Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 405/1820/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів дарування.
Надіслано судом: 01.10.2018. Зареєстровано: 02.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 04.10.2018.

Номер судового провадження: 2/405/447/17

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 405/1820/17
		Провадження №2/405/447/17
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		 
		06 липня 2018 року Ленінський районний суд м.Кіровограда у складі:
		головуючого судді Іванової Л.А.
		при секретарі Береді Я.І.
		за участю учасників справи: 
		представника позивача ПАТ «Піреус Банк МКБ» - Розпаченюка А.С.
		та представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кропивницькому цивільну справу №405/1820/17 за позовом публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» до ОСОБА_5, ОСОБА_3, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Зубко Оксана Петрівна, ОСОБА_7, про визнання договору дарування недійсним, - 
		В С Т А Н О В И В:
		               
		       Позивач ПАТ «Піреус Банк МКБ» звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_8, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Зубко О.П., в якому просив визнати недійсним договір дарування квартири під номером АДРЕСА_1 посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Зубко О.І., зареєстрований в реєстрі під номером 2648.
		       На обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 27 жовтня 2011 року між ПАТ «Піреус Банк МКБ» і приватним акціонерним товариством «Креатив» було укладено кредитний договір №WCLоаn/05759, за умовами якого Банк відкрив Позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з максимальним лімітом в сумі 7 000 000 доларів США на строк з 27 жовтня 2011 року по 27 лютого 2013 року, в обмін на зобов'язання позичальника використати кредит за цільовим призначенням, своєчасно та в повному обсязі повернути його та сплатити банку нараховані за користування кредитом проценти, а також належним чином виконувати інші зобов'язання.
		З метою забезпечення виконання умов вказаного вище кредитного договору 27 жовтня 2011 року між ПАТ «Піреус Банк МКБ» і ОСОБА_5 як Поручителем було укладено договір поруки №WCLоаn/05759/guar-2.
		Позивач також зазначив, що рішенням Ленінського районного суду м.Кіровограда від 07 червня 2016 року, яке залишено без змінухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 18 жовтня 2016 року, позов ПАТ«Піреус банк МКБ» до ОСОБА_5 задоволено частково. Стягнуто зБерезкіна М.С на користь ПАТ «Піреус банк МКБ» 15 239 987 доларів США 97 центів, яка складається з: основної суми кредиту 15 000 000 доларів США та процентів в розмірі 239 897 доларів США 14 центів, а також судовий збір в розмірі 3 654 грн.
		Постановою від 28 грудня 2016 року старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кошкером І.А. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №405/6223/15-ц,виданого 05.12.2016 року Ленінським районним судом м.Кіровограда про стягнення з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Піреус банк МКБ» 15 239 987,97 доларівСША.
		Позивач також зазначив, що йому стало відомо, що 08.10.2015 року, через місяць після відкриття провадження у цивільній справі №405/6223/15-ц про стягнення з ОСОБА_5 на користь ПАТ«Піреус банк МКБ» заборгованості за кредитним договором в розмірі 15 239 987,97 дол.США, між ОСОБА_5 і ОСОБА_3, яка є його матір'ю, було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Зубко О.П. та зареєстрований в реєстрі під номером 2648.
		Позивач ПАТ «Піреус банк МБК» вважає, що укладений оспорюваний правочин є фіктивним та таким, що порушує законні права та інтереси АТ «Піреус банк МКБ» з тих підстав, що при укладенні спірного договору дарування не було належним чином перевірено усі необхідні документи, а саме: наявність відчужень та заборон в реєстрі щодо предмета дарування, відповідність положенням Закону України «Про оцінку майна, майновихправ та професійну оціночну діяльність в Україні» висновку про експертну грошову оцінку, складену суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «АН Експерт» 05 жовтня 2015 року, наявність нотаріально посвідченої згоди дружини ОСОБА_5 - ОСОБА_7 на укладення спірного договору, порушення прав малолітніх дітей відповідача ОСОБА_5, тобто наявність згоди органів опіки та піклування при вчиненні даного правочину.
		Позивач також вважає, що оспорюваний договір дарування є фіктивним, оскільки дії сторін під час його укладення були направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а на фіктивний перехід права власності на квартиру від ОСОБА_5 до його матері ОСОБА_3 з метою приховання цього майна від звернення стягнення на це майно в рахунок виконання рішення суду про стягнення з відповідача грошових коштів на користь позивача, що є підставою для визнання договору дарування недійсним відповідно до ст.234 ЦК України.
