Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 805/402/18-а : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; управління, нагляду та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, у тому числі:; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, у тому числі пенсійного страхування осіб, звільнених з публічної служби (військової служби).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.10.2018. Забезпечено надання загального доступу: 08.10.2018.
Дата набрання законної сили: 04.09.2018
Номер судового провадження: 11-644асі18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		04 вересня 2018 року
		м. Київ                                                                      
		 
		Справа № 805/402/18 
		Провадження № 11-644асі18
		 
		ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
		головуючого Князєва В. С.,
		судді-доповідача ЗолотніковаО.С., 
		суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		за участю секретаря судового засідання - Мамонової І. В.,
		учасники справи:
		представники позивача - ОСОБА_12, ОСОБА_13,
		представники відповідача- БричакЛ.О., ЛевченкоІ.Л., МалаховаО.Л., ОхріменкоО.В., ПетрученкоІ.В.,
		 
		розглянула в судовому засіданні апеляційну скаргу Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - ПФУ, Управління ПФУ відповідно) на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 травня 2018 року (судді Анцупова Т. О., Гімон М. М., Коваленко Н. В., Кравчук В. М., Стародуб О. П.) у зразковій справі за адміністративним позовом ОСОБА_11 до Управління ПФУ про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії та
		ВСТАНОВИЛА:
		У січні 2018 року ОСОБА_11 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління ПФУ, в якому просила:
		- визнати неправомірними дії відповідача щодо припинення з 01 квітня 2017 року виплати ОСОБА_11 призначеної пенсії за віком;
		- зобов'язати Управління ПФУ відновити виплату позивачу призначеної пенсії за віком та виплатити заборгованість, що виникла з 01 квітня 2017 року, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ОСОБА_11, відкритий у Публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк»);
		- допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_11 зазначила, що вона є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в населеному пункті за місцем її проживання вона була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до Бахмутського району Донецької області, де стала на облік як внутрішньо переміщена особа. Проте відповідач з 01 квітня 2017 року припинив їй виплату пенсії з підстав, не передбачених статтею 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV). На думку позивача, такі дії Управління ПФУ є незаконними, оскільки порушують її право на пенсійне забезпечення. 
		Суддя Донецького окружного адміністративного суду ухвалою від 17 січня 2018 року відкрив провадження в цій справі.
		20 лютого 2018 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в порядку статті 290 КАС України надійшло подання судді Донецького окружного адміністративного суду про розгляд Верховним Судом цієї типової справи як зразкової. До подання додано матеріали цієї справи та копії матеріалів 26 типових справ.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01 березня 2018 року відкрив провадження у зразковій адміністративній справі за позовом ОСОБА_11 до Управління ПФУ про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
		Рішенням від 03 травня 2018 року, ухваленим за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду позов ОСОБА_11 задовольнив у повному обсязі. Суд визнав протиправним та скасував розпорядження Управління ПФУ від 24 березня 2017 року про припинення ОСОБА_11 виплати пенсії до з'ясування. Зобов'язав Управління ПФУ відновити виплату ОСОБА_11 призначеної їй пенсії за віком з 01 квітня 2017 року. У частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць вирішив про негайне виконання судового рішення. Зобов'язав Управління ПФУ подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили.
		Суд дійшов висновку про те, що в контексті цієї зразкової адміністративної справи типові справи, визначення яких наведено в пункті 21 частини першої статті 4 КАС України, мають такі ознаки:
		1) позивачем у цій категорії справ є пенсіонер, якому/якій призначено пенсію згідно із Законом № 1058-ІV та який/яка є внутрішньо переміщеною особою;
		2) відповідачем є територіальний орган ПФУ, на пенсійному обліку якого перебуває позивач;
		3) спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв'язку з припиненням територіальними органами ПФУ виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам з підстав, які не передбачені пунктами 1, 3-5 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV);
		4) позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати неправомірними дії щодо припинення виплати пенсії та зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії).
		Суд першої інстанції у своєму рішенні вказав, що висновки Верховного Суду в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах, в яких позивач:
		1) є громадянином України;
		2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення, про взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи;
		3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону № 1058-IV.
		У вказаних адміністративних справах поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем. При цьому відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує.
