Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 350/1325/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.09.2018. Забезпечено надання загального доступу: 24.09.2018.
Дата набрання законної сили: 19.09.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова 
		Іменем  України
		 
		19 вересня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 350/1325/17-ц
		 
		провадження № 61-35462 св 18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Луспеника Д. Д.,
		суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф.,          Черняк Ю. В.,  
		 
		учасники справи:
		заявник - ОСОБА_3; 
		суб'єкт оскарження - старший державний виконавець Рожнятівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Лутчин Василь Ярославович;
		заінтересована особа - ОСОБА_5;
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 квітня 2018 року у складі колегії суддів:                    Томин О. О., Бойчука І. В., Пнівчук О. В.,
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		У вересні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність старшого державного виконавця Рожнятівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції (далі - ДВС ГТУЮ) в Івано-Франківській області             Лутчина В. Я., заінтересована особа - ОСОБА_5
		 
		Скарга мотивована тим, що 20 лютого 2017 року було відкрито виконавче провадження № 53439741 щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого 17 липня 2006 року Рожнятівським районним судом Івано-Франківської області, про стягнення з ОСОБА_5 на його користь суми заборгованості за договором позики у розмірі 73 593 грн та 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Постановою державного виконавця               від 20 квітня 2017 року накладено арешт на майно боржника - транспортний засіб марки ЗАЗ 1801 Степок, 1994 року випуску, номерний знак НОМЕР_1. Вважав, що під час примусового виконання рішення суду державним виконавцем належним чином не було виконано норми Закону України «Про виконавче провадження». Так, отримавши 22 червня 2017 року інформацію щодо місця проживання та номер телефону ОСОБА_5, державний виконавець не вжив усіх заходів, щоб примусити боржника виконати рішення суду, допустив триваючу у часі бездіяльність, спрямовану на уникнення боржником відповідальності щодо невиконання рішення суду боржником більше десяти років. 
		Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив суд визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Рожнятівського районного відділу ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області Лутчина В. Я., допущену у виконавчому провадженні № 53439741, та зобов'язати його у цьому виконавчому провадженні реалізувати надані йому Законом України «Про виконавче провадження» права, зокрема: одержати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну; звернутися до суду за вмотивованим судовим рішенням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника для того, щоб виявити в ньому майно, на яке може бути звернуто стягнення; накласти арешт на майно боржника, опечатати його, вилучити, чи передати майно боржника на зберігання та спробувати реалізовувати його в установленому законом порядку; здійснити реєстрацію обтяжень майна боржника в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням; звернутися із поданням до суду про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення; викликати боржника, як фізичну особу, з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні; накласти на боржника стягнення у вигляді штрафу як на фізичну особу у випадках, передбачених законом за умисне невиконання судового рішення та унаслідок несприяння державному виконавцю щодо примусового виконання судового рішення; вимагати від боржника надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; звернутися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням суду; якщо боржник без поважних причин не з'являвся за викликом виконавця, звернутися до суду щодо застосування до нього приводу.
		 
		Ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області                    від 23 лютого 2018 року у складі судді Пулика М. В. скаргу ОСОБА_3 задоволено. Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Рожнятівського районного відділу ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області Лутчина В. Я., допущену у виконавчому провадженні № 53439741                         від 20 лютого 2017 року, та зобов'язано державного виконавця невідкладно провести виконавчі дії відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» з примусового виконання виконавчого листа, виданого                         17 липня 2006 року, про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 суми заборгованості за договором позики у розмірі 73 593 грн та 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.
		 
