Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/1319/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; лізингу.
Надіслано судом: 01.10.2018. Зареєстровано: 01.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 03.10.2018.
Дата набрання законної сили: 05.03.2019
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 
		Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022, 
		тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41 
		________________________________________________________________________
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"20" вересня 2018 р.м. ХарківСправа № 922/1319/18
		Господарський суд Харківської області у складі:
		судді Погорелової О.В 
		при секретарі судового засідання Федоровій К.О.
		 
		розглянувши в порядку загального позовного провадження справу 
		за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія "БОТІК", с. Веселе до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_1", с. Картамиш (перший відповідач) , Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 Груп", с. Оліївка (другий відповідач) про визнання недійсним договору за участю представників учасників справи:
		 
		позивача - ОСОБА_3,
		першого відповідача - ОСОБА_4,
		другого відповідача - ОСОБА_5, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		 
		Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія "БОТІК", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар" (перший відповідач) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 Груп" (другий відповідач), в якому просить суд визнати недійсним договір прямого лізингу від 11 серпня 2017 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар" (ідентифікаційний код 37646502; місцезнаходження: 64144, Харківська область, Первомайський район, с. Картамиш, вул. Октябрьська, 39) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 Груп" (ідентифікаційний код 40870277; місцезнаходження: 12402, Житомирська область, Житомирський район, с. Оліївка, вул. Звягельська, 21).
		В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на наступне. 19 березня 2018 року ТОВ Компанія БОТІК стала переможцем електронних торгів з продажу арештованого майна проведених Державним підприємством Сетам, що підтверджується протоколами електронних торгів № 322259, № 322260, 322262 від 19 березня 2018 року. Вказане майно раніше належало божнику - ТОВ Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар за зведеним виконавчим провадженням. 04 квітня 2018 року державним нотаріусом Первомайської державної нотаріальної контори ОСОБА_6 видано свідоцтва про права власності ТОВ Компанії БОТІК на нерухоме майно, а саме: житловий будинок садибного типу № 39 по вул. Щасливій, с. Картамиш, Первомайського району, Харківської області, загальною площею 100, 9 кв. м.; 83/100 частки нежитлової будівлі, насіннєвого складу № 14 по вулиці Центральній, с. Картамиш, Первомайського району, Харківської області , загальною площею 562,9 кв. м.; нежитлової будівлі, критого току, № 17 по вулиці Центральній, с. Картамиш, Первомайського району, Харківської області, загальною площею 1070, 10 кв. м; нежитлова будівля, будинок механізаторів, № 63 по вул. Щасливій, с. Картамиш, Первомайського району, Харківської області, загальною площею 208, 7 кв. м. Право власності на вказане нерухоме майно було зареєстроване за ТОВ Компанія БОТІК 04 квітня 2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно нотаріусом Первомайської державної нотаріальної контори ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвами про право власності та витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 
		Втім, 19 березня 2018 року ТОВ ОСОБА_2 Груп звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ТОВ Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар про визнання права власності на зазначені вище обєкти нерухомості. Підставою для вказаного звернення став, як стверджує позивач, підроблений шахрайським способом договір прямого лізингу від 11 серпня 2017 року, укладений між першим та другим відповідачами. 23 квітня 2018 року господарський суд Харківської області у підготовчому судовому засіданні (справа №922/648/18) у звязку з визнанням першим відповідачем позовних вимог задовольнив позовні вимоги та визнав право власності ТОВ ОСОБА_2 Груп на нерухоме майно. Рішення суду не набрало законної сили.
		За переконанням позивача, договір лізингу, укладений між відповідачами, порушує його право на приватну власність та є недійсним з огляду на його невідповідність приписам Закону України "Про фінансовий лізинг" та розпорядженню Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 22.01.2004 №21, оскільки на момент укладання договору фінансового лізингу ТОВ "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар" не було включено до реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги. Крім того, позивач стверджує, що установчі документи ТОВ "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар", які були чинними на 11.08.2017 не містять такого виду діяльності як фінансовий лізинг, що також суперечить п. 2.1 Положення про надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами. Також у відповідача відсутні внутрішні правила з надання послуг та кваліфіковані співробітники для надання послуг з лізингу. Законодавство визначає, що строк договору лізингу не може бути меншим ніж один рік, проте, спірний договір укладений терміном на сім місяців, що є прямим порушенням вимог закону. Позивач також вказує на те, що розрахунки за спірним договором фінансового лізингу були такими, що не відповідають нормам закону, а отже вказаний договір не направлений на набуття реальних наслідків та є недійсним. Зокрема, позивач вказує на порушення відповідачами ОСОБА_7 Національного банку України від 06.06.2013 №210 "Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою" щодо здійснення розрахунку між собою протягом одного дня у розмірі 10000,00 грн. Крім того, позивач вказує на те, що спірний договір укладений не уповноваженою особою, з огляду на наступне. Як вбачається зі спірного договору з боку ТОВ "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар" він підписаний представником ОСОБА_4, яка діяла на підставі довіреності. За твердженням позивача, директор (на час виникнення спірних відносин) ТОВ "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар" ОСОБА_8 ніяких довіреностей на ім'я ОСОБА_4 не видавав і підприємство за період його перебування на посаді директора ніяких договорів лізингу нерухомого майна не укладало. Також, рішень Загальних зборів засновників з приводу передачі нерухомого майна у лізинг також не приймалось.
		Крім того, позивач вказує на те, що всупереч вимогам ЦК України щодо нотаріального посвідчення договору він є нотаріально не посвідченим, а отже є нікчемним в силу закону, а тому може бути визнаний судом недійсним.
		В якості правових підстав звернення до суду позивач визначає положення ЦК України, ГК України, Закону України "Про фінансовий лізинг", Положення про надання послуг з фінансового лізингу юридичним особам - суб'єктам господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 22.01.2004 №21.
