Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 236/1707/14-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти громадської безпеки; Створення терористичної групи чи терористичної організації.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.09.2018. Забезпечено надання загального доступу: 26.09.2018.
Дата набрання законної сили: 19.09.2018
Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		іменем України 
		19 вересня 2018 року
		м. Київ
		справа № 236/1707/14-к
		провадження № 51-2426км18
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого  ОСОБА_1 , 
		суддів   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового
		засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора   ОСОБА_5 ,
		захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 
		(у режимі відеоконференції),
		засудженого  ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, на вирок Краснолиманського міського суду Донецької області від 8вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 12 січня 2017 року укримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014050000000661, за обвинуваченням
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Красного Лиману Донецької області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що судимостей немає,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 365, ч. 1 
		ст. 258-3 КК.
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені 
		судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вищевказаним вироком ОСОБА_8 засуджено за ч. 1 ст. 365 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, на строк 3роки. На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» ОСОБА_8 звільнено від відбування призначеного покарання.
		Крім того, за вказаним вироком ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 258-3 КК виправдано у зв`язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.
		Згідно з вироком місцевого суду ОСОБА_8 , перебуваючи на посаді начальника Краснолиманського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, 12 квітня 2014 року о14:00 у приміщенні адміністративної установи (вул. Свободи, 27 у м. Красному Лимані Донецької області), умисно, перевищуючи свої службові повноваження, дав усний наказ своїм підлеглим про передачу ОСОБА_9 та іншим невстановленим особам (які не є працівниками органів внутрішніх справ) вогнепальної зброї та боєприпасів, що були вивезені вищевказаними особами в невідомому напрямку.
		Крім того, органами досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК, а саме у тому, що 17 квітня 2014року він, перебуваючи в актовій залі Краснолиманського МВ ГУМВС України в Донецькій області під час проведення наради з особовим складом міськвідділу міліції, діючи умисно, використовуючи свої повноваження з метою організаційного сприяння діяльності терористичної організації «Донецька Народна Республіка» (далі  «ДНР»), представив своїм підлеглим працівникам ОСОБА_10 як представника вищевказаної терористичної організації та вказав їм на необхідність у подальшому співпрацювати й погоджувати свої дії з ним.
		Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 12 січня 2017 року залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу прокурора  без задоволення.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_8 судові рішення і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції. Зазначає про безпідставність виправдання місцевим судом ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст.258-3 КК, а також про те, що цей суд не дав належної оцінки показанням свідків, адже вони не ґрунтуються на досліджених під час судового розгляду доказах. Стверджує, що суд апеляційної інстанції формально розглянув апеляційну скаргу прокурора, грубо порушив правила змагальності сторін, не виправив допущених місцевим судом порушень і не дав оцінки всім доказам, наданим стороною обвинувачення.
		У запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , які діють в інтересах засудженого ОСОБА_8 , зазначають про необхідність залишення її без задоволення.
		Позиції учасників судового провадження
		Прокурор підтримав касаційну скаргу і просив її задовольнити. ОСОБА_8 , а також його захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 заперечували проти задоволення касаційної скарги і просили залишити судові рішення без зміни. 
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК, прокурор у касаційній скарзі не оспорює.
		Як передбачено ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, визначених цим Кодексом, а обґрунтованим  рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
		За ч. 1 ст. 92 КПК обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках  на потерпілого.
		За ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви стосовно доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.
		Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, має оцінити кожний доказ із точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність забраних доказів  із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Як убачається з ч. 1 ст. 373 КПК, суд ухвалює виправдувальний вирок, який повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, у разі, якщо не доведено, що: було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинив обвинувачений; у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. 
		За п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку має містити підстави для виправдання обвинуваченого та мотиви, виходячи з яких, суд відкидає докази обвинувачення. 
		Матеріали справи свідчать, що місцевий суд повно й усебічно розглянув обставини кримінального провадження, проаналізував зібрані органом досудового слідства докази, які перевірив і належним чином оцінив із точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, і дійшов правильного висновку, що обвинувачення ОСОБА_8 ґрунтується лише на припущеннях і не підтверджується об`єктивними, достовірними та достатніми доказами, отриманими в ході досудового та судового слідства. 
		При цьому суд, дотримуючись вимог ст. 374 КПК, вказав у вироку, на яких саме підставах він дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_8  за ч.1ст. 258-3 КК, з яким погоджується й колегія суддів.
