового внеску у розмірі, строки та спосіб, погоджені Сторонами в Додатку №3 до цього Договору. Відповідно до п.4.3.4. Договору, після повної сплати пайового внеску необхідно отримати від ЖБК Довідку про здійснення повної оплати пайового внеску для оформлення права власності. 
		   У зв`язку з повним виконанням Сторонами умов договорів про сплату пайових внесків апелянтам були видані довідки про те, що пайовий внесок здійснено в повному обсязі, довідки про виконання всіх фінансових зобов`язань перед ЖБК Свобода-15, та складені акти приймання-передачі паїв (квартир), згідно яких останнім були передані вищезазначені квартири та оформлено право власності на дане нерухоме майно, про що свідчать Витяги з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які долучені до апеляційних скарг.
		   Ще вказують апелянти й на те, що власники майна не були повідомлені та не були присутніми при розгляді питання про арешт майна, а копії оскаржуваної ухвали у визначеному законом порядку їм не надсилалися, а також дане судове рішення не було внесено до Єдиного реєстру судових рішень. 
		   Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників судового провадження, дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з огляду на наступне.
		Вирішуючи питання про дотримання скаржниками строку апеляційного оскарження, колегія суддів виходить з того, що оскаржувана ухвала слідчого судді була постановлена без повідомлення та виклику власників майна, а отже за правилами ч. 3 ст. 395 КПК України строк її апеляційного оскарження для останніх обчислюється з дня отримання ними копії даної ухвали. Інших правил визначення моменту початку строку апеляційного оскарження у цих правовідносинах процесуальний закон не містить. 
		Оскільки наданими матеріалами не спростовуються доводи апелянтів про те, що про існування даної ухвали їй стало відомо випадково, а копія даної ухвали у встановленому порядку ними не отримувалася, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про пропущення апелянтами строку апеляційного оскарження та необхідність розгляду та вирішення питання про його поновлення. 
		Відповідно до вимог ч.1 ст.170 КПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання рекомендацій, які містяться у шостій доповіді Європейської комісії про стан виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, стосовно удосконалення процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації» № 1019-VIII від 18 лютого 2016 року, який набрав чинності 28 лютого 2016 року (тут та далі - Закону) арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно в тому числі є доказом злочину. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. 
		Згідно зч.2ст.170КПК України,арешт майнадопускається зметою забезпечення: 1)збереження речовихдоказів; 2)спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майнаяк видупокарання абозаходу кримінально-правовогохарактеру щодоюридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
		Разом з тим, за правилами вказаної норми кримінального процесуального закону, а саме частин 3, 5, та 6, арешт на майно може бути накладено в разі відповідності такого майна критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, в разі наявності підстав вважати, що суд може застосувати до підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної особи, юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна, в разі, якщо фізична чи юридична особа в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову або неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою щодо якої здійснюється провадження. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження, а отже за правилами ст. 132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:
		1)існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження; 
		2)потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора;
		3)може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.
		Апеляційним переглядом встановлено, що в провадженні СУ ГУНП в Дніпропетровській області перебувають матеріали кримінального провадження № 42018040000000934 від 13.05.2018 року, відомості про яке до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190 КК України, ч. 5 ст. 191 КК України за фактом того, що службові особи ТОВ «Рубікон-Моноліт» (ЄДРПОУ 33275862) та ЖБК «Свобода-15» шляхом обману, у зв`язку з невиконанням умов інвестиційного договору щодо реконструкції і завершення будівництва багатоквартирного житлового будинку розташованого по АДРЕСА_6 , заволоділи чужим майном, а саме: квартирами вказаного будинку, чим спричинили майнову шкоду в особливо великих розмірах територіальній громаді м. Дніпро.