		Ухвалою суду від 21.05.2018 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 20.06.2018 о 10:45.
		11.06.2018 до суду від першого відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі. 
		В обґрунтування заперечень проти позову перший відповідач вказує на те, що позивач невірно визначив природу спірного договору, а як наслідок застосував законодавство, яким не регулюється даний договір. Прямий лізинг та фінансовий лізинг відрізняються за своєю природою та нормативним регулюванням. Це окремі види лізингу, а не тотожні. Все наведене у позовній заяві стосується фінансового лізингу, проте, договір від 11 серпня 2017 року, укладений між відповідачами, є договором прямого лізингу, до якого не застосовується розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 22.01.2014 №21. 
		Крім того, перший відповідач зазначив, що порушення ведення касових операцій не тягне за собою недійсність договору, а тягне відповідальність у вигляді штрафних санкцій, а тому ніяк не впливає на дійсність договору прямого лізингу від 11 серпня 2017 року. 
		До відзиву перший відповідач надав копію довіреності від 01.07.2017, виданої ОСОБА_8 на ім'я ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 73) та зазначив про те, що 23 жовтня 2017 року Загальними зборами учасників ТОВ "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар" було схвалено дії ОСОБА_4 від імені Товариства, а саме: укладення договору прямого лізингу від 11 серпня 2017 року. Крім того, 22 березня 2018 року Загальними зборами учасників ТОВ "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар" було вирішено передати у власність ТОВ ОСОБА_2 Груп нерухоме майно, що є предметом договору прямого лізингу від 11 серпня 2017 року та уповноважено ОСОБА_4 на вжиття заходів щодо скасування арештів та заборон відчуження вказаного нерухомого майна відносно ТОВ "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар". Також, надано ОСОБА_4 повноваження щодо оформлення та проведення державної реєстрації переходу права власності на вказане нерухоме майно від ТОВ "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар" до ТОВ ОСОБА_2 Груп. Спірний договір та подальше відчуження нерухомого майна, не завдає збитків Товариству, а навпаки, останнє отримало вигоду, так як нерухоме майно, що є предметом спірного договору, було реалізовано за ціною, вище балансової. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Чинним законодавством не передбачено обовязковість нотаріального посвідчення договору прямого лізингу, а сторони договору не домовлялись про його нотаріальне посвідчення, а отже вказаний договір нотаріально не посвідчений на законних підставах.
		19.06.2018 до суду від другого відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з підстав аналогічних до підстав наведених у відзиві першим відповідачем та просить суд відмовити в його задоволенні. Окрім того, у відзиві на позовну заяву другий відповідач вказує на те, що господарським судом Харківської області в рамках розгляду справи №922/648/18 спірний договір був досліджений на відповідність чинному законодавству, встановлена його законність та виникнення права власності ТОВ "ОСОБА_2 Груп" на нерухоме майно, що є предметом договору прямого лізингу.
		Ухвалою суду від 20.06.2018, у зв'язку з неявкою учасників справи, підготовче засідання у справі було відкладено до 16.07.2018 о 10:00.
		Ухвалою суду від 16.07.2018 строк підготовчого провадження був продовжений до 19.08.2018 та, за клопотанням представника позивача, підготовче засідання було відкладене до 06.08.2018 до 10:15.
		06.08.2018 до суду від позивача надійшла заява про зміну підстав позову, в якій він просить суд визнати недійсним договір прямого лізингу від 11 серпня 2017 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар" (ідентифікаційний код 37646502; місцезнаходження: 64144, Харківська область, Первомайський район, с. Картамиш, вул. Октябрьсьска, 39) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 Груп" (ідентифікаційний код 40870277; місцезнаходження: 12402, Житомирська область, Житомирський район, с. Оліївка, вул. Звягельська, 21).
		Підставами визнання спірного договору недійсним позивач зазначає:
		- невідповідність спірного правочину Закону України "Про фінансовий лізинг" та розпорядженню Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 22.01.2004 №21;
		- оспорюваний правочин є таким, що порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ст. 228 ЦК України). Зокрема, позивач стверджує, що даний правочин був укладений "заднім числом" між відповідачами вже після проведення електронних торгів Сетам з продажу нерухомого майна та спірний правочин вчинений з порушенням публічного порядку та є таким, що не відповідає інтересам держави та суспільства, оскільки: а) жодного разу з 2017 року відповідачі не заявляли про наявність вказаного договору лізингу і взагалі спірний договір зявився тільки в суді після проведення торгів. З серпня 2017 року на все рухоме та нерухоме майно ТОВ Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар накладено арешти виконавчою службою, про що було відомо директору вказаного підприємства, а тому вказані обставини виключають можливість проведення будь-яких розрахунків за спірним договором лізингу; б) розрахунки за договором фінансового лізингу були такими, що не відповідають нормам закону, а отже вказаний договір є таким, що порушує публічний порядок, не відповідає інтересам держави та суспільства; в) станом на момент укладення спірного правочину директором ТОВ "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар був ОСОБА_8, який у своїй нотаріально посвідченій заяві свідка надав покази, що жодної довіреності на імя ОСОБА_4 не надавав, про ТОВ ОСОБА_2 Груп взагалі ніколи не чув, необхідності укладати будь-які договори лізингу не було, вказане майно нікому не передавалось та ніким, крім ТОВ Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар, не використовувалось. Отже, вказане свідчить про те, що спірний правочин вчинений з порушенням публічного порядку, є таким, що не відповідає інтересам держави та суспільства; г) жодні податкові зобовязання при вчинення зазначеного правочину та нібито отриманим другим відповідачем прибутку не сплачувались, відповідна податкова звітність за вказаний період не подавалась, що також свідчить про те, що зазначений правочин підпадає під ознаки ст. 228 ЦК; д) позивач купив зазначені обєкти нерухомості за більш ніж 900 тисяч грн. , а відповідачі нібито реалізували вказані обєкти за 130 тисяч гривень, що порушує права в першу чергу учасників виконавчого провадження (стягувачів першого відповідача), які в такому разі недоотримають суму боргових зобовязань. Майже в 8 разів дешевше оцінено вартість нерухомого майна в договорі лізингу, ніж його реальна (оціночна) вартість; е) в провадженні Первомайського ВП ГУНП в Харківській області знаходиться кримінальне провадження за заявою директора ТОВ Компанія БОТІК щодо вчинення шахрайських дій з метою заволодіння нерухомим майном представниками ТОВ Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар та ТОВ ОСОБА_2 Груп. Отже, вказане свідчить про те, що спірний правочин вчинений з порушенням публічного порядку, є таким, що не відповідає інтересам держави та суспільства;
		- спірний договір укладений не уповноваженою особою;
		- у спірному договорі відсутня істотна умова договору, а саме: при переході права власності на нерухомість відповідна частина земельної ділянки, що переходить до покупця, не була сформована в окрему земельну ділянку в порядку, визначено ст.ст. 55, 56 Закону України "Про землеустрій" з відповідним встановленням меж нової земельної ділянки та присвоєнням кадастрового номеру;
		- спірний правочин є нікчемним, оскільки нотаріально не посвідчений та може бути визнаний судом недійсним.
