Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/4913/17 : Господарські справи (до 01.01.2019); Недоговірних зобов’язань; повернення безпідставно набутого майна (коштів).
Надіслано для оприлюднення: 03.10.2018. Зареєстровано: 04.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 08.10.2018.
Дата набрання законної сили: 06.06.2019
Результат оскарження 06.06.2019 Північний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24.09.2018Справа №  910/4913/17Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Ваховській К.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
		За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" 
		до Київської міської ради                                            
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:
		1) Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);
		2) Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві;
		3) Департамент фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
		про стягнення 122 513 967,77 грн.   
		 
		Представники сторін: 
		від позивача: Таран О.М. (представник за довіреністю);
		від відповідача: Тхорик С.М. (представник довіреністю); 
		від третьої особи-1: не з'явився  
		від третьої сооби-2: Ферштей А.М. (представник довіреністю);
		від третьої особи-3: Кузьменкова С.П. (представник довіреністю)
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		 
		До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" до Київської міської ради про стягнення 122 513 967,77 грн.     
		Позовні вимоги обґрунтовані наявністю у відповідача обов'язку повернути грошові кошти в розмірі 55    880    145,00 грн, отримані останнім від позивача на виконання умов Договору № 1534 від 31.05.2007, що визнаний недійсним у судовому порядку, а також сплатити 66    633    822,77 грн процентів за користування цими коштами.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2017 у справі № 910/4913/17 позов задоволено частково; стягнуто з Київської міської ради на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" 55     880    145,00 грн. коштів, сплачених на виконання недійсного правочину, та 109    466,99 грн. судового збору.
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2017 рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2017 у справі №910/4913/17 скасовано в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами та прийнято в цій частині нове рішення - про часткове задоволення позову. Викладено резолютивну частину рішення в іншій редакції, згідно з якою позов ПАТ "СК "Укренергополіс" до Київської міської ради про стягнення 122      513 967, 77 грн задоволено частково, стягнуто з Київської міської ради на користь ПАТ "СК "Укренергополіс" 55 880 145 грн коштів, сплачених на виконання недійсного правочину, 30 752 777, 57 грн процентів за користування чужими грошовими коштами. У задоволенні решти вимог відмовлено.
		24.11.2017 на виконання вказаних судових рішень у справі № 910/4913/17 були видані накази.
		Постановою Верховного Суду від 10.05.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2017 у справі № 910/4913/17 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями справу № 910/4913/17 передано на розгляд судді Трофименко Т.Ю.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.06.2018 справу № 910/4913/17 прийнято до свого провадження, призначено підготовче засідання на 04.07.2018.
		18.06.2018 через канцелярію суду від третьої особи-3 надійшли письмові пояснення по справі.
		25.06.2018 через канцелярію суду від третьої особи-2 надійшли пояснення по справі.
		02.07.2018 через канцелярію суду від позивача надійшли пояснення по справі з врахуванням Постанови Верховного Суду та заява про збільшення розміру позовних вимог.
		У судове засідання 04.07.2018 з'явились учасники справи, Суд заслухавши представників сторін ухвалив оголосити перерву до 18.07.2018.
		09.07.2018 через канцелярію суду від відповідача надійшли пояснення по справі.
		17.07.2018 через канцелярію суду від третьої особи-1 надійшли заперечення щодо заяви про збільшення розміру позовних вимог.
		У підготовче засідання 18.07.2018 учасники справи з'явились,  відповідач подав заяву про продовження строку підготовчого провадження. 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2018 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, оголошено перерву у підготовчому засіданні до 27.08.2018.
		В підготовче засідання 27.08.2018 з'явилися представники сторін та третіх осіб.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2018 прийнято до розгляду заяву Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" про збільшення розміру позовних вимог в частині 3% річних, відмовлено у прийнятті заяви Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" про збільшення розміру позовних вимог в частині інфляційного збільшення суми боргу.       