		В межахвказаного кримінальногопровадження слідчийСУ ГУНПу Дніпропетровськійобласті ОСОБА_99 звернувся доІндустріального районногосуду м.Дніпропетровська зклопотанням, погодженимз прокуроромвідділу прокуратуриДніпропетровської області ОСОБА_98 про арештмайна,обгрунтовуючи останнєтим,що у червні 2017 року ТОВ «Рубікон - Моноліт» не виконуючи умов Інвестиційного договору з реконструкції та завершення будівництва об`єкта незавершеного будівництва, який був укладений 01 грудня 2014 року між Дніпропетровською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «РУБІКОН-МОНОЛІТ», як Інвестором-забудовником, почав реєструвати за собою право власності на квартири в багатоквартирному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_6 , що був Об`єктом реконструкції, при цьому умови Інвестиційного договору щодо передачі міській раді належну їй частину Об`єкта реконструкції, у розмірі що становить 10 % від загальної площі житлових квартир в Об`єкті реконструкції, так і не виконано. Право власності на кватири в будинку по вул. Кобзарській, 2, реконструкцію якого проводило ТОВ «Рубікон-Моноліт» на підставі договору укладеного з міською радою, було зареєстровано на підставі документів виданих ЖБК «СВОБОДА -15», яка до вказаного нерухомого майна не має жодного відношення. Також відповідно до Декларації про готовність об`єкту до експлуатації в будинку АДРЕСА_6 99 квартир, а згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, то на теперішній час в даному будинку зареєстровано право власності на 106 квартир. На цей час всі квартири в даному будинку відчужені на користь фізичних осіб, для більшості з яких підставою для реєстрації права власності стала додаткова угода до Договору про сплату пайових внесків у ЖБК «СВОБОДА-15», довідки, видані ЖБК «СВОБОДА-15», акт прийому-передачі паю (квартири), договір про сплату пайових внесків у ЖБК «СВОБОДА-15».
		Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. 
		Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження, а отже за правилами ст. 132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.
		При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
		Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, ст. 132 КПК України, ст. 173 КПК України повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; розумність та спів розмірність обмеження прав власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
		Відповідні дані повинні міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
		Згідно ч. 2 ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено:
		1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна;
		2) перелік і види майна, що належить арештувати;
		3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном;
		4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.
		До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
		Однак зазначених вимог закону слідчий, який вніс клопотання та слідчий суддя, який розглядав зазначене клопотання, не дотрималися, що істотно вплинуло на правильність прийнятого судового рішення.
		Клопотання слідчого не містить відомостей, зазначених в ч. ч. 5, 6 ст. 170 КПК України, а саме, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
		У випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження, натомість клопотання слідчого не містить як відомостей щодо пред`явлення підозри будь-якій особі в даному кримінальному провадженні, так і містить посилань й на заявлений цивільний позов.
		У рішенніЄвропейського судуз правлюдини від07.06.2007року усправі «Смирновпроти Росії»було висловленоправову позиціюпро те,що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку  вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
		   Відповідно до ч.ч. 11, 12 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
		   Під час апеляційного розгляду було встановлено, що рішенням № 29/30 від 26 грудня 2012 року «Про надання згоди на прийняття укомунальну власність територіальної громади міста житлових будинків, які перебувають на балансі ДП «»ДНВК «Електровозобудування» Дніпропетровська міська рада надала згоду на прийняття у комунальну власність територіальної громади міста житлових будинків, які перебувають на балансі Державного підприємства «Дніпропетровський науково-виробничий комплекс «Електровозобудування», з передачею на баланс Комунального житлово-експлуатаційного підприємства № 25 згідно з актами прийняття - передачі.
		   Пунктом 2.1. даного рішення вирішено передати в комунальну власність територіальної громади міста об`єкт незавершеного будівництва, розташований по просп. Свободи, у районі будинків №№ 217, 219, 221, як компенсацію за невиконаний капітальний ремонт житлових будинків.
		   01 грудня 2014 року між Дніпропетровською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «РУБІКОН-МОНОЛІТ», як Інвестором-забудовником, був укладений Інвестиційний договір з реконструкції та завершення будівництва об`єкта незавершеного будівництва.
		   Пунктом 1.1. інвестиційного договору встановлено, що предметом Договору є реалізація Сторонами Інвестиційного проекту з реконструкції об`єкту незавершеногобудівництва зі створенням нового об`єкта житлового призначення, розташованого по просп. Свободи в районі будинків №№ 217, 219, 221 ум. Дніпропетровську.
		   Відповідно до п. 1.4. Інвестиційного договору, після закінчення реконструкції та введення Об`єкту реконструкції в експлуатацію, Інвестор-забудовник зобов`язаний в 60-денний термін повернути до комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська житлові квартири площею не менше 10 (десяти) відсотків від загальної площі житлових квартир, у введеному в експлуатацію Об`єкту реконструкції.
		   Після завершення реконструкції і введення Об`єкту реконструкції в експлуатацію Сторони, за поданням Інвестора-забудовника, у 30-денний термін мають узгодити поверхове розташування та нумерацію квартир, що передаються у власність територіальній громаді міста Дніпропетровська.
		   Відповідно до п. 2.1.7. Інвестиційного договору Інвестор-забудовник зобов`язується введення Об`єкту реконструкції в експлуатацію повернути Об`єкт реконструкції на баланс КП «Благоустрій» ДМР та передати до територіальної громади міста Дніпропетровська визначену цим договором частку Об`єкта реконструкції у власність, шляхом підписання акта приймання-передачі.