		До заяви про зміну підстав позову, позивачем була додана нотаріально посвідчена заява ОСОБА_8 (т. 1 а.с. 195-196).
		У підготовчому засіданні 06.08.2018 оголошувалась перерва до 13.08.2018 до 11:00.
		07.08.2018 до суду від першого відповідача надійшов відзив на заяву про зміну підстав позову, в якій він проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні. В обґрунтування заперечень перший відповідач, зокрема, вказує на те, що позивач не обґрунтував значимість спірного правочину для інтересів держави та суспільства та спроможність даного правочину вплинути на публічний порядок держави, адже категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише до суттєвих основ правопорядку. Сам по собі факт відкриття кримінального провадження не встановлює жодних фактів та не підтверджує будь-яких обставин, зазначених у заяві. Під час встановлення вартості майна (предмет лізингу) бралася за основу його балансова вартість та економічна вигода укладання договору прямого лізингу для сторін. Придбання майна позивачем за 900 тисяч гривень не має жодного відношення до спірного договору та нічого не підтверджує і не спростовує. Оскільки земельні ділянки на яких розміщені об'єкти лізингу, не належали ТОВ Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар на праві власності, кадастровий номер земельним ділянкам, на яких розміщене нерухоме майно присвоєний не був, тому ст. ст. 377 ЦК України та 120 ЗК України не застосовуються. 
		09.08.2018 до суду від другого відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому другий відповідач також заперечує проти позову та просить суд відмовити в його задоволенні. Зокрема, вказує на те, що позивач не обґрунтував як саме спірний договір порушує публічний порядок та впливає на суспільні, економічні чи соціальні основи держави. Посилання позивача на наявність кримінального провадження щодо спірного договору не може вважатись доказом порушення спірним договором норм чинного законодавства. Земельні ділянки на яких знаходяться об'єкти лізингу не мають кадастрового номеру та не перебувають у власності ТОВ "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар", а тому кадастрові номери земельних ділянок на яких розміщені об'єкти не є істотною умовою спірного договору. Чинним законодавством не передбачений обов'язок нотаріального посвідчення спірного договору. 
		13.08.2018 до суду від позивача надійшла відповідь на відзиви ТОВ "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар" та ТОВ "ОСОБА_2 Груп", в якій позивач вказує на необґрунтованість поданих відповідачами відзивів.
		У підготовчому засіданні 13.08.2018 позивачем було подане клопотання, в якому він просив суд витребувати від Лозівської обєднаної державної податкової інспекції головного управління ДФС у Харківській області фінансову звітність Сільськогосподарського підприємства ОСОБА_3 господар; податкову звітність Сільськогосподарського підприємства ОСОБА_3 господар з податку на додану вартість за періоди з листопаду 2017 року по березень 2018 року та клопотання в якому він просив суд витребувати від Житомирської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Житомирській області фінансову звітність Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2 Груп за 2017 рік та за 1 квартал 2018 року та податковий розрахунок сум доходу Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2 Груп, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. № 1ДФ) за 2017 рік та за 1 квартал 2018 року.
		Ухвалою суду від 13.08.2018, зважаючи на зміст матеріалів справи та клопотань представника позивача про витребування доказів (документів), враховуючи, що клопотання не відповідають вимогам статті 81 ГПК України, суд відмовив у задоволенні клопотань позивача про витребування доказів.
		Ухвалою суду від 13.08.2018 підготовче провадження у справі №922/1319/18 було закрите та справа призначена до судового розгляду по суті на 15.08.2018 о 10:45.
		Ухвалою суду від 15.08.2018 судове засідання було відкладене до 03.09.2018 о 10:30.
		31.08.2018 до суду від позивача надійшли письмові доповнення до відповіді на відзив.
		Ухвалою суду від 03.09.2018, за клопотанням позивача та першого відповідача, судове засідання було відкладене до 12.09.2018 о 12:00.
		11.09.2018 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення до доповнення до відповіді на відзив.
		12.09.2018 до суду від другого відповідача надійшли письмові заперечення на доповнення позивача до відповіді на відзив.
		Ухвалою суду від 12.09.2018 судове засідання було відкладено до 13.09.2018 до 10:00.
		13.09.2018 до суду від представника першого відповідача надійшли додаткові заперечення на позовну заяву позивача, в яких, зокрема, перший відповідач надає пояснення щодо заяви ОСОБА_8 та повноважень ОСОБА_4 До наданих заперечень додана нотаріально посвідчення заява ОСОБА_4 (т. 3 а.с. 82).
