Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1240/2231/18 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; управління, нагляду та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, у тому числі:; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, у тому числі пенсійного страхування осіб, звільнених з публічної служби (військової служби).
Надіслано для оприлюднення: 05.10.2018. Зареєстровано: 07.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 10.10.2018.
Дата набрання законної сили: 13.03.2019
Результат оскарження 13.03.2019 Перший апеляційний адміністративний суд: залишено судове рішення без змін
Номер судового провадження: п/1240/2388/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		10.2.4
		 
		ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		01 жовтня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 1240/2231/18
		Луганський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого судді - Секірської А.Г.,
		за участю секретаря судового засідання - Вакуленка А.В.,
		позивача  не прибув;
		представника відповідача - не прибув;
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання неправомірним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		26 липня 2018 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі  позивач, ОСОБА_1 ) до Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі  відповідач, Білокуракинське ОУПФУ) про визнання неправомірним рішення та зобов`язання вчинити певні дії.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 06.06.2018 звернувся до Білокуракинського ОУПФУ з заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно зі статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII. До заяви були додані документи, які підтверджують вислугу років та стаж роботи в органах прокуратури України, проте рішенням комісії з призначення пенсій Білокуракинського ОУПФУ від 13.06.2018 № 5 в призначенні пенсії за вислугу років позивачу відмовлено з посиланням на той факт, що на час звернення до Білокуракинського ОУПФУ наявний стаж роботи складав 21 рік 09 місяців 00 днів, в тому числі 13 років 08 місяців 13 днів на посадах прокурорів і слідчих прокуратури, що не надає право на отримання пенсії у відповідності з нормами Закону України «Про прокуратуру». 
		Відповідно до отриманих від посадових осіб Білокуракинського ОУПФУ роз`яснень, останніми під час підрахунку вислуги років, яка дозволяє призначення пенсії відповідно до статті 86 Закону, зараховано 8 років 00 місяців 17 днів  стаж роботи на посадах в органах МВС та МНС та 13 років 08 місяців 18 днів  стаж роботи на посадах слідчих та прокурорів в органах прокуратури по 30.04.2018. 
		Проте, за твердженнями позивача, на час звернення до Білокуракинського ОУПФУ станом на 06.06.2018, та на теперішній час, він продовжує працювати в органах прокуратури, і стаж роботи в органах прокуратури, який дає право на призначення пенсії за вислугу років за період з 18.08.2004 по 06.06.2018 складає 13 років 09 місяців 19 днів, а не 13 років 08 місяців 13 днів, як зазначено в оскаржуваному рішенні відповідача.
		Крім того, з посиланням на частину шосту статті 86 Закону України «Про прокуратуру» та частину другу статті 6 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» позивач зазначив, що час навчання на військовій кафедрі відноситься до військової служби та як наслідок повинен бути врахований під час визначення вислуги років, проте посадовими особами Білокуракинського ОУПФУ зазначені положення законодавства проігноровано. Посадовими особами відповідача не взято до уваги той факт, що час навчання на військовій кафедрі позивач проходив в період часу з 1992 по 1994 роки, а іспити склав у 1994 році, що підтверджується військовим квитком ГР№ НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 , згідно з яким позивач у 1994 році пройшов курс військової підготовки при Харківському політехнічному інституті по ВУС 441003 та наказом Міністра оборони України від 16.01.1996 № 11 позивачу присвоєно військове звання «лейтенант», а також копіями витягів з наказів ректора Харківського політехнічного інституту № 562-ІІІ від 10.06.1992 та № 1335-ІІІ від 04.12.1992 та копією протоколу засідання випускної екзаменаційної комісії від 18.06.1994. 
		З урахуванням частини першої статті 58 Конституції України та рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-7/99 під час визначення поняття військова служба та строку її проходження необхідно застосовувати положення Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в редакції Закону від 12.12.1993, тобто Закон, який діяв на час закінчення військової кафедри, і відповідно до частини першої статті 11 якого період військової підготовки на військових кафедрах зараховується як строкова військова служба. 
