Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 759/7444/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.09.2018. Забезпечено надання загального доступу: 01.10.2018.
Дата набрання законної сили: 25.09.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		                                             АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
		                                               _____________________________________
		Справа  №759/7444/17
		Апеляційне провадження
		 № 22-ц/796/6575/2018                                                                                 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		25 вересня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:                      
		                                           судді - доповідача               Рейнарт І.М. 
		                                           суддів                                    Болотова Є.В., Кирилюк Г.М.
		                                           при секретарі                        Щербенко А.С.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського  районного суду міста Києва від 8 червня 2018 року (суддя Ул'яновська О.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Україна» про визнання незаконним наказів про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
		встановила:
		 
		у травні 2017р. позивач звернувся до суду з позовом, який уточнив під час судового розгляду, про визнання незаконним та скасування наказів № 28-ОД від 23 березня 2017р., № 35-ОД від 6 квітня 2017р., № 47-ОД від 10 травня 2017р. про відсторонення його від роботи, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 6 квітня 2017р. по 5 липня 2017р. у розмірі 30 357грн та моральної шкоди у розмірі 200 000 000грн.
		Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що працює в ТОВ «Телерадіокомпанія «Україна» на посаді звукорежисера служби звукорежисерів відділу виробництва технічного департаменту операційної дирекції.
		23 березня 2017р. начальник відділу виробництва технічного департаменту операційної дирекції ОСОБА_2 запропонував йому розписатися в журналі інструктажів з техніки безпеки, хоча навчання та перевірка знань з питань охорони праці не відбувалися з 2009р., тому він відмовився розписуватись в журналі інструктажів. Після вказаної відмови, роботодавцем було складено припис № 8 від 23 березня 2017р. про усунення наявного недоліку та заборону йому виконання робіт, а наказом № 28-ОД від 23 березня 2017р. його відсторонено від роботи, але 24 березня 2017р. наказом № 29-ОД знову допущено до роботи.
		Наказом № 23-ОД від 27 лютого 2017 року «Про проведення щорічного навчання та перевірки знань з питань охорони праці і безпечного ведення робіт» був визначений порядок проведення навчання та перевірки знань охорони праці серед працівників відповідача. 5 квітня 2017р. начальником служби охорони праці адміністративного департаменту операційної дирекції ТОВ «Телерадіокомпанія «Україна» з грубим порушенням Закону України «Про охорону праці» та Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці та перелік робіт з підвищеної небезпекою були проведені навчання, тому 6 квітня 2017р. він відмовився проходити перевірку знань. Крім того, склад комісії не відповідав вимогам законодавства, так як в ній був відсутній представник профспілки або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони 
		                                                                               
