Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/12098/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право інтелектуальної власності; Спори про право інтелектуальної власності: спори про авторське право.
Надіслано для оприлюднення: 01.10.2018. Зареєстровано: 03.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 04.10.2018.
Дата набрання законної сили: 19.10.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа №760/12098/15-ц
		Провадження №2/760/2545/18
		 
		 
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		07 вересня 2018 р. Солом"янський районний суд м.Києва в складі:
		головуючого - судді Кушнір С.І., 
		за участю секретаря Гаєвської С.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Національного авіаційного університету, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про захист авторських прав та стягнення компенсації
		ВСТАНОВИВ:
		Позивач ОСОБА_1 у червні 2015 р. звернувся до суду із позовом до Національного авіаційного університету про захист авторських прав та стягнення компенсації, в якому просив визнати та поновити його авторське право шляхом зобов'язання Національного авіаційного університету зазначити належним чином ім'я ОСОБА_1 як співавтора на підручнику «Технічне обслуговування та ремонт повітряних суден та авіадвигунів» 2014 року; та стягнути з Національного авіаційного університету компенсацію у розмірі двадцяти мінімальних заробітних плат, що на дату подачі позову до суду становить 24360,00 грн.
		Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що у 2004 р. Національний авіаційний університет видав книгу під назвою «Технічне обслуговування планера і функціональних систем повітряних суден та авіадвигунів». Авторський колектив навчального посібника складався з ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8.
		Позивач вказує, що у п. 1 ч. 1 ст. 433 ЦК України зазначено, що до об'єктів авторського права належать художні та літературні твори.
		Таким чином, зазначений навчальний посібник від 2004 р. являється об'єктом авторського права.
		У відповідності до ч. 1 ст. 437 ЦК України, авторське право виникає з моменту створення твору.
		Згідно ч. 1 ст. 435 ЦК України, первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого, автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).
		Відтак, з моменту публікації у 2004 р. навчального посібника «Технічне обслуговування планера і функціональних систем повітряних суден та авіадвигунів», як вважає позивач, у нього виникло авторське право як співавтора за зазначений вище об'єкт авторського права. Окрім того, на другій сторінці навчального посібника проставлено знак охорони авторського права, який у повній відповідності до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» містить латинську літеру «с», обведену колом, ім'я осіб, які мають авторське право та рік першої публікації твору.
		Окрім того, у навчальному посібнику 2004 р. в останньому абзаці на сторінці 9 також зазначено, який із співавторів безпосередньо створив кожний з розділів. Із зазначеного тексту випливає, що позивач написав розділи 6, 7 та 8, тобто матеріал відображений на сторінках 106 - 241 (включно).
		У лютому 2015 р. позивач придбав книгу під назвою «Технічне обслуговування та ремонт повітряних суден і авіадвигунів» 2014 року видання. На останній сторінці підручника було зазначено, що тираж складає 500 примірників, а видавцем і виготівником є Національний авіаційний університет.
		Колектив співавторів підручника 2014 р. відповідно до сторінок 2 та 611 складають ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7.
		Також на сторінці 2 знак охорони авторського права проставлено й щодо Національного авіаційного університету, що свідчить про те, що відповідач є не тільки видавником, а й співавтором.
		Як зазначає позивач, після ретельного прочитання підручника 2014 р. ним було виявлено, що глави 2.5 - 2.7 розділу 2, розміщені на сторінках 118 - 236 є тотожними творчому доробку ОСОБА_1, викладеному у розділах 6, 7 та 8 навчального посібника 2004 р.
		В свою чергу, він не укладав із відповідачем жодних договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності та договорів про передачу прав на використання твору. А відтак, він не надавав відповідачеві прав на використання творчого доробку першого у підручнику 2014 р.
		Таким чином, має місце опублікування Національним авіаційним університетом підручнику 2014 р. творчого доробку позивача - ОСОБА_1, викладеного у навчальному посібнику 2004 р. без зазначення його імені. Отже, в якості автора творчого доробку ОСОБА_1 зазначені інші особи. Вказане твердження підпадає під визначення плагіату та у відповідності до ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» є порушенням авторського права, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав.
		Ухвалою суду від 03.08.2015 р. до участі у справі за клопотанням представника позивача в якості співвідповідачів було залучено ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 .
		21 січня 2016 р. ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва за клопотанням представника позивача по справі за позовом ОСОБА_1 до Національного авіаційного університету, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про захист авторських прав та стягнення компенсації, - було призначено судову експертизу обєктів інтелектуальної власності, проведення якої було доручено Київському науково-дослідницькому інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.