		З урахуванням наведеного, загальний період навчання на військовій кафедрі, який повинен враховуватися при обчисленні стажу роботи як військова служба, склав 1 рік 09 місяців 18 днів за період з 01.09.1992 по 18.06.1994, тому на час звернення до відповідача 06.06.2018 стаж роботи, який надає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» складає 23 роки 07 місяців 24 дні, з яких: робота в органах МВС (МНС)  8 років 00 місяців 17 днів, робота в органах прокуратури на посадах прокурорів та слідчих  13 років 9 місяців 19 днів, військова служба  1 рік 09 місяців 18 днів. 
		З посиланням на статті 8, 17, 22, 46 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 № 1-15/2002, від 11.10.2005 у справі № 1-25/2005, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, від 18.06.2007 № 4-рп/2007 позивач зазначив, що зміст та обсяг досягнутих працівниками прокуратури гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, та, з урахуванням уточненої позовної заяви від 08.08.2018 за вх. № 18990/2018, просив суд:
		1) визнати протиправним та скасувати рішення Білокуракинського ОУПФУ від 13.06.2018 № 5 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років;
		2) зобов`язати Білокуракинське ОУПФУ зарахувати до вислуги років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру»:
		- стаж роботи в органах МВС (МНС)  08 років 00 місяців 17 днів;
		- стаж роботи на посадах слідчих, прокурорів з 18.08.2004 по 06.06.2018  13 років 09 місяців 19 днів;
		- час навчання на військовій кафедрі з 01.09.1992 по 18.06.1994 як військову службу  1 рік 09 місяців 18 днів;
		3) зобов`язати Білокуракинське ОУПФУ призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» з моменту звернення до управління. 
		Ухвалою суду від 27.07.2018 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (арк.спр. 31).
		08.08.2018 за вх. № 18990/2018 позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
		Ухвалою суду від 09.08.2018 прийнято позовну заяву до розгляду після усунення недоліків та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк.спр. 1-2).
		Ухвалою суду від 07.09.2018 вирішено подальший розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено відкрите судове засідання на 19.09.2018 та зобов`язано відповідача надати докази (арк.спр. 81-82).
		23.08.2018 за вх. № 20157/2018 відповідачем надано відзив, в якому зазначено таке.
		Позивач звернувся до управління 16.06.2018 із заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно із Законом України «Про прокуратуру», до якої надав документи: довідку про те, що він працює в органах прокуратури Луганської області на посаді заступника начальника Троїцького відділу Старобільської місцевої прокуратури Луганської області від 06.06.2018 № 18-342вих18 та додаток до неї, видані прокуратурою Луганської області; трудову книжку ( НОМЕР_2 )  копію; довідку про заробітну плату для обчислення пенсії 33 Державної пожежно-рятувальної частини ГУ ДСНС України у Луганській області від 25.05.2018 № 13/135/416; військовий квиток № НОМЕР_1 ; диплом про навчання НОМЕР_3 ; копію наказу «О привлечении студентов к военной подготовке в 1992  1993 годах» № 562-ІІІ; копію наказу «По особовому складу студентів» № 1335-ІІІ; довідку про складові заробітної плати працівників прокуратури № 18-342вих.18.
		Згідно із пунктом 3 розділу ХІІ прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» № 1679-VII, який набрав чинності 15.07.2015, визнано таким, що втратив чинність із набранням чинності цим Законом України «Про прокуратуру» (1991 р.), крім частини третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1. Тобто, за Законом України «Про прокуратуру» (1991 р.) втратила чинність стаття, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років працівникам прокуратури за цим Законом. 
		Пунктом 6 статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 15.07.2015 № 1697-VII визначено, що до вислуги років, що дає право на пенсію, зараховується, зокрема, військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання.
		У новій редакції Закону № 2232-ХІІ, яка набрала чинності 31.07.1999 і діє по теперішній час, стаття 24 не пов`язує початок перебування на військовій службі з днем прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею). Зазначена норма Закону передбачає, що початком проходження військової служби є: день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату - для громадян, призваних на строкову військову службу; день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом; день призначення на посаду курсанта вищого навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов`язаних. 
