Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 450/3233/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 01.10.2018.
Дата набрання законної сили: 03.09.2018
Номер судового провадження: 61-32468ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		03 вересня 2018 року
		м. Київ
		 
		справа № 450/3233/16-ц
		провадження № 61-32468св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,
		 
		учасники справи:
		позивач  ОСОБА_1 , 
		відповідач  військова частина НОМЕР_1 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги військової частини НОМЕР_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 лютого 2017 року у складі судді Мусієвського В. С. та рішення апеляційного суду Львівської області від 26 червня 2017 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О., касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Львівської області від 26 червня 2017 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,
		ВСТАНОВИВ:
		У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати незаконним та скасувати наказ від 18 листопада 2016 року № 266 військової частини НОМЕР_1 про її звільнення, поновити її на посаді лаборанта медичного пункту, стягнути з військової частини НОМЕР_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		Свої вимоги мотивувала тим, що з 21 липня 2003 року працювала у відповідача на посаді лаборанта медичного пункту військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1 та була звільнена 18 листопада 2016 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату. 
		Вважає таке звільнення незаконним, оскільки її було звільнено під час перебування у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, що не допускається відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП України. 
		Посилаючись на те, що на момент звільнення її сину, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , не виповнилося три роки, просила позов задовольнити. 
		Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 лютого 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
		Визнано незаконним та скасовано наказ від 18 листопада 2016 року № 266 по військовій частині НОМЕР_1 села Липники Пустомитівського району Львівської області про звільнення ОСОБА_1 з посади лаборанта медичного пункту військової частини на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників.
		Поновлено ОСОБА_1 на посаді лаборанта медичного пункту військової частини НОМЕР_1 села Липники Пустомитівського району Львівської області з 18 листопада 2016 року.
		Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 села Липники Пустомитівського району Львівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 12 416,82 грн.
		Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 села Липники Пустомитівського району Львівської області в дохід держави 640,00 грн судового збору. 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 звільнено з порушенням встановленого частиною третьою статті 184 КЗпП України порядку, згідно з якою звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише у разі повної ліквідації підприємства з обов`язковим працевлаштуванням, тому суд визнав звільнення незаконним і зобов`язав відповідача поновити її на роботі та виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу.
		Рішенням апеляційного суду Львівської області від 26 червня 2017 року рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 лютого 2017 року змінено в частині стягнення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 села Липники Пустомитівського району Львівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 7 810,61 грн.
		У решті судове рішення залишено без змін. 
		Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що судом першої інстанції при стягненні середнього заробітку не врахована виплачена позивачу вихідна допомога при звільненні в розмірі 4 606,21 грн, яка підлягає зарахуванню при визначенні оплати за час вимушеного прогулу.
		У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, військова частина НОМЕР_1 просить скасувати оскаржувані судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
		Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову.
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Зазначала, що апеляційним судом не взято до уваги положення статті 1215 ЦК України, згідно з якою вихідна допомога, отримана нею, не підлягає поверненню. 
		У серпні 2017 року військова частина НОМЕР_1 подала заперечення, в яких просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , посилаючись на те, що норми статті 1215 ЦК України на спірні правовідносини не розповсюджуються. Спір між сторонами виник з приводу поновлення на роботі і стягнення суми за час вимушеного прогулу, а не з приводу повернення виплачених коштів.
		Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 450/3233/16-ц передано до Касаційного цивільного суду.
		Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
		Установлено, що на підставі наказу від 21 липня 2003 року № 154 ОСОБА_1 була прийнята на посаду лаборанта медпункту військової частини НОМЕР_1 села Липники Пустомитівського району Львівської області. 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача народився син ОСОБА_2 .
		Наказом від 19 листопада 2016 року № 266 ОСОБА_1 звільнено з роботи у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі 
		пункту 1 статті 40 КЗпП України. 
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. 
		Суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація підприємства, установи, організації, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
		За змістом частини третьої статті 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років  частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням.
		Отже, зазначена норма чітко встановлює гарантію обмеження звільнення для жінок, які мають дітей віком до трьох років, та передбачає можливість такого звільнення лише у випадку повної ліквідації підприємства й за умови обов`язкового працевлаштування.
		Відповідно до вимог частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Суд першої інстанції, належним чином дослідивши та надавши оцінку поданим сторонами доказам, врахувавши положення статей 184, 235 КЗпП України, зробив правильний висновок про те, що при звільненні ОСОБА_1 не було дотримано вимог частини третьої статті 184 КЗпП України, у зв`язку з чим настають наслідки, передбачені статтею 235 КЗпП України, про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу вірно визначено за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
		Зменшуючи розмір стягнутого судом першої інстанції середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд правильно врахував виплачену ОСОБА_1 при звільненні вихідну допомогу у розмірі 4 606,21 грн.
		Аргументи касаційної скарги військової частини НОМЕР_1 є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
		Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.
		Доводи касаційної скарги щодо неврахування судами того, що звільнення позивача проводилось не з ініціативи командування, а на виконання спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, колегія суддів відхиляє, оскільки встановлено, що ОСОБА_1 було звільнено з ініціативи адміністрації за наявності у неї дитини віком до трьох років.
		Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 також не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
		Посилання у скарзі на правову позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 01 лютого 2017 року 6-2711цс16, безпідставні, оскільки вона стосується інших фактичних обставин справи. 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
		За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення  без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Таким чином, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційних скарг військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 та залишення без змін рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 лютого 2017 року у незміненій при перегляді апеляційним судом частині та рішення апеляційного суду Львівської області від 26 червня 2017 року, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.
		Відповідно до частини третьоїстатті 436 ЦПК Українисуд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційні скарги військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 лютого 2017 року у незміненій при перегляді апеляційним судом частині та рішення апеляційного суду Львівської області від 26 червня 2017 року залишити без змін. 
		Поновити виконання рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 лютого 2017 року.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді В. І. Журавель
		 
		 
		Н. О. Антоненко
		 
		 
		 В. І. Крат

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...