		04.08.2016 р. Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України матеріали цивільної справи повернуто до суду без виконання.
		21.04.2017 р. представником позивача було подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої, представник позивача просить визнати та поновити авторське право ОСОБА_1 шляхом зобов'язання Національного авіаційного університету зазначити належним чином ім'я ОСОБА_1 як співавтора на підручнику «Технічне обслуговування та ремонт повітряних суден і авіадвигунів» 2014 року; та стягнути з Національного авіаційного університету, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, компенсацію у розмірі двадцяти мінімальних заробітних плат.
		В подальшому, під час розгляду справи 12.10.2017 р. представником позивача було подано заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої, представник позивача просить визнати та поновити авторське право ОСОБА_1 шляхом зобов'язання Національного авіаційного університету зазначити належним чином ім'я ОСОБА_1 як співавтора на підручнику «Технічне обслуговування та ремонт повітряних суден і авіадвигунів» 2014 року; та стягнути з Національного авіаційного університету, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, компенсацію у розмірі двадцяти мінімальних заробітних плат, що становить 64000,00 грн.
		В судовому засіданні позивач та його представник заявлені позовні вимоги, з урахуванням останньої поданої заяви про уточнення позовних вимог, підтримали в повному обсязі та просили задовольнити, посилаючись на підстави та обставини, викладені в позовній заяві, та надані докази.
		Представник відповідача Національного авіаційного університету в судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог. Вважає, що права позивача Національним авіаційним університетом ніяким чином не порушені. Крім того, звернув увагу суду на те, що книга під назвою «Технічне обслуговування планера і функціональних систем повітряних суден та авіадвигунів» 2004 р. була написана колективом авторів, які на той момент були науково-педагогічними працівниками Національного авіаційного університету, тому дану книгу слід розглядати як службовий твір. Щодо стягнення компенсації зазначив, що позивачем не надано жодного доказу наявності у нього збитків, чи доказів отримання відповідачами доходу з зазначеного питання. Крім того, позивачем не зазначено обставин, пов'язаних з визначенням розміру названої компенсації, та не наведено мотивів обґрунтування такого розміру. Позивачем не наголошується про факт порушення його майнового права суб'єкта авторського права, а у своєму позові позивач просить задовольнити своє особисте немайнове право інтелектуальної власності. Надав суду письмові заперечення. 
		Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечували, вважали їх необґрунтованими. Надали суду письмові пояснення, підтримані ними в судовому засіданні, у яких відзначили, що навчальний посібник, що є предметом розгляду справи, був написаний у порядку виконання службових обов'язків. Частиною 2 ст. 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено, що виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. Статтею 429 ЦК України визначено, що майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де (або) у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Тому, видана на кафедрі навчально-методична література за службовим завданням є складовою навчально-методичних комплексів за дисциплінами кафедри, а інтелектуальна власність належить кафедрі та університету і правомірно ви користувалася при виданні нових підручників з посиланням на першоджерела. Вважають, що Посібник та Підручник є «службовими творами» і майнові права на них належать виключно роботодавцю.
		Відповідач ОСОБА_7 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, письмових пояснень/відзиву щодо заявлених позовних вимог від відповідача ОСОБА_7 до суду не надходило. В матеріалах справи міститься клопотання відповідача ОСОБА_7, відповідно до якого відповідач просить розгляд справи провести без його участі, щодо позовних вимог ОСОБА_1 заперечує. 
		Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, пояснення представника відповідача, пояснення відповідачів, врахувавши їх доводи та вивчивши матеріали справи, надані письмові докази у сукупності, приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
		Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. 
		Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
		Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Судом встановлено, що у 2004 р. Національний авіаційний університет видав навчальний посібник під назвою «Технічне обслуговування планера і функціональних систем повітряних суден та авіадвигунів». 
		Авторський колектив навчального посібника складався з ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які були працівниками Національного авіаційного університету. 
		Також встановлено, що у 2014 р. Національний авіаційний університет видав підручник «Технічне обслуговування та ремонт повітряних суден і авіадвигунів». 
		На останній сторінці підручника було зазначено, що тираж складає 500 примірників, а видавцем і виготівником є Національний авіаційний університет. 
		Колектив співавторів підручника 2014 р. відповідно до сторінок 2 та 611 складає ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7.