		У підготовчому засіданні 27.08.2018 Судом вчинено всі дії, визначені частиною другою статті 182 Господарського процесуального кодексу України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, у зв'язку з чим Судом постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті на 10.09.2018. 
		В судове засідання 10.09.2018 з'явилися представники сторін та третіх осіб-2, 3.
		В судовому засіданні 10.09.2018 Судом оголошено перерву до 24.09.2018.
		В судове засідання 24.09.2018 з'явилися представники сторін та третіх осіб-2, 3.
		В судове засідання 24.09.2018 представник третьої особи-2 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 10.09.2018.
		Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. 
		Зважаючи на те, що третю особу-2 було належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, а її неявка не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи обмеженість процесуального строку, Суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні. 
		В судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити у повному обсязі. 
		Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, просив відмовити у їх задоволенні.
		Представники третіх осіб-2, 3 заперечили проти задоволення позовних вимог.
		Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
		В судовому засіданні 24.09.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
		ВСТАНОВИВ
		 
		25.01.2007 Київською міською радою прийнято рішення №55/716 "Про передачу Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у Печерському районі міста Києва", відповідно до якого вирішено, зокрема, затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у Печерському районі міста Києва; передати Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс", за умови виконання пункту 4 цього рішення, в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку загальною площею 5,36 га для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині вул. Старонаводницької та бул.Дружби Народів у Печерському районі міста Києва, у тому числі:  площею 0,77 га - за рахунок земель відведених відповідно до рішення №1355/7 від 15.10.1979р. виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів "Про відведення земельної ділянки Київській міській раді добровільного товариства "Автомотолюбитель УРСР" під будівництво відкритої автостоянки"; площею 0,14 га -за рахунок земель, відведених відповідно до рішення №35 від 12.01.1960р. виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих "Про відвод земельних ділянок під будівництво павільйонів "Морозиво" і "Молоко" в Печерському районі"; площею 1,36 га -за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішення №972 від 19.06.1972р. виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих "Про відведення земельної ділянки управлінню культури міськвиконкому під спорудження пам'ятника Ковпаку С.А. на схилах між бульв. Дружби Народів і Старо-Наводницькою вулицею в Печерському районі"; площею 3,09 га - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.
		На підставі вказаного рішення між Київською міською радою (орендодавець) та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс"  (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого орендодавець за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду  (строкове платне користування) земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:82:068:0062) розміром 5,3606 га, що знаходиться на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва.
		26.04.2007 Київською міською радою прийнято рішення №482/1143 "Про продаж земельної ділянки Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у Печерському районі міста Києва без дотримання процедури, визначеної вищенаведеними нормами земельного законодавства.
		На підставі рішення №482/1143 від 26.04.2007 Київської міської ради 31.05.2007 між Київською міською радою (продавець) та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, за умовами якого продавець продав, а покупець купив земельну ділянку, місце розташування якої на  перетині бул. Дружби Народів та  вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:82:068:0062, площею 3,7163 га у межах, які перенесені у натуру (на місцевість) і зазначені у технічній документації земельної ділянки. 
		Також, 17.10.2007 між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" було підписано договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 26.02.2007 в частині ідентифікаційних ознак об'єкту земельних відносин, а саме площу 5,3606 га замінено на 1,6443 га, а кадастровий номер з 8000000000:82:068:0062 на 8000000000:82:068:0172. 
		16.03.2011 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ліберті Плаза" (покупець) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ПрАТ "Страхова компанія "Укренергополіс" набуло право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:82:068:0062) площею 3,7163 га, яка розташована на перетині вулиць Старонаводницької та бул. Дружби Народів у Печерському районі міста Києва, передано ТОВ "Ліберті Плаза".
		Надалі рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2012 у справі №5011-62/2496-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2012 та постановою Вищого господарського суду України 14.08.2012, вирішено: 
		- визнати недійсним та скасувати рішення № 55/716 від 25.01.2007 Київської міської ради "Про передачу Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва".