		Крім того, просив врахувати і правовий висновок Верховного Суду України в постанові від 19 жовтня 2016 року у справі №6-1873цс16, за яким відповідно до ст.234 ЦК України , фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
		Ухвалою від 20 квітня 2017 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
		Відповідно до п. 9 ч. 1 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 року, який набрав чинності 15.12.2017 року) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, шо діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, суд продовжив розгляд даної справи за правилами Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 року.
		Ухвалою суду від 15 листопада 2017 року залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_7
		Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_4 подав заперечення (відзив на позов), за якими вважає позов ПАТ «Піреус Банк МКБ» таким, що не грунтується на нормах матеріального права, а також посилаючись на безпідставність та недоведеність позовних вимог, просив відмовити позивачу в його (позові) задоволенні. Також на обгрунтування заперечень зазначив, що 08 жовтня 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_5 подарував ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1, при цьому, позивач вважає зазначений договір фіктивним, оскільки, як зазначено в позовній заяві «дії сторін під час його укладання були направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а на фіктивний перехід права власності на спірне приміщення від ОСОБА_5 до його матері, з наявністю при цьому умислу на укладення договору дарування майна між близькими родичами з метою приховання цього майна в майбутньому за його рахунок грошового зобов'язання шляхом звернення стягнення на це майно», разом з тим, представник відповідача такі доводи позивача вважає лише припущеннями, які не підтверджуються належними та допустимими доказами, в той же час, зазначив, що укладений договір дарування носить реальний характер та направлений на досягнення правового результату, про що, зокрема, свідчить: витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04 квітня 2017 року, з якого вбачається, що 08 жовтня 2015 року право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_3; нотаріально посвідчений та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно договір оренди вказаної вище квартири з гр.ОСОБА_11, який на даний час користується зазначеною квартирою. Окрім того, вказав, що іншою підставою для визнання недійсним договору дарування квартири, позивач зазначив на відсутність письмової згоди дружини власника на відчуження майна та порушення прав неповнолітніх дітей через відсутність органів опіки та піклування при вчиненні даного правочину, разом з тим, відповідно до положень ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, тим самим, позивач має право пред'явити позов лише в своїх інтересах, в той час, як повноважень на представництво інтересів інших осіб, зокрема, дітей та дружини відповідача ОСОБА_5, ПАТ «Піреус банк МКБ» не має, у зв'язку з чим з наведеної вище підстави спірний договір не може бути визнаний недійсним.
		Представник позивача ПАТ «Піреус банк МКБ» Розпаченюк А.С. в судовому засіданні позов підтримав з підстав, зазначених в позові, просив позов задовольнити, врахувавши правові висновки Верховного Суду України під час розгляду справи.
		Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_4 підтримав подані заперечення (відзив на позов), вважаючи позов безпідставним та необгрунтованим, просив відмовити позивачу в його задоволенні.
		Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явився, судом повідомлявся належним чином про час та місце судового розгляду справи, причини неявки суду не відомі, заяви, клопотання відсутні, відзив на позов відповідач не подавав, на підставі чого суд вважає, що відповідач не скористався своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні та подання суду доказів.
		Треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Зубко О.П. та ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилися, судом повідомлялися належним чином про час та місце судового розгляду справи, від приватного нотаріуса Зубко О.П. надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.
		Заслухавши пояснення представника позивача Розпаченюка А.С., заперечення на позов представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4, дослідивши докази по справі в їх сукупності, з'ясувавши підстави та предмет позову, характер спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, виходячи з положень ст.12 та ст.13 ЦПК України, за якими цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, при цьому суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів сторін, суд вважає,що вимоги позивача ПАТ «Піреус банк МКБ» задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
		Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
		Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
		Загальними вимогами чинності правочину є такі: зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; не може суперечити правам та інтересам осіб. 
		Відповідно до ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
		Таким чином, за змістом ст.ст. 202,717 ЦК України за своєю правовою природою договір дарування є, як правило, одностороннім договором та передбачає наявність з боку обдаровуваного лише волевиявлення на прийняття дарунку.
		Право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття ( ч. 1 ст.722 ЦК України).
