Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 205/6983/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.09.2018. Забезпечено надання загального доступу: 24.09.2018.
Дата набрання законної сили: 12.09.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем  України
		 
		12 вересня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 205/6983/16-ц
		провадження № 61-854св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Висоцької В. С.,
		суддів: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М., ШтеликС. П.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідач - підприємство з іноземними інвестиціями «АМІК Україна»,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О., Пищиди М. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до підприємства з іноземними інвестиціями «АМІК Україна» (далі - ПІІ «АМІК Україна») про визнання незаконними та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
		Позовна заява мотивована тим, що на підставі наказу від 11 березня 2013 року він був переведений на посаду завідуючого базою зберігання та реалізації продуктів нафтопереробки в м. Дніпропетровськ підприємства з іноземними інвестиціями «ЛУКОЙЛ-Україна» (перейменовано наказом від 13 травня 2015 року в ПІІ «АМІК Україна»). Попередній завідуючий базою ОСОБА_5 був звільнений з посади 22 лютого 2013 року.
		Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2016 року визнано незаконним та скасовано наказ про звільнення ОСОБА_5, його поновлено на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. 
		ОСОБА_5 був поновлений на роботі, але рішення суду першої інстанції скасовано Апеляційним суду Дніпропетровської області від 04 липня 2016 року. 
		У січні 2016 року позивач захворів, у нього стався інфаркт міокарду, став до роботи 19 квітня 2016 року. 01 червня 2016 року позивача викликали до м. Києва на нараду. 02 червня 2016 року під час наради позивача повідомили про те, що у зв'язку з поновленням на роботі іншого працівника позивача повинні звільнити, при цьому позивачу надали для ознайомлення список вакантних посад. 
		Позивачу стало зле, він викликав швидку та не ознайомився під підпис з наказом про звільнення від 30 травня 2016 року. Позивач знаходився на лікарняному з 02 червня до 19 серпня 2016 року. При цьому на лікування було витрачено 4 809,44 грн. 
		Внаслідок дій працівників відповідача позивач отримав психологічний стрес, у нього сталось гостре порушення мозкового кровообігу за ішемічним типом в басейні ЛВСА, позивач змушений був додатково витратити кошти на лікування, на переїзди до лікарні в м. Дніпропетровську, загальна сума витрат складає 4 809,44 грн. 
		Листом від 03 червня 2016 року відповідач запропонував позивачу прибути до відділу кадрів та забрати трудову книжку. У наказі від 30 червня 2016 року вказано, що позивач звільнений з посади завідуючого базою зберігання та реалізації продуктів нафтопереробки в м. Дніпропетровськ ПІІ «АМІК Україна» з 03 червня 2016 року в зв'язку з поновленням на роботі іншого працівника, який раніше виконував цю роботу, на підставі пункту 6 частини першої статті 40 КЗпП України. 
		З наказом від 30 травня 2016 року позивач був ознайомлений 22 серпня 2016 року під підпис. Також 22 серпня 2016 року позивач був ознайомлений з наказом від 24 червня 2016 року, в якому зазначено, що в зв'язку з наданням ОСОБА_4 листка непрацездатності, виданого 02 червня 2016 року, були внесені зміни до наказу від 30 травня 2016 року та скасована дата звільнення із займаної посади 03 червня 2016 року, зазначено, що датою звільнення вважати дату вказану в листі непрацездатності в графі «стати до роботи». В листі непрацездатності, виданому 12 серпня 2016 року, в графі «стати до роботи» зазначено 20 серпня 2016 року, але це був вихідний день, тому на роботу позивач вийшов 22 серпня 2016 року. 
		Вказані накази позивач вважав незаконними, оскільки його було звільнено з роботи в період тимчасової непрацездатності. 
		Крім того, рішення, на підставі якого був поновлений попередній працівник, станом на 24 червня 2016 року не набрало законної сили та було скасовано судом апеляційної інстанції 04 липня 2016 року. У наказі від 24 червня 2016 року не зазначена повна дата його звільнення, що не відповідає вимогам чинного законодавства. 
		Уточнивши позовні вимоги, просив суд визнати незаконним та скасувати наказ ПІІ «АМІК Україна» від 30 травня 2016 року в частині звільнення ОСОБА_4 із займаної посади; визнати незаконним та скасувати наказ ПІІ «АМІК Україна» від 24 червня 2016 року в частині зміни дати звільнення позивача з займаної посади; поновити позивача на посаді завідуючого базою зберігання та реалізації продуктів нафтопереробки в м. Дніпропетровськ ПІІ «АМІК Україна»; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 121 213,74 грн; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 300 000,00 грн; стягнути з відповідача на користь позивача спричинену матеріальну шкоду в розмірі 5 439,53 грн.
		Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2017 року позов задоволено частково.
		Визнано незаконним наказ ПІІ «АМІК Україна» від 30 травня 2016 року № 557-к в частині звільнення ОСОБА_4 із займаної посади завідуючого базою зберігання та реалізації продуктів нафтопереробки в м. Дніпропетровську (пункт 6 частини першої статті 40 КЗпП України).
		Визнано незаконним наказ ПІІ «АМІК Україна» від 24 червня 2016 року № 714-к в частині звільнення ОСОБА_4 із займаної посади завідуючого базою зберігання та реалізації продуктів нафтопереробки в м. Дніпропетровську (пункт 6 частини першої статті 40 КЗпП України).
		Поновлено ОСОБА_4 на посаді завідуючого базою зберігання та реалізації продуктів нафтопереробки в м. Дніпропетровську ПІІ «АМІК Україна».
		Стягнуто з ПІІ «АМІК Україна» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 126 766,26 грн, моральну шкоду у розмірі 500,00 грн.
		В іншій частині позову відмовлено.
		Стягнуто з ПІІ «АМІК Україна» судовий збір на користь держави у розмірі 1 600,00 грн.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не дотримав порядку звільнення позивача з роботи, оскільки наказом від 30 травня 2016 року № 557-к ОСОБА_4 було звільнено з роботи з 03 червня 2016 року, тобто в період тимчасової непрацездатності, що є порушенням частини третьої статті 40 КЗпП України, а в наказі від 24 червня 2016 року № 714-К, яким були внесені зміни до наказу від 30 травня 2016 року № 557-к, не зазначено конкретну дату, з якої позивача звільнено з займаної посади, що є підставою для визнання їх незаконними та поновлення позивача на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, виходячи з розрахунку наведеного судом.
		Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано.
		У задоволенні позову відмовлено.
		Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що наказ від 30 травня 2016 року № 557-к та наказ від 24 червня 2016 року № 714-К на час їх видання відповідачем відповідали вимогам чинного законодавства, оскільки позивача було обґрунтовано звільнено відповідно до пункту 6 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку з поновленням на роботі іншого працівника, а враховуючи, що позивач потрапив на лікарняний 02 червня 2016 року, відповідач наказом від 24 червня 2016 року № 714-К вніс зміни до наказу від 30 травня 2016 року № 557-к, яким відмінив дату звільнення позивача з займаної посади, та зазначив, що дату звільнення з займаної посади вважати дату, зазначену в листі непрацездатності в полі «стати до роботи». Відсутність в наказі про звільнення конкретної дати звільнення, не є підставою вважати, що роботодавець звільнив ОСОБА_4 із порушенням норм чинного трудового законодавства, оскільки нормативне регулювання зазначення дат звільнення у відповідних наказах, зокрема статті 241-1 КЗпП України, відсутнє.
		У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.  
		Касаційна скарга мотивована тим, що позивач був звільнений із займаної посади у зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, однак станом на 22 серпня 2016 року рішення суду про його поновлення на роботі вже було скасовано; наказом від 30 травня 2016 року № 557-к позивача звільнено у період тимчасової непрацездатності, а в наказі від 24 червня 2016 року № 714-к відсутня конкретна дата звільнення.
		У лютому 2018 року до суду від ПІІ «АМІК Україна» надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу відхилити, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
		Відповідно до частини першої статті Конвенції Міжнародної організації праці № 158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року», ратифікованої Постановою Верховною Радою України від 04 лютого 1994 року № 3933-ХІІ (далі - Конвенція), вона поширюється на всі галузі економічної діяльності та на всіх осіб, які працюють за наймом.
		Згідно із статтею 4 Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.
		На підставі статті 9 Конвенції тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавці.
		Відповідно до пункту 6 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
		Згідно з частиною третьою статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
		Суд установив, що ОСОБА_4 наказом від 11 березня 2013 року № 202 переведений з 11 березня 2013 року на посаду завідуючого базою зберігання та реалізації продуктів нафтопереробки в м. Дніпропетровськ підприємства з іноземними інвестиціями «ЛУКОЙЛ-Україна».
		Згідно з рішенням власника підприємства з іноземними інвестиціями «ЛУКОЙЛ-Україна» від 29 квітня 2015 року № 29/04/15, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у зв'язку із продажем приватною компанією «ЛУКОЙЛ ЄВРОПА ХОЛДІНГЗ Б.В.» на користь компанії АМІК 100 % своїх корпоративних прав в підприємстві, здійснено відповідну зміну власника, яким став АМІК ЕНЕРДЖІ МЕНЕДЖМЕНТ ГМБХ, змінено назву на ПІІ «АМІК Україна».