		Предметом спору є захист особистого немайнового права позивача, а саме права, передбаченого п. 1 ст. 423 ЦК України, право на визнання людини творцем (автором) об'єкта права інтелектуальної власності - підручника «Технічне обслуговування та ремонт повітряних суден і авіадвигунів» 2014 р., при складанні якого було використано творчий доробок ОСОБА_1 із посібника «Технічне обслуговування планера і функціональних систем повітряних суден та авіадвигунів» 2004 року. 
		Одним із способів захисту, передбачений п. 4 ст. 16 ЦК України, є відновлення становища, яке існувало до порушення права. При захисті авторського права і суміжних прав це є поновлення права, що передбачено Законом України Про авторське право і суміжні права цей спосіб називається поновлення права (п. а), б) ч. 1 ст. 52 Закону). 
		Цей спосіб захисту може застосовуватися лише тоді, коли порушене авторське або суміжне право в результаті правопорушення не припиняє свого існування та може бути реально відновлене шляхом усунення наслідків правопорушення. 
		Поновлення порушеного особистого немайнового права як спосіб захисту особистих немайнових авторських і суміжних прав передбачений ст. 276 ЦК України і може застосовуватися за сукупності таких умов: 1) право повинно бути порушеним у випадку загрози порушення, невизнання чи оспорювання права цей спосіб застосовуватися не може; 2) порушення права відбулося внаслідок рішення, дії або бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи.
		Частиною 1 ст. 41 Конституції України передбачено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності.
		Згідно з ч. 1 ст. 54 Конституції України, громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.
		Відповідно до ч. 2 ст. 54 Конституції України, кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автором є фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір. Нормами частини 2 статті 11 цього ж Закону встановлено, що авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення.
		За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).
		Відповідно до абз.1 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про авторське право і суміжні права" співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір.
		Згідно норм ч. 1 ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права», об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме: літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру…».
		У ст. 418 ЦК України зазначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.
		Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.
		Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
		Згідно ст. 421 ЦК України суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи.
		У відповідності до ст. 428 ЦК України право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам спільно, може здійснюватися за договором між ними. У разі відсутності такого договору право інтелектуальної власності, яке належить кільком особам, здійснюється спільно.
		Відповідно до ч.1 ст. 433 ЦК України об'єктами авторського права є твори, зокрема, літературні та художні твори, інші письмові твори. Частиною 2 цієї ж статті визначено, що твори є об'єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження. Вказані положення також закріплені в ст. 8 Закон України «Про авторське право і суміжні права».
		Згідно з ч. 1 ст. 437 ЦК України авторське право виникає з моменту створення твору.
		Відповідно до ч.1 ст. 445 ЦК України автор має право на плату за використання його твору, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншим законом
		Відповідно до ст. 440 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом
		Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права», до майнових прав автора належить виключне право на використання твору, а також виключне право надавати дозвіл на використання твору іншими особами
		Відповідно до ч. 1 статті 32 Закону України «Про авторське право і суміжні права», автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл з використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору.
		Відповідно до ст. 441 ЦК України, використанням твору є відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі, а також продаж. Використанням твору є також інші дії, встановлені законом.
		Як на правову підставу своїх вимог позивач посилається на тотожність творів: навчального посібника Національного авіаційного університету 2004 р. під назвою «Технічне обслуговування планера і функціональних систем повітряних суден та авіадвигунів» в авторській редакції ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_8 та підручника Національного авіаційного університету 2014 р. під назвою «Технічне обслуговування та ремонт повітряних суден і авіадвигунів» під авторством ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_9, ОСОБА_10
		Так, як зазначає позивач, після ретельного прочитання підручника 2014 р. ним було виявлено, що глави 2.5 - 2.7 розділу 2, розміщені на сторінках 118 - 236 є тотожними творчому доробку ОСОБА_1, викладеному у розділах 6, 7 та 8 навчального посібника 2004 р.
		В свою чергу, він не укладав із відповідачем жодних договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності та договорів про передачу прав на використання твору. А відтак, він не надавав відповідачеві прав на використання творчого доробку першого у підручнику 2014 р.
		Таким чином, як вважає позивач, має місце опублікування Національним авіаційним університетом у підручнику 2014 р. творчого доробку позивача - ОСОБА_1, викладеного у навчальному посібнику 2004 р. без зазначення його імені.