		Відповідно до положень ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 08 жовтня 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування, який посвідчено приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Зубко О.П., зареєстровано в реєстрі за №2648, за умовами якого ОСОБА_5 як Дарувальник передав безоплатно у власність (дарує), а ОСОБА_3 приймає безоплатно у власність (приймає у дар) квартиру під номером АДРЕСА_1 
		Пунктом 2.1 договору дарування зазначено, що сторони домовились, що під передачею квартири слід вважати отримання Обдаровуваною примірника цього договору та ключів від вказаної квартири, після підписання його сторонами. В присутності нотаріуса Дарувальник передав Обдаровуваній ключі від квартири. Сторони усвідомлюють, що цим актом підтверджено передачу квартири Обдаровуваній.
		Таким чином, прийняття Обдаровуваною від Дарувальника примірника договору дарування та комплектів ключів від квартири свідчить про те, що передача майна за договором дарування відбулась, а так само свідчить про реальне настання правових наслідків, що були обумовлені цим договором.
		Крім того, відповідно до наданого позивачем витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 04.04.2017 року, державним реєстратором : приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Зубко О.П. зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі спірного договору дарування від 08.10.2015 року право приватної власності (номер запису про право власності: 11526169) на квартиру АДРЕСА_1.
		Окрім того, про те, що договір дарування носить реальний характер та направлений на досягнення правового результатусвідчить і той факт, що ОСОБА_12, як новий власник спірної квартири, використовуючи правомочності власника на розпорядження майном, 09 грудня 2016 року уклала договір оренди (найму) квартири АДРЕСА_1 з громадянином ОСОБА_11. Зазначений Договір оренди посвідчений приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу ОСОБА_13, зареєстровано в реєстрі за №2017.
		Відповідно до акту прийому-передачі квартири по Договору оренди (найму) квартири від 09.12.2016 року, підписаного Орендодавцем ОСОБА_3 та Орендарем ОСОБА_11, Орендодавець передала, а Орендар прийняв у строкове платне користування квартиру під номером АДРЕСА_1.
		Крім того, зазначений договір оренди від 09 грудня 2016 року зареєстрований також в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису 17935092, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 09.12.2016 року.
		З огляду на встановлені судом обставини, судом відзначається, що правова природа укладеного між відповідачами договору дарування та визначені в ньому істотні умови договору не суперечать вимогам цивільного законодавства, які визначають порядок укладення даного виду договору, оскільки, відповідач ОСОБА_3, як Обдаровувана за спірним договором дарування набула право власності на дарунок: об'єкт житлової нерухомості - квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується реєстрацією речового права - права власності за даною особою на зазначений об'єкт нерухомого майна, який згідно відомостям, зазначеним в тексті самого договору дарування (п.1.9 Договору) на момент укладення договору дарування під забороною (арештом) не перебував.
		В свою чергу, звертаючись до суду з зазначеним позовом позивач ПАТ «Піреус банк МКБ» просить визнати недійсним договір дарування квартири, укладений 08.10.2015 року між відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посилаючись на положення ст. ст. 203, 215, 234 ЦК України, та зазначаючи як на підстави позову, що зазначений договір дарування спірної квартири вчинено фіктивно, з метою виключення цього майна із загального обсягу майна, на яке може бути звернуто стягнення на виконання судового рішення Ленінського районного суду м.Кіровограда від 07 червня 2016 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Піреус банк МКБ» грошових кошті в сумі 15 239 987,97 доларів США.
		Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
		Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторони не вчиняють жодних дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування жодних наслідків.
		У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
		При цьому, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань за договором; приховування справжніх намірів учасників правочину.
		Ознака вчинення його (правочину) лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. В той же час, якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. 
		Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
		Відповідно до ч.3 ст.13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Суд, в свою чергу, відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ч.1 ст.13 ЦПК України), розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Із аналізу змісту положень ст.4 ЦПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України слідує, що право на судовий захист пов'язане виключно з порушенням суб'єктивного права позивача, та за змістом зазначених вище положень Закону, суд захищає лише порушені права позивача, при цьому, на позивача ПАТ «Піреус банк МКБ» поряд з обов'язком довести факт порушення свого суб'єктивного права відповідачем, також покладено обов'язок довести підставу позову, а саме: обставини, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги і з якими закон пов'язує настання певних правових наслідків, тобто, із цих положень випливає необхідність доведення таких фактів: наявність обставин, з якими закон пов'язує настання певних правових наслідків для позивача (тобто доведення заявленої підстави позову) та факт порушення його суб'єктивного права відповідачем.
