Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 204/5269/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про поновлення на роботі.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.09.2018. Забезпечено надання загального доступу: 25.09.2018.
Дата набрання законної сили: 20.09.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова  
		Іменем  України
		 
		20 вересня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 204/5269/17-ц
		 
		провадження № 61-37901св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідач - публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Самсонової В. В. від 30 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Лаченкової О. В.,                Варенко О. П., Городничої В. С., від 10 травня 2018 року,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Українська залізниця») в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.                    
		 
		Позовна заява мотивована тим, що з 24 вересня 2015 року він працював на посаді помічника начальника служби структурного підрозділу служби локомотивного господарства регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця». 
		28 квітня 2017 року він уклав контракт на проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового та сержантського складу під час дії в державі особливого періоду. 03 травня 2017 року він надав копію вищезазначеного контракту у службу кадрової та соціальної політики регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця». 
		10 травня 2017 року секретар підприємства телефоном повідомила, що його звільнено із займаної посади. 16 травня 2017 року він звернувся із заявою щодо вирішення питання його поновлення на роботі до Головного управління Державної служби України з питань праці у Дніпропетровській області, від якого 26 травня 2017 року отримав відповідь щодо неможливості здійснення перевірки фактів, зазначених ним у заяві. 
		10 червня 2017 року він звернувся із заявою про його поновлення нароботі безпосередньо до відповідача з метою досудового врегулювання спору. У відповідь на свою заяву він отримав лист відповідача від 12 липня               2017 року, в якому повідомлено про неможливість поновлення його на роботі. 
		На час звернення до суду з позовом він не отримав на руки ані копію наказу про звільнення, ані трудову книжку. Разом з тим згідно з нормами трудового законодавства, роботодавець має зберігати місце роботи (посаду) і середній заробіток за працівниками, які уклали контракти про проходження військової служби, до закінчення особливого періоду. Оскільки на працівників, які проходять військову службу за контрактом, поширюється норма частин третьої, четвертої статті 119 КЗпП України, їх звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України (призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої, четвертої статті 119 цього Кодексу) є незаконним та суперечить нормам трудового законодавства.
		Згідно з наказом від 10 травня 2017 року його звільнено із займаної посади з 03 травня 2017 року. Проте процедура досудового врегулювання спору зайняла певний час, а також у зв'язку з юридичною необізнаністю, він пропустив передбачений законодавством строк для звернення до суду з указаним позовом, тому просив суд визнати причини пропущення цього строку поважними та поновити йому строк на звернення до суду з цим позовом. 
		Також, ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просив суд: скасувати наказ (розпорядження) регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 10 травня 2017 року № НОК-451/ОС про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_4 та його звільнення з 03 травня 2017 року, поновити його на роботі та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу. 
		 
		Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська                      від 30 січня 2018 рокупозов ОСОБА_4 задоволено.
		ПоновленоОСОБА_4 строк на звернення до суду з позовом.
		Скасовано наказ (розпорядження) регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 10 травня 2017 року                                   № НОК-451/ОС про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_4 та його звільнення з 03 травня 2017 року.
		ПоновленоОСОБА_4 на роботі на посаді помічника начальника служби структурного підрозділу служби локомотивного господарства регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця».
		Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» на користь                  ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 травня 2017 року до 30 січня 2018 року у розмірі 96 418,35 грн. 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_4 на роботі на посаді помічника начальника служби структурного підрозділу служби локомотивного господарства регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та стягнення з ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_4 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один місяць.
		 
		Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що позивач звільнений з роботи з порушенням вимог трудового законодавства, зокрема, частини третьої статті 119 КЗпП України, яка гарантує йому право на збереження за ним на час дії контракту щодо проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового та сержантського складу під час дії особливого періоду місця роботи і посади в регіональній філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця». Середній заробіток обчислено згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. 
		 
		Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2018 рокуапеляційну скаргу ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» залишено без задоволення.
		Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська                      від 30 січня 2018 рокузалишено без змін.
		 
		Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, погодився з висновком районного суду, зазначивши, що ОСОБА_4 до теперішнього часу проходить службу в лавах Збройних Сил України за контрактом, строк дії якого ще не сплив. Рішення про закінчення особливого періоду, який оголошено в Україні з 18 березня 2014 року, Президентом України не ухвалювалось.
		 
		У червні 2018 року ПАТ «Українська залізниця» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що Головним управлінням Державної служби України з питань праці у Дніпропетровській області була проведена перевірка додержання структурним підрозділом регіональної філії «Придніпровська залізниця» законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування, про що складений акт від 19 жовтня 2017 року, в якому зроблений висновок про можливість звільнення особи, яка уклала контракт на проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, за пунктом 3 статті 36 КзпП України у випадку, якщо такий контракт укладено не «особливого», а іншого виду. При цьому відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постаново Кабінету Міністрів від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сфері, зокрема, питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
		Крім того, у листі Державної аудиторської служби України від 20 листопада 2017 року № 25-18/627 роз'яснено, що наразі «особливий період» у Україні не діє.
		Проте суди попередніх інстанцій не застосували норми абзацу 2 частини першої статті 20, частини третьої статті 23, частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», який є спеціальним нормативним актом, що регулює надання гарантій та пільг для громадян України, які проходять військову служб, неповно з'ясували обставини, що мають значення для справи та неправильно застосували частину третю статті 119 КЗпП України.
		Судами безпідставно ототожнено позивача з особами, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, що призвело до прийняття незаконного рішення.
		Також судом першої та апеляційної інстанції не взято до уваги, що частина третя статті 119 КзпП України встановлює гарантії працівникам під час дії особливого періоду від роботодавців, у яких вони працювали під час призову. Однак контракт і призов - це два самостійних види комплектації Збройних Сил України відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Позивач 28 квітня 2017 року уклав саме контракт з Міністерством оборони України, а не був призваний до Збройних Сил України, тому судами помилково віднесено позивача до категорії працівників, на яких розповсюджуються гарантії, встановлені частиною третьою статті 119 КЗпП України.
		 
		17 липня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		У серпні 2018 року ОСОБА_4 та його представник подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, в яких зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права.
		 
		Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		 
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Судом установлено, що з 24 вересня 2015 року ОСОБА_4 працював на посаді помічника начальника служби структурного підрозділу служби локомотивного господарства регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця». 
		28 квітня 2017 року позивач уклав контракт на проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового та сержантського складу під час дії особливого періоду на три роки.   
		Наказом (розпорядженням) регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 10 травня 2017 року № НОК-451/ОС з ОСОБА_4 припинено трудовий договір (контракт) та звільнено його з 03 травня 2017 року.
		 
		Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
		 
		Частиною третьою статті 119 КЗпП України передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». 
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період, це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		 
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та 
		охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. 
		 
		Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
		 
		Пунктом 3 статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що для військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного          стану (настання воєнного часу) або оголошення рішення про демобілізацію, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється           шість місяців. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на строк шість місяців.
		У разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково.
		 
		Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
		 
		З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.
		 
		Згідно з пунктом 8 контракту ОСОБА_4 уклав контракт під час дії особливого періоду.
		 
		Отже, на позивача поширюються гарантії, визначені частиною третьою статті 119 КЗпП України.
		 
		Таким чином, вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України повно та всебічно з'ясували обставини справи, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_4, оскільки він до теперішнього часу проходить службу в лавах Збройних Силах України за контрактом, строк дії якого ще не сплив, оскільки рішення про закінчення особливого періоду, який був оголошений в Україні з                       18 березня 2014 року, Президентом України не ухвалювалось. 
		 
		Ввисновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
		 
		Посилання касаційної скарги щодо ототожнення позивача з особами, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період є безпідставними, оскільки у статті 119 КЗпП України відсутній перелік осіб, з якими можливо укласти контракт про проходження військової служби на особливий період.  
		 
		Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
		 
		Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська                           від 30 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2018 року залишити без змін.  
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                               Д. Д. Луспеник
		Б. І. Гулько 
		Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...