		Так, місцевий суд дав оцінку показанням:
		- обвинуваченого ОСОБА_8 , котрий у судовому засіданні категорично заперечив свою причетність до сприяння діяльності терористичної організації та пояснив, що 16квітня 2014 року в м. Донецьку за участі представників «ДНР» та начальника ГУМВС України в Донецькій області відбулася нарада, на якій керівникам міських та районних відділів було рекомендовано провести аналогічні наради на місцях. Коли він 17 квітня 2014 року проводив навчання з особовим складом, до актового залу Краснолиманського міського відділу зайшов ОСОБА_10 , котрого він особисто раніше не знав. Останній назвався представником «ДНР» у м. Красному Лимані виступив перед присутніми співробітниками й запропонував проводити спільні патрулювання по місту. При цьому ОСОБА_8 зазначив, що жодних рішень чи наказів за пропозиціями ОСОБА_10 він не видавав, і відділ продовжив роботу в раніше встановленому законодавством України штатному режимі. З 18 квітня 2014року він перебував на стаціонарному лікуванні у Краснолиманській Центральній районній лікарні, звідки 22 квітня його було направлено до кардіологічного відділення у м. Донецьку, де було проведено оперативне лікування. На стаціонарному лікуванні перебував до 29 квітня, після чого до моменту звільнення він до виконання службових обов`язків не приступав;
		- свідка ОСОБА_11 , який у суді підтвердив, що був присутній на навчаннях з особовим складом у міському відділі, де також був ОСОБА_8 . Потім до зали зайшов ОСОБА_10 , якого він раніше не знав, представився представником «ДНР» і запропонував спільно зі співробітниками міліції займатися охороною порядку в місті. Однак жодних вказівок щодо співпраці з представниками «ДНР» ОСОБА_8 не надавав;
		- свідка ОСОБА_7 , котрий зазначив, що йому нічого не відомо про зустріч ОСОБА_10 зі співробітниками міліції та що жодних вказівок від ОСОБА_8 щодо співробітництва з представниками «ДНР» він особисто не отримував;
		- свідка ОСОБА_12 , котрий пояснив, що з ОСОБА_10 він не знайомий, і жодних патрулювань працівників міліції з представниками «ДНР» не проводилося;
		- свідка ОСОБА_13 , який також показав, що з ОСОБА_10 не знайомий, і оскільки минуло багато часу, взагалі не пам`ятає, чи був присутнім на нараді за участі останнього;
		- свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , котрі пояснили суду, що вони взагалі не були присутні під час проведення наради 17квітня 2014 року. ОСОБА_16 та ОСОБА_17 також зазначили, що жодних вказівок щодо співробітництва з представниками «ДНР» ОСОБА_8 їм не давав;
		- свідка ОСОБА_18 , котрий пояснив, що особисто ОСОБА_10 він не знає, бачив його та ОСОБА_8 на нараді, проте разом вони туди прийшли чи ні, він не пам`ятає;
		- свідка ОСОБА_19 , котрий підтвердив, що у квітні 2014 року на одному із занять у відділі був присутній ОСОБА_10 , який запропонував організувати спільне патрулювання міста працівників міліції з представниками «ДНР». При цьому вказав, що особисто йому вказівок щодо такого співробітництва ОСОБА_8 не надавав;
		- свідка ОСОБА_20 , котрий зазначив, що він не був присутнім на заняттях. Приблизно після 20 квітня 2014 року він помітив, що за їх патрулем їздять озброєні особи (представники «ДРН»), однак у його діяльність вони не втручалися, спільних патрулювань не було. Жодних вказівок щодо співробітництва з цими особами йому ніхто не надавав;
		- свідка ОСОБА_21 , котрий зазначив, що був присутній на нараді 16 квітня за участі представника «ДНР», а також 17 квітня 2014 року на навчаннях у міському відділі. ОСОБА_8 до актового залу прийшов один, приблизно через 20 хв. прийшов ОСОБА_10 , якого він раніше не знав, назвався представником «ДНР» і повідомив, що тепер особовий склад буде підпорядковуватися ОСОБА_22 . Про патрулювання співробітників міліції з представниками «ДНР» йому нічого не відомо;
		- свідка ОСОБА_23 , котрий пояснив, що на нараді ОСОБА_10 представився «народним мером» міста;
		- свідка ОСОБА_24 , котрий також підтвердив, що жодних вказівок щодо співробітництва з представниками «ДНР» ОСОБА_8 йому не надавав;
		- свідка ОСОБА_25 , котрий пояснив, що був присутнім на нараді у м. Донецьку за участі представника «ДНР» та на навчанні у міському відділі. До актового залу через 15-20 хвилин після початку навчань прийшов ОСОБА_10 , якого він раніше не знав, він назнався представником «ДНР» і запропонував організувати спільне патрулювання співробітників міліції з представниками «ДНР», однак жодних вказівок щодо такого співробітництва ОСОБА_8 йому не давав;
		- свідка ОСОБА_26 , котрий зазначив, що на одному із занять в актовому залі міського відділу у квітні 2014 року був присутній ОСОБА_10 , з яким він особисто не знайомий. ОСОБА_10 туди прийшов самостійно як представник «ДНР» і запропонував організувати спільні патрулювання працівників міліції з представниками «ДНР». За словами свідка, особисто йому вказівок щодо такого співробітництва ОСОБА_8 не давав.