		Судом також встановлено, що з метою перевірки обставин, викладених у неодноразовому зверненні доктора технічних наук, доц. ОСОБА_1 щодо порушення його авторських прав співавторами підручника «Технічне обслуговування та ремонт повітряних суден і авіадвигунів»: ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 (та ін.). - м. К.: НАУ, 2014. - 612 с. наказом ректора Національного авіаційного університету № 457/од від 22.11.2016 р. було стоврено комісію.
		Відповідно до рішення комісії з розгляду питання щодо дотримання авторських прав співавторами підручника «Технічне обслуговування та ремонт повітряних суден і авіадвигунів»: ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4 (та ін.). - м. К.: НАУ, 2014. - 612 с. від 12 грудня 2016 р., на підставі опрацювання отриманих документів комісія прийшла до висновку, що співавторами Підручника № 2, а саме спільно: ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, було порушено авторське право д.т.н., доц. ОСОБА_1
		Статтею 436 ЦК України визначено, що авторське право на твір, створений у співавторстві, належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення. Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору.
		Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення.
		Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно. Особисте немайнове право на визнання людини автором, виконавцем тощо полягає в тому числі і в праві зазначати ім'я автора на творі і його примірниках за будь-якого публічного використання. При цьому, діє презумпція авторства: поки не доведено інше, автором твору вважається особа, вказана як автор на оригіналі або примірнику твору.
		Позивачем надано висновок експертів № 204/16 Науково-дослідницького центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності за результатами проведення комісійного експертного дослідження у сфері інтелектуальної власності від 17 серпня 2016 р., яким встановлено, що має місце повне відтворення розділів 6, 7, 8 (стор.106-241) твору «Технічне обслуговування планера і функціональних систем повітряних суден та авіадвигунів» 2004 року створення у підрозділах 2.5, 2.6, 2.7 (стор. 118-236) твору «Технічне обслуговування та ремонт повітряних суден і авіадвигунів» 2014 року створення із внесенням лише змін технічного характеру.
		Статтею 77 ЦПК України встановлено, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Відповідно до ч. 2 ст. 102 ЦПК України, предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.
		Згідно ч. 3 ст. 102 ЦПК України, висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
		Відповідно до ч. 1 ст. 103 ЦПК України, суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
		Відповідачами під час розгляду справи не заявлялось суду клопотання про призначення експертизи. Крім того, в судовому засіданні відповідачі заперечували щодо призначення експертизи.
		Оцінивши висновок експертів № 204/16 Науково-дослідницького центру судової експертизи з питань інтелектуальної власності за результатами проведення комісійного експертного дослідження у сфері інтелектуальної власності від 17 серпня 2016 р., виконаним на замовлення позивача, в сукупності з дослідженими матеріалами справи, суд не знайшов жодних обставин, які б дозволяли стверджувати про необґрунтованість, неправильність висновку чи суперечливість його іншим матеріалам справи.
		Зважаючи на викладене, висновок слід вважати належним та допустимим доказом у справі.
		Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. 
		Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
		Згідно ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено термін «службовий твір» - твір, створений автором у порядку виконання службових обов'язків відповідно до службового завдання чи трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.
		Частиною 2 ст. 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено, що виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.
		Судом встановлено, що позивач у 2004 р. брав участь в написанні книги під назвою «Технічне обслуговування планера і функціональних систем повітряних суден та авіадвигунів» у якості науково-педагогічного співробітника Національного авіаційного університету.
		Національний авіаційний університет визнав даний факт.
		Статтею 49 Закону України від 17.01.2002 р. № 2984 «Про вищу освіту» (чинного на той момент» було передбачено, що робочий час педагогічного та науково-педагогічного працівника визначається Кодексом законів про працю України. Час виконання навчальних, методичних, наукових, організаційних та інших трудових обов'язків у поточному навчальному році не повинен перевищувати річний робочий час.
		Види навчальних занять, що входять до навчального навантаження педагогічного та науково-педагогічного працівника відповідно до його посади, встановлюються вищим навчальним закладом в індивідуальному плані працівника.
		Пунктом 5.1 наказу Міністерства освіти України № 161 від 02.06.1993 р. «Про затвердження Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах» (чинного на той момент» визначено, що робочий час викладача визначається обсягом його навчальних, методичних, наукових і організаційних обов'язків у поточному навчальному році, відображених в індивідуальному робочому плані.
		Згідно вимог ст. 429 ЦК України, майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належить працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де (або) у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.