		Задовольняючи скаргу ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Проте державним виконавцем не надано доказів щодо вчинення всіх передбачених законом дій по примусовому виконанню рішення суду, яке не виконується більше десяти років, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		 
		Постановою апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 квітня 2018 рокуапеляційну скаргу Рожнятівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області задоволено. Ухвалу Рожнятівського районного суду Івано-Франківської областівід 23 лютого 2018 року скасовано та постановлено нове судове рішення. У задоволенні скарги ОСОБА_3 відмовлено.  
		Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що відповідно до матеріалів виконавчого провадження головним державним виконавцем відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» вжито всіх передбачених Законом заходів щодо примусового виконання рішення суду, зокрема державний виконавець робив запити: щодо наявності у боржника транспортних засобів, зареєстрованої техніки, машин, механізмів, устаткування великовантажних автомобілів та інших технологічних транспортних засобів, наявності права власності на землю у боржника; про номери рахунків, відкриті у банківських установах, запити до Пенсійного фонду України про осіб боржників, які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами, про останнє місце роботи чи отримання пенсії, унаслідок чого було встановлено відсутність зареєстрованих за боржником на праві власності, оренди чи праві користування земельних ділянок, великовантажних та інших технологічних транспортних засобів, а також відсутність доходів, у тому числі пенсії. Аналогічні запити направлялись періодично відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» (квітень, травень, серпень, листопад 2017 року, лютий 2018 року), проте належного боржнику майна чи отриманих ним доходів не виявлено. Постановою державного виконавця Рожнятівського районного відділу ДВС ГТУЮ в Івано-Франківській області від 19 квітня  2017 року було оголошено в розшук майно боржника: транспортний засіб марки ЗАЗ 1801 Степок, номерний знак НОМЕР_1, а постановою від 20 квітня 2017 року накладено арешт на це майно. 19 травня 2017 року державним виконавцем разом із стягувачем було здійснено виїзд за місцем проживання боржника і встановлено, що за місцем реєстрації боржник не проживає, про що складено відповідний акт. Також ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 8 червня 2017 року, постановленою за результатами розгляду відповідного подання державного виконавця, боржника ОСОБА_5 було оголошено в розшук.               14 вересня 2017 року державний виконавець звертався до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, яке ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області             від 15 вересня 2017 року було задоволено, проте ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2017 року ухвалу суду першої інстанції скасовано, у задоволенні подання відмовлено. Також апеляційний суд зазначив, що районний суд розглянув справу належним чином повідомивши державного виконавця про дату судового розгляду.
		У червні 2018 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив постанову апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що згідно зі статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Проте державним виконавцем не надано доказів щодо вчинення усіх передбачених законом дій по примусовому виконанню рішення суду. 
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
		 
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Касаційна скарга підлягає задоволенню.
		 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. 
		 
		Зазначеним вимогам судове рішення апеляційного суду не відповідає.
		 
		Стаття 447 ЦПК України передбачає, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
		 
		Судом установлено, що 20 лютого 2017 року було відкрито виконавче провадження № 53439741 щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого 17 липня 2006 року Рожнятівським районним судом Івано-Франківської області, про стягнення з ОСОБА_5 на його користь суми заборгованості за договором позики у розмірі 73 593 грн та 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. 
		 
		Постановою державного виконавця від 20 квітня 2017 року накладено арешт на майно боржника - транспортний засіб марки ЗАЗ 1801 Степок, 1994 року випуску, номерний знак НОМЕР_1.
		 
		Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції виходив із того, що при розгляді справи судом першої інстанції не було витребувано матеріали виконавчого провадження, а тому не було встановлено всіх обставин справи щодо того, що державний виконавець вжив усіх передбачених законом дій по примусовому виконанню рішення суду.
		 
		Разом з тим апеляційний суд не врахував таке. 
		 
		Згідно з положенням статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
		 
		Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
		 
		Згідно з частиною восьмою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
		 
		Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело прав.
		 
		Виконання судового рішення є також сферою регулювання                                 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так як виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
		 
		У справі «Войтенко проти України» (рішення від 29 червня 2004 року) Європейський суд з прав людини нагадує свою практику, що неможливість для  заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1.
		 
		Задовольняючи скаргу ОСОБА_3, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що державний виконавець не вжив достатніх, ефективних заходів для своєчасного примусового виконання виконавчого документу, виданого                 17 липня 2006 року Рожнятівським районним судом Івано-Франківської області, про стягнення на користь стягувача суми заборгованості за договором позики та моральної шкоди, проявив бездіяльність усупереч статей 10, 18 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», які регламентують здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення з використанням можливостей, передбачених у статті 48 цього Закону. А саме: не здійснив розшук майна боржника, на яке може бути звернуто стягнення, не провів належним чином перевірку майнового стану боржника.
		 
		Також судом апеляційної інстанції не було враховано, що державний виконавець був повідомлений про розгляд справи, брав участь у судовому засіданні, а тому мав можливість подати докази про вжиття достатніх, ефективних заходів для своєчасного примусового виконання виконавчого документу (а.с. 24, 25), проте таких доказів до суду першої інстанції ним подано не було. При цьому 27 грудня 2017 року він приймав участь в судовому засіданні, надав пояснення, а після оголошення перерви в судовому розгляді більше в судове засідання не з'явився. Разом з тим  Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що знаючи про судовий процес, учасник справи повинен в розумні інтервали вживати заходів, аби дізнатися про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі «Олександр Шевченко проти України» від 26 квітня 2007 року).
		 
		Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		П О С Т А Н О В И В :
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
		 
		Постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 16 квітня               2018 року скасувати, ухвалу Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2018 року залишити в силі.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                    Д. Д. Луспеник 
		 
		Судді:                                                                                               О. В. Білоконь 
		 
		Б. І. Гулько
		 
		С. Ф. Хопта 
		 
		Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...