		Суд також зазначив, що його висновки в цій зразковій справі не підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення пенсіонерів, яким призначено пенсію згідно із Законом № 1058-ІV та які є внутрішньо переміщеними особами, якщо нарахування та виплату такої пенсії їм припинено за рішенням територіальних органів ПФУ з підстав, передбачених пунктами 1, 3-5 частини першої статті 49 Закону № 1058-IV в редакції на день прийняття цього рішення.
		Не погодившись із цим судовим рішенням, Управління ПФУ подало до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.
		На обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що суд першої інстанції помилково застосував норми матеріального права, у зв'язку із чим висновки суду не відповідають обставинам справи. На думку скаржника, при вирішенні справи суд безпідставно не врахував положення частини другої статті 7 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), статей 10 та 20 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), постанов Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», згідно з якими пенсія виплачується в разі фактичного проживання внутрішньо переміщеної особи за місцем реєстрації, вказаним у довідці департаменту соціального захисту населення про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. 
		Управління ПФУ також указує на те, що відповідно до частини другої статті 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу ПФУ протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. При цьому згідно з пунктом 1.5 розділу І Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року № 22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846), заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку одержувача пенсії. ОСОБА_11 не зверталась до Управління ПФУ із заявою про поновлення виплати їй пенсії та документами про фактичне місце проживання після припинення виплати пенсії; документи, які б дозволили з'ясувати чи спростувати обставини, які стали підставою для зупинення виплати пенсії, у відповідача відсутні, а тому висновок суду першої інстанції про задоволення вимог позивача не є обґрунтованим.
		У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_12 зазначає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. При цьому під час розгляду справи судом першої інстанції заперечення відповідача проти позову ґрунтувались на інших твердженнях, а саме на тому, що його дії не суперечили статті 49 Закону № 1058-IV. У зв'язку з викладеним представник позивача просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
		У судовому засіданні представники відповідача підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити з викладених у ній підстав.
		Представники позивача, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
		Заслухавши суддю-доповідача, виступи учасників справи, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані на противагу їм аргументи представників позивача, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду переглянула оскаржуване судове рішення й не виявила порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до ухвалення незаконного судового рішення. 
		Суд першої інстанції установив, що ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1. 
		ОСОБА_11є пенсіонером за віком, про що свідчить копія її пенсійного посвідчення № НОМЕР_1, виданого АТ «Ощадбанк» з терміном дії до 16 листопада 2019 року.
		Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області від 23 серпня 2016 року № 1436014652 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_2.
		ОСОБА_11 перебуває на обліку в Управлінні ПФУ та отримує пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV на підставі електронної пенсійної справи, яка надійшла з Управління ПФУ в Київському районі міста Донецька.
		З квітня 2017 року Управління ПФУ припинило виплату пенсії ОСОБА_11
		На адвокатський запит представника позивача Управління ПФУ листом від 26 жовтня 2017 року № 16801/02 повідомило, що «у зв'язку з проведенням верифікації за списками СБУ з 01 квітня 2017 року виплату пенсії за пенсійною справою ОСОБА_11 призупинено до з'ясування».
		23 березня 2018 року до Верховного Суду разом з відзивом на позовну заяву від Управління ПФУ надійшла копія розпорядження від 24 березня 2017 року «Про припинення виплати пенсії до з'ясування», згідно з яким ОСОБА_11 з 01 квітня 2017 року припинено виплату пенсії.
		Вважаючи неправомірними дії відповідача щодо припинення з 01 квітня 2017 року виплати призначеної пенсії, позивач через свого представника звернувся до суду з адміністративним позовом.
		Установлених судом першої інстанції обставин справи її учасники не оспорюють.
		Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_11, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду керувався тим, що, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція). Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії не ґрунтується на Законі. Встановлення судом незаконності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено. З огляду на викладене, за висновком суду першої інстанції, припинення виплати пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом 1058-IV, а в контексті положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції відбулося втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
		Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим цей висновок суду першої інстанції з огляду на таке.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
		Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
		Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.
		Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
		Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
		Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
		Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
		Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
		Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
		Як правильно зазначив суд першої інстанції, конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
		Проте згідно з наявною в матеріалах справи копією листа Управління ПФУ від 26 жовтня 2017 року № 16801/02 виплата пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року «була призупинена у зв'язку з проведенням верифікації за списками СБУ з підстав перевірки місця фактичного проживання».
		Водночас Закон № 1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як проведення верифікації за списками СБУ з підстав перевірки місця фактичного проживання пенсіонера.
		Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
		У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).
		Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
		Отже, як правильно визначив суд першої інстанції, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
		Крім того, з наданого до суду розпорядження відповідача від 24 березня 2017 року вбачається, що з 01 квітня 2017 року припинено виплату пенсії ОСОБА_11 до з'ясування. 
		Будь-які мотиви прийняття пенсійним органом рішення про припинення виплати ОСОБА_11 пенсії, а також посилання на встановлену законом підставу для припинення виплати пенсії в розпорядженні не містяться.
		Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Оцінюючи вказане розпорядження Управління ПФУ з урахуванням положень частини другої статті 2 КАС України, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про те, що це розпорядження відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. При цьому вказане розпорядження не відповідає вимогам обґрунтованості, добросовісності, запобігання дискримінації, пропорційності, права особи на участь у процесі прийняття рішення.
		З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_11 є правильним.
		Велика Палата Верховного Суду відхиляє посилання відповідача в апеляційній скарзі на безпідставне неврахування судом першої інстанції положень частини другої статті 7 Закону № 1207-VII з огляду на таке.
		Відповідно до частини другої статті 7 Закону № 1207-VII виплата пенсій громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території і не отримують пенсій та інших соціальних виплат від уповноважених органів Російської Федерації, здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. 
		Згідно із частиною першою статті 3 Закону № 1207-VII для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини.
		Таким чином, положення частини другої статті 7 Закону № 1207-VII не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки позивач не проживав на тимчасово окупованій території, визначеній частиною першою статті 3 цього Закону.
		Не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і посилання Управління ПФУ в апеляційній скарзі на необхідність застосування до спірних правовідносин положень пункту 1 частини першої статті 10 та статті 20 Закону № 1706-VII, постанов Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 1706-VII Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.
		Частиною другою статті 20 Закону № 1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.
		Проте наведені положення Закону № 1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.
		Як правильно зазначив суд першої інстанції, за змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
		Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
		Преамбулою Закону № 1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. 
		При цьому згідно з преамбулою Закону № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
		Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина перша статті 2 Закону № 1706-VII).
		Отже, ураховуючи наведені положення Закону № 1706-VII, Велика Палата Верховного Суду вважає, що прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині першій статті 49 Закону № 1058-IV.
		Оскільки, як зазначено вище, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання протиправним та скасування розпорядження Управління ПФУ від 24 березня 2017 року про припинення виплати пенсії ОСОБА_11, доводи відповідача в апеляційній скарзі про необхідність подання позивачем до пенсійного органу заяви про поновлення виплати пенсії та документів про фактичне місце проживання не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
		Не впливають на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції і посилання представників Управління ПФУ в судовому засіданні на скасування органом соціального захисту населення реєстрації ОСОБА_11 як внутрішньо переміщеної особи, оскільки таке скасування реєстрації відбулося після ухвалення Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішення в цій справі.
		За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Ураховуючи те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 травня 2018 року - без змін.
		Керуючись статтями 290, 308, 310, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду 
		ПОСТАНОВИЛА:
		1. Апеляційну скаргу Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області залишити без задоволення.
		2. Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 травня 2018 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                                      В. С. Князєв 
		 
		Суддя-доповідач О.С. Золотніков
		 
		Судді:                                    Н. О. Антонюк  О.Б. Прокопенко
		 
		С. В. Бакуліна  Л.І. Рогач
		 
		В. В. Британчук І.В. Саприкіна
		 
		Д. А. Гудима  О.С. Ткачук
		 
		В. І. Данішевська  В.Ю. Уркевич
		 
		О. Р. Кібенко  О.Г. Яновська
		 
		Л.М. Лобойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...