		Тому видана на кафедрі навчально-методична література за службовим завданням є складовою навчально-методичних комплексів за дисциплінами кафедри. 
		Звітом ОСОБА_1 за 2004-2005 навчальний рік, наданого Національним авіаційним університетом, визначено виконання службових завдань (у тому числі видання посібника).
		Тобто, зважаючи на те, що книга під назвою «Технічне обслуговування планера і функціональних систем повітряних суден та авіадвигунів» 2004 р. була написана колективом авторів, які на той момент були науково-педагогічними працівниками Національного авіаційного університету, дану книгу слід розглядати як службовий твір. 
		Разом з тим, у навчальному посібнику «Технічне обслуговування планера і функціональних систем повітряних суден та авіадвигунів» 2004 р. в останньому абзаці на сторінці 9 зазначено, який із співавторів безпосередньо створив кожний з розділів.
		Так, вбачається, що матеріал навчального посібника розподілено між авторами так: проф. ОСОБА_3 - «Вступ», розд.1; доц. ОСОБА_7 - розд.2, 3, 4; доц. ОСОБА_8 - розд.5; доц. ОСОБА_1 - розд.6, 7, 8.
		Із зазначеного тексту випливає, що позивач написав розділи 6, 7 та 8 (матеріал відображений на сторінках 106-241 включно).
		Відповідно до ст. 423 ЦК України особистими немайновими правами інтелектуальної власності є: право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності, право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності, інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
		Відповідно до ст. 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є: право на використання об'єкта права інтелектуальної власності, виключне право використання об'єкта права інтелектуальної власності, виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання, інші майнові права інтелектуальної власності встановлені законом. 
		Статтею 438, 439 ЦК України передбачено, що автору твору належать особисті немайнові права, встановлені ст.423 Кодексу, а також право вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо, забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використання твору, обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору, на недоторканість твору. 
		Автор має право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора, а також супроводженню твору без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо. 
		Статтею 14 Закону України «Про авторське право та суміжні права» визначено, що автору належать такі особисті немайнові права: 1) вимагати  визнання  свого  авторства   шляхом   зазначення належним  чином  імені  автора  на  творі  і його примірниках і за будь-якого  публічного  використання  твору,  якщо  це   практично можливо; 2) забороняти   під   час   публічного   використання   твору згадування свого імені,  якщо він як автор твору бажає  залишитись анонімом; 3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання; 4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.
		За змістом частин третьої та четвертої статті 426 ЦК України використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом. Умови надання дозволу на використання об'єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором.
		Частиною першою статті 32 Закону України «Про авторське право і суміжні права» встановлено, що автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору. Використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21 - 25 цього Закону.
		Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» від 4 червня 2010 року № 5, авторське право виникає в силу факту створення інтелектуальною творчою працею автора або співавторів твору науки, літератури і мистецтва. Твір вважається створеним з моменту первинного надання йому будь-якої об'єктивної форми з урахуванням суті твору (зокрема, письмової форми, електронної форми, речової форми). Якщо не доведено інше, результат інтелектуальної діяльності вважається створеним творчою працею. Правова охорона поширюється як на оприлюднені, так і на не оприлюднені, як на завершені, так і на не завершені твори, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо).
		Вибір способу захисту порушеного права належить позивачу - суб'єкту авторського права і (або) суміжних прав.
		Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що співавторами підручника «Технічне обслуговування та ремонт повітряних суден та авіадвигунів» 2014 року. а саме спільно: ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, було порушено авторське право д.т.н., доц. ОСОБА_1 Зазначені співавтори використали текстові матеріали ОСОБА_1 при написанні підручника без його згоди та під своїм іменем.
		Таким чином, суд приходить до висновку про порушення немайнового права позивача та обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов'язання Національного авіаційного університету зазначити належним чином ім'я ОСОБА_1 як співавтора на підручнику «Технічне обслуговування та ремонт повітряних суден та авіадвигунів» 2014 року, та задоволення позову в цій частині.
		Що стосується вимог позивача про стягнення з Національного авіаційного університету, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, компенсацію у розмірі двадцяти мінімальних заробітних плат, що становить 64000,00 грн., то суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині в повному обсязі з таких підстав.
		За змістом положень статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» у разі порушення авторського права і (або) суміжних прав можливим є одночасне застосування кількох передбачених зазначеною статтею способів цивільно-правового захисту таких прав.