		праці. 
		Також позивач стверджував, що повідомляв керівництво про те, що не повинен проходити перевірку знань, оскільки 23 лютого 2017р. вже проходив навчання і перевірку знань з питань охорони праці та отримав відповідне посвідчення, яке дійсне до 23 лютого 2018р., однак, наказом № 35-ОД від 6 квітня 2017р. його було відсторонено від роботи. Незважаючи на відсторонення, він щодня з'являвся на роботу та подавав заяви про допуск до роботи, які залишилися без задоволення.
		Позивач зазначав, що оскільки він має діюче посвідчення про проходження навчання, проведення навчання відбулося з грубим порушенням законодавства, склад комісії не відповідав вимогам нормативних актів, тому вважав своє відсторонення від роботи незаконним, а його період - вимушеним прогулом, який відбувався з 6 квітня 2017р. по дату звільнення 5 липня 2017р. і підлягає оплаті .
		Крім того, 10 травня 2017р. відповідачем був виданий ще один наказ № 47-ОД про його відсторонення від роботи, з яким він ознайомлений не був, тому вважає його нікчемним.
		Обґрунтовуючи вимоги про стягнення моральної шкоди, позивач посилався на те, що незаконне відсторонення його від роботи та невиплата заробітної плати, порушили його законні праві та призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають додаткових зусиль для організації свого життя.
		Рішенням Святошинського  районного суду міста Києва від 8 червня 2018 року у задоволенні позову відмовлено. 
		У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними наказів про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити вказані позовні вимоги.
		Позивач посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне дослідження та оцінку наданих ним доказів щодо загального стану охорони праці у товаристві та тієї обставини, що з 2009р. по 2016р. робочі місця працівників не атестувались і не проводилися навчання та перевірки з питань охорони праці; щодо обґрунтованості його відмови від проходження інструктажу з питань охорони праці; щодо факту його навчання в «Навчально-виробничому центрі» «Професійна безпека» та отримання за результатами перевірки знань посвідчення № 27-16-2017 від 23 лютого 2017р., що підтверджує фіктивність заходів та засобів з охорони праці, які вчинялися у товаристві; суд неправильно дослідив та надав неправильну оцінку акту перевірки суб'єкта господарювання від 23 травня 2017р, проведену ГУ Держпраці у Київській області; акту перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 26-75/1226 від 24 листопада 2017р.; фіктивності навчань з питань охорони праці, які були проведені 5 квітня 2017р., оскільки на навчаннях були відсутні фахівці з питань пожежної безпеки та фахівці-медики; невідповідності складу комісії вимогам законодавства, так як в ній був відсутній представник профспілки або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці; суд надав неправильну оцінку протоколу засідання комісії з атестації робочих місць за умовами праці; зауваженню позивача щодо наявності правових підстав для скасування наказу № 33-ОД від 3 квітня 2017р. «Про затвердження результатів проведення атестації робочих місць за умовами праці» через невідповідність наказу № 30-ОД від 28 березня 2017р. «Про проведення атестації робочих місць за умовами праці» вимогам «Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці», затвердженого постановою КМУ № 442 від 1 серпня 1992р.; факту не ознайомлення позивача з картою умов праці; факту внесення завідомо неправдивих відомостей в акт про відмову працівника від проходження щорічної перевірки знань з питань охорони праці від 6 квітня 2017р., оскільки позивачу не було запропоновано надати свої пояснення; суд необґрунтовано не надав оцінку порушенням прав працівника, передбачених ч. 2 ст. 6 Закону України «Про охорону праці».
		                                                                      
		 
		Також позивач зазначає, що судом не звернуто увагу на те, що відповідач запрошував пройти перевірку знань з питань охорони праці шляхом направлення листів поштою, хоча він кожного дня з'являвся на роботу та писав доповідні записки, в яких просив провести навчання та перевірку знань, а лист товариства отримав невчасно.
		Крім того, позивач вважає, що суд необґрунтовано не надав оцінку його заяві про звільнення від 24 травня 2017р. на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України та обставинам, що призвели до її написання. 
		У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Телерадіокомпанія «Україна» просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, вважаючи рішення суду законним та обґрунтованим, а доводи позивача безпідставними, оскільки відповідачем не було допущено порушень законодавства про працю та умов трудового договору.
		Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, які підтримали апеляційну скаргу, пояснення представника відповідача, який просив залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
		Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що з 1 жовтня 2009р. позивач працював на посаді звукорежисера ЗАТ «Телерадіокомпанія «Україна», яка реорганізована у ТОВ «Телерадіокомпанія «Україна».
		19 травня 2014р. позивача переведено на посаду звукорежисера служби звукорежисерів відділу виробництва технічного департаменту.
		Згідно доповідної записки начальника відділу виробництва технічного департаменту від 17 березня 2017 року ОСОБА_1 відмовився проходити повторний інструктаж з питань охорони праці, про що складено акт від 23 березня 2017р., у зв'язку із чим наказом № 28-ОД від 23 березня 2017 року позивача було відсторонено від роботи до дати проходження ним повторного інструктажу.
		Наказом № 29-ОД від 24 березня 2017 року позивача допущено до роботи.
		Наказом № 13-ОД від 25 січня 2017р. затверджено постійно діючу комісію з перевірки знань з питань хорони праці товариства.
		Наказом № 23-ОД від 27 лютого 2017р. визначено проведення щорічного навчання та перевірки знань з питань охорони праці і безпечному веденню робіт у період квітень-травень 2017р.
		Відповідно до затвердженого графіку проведення навчання та перевірки знань з питань охорони праці у структурних підрозділах ТОВ «ТК «Україна» у 2017 році, служба звукорежисерів повинна була пройти навчання 5 квітня 2017р. та 6 квітня 2017р. - перевірку знань. 
		Згідно акту від 6 квітня 2017р. ОСОБА_1 відмовився проходити перевірку знань з питань охорони праці, у зв'язку із чим наказом № 35-ОД від 6 квітня 2017 року позивача відсторонено від роботи без збереження заробітної плати до дати проходження ним повторного навчання та перевірки знань з питань охорони праці.
		Наказом № 47-ОД від 10 травня 2017 року продовжено строк відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати до дати проходження  ним повторного навчання та повторної перевірки знань з питань охорони праці.
		Аналогічний наказ № 57-ОД виданий 30 травня 2017р.
		24 травня 2017р. позивачем подана заява про звільнення з роботи на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у задоволенні якої було відмовлено листом від 29 травня 2017р.
		Наказом № 359-К від 3 липня 2017р. ОСОБА_1 звільнено з роботи з 5 липня 2017р. за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України згідно його заяви від 3 липня 2017р.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що 
		 
