Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/7122/15 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення сталого розвитку населених пунктів та землекористування, зокрема зі спорів у сфері:; державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у тому числі прав на земельні ділянки).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 26.09.2018. Забезпечено надання загального доступу: 26.09.2018.
Дата набрання законної сили: 28.08.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		28 серпня 2018 року           
		м. Київ
		                                                                      
		Справа № 826/7122/15
		Провадження № 11-580апп18                                
		 
		ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
		головуючого Князєва В. С., 
		судді-доповідача ЗолотніковаО.С.,
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання Мамонової І. В.,
		представника позивача - ОСОБА_3,
		розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Сол-проперті» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2015 року (судді Кротюк О. В., Літвінова А. В., Мазур А. С.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року (судді Шелест С. Б., Пилипенко О. Є., Романчук О. М.) у справі № 826/7122/15 за позовом ОСОБА_4 до Головного територіального управління юстиції у м. Києві (правонаступник Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві), Міністерства юстиції України, державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України (далі - державний реєстратор) МарченкаОлександра Анатолійовича, треті особи: ТОВ «Кей-колект», ТОВ «Сол-проперті», про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити дії та
		ВСТАНОВИЛА:
		У квітні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у м. Києві, Міністерства юстиції України, державного реєстратора МарченкаО.А. та з урахуванням уточненого адміністративного позову просила: 
		- визнати незаконним і скасувати рішення державного реєстратора МарченкаО.А. про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 (номер запису про право власності 8В73966 від 19 лютого 2015 року; далі - спірна квартира); 
		- визнати незаконною державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме на спірну квартиру, та скасувати запис про державну реєстрацію права власності на це нерухоме майно;
		- зобов'язати Міністерство юстиції України внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації прав власності на спірну квартиру (номер запису про право власності 8В73966 від 19 лютого 2015 року).
		На обґрунтування позову ОСОБА_4 зазначила, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 15 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу МорозовоюС.В., ОСОБА_7 передав у власність ОСОБА_4 спірну квартиру. Оскаржуваним рішенням відповідача право власності на вказану квартиру зареєстровано за ТОВ «Кей-колект» на підставі договору іпотеки від 15 квітня 2008 року № 62964 та договору відступлення права вимоги від 11 червня 2012 року. На думку позивача, рішення державного реєстратора від 19 лютого 2015 року про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме на спірну квартиру, є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки доказів укладення окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя сторонами та третіми особами не надано, а договір відступлення права вимоги за договором іпотеки від 11 червня 2012 року, а також договір факторингу від 11 червня 2012 року № 14 не є підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
		Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 29 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року, адміністративний позов задовольнив частково. Суд визнав протиправним та скасував рішення державного реєстратора МарченкаО.А. від 25 лютого 2015 року № 19619255, унесене державним реєстратором СипчуК.М. (запис про право власності 8В73966). У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
		Не погодившись із постановленими у справі судовими рішеннями, представник ТОВ «Сол-проперті» у касаційній скарзі зазначив, що ці рішення є безпідставними, необґрунтованими, винесеними з порушенням норм матеріального та процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. На підставі викладеного скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий судовий розгляд.
		Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 08 жовтня 2015 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
		15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
		Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 
		У січні 2018 року вказану касаційну скаргу було передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10 травня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини четвертої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з тим, що є підстави відступити від правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, про розгляд такого спору за правилами адміністративного судочинства.
		ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 29 травня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду.
		03 серпня 2018 року представник позивача - адвокат ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу ТОВ «Сол-проперті», у якому зазначив про відсутність підстав для її задоволення.
		У судовому засіданні 28 серпня 2018 року представник позивача просив оскаржувані рішення залишити без змін.
		Заслухавши суддю-доповідача, виступ представника позивача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі  доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність її часткового задоволення.
		Суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 15 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу МорозовоюС.В., ОСОБА_7 передав у власність ОСОБА_4 спірну квартиру.
		15 квітня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - Банк) та ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11333486000 (далі - кредитний договір), відповідно до якого Банк надав позичальнику кредит у розмірі 160 тис. доларів США, тоді як останній зобов'язався в порядку та на умовах, визначених вказаним договором, повертати кредит, сплачувати відсотки за користування кредитом, комісію та інші платежі.
		З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та Банком укладено договір іпотеки від 15 квітня 2008 року № 82964, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу МорозовоюС.В. та зареєстрований у реєстрі за № 10176, згідно з яким іпотекодавець (позивач) передав іпотекодержателю (Банку) в іпотеку нерухоме майно, а саме спірну квартиру.
		11 червня 2012 року Банк відступив право вимоги ТОВ «Кей-колект» відповідно до договору факторингу № 4 та договору відступлення прав вимоги за договором іпотеки до позивача за зобов'язаннями за кредитним договором.
		Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26 лютого 2015 року № 34220189 державним реєстратором прав на нерухоме майно СипчуК.М. внесено запис про прийняте державним реєстратором МарченкомО.А. рішення від 25 лютого 2015 року № 19619255 про державну реєстрацію за ТОВ «Кей-колект» права власності на спірну квартиру. Підставою для реєстрації вказано договір іпотеки від 15 квітня 2008 року № 82964.
		У подальшому ТОВ «Кей-колект» шляхом укладення договору купівлі-продажу від 27 лютого 2015 року передало у власність ТОВ «Сол-проперті» вказану квартиру.
		Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
		Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права. 
		Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
		На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
		Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
		Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. 
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
		Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
		За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень; далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
		Ураховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного), на момент звернення до суду право власності на спірну квартиру перейшло до третьої особи у справі, ВеликаПалата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
		Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 та 17 квітня 2018 року (справи № 11-96апп18 (№ 826/366/16) та № 11-192апп18 (№ 815/6956/15) відповідно), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від цього висновку. 
		При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
		За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
		На підставі пункту 5 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.
		За правилами частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
		Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування оскаржуваних судових рішень із закриттям провадження у справі.
		Ураховуючи викладене та керуючись статтями 341, 344, 349, 354, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сол-проперті» задовольнити частково.
		2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року скасувати, а провадження у справі закрити.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                                      В. С. Князєв 
		 
		Суддя-доповідач  О.С. Золотніков 
		 
		Судді:                             Н. О. Антонюк  Н.П. Лященко
		 
		С. В. Бакуліна  О.Б. Прокопенко
		 
		В. В. Британчук Л.І. Рогач
		 
		Д. А. Гудима  І.В. Саприкіна
		 
		В. І. Данішевська  О.С. Ткачук 
		 
		О. Р. Кібенко  В.Ю. Уркевич 
		 
		Л. М. Лобойко  О.Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...