Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 136/61/17 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; управління, нагляду та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, у тому числі:; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, у тому числі пенсійного страхування осіб, звільнених з публічної служби (військової служби).
Надіслано для оприлюднення: 02.10.2018. Зареєстровано: 04.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 04.10.2018.
Дата набрання законної сили: 02.10.2018
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		02 жовтня 2018 року 
		Київ
		справа №136/61/17
		адміністративне провадження №К/9901/38453/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого - Гімона М.М.,
		суддів: Бучик А.Ю., Мороз Л.Л., 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2017 року (головуючий суддя - Кузьмишин В.М., судді: Боровицький О. А. Сушко О.О.),
		 
		у адміністративній справі №  136/61/17 за позовом ОСОБА_1 до Іллінецького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області        (далі - Управління ПФУ) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії,
		 
		У С Т А Н О В И В:
		 
		У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати неправомірною бездіяльність Управління ПФУ щодо непоновлення виплати пенсії та зобов'язання поновити пенсію по інвалідності з 1 червня 2015 року. 
		 
		В обґрунтування позовних вимог зазначив, що перебуває на обліку в Управлінні ПФУ та з лютого 2012 року отримує пенсію по інвалідності (ІІІ група) відповідно до Закону України від 9 липня 2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Пенсія у порядку Закону України «Про державну службу» йому не призначалась. З 1 квітня 2015 року Управлінням ПФУ припинено виплату пенсії. На його звернення від 2 грудня 2016 року щодо причин невиплати пенсії Управління ПФУ повідомило, що з 1 квітня 2015 року набув чинності Закон України від 2 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», яким встановлено  особливий порядок виплати пенсії працюючим пенсіонерам. Роз'яснено, що згідно статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року у період роботи особи на посадах, які дають право на призначення пенсії у порядку та умовах, передбачених спеціальними законами, у тому числі Законом України «Про державну службу» пенсії, призначені відповідно до цього Закону не виплачуються. Оскільки він працює на посаді начальника Управління ветеринарної медицини Липовецького району, то з 1 квітня 2015 року пенсія по втраті годувальника відповідно до Закону України від 9 липня 2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» йому не виплачується. Вважає бездіяльність Управління ПФУ щодо непоновлення виплати пенсії неправомірною, оскільки порушує його конституційні права на соціальний захист.
		 
		Постановою Липовецького районного суду Вінницької області від 20 березня 2017 року позов задоволено. Визнано неправомірною бездіяльність Управління ПФУ щодо невиплати з 11 вересня 2015 року ОСОБА_1 пенсії, призначеної як інваліду ІІІ групи, відповідно до Закону України від 9 липня 2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зобов'язано Управління ПФУ відновити з 11 вересня 2015 року виплату ОСОБА_1 пенсії, призначеної як інваліду ІІІ групи, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
		 
		Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2017 року постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову про відмову в задоволенні позову. Позовні вимоги за період з 11 вересня 2015 року по 18 липня 2016 року залишено без розгляду.     
		 
		Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати і залишити в силі постанову суду першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга обґрунтована правомірністю висновків суду першої інстанції, що з 1 червня 2015 року особи, яким пенсії призначаються, зокрема, згідно з Законом України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу», втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії по інвалідності, призначена відповідно до Закону України від 9 липня 2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
		 
		У запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
		 
		Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги та відзив на неї, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
		 
		Вирішуючи спір суди виходили з того, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні ПФУ та з лютого 2012 року отримує пенсію по втраті годувальника, відповідно до Закону України від 9 липня 2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та є інвалідом III групи. Пенсія у порядку Закону України «Про державну службу» йому не призначалась.
		 
		З 1 квітня 2015 року Управлінням ПФУ припинено позивачу виплату пенсії.
		 
		19 жовтня 2016 року позивач звернувся до Управління ПФУ та просив вказати причини припинення виплати йому пенсії з 1 квітня 2015 року. Управління ПФУ повідомило, що з 1 квітня 2015 набув чинності Закон України від 2 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», яким встановлюється особливий порядок виплати пенсії працюючим пенсіонерам у період їх роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії у порядку та умовах, передбачених спеціальними законами, у тому числі Законом України «Про державну службу». Оскільки позивач працює на посаді державного службовця, то з 1 квітня 2015 року пенсія по втраті годувальника як інваліду III групи йому не виплачуються. 
		 
		Вважаючи дії пенсійного органу такими, що порушують його права та з метою їх відновлення, позивач просив поновити йому виплату пенсії за ІІІ групою інвалідності з 1 червня 2015 року.
		 
		Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 23 січня 2017 року відмовлено у відкритті адміністративного провадження за період з 1 червня 2015 року по 10 вересня 2015 року у зв'язку з тим, що у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є постанова суду, що набрала законної сили.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно не відновлено виплату пенсії позивачу з 11 вересня 2015 року по 1 січня 2016 року та з 20 грудня 2016 року по 1 січня 2017 року, чим позбавлено його права на «виправдані очікування» щодо отримання можливості ефективного використання права власності на майно в розумінні положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та рішень Європейського суду з прав людини. Щодо невиплати пенсії позивачу з 1 січня 2016 року по 20 грудня 2016 року та з 1 січня 2017 року і по теперішній час, суд вказав, що мають місце дискримінаційні умови по відношенню до осіб, які є інвалідами ІІІ групи та, які займають посади державної служби, по відношенню до інших категорій осіб (інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»). Вказані обставини зменшують рівне здійснення особами своїх прав. Крім того, послався на положення частини другої статті 46 Закону України від 9 липня 2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яким передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. 
		 
		Апеляційний суд не погодився з такими висновками суду першої інстанції вказуючи на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки з позовними вимогами про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання поновити виплату пенсії з 1 червня 2015 року позивач звернувся до суду лише 19 січня 2017 року, а тому дійшов висновку, що позовні вимоги за період з 11 вересня 2015 року по 18 липня 2016 року, з урахуванням ухвали про відмову у відкритті провадження у справі від 23 січня 2017 року за період з 1 червня 2015 року по 10 вересня 2016 року, підлягають залишенню без розгляду, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного суду України. Щодо позовних вимог за період з 19 липня 2016 року по час звернення до суду зазначив, що за нормами чинного законодавства особам, яким призначена пенсія відповідно до Закону України від 9 липня 2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і які працюють на посадах та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу», така пенсія тимчасово не виплачується, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
		 
		Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду з огляду на наступне. 
		 
		Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		1 квітня 2015 року набрав чинності Закон № 213-VIIІ, яким внесено зміни до статті 47 Закону № 1058-IV та визначено, що тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року: у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу" (далі - Закон №3723-ХІI), "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.
		 
		Отже, з 1 квітня 2015 року призначені за Законом №1058-IV пенсії по інвалідності не виплачуються, у разі роботи осіб на посадах, які дають право на призначення, зокрема, пенсій у порядку та на умовах, передбачених Законом №3723-ХІI.
		 
		Разом з тим, пунктом п'ятим Прикінцевих положень Закону № 213-VIIІ передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року Закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до вищезазначених законів.
		 
		Оскільки Закон №213-VIIІ не скасовано, його положення не визнано неконституційними, а до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, то, відповідно, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, зокрема, відповідно до Закону №3723-ХІI.
		 
		Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що з 1 червня 2015 року особи, яким пенсії призначаються, зокрема, згідно з Законом №3723-ХІI, втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного Закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії по інвалідності, призначена відповідно до Закону №1058-IV.
		 
		Однак, з 1 січня 2016 року набрав чинності Закон України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 911-VIII) яким внесено зміни до частини першої статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», абзаци другий і третій якої викладені в такій редакції: «Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року: особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються».
		 
		Отже, з 1 січня 2016 року призначені пенсії не виплачуються у разі роботи осіб на посадах та на умовах, передбачених законами України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів».
		 
		З 1 січня 2017 року редакція статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» була чинна зі змінами внесеними Законом України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», відповідно до якої тимчасово (далі - Закон № 1774-VIII), по 31 грудня 2017 року особам (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які займають посади державної служби, визначені Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу", а також працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", призначені пенсії / щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються;
		 
		Таким чином, Законом №1774-VІІІ фактично продовжено тимчасовий порядок обмеження виплати пенсій працюючим пенсіонерам з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року. 
		 
		Отже, позивач мав право на відновлення виплати пенсії лише з 1 червня 2015 року по 31 грудня 2015 року, оскільки з 1 січня 2016 року її виплата знову обмежена Законом № 911-VIII.
		 
		Разом з тим, відповідно до частин першої та другої статті 99 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
		 
		Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
		 
		Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року  визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
		 
		Відповідно до статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
		 
		З огляду на наведене, з урахуванням часу звернення позивача з позовом до суду (19 січня 2017 року) та ухвали про відмову у відкритті провадження у справі від 23 січня 2017 року (1 червня 2015 року по 10 вересня 2016 року), апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги за період з 11 вересня 2015 року по 18 липня 2016 року підлягають залишенню без розгляду.
		 
		При цьому апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що положення статті 46 Закону № 1058-IV застосовується щодо нарахованої, однак невиплаченої пенсії з вини органу, що призначає та виплачує пенсію. В даному випадку пенсія позивачу нарахована не була, а тому суд першої інстанції безпідставно застосував положення вказаної статті.
		 
		З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.  
		 
		Доводи позивача щодо виду пенсії, яку він отримує не заслуговують на увагу, оскільки зазначене не впливає на його право щодо отримання такої пенсії, а також поновлення її виплати. 
		 
		Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.
		 
		Таким чином, оскільки при ухваленні судового рішення суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, порушень норм процесуального права не допустив, колегія суддів приходить до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення апеляційного суду без змін. 
		 
		Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, суд
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 1 червня 2017 року - без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		М.М. Гімон
		Л.Л. Мороз 
		А.Ю. Бучик,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...