		відповідачем не були порушені трудові права позивача, а його відсторонення від роботи здійснено відповідачем відповідно до норм трудового законодавства.
		Проте, повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна з таких підстав.
		Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		Статтею 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. 
		Згідно ч. 1 ст. 140 КЗпП України трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохочення за сумлінну працю. 
		Статтею 46 КЗпП України визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
		Відповідно до ч. 7 ст. 153 КЗпП України  на власника або уповноважений ним орган покладається систематичне проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони. 
		Згідно ст. 161 КЗпП України власник або уповноважений ним орган розробляє за участю професійних спілок і реалізує комплексні заходи щодо охорони праці відповідно до Закону України &q?ди;Про охорону праці&quві;. План заходів щодо охорони праці включається до колективного договору. 
		Статтею 159 КЗпП України передбачено, що працівник зобов'язаний: знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; додержувати зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації; проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди; співробітничати з власником або уповноваженим ним органом у справі організації безпечних і нешкідливих умов праці, особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров'ю або людей, які його оточують, і навколишньому природному середовищу, повідомляти про небезпеку свого безпосереднього керівника або посадову особу. 
		З наданих суду першої інстанції документів вбачається, що 23 березня 2017 року позивач відмовився пройти повторний інструктаж з питань охорони праці та пожежної безпеки та поставити свій підпис у відповідних журналах, хоча отримав інструкції по охороні праці та пожежній безпеці, тому суд прийшов до правильного висновку, що відсторонення позивача від роботи на підставі наказу № 28-ОД від 23 березня 2017р. було правомірним і підстав для визнання його незаконним не встановлено.
		Доводи апеляційної скарги, що інструктаж не був проведений з позивачем на робочому місці, не спростовують неправомірності поведінки позивача.
		Відповідно до ст. 14 Закону України «Про охорону праці» працівник зобов'язаний знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися асобами колективного та індивідуального захисту.
		            За змістом ст. 18 Закону України «Про охорону праці» працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії. Порядок проведення навчання та перевірки знань посадових осіб з питань охорони праці визначається типовим положенням, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці.
		Не допускаються до роботи працівники, у тому числі посадові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці.
		Під час судового розгляду встановлено, що 6 квітня 2017р. позивач відмовився проходити перевірку знань.
		Враховуючи викладене, суд прийшов до правильного висновку, що відповідач мав правові підстави для прийняття наказу № 35-ОД від 6 квітня 2017р. про відсторонення позивача від роботи.
		Доводи апеляційної скарги про те, що у складі комісії з перевірки знань з питань охорони праці товариства не було представника уповноваженої найманими працівниками особи, що є порушення ст. 16 Закону України «Про охорону праці», знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, так як з наказу № 13-ОД від 25 січня 2017 року про створення комісії з перевірки знань з питань охорони праці вбачається, що до складу комісії не була включена уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці (с.с.217 т.1).
		Вказані обставини ставлять під сумнів дійсність протоколу № 1 від 12 лютого 2016р. зборів трудового колективу, який був наданий апеляційному суду.
		Разом з цим, вказані обставини не можуть бути підставою для висновку про правомірність дій ОСОБА_1 з приводу відмови проходити перевірку знань з охорони праці.
		Недотримання відповідачем норм Закону України «Про охорону праці» в частині створення комісії з питань охорони праці на підприємстві та проведення навчання з охорони праці позивач мав можливість оскаржити у визначеному законом порядку, або повідомити про них відповідні органи виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сфері охорони праці.
		Твердження у апеляційній скарзі, що позивач пройшов навчання  в Навчально-виробничому центрі «Професійна безпека» 23 лютого 2017р., про що отримав відповідне посвідчення, не позбавляло його обов'язку пройти таке навчання та перевірку знань на підприємстві.
		Згідно ч. 7ст. 18 Закону України «Про охорону праці» у разі виявлення у працівників, у тому числі посадових осіб, незадовільних знань з питань охорони праці, вони повинні у місячний строк пройти повторне навчання і перевірку знань.
		Як вже зазначалося вище, саме на власника або уповноважений ним орган покладається систематичне проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони праці, протипожежної охорони (ч.7 ст. 153 КЗпП України).
		Таким чином, саме відповідач, після видання наказу № 35-ОД від 6 квітня 2017 року про відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати, зобов'язаний був призначити повторне його навчання та перевірку його знань з охорони праці, для поновлення його права на працю та отримання заробітної плати.
		Проте, протягом місяця відповідачем таке навчання та перевірка знань призначена не була, а наказом № 47-ОД від 10 травня 2017 року був продовжений строк відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати, чим були порушені його трудові права.
