Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 521/6687/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 08.10.2018.
Дата набрання законної сили: 04.10.2018
Номер судового провадження: 61-3026ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України    
		 
		04 жовтня 2018 року 
		м. Київ
		 
		справа № 521/6687/17
		провадження № 61-3026св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І.(суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_4,
		відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, 
		третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу КолмаковаНоннаВікторівна,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Малиновського районний суду м. Одеси від 21 серпня 2017 року у складі судді: Сегеди О. М., та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року у складі суддів: Калараш А. А., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У квітні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Колмакова Н. В., про визнання правочинів удаваними.
		 
		Позовна заява обґрунтована тим, що 29 квітня 2013 року між позивачем та ОСОБА_5, від імені якого за довіреністю діяв ОСОБА_6, були укладені договори купівлі-продажу 9/10 та 1/10 частин житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1. 
		 
		Позивач посилалася на те, що того ж дня, між нею та ОСОБА_5, від імені якого за довіреністю діяв ОСОБА_6, було укладено договір позики, відповідно до якого виконання боргових зобов'язань забезпечувалось іпотекою у вигляді житлового будинку, оформленою договорами купівлі-продажу 1/10 та 9/10 часток житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1. За умовами зазначеного договору ОСОБА_6 передав їй грошові кошти в розмірі 65 400,00 доларів США в гривні по курсу Національного банку України на день передачі строком на 6 місяців, а вона погодилася оформити договір купівлі-продажу будинку, а за спливом строку шести місяців та повернення суми боргу будинок мали знову переоформити на попереднього власника, тобто на неї.
		 
		Позивач просила: визнати її такою, що не пропустила позовну давність, в іншому випадку визнати поважними причини пропуску позовної давності та визнати порушене право позивача таким, що підлягає судовому захисту; визнати договори купівлі-продажу 9/10 та 1/10 частин житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладені 29 квітня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, від імені якого за довіреністю діяв ОСОБА_6, удаваними (недійсними) і такими, що укладені з метою приховати інший договір, а саме договір застави у забезпечення договору позики від 29 квітня 2013 року; скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Колмакової Н. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексні номери № 2074243 від 29 квітня 2013 року 19:14:10, № 2074688 від 29 квітня 2013 року 19:37:31, згідно яких 9/10 та 1/10 часток житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровані за ОСОБА_5; визначити порядок виконання судового рішення, зазначивши, що це рішення є підставою для внесення запису про державну реєстрацію права власності на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_4, та розподілити судові витрати.
		 
		Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 21 серпня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
		 
		Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що позивачем всупереч до вимог статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржених рішень) не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що укладаючи 29 квітня 2013 року договори купівлі-продажу між нею та відповідачем ОСОБА_5, сторони фактично уклали договір іпотеки житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1. Посилання позивача ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_8 на те, що позивач після укладення договорів купівлі-продажу від 29 квітня 2013 року залишилася проживати в спірному будинку не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_5 була надана згода на тимчасове проживання ОСОБА_4 в спірному будинку до придбання нею іншого будинку.
		 
		У грудні 2017 року ОСОБА_4 звернулася через засоби поштового зв'язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Малиновського районний суду м. Одеси від 21 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. 
		 
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що: позивач мала намір приймати участь у розгляді справи у суді першої інстанції та надати витребувані судом докази. Однак, суд не відклав за клопотанням розгляд справи та розглянув справу за відсутності позивача та надав у судовому засіданні оцінку копії угоди від 29 квітня 2013 року, не оглянувши її оригінал; угода між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 датована 09 квітня 2013 року, що не відповідає дійсності та спростовується оригіналом угоди; суд у рішенні визнав преюдиційним факт, викладений у позовній заяві іншої сторони, у якій не ухвалено рішення, а саме те, що ОСОБА_5 була надана згода на тимчасове проживання позивача у спірному будинку; ОСОБА_5 є стороною також у іншій подібній справі і це підтверджує, що він надання ним коштів у борг під заставу (іпотеку) нерухомого майна; стаття 241 ЦК України передбачає можливість вчинення правочинів з перевищенням повноважень з наступним схваленням правочину довірителем; відповідачі жодного разу особисто не з'явилися у судові засідання, тому за умови відсутності заперечень стосовно вчинення договору-угоди позики від 29 квітня 2013 року з боку ОСОБА_5, прийняття останнім сплачених відсотків та відсутності спростування доводів позивача, цей правочин є схваленим.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі відкрито касаційне провадження.
		 
		У квітні 2018 року ОСОБА_5 подав до суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення залишити без змін. Відзив мотивований тим, що відповідач уповноважив ОСОБА_6 придбати та зареєструвати на його ім'я нерухоме майно на території м. Одеса та Одеської області. Жодних інших намірів ОСОБА_5 не мав, та не уповноважував ОСОБА_6 щодо передачі грошей у борг чи укладення інших договорів. Оформляючи договір купівлі-продажу ОСОБА_4 мала намір придбати собі будинок, за який начебто вона вже внесла аванс. Пізніше, ОСОБА_4 повідомила, що будинок є спірним та продавці не повертають отриманий від неї аванс і їй потрібен час, щоб знайти інше житло. За згоди ОСОБА_5, позивач проживала у будинку та з її слів шукала інше житло. Однак тривалий час будинок не звільняла. Доказів отримання ОСОБА_4 у борг грошових коштів матеріали справи не містять. Тому договір іпотеки не міг бути укладений, оскільки не може бути забезпечене зобов'язання, якого не існує. На час укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_4 усвідомлювала значення своїх дій, отримала експертну оцінку свого будинку, надала нотаріусу домову книгу про відсутність реєстрації інших осіб, окрім неї, надала довідку щодо відсутності зареєстрованих малолітніх дітей у будинку.
		 
		Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
		 
		Суди встановили, що 10 квітня 2013 року ОСОБА_5 оформив на ім'я ОСОБА_6 довіреність, якою уповноважував останнього придбати на його ім'я, за ціну та на умовах за своїм розсудом будь-яке нерухоме майно та/чи його частку на території м. Одеса та Одеської області, укладати та підписувати відповідні договори та зареєструвати на його ім'я право власності на придбане нерухоме майно на підставі відповідних договорів на його ім'я, з правом отримання витягів з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на його ім'я.
		 
		29 квітня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, від імені якого за довіреністю діяв ОСОБА_6, було укладено два договори купівлі-продажу 9/10 та 1/10 частин житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1. Право власності ОСОБА_5 на 9/10 та 1/10 частини вказаного житлового будинку зареєстроване 29 квітня 2013 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		 
		Суди встановили, що зміст пункту 2 вказаних договорів купівлі-продажу від 29 квітня 2013 року свідчить про те, що ОСОБА_4 отримала повністю грошові кошти в розмірі 307 287,00 грн та 34 143,00 грн до підписання договорів, що підтверджує виконання відповідачем ОСОБА_5 усіх умов договорів купівлі-продажу від 29 квітня 2013 року, укладених між ним та позивачем.
		 
		Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України (зокрема: постанова Верховного Суду України від 25 грудня 2013 у справі № 6-78цс13; постанова Верховного Суду України від 11 травня 2016 у справі № 6-806цс16).
		 
		Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.
		 
		У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
		 
		Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).
		 
		У абзаці 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		 
		Встановивши, що позивачем не доведено удаваності договорів купівлі-продажу 9/10 та 1/10 частин житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
		 
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.
		 
		Оскільки оскаржені судові рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Малиновського районний суду м. Одеси від 21 серпня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                                         В. І. Крат 
		 
		                                                                                                         Н.О. Антоненко
		 
		                                                                                                         В.І. Журавель

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...