		З огляду на зазначене, суд вважає, що на порушення вимог процесуального закону позивачем не надано належних та допустимих доказів того, шо спірний договір дарування від 08.10.2015 року укладено між відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_3 без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. 
		Більш того, представником позивача під час судового розгляду справи не спростовано доводи представника відповідача ОСОБА_3 про те, що на виконання умов договору Дарувальник передав Обдаровуваному примірник договору дарування та ключі від квартири (дії, що свідчать про прийняття предмета договору в дар та про його реальність), та подальше розпорядження зазначеним майном Обдаровуваною шляхом передання майна в оренду третій особі, а також внесення платежів за житлово-комунальні послуги.
		Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем не надано доказів та не доведено підстав, передбачених ст. 234 ЦК України, для визнання спірного договору дарування фіктивним.
		Не може бути підставою для визнання спірного договору фіктивним правова позиція Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, на яку посилається позивач як на обгрунтування своїх вимог, оскільки в ній зазначено, що у справі, яка переглядається, суди, визнаючи договір фіктивним, встановили, що відповідач, відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно своїй дружині, був обізнаний про судове рішення про стягнення з нього заборгованості на користь позивача, отже, міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно.
		Таким чином, в справі, що була предметом перегляду Верховним Судом України, на час укладення договору відчуження майна вже було рішення суду про стягнення з власника цього майна грошових коштів на користь третіх осіб, які не були стороною договору.
		Разом з тим, рішення суду про стягнення з ОСОБА_5, як поручителя, заборгованості за кредитним договором від 27 листопада 2011 року, укладеним між ПАТ «Піреус Банк МКБ» і ПрАТ «Креатив», Ленінським районним судом міста Кіровограда винесено 07 червня 2016 року та набрало чинності - 18 жовтня 2016 року, в той час як договір дарування було укладено 08 жовтня 2015 року.
		Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, тобто, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково, при цьому, при оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
		Судом відзначається, що на час укладення 08.10.2015 року договору дарування право власності ОСОБА_5 на спірну квартиру АДРЕСА_1 ніким не оспорювалося, під арештом та забороною, в іпотеці квартира не перебувала, рішення суду про стягнення з ОСОБА_5 на користь позивача ПАТ «Піреус банк МКБ» грошових коштів також не було, про факт обізнаності відповідача ОСОБА_5 про наявність боргу та спору в суді позивачем не доведено та доказів не надано, у зв'язку з чим були відсутні підстави для заборони її власнику - відповідачу ОСОБА_5 розпоряджатися належним йому майном та вчиняти щодо нього (майна) будь- які угоди.
		За таких обставин суд вважає безпідставними доводи позивача про те, що укладення відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_3 спірного договору дарування порушує його (позивача) права.
		Позивач ПАТ «Піреус банк МКБ» в позові також посилається на те, що договір дарування суперечить вимогам закону, оскільки відсутня письмова згода дружини власника на відчуження майна та порушуються права неповнолітніх дітей через відсутність згоди органів опіки і піклування при вчиненні даного правочину, які судом до уваги не приймаються з тих підстав, що зазначені доводи позивача не підтверджуються належними доказами, та, крім того, у позивача ПАТ «Піреус банк МКБ» відсутні повноваження на представництво інтересів неповнолітніх дітей, і, більш того, на зазначені обставини позивач не посилається як на підставу позовних вимог для визнання договору недійсним.
		З огляду на викладене вище, дослідивши зібрані по справі докази, на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши при цьому їх (доказів) належність, допустимість та достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку, що позов ПАТ «Піреус Банк МКБ» про визнання недійсним договору дарування від 08.10.2015 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, як такий, що не грунтується на законі та доказах, - задоволенню не підлягає.
		       На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.4, 5, 7, 10, 12, 13, ст.ст.77-80, 81, 95, 133, 141, 235, 258, 259, 263, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, суд, - 
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Позов публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ» до ОСОБА_5, ОСОБА_3, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Зубко Оксана Петрівна, ОСОБА_7, про визнання недійсним договору дарування квартири від 08 жовтня 2015 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений 08 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Зубко О.П., зареєстровано в реєстрі за №2648, - залишити без задоволення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з підстав, передбачених ч.ч.2, 3 ст.354 ЦПК України.
		Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, яким є апеляційний суд Кіровоградської області.
		 
		 
		Суддя Ленінського 
		районного суду 
		м. Кіровограда                                                Лілія  Андріївна Іванова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...