		У судовому засіданні 13.09.2018 оголошувалась перерва з 10:20 до 11:20 13.09.2018 для надання можливості представнику позивача ознайомитись з поданими документами.
		Під час перерви, до канцелярії господарського суду представником позивача була подана заява про відвід судді Погорелової О.В., в якій він просить задовольнити подану заяву та передати справу для проведення авторозподілу та обрання нового складу суду.
		Ухвалою суду від 13.09.2018 відвід судді Погореловій О.В., що був заявлений представником позивача, був визнаний необґрунтованим. Заява представника позивача про відвід судді Погорелової О.В. була передана на розгляд судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу, у порядку, встановленому ч. 1 ст. 32 ГПК України та провадження у справі №922/1319/18 було зупинено.
		На підставі Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (заяви) між суддями від 13.09.2018 для розгляду заяви про відвід судді Погорелової О.В. визначено суддю Аюпову Р.М. Ухвалою суду від 14.09.2018 було відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "БОТІК" у справі №922/1319/18 про відвід судді Погорелової О.В.
		Ухвалою суду від 19.09.2018 провадження у справі №922/1319/18 було поновлено та справа призначена до розгляду на 20.09.2018 о 10:30.
		19.09.2018 представником позивача до суду було подано клопотання про допит свідка, в якій він просив суд викликати й допитати в якості свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_8
		Ухвалою суду від 20.09.2018, враховуючи те, що вказане клопотання було заявлено представником позивача в останній день розгляду справи по суті, хоча заява свідка була подана ще 06.08.2018, зважаючи на те, що судом вичерпаний процесуальний строк для розгляду справи та з огляду на приписи ст. 87-89 ГПК України, в задоволенні вказаного клопотання було відмовлено.
		19.09.2018 до суду від представника позивача надійшло клопотання, в якому він просив суд призначити у справі технічну експертизу документу з метою визначення справжності довіреності, виданої на ім'я ОСОБА_4 від 01.07.2017.
		Ухвалою суду від 20.09.2018 в задоволенні вказаного клопотання було відмовлено з огляду на приписи ч. ч. 2, 3 ст. 164, ч. 3 ст. 195 та ст. 228 ГПК України, відповідно до яких позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також у разі необхідності до позовної заяви надається клопотання про призначення експертизи, витребування доказів тощо, а провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу. Призначення експертизи врегульовано п. 2 ч. 1 ст. 228 ГПК України.
		19.09.2018 до суду від представника позивача надійшло клопотання, в якому він просить суд витребувати у ОСОБА_4 оригінал довіреності від 01.07.2018, виданої на її ім'я ОСОБА_8, який на той час був директором ТОВ "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар", для проведення технічної експертизи вказаного документу.
		Ухвалою суду від 20.09.2018 вказане клопотання позивача було відхилено, оскільки у задоволенні клопотання позивача про призначення технічної експертизи було відмовлено.
		У судовому засіданні 20.09.2018 представником позивача суду було подане клопотання про передачу справи на розгляд колегії суддів.
		Ухвалою суду від 20.09.2018 в задоволенні вказаного клопотання було відмовлено на підставі ч. 10 ст. 33 ГПК України, відповідно до якої якщо справа має розглядатися суддею одноособово, але цим Кодексом передбачена можливість колегіального розгляду такої справи, питання про призначення колегіального розгляду вирішується до закінчення підготовчого засідання у справі (до початку розгляду справи, якщо підготовче засідання не проводиться) суддею, який розглядає справу, за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, про що постановляється ухвала. 
		У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. 
		Щодо поданих клопотань позивача судом було зауважено про те, що передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватись наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження. З огляду на те, що вказані клопотання були подані позивачем в останній день розгляду справи по суті, під час підготовчого провадження представником позивачем не заявлялись, суд вважає, що дані дії представника позивача свідчать про зловживання останнім своїми процесуальними правами та спрямовані на затягування розгляду справи.
		У судовому засіданні 20.09.2018 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.
		Присутній у судовому засіданні 20.09.2018 представник першого відповідача проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні.
		Представник другого відповідача у судовому засіданні 20.09.2018 проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні.
		Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
		11 серпня 2017 року між ТОВ "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар" (лізингодавець) та ТОВ "ОСОБА_2 Груп" (лізингоодержувач) був укладений договір прямого лізингу. 
		Відповідно до п.п. 1.1, 1.2, 1.3, 1.4 договору, лізингодавець зобов'язаний передати лізингоодержувачу у платне користування майно, яке належить йому на праві власності (надалі предмет лізингу/нерухомість) та наведене у специфікації (додаток 1 до дійсного договору) і було набуте лізингодавцем без попередньої домовленості з лізингоодержувачем, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі і інші платежі, передбачені даним договором. Лізингодавець надає лізингоодержувачу предмет лізингу у користування в строк до 10 березня 2018 року включно, а лізингоодержувач сплачує лізингові платежі згідно із графіком та на умовах, передбачених договором. Тип лізингового платежу за цим договором - фіксований платіж. Строк обчислюється з моменту підписання акта приймання-передачі предмету лізингу (надалі акт приймання-передавання) (додаток № 3 до даного договору) у користування. Сторони погоджуються, що у випадку одночасної передачі декількох предметів лізингу, достатнім доказом такої передачі буде підписання одного чи декількох актів приймання-передачі предметів лізингу, за умови, що такий (і) документ (и) буде (уть) відображати передачу предметів лізингу, у кількості, обумовленій цим договором. У разі підписання кількох актів приймання-передавання предмета лізингу в користування строк обчислюється з дати першого акта приймання-передавання предмета лізингу в користування. 
		Відповідно до п. 2.1 договору, лізингодавець передає лізингоодержувачу правовстановлюючі документи, які є невід'ємною частиною предмета лізингу. Передавання документів здійснюється окремо від передавання предмета лізингу та фіксується в акті приймання-передачі (додаток до даного договору). 