		Наказом ПІІ «АМІК Україна» від 30 травня 2016 року № 56-в позивача було направлено у відрядження в м. Київ строком на 3 дні з 01 по 03 червня 2016 року.
		02 червня 2016 року під час наради ПІІ «АМІК Україна» в м. Києві позивача повідомили про те, що у зв'язку з поновленням на роботі іншого працівника його повинні звільнити. Позивачу стало зле та його було госпіталізовано до Олександрівської міської клінічної лікарні м. Києва з діагнозом цереброваскулярна хвороба, гостре порушення мозкового кровообігу за ішемічним типом в басейні ЛВСА, наслідки перенесеного ГПМК за ішемічним типом в вертебро-базилярному басейні, гіпертонічна хвороба ІІІ ст., 3 ст. ІХС, постінфарктний кардіосклероз СН І ст. Ризик дуже високий.
		У зв'язку з чим 02 червня 2016 року позивач не був ознайомлений з наказом про звільнення від 30 травня 2016 року.
		Наказом від 30 травня 2016 року № 557-к ОСОБА_4 звільнено з 03 червня 2016 року з посади завідуючого базою зберігання та реалізації продуктів нафтопереробки в м. Дніпропетровськ ПІІ «АМІК Україна» у зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, пункт 6 частини першої статті 40 КЗпП України.
		Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2016 року, зокрема, було поновлено ОСОБА_5 на посаді завідуючого базою зберігання та реалізації продуктів нафтопереробки в м. Дніпропетровськ ПІІ «АМІК Україна».
		Наказом від 24 червня 2016 року № 714-К внесено зміни до наказу від 30 травня 2016 року № 557-к, відмінено дату звільнення з займаної посади 03 червня 2016 року, датою звільнення з займаної посади завідуючого базою зберігання та реалізації продуктів нафтопереробки в м. Дніпропетровськ ПІІ «АМІК Україна» ОСОБА_4 у зв'язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу, відповідно до пункту 6 частини першої статті 40 КЗпП України вирішено вважати дату, зазначену в листі непрацездатності в полі «стати до роботи».
		Позивач перебував на лікарняному з 02 червня до 19 серпня 2016 року, що підтверджено листками непрацездатності: серії АГЮ № 022383, виданим 08 червня 2016 року; серії АГШ № 899948, виданим 09 червня 2016 року; серії АДБ № 217402, виданим 01 липня 2016 року; серії АДБ № 344541, виданим 11 серпня 2016 року; серії АДБ № 677434, виданим 12 серпня 2016 року.
		У листку непрацездатності серії АДБ № 677434, виданому 12 серпня 2016 року, в графі «стати до роботи» зазначено «20 серпня».
		Оскільки 20 та 21 серпня 2016 року були вихідними днями, ОСОБА_4 з'явився на роботу 22 серпня 2016 року. У цей же день його було ознайомлено з наказом від 30 травня 2016 року № 557-к та наказом від 24 червня 2016 року № 714-К.
		Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведене звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевірити їх відповідність законові.
		Суд першої інстанції за результатами перевірки зібраних у справі доказів дійшов обґрунтованого висновку про те, що під час звільнення позивача не було дотримано порядок його звільнення з роботи, що є підставою для визнання наказів про звільнення незаконними та поновлення позивача на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, виходячи з розрахунку наведеного судом.
		Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позову не взяв до уваги, що звільнення - це триваючий у часі процес, який закінчується видачею трудової книжки з копією наказу про звільнення та остаточним розрахунком. На час виходу позивача з лікарняного процедура звільнення не закінчена, а підстава звільнення вже відпала, тому звільнення не можна вважати обґрунтованим.
		За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_4 є обґрунтованим.
		Встановлені судом першої інстанції обставини підтверджуються матеріалами справи та не спростовані сторонами під час апеляційного розгляду.
		Висновок суду апеляційної інстанції про те, що наказ від 30 травня 2016 року № 557-к та наказ від 24 червня 2016 року № 714-К на час їх видання відповідачем вони відповідали вимогам законодавства та позивача було обґрунтовано звільнено відповідно до пункту 6 частини першої статті 40 КЗпП України у зв'язку з поновленням на роботі іншого працівника, не ґрунтується на матеріалах справи і не відповідає вимогам закону. 
		Суд апеляційної інстанції вищевказаних обставин та норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не врахував, помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
		Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.
		Керуючись статтями 400, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
		Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 грудня 2017 року скасувати, рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 травня 2017 року залишити в силі.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		  Головуючий    В. С. Висоцька   Судді:  С. Ю. Мартєв      В. В. Пророк     І. М. Фаловська     С. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...