Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/46145/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, пов’язані із застосуванням Закону України ”Про захист прав споживачів”.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.09.2018. Забезпечено надання загального доступу: 28.09.2018.
Дата набрання законної сили: 19.09.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України                     
		 
		19 вересня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 761/46145/16-ц
		 
		провадження № 61-20558 св 18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1,
		представник позивача - ОСОБА_2,
		відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
		представник відповідача - ТузоваВладислава Олександрівна,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року у складі судді Піхур О. В. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Кравець В. А.,              Мазурик О. Ф.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі -                   ПАТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживачів та стягнення банківського вкладу.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що 25 травня 2011 року між нею та банком укладено договір банківського вкладу № SAMDN01000716770824, відповідно до якого вона внесла на депозит 90 000 доларів США строком на 12 місяців, з 25 травня 2011 року по 25 травня 2012 року включно,                  під 8,5 % річних. Договір було укладено, а також передано кошти, у відділенні банку, яке знаходилося на території Автономної Республіки Крим (далі - АР Крим).
		06 травня 2014 року Національним банком України (далі - НБУ) прийнято постанову № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території АР Крим і м. Севастополя», відповіднодо якої банки зобов'язані припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території АР Крим і м. Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цієї постанови забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів. 
		Після припинення банком діяльності на території АР Крим вона не змогла отримати свої грошові кошти у відділеннях, які розташовані в АР Крим та зверталася до відділень на материковій частині України, проте банк кошти не повернув.
		Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з банку на її користь банківський вклад у розмірі 90 000 доларів США, що еквівалентно           2 434 500 грн, та пеню у розмірі 82 675 620 грн.
		 
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня                   2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 банківський вклад у розмірі 90 000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 2 434 500 грн.
		Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню у розмірі 2 434 500 грн.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		Вирішено питання розподілу судових витрат.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банком не виконано своїх зобов'язань за договором банківського вкладу, тому він має повернути позивачу, вкладнику, грошові кошти. Суд прийняв до уваги надану позивачем квитанцію щодо внесення коштів на депозитний рахунок та вважав, що вона відображає розмір заборгованості банку перед позивачем на момент її вимоги. Крім того, суд дійшов висновку, що на користь позивача з банку підлягає стягненню пеня за прострочення надання фінансових послуг, передбачена частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». При цьому суд вважав за можливе зменшити заявлений розмір пені (82 675 620 грн) відповідно до положення частини третьої статті 551 ЦК України до розміру банківського вкладу (2 434 500 грн).
		 
		Постановою Апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року залишено без змін.
		 
		Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що рішення місцевого суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд вказав, що підтвердженням укладення вказаного договору банківського вкладу є надана позивачем квитанція, яка містить усі реквізити, визначені пунктом 2.9 розділу 4 Постави Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174, та електронна ощадна книжка у вигляді картки НОМЕР_1, видана ОСОБА_1 на підтвердження укладення договору.
		Апеляційний суд відхилив доводи банку про недоведеність наявності коштів на депозитному рахунку на час звернення з позовом та вказав, що у разі заперечень щодо укладення договору банківського вкладу, саме на відповідача покладається обов'язок довести, що на депозитному рахунку, який зазначений на квитанції про зарахування коштів, такі кошти відсутні. 
		Також апеляційний суд, пославшись на практику Верховного Суду України, вказав про правомірність стягнення з банку пені, яка передбачена положенням частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
		 
		У квітні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суд апеляційної інстанції.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження факту наявності залишку грошових коштів на її банківському (депозитному) рахунку саме на час звернення до суду. 
		Крім того зазначає, що не підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення пені за прострочення виконання банківських послуг, яка обчислена відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки стаття 625 ЦК України є спеціальною нормою, яка регулює правовідносини з приводу виконання фінансового зобов'язання, у той час, як положення частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» є загальною нормою, яка застосовується у випадку коли спеціальними положеннями законодавства не передбачено відповідальності за порушення.
		 
		Відзив на касаційну скаргу позивач до суду не подала.
		 
		Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		  
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Частиною першою статті 402 ЦПК Українивизначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Судами встановлено, що 25 травня 2011 року між ОСОБА_1 та                ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір банківського вкладу                   № SAMDN01000716770824, за умовами якого позивач внесла на депозит     90 000 доларів США, строком на 12 місяців, з 25 травня 2011 року по                  25 травня 2012 року включно, під 8,5% річних. Договір було укладено у відділенні банку, яке знаходилося на території АР Крим (а.с. 9, 11).
		 
		25 травня 2011 року на виконання умов договору, ОСОБА_1 було внесено на депозитний рахунок грошові кошти у розмірі 90 000 доларів США, що підтверджується квитанцією від 25 травня 2011 року (а.с. 10).
		 
		14 лютого 2014 року позивач зверталася до Кримського регіонального управління ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про розірвання договору та виплатою грошових коштів.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
		 
		Частиною другою статті 1060 ЦК України встановлено, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
		 
		Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору; клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.
		 
		Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
		Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
		 
		Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з того, що позивачем доведено факт укладення між сторонами договору банківського вкладу, внесення грошових коштів у заявленому розмірі, а відтак не повертаючи грошові кошти за вимогою вкладника, банк не виконав належним чином покладених на нього зобов'язань та позбавив вкладника права користуватись належним їй майном. 
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження факту наявності залишку грошових коштів на її банківському (депозитному) рахунку саме на час звернення до суду, є безпідставними.
		 
		Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, у редакції 2004 року, чинній на час звернення до суду з позовом, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. 
		 
		Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
		Аналогічна норма міститься й у частині першій статті 10 ЦПК України у редакції 2004 року, чинні на час розгляду справи судом першої інстанції.
		 
		Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		 
		Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Аналогічні норми містяться й у статтях 10, 60 ЦПК України 2004 року.
		 
		Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1, 2 частини першої статті 264 ЦПК України).
		 
		Звернувшись до суду з позовом, ОСОБА_1 надала суду оригінали договору банківського вкладу від 25 травня 2011 року та квитанції про внесення коштів на депозитний рахунок (а. с. 154-155), які судами досліджені, про що зазначено в судових рішеннях, тобто достовірно довела факт виконання своїх зобов'язань за вказаним договором.
		 
		За таких обставин, саме на відповідача покладається обов'язок довести належне виконання своїх зобов'язань за договором банківського вкладу, а саме доказів того, що кошти були повернуті вкладникові, а також про відсутність коштів на депозитному рахунку позивача. Проте, банком таких доказів надано не було.
		 
		При цьому, апеляційний суд правильно відхилив доводи банку щодо знаходження відокремленого підрозділу на окупованій території АР Крим та відсутності доступу до банківських документів, оскільки договір укладався не з філією, а безпосередньо з юридичною особою - ПАТ КБ «ПриватБанк», про що зазначено як у договорі, так і у квитанції, а банківські розрахунки між відділенням та безпосередньо банком не повинні бути підставою для покладення проблем діяльності відділення банку на вкладника.
		 
		Не заслуговують на увагу й доводи банку про незаконне стягнення судами пені на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
		 
		Апеляційний суд правильно відхилив доводи банку щодо неправомірного стягнення пені, пославшись на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах: від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16,            від 01 червня 2016 року у справі №6-2558цс15, від 28 вересня 2016 року            у справі №6-1699цс16, від 13 березня 2017 року у справі 6-2128цс16, відповідно до яких вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.
		 
		Особа, яка подала касаційну скаргу не навела доводів щодо відступлення від вказаного правового висновку Верховного Суду України. Не знаходить підстав для відступлення від нього й колегія суддів Верховного Суду.
		 
		Інших доводів щодо незаконності чи необґрунтованості судових рішень судів першої та апеляційної інстанції касаційна скарга не містить.
		 
		Таким чином, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій повно, всебічно та об'єктивно з'ясували обставини справи, вірно встановили правовідносини, що склалися та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1, так як ПАТ КБ «ПриватБанк» не надало доказів виконання своїх зобов'язань за договором банківського вкладу                            від 25 травня 2011 року.
		 
		Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
		 
		Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2018 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий   Судді:Д. Д. Луспеник   О. В. Білоконь   Б. І. Гулько   Є. В. Синельников   Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...