		Місце передавання предмета лізингу: с. Картамиш, Первомайського району, Харківської області (п. 2.2 договору). 
		Згідно п. 2.3 договору, приймання-передача предмету лізингу лізингоодерувачем здійснюється шляхом оформлення акту приймання-передачі.
		Факт укладення акту приймання-передачі свідчить про відсутність у лізингоодержувача претензій до якості, комплектності, справності, належного стану предмету лізингу і його відповідності вимогам лізингоодержувача до предмету лізингу. Акт приймання-передачі підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками. Після підписання акта приймання-передачі предмета лізингу, предмет лізингу зараховується на баланс лізингоодержувача з дати його передачі із зазначенням, що це майно взято у лізинг. В момент підписання акту приймання-передачі до лізингоодержувача переходять наступні права та ризики: право володіння і користування, відповідальність за збереження, ризик будь-якого пошкодження, знищення, втрати, конфіскації предмету лізингу внаслідок будь-яких подій, а також цивільна відповідальність перед третіми особами, пов'язана з володінням та користуванням предмета лізингу, незалежно від наявності/відсутності діючого договору страхування (п.п. 2.4, 2.5, 2.7 договору).
		Лізингоодержувач зобов'язується: прийняти предмет лізингу в порядку та в строки, передбачені цим договором; сплачувати платежі згідно умов цього договору; своєчасно сплачувати лізингові платежі, відповідно до "Графіку внесення платежів" не залежно від наявності обмежень або неможливістю фактичного користування предметом лізингу внаслідок часткового пошкодження, повного знищення або внаслідок технічних, юридичних або інших причин, надзвичайних подій, обставин непереборної сили; прийняти у власність предмет лізингу по закінченні строку дії цього договору та після виконання усіх зобов'язань за даним договором (п.п. 3.1, 3.1.1, 3.1.2, 3.1.3, 3.1.12 договору).
		Лізингоодержувач має право: користуватися предметом лізингу у відповідності до умов даного договору; вимагати передання предмета лізингу у власність по закінченню строку лізингу та виплати усіх належних лізингових платежів за договором; набути у власність предмет лізингу за договором та/або за рішенням суду у випадку невиконання, неналежного виконання лізингодавцем свого обов'язку щодо передачі майна у власність (п.п. 3.2, 3.2.1, 3.2.4, 3.2.6 договору).
		Лізингодавець зобов'язується: передати лізингоодержувачеві предмет лізингу на умовах лізингу відповідно до умов цього договору; у разі відкриття справи про неплатоспроможність (банкрутство) або ліквідацію письмово проінформувати кредиторів та суд протягом 1 (одного) календарного дні від дати відкриття такої справи про право власності лізингодавця на предмет лізингу (п.п. 3.4, 3.4.1, 3.4.3 договору).
		Після підписання акта приймання-передавання предмету лізингу, протягом всього строку дії договору, лізингу, предмет лізингу залишається власністю лізингодавця. Право користування предметом лізингу в обсязі та на умовах цього договору належить лізингоодержувачу (п.п. 4.1, 4.2 договору).
		Ціна договору становить 130 000 гривень без ПДВ. Оплата вартості предмета договору здійснюється лізингоодержувачем самостійно з 05 листопада 2017 року і далі щомісяця шляхом внесення лізингових платежів, передбачених графіком внесення лізингових платежів (додаток № 2 до договору) не пізніше п'ятого числа робочого дня наступного за звітним місяця, за який здійснюється лізинговий платіж, на рахунок лізингодавця або у касу підприємства лізингодавця. Сплата лізингоодержувачем лізингових платежів, передбачених графіком внесення лізингових платежів (додаток № 2 до договору). Початок перебігу строку внесення оплати лізингових платежів за договором починається з 05 листопада 2017 року та закінчується - 05 березня 2017 року. Зобов'язання по цьому договору вважаються виконаними в повній мірі лізингоодержувачем тільки після сплати усіх лізингових платежів, встановлених графіком платежів до цього договору (п.п. 5.1, 5.2, 5.4, 5.8 договору).
		Дія цього договору припиняється після закінчення строку його дії та після виконання лізингоодержувачем усіх своїх зобов'язань за цим договором, або дострокового виконання зобов'язань лізингоодержувачем по даному договору (п. 10.1 договору).
		По закінченні строку дії договору фінансового лізингу за умов належного виконання лізингоодержувачем в повній мірі своїх обов'язків по договору, лізингоодержувач отримає майно у власність. Лізингодавець зобов'язаний передати право власності на предмет лізингу лізингоодержувачу протягом 3-х календарних днів з дня пової оплати лізингових платежів, однак не пізніше 15 березня 2018 року. Оформлення права власності відбувається шляхом державної реєстрації права власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Право власності на предмет лізингу вважається переданим з дня державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав (п.п. 11.1, 11.3 договору).