		   Розділом 6 Інвестиційного договору встановлений порядок розподілу права власності на Об`єкт реконструкції, так, відповідно до п. 6.1. Договору встановлено, що за результатами домовленості Сторін та реалізації предмету Договору, Сторони отримають у власність квартири, площею: Інвестор-забудовник - 90 % від загальної площі житлових квартир в Об`єкті реконструкції після введення його в експлуатацію (нумерація та розташування узгоджується Сторонами додатково відповідно до п. 1.4. цього Договору); міська рада  10 % від загальної площі житлових квартир в Об`єкті реконструкції після введення його в експлуатацію (нумерація та розташування узгоджується Сторонами додатково відповідно до ж 1.4. цього Договору).
		   У відповідності до п. 6.2. Інвестиційного договору Інвестор-забудовник -повинен протягом 60 робочих днів після завершення будівництва і введення в експлуатацію Об`єкта реконструкції відповідно до Акта приймання-передачі, який є невід`ємною частиною цього Договору, передати міській раді належну їй частину Об`єкта реконструкції. На підставі вказаного Акта приймання -передачі Інвестор-забудовник спільно із міською радою в установленому законодавством порядку здійснюють оформлення права власності на належні ш частини Об`єкта реконструкції.
		    У відповідності до п. 3.1.2. Договору міська рада забезпечила передачу Об`єкта реконструкції з балансу КП «Благоустрій» Дніпропетровської міської ради на баланс Інвестора-забудовника для здійснення реконструкції. Розпорядженням Дніпропетровського міського голови № 423-р від 20.07.2016 року Об`єкту реконструкції - багатоквартирному житловому будинку присвоєно адресу  вул. Кобзарська, 2.
		   06.02.2017 року ТОВ «Рубікон - Моноліт» звернулось до міського голови з листом № 19, зазначивши, що відповідно умов Інвестиційного договору повертають до комунальної власності територіальної громади міста житлові квартири площею 10 відсотків від загальної площі житлових квартир, та просили надати вказівку відповідним службам міської ради щодо підготовки розпорядчих документів про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста відповідної частки житлових приміщень багатоквартирного будинку по вул. Кобзарській. При цьому, попередньо поверхове розташування та нумерація квартир з міською радою Відповідачем узгоджена не була, та до вказаного листа було додано проект акта приймання - передачі квартир.
		   На даний лист департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради 03.04.2017 року за вих.№ 3/5-1596 була надана відповідь, в якій Відповідачу було повідомлено, що проект Акта приймання - передачі квартир міською радою не узгоджений, та було наголошено на тому, що умови Інвестиційного договору необхідно виконувати належним чином, на цей час Об`єкт реконструкції є таким будівництво якого закінчено, та який введено в експлуатацію, але ТОВ «Рубікон-Моноліт» так і не виконані зобов`язання, покладені на нього Інвестиційним договором, а саме не узгоджено поверхове розташування та нумерацію квартир, що передаються у власність територіальній громаді міста та не передано міській раді належну їй частину Об`єкта реконструкції, у розмірі що становить 10 % від загальної площі квартир в Об`єкті реконструкції.
		Також в судовому засіданні під час апеляційного розгляду було з`ясовано, що на даний час в Господарському суді Дніпропетровської області триває судовий розгляд господарської справи за позовом Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Рубікон-Моноліт про зобов`язання останнього виконати умови Інвестиційного договору з реконструкції та завершення будівництва об`єкта незавершеного будівництва, що укладений 01.12.2014 року між Дніпропетровською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рубікон - Моноліт", шляхом узгодження з Дніпровською міською радою поверхового розташування та нумерації квартир площею 10% від загальної площі житлових квартир в багатоквартироному житловому будинку за адресою: АДРЕСА_6 , що підлягають передачі у комунальну власність територіальної громади міста Дніпра. 
		У даній справі Дніпровською міською радою було подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить суд: заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "Рубікон - Моноліт", а також будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії (купівля-продаж, міна, найм, виділ часток та інше) по відчуженню, реалізації, передачі особам та переоформленню документів на будинок АДРЕСА_6 та на квартири та нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_6 ; заборонити державному реєстратору вчиняти будь-які дії (в тому числі реєстрацію та перереєстрацію права власності, внесення записів про накладення арештів, заборон на відчуження, записів про іпотеку інші дії передбачені чинним законодавством), окрім дій по виконанню ухвали суду про забезпечення даного позову по цій справі на будинок АДРЕСА_6 та на квартири та нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_6 .
		Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2018 року відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову Дніпровської міської ради.
