Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 129/2275/16-а : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; управління, нагляду та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, у тому числі:; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, у тому числі пенсійного страхування осіб, звільнених з публічної служби (військової служби).
Надіслано для оприлюднення: 24.09.2018. Зареєстровано: 25.09.2018. Забезпечено надання загального доступу: 25.09.2018.
Дата набрання законної сили: 21.09.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		21 вересня 2018 року 
		Київ
		справа №129/2275/16-а
		адміністративне провадження №К/9901/20115/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
		суддів: Гімона М.М.,  Мороз Л.Л., 
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на постанову Гайсинського районного суду Вінницької області в складі судді Бондар О.В.  від 18.05.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Полотнянка Ю.П., Драчук Т.О., Загороднюка А.Г.  від 06.07.2017 у справі №129/2275/16-а за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області    про визнання  протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
		УСТАНОВИВ:
		В серпні 2016 року  представник позивача  звернувся до суду з  позовом, в якому, з урахуванням заяви про відкликання,   просив визнати протиправними дії відповідача по невиплаті ОСОБА_2  пенсії за період із жовтня 2013 року по час звернення до суду, зобов`язати відповідача виплатити позивачу пенсію з жовтня 2013 року по 19.08.2016 року - день звернення до суду  та продовжувати виплачувати в подальшому шляхом здійснення перерахунку на рахунок, відкритий у ВАТ «Державний ощадний банк України» № 97147 (установа банку № 10001/0101 Гайсин), вирішити питання про судові витрати.
		 Постановою Гайсинського районного суду Вінницької області від 18 травня 2017 року, залишеною без змін  ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2017 року,  адміністративний позов задоволено.
		Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області по припиненню виплати ОСОБА_2  пенсії з 1 жовтня 2013 року, оформлені у виді атестату № 761.
		Зобов`язано  Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_2 пенсію з 01.10.2013 року по 19.08.2016 року, на її рахунок, відкритий у ВАТ «Державний ощадний банк України» № 97147 (установа банку № 10001/0101 Гайсин).
		У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та   апеляційної  інстанції норм матеріального та  процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.  Касаційна скарга обґрунтована тим, що   відсутні підстави для відновлення виплати пенсії позивачу, яка виїхала за кордон на постійне місце проживання. Вказано на те, що виплата пенсії за довіреністю здійснюється протягом усього періоду дії довіреності за умови поновлення пенсіонером заяви про виплату пенсії за довіреністю через кожен рік дії такої довіреності.
		Заслухавши  суддю - доповідача, колегія суддів прийшла до висновку, що  касаційна скарга  підлягає  частковому  задоволенню   з  таких  підстав.
		Судами встановлено, що  з 1996 року ОСОБА_2  перебуває на обліку Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницької області та отримує пенсію у зв'язку із втратою годувальника на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
		З 01.10.2013 року відповідач припинив виплату пенсії відповідно до атестата про зняття з обліку №761 до з"ясування обставин, після чого відповідач звернувся із запитом до управління Державної міграційної служби України у Вінницькій області про те, чи виїжджала ОСОБА_2  на постійне місце проживання за кордон, на що отримав відповідь, що до УДМС України з метою оформлення документів для виїзду на постійне місце проживання за кордон позивач  не зверталась.
		09.06.2016 року позивач засобами факсимільного зв'язку  звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницької області із заявою, в якій просила поновити виплату призначеної їй пенсії через представника ОСОБА_3, що діє за дорученням від 12.08.2014р.
		23.06.2016 року листом Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницької області повідомило позивачу, що для відновлення пенсії їй необхідно особисто подавати заяву про виплату пенсії  за довіреністю через кожен рік дії такої довіреності.  Вказало про можливість виплати пенсії за довіреністю протягом строку дії довіреності, але у разі подання пенсіонером до органу ПФУ заяви на кожен  рік дії довіреності.
		Рішення органу ПФУ про припинення виплати раніше призначеної пенсії згідно ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не приймалось.  
		Задовольняючи позовні вимоги позивача, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до норм чинного законодавства позивач має право на поновлення виплати пенсії.
		Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини зазначає наступне.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09 липня 2003 року виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
		Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
		Рішенням Конституційного суду України від  07.10.2009 року    № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону  № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-ІVдержава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
		У рішенні Європейського суду з прав людини  у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
		Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що безумовно позивач як громадянин України  має право на виплату призначеної їй пенсії, проте звертає увагу на визначення дати її  відновлення.
		Колегія суддів  зазначає, що   з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009  виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV. 
		Проте наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності  щодо захисту свого права.
		Поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов'язаних з поновленням виплати, серед яких: подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.
		Згідно з ч.2 ст. 99 КАС України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		Статтею 100 КАС України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
		Частина 2 цієї статті передбачає, що позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
		Колегія суддів вказує, що до вказаних правовідносин слід застосувати положення ст. 99, 100 КАС України. Вказана позиція викладена в постановах Верховного Суду України  від 08 грудня 2015 року (справи №№ 21-5440а15, 21-5653а15) та від 08.06.2016 року (справа № 505/2135/14-а) та Верховного Суду  від 20.02.2018  у справі № 757/12134/14-а та від 30.01.2018  у справі № 408/2861/17-а.
		Позовна заява  подана до суду 19.08.2016 року,  тобто в межах шестимісячного строку звернення до суду від дати звернення до відповідача із заявою про відновлення порушеного права, отже позов підлягає задоволенню від дати звернення до органу ПФУ з 09.06.2016, а  вимоги за період з 01.10.2013  по 19.02.2016 слід залишити без розгляду.
		В задоволенні позову в частині вимог за період з 20.02.2016 р. по 08.06.2016 р. слід  відмовити, оскільки для захисту порушеного права позивач в цей період не вчинив активних дій щодо звернення до органу ПФУ, що зумовлює необізнаність суб'єкта владних повноважень щодо необхідності відновлення прав позивача.
		Крім того, колегія суддів звертає увагу, що судове рішення має  бути ефективним засобом захисту прав людини,  а відновлення виплати пенсії, обмежуючи  кінцевою датою цьому не сприяє, а лише спонукатиме до подальшого звернення до суду із захистом  права на виплату пенсії.
		Стосовно доводів касаційної скарги відповідача щодо подання особисто пенсіонером до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку заяви про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності слід зазначити про відсутність обмежень щодо первісного звернення пенсіонера з  апостильованою заявою засобами поштового зв"язку, що не позбавляє орган ПФУ права  в подальшому стежити за дотриманням приписів Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій.
		Адже, відповідно до п. 1.5  Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого  постановою Правління пенсійного Фонду України,  заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України  підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Керуючись ст.ст.  349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  Головного  управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області  задовольнити частково.
		Постанову  Гайсинського районного суду Вінницької області від 18 травня 2017 року та   ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2017 року скасувати.
		Ухвалити нове рішення. 
		Позов задовольнити частково.
		Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області по припиненню виплати ОСОБА_2  пенсії з 01 жовтня 2013 року, оформлені у виді атестату № 761.
		Зобов`язати  Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_2 пенсію з 09 червня 2016 року  на її рахунок, відкритий у ВАТ «Державний ощадний банк України» № 97147 (установа банку № 10001/0101 Гайсин).
		Адміністративний позов   за період з 01 жовтня 2013  року  по  19 лютого  2016 року  залишити без розгляду.
		В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		А.Ю. Бучик
		М.М. Гімон 
		 Л.Л. Мороз ,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...