		На виконання умов вказаного договору між сторонами складено, підписано та скріплено печатками підприємств специфікацію, відповідно до якої предметом лізингу за договором прямого лізингу є наступне нерухоме майно лізингодавця: 1) нежитлова будівля, будинок механізаторів, Харківська обл., Первомайський р., с. Картамиш, вулиця Октябрьська, будинок 63, що належить власнику на підставі: свідоцтво про право власності, САС № 372613, 06.11.2012, виконавчий комітет Картамиської сільської ради; 2) нежитлова будівля, Паливно-мастильний склад, Харківська обл., Первомайський р., с. Картамиш, вулиця Октябирська, будинок 68, що належить власнику на підставі: свідоцтво про право власності, САС № 372614, 06.11.2012, виконавчий комітет Картамиської сільської ради; 3) нежитлова будівля, Будівля продуктового складу, Харківська обл., Первомайський р., с. Картамиш, вулиця Центральна, будинок 13, що належить власнику на підставі: свідоцтво про право власності, САС № 372615, 06.11.2012, виконавчий комітет Картамиської сільської ради; 4) нежитлова будівля, Критий тік, Харківська обл., Первомайський р., с. Картамиш, вулиця Центральна, будинок 17, що належить власнику на підставі: свідоцтво про право власності, САС № 372616, 06.11.2012, виконавчий комітет Картамиської сільської ради; 5) нежитлова будівля, Пункт технічного обслуговування, Харківська обл., Первомайський р., с. Лозівське, вулиця Шкільна, будинок 12, що належить власнику на підставі: свідоцтво про право власності, САС № 37218, 06.11.212, виконавчий комітет Картамиської сільської ради; 6) нежитлова будівля, Насеннєвий склад, Харківська обл., Первомайськи р., с. Картамиш, вулиця Центральна, будинок 14, що належить власнику на підставі: свідоцтво про право власності, САС № 372621, 06.11.1012, виконавчий комітет Картамиської сільської ради; 7) будинок, загальна площа (кв.м.): 100,90, житлова площа (кв.м.): 49,40, адреса: Харківська обл., підстава: договір купівлі-продажу, ВРХ № 780627, 09.10.2012, приватний нотаріус Первомайського районного нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстровано в реєстрі за № 2078. 
		Відповідно до акту приймання-передачі предмета лізингу від 11 серпня 2017 року, село Картамиш, Первомайського району Харківської області, лізингодавець передав, а лізингоодержувач отримав вказане вище нерухоме майно.
		ТОВ ОСОБА_2 Груп повністю виконав свої обов'язки за договором та у відповідності до п 3.1.12 договору звернувся до ТОВ Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар з проханням вчинити необхідні дії для отримання ним права власності на об'єкт лізингу. Проте, ТОВ Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар відмовив в реєстрації права власності на зазначене нерухоме майно, у звязку з тим, що на обєкт договору накладено арешт в рамках виконавчого провадження №54519883.
		23 квітня 2018 року господарський суд Харківської області у підготовчому засіданні (справа №922/648/18) у звязку з визнанням ТОВ Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар позовних вимог задовольнив позовні вимоги та визнав право власності ТОВ ОСОБА_2 Груп на нерухоме майно. Рішення суду не набрало законної сили.
		Викладені обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом, з підстав перелічених вище.
		Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
		У разі вирішення спору про недійсність правочину (договору), зміст якого містить елементи різних договорів (змішаний договір, - частина друга статті 628 ЦК України), господарському суду слід виходити з такого. Якщо в законі не передбачено вид договору, то господарюючі субєкти вправі самостійно визначати свої взаємовідносини через договори, що містять елементи різних договорів, і навіть таких, що не передбачені чинним законодавством, але оптимально регулюють їх права і обовязки. У таких випадках господарському суду необхідно дати оцінку усім умовам договору, зясувати законність застосування актів законодавства, елементи яких складають зміст договору, та обставини їх виконання, і, приймаючи рішення, застосувати законодавство, яке відповідає умовам договору та діям сторін й вирішити питання щодо законності частин договору за правилами, що стосуються визнання правочинів недійсними (п. 2.12 ОСОБА_7 Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013).
		За правилами статей 15, 16 ЦК України, статті 20 ГК України і статті 4 ГПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу.
		Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків нікчемного правочину може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
		За змістом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		Однак вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду за наявності відповідного спору.
		Як встановлено судом, 11.08.17 року між першим та другим відповідачем був укладений договір прямого лізингу щодо нерухомого майна.
		Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина 7 статті 179 ГК України).
		Так, згідно норм статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
		До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
		Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
		Відповідно до ст. 1 Закону України Про фінансовий лізинг фінансовий лізинг це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.
		За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
		Згідно зі статтею 806 ЦК України та частиною 1 статті 2, частиною 1 статті 6 Закону України Про фінансовий лізинг до договору фінансового лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), викладені в параграфі 1 глави 58 ЦК України.
		За своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу або договору поставки.
		Згідно зі ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		Статтею 657 ЦК України визначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
		Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
		Частинами 1 та 3 статті 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
		Найм будівлі або іншої капітальної споруди врегульовано параграфом 4 глави 58 ЦК України.
		Згідно з частиною 1 статті 793 ЦК України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.
		Частиною 2 статті 793 ЦК України визначено, що договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
		Відповідно до вимог ст. 794 ЦК України, право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
		Судом встановлено, що дійсно договір прямого лізингу від 11.08.2017, укладений між відповідачами, нотаріально не посвідчено.
		Водночас, загальний аналіз чинного законодавства дає підстави для висновку про те, що є два види лізингу. 
		Так, за договором прямого лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати іншій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем. 
		На правовідносини, що виникають на підставі договору прямого лізингу, дія Закону України Про фінансовий лізинг не поширюється.
		Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина 2 статті 180 ГК).
		Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина 1 статті 181 ГК).
		Сторони договору прямого лізингу від 11.08.2017 дійшли згоди про те, що договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін (пункт 13.3 договору).
		Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений (стаття 209 ЦК).
		Системне тлумачення частини 2 статті 806 ЦК та параграфу 1 Глави 58 ЦК України свідчить, що у частині 2 статті 806 ЦК закріплена бланкетна норма, яка відсилає до загальних положень про договір найму (параграф 1 Глави 58 ЦК).
		Відповідно до договору лізингу можуть субсидіарно застосовуватися тільки норми параграфу 1 Глави 58 ЦК, а не інші параграфи цієї глави. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
		Таким чином, викладене дає підстави суду дійти висновку, що укладений між ТОВ "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар" та ТОВ "ОСОБА_2 Груп" договір прямого лізингу від 11.08.2017 не потребує нотаріального посвідчення, тому немає підстав вважати такий договір нікчемним. 
		Дана правова позиція суду знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №915/865/17.