		   29.08.2018 від Дніпровської міської ради до Господарського суду Дніпропетровської області знов надійшла заява про вжиття заходів забезпечення позову, в якій позивач просив суд накласти арешт на 10 % від загальної площі житлових квартир в будинку АДРЕСА_6 ; заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «РУБІКОН - МОНОЛІТ» (код за ЄДРПОУ 33275862), а також будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії (купівля-продаж, міна, найм, виділ часток та інше) по відчуженню, реалізації, передачі іншим особам та переоформленню документів на 10 % від загальної площі житлових квартир в будинку АДРЕСА_6 ; заборонити державному реєстратору вчиняти будь-які дії (в тому числі реєстрацію та перереєстрацію права власності, внесення записів про накладення арештів, заборон на відчуження, записів про іпотеку інші дії передбачені чинним законодавством), окрім дій по виконанню ухвали суду про забезпечення даного позову по цій справі на 10 % від загальної площі житлових квартир в будинку АДРЕСА_6 , у задоволенні якої було відмовлено ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2018 року.
		   Отже, на думку колегії суддів, в даному конкретному випадку стороною обвинувачення було здійснено неправомірне втручання у площину вищенаведених господарсько-правових відносин, а слідчий суддя залишив дану обставину поза увагою, що мало наслідком постановлення ним незаконного рішення, яке підлягає скасуванню в апеляційному порядку.
		   Крім того, не можна не звернути увагу й на те, що вартість майна, яке належить арештувати, має бути співмірною з розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, або ж, якщо метою арешту майна є забезпечення конфіскації, то вартість арештованого майна має узгоджуватись із санкцією статті, яка передбачає покарання за злочин, у вчиненні якого підозрюється чи обвинувачується особа. В даному випадку суд першої інстанції, всупереч нормам Конституції України та діючого в Україні законодавства взагалі не звернув уваги на дану обставину, танаклав арештне на 10 % від загальної площі житлових квартир в будинку АДРЕСА_6 , у відповідності до вищевикладеного, а на весь житловий фонд даного багатоквартирного будинку. А отже, обраний судом захід забезпечення кримінального провадження взагалі не відповідає вимогам адекватності, розумності та не є співрозмірним з огляду на завдання кримінального провадження.
		Також при постановленні слідчим суддею ухвали про накладення арешту на зазначене майно належним чином не враховані вимоги ч. 4 ст. 173 КПК України. Слідчий суддя при ухваленні цього рішення був зобов`язаний застосувати такий спосіб арешту, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб. В даному конкретному випадку суд першої інстанції фактично виніс рішення по господарському спору між двома особами, яким позбавив власників арештованого майна як добросовісних набувачів в повному обсязі на невизначений строк можливості використовувати належне їм майно у розумінні визначеного чинним законодавством права власності щодо нього, що суперечить нормам статей 13, 41 Конституції і ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якими закріплені основні принципи здійснення права власності та його обмеження, а саме встановлено право безперешкодно і в повному обсязі здійснювати правомочності власника щодо свого майна, та визначено межі допустимого розумного втручання держави у здійснення правомочностей власника. Причому таке втручання повинно бути законним і має здійснюватися з дотриманням принципу справедливого балансу між публічними і приватними інтересами.
		Зазначені принципи сформульовано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід`ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу.
		   Отже, наведені слідчим доводи щодо необхідності накладення арешту на дане нерухоме майно з метою збереження речових доказів через загрозу його незаконної передачі фізичним та юридичним особам та незаконної державної реєстрації права власності, з огляду на те, що продаж/відчуження даних квартир, в результаті яких апелянти у встановленому законом порядку набули права власності на них, відбувалося більше року назад, є сумнівними за своєю суттю, а наявність останніх (сумнівів) не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року, (ч. 2 ст.8, ч. 5 ст.9 КПК України), адже, у даному випадку, відсутнє обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти з дотриманням відповідних положень національного законодавства та принципів верховенства права.
		   Крім того, на підставі вимог ч. 5ст. 9 КПК України, апеляційний суд враховує, що виходячи з положень Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.
		   У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у права осіб повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
		   З огляду на викладене, доводи органу досудового розслідування, викладені у клопотанні, за відсутності безсумнівних доказів недобросовісності власників майна, є надуманими, оскільки не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту, а наявність сумнівів не узгоджується із вищезазначеним стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року, (ч. 2 ст. 8, ч. 5 ст. 9 КПК України).