		Доводи відповідача про те, що саме позивач повинен був висловити своє бажання пройти повторне навчання та перевірку знань, не ґрунтуються на вищезазначених нормах матеріального права.
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що наказ № 47-ОД від 10 травня 2017 
		року про продовження строку відсторонення від роботи ОСОБА_1 є незаконним.
		Однак, позовні вимоги про його скасування задоволенню не підлягають, так як суду не надано повноважень для скасування наказів роботодавця.
		Відповідно до ч. 1 ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). 
		Так як під час судового розгляду було встановлено, що з 10 травня 2017р. відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати було незаконним, він має право на отримання заробітної плати за вказаний період.
		Разом з цим, позовні вимоги про стягнення заробітної плати за час простою до 5 липня 2017р. (дати звільнення), є безпідставними, так як наказом № 57-ОД від 30 травня 2017р. позивач був відсторонений від роботи без збереження заробітної плати до дати проходження повторного навчання та повторної перевірки знань. Вказаний наказ позивачем оспорений не був, тому вважати його незаконним правових підстав немає.
		Твердження позивача, що вказаний наказ є нікчемним, так як він не був з ним ознайомлений у визначеному законом порядку, не ґрунтуються на нормах матеріального права, які не визначають нікчемність (незаконність) наказу у разі не ознайомлення з ним працівника.
		Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 19 травня 2017 року позивач отримав листа відповідача про призначення повторного навчання з охорони праці на 30 травня 2017р. та повторну перевірку знань з охорони праці на 31 травня 2017р. Однак, для проходження навчання та перевірку знань не з'явився, що позивач не заперечував під час апеляційного розгляду.
		Таким чином, період простою становить з 10 травня 2017р. по 29 травня 2017р. включно, тобто 15 робочих днів.
		При розрахунку середнього заробітку колегія суддів виходить з Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995р., про те, що обчислення середньої заробітної плати для оплати вимушеного прогулу проводиться виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за  попередні  два  місяці  роботи.
		Відповідно до п. 5 розд. ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період. 
		            Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).
		Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку). 
		Згідно довідки № 250 від 18 травня 2017р., виданої відповідачем, середній заробіток позивача становить 10 119,72грн, у травні 2017р. було 20 робочих днів, отже, середньоденна заробітна плата за вказаний місяць становить 505,99грн, а за 15 робочих днів простою стягненню підлягає заробітна плата у сумі 7 589грн. 79коп.
		            Враховуючи поведінку відповідача, який протягом місяця не призначав повторне навчання, чим позбавив позивача на тривалий час заробітної плати, колегія суддів вважає, що 
		заробітна плата за час простою підлягає стягненню у повному розмірі.
		Доводи апеляційної скарги, що суд не надав оцінку заяві позивача від 24 травня 2017р. про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, колегія суддів вважає безпідставними, так як питання звільнення позивача не було предметом судового розгляду.
		Всі інші доводи апеляційної скарги з приводу порушень, які на думку позивача, допускалися відповідачем з питань дотримання Закону України «Про охорону праці», атестації робочих місць, фіктивність навчань, тощо, не мають правового значення для вирішення даного спору, так як не можуть бути підставою для висновку про правомірність дій позивача з приводу відмови проходити перевірку знань з охорони праці.
		 Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди позивачем не оскаржується, тому відповідно до ст. 367 ЦПК України не є предметом апеляційної перевірки.
		Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини справи, висновки суду в частині визнання наказу № 47-ОД від 10 травня 2017р законним не відповідають встановленим обставинам справи та наданим сторонами доказам, суд неправильно застосував норми матеріального права, тому рішення суду підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу № 47-ОД від 10 травня 2017р., стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
		Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		На день звернення позивача до суду з позовною заявою від був звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
		За подання апеляційної скарги позивачем також не був сплачений судовий збір відповідно до вказаної норми Закону України «Про судовий збір».
		Враховуючи викладене, з відповідача у прибуток держави підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги пропорційно до задоволених позовних вимог.
		Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
		Таким чином, з відповідача у дохід держави підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви з вимогами немайнового характеру про визнання наказу незаконним у 
		сумі 640грн. та за вимоги майнового характеру про стягнення заробітної плати у сумі 640грн, що становить 1280грн., і за подачу апеляційної скарги 1920грн (150% від судового збору, що підлягав оплаті при пред'явленні позову), а всього 3200грн.
		Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК  України, колегія суддів
		 