		З посиланням на статті 2, 12, 15 Закону № 2232-ХІІ відповідач зазначив, що навчання у Харківському політехнічному інституті ОСОБА_1 з 1992 по 1994 рік не зараховується до стажу, який надає право на призначення пенсії за вислугу років згідно з Законом України "Про прокуратуру". Отже, стаж роботи позивача на посадах прокурорів складає 13 років 08 місяців 13 днів, вислуга років складає 21 рік 09 місяців 00 днів. Тобто, стажу для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру" недостатньо.
		Також відповідач просив відмовити у стягненні з управління витрат зі сплати судового збору, оскільки кошти на сплату судового збору в управлінні відсутні.
		Позивач 04.09.2018 надав відповідь на відзив за вх. № 21031/2018 (арк.спр. 64-67), в якому, зокрема, зазначено, що відповідачем не наведено жодних пояснень щодо не зарахування до стажу роботи на посадах прокурорів, який надає право на пенсію за вислугу років, періоду з 30.04.2018 по 06.06.2018, незважаючи на те, що позивач продовжує працювати в органах прокуратури. Згідно з позицією відповідача до стажу не зараховано час навчання в Харківському політехнічному інституті в період з 1992 по 1994 роки, проте частина третя статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ в редакції Закону від 12.12.1993 має наступний зміст: "Громадяни України, які призвані або добровільно вступили на військову службу, приймають Військову присягу на вірність народу України і тільки після цього можуть бути направлені на навчання чи для інших військових потреб за межі України". Тобто, на думку позивача, зазначена норма стосувалася тільки осіб, які направлялися на навчання чи для інших військових потреб за межі України, а позивач проходив навчання на території України. 
		Також позивач зазначив, що на підставі частини першої статті 11 Закону № 2232 в редакції від 12.12.1993 період військової підготовки на військових кафедрах обліковувався як строкова військова служба, що в подальшому надало позивачу можливість відповідно до чинних на той час нормативних документів бути прийнятим на службу до органів внутрішніх справ, куди не приймалися особи, які не пройшли строкову службу (призовники), що знайшло закріплення у п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 № 114 "Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР" в редакції від 21.07.1991.
		Позивач у судове засідання не прибув, надав заяву від 01.10.2018 за вх. № 24034/2018 про розгляд справи без його участі (арк.спр.164).
		Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
		Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі  КАС України), суд встановив таке.
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , з 15.12.2015 по теперішній час займає посаду заступника начальника Троїцького відділу Старобільської місцевої прокуратури Луганської області, що підтверджується копіями паспорту серії ЕК986529 (арк.спр. 158-160), картки платника податків (арк.спр. 161), трудової книжки НОМЕР_2 (арк.спр.137).
		06.06.2018 позивач звернувся до Білокуракинського ОУПФУ з заявою про призначення пенсії за вислугу років (арк.спр. 130), додавши до заяви (що визнається відповідачем у відзиві):
		1) довідку про те, що позивач працює в органах прокуратури Луганської області на посаді заступника начальника Троїцького відділу Старобільської місцевої прокуратури Луганської області № 18-342 вих 18 від 06.06.2018 та додаток до неї, виданої прокуратурою Луганської області (арк.спр. 17);
		2) трудову книжку НОМЕР_2 , в якій містяться наступні записи:
		- 1.09.1990 - 26.02.1996 - навчання в Харківському державному політехнічному університеті;
		- 25.03.1996 - прийнятий на посаду інструктора ППО Троїцької самостійної професійної пожежної частини № 54;
		- 31.07.1996 - звільнений за ст. 36 ч.5 КЗпП України (за переводом на службу в ОВС);
		- 31.07.1996 - 17.08.2004 - служба в органах внутрішніх справ та МНС України безперервно 08 (вісім) років 00 (нуль) місяців 16 днів;
		- прокуратура Луганської області:
		- 18.08.2004 - прийнятий слідчим прокуратури Троїцького району;
		- 11.02.2011 - прийнята присяга працівника прокуратури;
		- 13.03.2012 - призначений на посаду старшого помічника прокурора Троїцького району Луганської області;
		- 07.06.2012 - призначений на посаду старшого прокурора прокуратури Троїцького району Луганської області;
		- 31.01.2014 - призначений на посаду прокурора відділу захисту прав і свобод дітей прокуратури Луганської області;