		Також суд дав оцінку іншим наявним у матеріалах кримінального провадження письмовим доказам. 
		Зокрема, суд зазначив, що пояснення ОСОБА_8 про те, що з 18 квітня 2014 року і до моменту його звільнення він не виконував своїх службових обов`язків, підтверджується випискою з історії хвороби та копіями довідок про тимчасову непрацездатність, з яких убачається, що з 18 квітня по 30травня 2014 року ОСОБА_8 перебував на стаціонарному лікуванні, з 14 травня 2015 року ОСОБА_8  у черговій відпустці, а 16 липня 2014 року його було звільнено, що підтверджується копіями наказів.
		Врахувавши наведене, місцевий суд дійшов висновку, що стороною обвинувачення не надано інших доказів, які би підтверджували, що ОСОБА_8 , перебуваючи в актовому залі Краснолиманського міського відділу, під час проведення наради з особливим складом відділу міліції, використовуючи свої владні повноваження як начальника відділу, з метою організаційного сприяння діяльності терористичній організації «ДНР», оголосив перед своїми підлеглим, що ОСОБА_10 є представником зазначеної терористичної організації, а також указав співробітникам міського відділу на необхідність у подальшому співпрацювати й погоджувати свої дії з ОСОБА_10 . 
		Ретельно дослідивши та проаналізувавши докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК, не доведено, та виправдав його. Вирок суду в цій частині є обґрунтованим та належним чином мотивованим, а доводи прокурора щодо безпідставного виправдання ОСОБА_8 при розгляді кримінального провадження не було підтверджено.
		Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, і може (але не зобов`язаний) дослідити докази, яких не досліджував суд першої інстанції, виключно в разі, якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Наявність підстав для зміни вироку або ухвалення апеляційним судом нового вироку не зобов`язує суд досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить доказів, оцінених у суді першої інстанції. В ч. 2 ст. 23 КПК зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але у разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а апеляційний суд погодився з ними, то йому немає потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції. 
		Таким чином, апеляційний суд виходив із доказів, досліджених місцевим судом, у зв`язку з чим повторне дослідження вже встановлених обставин не було потрібно, а прокурор протилежного не довів.
		При розгляді апеляційної скарги прокурора суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи, викладені в цій скарзі, які є аналогічними доводам, зазначеним у касаційній скарзі, і своє рішення належним чином мотивував.
		Зокрема, суд зазначив, що прокурор в апеляційній скарзі не ставить під сумнів правильність викладення у вироку показань свідків, не вказує на порушення або неповноту під час їх дослідження судом, проте просить дати їм іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції. Врахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для повторного допиту всіх свідків під час апеляційного розгляду кримінального провадження. 
		Разом із цим, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду в частині виправдання ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 258-3 КК у зв`язку з відсутністю в діях останнього складу вказаного кримінального правопорушення. 
		При цьому в своєму рішенні суд зазначив, що у вироку докладно наведено пояснення всіх свідків у кримінальному провадженні, яким надано належну оцінку, і дійшов правильного висновку, що жоден із них не вказав, що ОСОБА_8 під час проведення занять з особовим складом назвав перед своїми підлеглими ОСОБА_10 як представника «ДНР». Не підписував жодних наказів і не давав жодних усних вказівок, розпоряджень чи пропозицій щодо співпраці та погодження подальших дій з останнім. До того ж з матеріалів кримінального провадження убачається, що після виступу ОСОБА_10 щодо здійснення спільних заходів з охорони громадського порядку в місті ОСОБА_8 зазначив, що такі дії слід узгодити з керівництвом МВС. 
		Крім того, факт обізнаності ОСОБА_10 про час та місце проведення навчань особового складу, а також перебування останнього поруч із ОСОБА_8 жодним чином не підтверджує того, що між ними заздалегідь була домовленість про це, а відсутність протидії з боку ОСОБА_8 . ОСОБА_10 , котрий зайшов до залу, не можна розцінити як сприяння діяльності терористичній організації, оскільки сторона обвинувачення не надала жодних доказів причетності останнього до її лав.
		Колегія суддів вважає, що апеляційний суд належним чином умотивував свої висновки, з якими вона погоджується. 
		Касаційна скарга прокурора не містить конкретних доводів про невідповідність вимогам кримінального процесуального закону дослідження, проведеного як місцевим, так і апеляційним судом. По суті прокурор наводить власну оцінку доказів на користь винуватості ОСОБА_8 , відмінну від оцінки суду. 
		Ухвала апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК. Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування судових рішень, постановлених у цьому кримінальному провадженні, колегія суддів не встановила, а тому вважає, що в задоволенні касаційної скарги прокурора слід відмовити.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
		 
		 
		ухвалив:
		Вирок Краснолиманського міського суду Донецької області від 8вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 12 січня 2017 року щодо ОСОБА_27 залишити без змін, акасаційну скаргу прокурора  без задоволення.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		ОСОБА_1  ОСОБА_2  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...