		Як зазначалося вище, на правовідносини, що виникають на підставі договору прямого лізингу, дія Закону України Про фінансовий лізинг не поширюється, а тому до нього не можуть застосовуватись норми названого закону та розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 22.01.2004 №21. 
		Щодо строку на який укладається договір прямого лізингу суд зазначає наступне.
		Поняття договору прямого лізингу зазначено в статті 806 Цивільного кодексу України та вказано, що даний договір укладається на певний строк.
		Тобто конкретної вимоги щодо строку договору прямого лізингу законодавством не передбачено, а отже це питання залишається на розсуд сторін.
		Закон України Про фінансовий лізинг за аналогією закону по відношенню до строку договору не може застосовуватись, оскільки дане питання врегульовано прямою нормою.
		Позивач стверджує, що договір від 11 серпня 2017 року є договором фінансового лізингу та в обґрунтування цього посилається на положення пункту 14.1.97. Податкового кодексу України, проте суд не погоджується з думкою позивача, з огляду на наступне.
		У п. 14.1.97 ч. 1 ст. 97 Податкового кодексу України зазначено, що лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов:
		об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 відсотків його первісної вартості, а орендар зобов'язаний на підставі лізингового договору та протягом строку його дії придбати об'єкт лізингу з наступним переходом права власності від орендодавця до орендаря за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;
		балансова (залишкова) вартість об'єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору, передбаченого таким договором, становить не більш як 25 відсотків первісної вартості ціни такого об'єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору;
		сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює первісній вартості об'єкта лізингу або перевищує її;
		майно, що передається у фінансовий лізинг, виготовлене за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.
		При цьому, позивач зазначає, що саме третя умова (сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює первісній вартості об'єкта лізингу або перевищує її) є підставою вважати договір фінансовим лізингом, оскільки з балансової довідки ТОВ Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар від 10.04.2018 вбачається, що балансова вартість нерухомого майна становить 80031,96 грн., а вартість нерухомого майна визначена у договорі  130 000,00 грн. 
		Проте, позивачем не взято до уваги, що в нормі Податкового кодексу України зазначено саме первісну вартість обєкта лізингу, а не балансову.
		Твердження позивача спростовуються доданими до матеріалів справи копіями протоколу № 1 від 17.10.2012 загальних зборів групи співвласників майна КСП "імені Суворова" Первомайського району Харківської області, які бажають отримати майно в натурі; актом прийому-передачі майна у власність від 17.10.2012; довідкою про первісну вартість будівель і споруд №59/18 від 10.09.2018. 
		Щодо порушення спірним договором публічного порядку, на яке посилається позивач в своїй позовній заяві, суд зазначає наступне.
		Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
		Положеннями цієї статті визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
		Згідно з пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними правочинами, які порушують публічний порядок, є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу  землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо.
		Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
		При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
		Згідно частини 1 статті 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
		Зміст договору лізингу полягає у передачі майна у користування за плату на певний строк. 
		Отже договір прямого лізингу не посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, не спрямований на порушення публічного порядку, а тому не є таким, що порушує публічний порядок.
		Дана правова позиція суду знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду України від 06.07.2015 у справі №6-166цс15.
		Позивач не обґрунтував як саме вказаний договір порушує публічний порядок та впливає на суспільні, економічні чи соціальні основи держави, а тому посилання позивача на порушення спірним договором публічного порядку не може братися судом до уваги.
		Щодо посилання позивача про відсутність у спірному договорі такої істотної умови як зазначення кадастрового номеру земельної ділянки, суд зазначає наступне.
		Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
		Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків та обєктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).
		Аналіз ст. 377 ЦК України свідчить про те, що право на земельну ділянку на якій розміщені обєкти переходить в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника обєктів. Розмір та кадастровий номер земельних ділянок є істотною умовою договору у випадку наявності у першого відповідача права на земельні ділянки.
		Виходячи з предмету доказування у даній справі позивач повинен довести наявність підстав для визнання спірного договору недійсним. Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів.
		Однак, позивач не довів існування у ТОВ "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар" права на земельні ділянки, яке останнім заперечувалося.
		Суд не може прийняти до уваги посилання позивача на порушення відповідачами порядку здійснення операцій з готівковими коштами з огляду на наступне.
		Відповідно до п. 47 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого ОСОБА_7 Правління Національного банку України від 29.12.2017 № 148, перевірки дотримання порядку ведення операцій з готівкою здійснюють органи Державної фіскальної служби України відповідно до їх компетенції.
		Керівники суб'єктів господарювання несуть відповідальність за дотриманням порядку ведення операцій з готівкою. Особи, які винні в порушенні порядку ведення операцій з готівкою, притягуються до відповідальності в установленому законодавством України порядку.
		Органи Державної фіскальної служби України в разі виявлення порушень установленого порядку ведення операцій з готівкою застосовують до порушників штрафні санкції згідно з законодавством України.
		Отже, сам по собі факт порушення ведення касових операцій не тягне за собою недійсність договору, а тягне відповідальність у вигляді штрафних санкцій, а тому ніяк не впливає на дійсність договору прямого лізингу від 11 серпня 2017 року.
		Позивач в своїй позовній заяві зазначає, що договір укладено не уповноваженою особою. Стверджує, що ОСОБА_8, який був директором ТОВ "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар" на час укладання договору, ОСОБА_4 на укладання договору не уповноважував, довіреність на її імя не видавав. На підтвердження вказаного позивач надав нотаріально посвідчену заяву свідка ОСОБА_8, який підтвердив вказане та зазначив, що за період його перебування на посаді директора ніяких договорів лізингу нерухомого майна Товариство не укладало та рішень Загальних зборів засновників з приводу передачі нерухомого майна у лізинг також не приймалось.
		Щодо наведених тверджень позивача, суд зазначає наступне.