		- визнати недійсним та скасувати рішення № 482/1143 від 26.04.2007 Київської міської ради "Про продаж земельної ділянки Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва".
		- визнати недійсним, укладений між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" договір оренди земельної ділянки площею 5,36 га, що розташована на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у м. Києві, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 82-6-00400 від 13.03.2007;
		- визнати недійсним, укладений 31.05.2007 між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 3,7163 га, що розташована на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у м. Києві;
		- визнати недійсним договір про внесення змін до договору оренди від 13.03.2007, укладений 17.10.2007 між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс";
		- визнати недійсним, укладений 16.03.2011 між Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ліберті Плаза" договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 3,7163 га, що розташована на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у м. Києві;
		- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ №137558, виданий Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс", відповідно до якого власником земельної ділянки є Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліберті Плаза";
		- визнати відсутнім у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" права користування земельною ділянкою площею 1,65 га, вартістю 18795619,79 грн., що розташована на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва;
		- визнати відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліберті Плаза" права власності на земельну ділянку площею 3,7163 га, вартістю 42480181,11 грн., що розташована на перетині бул. Дружби Народів та  вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва.
		Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.09.2012 у справі № 5011-62/2496-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 18.12.2012, прийнятого за результатами розгляду заяви прокурора про перегляд рішення Господарського суду м. Києва від 17.05.2012 у справі №5011-62/2496-2012 за нововиявленими обставинами, скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2012 у справі №5011-62/2496-2012 в частині визнання недійсним та скасування пункту 1 рішення Київської міської ради №55/716 від 25.01.2007 "Про передачу Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва"; відмовлено прокурору у позові в частині позовної вимоги про визнання недійсним та скасування пункту 1 рішення Київської міської ради №55/716 від 25.01.2007 "Про передачу Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва"; в іншій частині рішення Господарського суду м. Києва від 17.05.2012 у справі №5011-62/2496-2012 залишено без змін.
		Також, рішенням Господарського суду міста Києва від 27.06.2012 у справі №5011-14/5760-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 20.11.2012, вирішено: 
		-          витребувати у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" на користь Київської міської ради земельну ділянку площею 1,6443 га, кадастровий номер 8000000000:82:068:0172, вартістю 18795619,79 грн., що розташована на перетині бульвару Дружби народів та вулиці Старонаводницькій у Печерському районі м. Києва;
		-          витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліберті Плаза" на користь Київської міської ради земельну ділянку площею 3,7163 га, кадастровий номер 8000000000:82:068:0062, вартістю 42480181,11 грн., що розташована на перетині бульвару Дружби народів та вулиці Старонаводницькій у Печерському районі м. Києва.
		Надалі рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2015 у справі № 910/15794/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 23.03.2017, відмовлено в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" до Київської міської ради про стягнення 97 278 117,10 грн., з яких: 91    359 900,00 грн. - збитки та 5    918 216,20 грн. - проценти, нараховані за безпідставне збереження грошових коштів.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що рішеннями у справі № 5011-14/5670-2012 спірну земельну ділянку було повернуто відповідачу, тобто застосовано реституцію, проте, грошові кошти, сплачені позивачем за договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 31.05.2007, позивачу повернуто не було. Таким чином, на підставі ст.ст. 216, 1212 Цивільного кодексу України позивач просить суд стягнути з відповідача 55    880    145,00 грн вартості земельної ділянки, сплачених Київській міській раді за договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 31.05.2007, який визнаний в судовому порядку недійсним. Окрім того, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 10    122    726,54 грн за період прострочення оплати відповідачем грошових коштів позивачу.
		Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що не отримував кошти від позивача, оскільки кошти були сплачені ним на користь іншої юридичної особи - Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА). Окрім того, відповідач наполягає на порушення позивачем строків позовної давності, у зв'язку з чим просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог. 
		Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд зазначає таке.
		Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
		Як встановлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).
		Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містить    статті 20 Господарського кодексу України.
		За приписами частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. 
		У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		Аналогічна норма міститься в ч. 2 ст. 208 Господарського кодексу України, яка встановлює, що у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.
		Як роз'яснено в пункті 5    постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути        заявлена        як        одночасно        з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної        вимоги        в        разі наявності        рішення        суду        про визнання правочину        недійсним.        
		Тобто, такий спосіб захисту порушеного права як реституційна вимога повинна відповідати ознакам реституції за змістом наведеної вище статті як такої, що за загальним правилом має двосторонній характер та спрямованої на відновлення становища кожної із сторін правочину.
		Зазначені правила кореспондуються з нормами статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України.
		Відповідно до повернення виконаного за недійсним правочином застосовуються положення глави 83 Цивільного кодексу України щодо набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, тобто,  як інституту, який регулює правовідносини у зв'язку з безпідставним збагаченням особи за рахунок іншої сторони, відповідно до чого і визначається наявність чи відсутність порушеного права особи, що звернулася за судовим захистом.
		Згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
		Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України, до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином застосовуються положення глави 83 Цивільного кодексу України.
		Статтею 1213 Цивільного кодексу України визначено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
		Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
		Як встановлено Судом, на підставі рішення №482/1143 від 26.04.2007 Київської міської ради 31.05.2007 між Київською міською радою (продавець) та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" (покупець) був укладений Договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, за умовами якого продавець продав, а покупець купив земельну ділянку, місце розташування якої на перетині бул. Дружби Народів та  вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва, кадастровий номер 8000000000:82:068:0062, площею 3,7163 га у межах, які перенесені у натуру (на місцевість) і зазначені у технічній документації земельної ділянки. 
		У п. 2.1 Договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 31.05.2007 встановлено, що ціна продажу земельної ділянки за цим Договором становить 55    880    145,00 грн. В рахунок цієї суми відповідно до угоди № 26 від 16.03.2007 покупцем було сплачено продавцеві аванс у розмірі 8    485    224,24 грн.
		На підтвердження сплати решти вартості земельної ділянки у сумі 47    394    920,76 грн позивачем подано в копіях банківську виписку по рахунку, а також платіжні доручення № 97 від 26.06.2007 на суму 789    915,35 грн, № 110 від 23.07.2007 на суму 789    915,35 грн, № 73 від 15.08.2007 на суму 45    815 090,06 грн.
		Аналогічні обставини встановлено судом у рішенні Господарського суду міста Києва від 01.09.2015 у справі № 910/15794/15.
		Таким чином Суд доходить висновку, що виконання своїх договірних зобов'язань за Договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 31.05.2007 позивачем як покупцем шляхом сплати продавцю 55    880    145,00 грн вартості земельної ділянки підтверджено належними та достатніми доказами відповідно до статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України.
		При цьому, заперечення відповідача, що Київська міська рада не отримувала кошти від позивача, оскільки були сплачені ним на користь іншої юридичної особи - Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), Суд відхиляє, адже позивач сплатив всю суму коштів на реквізитами рахунка, що визначені у Договорі купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 31.05.2007, таким чином дотримавшись погоджених сторонами договірних умов.
		Як встановлено Судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2012 у справі №5011-62/2496-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2012 та постановою Вищого господарського суду України 14.08.2012, вирішено: 
		- визнати недійсним та скасувати рішення № 55/716 від 25.01.2007 Київської міської ради "Про передачу Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва".
		- визнати недійсним та скасувати рішення № 482/1143 від 26.04.2007 Київської міської ради "Про продаж земельної ділянки Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва".