		- 27.10.2014 - призначений на посаду старшого прокурора відділу захисту прав і свобод дітей прокуратури Луганської області;
		- 01.07.2015 - призначений на посаду старшого прокурора Троїцького району Луганської області;
		- 08.07.2015 - призначений на посаду заступника прокурора Троїцького району Луганської області;
		- 15.12.2015 - призначений на посаду заступника начальника Троїцького відділу Старобільської місцевої прокуратури Луганської області (арк.спр. 14-16);
		3) довідку про заробітну плату для обчислення пенсії 33 Державної пожежно - рятувальної частини головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області № 13/135/416 від 25.05.2018 (арк.спр. 20);
		4) військовий квиток № 071761, в р. 4 якого "Освіта" зазначено: а) загальна або спеціальна - вища Харківський політехнічний інститут в 1996 році за спеціальністю - автоматика та управління в технічних системах; б) військова - курс військової підготовки при Харківському політехнічному інституті в 1994 році по ВУС-441003; р. 5 "Військове звання" - лейтенант, присвоєне наказом МО України № 11 від 16.01.1996; р. 9 - військову присягу прийняв 16.06.1994 (арк.спр. 21-22);
		5) диплом про навчання ЛР № 001690
		6) копію наказу "О привлечении студентов ХПИ к военной подготовке в 1992 - 1993 годах" № 562-ІІІ, згідно з п. 1 якого (мовою оригіналу) - привлечь с 1.09.92 года к обучению на военной кафедре студентов института согласно прилагаемого списка (арк.спр. 23);
		7) копію наказу "По особовому складу студентів" від 04.12.1992 № 1335-ІІІ, згідно з яким студентам 3 курсу денного навчання факультету "Автоматика та приладобудування", які проходять навчання на військовій кафедрі, зокрема, ОСОБА_1 , з 1.09.92 призначити надбавку до стипендії (арк.спр. 24);
		8) довідка про складові заробітної плати працівників прокуратури № 18-342 вих. 18
		Рішенням від 13.06.2018 № 5 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років згідно з Законом України "Про прокуратуру" (арк.спр. 18-19).
		Рішення від 13.06.2018 № 5 про відмову в призначенні пенсії обґрунтовано таким.
		Згідно із пунктом 3 розділу ХІІ прикінцевих положень Закону України "Про прокуратуру" № 1679-VII, який набрав чинності 15.07.2015, визнано таким, що втратив чинність із набранням чинності цим Законом України "Про прокуратуру" (1991 р.), крім частини третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1. Таким чином, за Законом України "Про прокуратуру" (1991 р.) втратила чинність стаття, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років працівникам прокуратури за цим Законом. 
		З посиланням на статтю 86 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 15.07.2015, зазначено, що, розглянувши документи ОСОБА_1 , стаж роботи на посадах прокурорів складає 13 років 08 місяців 13 днів, вислуга років складає 21 рік 09 місяців 00 днів (арк.спр. 18-19).
		Листом від 14.06.2018 № 2343/03-1/Т позивача повідомлено про прийняте рішення (арк.спр. 125).
		Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
		Статтею 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII Про прокуратуру (далі  Закон № 1697-VII), який набрав чинності 15.07.2015, у редакції чинній на час виникнення спірних відносин, визначено засади пенсійного забезпечення працівників прокуратури, зокрема:
		- прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців (частина перша);
		- пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії (частина друга);
		- розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі (частина третя);
		- до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Національній академії прокуратури України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася (частина шоста);
		- право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України, а також особи, звільнені з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров`я, у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у зв`язку із скороченням кількості прокурорів, у зв`язку з обранням їх на виборні посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування. Ветеранам війни, які мають необхідний стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років, така пенсія призначається незалежно від того, чи працювали вони в органах прокуратури перед зверненням за призначенням пенсії (частина восьма);
		- пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами (частина тринадцята).