		Виходячи з вищенаведеного та враховуючи те, що при вирішенні питання про арешт зазначеного у клопотанні майна слідчим та слідчим суддею були порушені зазначені вище норми кримінального процесуального закону, колегія суддів, з огляду на вимоги ст. 370 КПК України, ч. 3 ст. 407 КПК України вважає, що подані у даному кримінальному провадженні апеляційні скарги підлягають задоволенню, оскільки відсутнє будь  яке обгрунтування підстав для накладення арешту на вищезазначене майно та саме клопотання є необгрунтованим, невмотивованим та незаконним, а ухвала Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2018 року - скасуванню з постановленням нової ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області.
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 170-173, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів
		П О С Т А Н О В И Л А:
		Апеляційні скарги третіхосіб,щодо майнаяких вирішуєтьсяпитання проарешт - ОСОБА_7 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_58 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_59 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_62 , ОСОБА_63 , ОСОБА_21 , ОСОБА_64 , ОСОБА_65 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_66 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_67 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_68 , ОСОБА_28 , ОСОБА_69 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_70 , ОСОБА_33 , ОСОБА_71 , ОСОБА_72 , ОСОБА_73 , ОСОБА_74 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_75 , ОСОБА_76 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , ОСОБА_79 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_80 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_81 , ОСОБА_47 , ОСОБА_82 , ОСОБА_48 , ОСОБА_83 , ОСОБА_84 , ОСОБА_85 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_86 , ОСОБА_87 , ОСОБА_88 , ОСОБА_89 , ОСОБА_54 , ОСОБА_90 , ОСОБА_100 , ОСОБА_91 , ОСОБА_92 , ОСОБА_93 , ОСОБА_94 , ОСОБА_55 , ОСОБА_95 , ОСОБА_56 , ОСОБА_96 , ОСОБА_57 на ухвалуслідчого суддіІндустріального районногосуду м.Дніпропетровська від16серпня 2018року пронакладення арештуна майно у кримінальному провадженні №42018040000000934  задовольнити.
		 
		Ухвалу слідчогосудді Індустріальногорайонного судум.Дніпропетровська від16серпня 2018року пронакладення арештуна майно у кримінальному провадженні № 42018040000000934, а саме на квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_16 , АДРЕСА_17 , АДРЕСА_18 , АДРЕСА_19 , АДРЕСА_20 , АДРЕСА_21 , АДРЕСА_22 , АДРЕСА_23 , АДРЕСА_24 , АДРЕСА_25 , АДРЕСА_26 , АДРЕСА_27 , АДРЕСА_28 , АДРЕСА_29 , АДРЕСА_30 , АДРЕСА_31 , АДРЕСА_32 , АДРЕСА_33 , АДРЕСА_34 , АДРЕСА_35 , АДРЕСА_36 , АДРЕСА_37 , АДРЕСА_38 , АДРЕСА_39 , АДРЕСА_40 , АДРЕСА_41 , АДРЕСА_42 , АДРЕСА_43 , АДРЕСА_44 , АДРЕСА_45 , АДРЕСА_46 , АДРЕСА_47 , АДРЕСА_48 , АДРЕСА_49 , АДРЕСА_50 , АДРЕСА_51 , АДРЕСА_52 , АДРЕСА_53 , АДРЕСА_54 , АДРЕСА_55 , АДРЕСА_56 , АДРЕСА_57 , АДРЕСА_58 , АДРЕСА_59 , АДРЕСА_60 , АДРЕСА_61 , АДРЕСА_62 , АДРЕСА_63 , АДРЕСА_64 , АДРЕСА_65 , АДРЕСА_66 , АДРЕСА_67 , АДРЕСА_68 , АДРЕСА_69 , АДРЕСА_70 , АДРЕСА_71 , АДРЕСА_72 , АДРЕСА_73 , АДРЕСА_74 , АДРЕСА_75 , АДРЕСА_76 , АДРЕСА_77 , АДРЕСА_78 , АДРЕСА_79 , АДРЕСА_80 , АДРЕСА_81 , АДРЕСА_82 , АДРЕСА_83 , АДРЕСА_84 , АДРЕСА_85 , АДРЕСА_86 , АДРЕСА_87 , АДРЕСА_88 , АДРЕСА_89 , АДРЕСА_90 , АДРЕСА_91 , АДРЕСА_92 , АДРЕСА_93 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , шляхом заборони розпорядження, а також вчинення будь яких інших реєстраційних дій в державному реєстрі речових прав на зазначені об`єкти нерухомого майна  скасувати. 
		 
		Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого СУ ГУНП у Дніпропетровській області ОСОБА_97 , погоджене з прокурором відділу прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_98 , у кримінальному провадженні №42018040000000934 від 13.05.2018 року про арешт майна в частині оскаржуваного майна. 
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		 
		 
		 
		Судді:
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		_____________ _______________ _____________
		ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...