		- визнати недійсним, укладений між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" договір оренди земельної ділянки площею 5,36 га, що розташована на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у м. Києві, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 82-6-00400 від 13.03.2007;
		- визнати недійсним, укладений 31.05.2007 між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 3,7163 га, що розташована на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у м. Києві;
		- визнати недійсним договір про внесення змін до договору оренди від 13.03.2007, укладений 17.10.2007 між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс";
		- визнати недійсним, укладений 16.03.2011 між Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ліберті Плаза" договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 3,7163 га, що розташована на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у м. Києві;
		- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ №137558, виданий Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс", відповідно до якого власником земельної ділянки є Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліберті Плаза";
		- визнати відсутнім у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" права користування земельною ділянкою площею 1,65 га, вартістю 18795619,79 грн., що розташована на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва;
		- визнати відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліберті Плаза" права власності на земельну ділянку площею 3,7163 га, вартістю 42480181,11 грн., що розташована на перетині бул. Дружби Народів та  вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва.
		Як вказано в ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
		Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
		Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
		Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2012 у справі №5011-62/2496-2012, яке набрало законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.
		Відтак, не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи встановлені у вказаному судовому рішенні обставини недійсності Договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 31.05.2007.
		Оскільки як місцевий господарський суд, так і суди вищестоящих інстанцій здійснили аналіз правомірності укладення Договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 31.05.2007 та визнали його таким, що суперечить приписам чинного законодавства, то в силу наведених вище правових норм Суд доходить висновку про виникнення у сторін зобов'язання з повернення другій стороні всього одержаного за недійсним договором з моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили, а саме, 20.06.2012 (дата прийняття постанови Київського апеляційного господарського суду у справі №5011-62/2496-2012).
		Суд завертає увагу, що наслідки недійсності правочину ані у рішенні про визнання недійсним договору, ані в окремому провадженні застосовані не були, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження повернення відповідачем грошових коштів позивачу, сплачених останнім за недійсним Договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 31.05.2007, в загальному розмірі 55    880    145,00 грн.
		За наведених вище обставин Судом встановлено, що у зв'язку з недійсністю Договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 31.05.2007, відповідно до якого позивач перерахував грошові кошти у розмірі 55    880    145,00 грн. до місцевого бюджету, правових підстав для утримання та користування цими коштами у Київської міської ради немає, у зв'язку з чим  Суд вважає позовні вимоги щодо стягнення основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
		Поряд з викладеним Суд  також враховує, що рішенням Господарського суду міста Києва від 27.06.2012 у справі №5011-14/5760-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 20.11.2012, вирішено: витребувати у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" на користь Київської міської ради земельну ділянку площею 1,6443 га, кадастровий номер 8000000000:82:068:0172, вартістю 18795619,79 грн., що розташована на перетині бульвару Дружби народів та вулиці Старонаводницькій у Печерському районі м. Києва; витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліберті Плаза" на користь Київської міської ради земельну ділянку площею 3,7163 га, кадастровий номер 8000000000:82:068:0062, вартістю 42480181,11 грн., що розташована на перетині бульвару Дружби народів та вулиці Старонаводницькій у Печерському районі м. Києва.
		Поряд з обґрунтуваннями заперечень проти позовних вимог відповідачем також заявлено про застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог, право на заявлення яких виникло у позивача з 21.06.2012 (дата набуття законної сили постановою Київського апеляційного господарського суду у справі №5011-62/2496-2012) та закінчилося 21.06.2015. 
		Позивач в свою чергу не заперечує, що строк позовної давності для заявлення позовних вимог сплив 21.06.2015, проте, вказує на її переривання у зв'язку з пред'явленням 19.06.2015 до Господарського суду міста Києва позову про стягнення з Київської міської ради 97 278 117,10 грн. (справа № 910/15794/15).
		Постановою Верховного Суду від 10.05.2018 постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2017 у справі № 910/4913/17 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
		У вказаній постанові суду касаційної інстанції, зазначено, зокрема, що відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
		Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати свої права в примусовому порядку через суд (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 6-116цс13).
		Частинами 4, 5 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
		Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. За змістом норми частини 1 статті 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 у справі № 6-152цс14).