		Підпунктом 1 пункту 3 розділу ХІІ Прикінцеві положення Закону № 1697-VII визнано таким, що втратив чинність із набрання чинності цим Законом Закон України Закон від 05.11.1991 № 1789-XII Про прокуратуру (далі  Закон № 1789-XII), крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п`ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.
		Що стосується такої підстави відмови в призначенні пенсії, наведеної в оскаржуваному рішенні, як скасування норм Закону № 1697-VII щодо пенсійного забезпечення за Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення (далі  Закон № 213-VIII), суд зазначає таке.
		01 квітня 2015 року набрав чинності Закон № 213-VIII, пунктом 5 Прикінцевих положень якого передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України Про державну службу, Про прокуратуру, Про судоустрій і статус суддів, Про статус народного депутата України, Про Кабінет Міністрів України, Про судову експертизу, Про Національний банк України, Про службу в органах місцевого самоврядування, Про дипломатичну службу, Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.
		Верховний Суд у постанові від 26.06.2018 у справі № 212/6157/16-а висловив таку правову позицію.
		За змістом пояснювальної записки до проекту Закону № 213-VIII його прийняття обумовлено необхідністю реалізації заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів та приведення до фінансових можливостей дії положень окремих Законів України.
		Законом № 213-VIII внесені аналогічні за змістом зміни, зокрема, до статті 501 Закону № 1789-ХІІ і до статті 86 прийнятого, але не чинного на той час, Закону № 1697-VII щодо припинення виплати пенсії та обмеження її розміру працюючим працівникам прокуратури, визначення її розміру з 01 січня 2016 року відповідно до Закону № 1058-IV та встановлення максимального розміру пенсії.
		Відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону№ 213-VIII «у разі неприйняття до 01 червня 2015 року Закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника  консультанта народного депутата України».
		Буквальний аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що нею за умови неприйняття спеціального закону щодо призначення всіх пенсій, скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначалися відповідно до наведеного переліку законів. Тобто, ця норма за своїм змістом містить окремі умови призначення пенсій для визначеної категорії осіб. Оскільки до 01 червня 2015 року спеціального закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, застосуванню підлягає друга її частина щодо скасування норм щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до наведеного переліку. Такі обставини свідчать про намір законодавця відходу від особливих умов призначення пенсій для певної категорії осіб і переведення їх на загальні умови.
		Верховний Суд України в постанові від 24.05.2016 у справі № 333/6710/15-а щодо аналогічних відносин висловив таку правову позицію: оскільки Закон № 213-VIII не скасовано, його положення не визнано неконституційними, а до 01 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, то, відповідно, з указаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, відповідно до Закону № 2453-VI (який значиться в наведеному переліку законів). З 01 червня 2015 року особи, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, згідно з Законом № 2453-VI, втратили право на пенсійне забезпечення відповідно до вказаного Закону, і з цієї дати їм повинна бути відновлена виплата пенсії за віком, призначена відповідно до Закону № 1058-IV.
		Аналіз положень пункту 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII дає підстави для висновку, що ним скасовано діючі станом на 01 червня 2015 року норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались відповідно до конкретного переліку законів, зокрема, і відповідно до Закону № 1789-ХІІ.
		Закон № 1789-ХІІ частково втратив чинність з 15 липня 2015 року у зв`язку з набранням чинності Законом № 1697-VII, який є чинним і на сьогодні.
		Статтею 86 Закону № 1697-VII визначено і на теперішній час регулюється питання забезпечення прокурорів і слідчих органів прокуратури України. 
		З огляду на наведене, відмова у призначенні пенсії з посиланням на скасування норм Закону № 1697-VII щодо пенсійного забезпечення за Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII є протиправною.
		Надаючи оцінку обґрунтованості оскаржуваного рішення та можливості задоволення позовних вимог про зарахування окремих періодів до загального стажу та призначення позивачу пенсії за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру», суд враховує таке.
		Згідно з абзацами першим, третім пункту 4.1 розділу ІV Приймання, оформлення і розгляд документів Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2). Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
		Пунктом 4.2 розділу ІV Приймання, оформлення і розгляд документів Порядку № 22-1 встановлено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
		1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
		2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
		3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
		4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.
		Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (абзац перший пункту 4.3 розділу ІV Приймання, оформлення і розгляд документів Порядку № 22-1).
		Згідно з абзацом першим пункту 4.7 розділу ІV Приймання, оформлення і розгляд документів Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
		Частиною другою статті 82 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII Про пенсійне забезпечення передбачено, що повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин відмови та порядку оскарження орган, що призначає пенсії, видає або надсилає підприємству, організації або заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення. 
		Тобто, відмовляючи особі в призначенні пенсії, орган, що призначає пенсію, має зазначити причини такої відмови, у тому числі обґрунтувати мотиви не зарахування до пільгового стажу окремих періодів роботи та/або навчання. 
		Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.
		Суд зауважує, що в оскаржуваному рішенні від 13.06.2018 зазначено про те, що стаж роботи ОСОБА_1 на посадах прокурорів складає 13 років 08 місяців 13 днів, вислуга років складає 21 рік 09 місяців 00 днів, тому немає підстав для права на пенсію за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру».
		При цьому рішення не містить зазначення періодів роботи позивача, які не включено до вислуги років, конкретних підстав для не включення таких періодів, не зазначено, що свідчить про недотримання відповідачем принципів обґрунтованості та добросовісності рішення суб`єкта владних повноважень, дотримання яких перевіряється адміністративним судом відповідно до вимог пунктів 3, 5 частини другої статті 2 КАС України, і недотримання яких є підставою для скасування такого рішення, оскільки позивачеві неможливо з тексту такого рішення визначити, які саме періоди роботи не включено до вислуги років
		Оскільки рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях і домислах, відсутність у рішенні від 13 червня 2018 року про відмову в призначенні пенсії мотивів не зарахування до вислуги років окремих періодів, не дозволяє суду перевірити, чи правомірно зазначені періоди роботи, навчання чи військової служби не зараховані до вислуги років, і свідчить про те, що відповідач діяв необґрунтовано.
		З огляду на наведене позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення Білокуракинського ОУПФУ від 13.06.2018 № 5 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
		Щодо позовних вимог про зобов`язання зарахувати до вислуги років певні періоди роботи та зобов`язання Білокуракинського ОУПФУ призначити пенсію за вислугу років відповідно до статті 85 Закону України «Про прокуратуру», вони задоволенню не підлягає з огляду на таке.
		Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
		Згідно з частиною третьою статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
		Частиною четвертою цієї статті визначено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
		Оскільки Пенсійний фонд України та його органи мають виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії, питання обрахунку стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, зокрема й за Законом України Про прокуратуру, зарахування до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, періоду роботи є дискреційними. Відповідно суд не повноважний втручатися до таких повноважень та зобов`язувати відповідача призначити позивачу пенсію.
		Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		У спірних правовідносинах належним, достатнім та необхідним (ефективним) способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову у призначенні позивачу пенсії за вислугу років та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.
		З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним): визнати протиправним та скасувати рішення Білокуракинського ОУПФУ від 13.06.2018 № 5 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , та зобов`язати Білокуракинське ОУПФУ повторно вирішити питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно з Законом України Про прокуратуру за заявою від 06 червня 2018 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
		Також суд зауважує, що обрання такого способу захисту порушеного права позивача узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а, від 17.07.2018 у справі № 514/166/16-а, в яких, зокрема, зазначено, що «..Повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пільгової пенсії, ПФУ діяло необґрунтовано. При цьому, суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв`язку з чим відсутні підстави для зобов`язання ПФУ призначити пенсію позивачу за віком на пільгових умовах».
		Разом з тим, надаючи оцінку доводам відповідача щодо неможливості зарахування до вислуги років періоду навчання на військовій кафедрі в період з 1992 по 1994 роки, суд зазначає таке.
		Так, частиною шостою статті 50-1 Закону № 1789-XII визначено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.
		Виходячи з приписів частини шостої статті 86 Закону № 1697-VII та частини шостої статті 50-1 Закону № 1789-XII до стажу позивача, що дає право на пенсію згідно зі статтею 86 Закону № 1697-VII має зараховуватися зокрема, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах.