		постановила:
		 
		апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		            Рішення Святошинського  районного суду міста Києва від 8 червня 2018 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу № 47-ОД від 10 травня 2017р., стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким вказані позовні вимоги задовольнити частково.
		            Визнати наказ № 47-ОД від 10 травня 2017 року про продовження строку відсторонення від роботи ОСОБА_1 незаконним.
		            Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю « Телерадіокомпанія «Україна», яке знаходиться у Донецькій області, м. Маріуполь, вул. Харлампіївська, 17/25, код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 05744121, на користь ОСОБА_1, який проживає АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1, середній заробіток за час простою у розмірі 7589грн 79коп. (сума зазначена без вирахування обов'язкових платежів).
		            Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю « Телерадіокомпанія «Україна», яке знаходиться у Донецькій області, м. Маріуполь, вул. Харлампіївська, 17/25, код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 05744121, у прибуток держави судовий збір у сумі 3200грн. ( розрахунковий рахунок № 34311206080024, отримувач УК у Солом. р-ні/Соломян. р-н/22030101, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), ЄДРПОУ 38050812, код банку отримувача 899998).
		            В іншій частині рішення суду залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
		Повний текст постанови складено 26 вересня 2018 року.
		 
		 
		Суддя-доповідач
		 
		 
		Судді

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...