		Як зазначено в постанові Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-75цс15, формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не лише з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. 
		Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
		Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що випливає із загального правила про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 № 6-2469цс16). 
		Таким чином, пов'язуючи початок перебігу позовної давності з набранням законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2013 у справі №5011-62/2496-2012, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2012, суди попередніх інстанцій, разом з тим, не зазначили яким чином саме такий момент узгоджуються з правилами частини 1 статті 261 ЦК України. 
		Отже, суди не з'ясували усіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, часу коли позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, причини пропущення визначеного строку, за умови встановлення відповідних обставин, та як наслідок, наявності правових підстав для застосування позовної давності. Застосовуючи статтю 261 ЦК України, суди попередніх інстанцій наведеного не врахували, а тому їх висновок про дотримання позивачем позовної давності є передчасним.
		Відповідно до статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
		Враховуючи вказівки Верховного Суду, детально вивчивши обставини спірних правовідносин, з'ясувавши порядок обчислення строку позовної давності для заявлених позовних вимог у цій справі та можливість застосування правил переривання перебігу позовної давності, Суд зазначає таке. 
		Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Як вказано вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2013 у справі № 5011-62/2496-2012 з-поміж іншого визнано недійсним та скасовано рішення № 482/1143 від 26.04.2007 Київської міської ради "Про продаж земельної ділянки Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва", а також визнано недійсним укладений 31.05.2007 між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 3,7163 га, що розташована на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у м. Києві.
		При цьому, у зазначеному рішенні встановлено, що відповідно до приписів ст.ст.127, 134, 135 Земельного кодексу України, п.п.2.1, 2.2 Тимчасового порядку набуття права на землю на конкурентних засадах в місті Києві відчуження спірної земельної ділянки Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс"мало здійснюватися шляхом продажу на конкурентних засадах (земельних торгах). 
		Проте, 26.04.2007 Київською міською радою було прийнято рішення №482/1143 "Про продаж земельної ділянки Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині вул.Старонаводницької та бул.Дружби Народів у Печерському районі міста Києва" без дотримання процедури, визначеної вищенаведеними нормами земельного законодавства.
		За таких обставин, рішення №482/1143 від 26.04.2007 Київської міської ради прийнято всупереч вимог ст.ст.127, 134, 135 Земельного кодексу України, п.п.2.1, 2.2 Тимчасового порядку набуття права на землю на конкурентних засадах в місті Києві, внаслідок чого визнано недійсним та скасовано.
		Також судом визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 3,7163 га, що розташована на перетині вул.Старонаводницької та бул.Дружби Народів у м.Києві, укладений 31.05.2007р. між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс", як такий, що підписаний на підставі рішення органу місцевого самоврядування, що є недійсним.
		Враховуючи наведене, Суд звертає увагу, що недійсність рішення №482/1143 від 26.04.2007 Київської міської ради та як наслідок недійсність договору купівлі-продажу земельної ділянки від 31.05.2007 зумовлено порушеннями процедури передання права на землю, допущеними саме Київською міською радою, яка як власник зобов'язана за законом визначати забезпечувати та визначати порядок такого набуття. 
		Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України    суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
		За змістом п.2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
		Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за    позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.
		Суд зазначає, що Договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 31.05.2007 в розумінні вказаних положень не є нікчемним правочином, а оспорюваним, невідповідність якого вимогам закону була оцінена та встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2013 у справі № 5011-62/2496-2012.
		Відповідно до ч. 5 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, чинного на момент прийняття згаданого рішення, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
		Згідно з ч. 3 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, чинного на момент прийняття згаданого рішення, постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
		Таким чином, з огляду на викладене, рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2013 у справі № 5011-62/2496-2012 набрало законної сили 20.06.2012, оскільки залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2012 у справі № 5011-62/2496-2012.