		Від імені ТОВ "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар" договір прямого лізингу від 11 серпня 2017 року укладала та підписувала ОСОБА_4 на підставі довіреності від 01.07.2017, копія якої знаходиться в матеріалах справи та оригінал якої був оглянутий та досліджений судом у судовому засіданні 20.09.2018.
		Вказаною довіреністю, ОСОБА_4 була уповноважена на представництво ТОВ "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар" під час укладання правочинів, в тому числі договорів, та діяти від імені та в інтересах ТОВ "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар". 
		Як встановлено судом, 23 жовтня 2017 року Загальними зборами учасників ТОВ "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар" було схвалено дії ОСОБА_4 від імені Товариства, а саме укладення договору прямого лізингу від 11 серпня 2017 року, що підтверджується протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар" копія якого знаходиться в матеріалах справи. 
		Позивач зазначає, що лізинг за своєю природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу. Також, зазначає, що враховуючи, що спірний договір є змішаним та передбачає перехід права власності на нерухоме майно, то відповідно до статуту ТОВ "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар", укладенню спірного договору повинно було передувати рішення Зборів засновників товариства про надання згоди на його укладення. Проте, суд не погоджується з думкою позивача з огляду на наступне.
		Договір прямого лізингу передбачає перехід права власності на предмет лізингу у власність лізингоодержувача лише після сплати повної вартості предмету лізингу.
		Як встановлено судом, на момент укладення договору прямого лізингу від 11 серпня 2017 року, право власності на нерухоме майно залишалося у ТОВ "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар" та нерухоме майно знаходилося на його балансі. На момент укладення вказаного договору, та в подальшому, під час виконання договору, передача у власність ТОВ ОСОБА_2 Груп нерухомого майна не відбулась, а отже рішення Загальних зборів на укладення вказаного договору не потрібне. 
		Перехід права власності на нерухоме майно, що є предметом договору прямого лізингу від 11 серпня 2017 року, повинен відбутися після виконання усіх умов лізингоодержувачем, а саме, після сплати лізингових платежів в повному обсязі.
		Як вбачається з доказів, наданих відповідачами, ТОВ ОСОБА_2 Груп повністю розрахувалося за договором 05 березня 2018 року та звернулось до ТОВ "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар" з проханням вчинити необхідні дії для отримання ним права власності на об'єкт лізингу.
		22 березня 2018 року Загальними зборами учасників ТОВ "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар" було вирішено передати у власність ТОВ ОСОБА_2 Груп нерухоме майно, що є предметом договору прямого лізингу від 11 серпня 2017 року та уповноважено ОСОБА_4 на вжиття заходів щодо скасування арештів та заборон відчуження вказаного нерухомого майна відносно ТОВ "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар". Також, надано ОСОБА_4 повноваження щодо оформлення та проведення державної реєстрації переходу права власності на вказане нерухоме майно від ТОВ "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар" до ТОВ ОСОБА_2 Груп.
		Отже, як вбачається з доказів, наданих ТОВ "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар", ОСОБА_4 було уповноважено на укладання договору та її дії в подальшому були схвалені ТОВ "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар". 
		Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що посилання позивача про відсутність у представника ТОВ "Сільськогосподарське підприємство ОСОБА_3 господар" повноважень на укладання договору не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.
		Також, суд не може взяти до уваги твердження ОСОБА_8, викладені в заяві свідка, про те, що він не знав про укладання договору, оскільки вказане не може свідчити про недійсність договору та ніяким чином не може ані спростувати, ані підтвердити факт його укладання.
		Під час розгляду справи, позивач постійно наголошував на тому, що спірний договір прямого лізингу є "фіктивним", укладеним відповідачами "заднім числом" з метою заволодіння майном позивача, власником якого він став за результатами електронних торгів з продажу арештованого майна проведених Державним підприємством "Сетам".
		З даного приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
		Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
		В цих нормах передбачається певна низка заходів, за допомогою яких потерпіла особа забезпечує реалізацію права на захист свого порушеного права чи інтересу, які в сукупності своїй утворюють відповідний правовий механізм захисту прав особи, який міститься в кожній галузі права.
		Відповідно до вимог ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
		Водночас, приписами статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Відтак, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача. Таким чином, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, необхідним є встановлення наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог господарський суд повинен зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		З огляду на тягар доказування в господарському процесі,саме позивач повинен довестифакт незаконної та протиправної поведінки відповідачів.
		Проте, за переконанням суду, посилання позивача про фіктивність спірного договору та існування злочинної змови між відповідачами при його укладанні є такими, що не можуть бути взятими судом до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутній обвинувальний вирок суду, яким би було встановлено вказані обставини.
		Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005).
		У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
		Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
		Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
		Згідно ст. 236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. 
		Господарський суд, при вирішення даної справи враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. 
		Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено суду наявності підстав, з якими закон пов'язує недійсність правочину, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наведених в позові доводів позивача та за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
		При цьому, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводам, наведених сторонами по справі в обґрунтування власної правової позиції, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо необхідності відмови у задоволенні позовних вимог.
		Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у цій справи залишаються за позивачем.
		На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
		 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		 
		В задоволенні позову відмовити повністю.
		 
		Витрати по оплаті судового збору, за подання позовної заяви до суду, залишити за позивачем - ТОВ "БОТІК".
		 
		Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.
		 
		Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "БОТІК" (64650, Харківська область, Лозівський район, с. Веселе, вул. Абрикосова, 4, код ЄДРПОУ 21172627).
		Перший відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "ОСОБА_3 господар" (64144, Харківська область, Первомайський район, с. Картамиш, вул. Октябрьска, 39, код ЄДРПОУ 37646502).
		Другий відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 Груп" (12402, Житомирська область, Житомирський район, с. Оліївка, вул. Звягельська, 21, код ЄДРПОУ 40870277).
		 
		Повне рішення підписано 01 жовтня 2018 року.
		 
		 
		 
		СуддяОСОБА_10

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...