		Відповідно до підпунктів «а», «г» абзацу другого частини першої статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об'єктів суміжних прав, використанні творів і об'єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право, зокрема: вимагати визнання та поновлення своїх прав, у тому числі забороняти дії, що порушують авторське право і (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення; подавати позови до суду про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.
		Суд має право постановити рішення чи ухвалу про: виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу; заборону опублікування творів, їх виконань чи постановок, випуску примірників фонограм, відеограм, їх сповіщення, припинення їх розповсюдження, вилучення (конфіскацію) контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення та обладнання і матеріалів, призначених для їх виготовлення і відтворення, публікацію у пресі інформації про допущене порушення тощо, якщо у ході судового розгляду буде доведено факт порушення авторського права і (або) суміжних прав або факт наявності дій, що створюють загрозу порушення цих прав (підпункти «г», «д» абзацу першого частини другої статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).
		Відповідно до статті 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, зокрема, є: а) вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21, 25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав; г) ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення; д) вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав.
		Відповідно до статті 51 Закону України «Про авторське право і суміжні права» захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством.
		За приписом статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
		Згідно з роз'ясненнями п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 04 червня 2010 року "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав" відповідно до частини третьої статті 10 ЦПКкожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому порушником авторських і (або) суміжних прав можуть бути будь-які учасники цивільних відносин, що визначені в статті 2 ЦК, які своїми діями (бездіяльністю) порушують особисті немайнові і (або) майнові права суб'єктів авторських прав і (або) суміжних прав.
		У зв'язку з цим суду слід виходити з того, що майнова відповідальність за порушення авторського права і (або) суміжних прав настає за наявності певних, установлених законом, умов: факту протиправної поведінки особи (наприклад, вчинення дій, передбачених статтями 50 та 52 Закону № 3792-ХІІ); шкоди, завданої суб'єкту авторського права і (або) суміжних прав; причинно-наслідкового зв'язку між завданою шкодою та протиправною поведінкою особи; вини особи, яка завдала шкоди.
		Позивач повинен довести факт наявності в нього авторського права і (або) суміжних прав, факт порушення його прав відповідачем або загрозу такому порушенню, розмір шкоди (за винятком вимоги виплати компенсації), якщо вона завдана, та причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою і діями відповідача. При цьому суду слід виходити із наявності матеріально-правової презумпції авторства (частина перша статті 435 ЦК, стаття 11 Закону № 3792-ХІІ). Зокрема, первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Це положення застосовується також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора.
		Відповідач, який заперечує проти позову, зобов'язаний довести виконання вимог Закону № 3792-ХІІ при використанні ним об'єкту авторського права і (або) суміжних прав, а також спростувати передбачену цивільним законодавством презумпцію винного завдання шкоди (статті 614 та 1166 ЦК).
		Відповідно до пункту «г» частини першої статті 52 Закону № 3792-ХІІ суб'єкт авторського права і (або) суміжних прав має право вимагати виплату компенсації замість відшкодування збитків або стягнення доходу.
		Позивачем не надано жодного доказу наявності у нього збитків, чи отримання відповідачами доходу з зазначеного питання. Крім того, позивачем не зазначено обставин, пов'язаних з визначенням розміру названої компенсації, та не наведено мотивів обґрунтування такого розміру.
		Крім того, позивачем не наголошується про факт порушення його майнового права суб'єкта авторського права, а у своєму позові позивач просить задовольнити своє особисте немайнове право інтелектуальної власності. 
		З огляду на викладене, вимоги позивача в частині стягнення на його користь компенсації у розмірі 20 мінімальних заробітних плат задоволенню не підлягають. 
		Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
		Керуючись ст.ст. 41, 54 Конституції України, Законом України «Про авторське право і суміжні права», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 04 червня 2010 року № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав», ст.ст. 3, 16, 276, 418, 420, 421, 423, 424, 428, 433, 437-441, 445 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 76-81, 89, 102, 103, 258, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, 
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Позов ОСОБА_1 до Національного авіаційного університету, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про захист авторських прав та стягнення компенсації задовольнити частково.
		Зобов»язати Національний авіаційний університет (код ЄДРПОУ 01132330) зазначити ім»я ОСОБА_1 як співавтора на підручнику «Технічне обслуговування та ремонт повітряних суден та авіадвигунів», 2014 року.
		Позов в іншій частині залишити без задоволення. 
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		 
		 
		СУДДЯ:                                                                                             Кушнір С.І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...