		Суд зазначає, оскільки повернення виконаного сторонами у зобов'язанні є безпосереднім наслідком недійсності правочину, то лише з моменту визнання у судовому порядку такого правочину недійсним сторони стають обізнаними про можливість такого повернення. 
		При цьому, сторони не можуть знати про порушення свого права та можливість застосування реституції раніше, ніж з моменту, коли договір був визнаний недійсним.
		За переконанням Суду, саме з моменту набрання законної сили рішенням суду, тобто з моменту остаточного підтвердження судом недійсності оспорюваного правочину, яким в даному випадку є Договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 31.05.2007, у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" виникло право на повернення сплачених за недійсним правочином коштів.
		Відтак, Суд доходить висновку, що день набрання чинності судовим рішенням у справі № 5011-62/2496-2012 слугує початком перебігу позовної давності для заявлення вимог про сплату коштів у даному спорі.
		Оскільки вказане судове рішення набрало законної сили 20.06.2012 (постанова Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2012 у справі № 5011-62/2496-2012), строк позовної давності на заявлення вимог про стягнення сплачених за недійсним договором коштів розпочався 21.06.2012 та мав закінчитися відповідно 21.06.2015.
		З поданих доказів Судом встановлено, що 19.06.2015 Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Укренергополіс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про стягнення збитків, а саме, 91    359 900,00 грн. прямих збитків, з яких: витрати на викуп та оформлення земельної ділянки - 65 818 065,58 грн., орендна плата за землю - 4 685 660,85 грн., земельний податок - 1 920 336,41 грн., сплата відсотків за користування кредитними коштами - 18 935 838,06 грн.; та 24    269 855,00 грн. - втраченої вигоди (неодержаного прибутку), що розраховані позивачем як різниця між ціною продажу (80150000,00 грн.) за договором купівлі-продажу від 16.03.2011 укладеним між ПрАТ "Страхова компанія "Укренергополіс" та ТОВ "ЛІБЕРТІ ПЛАЗА" та ціною купівлі земельної ділянки (55    880 145,00 грн.) за договором купівлі-продажу від 31.05.2007, укладеним між Київською міською радою та ЗАТ "Страхова компанія "Укренергополіс".
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2015 у справі № 910/15794/15 у задоволенні позову відмовлено повністю у зв'язку з недоведеністю позивачем підстав для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді відшкодування збитків.
		Постановами Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 та Вищого господарського суду України від 23.03.2017 вказане рішення залишено без змін.
		Оцінюючи позовні вимоги у справі № 910/15794/15, суди виходили з того, що позивач обґрунтовував позов завданням йому збитків Київською міською радою як стороною правочину, визнаного в судовому порядку недійсним, посилаючись на положення ст. 22 ЦК України, ст.ст. 224, 225 ЦК України.
		Проте, зі змісту позовної заяви та судових рішень у справі № 910/15794/15 вбачається, що в обґрунтування заявлених вимог позивач посилався з-поміж іншого також на положення ст.ст. 216, 1212 ЦК України.
		Суд також бере до уваги Окрему думку судді Вищого господарського суду України Швеця С.В. від 23.03.2017 у справі № 910/15794/15, де вказано, що обґрунтовуючи вимоги в частині повернення коштів у розмірі 55 880 145 грн., сплачених Київській міській раді за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 31.05.2007, позивач посилався саме на приписи    статті 216 Цивільного кодексу України. Разом з тим, судами попередніх інстанцій було розглянуто позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" з визначенням коштів у розмірі 55 880 145 грн., сплачених Київській міській раді за договором купівлі-продажу земельної ділянки, як заявлених до стягнення збитків без застосування приписів    статті 216 Цивільного кодексу України, яка регулює спірні правовідносини.
		Як встановлено у ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. 
		Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. 
		Після переривання перебіг позовної давності починається заново. 
		Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
		Оскільки до складу заявленої позивачем суми збитків позивачем було включено суму 55    880 145,00 грн, сплачених за Договором купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 31.05.2007, що визнаний у судовому порядку недійсним, враховуючи обґрунтування позовних вимог у справі № 910/15794/15 нормами закону, який регулює порядок застосування наслідків недійсності правочину, Суд вважає, що пред'явленням згаданого позову до Київської міської ради було перервано перебіг строку позовної давності.
		Як роз'яснено у п. 4.4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 № 10, за змістом частини другої статті 264    ЦК України    переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей    54,    56,    57 ГПК. Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 ГПК) або її повернуто (стаття 63    названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ.
		З урахуванням положення    частини четвертої статті 51 ГПК    днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду). Якщо позовну заяву було повернуто, перебіг позовної давності переривається з того дня, коли заяву подано до суду з додержанням установленого порядку.
		Враховуючи те, що позивач подав зазначений позов 19.06.2015, тобто в межах строку позовної давності, саме з указаної дати позовна давність була перервана та її перебіг почався заново з моменту вирішення спору у справі № 910/15794/15 та набрання законної сили відповідним рішенням.
		Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з указаним позовом 24.03.2017 (відбиток штемпеля поштового зв'язку на конверті), тоді як перебіг строку позовної давності почався заново 29.11.2016 (дата постанови Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 у справі № 91015794/15), тобто в межах строку позовної давності.
		Отже, позивачем не пропущений загальний строк позовної давності при зверненні до суду з позовом до Київської міської ради про стягнення основного боргу в розмірі 55    880    145,00 грн.
		Окрім суми основного боргу у заяві про збільшення розміру позовних вимог позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 10    122    726,54 грн, розрахованих за період прострочення повернення коштів з 21.06.2012 по 03.07.2018.
		Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. 
		Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013) 
		Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.
		Таким чином, відповідно до предмета та підстав поданого позову про стягнення процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами, враховуючи встановлені судом обставини справи щодо моменту виникнення та обсягу грошового зобов'язання відповідача, є підстави для задоволення позовних вимог про стягнення процентів, нарахованих згідно з положеннями частини другої статті 625 ЦК України, за період, заявлений позивачем, тобто з 21.06.2012 по 03.07.2018, що складає 10    122    726,64 грн.
		Разом з тим, щодо частини позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних підлягають застосуванню наслідки спливу строку позовної давності.
		Як вже зазначалось, позивач звернувся до суду з даним позовом 24.03.2017, отже він вправі отримати судовий захист лише щодо вимог до відповідача по сплаті процентів, обчислених за період з 24.03.2014 по 03.07.2018  на суму, яка за розрахунком Суду складає 7    178    684,93 грн, тоді як вимоги щодо процентів річних, які нараховані з 21.06.2012 по 23.03.2014 задоволенню не підлягають у зв'язку із пропуском строку позовної давності.
		Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягають частковому задоволенню на суму 7    178    684,93 грн.
		Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
		Таким чином, враховуючи вищевикладені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги вставлені фактичні обставини справи, керуючись принципами розумності та справедливості, Суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
		Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		На підставі викладеного, керуючись статтями  74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва        
		 
		ВИРІШИВ
		1.     Позовні вимоги задовольнити частково.
		2.          Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРОУ 22883141) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" (01042, м. Київ, бул. Дружби Народів, 19, код ЄДРПОУ 32707743) борг у розмірі 55 880 145 (п'ятдесят п'ять мільйонів вісімсот вісімдесят тисяч сто сорок п'ять) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 7 178 684 (сім мільйонів сто сімдесят вісім тисяч шістсот вісімдесят чотири) грн. 93 коп. та судовий збір у розмірі 229 294 (двісті двадцять дев'ять тисяч двісті дев'яносто чотири) грн 86 коп.
		3.          В іншій частині позову відмовити.
		4.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
		5.          Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. 
		6.            Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Дата складання та підписання повного тексту рішення: 03.10.2018
		 
		Суддя                                                                      Т.Ю. Трофименко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...