		12 травня 1992 року введений в дію Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ Про військовий обов`язок і військову службу (далі  Закон № 2232-ХІІ).
		Відповідно до положень частини першої статті 2 Закону № 2232-ХІІ (положення Закону наводяться у редакції, чинній на час навчання позивача на військовій кафедрі) військова служба за контрактом курсантів (слухачів) військово-навчальних закладів і студентів кафедр військової підготовки (факультетів військової підготовки, відділень військової підготовки) вищих цивільних навчальних закладів визнавалася видом військової служби.
		Згідно із частиною першою статті 11 Закону № 2232-ХІІ (в редакції від 12.12.1993) військову підготовку студентів (курсантів) вищих навчальних закладів (денної форми навчання): інститутів, академій, університетів та прирівняних до них інших вищих навчальних закладів за програмою офіцерів запасу проходять чоловіки віком до 27 років, придатні до військової служби за станом здоров`я, а військово-медичну підготовку - також жінки - студентки вищих медичних навчальних закладів. Період військової підготовки зараховується як строкова військова служба.
		Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що до події, факту застосовується той закон, або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
		Таким чином суд дійшов висновку, що при проходженні навчання на військовій кафедрі у період з 1992 по 1994 роки і у період дії Закону № 2232-ХІІ у відповідній редакції, чинним законодавством було передбачено, що період військової підготовки зараховується як строкова військова служба.
		Тому, на думку суду, в силу вимог статті 11 Закону № 2232-ХІІ в редакції, що регулювала правовідносини у період військової підготовки (від 12.12.1993), період навчання на військовій кафедрі у 1992-1994 роках прирівнюється до строкової військової служби, яка підлягає зарахуванню до вислуги років, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до статті 86 Закону № 1697-VII.
		Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
		За наслідками розгляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог. 
		Частиною третьої статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
		Оглядом позовної заяви встановлено, що позивачем заявлено три вимоги немайнового характеру.
		Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України Про судовий збір у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
		Системний аналіз частини першої статті 5 та частини другої статті 245 КАС України дає підстави для висновку, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою (аналогічну правову позицію щодо сплати судового збору висловлено у постанові Верховного Суду України від 14 березня 2017 року у справі № П/800/559/16 за позовом ОСОБА_5 до Вищої ради юстиції, Верховної Ради України про визнання незаконним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 65680258).
		Тому суд розцінює вимогу щодо визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 13.06.2018 № 5 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 як самостійну вимогу.
		Разом з тим, позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача зарахувати до вислуги років позивача відповідний стаж роботи та зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років суд розцінює як похідні одна від одної.
		Отже, за дві вимоги немайнового характеру позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 1409,60 грн.
		При зверненні до суду із позовом позивачем сплачено судовий збір у сумі 2114,40 грн, відповідно до квитанції від 24.07.2018 № 0.0.1093090914.1 (арк. спр. 3).
		Таким чином, судом встановлено, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом внесено судовий збір у розмірі більшому, ніж встановлено законом, на 704,80 грн.
		За приписами пункту 1 частини першої, частини другої статті 7 Закону 3674-VI в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, переплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
		Отже, питання щодо повернення позивачу надмірно сплаченого судового збору можливе у разі надання позивачем відповідного клопотання.
		У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у сумі 704,80 грн, і судові витрати в розмірі 704,80 грн покласти на позивача.
		Керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Адміністративний позов ОСОБА_1 до Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання неправомірним рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково. 
		Визнати протиправним та скасувати рішення Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 13 червня 2018 року № 5 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .
		Зобов`язати Білокуракинське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області повторно вирішити питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно з Законом України Про прокуратуру за заявою від 06 червня 2018 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
		У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Білокуракинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (92200, Луганська область, смт. Білокуракине, вул. Історична, 81, ідентифікаційний код юридичної особи 41246789) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн (сімсот чотири гривні 80 коп.). 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст рішення складено 05 жовтня 2018 року. 
		 
		Суддя А.Г. Секірська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...